Протестантизм та етнонаціональні релігії в Україні

16

Реферат на тему

Протестантизм та етнонаціональні релігії в Україні.

ПЛАН

1. Український протестантизм в історичній ретроспективі. 2. Сучасний розвиток протестантської віри.

3. Євангельські християни-баптисти.

4. Християни віри євангельської (п'ятдесятники).

5. Адвентисти сьомого дня та свідки Єгови.

6. Етнонаціональні релігії в Україні. Іслам

7. Іудаїзм.

8. Караїзм.

9. Вірмено-апостольська (Вірменська) церква.

Використана література

1. Український протестантизм в історичній ретроспективі.

Широко представлені в Україні й церкви протестант-ського напряму -- третьої течії християнства, що виник-ла в епоху Реформації. Особливістю класичної Реформа-ції в Україні було те, що вона мала здебільшого просвіт-ницький характер, оскільки її соціальну базу складали шляхтичі, що отримали освіту в західноєвропейських уні-верситетах. З протестантськими переконаннями в Украї-ну проникали й ідеї толерантного ставлення до носіїв іншої віри, свободи совісті. Вони потрапляли на благодатний ґрунт української ментальності, якій властива терпимість до іновірців. Саме Реформація, за словами Михайла Гру-шевського, «запліднила українське духовне життя ідеями віротерпимості, свободи релігійної совісті».

Нова хвиля протестантизму в Україні пов'язана з ні-мецькими переселенцями, які в кінці XVIII ст. були за-прошені царським урядом Росії для освоєння багатих зе-мель півдня України. Вони й утворили осередки поши-рення протестантських ідей різного ґатунку -- баптизму, євангелізму, адвентизму тощо.

За роки радянської влади, коли тільки на словах було проголошено свободу совісті, протестантські організації за-знавали жорсткого адміністративного тиску, всіляких пе-реслідувань -- аж до заборони діяльності. їм навішувався ярлик «сектанти», а в суспільній свідомості формувався об-раз екстремістських релігійних організацій, що співпрацю-ють із різними закордонними шпигунськими центрами. Пе-реслідування деяких протестантських течій (Свідків Єгови, Ради церков ЄХБ, Адвентистів-реформістів тощо) спричи-нило навіть появу протестантського підпілля.

2. Сучасний розвиток протестантської віри.

Принципово новий етап розвитку протестантизму по-чався в роки незалежності України, коли було створено всі умови для нормального функціонування різних віро-вчень. Упродовж 90-х років XX ст. протестантські гро-мади кількісно зросли у 2,4 раза. Сьогодні церкви проте-стантського напряму є наймасовішими серед аналогічних напрямів у країнах СНД. Вони об'єднують 34 протестант-ських течії, які охоплюють 6098 організацій. До найчис-ленніших належать Євангельські християни-баптисти (2506 організацій), Християни віри євангельської (п'ятде-сятники) --1661, Адвентисти сьомого дня --823, Свідки Єгови -- 656. Вельми популярними є Реформати, Єванге-лісти, Лютерани, Послідовники церкви Божої, Адвентисти-реформісти, Пресвітеріани тощо. Окрім названих, в Укра-їні діють понад 300 різноманітних протестантських гро-мад: Християни віри євангельської поза союзами, Союз вільних церков християн євангельської віри та ін.

Постійно зміцнюється матеріальна база їхньої релігій-ної діяльності. Активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійницька робо-та. Отже, протестантизм стає дедалі помітнішим елемен-том конфесійної картини України.

Незважаючи на появу вельми активних так званих «но-вих протестантів» (здебільшого харизматичних громад), тобто протестантських спільнот, що не пов'язані ні з єван-гельським рухом, що виник на півдні України у другій половині XIX ст., ні з протестантськими течіями Західної України першої чверті XX ст., домінуючими в сучасній Україні все ж залишаються традиційні протестантські об'єднання. Нині вони успішно впроваджують нову мо-дель релігійної громади, яка поєднує традиційні високу дисципліну, релігійну домінанту в свідомості її членів та закритість щодо зовнішніх секулярних впливів із висо-кою соціальною активністю і відкритістю до суспільства.

