Іслам – одна із світових релігій

15

Реферат на тему

Іслам - одна із світових релігій

ПЛАН

1. Формування й поширення.

2. Основні віросповідні принципи

3. Вшанування пророка Мухаммеда.

4. Коран -- Святе Письмо ісламу.

5. Морально-етичні норми

6. Відмітні риси ісламської моралі.

7. Основні правила ісламської моралі.

8. Душа і тіло.

9. Шлях до духовного зростання.

10. Використана література

1. Формування й поширення.

Іслам є наймолодшою світовою релігією і водночас впливовою ідеологією сучасного світу. Іслам з'являється на поча-тку VII ст. Зазнавши впливу іудаїзму й християнства шля-хом прийняття від них низки догматичних та обрядових положень, іслам завдяки простішій та доступнішій догма-тиці, ритуалу швидко набуває популярності. Нині на плане-ті нараховується приблизно 900 млн. його послідовників.

Моделюючи суспільство, іслам охоплює всі аспекти осо-бистого й суспільного життя. Тому сприятливі умови для цієї релігії бувають лише тоді, коли вона є домінуючою в певній країні. Тож не дивно, що 660 млн. мусульман, тобто понад 73 відсотки, мешкають у 36 країнах, де іслам є пані-вним віровченням. Набагато менше їх в Америці, Європі. В Африці його прихильники зосереджені на півночі конти-ненту. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш та Індії. У 28 країнах іслам є державною релігією, зокрема в Алжирі, Єгипті, Іраку, Ірані, Лівії, Мавританії, Сомалі, Тунісі.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «по-кірність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «від-даним», що арабською --«мусульманин». Звідси і друга назва цієї релігії -- «мусульманство». У Європі іслам має ще й третю назву -- «магометанство» (від імені пророка Мухаммеда -- Магомета, Могаммада).

Батьківщина ісламу -- Аравійський півострів. Саме там у 579 р. у збіднілому клані Хашим могутнього меккансько-го племені курайш народився майбутній засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед. Із 610 р. він почав виступати як релігійний проповідник, закликаючи зверну-тися до єдиного Бога -- Аллаха, щоденно молитися йому, дотримуватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 622 р. Мухаммед переїхав із Мекки до сусідньої оази Ятриб, пізніше названої Мединою, де на нього чекав великий успіх. Тут було створено першу громаду мусульман та перші зако-ни й положення, які не лише стали основою ритуалу й куль-ту ісламу, а й об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед по-мер в 632 р. і був похований у Медині.

2. Основні віросповідні принципи

Віровчення ісламу формулюється просто й дохідли-во: Бог єдиний і всемогутній, він подарував людям своє одкровення -- Коран, який передав через чоловіка на ім'я Мухаммед.

Єдинобожжя. Першим і основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухам-мед-- пророк його») і його посланця -- Мухаммеда. Важ-ливим у принципі єдинобожжя є не тільки те, що Аллах є і що немає Бога, крім нього, але також і те, що Аллах є один великий Творець. Він владика небес, землі та всього, що є на них. Чітка системність і регулярність, що спостерігається у Всесвіті, підпорядкована його волі. Він мудрий і всемогут-ній. Людське життя має сенс тільки в тому випадку, якщо воно цілком присвячене щирому поклонінню і служінню Аллаху. Людина відповідає перед Господом за всі свої добрі й погані вчинки на цьому світі. Суд і відплата будуть здійс-нюватися не в цьому, а в іншому, потойбічному житті. Земне життя дано людині заради перевірки. Іспит людини відбу-вається через усі її справи і скрізь: на землі, у воді, в повітрі чи в космосі. І Богу відомі не лише її почуття, думки чи фізичні можливості, а й найменші порухи душі. За непослух він може покарати як за життя, так і після смерті.

Правдиве трактування мусульманської віри -- це «ві-ра у вчення Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк». Той, хто не ступить на цей праведний шлях, ніколи не зможе пізнати Аллаха і

його Закону. Така людина не є мусульманином, навіть як-що проголошує себе покірною Всевишньому і слідує його Закону. Перше і найважливіше з того, що заповідав мусу-льманам пророк, це: «Немає Бога, крім Аллаха» («Ла іля-ха ілла-ллах»). Це означає, що у всьому Всесвіті тільки Всевишній Аллах гідний поклоніння, покори і немає вла-дики і царя, окрім нього. Мусульмани впевнені, що за ни-ми сила Господа небес і землі, яка підтримає їх у всіх випа-дках. Все і вся мають потребу в ньому і покладаються на нього. Він поза людськими почуттями, і людський розум не в змозі осягнути його сутності.

