Іслам

14

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

На тему:

«ІСЛАМ »

Виконала студентка ІІІ курсу

ФСУ, гр. 4226-1

Запоріжжя, 2008

1. Вступ.

Актуальність теми. Іслам є другою за кількістю послідовників світовою релігією. Його сповідують майже 860 млн осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.). Переважна більшість мусульман проживає в країнах Західної, Південної, Південно-Східної Азії та Північної Америки. Іслам -- відносно молода релігія. Він виник на початку VII ст. н. е. на Аравійському півострові. Терени півострова населяли арабські племена, заняттям яких було в основному скотарство. Територією Західної Африки проходив торговельний шлях, що привело до появи там таких великих міст, як Мекка і Ясріб (колишня назва Медини). Тісні торговельні зв'язки зумовлювали активне спілкування з різними народами і релігіями.

Зараз у релігієзнавстві й політології поширилася концепція ісламського відродження. Автори цієї концепції наголошують на значному посиленні ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, які входять в орбіту традиційного поширення цієї релігії. Таке відродження пояснюється низкою причин. Одна з них -- відносна молодість ісламу. Він іще не вичерпав свого потенціалу, зберіг життєву силу і здатний до експансії. Ідеологічною основою такої експансії є ідея «завершення пророцтва». У теологічному мусульманському розумінні це звучить так: «пророк Мухаммед був останнім посланником Бога на землі. Він приніс остаточну істину, і це свідчить про винятковість мусульман і привілейоване становище ісламу порівняно з іншими релігіями». Важливим є й те, що релігійні приписи ісламу охоплюють усі сфери життєдіяльності віруючих. Іслам регулює соціальний устрій, економічні, політичні, культурні відносини, сім'ю та побут.

Об'єкт: Релігія іслам.

Предмет: Іслам як світова релігія.

Мета: Дослідження ісламу як світової релігії.

Завдання:

- вивчити історію виникнення ісламу;

- проаналізувати напрямки ісламу;

- визначити сутність принципу монотеїзму в ісламі;

- вивчити свята в ісламі.

2. Виникнення ісламу.

Виникнення ісламу підпорядковувалося загальним закономірностям появи світових релігій. Іслам формувався на ґрунті родоплемінного культу найвпливовішого племені Західної Аравії -- курайшитів, релігійний та адміністративний центр якого був у Мецці. Племінним богом меккських курайшитів був Аллах (араб. аль-Іллах). Курайшитське плем'я набувало дедалі більшої економічної та політичної ваги серед інших племен, і сусідні боги витіснялися курайшитським Аллахом. У цілому соціокультурна ситуація того часу створювала всі умови для формування монотеїзму. Географічно іслам виник і поширився приблизно там, де виникли і поширилися за кілька століть до нього іудаїзм і християнство. Ця обставина не проминула для ісламу безслідно. Багато ідей і положень цих релігій було сприйнято ісламом. Жителі великих міст Західної Аравії завдяки діяльності іудейських та християнських проповідників були знайомі з ідеєю єдинобожжя -- центральною в новій релігії, яка відрізняла її від традиційних язичницьких культів.

Процес формування монотеїстичної релігії пов'язаний із діяльністю реальної історичної особи -- пророка Мухаммеда (близько 570--632), який походив із племені курайшитів. Він рано став сиротою, був пастухом, потім одружився з багатою вдовою і став купцем у Мецці. У 616 р. Мухаммед виступив із проповіддю нової монотеїстичної релігії, яку назвав ісламом (араб. -- покірність). Мухаммед проголосив, що існує один великий Аллах і всі мають підкоритися його волі, служити йому в очікуванні судного дня, кінця світу й утвердження царства справедливості й миру на землі. У його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, заклики до братерства віруючих, добровільної допомоги бідним; засуджувалося лихварство, підкреслювалася необхідність дотримувати простих норм моральності. Початкові проповіді Мухаммеда, попри всі його старання, успіху не мали. За 20 перших років проповідницької діяльності він залучив на свій бік лише кількадесят людей, наживши при цьому безліч ворогів. Проти пророка виступила верхівка курайшитів і навіть члени його сім'ї. Врешті-решт, Мухаммед утік із Мекки до Ясріба, де на нього чекав успіх. Місто Ясріб перейменували на Медину (місто пророка). З цієї події (араб. хіджра -- переселення), що сталася 622 р., починається мусульманське літочислення. Мухаммед заснував мусульманську громаду (умну), до складу якої ввійшла значна частина населення Медини. Вісім років точилася війна між Меккою і Мединою, і 630 року мекканська знать вимушена була прийняти нове вчення. Мухаммед урочисто повернувся, а Мекка стала центром ісламу.

