Християнство в Україні історія та сучасний стан

9

Реферат на тему:

Християнство в Україні: історія та сучасний стан

ПЛАН

1. Український конфесійний плюралізм

2. Українська православна церква

3. Українська греко-католицька церква

1. Використана література

1. Український конфесійний плюралізм

Україна, як і абсолютна більшість держав світу, має ба-гатоетнічний склад населення. Окрім українців як найчисленнішої нації, на її теренах живуть і національні мен-шини -- росіяни, білоруси, болгари, поляки, греки, євреї, угорці, німці тощо, які дотримуються різних релігійних вірувань. Тут пустили коріння не лише близькі христи-янству вірування, а й інші, часто екзотичні, спільноти, від-галуження, групи, далекі від національної культури та ре-лігійних традицій українського народу.

Із проголошенням 24 серпня 1991 р. Верховною Ра-дою незалежності України релігійне життя в нашій дер-жаві значно активізувалося, набуло якісно нових вимірів. Поступово вивільняючись від впливу чужих політичних та релігійних центрів, більшість релігійних організацій ста-ла на шлях вдосконалення своїх національних форм.

За офіційною статистикою, у 2000 р. в Україні діяли релігійні організації 105 конфесій, напрямів, церков і те-чій. Після різкого збільшення їх кількості у 1992-- 1993 pp. і певного спаду темпу її зростання у 1995-- 1996 pp. з 1997 р. починається стабільний приріст їх чисельності на 6--8 відсотків щорічно. Щороку з'явля-ються нові культові споруди,відкриваються нові монасти-рі, духовні навчальні заклади, недільні школи, виходять у світ нові періодичні видання.

Християнство

При всій строкатості релігійної карти сучасної Украї-ни більшість релігійних громад перебуває у межах різних напрямів християнства.

2. Українська православна церква

Традиційно найвпливовішою конфесією в Україні є пра-вослав'я.

Православ'я українське -- християнське віровчення і культ, орга-нізація церковного життя, що ввібрали в себе особливості націо-нальної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є сим-волами української духовності.

Сьогодні українське православ'я репрезентують Укра-їнська православна церква Київського патріархату (УГІЦ КП) -- 2900 парафій, Українська автокефальна правосла-вна церква (УАПЦ) -- 1040 парафій та Українська право-славна церква Московського патріархату (УПЦ МП) -- 9200 парафій.

Українська православна церква Київського патріарха-ту вважає себе правонаступницею Київської митрополії, заснованої після хрещення Київської Русі у 988 р. До складу цієї митрополії, що належала до Константинополь-ського патріархату з 988 p., входили території сучасних України, Білорусі, Прибалтики, частини Польщі та Смо-ленської області (Росія). У 1686 р. супроти приписів цер-ковних канонів її було відірвано від Константинополя і приєднано до Московського патріархату, який був встано-влений самочинно і силоміць у 1589 р. Поступово Київсь-ка митрополія втрачала свої права. На початку XIX ст. з великої митрополії, що в десятки разів перевершувала свою церкву-матір -- Вселенський патріархат, вона була пере-творена на звичайну єпархію Російської імперії.

На початку XX ст. разом із боротьбою за українську державність почався і рух за автокефалію Української пра-вославної церкви.

У 1919 р. український уряд на чолі із Семеном Пет-люрою проголосив автокефалію Української церкви. У 1921 р. у Києві в соборі Святої Софії відбувся Всеукраїн-ський православний собор, який також проголосив Укра-їнську православну церкву автокефальною. Очолив церк-ву митрополит Василь Липківський. Та оскільки українська православна автокефалія суперечила ідеології утво-реного в 1922 р. Радянського Союзу, то у 1930 р. радянсь-ка влада ліквідувала УАПЦ.

Під час німецької окупації України УАПЦ була відро-джена. У 1944 p., після визволення України, її знову було ліквідовано.

У 1988 р., по святкуванні 1000-ліття хрещення Русі-України, в нашій державі почався рух за третє відродження УАПЦ. 5--6 червня 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнсь-кий православний собор за участю більш як 700 делегатів з усієї України, який затвердив факт утворення УАПЦ і об-рав патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (Скрипника), що до цього очолював УПЦ в СІЛА. 2 жовтня 1990 р. УАПЦ було офіційно зареєстровано. Ке-рівництво Російської православної церкви (РПЦ), не в змо-зі й надалі тотально контролювати і стримувати процеси творення національних церков, змушене було піти на деякі організаційні поступки. Зокрема, згідно з рішенням Архі-єрейського собору РПЦ ЗО--31 січня 1990 р. Український екзархат було перейменовано на Українську православну церкву, яка отримала певну самостійність в управлінні.