«Немає Бога, крім Аллаха», з точки зору апологетів му-сульманства, є останньою і найвищою сходинкою в пізнанні єдинобожжя. Всі атрибути божественності втілено в одній божественній сутності як такій, вважають вони. Дві божес-твенні сутності не можуть поєднати їх у собі з однаковою повнотою. Всеперемагаючий і правлячий усім може бути тільки один. Неможливо, щоб ці атрибути були поділені між різними божествами. Якби один був мудрим, другий -- всевидячим, третій -- тим, що дарує блага, і всі вони були б різними особами, то землю охопили б руйнація і хаос.

Відповідно до ісламу ідея єдинобожжя близька і зро-зуміла віруючим, адже вона породжує в людині благородс-тво і силу духу. Віра в те, що «немає Бога, крім Аллаха» збільшує силу віруючого, його почуття власної гідності та задоволення. Його серце очищується від жадібності, зло-сті, заздрості й інших негативних рис та побажань. Адже немає інших сили, влади, впливу, перемог, ніж від Аллаха. Успіх і поразка -- все в руках одного Аллаха. Не дарує він, заборонивши, і не забороняє, подарувавши.

3. Вшанування пророка Мухаммеда.

Другий догмат ви-магає вшанування головного й останнього пророка істин-ної віри -- Мухаммеда. Розповідають, що коли він перебу-вав у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився ангел із на-казом нести людям істинне слово -- слово Аллаха (Коран, сура XCVI). Ісуса Хреста іслам також визнає великим пророком. Його буде покликано вершити Страшний суд. Тому мусульмани не вірять в те, що Ісус Христос був стра-чений. Водночас вважається, що християни помиляються, сприймаючи Христа як сина Божого. Христос -- заступ-ник, утішитель, а не божественна особа.

Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що:

він -- істинний посланець Аллаха;

шлях його правдивий, без недоліків і помилок;

3) він -- останній пророк, який прийшов до людей від Всевишнього, до дня Страшного суду.

Мухаммед заповів вірити в Судний день. Це значить, що:

Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воск-ресіння з мервих;

потім Аллах оживить їх і збере в одному місці;

на суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, добрі й погані;

Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого перева-жать злі діяння, буде покараним;

прощені увійдуть у рай, покарані потраплять у пекло.

4. Коран -- Святе Письмо ісламу.

Третій догмат -- ша-нування Святого Письма -- Корану (араб., досл. -- читан-ня), що є головною священною книгою мусульман. За іс-ламською традицією, Коран є «копією» «матері-книги», яка існує на небі одвічно. У ній записано всі Божі веління та всі події, що відбуваються і мають відбутися. Архангел Джебраїл (Гавриїл) переповів цю книгу Мухаммеду час-тинами, що мали стосунок до певних подій.

Складається Коран із промов, проповідей, пророцьких од-кровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610-- 632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після сме-рті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (роки правління 632-- 634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (роки правління 644--656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, пра-вила читання і структура тексту остаточно канонізовано офі-ційним виданням Корану в Каїрі 1923 р.

Коран написаний римованою прозою класичною араб-ською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айатів, тобто віршів (араб, айа -- зна-мення). Відсутність логічного зв'язку між сурами пояс-нюється їх розташуванням: найдовші сури розміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» -- молитви, що відкриває Коран), найкоротші -- в кінці. Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «меккансь-кі» (610--622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622--632, Ме-дина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, су-перечностей зумовила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи йо-го тлумачення).

Основний зміст Корану -- проповідь ідеї єдиного Бога (Аллаха) як першопричини життя і першотворного ство-ріння, попередження про Страшний суд, рай і пекло.

Коран посприяв розвитку мусульманських фікс (пра-вознавства), суфізму (містики), іс алам (теології). Це цінна релігійно-філософська та правознавча пам'ятка, що має все-світнє значення, джерело дослідження культурно-історич-ного, політичного розвитку та літературної спадщини Ара-вії кінця VI -- першої половини VII ст. До того ж Коран є найдавнішим прозовим твором арабською мовою, що свого часу допомогло формуванню єдиної літературної мо-ви арабських народів.

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульма-ни вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є та-кож священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними».

Доповненням до Корану є Су на (араб. -- звичай, зразок), що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів (опові-дей) про його діяння людей, які близько знали пророка.

5. Морально-етичні норми

Іслам подібно до інших великих релігій пропонує етич-не вчення, яке дійсне в будь-який час і за будь-яких обста-вин. Джерелом його є Коран.