Найбільшими традиційними протестантськими спіль-нотами є Євангельські християни-баптисти, Християни ві-ри євангельської (п'ятдесятники), Адвентисти сьомого дня, Свідки Єгови.

3. Євангельські християни-баптисти.

За кількістю своїх організацій вони посідають четверте місце серед релігій-них об'єднань України. Баптистські організації є в усіх областях України. Та найбільше їх у Чернівецькій (157), Донецькій (153), Київській (152), Черкаській (142), Вінни-цькій (140) та Хмельницькій (133) областях.

Процеси, пов'язані з рухом за українське національне відродження, у 90-х роках істотно вплинули й на вітчиз-няний протестантизм. Так, було проголошено створення самостійного Союзу євангельських християн-баптистів України, який на XXII з'їзді у 1994 р. отримав назву Все-український союз об'єднань ЄХБ (ВСО ЄХБ). Головою со-юзу було обрано Григорія Коменданта.

ВСО ЄХБ складається з 25 обласних об'єднань церков ЄХБ та 5 об'єднань баптистських церков діаспори -- США, Канади, Австралії, Аргентини та Парагваю. Третину зага-льної кількості віруючих церков ВСО ЄХБ становить мо-лодь (45 тис). Тому Союз веде активну й систематичну богословсько-освітню діяльність. У складі ВСО ЄХБ у 2000 р. діяло п'ять вищих навчальних закладів (три семі-нарії та два університети), 23 біблійних коледжі, а також біблійні школи при церквах, заочні курси, приватні хрис-тиянські загальноосвітні та музичні школи. ВСО ЄХБ по-сідає одне з перших місць серед релігійних об'єднань в Україні за кількістю навчальних закладів.

ВСО ЄХБ є повноправним членом Всесвітнього союзу баптистів та Європейської баптистської федерації.

Окрім цієї баптистської спільноти, в Україні діють ще два союзи: Союз церков ЄХБ під керівництвом Ради цер-ков, що зберегла свою структуру в межах колишнього Ра-дянського Союзу, та Братство незалежних церков та місій, яке очолює М. Величко. В Україні існує й багато баптист-ських церков, які не належать до якого-небудь союзу.

У вересні 2000 р. у Києві відбувся Другий всеукраїн-ський конгрес ЄХБ, на якому було проголошено єдність ВСО ЄХБ з іншими союзами євангельських християн-баптистів в Україні, і в першу чергу -- із Союзом незале-жних церков та місій і місіонерськими організаціями.

. ВСО ЄХБ активно займається культурно-благодійни-цькою діяльністю: створено реабілітаційні центри для нар-команів, безпритульних дітей та звільнених із місць по-збавлення волі (м. Київ, м. Одеса, Чернівецька, Луганська області); організовано християнські театри (м. Київ, м. Хар-ків); підготовлено фельдшерів-місіонерів; налагоджено ро-боту дитячих та підліткових таборів, молодіжних клубів тощо. На базі ВСО ЄХБ з успіхом діють міжнародні про-грами організації дозвілля дітей A WAN А, товариство «Від-крита Біблія» та Товариство євангелізації дітей.

Отже, сучасному українському баптизму притаманна не лише євангелізаційна робота, а й соціальна активність. Він послідовно дотримується принципу невтручання цер-кви в політичні справи та займає толерантно-виважену по-зицію щодо інших конфесій. Український баптизм знай-шов своє місце в сучасному українському суспільстві й відіграє вагому роль у релігійних процесах України.

4. Християни віри євангельської (п'ятдесятники).

По-рівняно молода протестантська течія. Загальноприйнята назва «п'ятдесятники» відбиває теологічну особливість цього руху: вона засвідчує важливість події, яка сталася у свято П'ятдесятниці в Єрусалимі (зішестя Духа Свято-го), і віру в те, що духовна сутність П'ятдесятниці (хре-щення Святим Духом) є не тільки фактом життя церкви, а й повторюваним явищем. Тому його має пережити кож-ний віруючий. Ця особливість і визначає п'ятдесятницт-во як найтиповішу харизматичну течію у сучасному хри-стиянстві.