Після проголошення Україною незалежності перебу-вання Української православної церкви в складі Москов-ського патріархату суперечило політичному статусу Укра-їни. У листопаді 1991 р. Помісний собор УПЦ за участю всього українського єпископату одностайно прийняв поста-нову про автокефалію УПЦ, що означало її відокремлення від Московського патріархату. Дотримуючись традиції й канону, УПЦ звернулася до Московського патріархату з проханням надати їй повну автокефалію. Архієрейський собор Московського патріархату 1992 р. відмовив у задо-воленні такого прохання.

25--26 червня 1992 р. в Києві відбувся Всеукраїнський православний собор, який об'єднав УАПЦ та частину УПЦ (Московського партіархату) в єдину помісну православну Церкву -- Українську православну церкву Київського па-тріархату. Собор підтвердив обрання митрополита Мсти-слава патріархом Київським і всієї України. Статутом УПЦ Київського патріархату став статут УАПЦ із відповідними доповненнями, який був зареєстрований державними орга-нами України. У такий спосіб було створено УПЦ КП.

Після смерті митрополита Мстислава (червень 1993) де-хто з владик і кліру колишньої УАПЦ виокремився з об'єд-наної церкви і утворив свою церковну структуру (нову УАПЦ), яку у вересні 1994 р. очолив колишній протопре-

світер зі Львова Дмитрій (Володимир Ярема). Так в Укра-їні почали функціонувати три самостійні православні цер-кви -- Українська православна церква Київського патріар-хату, Українська автокефальна православна церква і Укра-їнська православна церква Московського патріархату.

Наймасовішою за кількістю віруючих (а не парафій) є церква Київського патріархату, яку з жовтня 1995 р. очо-лює патріарший місцеблюститель митрополит Філарет (Денисенко). З того часу збільшилася кількість парафій церкви на сході України. Вона має також у Росії Бєлго-родсько-Обоянську й Богородську єпархії та Сибірську митрополію. Єпархії є і в США, Канаді, Франції, Греції. Майбутніх пастирів УПЦ КП готують у двох (Київській і Львівській) духовних академіях, на богословському факуль-теті Чернівецького державного університету, в шести ду-ховних семінаріях та п'яти духовних училищах. Загалом церкві належить ЗО єпархій, 35 монастирів в Україні та Росії, 2,6 тис. священнослужителів.

Вірні УПЦ КП об'єднуються в Українське православ-не братство (Всеукраїнське православне братство Святого апостола Андрія Первозванного), Братство Святого Воло-димира, Братство Архистратига Михаїла.

Церква видає богослужбову літературу. Крім щоріч-ного Церковного календаря та церковно-історичної літе-ратури, друкуються вісім журналів: «Православний віс-ник» (Київ); «Полтавські єпархіальні відомості» (Полта-ва), «Вісник Київської Духовної Академії» (Київ) та ін. Різні структури УПЦ КП видають також дванадцять газет: «Голос православ'я» (м. Київ), «Київський патріархат» (м. Київ), «З Богом у серці» (м. Харків) та ін. Виходить у світ також шість бюлетенів: «Інформаційний бюлетень» (м. Київ), «Жизнь в Сичеславском крае» (м. Дніпропет-ровськ), «Подільський православний вісник» (м. Хмель-ницький) та ін.

Українська православна церква Київського патріарха-ту бере активну участь у процесі становлення в Україні єдиної Помісної православної церкви. Наводиться кілька вагомих аргументів на користь українського православ'я. По-перше, за кількісним складом жодна з визнаваних Все-ленським православ'ям 15 автокефальних і 4 автоном-них церков не може конкурувати з Українською. Так, у 1998 р. найбільша і найвпливовіша в православному світі (принаймні за територією впливу) РПЦ у самій Росії ма-ла до 7,5 тис. парафій. На цей же час в Україні було 10 350 православних парафій. По-друге, Київська митрополича кафедра є найстаршою на східнослов'янських зем-лях. По-третє, Українська православна церква є згідно з духом і буквою Канону матір'ю-церквою Російської пра-вославної церкви, а не навпаки.

Утім, жодної православної церкви ніколи негайно не визнавали автокефальною. Та й сама РПЦ після самооб'яв-лення себе автокефальною 15 грудня 1448 р. дочекалася визнання тільки через 141 рік.

Зрозумілими є і антиавтокефальні настрої з боку РПЦ. Адже з утворенням єдиної української православної цер-кви докорінно зміниться як геоконфесійна, так і геоцер-ковна ситуація у світі. Російська православна церква пе-рестане бути найбільшою і найвпливовішою серед поміс-них православних церков світу, поступившись Українській православній церкві. Та чи не найпроблематичнішим для РПЦ буде те, що відмовившись від української історії та києворуської традиції, вона втратить апостольське похо-дження, адже апостол Андрій Первозванний є патроном українського православ'я.