З поверненням пророка до рідного міста розпочалося формування мусульманської феодально-теократичної держави -- Арабського халіфату. Першим релігійним і політичним керівником цієї держави був Мухаммед. У 632 р. пророк помер та був похований у Медині. Після його смерті на пост халіфа (спадкоємця, наступника пророка) було обрано його найближчого соратника Абу Бекра, який організував кілька великих войовничих походів в ім'я Аллаха, підкорив багато племен і народів та очолив велетенський Арабський халіфат.

Війни арабських халіфів не обмежувалися лише тереном Аравії. Уже у VII--VIII ст., скориставшись слабкістю Візантії та Персії, араби підкорили країни Середнього та Близького Сходу, частину Індії, Середню Азію. Почалася прискорена ісламізація підкорених народів. Халіфи економічно заохочували перехід іновірців у іслам. Ті народи, які прийняли іслам, сплачували лише десятину доходу -- умр, а ті, що не прийняли, зобов'язані були сплачувати більш як 2/3 доходу у вигляді поземельного й подушного податків. Відтак воєнна сила, економічна політика й активна проповідь ісламу сприяли перетворенню цього віросповідання на світову релігію.

Цікаво зазначити, що в численних сутичках ісламу з християнством майже завжди іслам виходив переможцем. У більшості ісламських країн Середземномор'я він витіснив християнство (Північна Африка, Єгипет, Сирія, Мала Азія). Те саме сталося на Кавказі, де більшість народів до поширення ісламу дотримувалися християнства, а згодом багато з них було ісламізовано (черкеси, кабардинці, аджарці). На Балканах іслам прийняла значна частина болгар, македонців, боснійців, албанців, які раніше також були християнами. Протилежних випадків -- масового навернення будь-якого ісламського народу в християнство історія не знає. Здається, релігія Мухаммеда часто брала гору над релігією Христа внаслідок більшої простоти, доступності, зрозумілості масам, особливо у східних країнах, де панував феодально-патріархальний побут.

3. Коран - священна книга мусульман.

Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі -- Корані. Арабською мовою ця книга називається Куран, що в перекладі означає «читання». За мусульманським переказом, зміст Корану повідав Мухаммедові сам Аллах за посередництвом ангела Джебраїла в ночних видіннях пророка. За ісламським догматом Коран існує віддавна, ніким не створений, а його небесний оригінал зберігається під престолом Аллаха. Коран поділено на 114 розділів -- сур, кожна з яких складається з аятів. Слово «аят» означає знак, диво. Сури мають різний розмір і розміщені без логічного зв'язку. Найдовші сури розміщено на початку, стисліші -- наприкінці. Коран написано римованою прозою, у найдавніших його частинах близькою до тієї, якою задовго до появи священної книги користувалися арабські жерці. Релігійно-догматичні, міфологічні, законодавчі матеріали Корану поділяються на кілька груп, з яких одні дуже давнього, інші -- пізнішого походження. Незаперечно доведено, що найстаріші рукописи Корану можуть бути датовані VII -- початком VIIІ ст. До них належить і складений за наказом халіфа Османа так званий єдиний текст Корану, який, за запевненнями богословів, є першим, що з нього робили копії.

У Корані є місця, що стосуються регламентації торгівлі, майнових, сімейно-шлюбних, моральних відносин, але головна його ідея -- утвердження релігійних принципів і приписів, які стосуються обов'язків віруючих щодо Аллаха. Близько чверті Корану -- це сказання про пророків, сповнені погрозою жорстокого покарання тих, хто не слухатиме вісників бога. Багато сказань мають помітні сліди запозичень з Біблії й Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нуха), Авраама (Ібрахіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусу), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Ісу). Коран запевняє, що всім «людям Писання» Аллах дав відповідний закон: Мойсеєві -- Таурат, або П'ятикнижжя, Давидові -- Псалтир (Забур), Христові -- Євангеліє (Інджиль), Мухаммедові -- Коран.

