Саєнтологічні рухи, неоязичництво та демоністичні культи – різновиди неорелігійних течій

Реферат на тему:

Саєнтологічні рухи, неоязичництво та демоністичні культи - різновиди неорелігійних течій

ПЛАН

1. Саєнтологічні рухи

2. Неоязичництво

3. Демоністичні культи

4. Висновки.

Використана література

1. Саєнтологічні рухи

Одонтологічні рухи (англ. science -- наука і гр. logos -- вчення) -- релігійні рухи, в яких орієнтація на наукові та технічні досягнення поєднується з практикою психоана-лізу. До саєнтологічних об'єднань належать Діанетика, Християнська наука, Наука розуму тощо.

Діанетика. Поширеним саєнтологічним об'єднанням є Діанетика (наукологія). Виникла вона у США завдяки зу-силлям морського офіцера, письменника-фантаста Рона Хаб-барда (1911--1986), автора книги «Діанетика: наука про ду-шевне здоров'я». Його вчення -- синтез буддизму, індуїзму, практик східних релігійних наставників (гуру), психоаналі-зу та науково-технічних досягнень (комп'ютерних техноло-гій). Головна мета Діанетики -- досягнення найвищої ду-ховної досконалості, внутрішнього спокою, міцного здоров'я, мудрості та щастя. Однією з основних причин психозів та неврозів, що переповнюють життя сучасника, Хаббард вва-жає невміння керувати роботою власного мозку, нерозумін-ня його божественної сутності. Мозаїчна структура мозку, на його думку, відбиває кожну подію в житті індивіда. Проте деякі негативні моменти -- неприємні події, страхи, невдачі тощо -- можуть не вписуватись у неї. Хоча опісля вони здатні проявлятися як ірраціональна поведінка, що не відпо-відає ситуації. Хаббард пропонує власний шлях лікування: виявлення негативного стану; його локалізація шляхом «ви-мірювача Хаббарда», що сприяє «розчиненню» матеріалізова-них душевних травм, нормалізації розумової діяльності, емо-цій, волі. Такий шлях схожий на психотерапію Фрейда, що теж мала кілька етапів -- вияв причин неврозу, виведення колишнього досвіду на рівень свідомого і терапію словом.

Хаббард уводить цілу низку власних термінів, аби пере-дати сутність і особливість свого вчення. Серед них енграм (іиграм) -- нагромаджений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне зві-льнитися. У тлумаченні інших дослідників це «матеріалі-зована душевна травма». Ще один термін -- тетан -- істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву фо-рму, вічно зазнаючи перевтілень. Діанетика пропонує тех-нологію виявлення енграма, очищення від нього, контроль з боку наукознавця за життям і звільненням від циклів перевтілень. Завдяки цьому людина, на думку Хаббарда, має досягти не лише влади на собою, а й отримати змогу контролювати матерію, енергію, час і простір. Така мета при-ваблює прихильників Діанетики у багатьох країнах світу.

Християнська наука. Духовне зцілення й релігійний рух, відомий як Християнська наука (Christian Science), заснов-ницею якого є Мері-Енн-Морс Бейкер (1821--1910). Вона під-няла до рангу релігії систему психічного зцілення відомого американського цілителя і гіпнотизера Фіне аса Куїмбі (1802--1866). Праці М. Бейкер вважаються її послідовни-ками «єдино вірним тлумаченням» Біблії, а сама Бейкер -- наступницею Христа. В основу вчення покладено ідею Три-единого Бога -- Життя, Істини й Любові. Ісус Христос має двоїсту сутність: Ісус -- людина, Христос -- божественна ідея. Християнська наука заперечує існування сил зла, хво-роб, гріховності та смерті людини. Гріх вважається ілюзією, психічною ненормальністю. Відкинуто необхідність молит-ви -- через неможливість спілкування людини з Богом.

