Розвиток українського вільнодумства. Основні теорії та течії вільнодумства

15

Реферат на тему

Розвиток українського вільнодумства. Основні теорії та течії вільнодумства.

ПЛАН

1. Розвиток українського вільнодумства.

2. Неопозитивістська форма вільнодумства

3. Фрейдистський напрям вільнодумства

4. Атеїстичний екзистенціалізм

5. Гуманістичні рухи вільнодумства

6. Атеїзм як форма вільнодумства

7. Висновки

Використана література

1. Розвиток українського вільнодумства.

Вияви вільнодумства на українському ґрунті зустрі-чаються вже в києво-руській духовності, де панував культ слова, книжності та мала місце тенденція до інтелектуалі-зму. Акцентування ролі розуму на шляху осягнення бо-жественної істини помітно у «Слові про Закон і Благо-дать» Іларіона Київського, у «Посланні митрополита Ни-кифора», у творчості Климента Смолятича, Кирила Туров-ського та ін.

Поширенню ідей вільнодумства в Україні сприяла ді-яльність гуртка київських книжників, які в 70-ті роки XV ст. перекладають давньою українською мовою низку найвідоміших надбань арабо-європейської духовної куль-тури науково-енциклопедичного характеру. Це, зокрема, книги «Арістотелеві врата, або Тайная Тайних», «Логіка Авбасафа», або «Київська логіка», «Шестокрил», «Космо-графія», де обстоюється культ розуму. їх поширення спри-яло секуляризації в Україні науки та філософії.

Помітний слід в українському вільнодумстві полиши-ли українські гуманісти XV--XVII ст., у світогляді яких чільне місце посідала людина, яка розглядалася як части-на природи, що має право на задоволення власних земних потреб. Вони проголосили ідею свободи особи, її гідності, поширювали ідеали соціальної справедливості тощо.

Серед них -- відомий український вчений, доктор фі-лософії, медицини та вільних мистецтв, вихованець Болон-ського і професор кількох інших європейських універси-тетів Юрій Дрогобич (1450--1494). Завдяки своїм пра-цям із медицини, астрономії, географії він був відомий в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині. Уперше в історії на-уки цей учений навів географічні координати міст Львова, Дрогобича, Феодосії, Москви та дав опис деяких вірусних захворювань. Дрогобич стояв на позиціях ґрунтовного вивчення закономірностей природи та вірив у здатність людини їх пізнати.

Та все ж найвизначнішою постаттю в українській куль-турі доби Відродження був Станіслав Оріховський-Рок-солан (1513--1566), якого у свій час західноєвропейці на-зивали «українським (русинським) Демосфеном» та «су-часним Цицероном». Визнаючи людину «досконалим витвором природи» (тобто відходячи від звичного для то-го часу переконання, що вона є справою Всевишнього), він вважав, що всі помисли людини в земному житті мають спрямовуватися на сходження до Бога. При цьому від неї самої залежить, стане вона гідною свого високого призна-чення чи перетвориться на «огидну й нікчемну тварину». Оріховський-Роксолан твердив, що індивід може зрівнятися з Богом лише завдяки вдосконаленню власного розуму. Одним із перших у європейській філософській думці він почав заперечувати божественне походження влади і держави, опираючись на теорію природного права. Історич-ний поступ мислитель пов'язував із розвитком освіти та правильним вихованням.

На українське вільнодумство значний вплив мали твор-чі доробки представника неоплатонічної філософії Кирила Ставровецького (помер у 1646), який поділяв світ на види-мий і невидимий. Перший, на його думку, складається з чо-тирьох елементів, де кожному відведено своє місце: в центрі -- Земля, біля Землі -- вода, навколо -- повітря, а зовнішню сферу займає вогонь. Із цих елементів утворено усі живі істоти. Малий світ -- людина. її тіло складається з чотирьох елементів видимого світу, а безсмертна і невидима душа живе у тілі, як Бог у світі. Як у небі живе Бог, так у горішній частині людини живе розум -- невидимий, само-владний, безсмертний, вічний. Психічне життя людини та-кож подвійне, бо її здатність виявляти волю, радість, любов, пам'ять та ін. підпорядковано розуму. Ці думки Ставрове-цького набудуть подальшого розвитку у працях пізніших українських мислителів, особливо українського філософа, поета, просвітника Григорія Сковороди (1722--1794).

Отже, українське вільнодумство зароджувалось і роз-вивалось у єдиному контексті із західноєвропейською ду-мкою, мало з нею спільні проблеми і особливості.