4. Принцип монотеїзму в ісламі.

Принцип монотеїзму в ісламі проведено більш послідовно, ніж в інших релігіях. Віра в одного Бога (Аллаха) становить фундамент мусульманського віросповідання. Аллах -- це єдиний Бог, що створив усе суще і визначив його долю. Він -- вищий і всемогутній, мудрий і милостивий суддя. Поруч із ним немає жодних самостійних істот. Аллаху підвладні явища природи, люди, ангели й демони. Ангели і демони -- безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них належать представники доброго начала -- Джебраїл, Микаїл, Ісрафіл, ангели смерті -- Азраїл, Накір і Мункар, страж раю -- Рідвана, страж пекла -- Маліка, утілення зла -- Ібліс (шайтан), якого прокляв Аллах. Характерною для ісламу є й віра у пророків. Домінуючу роль відіграє посланник Аллаха -- Мухаммед. Основне положення мусульманського Символу віри: «немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед -- посланець Аллаха».

Мусульманин вірить у безсмертя душі, яка залишає тіло в день смерті, та у воскресіння в день Страшного суду. З цією вірою пов'язана віра в існування двох форм загробного життя -- раю і пекла. В уяві мусульманина рай -- це чудова місцевість, де вдосталь усього, про що людина мріє у цьому світі: вишукана їжа, холодна вода, ріки з молока й меду, безліч насолод. Пекло -- місце мук і страждань. До раю потрапляють ті мусульмани, котрі ретельно виконують усі релігійні приписи; невірних і тих, які відійшли від віри, чекає пекло. Долю кожного визначає Аллах на Страшному суді. Він допитуватиме живих і мертвих, а вони, без одягу, з книгою в руці, де записано всі їхні діла, зі страхом чекатимуть рішення. Заступництво Мухаммеда може змінити вирок: Аллах може простити грішника. В ісламі чітко виражено віру в божественне провидіння. Без волі Аллаха жодна волосина не впаде з голови правовірного.

Мусульманський культ базується на таких основних обов'язках мусульманина, так званих «стовпах ісламу»:

1. Повторення формули віри (шахада): «Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед -- посланець Аллаха».

2. Щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій дня, із заходом сонця і перед настанням ночі. Перед намазом -- обов'язкове ритуальне обмивання водою. П'ятниця є днем колективної молитви. Цей день святий для східних народів, як день, коли було створено людину.

3. Дотримання посту (він називається саум або ураза). Протягом дев'ятого місяця за місячним календарем (місячний рік коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин зі світанку і до настання темряви не має права їсти й пити. Це він може робити лише вночі. Від посту звільняються хворі, вагітні жінки, дуже старі люди. Важливим обов'язком мусульманина є сплата податку (зак'ят) на користь бідних.

4. Зак'ят доповнюється садаком -- добровільною пожертвою, яка становить 1/40 частину річного доходу.

5. Важливим ритуалом є паломництво в Мекку для каяття в гріхах і прилучення до святих -- хадж. Хадж полягає у відвідуванні Мекки, головного храму Кааби (араб. -- куб), поклонінні гробниці Мухаммеда в Медині. Паломництво має проходити у 12-й місяць мусульманського календаря. Цей ритуал є необов'язковим, він залежить від матеріальних і фізичних можливостей людини, однак кожний мусульманин повинен прагнути його здійснити. Паломники здобувають почесне звання -- «хаджі» і носять білу чалму із 12-ма складками.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам не просто релігія, це -- спосіб життя. Важливою частиною релігійно-культової системи є шаріат (араб. шарія -- належний шлях). Це -- сукупність норм моралі, права, культурних приписів, які регулюють життя мусульманина. Шаріат базується на Корані та Суні -- священному переказі мусульман. Суна -- збірка хадисів, тобто висловлювань Мухаммеда та оповідей про його діяння. Шаріат сформувався протягом двох століть. На початку його формування всі дії мусульманина поділялися на два види: заборонені та схвалювані. Остаточно ці дії було поділено на п'ять категорій:

1) суворо обов'язкові;

2) бажані;

3) добровільні;

4) небажані;

5) суворо заборонені.

Принципи шаріату:

1. Братерство віруючих. Існує навіть звертання -- «брат мій». Братерські взаємини передбачають взаємопідтримку, солідарність, взаємодопомогу.