Для віруючих цієї течії головною є ідея безпосередньо-го інтуїтивного спілкування з Богом завдяки хрещенню Святим Духом, після чого вони одержують особливі духов-ні дари -- харизми. Хрещення Духом Святим може від-буватися під час молитви, проповіді, при покладанні рук служителів, за інших обставин. П'ятдесятницьке богосло-в'я вчить, що духовні дари даються з волі Духа Святого, якщо це йому угодно. До духовних дарів відносяться: сло-во знання, слово мудрості, дарунок віри, чудотворення, зці-лення хворих, говоріння іншими мовами, тлумачення мов, пророцтво. Можливість спілкування з Богом саме з допо-могою Духа Святого є тим, що найбільше приваблює вірую-чих і сприяє поширенню віровчення цієї конфесії.

Нині Союз є однією з найактивніших християнських церков. За своєю соціальною мобільністю, здатністю вра-ховувати реальну дійсність, за темпами збільшення кіль-кості членів громад п'ятдесятництво переважає інші про-тестантські спільноти. За час з 1992 кількість зареєстро-ваних громад церкви зросла майже вдвічі -- у 2001 р. налічувалося 1284 громади з майже 100 тис. членів. В незалежній Україні ХВЄ діє як відкрита суспільству кон-фесія, що активно сприяє самореалізації своїх прихильни-ків у середовищі віруючих і поза ним. Станом на січень 2000 р. Всеукраїнський союз християн віри євангельської мав 658 недільних шкіл із майже ЗО тис. слухачів, 15 ду-ховних навчальних закладів. Зокрема, це Євангельська тео-логічна семінарія (м. Київ), Київська богословська семіна-рія «Благодать і істина» (м. Київ), Львівський заочний Біблійний інститут (м. Львів), Львівська теологічна семі-нарія (м. Львів), Тернопільська Біблійна семінарія (м. Тер-нопіль), Нововолинський Біблійний інститут (м. Новово-линськ), Коростенський Біблійний коледж (м. Коростень), Чернівецька Біблійна семінарія (м. Чернівці), Дніпропет-ровський Біблійний коледж (м. Дніпропетровськ) та ін.

Церква має розгалужену мережу засобів масової ін-формації, її офіційними органами є журнали «Благовіс-ник» і «Євангельський голос». В Одесі виходить журнал «Євангеліст». Крім того, помісні церкви друкують газети «Вісник спасіння» (м. Слов'янськ), «Скиния» (м. Київ), «Го-лос надії» (м. Луцьк) «Емануїл» (м. Одеса), «Життя з над-лишком» (м. Запоріжжя) та ін.

Всеукраїнський союз християн віри євангельської п'ят-десятників України підтримує тісні відносини із Всесвіт-нім п'ятдесятницьким союзом Асамблеї Божої, членом Виконавчого комітету якого обрано Голову Всеукраїнсь-кого союзу Михайла Паночка. Налагоджено зв'язки з українською діаспорою в Канаді, США, Австралії, а також із християнськими центрами і церквами Фінляндії, Шве-ції, Норвегії, Великобританії, Польщі, Румунії, Чехії, Німеч-чини, Бразилії, Голландії тощо.

5. Адвентисти сьомого дня та свідки Єгови.

Повна релігійна свобода в незалежній Україні, можливість проведення різноманіт-них євангельських кампаній посприяли бурхливому зрос-танню ще однієї протестантської церкви -- Адвентистів сьомого дня (АСД), перші об'єднання яких з'явилися на теренах нашої держави ще в 90-х роках XIX ст. (Крим, Київська губернія). Якщо в 1992 р. в Україні налічувало-ся 276 громад адвентистів, то в 2001 р. їх уже було понад 800. Всеукраїнський з'їзд церкви АСД відбувся у травні 1988 р. На ньому першим офіційним президентом Укра-їнського уніону церкви АСД було обрано Миколу Жака-люка. З 1998 р. церкву очолює Володимир Крупський. Нині колискою адвентизму в Україні є південні міста, де західні місіонери з успіхом проводять євангелізацію.

