Релігійні напрями та течії ісламу

Реферат на тему

Релігійні напрями та течії ісламу

ПЛАН

1. Вступ

2. Сунізм

3. Шиїзм.

4. Хариджизм

5. Висновки

6. Використана література

1. Вступ

Попри єднальну силу Корану іслам не є монолітним. Його внутрішній поділ обумовлений кількома причина-ми. По-перше, в ісламі немає релігійної установи, рішення якої з релігійних питань мали б силу закону подібно до християнських Вселенських соборів. По-друге, єдиної, за-гальновизнаної у мусульманському світі богословської концепції теж немає. По-третє, іслам значно більше, ніж інші релігії, прагне до регулювання всіх аспектів суспільного життя, а відтак час від часу втягується в боротьбу полі-тичних інтересів й амбіцій.

Історія ісламу наповнена конфліктами, в яких химе-рно перепліталися політичні й релігійні чинники, і не завжди можна було визначити, які з них домінували. А якщо до цього додати ще й відсутність в ісламському богослов'ї критеріїв щодо трактування істинності пев-ного положення, що інколи спричиняло численні супе-речки серед мусульман навіть з приводу основополож-них питань віри (наприклад, поняття віри, єдинобожжя, сутності Бога тощо), то стає зрозумілим, чому іслам має кілька течій.

Уже через три десятиліття після смерті Мухаммеда мусульманська громада розкололася на три основні на-прями: сунізм, шиїзм та хариджизм.

2. Сунізм

Сунізм -- релігійно-філософська система ортодоксаль-ного ісламу, що охоплює майже 90 відсотків мусульман, які називають себе ахль ас-суна (люди Суни) і вважають, що саме вони дотримуються традицій пророка. Вони ша-нують не лише Коран, а й святість Суни, яка є сукупністю хадисів, тобто розповідей про висловлювання та діяльність пророка Мухаммеда.

Хадис (араб. -- повідомлення) -- розповідь про діяння і висловлю-вання пророка Мухаммеда та його однодумців, що склали зміст Суни.

Формально сунітом вважається той, хто визнає перших чотирьох правовірних халіфів і правдивість збірок хади-сів.

Халіф (араб, халіфа -- спадкоємець, намісник) --духовний і світ-ський глава теократичної мусульманської держави.

У сфері теології головна відмінність сунізму від ши-їзму полягає в тому, що його прибічники не визнають можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, заперечують ідею про особливу при-роду двоюрідного брата пророка Алі й право його нащад-ків на імамат -- управління громадою. Світського і ду-ховного главу повинні, на їх думку, обирати члени громади. Сунізму притаманні також свої особливості у де-яких принципах юридичних рішень, характері свят, став-ленні до іновірців, у деталях молитви тощо. Священни-ми містами сунітів є Мекка і Медина.

Сунізм не є однорідним. Він поділяється на чотири релігійно-правові мазхаби (школи). їх назви походять від імені їх засновників. Це ханіфіти, засновником яких вва-жається перс Абу Ханіфа Неман ібн Сабіт (700--767); ма-лікіти, засновник -- виходець із Медини Малік ібн Анас (715--795); шафіїти, засновник -- виходець із Єгипту Му-хаммед ібн Ідрис аш-Шафії (767--820) та ханбаліти -- засновником є виходець із Багдада Ахмед ібн Ханбал (780--855).

Усі школи регламентують мусульманські правові по-ложення на основі чотирьох принципів, базовими для яких є Коран, Суна, кияс та іджма.

Кияс -- порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадка-ми -- судження про не передбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Іджма (консенсус громади) --узгоджена думка мусульманських бо-гословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не передбачено Кораном або Суною.

Відмінність між мазхабами здебільшого і визначаєть-ся їх ставленням до іджми та киясу. Так, малікіти вважа-ють, що консенсус громади виражається в консенсусі вче-них-богословів («улама»), а ханіфіти допускають індиві-дуальну інтерпретацію, якщо вона спрямована на благо громади. Шафіїти акцентують увагу на Суні та впевнені, що консенсус досягається тоді, коли існує узгодженість усіх обрядів. Індивідуальні судження заперечуються.