Коран -- джерело морального вчення. Для мусульман він є порадником і наставником віруючих у всіх життє-вих випадках, починаючи з елементарних побутових пи-тань і закінчуючи глобальними проблемами світової полі-тики. Перш ніж визначити нормативне коло поведінки, іслам нагадує віруючому: «Ти цілковито належиш Ал-лаху, який все бачить і все знає, і ніщо, навіть вагою з порошинку, не заховано від Нього в землі і на небі. Він бачить тебе, де б ти не перебував і який би вигляд ти не мав. Ти можеш сховатися від будь-кого, тільки не від Ал-лаха. Ти можеш обдурити всіх людей на світі, але Аллаха обдурити неможливо. Ти можеш перемогти будь-яку лю-дину на світі, але не творця неба і землі. Весь світ може слідкувати лише за очевидними твоїми справами і морал-лю, але обізнаному в потойбічному і явному відомі всі та-ємниці душі і серця. Які б справи ти не робив у цьому мінливому житті, ти неминуче зустрінеш свою смерть і постанеш перед Судом, де тобі не допоможуть ані адвока-ти, ані хабарі, ані благання, ані лжесвідчення, ані обман. У цей день твій Господь поставить точні терези і воздасть справедливо кожному зі своїх рабів за їх заслуги».

Опорою морального кодексу ісламу є страх перед Все-вишнім, неминучість для людини відповідальності в за-гробному житті за своє земне існування та боязнь фаталь-ного кінця у вічному майбутньому. Однак іслам поклада-ється не лише на силові засоби впливу, а й на психологічні, суттю яких є віра в Аллаха і Судний день. І це кредо утвер-джується в серці віруючого, формуючи такого внутріш-нього сторожа, який втілює в життя моральний кодекс іс-ламу. Цьому сприяють також влада і громадська думка, яка в мусульманських країнах має вельми велику силу.

6. Відмітні риси ісламської моралі.

Ісламська мораль має кілька відмітних рис. Першою рисою є те, що іслам робить потяг людини до Господа й отримання його ласки заповітною метою жит-тя. Ця мета стає високим критерієм моралі, й заради неї на шляху морального звеличення у людини не може ви-никнути жодних перешкод, які заважають її самовдоско-наленню. У межах моральної системи ісламу страх перед Аллахом примушує існувати і працювати без втручання якихось зовнішніх факторів.

Друга риса полягає в тому, що іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер люд-ського життя -- побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. При цьому іслам ро-бить мораль панівною.

Третя відмітна риса -- іслам вимагає вести такий спо-сіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра.

Ісламська мораль про сім'ю. Особливу увагу іслам приділяє сім'ї як найважливішому елементу людського суспільства. Сім'я -- джерело оновлення людей, основа людства. Від того, яка вона, залежить добробут, перспекти-ва всієї цивілізації. Тому іслам наполягає на всебічному зміцненні й розвитку інституту сім'ї за правильними і здоровими принципами. Категорично забороняється ста-тева розпуста, яка вважається злочином і передбачає суво-ре покарання. У суспільстві мають бути усунені всі фак-тори, які б так чи інакше сприяли аморальним стосункам чоловіка і жінки. Тому існує положення про покривало для жінки, заборонено зв'язки між чужими чоловіками й жінками, обмежено співи, танці, тобто все, що може спону-кати до гріховних вчинків. Мета і принципова суть цих

заборон -- зміцнення сім'ї. У той же час іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклонін-ня Творцю. Процедура шлюбу є максимально спрощеною (взаємна відкрита згода суб'єктів у присутності двох свід-ків). Водночас осуджуються і чоловіки, і жінки, які відрі-каються від нього. Заборонено шлюб лише між дуже бли-зькими родичами. Чоловіки можуть одружуватися, коли вони того забажають і з якою завгодно жінкою.

Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йо-му підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися бать-кам і доглядати за ними. Не заохочується безлад в домі, відсутність у сім'ї справжнього господаря і безповідаль-ність. Якщо відомо, що ладу в родині можна досягти лише за наявності наставника і наглядача за всіма сімейними справами, то господар сім'ї, як учить іслам, найбільше під-ходить на цю важливу роль. Чоловік повинен використо-вувати свій вплив для того, щоб у сім'ї панували добробут та щастя. Якщо ж у родині нормальних стосунків немає, іслам надає можливість вибору: або чоловік дає згоду на розлучення, або жінка викупляє себе у свого чоловіка.

7. Основні правила ісламської моралі.

Стосунки в сім'ї, у громаді та суспільстві загалом регламентуються таки-ми правилами:

І допомагайте один одному в праведності і благоче-сті; але не допомагайте один одному в гріху і беззаконні.

Хай буде серед вас община людей, які закликають до добра і проповідують справедливість та забороняють зло.

Стережіться припущення (будь-якої думки про ін-ших), бо це помилкова розмова, не слухайте таємних роз-мов, не робіться суперниками в стосунках один із одним, не шукайте недоліків в інших, не заздріть один одному, не ворогуйте один з одним. Будьте братами, о раби Аллаха.

Хто любить в ім'я Аллаха, хто ненавидить в ім'я Аллаха, хто подає в ім'я Аллаха, хто відмовляється від ми-лостині в ім'я Аллаха -- той удосконалив віру.