Складний шлях становлення в умовах виходу з підпілля переживає ще одна протестантська спіль-нота -- Свідки Єгови. Хоча перші послідовники цієї ре-лігійної організації в Україні з'являються в 20--30-х ро-ках (на Буковині, Волині, Галичині, в Закарпатті), тільки в 1990 р. розпочався процес їх легалізації. 28 лютого 1991 р. вперше на території колишнього СРСР було офіційно за-реєстровано і визнано організацію Свідків Єгови в Украї-ні. Нині в нашій державі нараховується до 700 її релігій-них громад. Важливою подією в новітній історії Свідків Єгови став Міжнародний релігійний конгрес, який відбув-ся на початку серпня 1993 р. в м. Київ. На ньому охрести-лося 7402 особи -- найбільша в історії організації кіль-кість охрещених за один день в одному місці.

Послідовники Свідків Єгови позитивно ставляться до світської влади, демократичної держави, хоча й не беруть участі у виборах, не вступають до політичних партій, різ-ного роду рухів, профспілок, не йдуть до війська, користу-

ючись правом на альтернативну (невійськову) службу то-що. Вони відкидають догмати про Трійцю, безсмертність душі, пекло, рай, релігійні свята і обряди, що не узгоджу-ються з Біблією.

Нині до кола актуальних проблем, якими опікуються Свідки Єгови, включаються боротьба з наркоманією, амо-ральністю, алкоголізмом, СНІДом, гармонування стосунків у сім'ї, впровадження здорового способу життя, вирішен-ня глобальних проблем сучасності. Все це вселяє впевне-ність у майбутньому організації, переконаність у тому, що як український конфесійний світ, так і українське суспі-льство загалом толерантно і з повагою сприйматиме релі-гійні організації Свідків Єгови в Україні.

6. Етнонаціональні релігії в Україні. Іслам

Хоча Україна вважається здебільшого християнською країною, у ній мешкають також багато представників ін-ших світових, етнонаціональних релігій та неорелігій.

Одна зі складових конфесійної карти України -- іслам. Його носіями є волзькі й кримські татари, представники кавказько-іберійської мовної групи, невеликі діаспорні гру-пи інших тюркомовних народів та деякі етнічні українці, росіяни. Загальна кількість мусульман в Україні становить від 1,2 до 2 млн. осіб, і це попри його десятирічне існуван-ня (з кінця 90-х pp.). Здебільшого вони сповідують сунізм ханіфітського напряму. Шиїтів в Україні майже немає (діє лише одна шиїтська мечеть). Українські мусульмани об'єд-нані у 357 зареєстрованих і 40 незареєстрованих релігій-них громад у різних областях держави. Проте єдиної орга-нізаційної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстровані центри: Духовне управ-ління мусульман України (ДУМУ), Духовне управління му-сульман Криму (ДУМК), Духовний центр мусульман Укра-їни (ДЦМУ) -- та один незареєстрований -- Об'єднання незалежних мусульманських громад (ОНМГ). Для задово-лення духовно-релігійних потреб мусульман в Україні є по-над 150 мечетей, у яких відправляють службу до 400 духов-них осіб. Духовні центри мають свої навчальні заклади, випускають релігійну літературу, мають власну пресу. Зок-рема, діє Ісламський університет (м. Донецьк), виходять га-зети «Мінарет» та «Аль Баян», транслюється мусульман-ська радіопередача «Ассаляму алейкум!», відкрито Іслам-ський культурний центр, Донецький центр ісламу тощо.

7. Іудаїзм.

Перші іудеї з'явилися на території нашої дер-жави ще в І ст. н. є. (Крим). Однак лише за роки незале-жності держави вони отримали усі умови для своєї діяль-ності. На 1 січня 2001 р. в Україні було 249 зареєстрова-них іудейських організацій порівняно з 42 в 1992 р. Вони належать до таких об'єднань: Об'єднання хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій, Об'єднання іудейських релігійних організацій, Релігійні громади про-гресивного іудаїзму, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Є накож незалежні іудейські релігійні громади. Протягом 90-х років минулого та на початку нинішнього століть в Україні було створено понад 100 куль-турологічних єврейських центрів та організацій, відкрито єврейські школи, синагоги, театри, видаються єврейські га-зети. Успішно діє Міжнародний Соломонів університет (м. Київ) тощо.

8. Караїзм.

На території України, зокрема в Криму, пред-ставлена мало відома широкому загалу караїмська релі-гія, носіями якої є етнічні караїми -- тюрки (караї) і не-значні групи росіян і українців, предки яких були вихід-цями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії.