Усі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рів-ноправними, й тому мусульмани можуть дотримуватися будь-якого з них. Більшість сунітів є прихильниками ха-ніфінітського мазхабу. Вони живуть в Афганістані, Індії, Пакистані, Китаї, Туреччині, Сирії, Єгипті, Росії. Мусуль-манські громади в Україні також здебільшого є суніт-ськими.

3. Шиїзм.

Це -- другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник шиїзм (араб, ши'а -- угруповання, партія) як політична течія у другій половині VII ст. в Іраку. Особливо поширився в Ірані у VIII ст., сприйнявши при цьому деякі елементи віровчення і культу зороастризму, буддиз-му тощо. Сьогодні понад 90 відсотків населення Ірану є шиїтами.

Засновниками шиїзму вважається група прихильни-ків Алі ібн Абі Таліба (двоюрідного брата Мухаммеда), яка домоглася обрання Алі халіфом. Маючи переконаність у тому, що Алі та його нащадки є єдиними законними спад-коємцями пророка Мухаммеда, шиїти визнають лише 12 імамів з усіх прямих потомків Алі. Дванадцятий закон-ний імам («Махді -- обіцяний»), на їх думку, народився у 873 р. Після смерті свого батька, одинадцятого імама Ха-сан бен Алі (Аськарі), він таємниче зник, та має ще з волі Аллаха з'явитися у ролі спасителя. Тоді нібито й настане час соціальної рівності й справедливості, а члени суспіль-ства будуть мудрими й досконалими. Право самостійності з релігійних і правових питань шиїти зберігають за мудж-тахидами «таємного імама».

Як і в сунізмі, в шиїзмі Коран є «божественним одкро-венням». Але вважається, що в основній його редакції не-має аятів, які стосуються Алі ібн Абі Таліба. Тому тут Ко-ран доповнюється ахбаром -- Святим переказом.

Обряди шиїтів мало відрізняються від обрядів сунітів. Та все ж вони мають певні особливості. Так, дотримую-чись хаджу, віруючі тут здійснюють паломництво і до місць, пов'язаних із життям шиїтських імамів, відзначають свя-та на їх честь тощо. Шиїти вірять у можливість пересе-лення душ та впевнені, що в тілах імамів втілилася проро-ча душа Мухаммеда. Верховним правителем усіх шиїтів світу вважається «таємний імам», а чинні владики висту-пають його представниками на землі.

Основна відмінність між шиїтами і сунітами полягає у тлумаченні поняття «імамат» (інституту верховного керів-ництва мусульманською релігійною громадою, в якому збігаються влада світська і влада духовна). Якщо для су-нітів імам є головою світської і духовної влади, яка оби-рається і призначається людьми, то шиїтський імам є ним лише за своєю сутністю, завдяки таємничій еманації Божої благодаті, що переходить від одного імама до іншого. До того ж виняткове право на наслідування імамату шиїти визнають тільки за нащадками Алі.

Шиїзм не мав і не має однорідного релігійного вчення й структури. Сьогодні він представлений численними ре-лігійними організаціями, серед яких -- імаміти, шейхіти, езеліти, ісмаїліти, алавіти, зейдити тощо.

Окрім населення Ірану, шиїтського віровчення до-тримується більше половини населення Іраку, значна ча-стина мусульман Лівану, Йемену, Бахрейну. Окремі по-слідовники шиїзму є практично у всіх мусульманських країнах.