Послідовники Християнської науки практикують об-ряди вечері Господньої і хрещення, при цьому не вжива-ють води, хліба і вина. Штаб-квартира руху розміщена у м. Бостон (США). Керівний орган -- Рада директорів із п'яти осіб на чолі з президентом. Кількість прихильників вважається таємницею. На рівні місцевих громад головни-ми особами є лектор, учитель та практикуючий лікар, які організовують недільні читання Біблії, тлумачать основи віровчення, проводять сеанси духовного лікування хворих.

Наука розуму. Близькою до Християнської науки є Наука розуму (Science of Mind), заснована американським лікарем-психотерапевтом Ернстом Холмсом (1887--1960). Цей рух базується на релігійно-філософському вченні, що поєднує в собі ідеї гностицизму, теософії, метафізики, оку-льтизму, східної містики і Біблії та проголошує відповід-ність законів науки, філософських поглядів та одкровень релігії людським потребам і прагненням. Наука розуму, як і інші неорелігії, заявляє про своє право на абсолютну істину. Основні віросповідні положення цього руху ви-кладено у працях Е. Холмса «Творчий розум і успіх» (1919) та «Наука Розуму» (1926), що вважаються Святим Письмом. Лейтмотивом вчення є ідея єдності всіх релігій, в яких -- одна істина та одна дійсність. Бог для Холмса безособовий, Ісус Христос -- лише людина, Дух Святий -- жіночий аспект Божественної Трійці. Людина, в якій бо-жественне є домінуючим, а власне людське -- похідним, набуває рис Христа. Філософія життя руху ґрунтується на ідеї, що негативне мислення продукує негативний досвід, а позитивні думки формують позитивну діяльність.

Нині в різних країнах світу нараховується до 25 млн. послідовників Науки розуму. У 1991 р. створено коорди-нуючий центр -- Міжнародний альянс нового мислення.

2. Неоязичництво

Серед неорелігійних течій вельми цікавим явищем є і неоязичництво.

Неоязичництво -- новітній релігійний рух, в основу віровчення і культу якого покладено фрагменти давніх (народних) вірувань і обрядів, мета яких -- зберегти або відродити первинну «природну» духовність і самобутність за умов нівелюючого впливу тотальної модернізації.

Світова статистика нараховує кілька мільйонів послі-довників неоязичництва. Як правило, вони жадають чіт-кішої етнічної самоідентифікації (лат. identifico -- ото-тожнюю, прирівнюю), а тому прагнуть пробуджувати на-ціональну самосвідомість, консолідувати свою націю, стимулювати соціально-культурну активність через гли-бинне усвідомлення власного самобутнього коріння, духо-вних первнів, неприйняття індустріальної цивілізації з її споживацьким ставленням до природи, людини, релігії.

У змістовому аспекті неоязичництво постає неоднорід-ним за складом явищем: від багатоманітного політеїзму до новостворених монотеїстичних релігій із використан-ням персонажів язичницьких пантеонів.

Пантеон (гр. pantheion -- місце, присвячене всім богам) -- сукуп-ність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян -- храм, присвячений усім богам; нині - місце поховання видатних людей.

Часто неоязичництво є виявом антихристиянських на-строїв. Його прихильники критикують християнство за властивий йому антропоцентризм, прощення. Однак при цьому ідеалізуються дохристиянські часи.Неоязичництво ґрунтується на звеличенні воїнських чеснот, ідеї боротьби зі злом, обстоюванні доблесті, честі, мужності у дещо архаїзованій (гр. archaios -- старовин-ний, первісний) інтерпретації. Деяким різновидам нео-я:іичництва властиві елементи містицизму, окультизму, апе-пяція до «сил Сонця» тощо.

Неоязичництво поширене в багатьох країнах світу. Се-ред європейських держав дохристиянські вірування від-роджуються, наприклад, в Англії (друїдизм, рух чаклунів), Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів і бо-гинь), Німеччині (арійський рух), Україні (РУН-віра, Собор рідної української віри, Центр священної Ради ОСІДУ І'УН-віри тощо), Литві, Латвії, США (релігії індіанців), Ін-дії (ведизм), у мусульманському світі (тенгріанство) тощо.