Розквіт караїзму припадає на VIII--XIII ст., коли його релігійні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін.

У Криму перші караїми з'являються в деяких тюрксь-ких племенах, які згодом прийняли вчення Анана. Мате-ріальним підтвердженням існування караїмських громад на півострові саме з цього часу є пам'ятники родового кла-довища Балта-Тиймез («Сокира не доторкнеться»). У VIII ст. караїзм прийняла верхівка хазар на чолі з кага-ном. Ця подія мала доленосне значення, оскільки почало-ся поширення караїзму серед язичницьких тюркських пле-мен каганату на великій території, включаючи й україн-ський Крим. До того ж у Хазарській державі не було релігійної нетерпимості, а тому язичництво, караїзм, хрис-тиянство й іслам вільно співіснували, не заважаючи один одному йти своїм шляхом до єдиної мети -- Бога.

Із занепадом Хазарського каганату в XI ст. умови іс-нування для караїмів, звісно, погіршилися. Та все ж крим-ські караїми зберегли свою самостійність в окрузі Кирк-Йер, неподалік від м. Бахчисарай. У 1246 р. частина ка-раїмів перебралася з Криму в Галичину на запрошення князя Данила Галицького, який надав їм землі і деякі привілеї. Етноконфесійні громади кримських караїмів з'явилися в Галичі, Львові, Луцьку та інших українських містах західного регіону. А з князем Вітовтом у XIV ст. вони потрапили аж до Литви.

За часів існування Кримського ханства караїми мали самоуправління і визнавалися політичною одиницею, якій було надано певні пільги і гарантії. Караїми Криму і Га-личини не раз приєднувалися до українського козацького війська, полишивши по собі добру згадку. Так, історія збе-регла імена Мінаша; Ільяша Караїмовича -- старшого пол-ковника реєстрового козацтва. Після приєднання Криму до Російської імперії кримські караїми поступово почали мігрувати за межі півострова. їх громади з'явилися в Бер-дянську, Одесі, Києві та інших містах України. А в 1837 р. було створено Таврійське караїмське духовне управління на чолі з Гаханом. Місцем його розташування став хра-мовий комплекс у Євпаторії.

Караїми поклоняються єдиному Богу і визнають єди-ну священну книгу -- Старий Завіт, особливо шануючи П'ятикнижжя. Тому вони називають себе ще «синами Свя-того Письма». Караїми дотримуються наказу пророка: «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшуйте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я заповідав вам» (Вт. 4:2). Виконання десяти заповідей -- основна вимога караїзму. Старий Завіт є для них зосере-дженням глибокої мудрості, особливої таїни, осягнення яких можливе тільки силою власного розуму. Звідси й найголовніший принцип караїзму -- уважне самостійне вивчення Святого Письма, право тлумачити його так, як підказують власні розум та совість.

Деякі дослідники вважають, що караїмське віровчен-ня за часом виникнення є ровесником земного життя са-мого Ісуса Христа.

Безпосередньо сформував як ідейні засади, так і орга-нізаційні структури караїзму Анан бен Давид (752--840) із Басри. Тому й прихильники його вчення спочатку на-зивалися ананітами. А термін «караїми» («караїти») з'явився трохи пізніше. Служителі культу виводять його від слів того ж кореня з текстів Старого Завіту і Корану, перекладаючи як «ті, що читають», «ті, що закликають», «знавці Святого Письма». Інше, обґрунтованіше, пояснен-ня назви вказує на походження від етноніму «карай».

Анан визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Мухам-меда, яких вважав великими пророками. Коротко вчення Анана зводиться до: 1) віри у безсмертя душі і в те, що її доля залежить від поведінки людини під час її земного життя; 2) віри в особисту відповідальність людини; 3) за-перечення авторитету духовенства; 4) ігнорування значу-щості зовнішніх обрядів і таїнств.

У віровченні караїзму Бог не тільки єдиний, а й всемо-гутній, він існує довічно. Осягнути його єдність і могут-ність людині не дано. Бог створив усе суще і через Мойсея на Синайській горі дав найдосконаліший закон -- п'ять книг Мойсея, які ніколи не доповнюються і не змінюють-ся. Бог визначає людям нагороди і покарання згідно із заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду. Ка-раїми чекають і приходу Месії.