2. Неопозитивістська форма вільнодумства

Вільнодумство як ідейно-духовна течія не є однорід-ним, що цілком закономірно, адже строкатість та розмаїт-тя найбільше відповідають його сутності. Це складне про-блемне духовне поле, де своєрідно переплелися релігійні, політичні та секулярні погляди і тенденції -- як наслі-док творчого осягнення істини, оновлення задогматизова-них релігійних поглядів і переконань.

Секулярний (гр. saeculahs -- мирський, світський) -- вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

У сучасному вільнодумстві поширеною є його неопози-тивістська форма. В її основі -- філософія позитивізму, яка проголошує необхідність підпорядкуванням науковим знанням усіх інших сфер людського життя. Оцінюючи релігійну сферу, неопозитивісти виходять із принципу її нсверифікованості: оскільки релігію, як і атеїзм, не можна раціонально обґрунтувати, вона не може бути ні спрос-тованою, ні підтвердженою науковими даними.

Так, найвідоміший представник англійського неопози-тивізму Альфред-Джулс Айєр (1910--1989) зазначав, що коли твердження, що Бог існує, не має сенсу, то і думка атеїста, що Бога немає, є також безглуздою, оскільки осми-слено суперечити можна тільки осмисленому висловлю-ванню.

Неверифікованість, із погляду неопозитивістів, ще не означає відсутності сенсу. Визнаючи наявність у релігії проблем, вони стверджують, що як цілісне явище вона має свій сенс, хоча не всі його повністю розуміють. Тому релі-гійність -- це особиста справа людини. Тим паче що, на відміну від науки, релігійні висловлювання не виражають фактів, а мають емоційне значення.

Звідси і твердження, що відмінність релігії від нау-ки -- суто мовна: якщо наука користується мовою, сема-нтика якої побудована на дослідній перевірці і чіткому співвідношенні значення слів і фактів, то релігія викорис-товує мову «емотивну» (емоційну), значення якої залежить від емоцій, що переживає людина. Не маючи стосунку до фактів і мови науки, релігія, на думку неопозитивістів, мо-же мати власну мову, що здатна відкрити шлях до «кос-мічного прозріння», віри в Бога. Із того, що існування Бо-га не перевіряється експериментально, твердять вони, ми не мусимо відразу робити висновок, що про нього не мож-на думати правильно чи помилково, раціонально чи ірра-ціонально і т. п. Адже відкриття здійснювалися не тільки Колумбом і Пастером, а й Толстим, Достоєвським і Фрей-дом. Про речі нам здатні повідати не лише вчені з мікро-скопами, а й поети, художники і пророки.

3. Фрейдистський напрям вільнодумства

Психоаналітичне тлумачення релігії безпосередньо по-в'язано з творчістю 3. Фрейда. Його інтерес до досліджен-ня релігії вперше мав вияв у праці «Нав'язливі дії і релі-гійні обряди», а згодом -- у «Тотем і табу», «Майбуття однієї ілюзії», «Мойсей і монотеїзм». У них відомий пси-хіатр торкнувся майже всіх суттєвих релігійних проблем свого часу: походження, еволюції і перспектив існування релігії, сутності релігійних уявлень, почуттів і ритуалів; ролі релігії у житті людства, її відношення до моралі, пра-ва, науки, мистецтва тощо.

Релігійне вчення, на думку Фрейда, дає нам історичну правду, а тому відмова від нього у мабутньому є відмовою від історичної істини. Як основний фактор культурного розвитку людства, релігія гальмує, витісняє прояви при-родних пристрастей, загрозливих для культурного прогре-су. І в цьому полягає її основна відмінність від звичайних неврозів як засобів витіснення тільки сексуальних потя-гів. Тому вчений називав релігію найважливішим елеме-нтом «психічного інвентарю культури» на тривалій «до-науковій» стадії її розвитку. Без релігії, твердив він, не було б людської культури, не виникли б і не утвердилися б моральні норми, різноманітні соціальні інститути. Отже, Фрейд не заперечував релігію. Здебільшого кри-тикували не власне релігію, а лише її наиконсервативніші аспекти і його послідовники.

Фрейдизм породив багато релігієзнавчих та теїстич-них концепцій. Серед них теорія про релігію як фактор репресії. Так, відомий представник сучасного фрейдизму Філіп Ріф вважав, що завдяки релігії з'являється покір-ність владі, довір'я їй та залежність від неї.