4. Хариджизм

Хариджизм -- це третій напрям ісламу, що виник у середині VII ст., тобто раніше від шиїзму. Хариджити (араб. харадж -- виступаючий, повстанець) -- ригористи (франц. rigorisme, від лат. rigor -- твердість, суворість; непохитне додержання якихось принципів). Так, на їх погляд, однієї тільки віри в догмати ісламу і виконання всіх передбаче-них норм замало, аби бути правовірним мусульманином. Віра повинна поєднуватися з конкретними добрими спра-вами. Осудження на муки пекла має остаточний харак-тер: Бог не може не виконати своїх застережень і погроз. Деякі ж мусульмани-нехараджисти вважають, що милосе-рдя Боже не знає меж, а тому перебування в пеклі може бути тимчасовим. Хариджити впевнені, що халіфом-імамом може бути будь-який повноправний член громади, який добре знає догмати ісламу і дотримується їх. Допускаєть-ся, що громада може існувати і без імама.

Поширився хариджизм в арабському світі в VII-- IX ст. Найбільшої ж могутності набув у IX--XII ст., коли м. Каіруан, розташоване у Тунісі, було їхньою столицею. Хариджити відігравали велику роль в ісламізації Чорної Африки, особливо народів Нігеру і Нігерії. У лоні хари-джизму виникало багато різних течій: від крайніх екст-ремістів -- азракітів, які вдавалися до переслідувань і навіть до вбивств мусульман, що не поділяли їхніх погля-дів; до поміркованих ібадитів, представники яких нині мешкають на півдні Алжиру, в Тунісі, Лівії, Омані, на о. Зан-зибар тощо.

5. Висновки

Іслам є наймолодшою світовою релігією тотального спрямуван-ня, яка охоплює всі моменти особистого і суспільного життя.

Основними догматами ісламу є віра в єдиного Бога -- Аллаха, вшанування засновника і головного пророка -- Мухаммеда та Свято-го Письма -- Корану.

Коран -- найдавніший прозовий твір арабською мовою, який має 114 сур, що складаються з айатів.

Бути правовірним в ісламі означає: 1) сповідувати віру та ви-знавати пророчу місію Мухаммеда; 2) виконувати щоденну п'ятиразо-ву молитву -- намаз; 3) дотримуватися посту в місяць рамадан; 4) за-йматися благодійництвом на користь бідних та нужденних; 5) здійсню-вати паломництво до головної святині -- Мекки.

Мусульманський культ передбачає: омовіння (очищення), п'яти-разову молитву, систему релігійних свят, зокрема ураза-байрам, кур-бан-байран, мавлюд-ан-набі тощо.

Іслам не створює власної моральної доктрини, а максимально пристосовує наявні норми моралі до всіх сфер життя: побуту, економі-ки, політики, освіти тощо.

Використана література

1. Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. -- Львів, 1995.

2. Васильєв П. История религии Востока. -- М., 1999.

3. Ислам: происхождение, история, современность. -- М., 1984.

4. Ислам: Энциклопедический словарь. -- М., 1991.

5. Ісламська культура. -- К., 1997.

6. Еремеев Д. Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. -- М., 1990.

7. Максуд Р. Ислам.-- М., 1998.

8. Маляк С. Ислам: Введение и подход. -- Минск, 1996.

9. Малерб М. Религии человечества. -- М. -- СПб., 1997.

10. Плешов О. В. Ислам и демократия. -- М., 1996.

11. Резван Е. А. Коран и его толкование: тексты, переводы, коммента-рии. -- СПб., 2000.

12. Хазрат М. Философия исламских учений. -- М., 1991.

13. Ханиф С. Что должен знать каждый об исламе и мусульманах. -- К., 1995.

14. Холл М. Адепты: Эзотерическая традиция Востока. -- М., 1998.

15. Хаттаб X. Справочник мусульманской женщины. -- К., 2000.

16. Хомейни Р. М. Религиозное и политическое завещание. -- М., 1999.

17. Шейх Ахмед Тамим. Истинный путь (основные сведения по исламу). -- К., 1994.

18. Фрилинг Р. Христианство и ислам: Духовные борения человечества на пути самопознания. -- М., 1997.