3. Українська греко-католицька церква

Спадкоємицею «Київського Володимирового християн-ства», за словами кардинала Любомира Гузара, є і греко-католицька церква. Своїм корінням вона сягає вельми скла-дного для України кінця XVI ст., коли Українська право-славна церква постала перед архіскладною дилемою: або вести нерівну боротьбу за власне існування у будь-якій формі в оточенні Римської католицької церкви, байдуже спосте-рігаючи за активним процесом колонізації українського народу; або погодитися на реформування церкви шляхом її унії з Римом, зберігши традиційний православно-візан-тійський обряд, а з ним і національну самобутність україн-ського народу. Дилему було вирішено на користь реформу-вання церкви і самозбереження українців шляхом укла-дення 1596 р. на соборі у м. Бересті (сучасна Білорусь) церковної унії (лат. ипіо -- спілка, союз) -- об'єднання Київської митрополії з католицькою церквою.

Унія церковна -- об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.

Унія ґрунтувалася на засадах визнання православною стороною верховенства папи римського та віровчення католицизму при збереженні традиційного візантійсько-слов'янського обряду, української мови богослужінь, націо-нального церковного календаря, особливостей церковної організації та традицій. Таким кроком єпископат Київ-ської митрополії прагнув, окрім вирішення загальноук-раїнських інтересів, ще й подолати глибоку внутріцерков-ну кризу, зрівняти православну церкву, що зазнавала всі-ляких утисків, із польською католицькою церквою в Польсько-Литовській державі.

Це був вибір складного, а як засвідчила подальша укра-їнська історія, й багато в чому трагічного шляху. Адже на ньому були жорстке міжконфесійне протистояння у Поль-ському сеймі і кривава боротьба за володіння церквами в українських парафіях; козацькі війни з вимогою ліквіда-ції унії й нещадні розправи Петра І з василіанами; насту-пи конфедератів з метою насадження католицизму в Укра-їні і Коліївщина, що полишила після себе мартиролог «уні-атських мучеників» у багатьох містах і селах України тощо. На цьому шляху -- яскраво виражена антиуніат-ська політика російського царату після поділів Польщі і поступове знищення греко-католицької церкви в тій час-тині України, що перебувала під владою Росії (1839 р. -- ліквідовано уніатську церкву на Волині, 1875 р. -- лікві-довано уніатську церкву на Холмщині).

Перелік прикладів обопільних кривд і жертв на цьому не закінчується. Вони викликають багато суперечливих висновків, породжують спекуляції різного ґатунку. Та як-що зважати не на вигадки й інсинуації, а на конкретні факти, то можна зробити висновок: греко-католицизм для багатьох поколінь українців став національною українсь-кою церквою. Як і православ'я стало національною церк-вою для частини колишніх греко-католиків, їх дітей та онуків, які були «охрещені» православною церквою після подій 1946 р. Інспірований тоталітарним режимом ра-дянської влади за активної участі Московської патріархії Львівський собор греко-католицької церкви 1946 р. (в якому взяло участь лише 214 священиків із 1270) заявив про «возз'єднання» з православною церквою. Відтак усі колишні греко-католицькі парафії автоматично набули ста-тусу православних. Вищі ієрархи церкви були репресо-вані, а рядове духовенство і миряни, що не погодилися з таким «автоматизмом», відправляли свої богослужіння таємно, тобто діяли нелегально. Поступово за підтримки Апостольської Столиці і зарубіжної Української католи-цької церкви у тих регіонах України, де було вкорінене уніатство (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, За-карпатська області), утворилися його підпільні структури.