З точки зору американського психолога Еріка Еріксона (1902--1994), буття релігії ґрунтується не на страху, а на почут-ті «суттєвої довіри» («basic trust»), що має глибшу основу. Воно коріниться у стосунках між батьками і дітьми, в яких актуалізуються перші вияви релігійності. Тому як релігія, так і теологія є невід'ємними аспектами людського існування.

З погляду американського психолога Карла-Ренсома Ро-джерса (1902--1987), в основі релігійності -- не невростич-не почуття пригніченості, що своїм корінням сягає інфан-тильної потреби особи в батьках чи інших дорослих за-ступниках, а неуникна залежність людини від інших людей.

Отже, послідовники Фрейда відійшли від розуміння ре-лігії як масового неврозу. Для них характерне сприйман-ня релігійного почуття не як патології, а як норми, що випливає з природних людських стосунків. Чимало пред-ставників цього напряму розглядають релігію як необхід-ний і сприятливий фактор існування, вважаючи, що ідея Бога посилює відчуття реальності сприйняття світу.

4. Атеїстичний екзистенціалізм

Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямо-вана на свідомість людини, що втратила віру, і тому є роз-колотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною.

Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр (1905--1980) для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Відмітною рисою концепції французького мислителя була кри-тика атеїзму марксистського. Сартр підкреслював, що його ате-їзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіс-нування Бога. Атеїзм, переконував філософ, це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі на-шого досвіду. Існування Бога Сартр не заперечував, обмежую-чись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму: він відкидав можливість творення світу, але тільки таким Богом, який дуже схожий на ті уявлення, що побутують серед вірую-чих. Він визначає Бога як «чисту суб'єктивність», а «буття феноменів», тобто предметів людського досвіду, називає «чис-тою об'єктивністю». Через суперечність суб'єктивності і об'єк-тивності, гадав Сартр, Бог не тільки не може створити «буття феноменів», але навіть мати уявлення про нього. Завдяки он-тологічній відмінності Бога як «чистої суб'єктивності» є не-можливим будь-який його вплив на створений світ.

Ця точка зору називається індепендентизм («незалеж-ність»). Вона лежить в основі тлумачення Сартром абсо-лютної свободи людини. За словами французького філосо-фа, людина «приречена» на свободу, яка є важким тягарем і навіть карою для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою, дезорієнтованою в житті. їй незатишно без Бога. До того ж, якщо Бога не існує, твердив Сартр, то ми позбавлені будь-яких мораль-них цінностей і настанов, які б виправдовували наші вчин-ки. Тоді все дозволено. Але підґрунтям будь-якої мораль-ності може бути тільки віра в Бога. Ототожнюючи мораль-ність і релігійність, Сартр вважав модифікацією «ідеї святості» будь-яке серйозне, відповідальне і захоплене ста-влення людини до своєї діяльності, що поціновується нею як служіння людям чи людству загалом.

5. Гуманістичні рухи вільнодумства

Сучасне вільнодумство розвивається під впливом гло-бальних проблем, що виникли в XX ст., глибоких роздумів людства над шляхами свого подальшого прогресу, майбут-ньою долею людини. Домінуючим напрямом розвитку сус-пільства -- у цьому вільнодумці єдині -- є гуманізм. Та в поясненні сутності гуманізму такої одностайності немає.

Гуманізм (лат. humanus -- людяний, людський)-- історично плин-на система поглядів, що визнає цінність людини як особи, Ті право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Є кілька концепцій гуманізму: секулярний, етичний, еволюційний, натуралістичний тощо.

Секулярний гуманізм. У його основу покладено вимо-гу всебічного розвитку науки, поза якою, на думку представ-ників цієї концепції, гуманізм є чимось абстрактним. Нау-ка, що є формою поведінки людини і методом дослідження природи, у свою чергу, повинна бути спрямована на зміну суспільства і людини. Обстоюється необхідність не лише раціональних засобів пізнання дійсності, а й етичного ви-ховання, мета якого -- моральне зростання людини. Важ-ливими завданнями вважається боротьба за міжнародну без-пеку, права людини, автономність освіти щодо релігії, конт-роль за розвитком виробництва і технологій, створення відкритого суспільства.

Етичний гуманізм. Ця концепція ґрунтується на прин-ципі людської відповідальності і особистої оцінки всього, що відбувається у світі. Гуманізм ідентифікується як мо-ральна революція, що відкриває людський аспект життя, на який тиснуть сучасні технології. Шлях до такої рево-люції -- нова етична релігія, що здатна у поєднанні з осві-тою відновити «істинну сутність людини».