У культовій сфері караїмів переплітаються впливи ісла-му і християнства. Так, їх храми -- кенаси -- і поховання зорієнтовано на схід, на зразок мусульманських мечетей. Певний вплив мусульманства простежується і в поділі хра-му на чоловічу й жіночу частину. Головне приміщення хра-мів призначено тільки для чоловіків і складається з трьох частин: із південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього -- місця для прихожан, а ближче до вихо-ду -- лави для літніх, хворих і тих, хто в траурі. Над при-вхідною північною частиною -- балкон з ажурними ґрата-ми для заміжніх жінок (неодружені в кенасі взагалі не моляться), куди знадвору ведуть окремі сходи. Перед мо-литвою практикується обряд омовіння. До храму заходять без взуття. Молитви в кенасі проводяться двічі на день (вранці і ввечері). Псалми Давида становлять основи літур-гії караїзму. Вони доповнюються гімнами, піснями, складе-ними газзанами (священиками) або поетами. Богослужін-ня ведеться караїмською мовою. Особливо шанують вірую-чі день суботи, дотримуючись заповіді: «Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій» (Вт. 5:12). Зі свят, що випливають із традиції Старого Завіту, караїми особливо шанують Хиджі тамбиларнин (Пасху) та Хиджі афталарнин (П'ятдесятницю). Існує тра-диція індивідуальних постів, практикується аскетизм.

Як і українське православ'я, караїмська релігія ввіб-рала в себе багато давніх язичницьких вірувань. Так, Бога караїми величають іменем стародавнього тюркського бо-жества Тенгри. На пасхальних коржиках зображається Сонце, Місяць і зірки. До наших днів зберігся і культ свя-щенних дубів. Тож можна погодитись із твердженням, що караїмська віра нагадує християнство у його зародковому стані, тобто за життя Ісуса Христа.

Караїми нині вельми шанують свої головні духовно-національні святині: фортецю Кирк-Йер (Кале-Джуфт-Кале-Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родо-вим кладовищем Балта-Тиймез та храм у Євпаторії. Вони докладають зусиль для повернення своїй церкві кенасів, які до 1959 р. (коли радянською владою було закрито остан-ній діючий в Криму караїмський храм) належали їм у різ-них містах України. Зокрема, київська громада караїмів добивається повернення споруди свого колишнього храму, що височіє в центрі столиці на вул. Ярославів Вал непода-лік від Золотих воріт (нині Будинок актора).

У 1989 р. в м. Сімферополь утворено Асоціацію крим-ських караїмів, яка включає Науковий центр і Раду ста-рійшин та ставить завдання збереження релігії й культу-ри свого народу.

9. Вірмено-апостольська (Вірменська) церква.

Ще у 301--302 pp. Вірменія стала першою у світі країною, яка назвала християнство своєю державною релігією. Тобто ця подія сталася за 89 років до того, як християнство було оголошено державною релігією Римської імперії.

Перші віруючі вірмени з'явилися на теренах нашої кра-їни ще за часів Київської Русі. їхні поселення виникають у XI ст. у Львові та Луцьку. Масовішими були друга хвиля переселення вірмен -- у 1280 p., яка відбувалася за закли-ком князя Льва І Даниловича; і третя (1358--1360), коли вірмени мігрували на землі України, рятуючись від нашестя турків-сельджуків. Найбільша вірменська колонія мешкала у Львові, де 1363 р. розпочалося будівництво Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви, що став го-ловною святинею переселенців на українських землях.

Історія Вірменської церкви в Україні непроста: часи спокійного розвитку чергувались із неймовірно бурхливи-ми і складними періодами -- аж до небезпеки розчинення серед українців або поляків чи ліквідації австрійською або радянською владою. За часів незалежності єпархію націо-нальної Вірменської церкви відновлено. Нині вона має 15 громад. Очолює її висвячений в м. Ечміадзін архімандрит Натан Оганесян (місцеперебування -- м. Львів).

Використана література

1. Історія релігії в Україні. -- К., 1999.

2. Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етно-релігіє-знавчий аспект. -- К., 2001

3. Релігія в духовному житті українського народу. -- К., 1994.

4. Церква і національне відродження. -- К., 1993.