2. Рівність. Усі мусульмани рівні, як зубці гребеня (мається на увазі рівність перед Аллахом). Проте на жінок цей принцип не поширюється.

3. Моральні принципи: не забувай про день Суду, будь богобоязливим, позбудься гордині, будь лагідним, підкоряйся владі та сильним світу цього, бо вони від Аллаха.

У сімейній моралі та поглядах ісламу на взаємовідносини чоловіка і жінки відбилися поняття патріархально-родового укладу. Жінка -- підлегла істота, яку створено для обслуговування чоловіка та для його насолоди.

Але в Корані все ж таки визнаються певні людські та громадські права жінки: засуджується жорстоке ставлення чоловіка до дружини, установлюються майнові права жінки -- на посаг, на спадщину. Коран дещо полегшив становище жінки, яке за патріархальним звичаєвим правом у арабів було вкрай тяжким.

У мусульманських країнах мало місце певне поєднання світської та духовної влади. Глава держави (халіф, падишах) уважався спадкоємцем пророка, штат його радників складався з вищого духовенства, суд цілком належав духовним особам. Стежили за виконанням норм шаріату і тлумачили їх богослови. Тому ісламське духовенство виконувало й виконує більше світські, ніж релігійні функції. Мулла -- це, власне, учитель у церковній школі. Казій (каді) -- суддя, знавець шаріату. Муфтій -- більш високий духовний чин -- головний авторитет у питаннях шаріату. На чолі ісламського духовенства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам -- видатний богослов і радник володаря. Його поради сприймалися як закон. Освіта молоді в мусульманських країнах також була виключно релігійною. Нижчі школи -- мектеби існували при мечетях. Вищі школи -- медресе були своєрідними духовними академіями. Там студенти вивчали Коран та іншу релігійну літературу, розв'язували богословські проблеми. Мовою релігійної літератури й викладання була арабська. Арабську систему писемності було запроваджено і в тюркських мовах, і в мові фарсі, хоча до них вона мало пристосована.

5. Напрямки ісламу.

Іслам не є єдиним. Уже у другій половині VII ст. виникли три його напрями: хариджизм, сунізм і шиїзм. Безпосередньою причиною цього розколу були суперечки щодо принципів наслідування влади. Хариджити (араб. -- повстанці) організували самостійну течію наприкінці VII ст. Вони виступали за рівність усіх мусульман незалежно від їхнього походження та кольору шкіри. За вченням хариджитів, головою релігійної громади -- халіфом може стати будь-який послідовник ісламу, обраний громадою. Громада має право змістити халіфа. Проте вже в середині VIIІ ст. хариджити втратили будь-який вплив, і зараз їхні громади існують лише в Алжирі, Тунісі, Лівії та Омані.

Більшість сучасних мусульман належать до сунітів (майже 90% ісламського світу) і шиїтів.

Суніти, спираючись на Коран і Суну, використовували концепцію ісламської державності, згідно з якою майбутній халіф може одержати державну владу на підставі договору між визнаними представниками релігійної громади і претендентами на владу. Умови, яким повинен відповідати претендент, сформульовано богословом і правознавцем Аль-Наварді: халіф має бути муджтахідом, тобто мати репутацію та звання богослова й правознавця вищого рангу; мудрим, фізично здоровим, піклуватися про благо підлеглих і походити з племені курайшитів.

Шиїти вважають, що влада має божественну природу, а отже, може наслідуватися тільки нащадками Мухаммеда. У VIIІ ст. таким прямим нащадком був двоюрідний брат і зять пророка Алі. Він створив свою групу шиїтів (араб. шиа -- партія) та організував змову, внаслідок якої було вбито халіфа Османа, а четвертим халіфом став сам Алі. Курайшитський рід Омейядів не змирився з поразкою. У 661 р. Алі було вбито в мечеті міста Куф. Халіфом став Муавія. Він відкупився від онука Мухаммеда Хасана і розправився з його молодшим братом Хусейном, який зчинив заколот. Коли ж ніхто з воїнів не погодився брати на себе особисту відповідальність за вбивство родича пророка, Муавія винайшов форму колективного вбивства -- Хусейна буквально розірвали на шматки. Його жахлива смерть стала причиною того, що Хусейна оголосили святим мучеником. Кожного року шиїти відзначають день його загибелі -- Шахсей-вахсей. У цей день відбуваються урочисті процесії, учасники завдають собі ран, б'ють себе залізними ланцюгами і т. ін. Отже, шиїти вважають єдиним справжнім спадкоємцем Мухаммеда халіфа Алі та 12 його прямих нащадків -- імамів. Дванадцятий імам -- Мухаммед бек аль-Хасан колись таємно зник і досі переховується. Шиїти називають його очікуваним і вважають спасителем (Махді). Вони вірять, що Махді перед Страшним судом з'явиться на землю і створить царство рівності й справедливості.