Еволюційний гуманізм. Це найпоширеніша система гуманізму. Втілення цієї концепції в життя, на переко-нання її фундаторів, приведе до гуманістичної революції -- нового мислення, що базується на еволюціоністських та гуманістичних ідеях. Теорія еволюції, на їхню думку, здатна забезпечити вирішення глибоких проблем, які стоять перед людством, зокрема обґрунтувати таку модель суспільства, яка б обмежувала людські інстинкти і рятувала б людство від жорстокості та непізнаванності світу. З метою ство-ренння єдиної системи поглядів на світ, людство і суспіль-ство вони написали спочатку «Гуманістичний маніфест І», згодом «Гуманістичний маніфест II» -- програмні доку-менти гуманістів усіх країн.

Людська еволюція розглядається в цих працях не тіль-ки як біологічна, а й психосоціальна, тобто така, в якій діє механізм культурної традиції, що включає самореаліза-цію і самовідтворення інтелектуальної продукції. Ці ста-дії взаємопов'язані між собою і спрямовані на постійне удосконаленя системи. Виступаючи за природні процеси еволюції, прибічники цієї теорії вважають її вченням не лише про минуле, а й про теперішнє і майбутнє.

Еволюція культури виявляється у зміні культурних досягнень і їх закріпленні в традиціях. У контексті даної еволюції розглядається і еволюційна етика, яка визначає поняття добра і зла, зразки правильного і неправильного, а морально істинним вважає тільки те, що узгоджується із загальним еволюційним напрямом. Однак який напрям вважати правильним, коли існують різні еволюційні тео-рії (дарвінізм, неодарвінізм, ламаркізм, сучасні теорії ево-люції)? Відповідь єдина -- необхідна нова релігійна сис-тема, яка б замінила різноманітні релігії, що конфлікту-ють, борються за духовність людини; необхідний новий погляд на Всесвіт із новою роллю людини в ньому.

Натуралістичний гуманізм. За своєю суттю близький до еволюційного. Його прихильники вважають, що розум людини є результатом її психофізіологічного розвитку і ево-люційного прогресу. Основні завдання натуралістичного гума-нізму -- служіння людству в єдиний раз даному житті, за-перечення усіх видів надприродного на підставі того, що ро-зум, наука і демократія поціновуються як сили, які приводять людину до щасливого життя та вирішення усіх її проблем.

Ідейна неоднорідність складу гуманістичних організа-цій не дає їм змоги ефективно використати наявні мож-ливості. Тому вони все частіше об'єднуються під егідою різних комітетів. Найвпливовіпіий серед них -- Комітет з наукових досліджень паранормальних явищ, заснований Петером Куртцом у 1976 р. На сьогодні він налічує до ста організацій. До нього належать відомі філософи, соціоло-ги та психологи. Видається журнал «Скептичні досліджен-ня». Відомим є і Комітет із секулярного гуманізму, який став основою для створення у 1984 р. міжнародної Акаде-мії гуманізму. її завдання -- дослідження походження та історії релігії, всебічний аналіз гуманістичної, етичної думки минулого, захист і пропаганда наукових теорій, ви-рішення актуальних проблем людства.

Аналіз гуманістичних рухів засвідчує, що сучасному віль-нодумству властиве прагнення не стільки заперечувати релі-гію, скільки відроджувати релігійність у нових формах і мо-дифікаціях або трансформувати її в гуманістичне вчення.

6. Атеїзм як форма вільнодумства

Як елемент духовної культури атеїзм є таким же дав-нім, як і релігія. Своїми витоками він сягає родового сус-пільства.

Атеїзм (гр. а-- не і teos -- Бог) -- форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхід-ності апелювати до надприродного.

Найвиразніших виявів атеїзм набув, починаючи з епо-хи Просвітництва. Цей радикальний напрям вільнодум-ства пов'язаний передусім із іменами французьких філо-софів П'єра Бейля (1647--1706), Франсуа-Марі Вольтера (1694--1778), які критикували догми католицизму, інкві-зицію та єзуїтів.

Найдовершенішу атеїстичну форму вільнодумство мало у творчості французьких матеріалістів Жана Ламетрі (1709--1751), Дені Дідро (1713--1784), Клода Гельвеція (1715--1771), Поля Гольбаха (1723--1789), які не лише кри-тикували ортодоксальні форми релігії, а й вдавалися до її повного заперечення шляхом відкидання ідеї Бога. їх справа отримала своє продовження у творчості німецького матеріаліста Людвіга Фейербаха (1804--1872). На відмі-ну від своїх попередників, таємницю релігій Фейербах на-магався розкрити не шляхом аналізу суспільного середо-вища, а шляхом вивчення природи самої людини. Однак, заперечуючи наявні релігії, зокрема християнство, Фейер-бах висунув ідею створення нової релігії, в основу якої поклав обожнення людських стосунків, почуттів у кон-тексті принципу «людина людині -- Бог».