Сучасні послідовники язичницьких вірувань об'єдна-ні у Всесвітню спілку етнічних релігій, яка провела вже декілька з'їздів (у Литві, Німеччині).

3. Демоністичні культи

Репрезентують цей напрям різні за світоглядними пе-реконаннями, формами діяльності об'єднання сатаністів.

Сатанізм -- напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняють-ся певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмо-дею тощо.

Демоністичні об'єднання не є лише модерновим яви-щем. Вони мають досить глибоке коріння, сягаючи часів дшшього світу. Особливого поширення ці рухи набули в середньовічній Європі -- як наслідок розвитку демоноло-гії та надмірного захоплення нею.

Демонологія -- релігійне вчення про демонів, яке виникло на грунті первісної віри в духів.

Демон (гр. diamon -- божество, дух) -- у давньогрецькій міфології -- надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, нале-жить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У хри-стиянстві -- злий дух, Диявол.

Спочатку сатанізм був своєрідним антиподом хрис-тиянства й формувався за принципом його дзеркального иідображення: його прихильники вшановували не Бога, а (Іитану, читали і тлумачили Біблію по-своєму, тобто нада-на л и їй протилежного сенсу. Використовували свічки -- иле чорні. Проводили меси -- знову ж таки чорні, з використанням перевернутих розп'ять, ритуальними жертво-приношеннями тощо.

Різновиди сучасного сатанізму набули поширення в кінці 60-х років XX ст. у США, а у 70-х роках -- і в Євро-пі, їх ідеологом є Елістер Кроулі (1875--1947) -- відомий містик XX ст., авторитетний знавець чорної магії, органі-затор містичних груп «Срібна зірка», «Телемське братст-во», «Орден східного храму».

Сучасні сатанинські організації різні як за типом об'-єднання, кількістю членів, так і за деякими віросповідни-ми принципами. Досить відомими є такі організації, як «Школа вивчення світла», «Церква останнього суду», «Монастир семи променів» тощо. Але найорганізованішою й найпотужнішою є Церква Сатани, яку заснував Антон Шандор Ла Вей -- один із ідеологів сучасного сатанізму. Організація офіційно зареєстрована у м. Сан-Франциско (США). У 80-х роках XX ст. вона нараховувала тисячу членів, для яких магія -- це «досягнення змін зі своєї волі». За їхніми переконаннями, людина осягає Сатану в процесі звеличування власного «Я», без чого неможливо досягти повноцінного життя. В основу діяльності органі-зації покладено «Сатанинську біблію», автором якої є Ла Вей. Він обстоює безвідповідальність особи перед суспіль-ством та власною совістю, закликає до насолод, пропагує культ сили, егоїзм, індивідуалізм та прагматизм. Для Ла Вея Сатана є символом і формою повної реалізації людсь-кого «Я», засіб вивільнення від будь-яких моральних, ре-лігійних норм і правил. Послідовники Церкви Сатани прагнуть повністю підкорити собі дійсність, використову-ючи всі засоби, у тому числі й неконтрольовані сили люд-ської психіки. За вченням Ла Вея, Сатана є проявом тем-них аспектів людської натури, який «сидить» у кожній особі. Це сатанинське начало, втілене в людях, на його дум-ку, є потужним чинником, який необхідно активувати шля-хом різних магічних заклинань. Водночас Ла Вей висту-пав проти принесення в жертву живих істот, сексуальних оргій як складової сатанинських ритуалів, засуджував ак-ти вандалізму, вживання наркотиків та зловживання ал-когольними напоями.

Основними культовими діями сатаністів є шабаш та чорна меса.

Шабаш -- зібрання чаклунів і відьом у дні чаклунсь-ких свят та на честь нового й повного місяця. Найважли-вішими святами чаклунського року вважається Вальпур-гієва ніч (Beltane), що відзначається ЗО квітня, та свято мертвих, перший день чаклунського року Хелоувін (llallowen) -- 31 жовтня. До свят чаклунського року (Sabbat) відносяться також: Стрітення (2 лютого), свято ирпжаю (1 серпня), весняне рівнодення (21 березня), осіннє рівнодення (21 вересня), літнє сонцестояння (21 червня), зимове сонцестояння (21 грудня). Українські шануваль-ники Диявола можуть проводити й додаткові шабаші: в ніч на Купала та в ніч перед Різдвом.