Наприкінці 80-х років, з початком перебудови, рух за підновлення греко-католицької церкви в Україні набув організованого й динамічного характеру. Прискоренню її иизнання посприяла й зустріч у Римі папи Іоана Павла II і Президента СРСР Михайла Горбачова. Як наслідок, було встановлено дипломатичні відносини між Апостольською Столицею і Радянським Союзом. 30 листопада 1988 р. Ра-да у справах релігій Ради Міністрів УРСР зареєструвала громади греко-католиків Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка після 40-річної перерви знову набула офіційного статусу. Кількість її прихильників почала шви-дко збільшуватися, особливо в регіонах її традиційного поширення. Сьогодні вона налічує понад 5,5 млн. вірую-чих і є найбільшою східною католицькою церквою у світі. На початку 2001 р. в Україні нараховувалося вже 3240 уніатських організацій, що більше, ніж до Другої світової війни (3237 громад). Переважна більшість парафій УГКЦ функціонує у Львівській (1479), Тернопільській (745), Іва-но-Франківській (657) та Закарпатській (298) областях. Греко-католики є також у інших регіонах України. їх кіль-кість неухильно зростає. Тому у 1996 р. було створено Києво-Вишгородський екзархат УГКЦ, якому папа рим-ський доручив духовну опіку над віруючими і парафіями цієї церкви в усіх незахідних областях країни. З моменту легалізації УГКЦ відновила свою структуру, створивши 17 єпархій, 78 монастирів. Відродилися й чернечі ордени, зокрема чоловічі -- василіан, редемптористів, студитів; жі-ночі -- василіанок, йосафаток, св. Вікентія, Пресвятої ро-дини, сестер-служебниць тощо.

Церкві належить також 19 греко-католицьких єпар-хій, що діють в українській діаспорі. Це, зокрема, Переми-шльсько-Варшавська греко-католицька митрополія (Поль-ща), яка нараховує понад 100 парафій. У Західній Європі є три апостольські екзархати для українських греко-като-ликів: у Німеччині, Франції та Великобританії. Крім Єв-ропи, громади греко-католиків є у Північній та Південній Америці, Австралії, Росії тощо.

УГКЦ має понад 20 періодичних видань. Діє три видав-ництва: «Нова зоря», «Свічадо» і «Місіонер» (засноване у 1897 p.), яке протягом 90-х років видало понад 600 на-йменувань книг загальним накладом понад 2,2 млн. при-мірників. З 2001 р. у видавництві «Свічадо» виходить ди-тячий журнал «Зернятко».

Церкві належить мережа духовних навчальних закла-дів. Зокрема, у Львові (митрополичому осідку) діють: хри-стиянський дитячий садочок при монастирі Сестер Сту-дійського уставу (з 1995), греко-католицький ліцей (з 1991), Львівська богословська академія (з 1994). Відновила свою діяльність у 1990 р. Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа, що була заснована ще ЗО серпня 1783 р. австрійським цісарем Иосифом II. Підтримуєть-ся давня традиція відкриття навчальних закладів при мо-настирях.

УГКЦ у своєму управлінні та організаційній діяльнос-ті керується Кодексом канонів східних церков (1991) та партикулярним правом. На Синоді єпископів у серпні 2000 р. було прийнято 156 канонів цього права. УГКЦ очолюють верховний архієпископ та Синод єпископів, до складу якого входять всі 32 єпископи.

Нинішнім верховним архієпископом УГКЦ, митропо-литом Львівським і Галицьким, єпископом Кам'янець-Подільським є кардинал Любомир Гузар. У Римі постійно перебуває апокризіарій (представник) верховного архієпис-копа -- владика Іван Хома.

Сьогодні УГКЦ бере активну участь в екуменічному русі в Україні.

Екуменічний рух -- об'єднавчий рух християнських церков.

На думку греко-католиків, кінцева мета екуменічно-го руху -- повернутися до тієї первісної єдності, в якій перебувало християнство 1000 років тому. Сучасні гре-ко-католики вважають себе послідовниками східної ві-зантійської традиції і бажають зберегти її надбання. Вод-ночас вони прагнуть, щоб в Україні була тільки одна церква, об'єднана із Вселенською. Тобто мова йде про по-єднання двох церков українського народу -- православ-ної і греко-католицької -- на засадах Київського патрі-архату.

Віруючі греко-католики переконані, що їх прагнення відповідає формулі, висловленій папою Іоаном Павлом II: православний Схід і католицький Захід -- дві легені, яки-ми повинне дихати сучасне християнство. Православний і католик, за твердженням понтифіка, не протиставні, а взаємодоповнюючі, бо ж усі католики є православними за вірою, а всі православні -- католиками за любов'ю. Візит папи римського до України, який відбувся у червні 2001 p., також пройшов під гаслом «Мостити шлях діалогу з пра-вославними братами у правді й любові». Своїм приїздом до Києва -- колиски православ'я на східнослов'янських теренах -- папа символічно закликав дві гілки христи-янства до духовного єднання, до пошуків того, що зближує їх, є спільним. Адже Христос творив свою церкву не як організацію із системою управлінських структур, а як ду-ховну спільноту учнів Євангелія.

Використана література

1. Блаватская Е. П. Теософский словарь. -- М., 1994.

2. Боа К. Лабиринты веры. -- М., 1992.

3. Холмс Э. Наука разума. -- Тамбов, 2000.

4. Шріла Прабхупада. Наука самоусвідомлення. -- К., 1991.