Форми вчення про релігію як фантастичне відображен-ня тих зовнішніх сил, які панують над людиною, атеїзм набув у творчості К. Маркса і Ф. Енгельса. Вони намага-лися показати роль матеріальних чинників в існуванні релігії, описати їх соціальні функції. Підкреслювали, що релігія є однією з форм ідеології, яку використовують для зміцнення свого становища панівні класи. Звідси і висно-вок про можливість практичного вирішення проблеми іс-нування релігії -- шляхом пролетарської революції. Ос-новоположні ідеї марксистського атеїзму викладено у праці Маркса «До критики гегелівської філософії права. Вступ».

Практично реалізувати їх прагнув російський політич-ний, державний діяч, один із ідеологів Жовтневої револю-ції 1917 р. Володимир Ленін (1870--1924). Це призвело до спотворення самої суті атеїзму. У житті кількох поколінь радянських людей він перетворився на квазірелігію.

Квазірелігія (лат. quasi -- ніби, майже) -- несправжній, удаваний (нерелігійний) об'єкт поклоніння.

Історія свідчить, що атеїзм легше проголосити, ніж здійснити. Річ у тім, що підґрунтям атеїзму є раціона-

лізм. Він надає цій формі вільнодумства рис прозорого і систематизованого світогляду. Але водночас раціональ-ний підхід до побудови власної картини світу звужує сфе-ру впливу атеїзму, оскільки вимагає відповідної підгото-вки для сприймання наукових аргументів та їх критич-ного аналізу. І якщо носії атеїзму не здатні до критичного мислення, тоді на його ґрунті проростає фанатизм -- як наслідок людської обмеженості, роздратування від неспро-можності захистити свої погляди силою здорового глуз-ду, аргументами розуму. У такій ситуації недостатня і невміла критика релігії призводить до того, що на місці віровчення, яке критикують, з'являється певна квазіре-лігія. Це особливо яскраво і проявилося в Радянському Союзі.

Атеїзм, як справедливо зазначає український релігіє-знавець Анатолій Колодний, -- специфічна форма лю-динознавства. Його соціальний зміст полягає не у звіль-ненні свідомості індивідів від релігійних уявлень, а в утвердженні людини в такому бутті, яке заперечує необ-хідність звернення за допомогою до надприродних сил тоді і там, де вона діє сама. Тобто атеїзм зорієнтовує лю-дину на свідомий контроль за всіма процесами своєї жит-тєдіяльності.

7. Висновки

Вільнодумство -- вияв критичного підходу людини до релігії, ра-ціонального осмислення її догматів і засіб відстоювання права на сво-боду думки в пошуках істини.

Вільнодумство тісно пов'язане з релігією. Воно спрямовує свої зусилля на раціональне обгрунтування важливості, свідоме осмислен-ня і критичне сприйняття змісту традиційних релігійних вчень і «нових релігій».

Атеїзм надає людині змогу пізнавати світ і власні сутнісні сили, сприяє нагромадженню знань, збагаченню інтелекту. Це важливий спо-нукальний чинник активної творчої діяльності людини. Однак атеїзм не враховує того, що людина духовно спрямована на більше, ніж просто раціональне осягнення дійсності. їй притаманний одвічний онтологічний потяг до Абсолюту, завдяки чому вона конституюється як духовна особа.

Використана література

Колодний А. Н. Атеизм как фактор человекотворчества // Культура. Религия. Атеизм. -- К., 1991.

Історія і теорія релігії та вільнодумства. -- К., 1993.

Лобовик Б. А. Религия и атеизм как слагаемые культуры // Культура. Религия. Атеизм. -- К., 1991.

ЛюбакА.Драма атеистического гуманизма. -- Милан--Москва, 1997.

Тажуризина 3. А. Идеи свободомыслия в истории культуры. -- М., 1987.

Трофимова 3. П. Гуманизм, религия, свободомыслие. -- М., 1992.

Свободомыслие и атеизм в древности. -- М., 1986.

Философские проблемы истории свободомыслия и атеизма. -- М., 1987.

Хэтчер У. С. Понятие духовности. -- К., 1994.

Черній А. М. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігіє-знавчому вимірі. -- К, 1996.