Чорна меса -- це своєрідна панахида по живій люди-ні. Вважається, що для її проведення бажано принести в жертву живу істоту, під час загибелі якої повинна вивіль-нитися енергія, що призначена для Диявола, аби він допо-міг усунути небажану особу. Більшість сатаністів для чор-них мес використовують замість живих істот ляльки. Ін-коли для вивільнення енергії спалюють Біблію.

Основними сатанинськими символами є «666» -- чис-ло звіра; перевернута п'ятикутна зірка у колі (у середині зірки може бути зображення голови цапа); перевернутий християнський хрест; сварга.

Нині об'єднання сатаністів є у багатьох містах США, Неликобританії, Німеччини, Франції, Італії та в інших кра-їнах світу. Окремі прихильники сатанізму є і в Україні.

4. Висновки.

* Сучасні релігійні утворення виникають внаслідок:

глобалізації життя;

урбанізації;

трансформації світоглядних парадигм, зумовленої науково-технічною революцією;

--- монополізації світовими релігійними системами духовного жит-тя людства;

кризи традиційних церков і традиційної релігійності;

бажання особи мати власне духовне «Я».

* Основні мотиви вступу до новітніх релігійних спільнот:

світоглядно-духовні: пошук Бога, сенсу буття, власної ідентичнос-ті, нової парадигми осмислення світу і свого місця в ньому;

морально-інтелектуальні: задоволення потреби у новій сталій системі норм і цінностей, пошук віроповчальних істин, які б поєдну-вали онтологічні, теологічні, космологічні основи й сучасні наукові здобутки;

соціально-психологічні: прагнення позбутися самотності, по-шук нових друзів, необхідність духовної підтримки у зв'язку з пору-шеннями фізичного чи духовного здоров'я, подолання різноманіт-них кризових ситуацій, задоволення потреби в сильному лідерові, можливість перекласти вирішення власних проблем на іншу, сильні-шу, особистість, можливість отримати реальну матеріальну, гумані-тарну допомогу тощо.

* Нові релігійні течії й рухи умовно поділяють на такі групи:

неоорієнтальні (неоіндуїстські і течії буддійського коріння);

неохристиянські;

синтетичні;

езотеричні;

саєнтологічні;

неоязичницькі;

демоністичні.

Новітні релігійні спільноти виконують такі функції: комунікатив-ну, гносеологічну, регулятивну, соціалізуючу, компенсаторну тощо.

Відмітними рисами неорелігій є:

толерантний підхід до світоглядних позицій інших релігій;

відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем;

ігнорування етнічної належності (за винятком неоязичництва);

універсалізм;

прагнення жити тим, у що вірять, виявляючи при цьому глибокі переконання й відданість;

апеляція не до безособового, анонімного натовпу, а до конкрет-ної відповідальної особи, залучення її до активної діяльності, творчості тощо.

Використана література

Блаватская Е. П. Теософский словарь. -- М., 1994.

Боа К. Лабиринты веры. -- М., 1992.

Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії в Україні: Український кон-текст. -- К., 2000.

Сандулов Ю. А. Тайный мир сатанистов: История и современность. -- СПб., 1997.

Сидерский А. Третье открытие силы. -- К., 2001.

Слівінськии П. Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. -- Львів, 1999.

Судзуки Д. Наука дзэн. -- К., 1992.

Успенский П. Новая модель Вселенной. -- СПб., 1993.

Холмс Э. Наука разума. -- Тамбов, 2000.

Читтапад. Энергетическая целостность. -- М., 2000.

Шаян В. Віра предків наших. -- Гамільтон, 1987.

Шри Чин Мой. Медитация: совершенствование о Боге. -- М., 1992.

Шріла Прабхупада. Наука самоусвідомлення. -- К., 1991.