Шиїти, як і суніти, визнають абсолютний авторитет Корану, а в Суні -- лише ті хадиси, авторство яких належить Алі та його послідовникам. Шиїти мають і власний священний переказ -- Ахбари, куди входять хадиси, пов'язані з діяльністю Алі та його наслідувачів. Принципової різниці в культовій практиці шиїтів і сунітів не існує.

6. Мусульманські свята.

Серед мусульманських свят особливе значення мають такі.

Ураза-байрам -- свято закінчення посту, свято розговин. Святкують його в перший день наступного за рамазаном місяця -- шаваля. Триває він здебільшого три дні. Під час цього свята віруючий має відзвітувати за минулий піст, почати відбувати кару за його порушення і сплатити податок (фітр-садак) на благодійні справи. Ці три дні мусульмани розважаються, відвідують родичів, близьких і друзів.

Курбан-байрам -- свято жертвопринесення, яке відзначається на 70-й день після закінчення Урази. Центральною, ритуальною дією є принесення в жертву барана чи верблюда. За шаріатом, баран чи коза можуть спокутувати гріхи однієї людини, верблюд -- десятьох. Жертви ці необхідні для того, щоб потрапити до раю. Опинитися там можна лише в тому разі, якщо поталанить обминути Сират -- міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночу волосину, гостріший за лезо, гарячіший за вогонь. При вході на Сират на віруючих чекатимуть тварини, раніше принесені в жертву; тільки по їхніх спинах можна перебратися через міст. Той, хто за життя не приносив жертв, не втримається на мосту і впаде в пекло.

Мірадж -- свято вознесіння, чи подорож пророка на небо. За легендою, в місяці реджеб пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраілом, здійснив на білому казковому коні Бураці (араб. -- блискавка) прогулянку до Єрусалима, а звідти -- до престолу Аллаха. Там він розмовляв з Аллахом, сказавши 99 тис. слів. Але сталось усе це настільки швидко, що, повернувшись, Мухаммед дуже здивувався, бо ліжко його було ще теплим, а з перекинутого келиха не встигла витекти вода.

Маулюд -- день народження пророка. Дата народження Мухаммеда точно невідома. Відомо тільки, що народився він у понеділок. Віруючі збираються у мечеті, де творять колективну молитву, прославляючи Мухаммеда. Проповіді й молитви відбуваються також і по домівках. Того дня частують духовенство, роблять пожертвування. Відзначають Маулюд 12-го числа місяця рабіаль-аваль.

Сунет -- ритуал обрізання, родинне свято. Обрізають хлопчиків 7--8 років. Обрізання є ознакою релігійної належності; воно служить цілям відособлення мусульман від людей інших віросповідань, доповнюючи ідею мусульманської винятковості.

Ідеї панісламізму здобули практичне втілення в діяльності мусульманських міжнародних організацій. Першою організацією такого типу став Всесвітній ісламський конгрес (1926 р.). У наш час впливовими є Ліга мусульманського світу, організована 1962 р., і найбільш представницьке міжнародне об'єднання на урядовому рівні -- Організація ісламської конференції, заснована 1969 р.

Література

1. Єришев А. О. Релігієзнавство: Навч. посібник. -- Розд. 5--8. -- К.: МАУП, 1999.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко С. А. Релігієзнавство: Підручник для студ. вищ. шк. -- К.: Наук. думка, 1997.

3. Гольдциэр И. Ислам / Пер. с нем. -- СПб., 1911.

4. Гольдциэр И. Лекции об исламе. -- М., 1912.

5. Петрушевский И. П. Ислам в Иране в VII--XV вв. (курс лекций). -- Л., 1966.