Якщо хтось іде з несправедливою людиною, щоб її зміцнювати, і знає, що вона несправедлива, той залишає іслам.

Той, хто допомагає своєму народові в неправому ділі, нагадує нерозумного верблюда.

Лише той віруючий, хто побажав своєму братові те, що побажав собі.

Іслам засуджує будь-яку діяльність, яка шкодить ін-шим людям, а також може завдати моральних чи матері-альних збитків усьому суспільству. Категорично заборо-

нені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями і співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.

Джихад. Важливе місце в ісламі посідає й учення про джихад -- боротьбу, зусилля в справі поширення, пануван-ня ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. -- набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язич-никами і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучу-ванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають роз-різняти джихад великий і малий: великий -- духовне са-мовдосконалення, малий -- війна проти невірних.

За Кораном оголошується джихад тільки в тому разі, коли:

є необхідність виступити на захист віри Аллаха, а не на завоювання в ім'я його;

назріла потреба звільнитися від тиранії;

з'явився духовний вождь, покликаний відновити по-рушену справедливість.

Під час бойових дій забороняється завдавати лиха жі-нкам, дітям, хворим і немічним, а також ламати дерева, завдавати шкоди сільськогосподарським посівам тощо. Джихадом не є:

агресивні й амбіційні війни;

прикордонні сутички, міжнаціональна ворожнеча і міжкланові непорозуміння;

будь-які спроби завоювання, пригнічення, колоніза-ції й експлуатації;

насильне схилення людей до прийняття чужої для них віри.

Народний джихад оголошує тільки загальновизнаний духовний вождь і найвищий суддя, який здатний об'єк-тивно оцінити обставини, що склалися, зважити всі дово-ди і вказати вірний шлях.

8. Душа і тіло.

У віровченні цієї релігії багато уваги при-діляється співвідношенню матеріального і духовного, душі і тіла. Аллах зробив душу людини своїм заступником на землі, надавши їй цілий комплекс прав і обов'язків. А щоб душа успішно виконувала свої функції, він нагородив її тілом, неповторним у своїй гармонії й досконалості. Від-так тіло є не в'язницею для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний потяг до розвитку, то він може досягти піднесеності, виявляючи свої початкові задатки і нахили за допомогою власного фізичного тіла.

Тіло не є місцем страждань і мук духу, що з якихось причин там забарився. Аллах вселив людський дух у тіло, послуговуючись яким дух виступає на арену боротьби і праці для виконання свого обов'язку. Саме для активної діяль-ності духу у світі існують різні суспільні сфери: економіч-на, соціальна, політична -- щоб задовольнити різні людські потреби. Оскільки, як тлумачать ідеологи ісламу, духовне піднесення і моральна досконалість у цьому світі здійснен-ні, людина не повинна сходити з арени боротьби і праці, уникаючи активної діяльності. Навпаки, вона мусить ви-явити весь свій творчий потенціал відповідно до свого при-родного обдарування впертою, невтомною працею. Світ, що оточує людину, має бути для неї ареною випробування. При цьому кожна життєва ситуація є своєрідним питанням, за допомогою якого раби Аллаха всебічно екзаменуються. До-сягти успіху і прогресу людина може тільки тоді, коли з великою повагою ставитиметься до цього іспиту і старанно готуватиметься до нього. Тому іслам категорично відкидає чернецтво, вважаючи, що шлях духовного росту людини по-винен бути не за межами, а в гущі суспільного буття. Дух розвивається, розквітає, міцніє, підноситься, стає щасливим тільки за умови активної участі людини в суспільних спра-вах. Індивід повинен також усіляко прагнути того, щоб Ал-лах повернувся до нього своїм обличчям, був прихильним.

9. Шлях до духовного зростання.

Іслам вказує людині шлях до її духовного зростання в коловороті матеріально-го життя.

Перший крок на цьому шляху -- імам (істинна віра). Вона мусить бути міцною в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, крім Аллаха -- всемогутнього і великого. Головна мета зусиль і діяльно-сті -- повернення до Аллаха і отримання його ласки. За-кон життя -- повеління і заборони Господа.

Другий крок -- покірність. Це відмова людини від власної незалежності й особистої свободи, повна покора Аллаху.

Третім кроком до духовного вдосконалення є таква (богобоязливість), яка виявляється у розумінні свого обо-в'язку і відчутті відповідальності перед Господом. Усе жит-тя людина повинна чітко розрізняти дозволене і недозво-лене, істинне і хибне, добре і зле, справедливе і несправед-ливе, свідомо і вільно вибираючи те, що угодне Богу.

Вершиною вдосконалення власних духовних основ має стати іхсан -- щирість у всіх вчинках перед поглядом Аллаха. Це четвертий крок. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. При цьому мало самому діяти добро-чинно -- треба всебічно сприяти тому, щоб добро і правед-ність на землі Аллаха примножувалися. Якщо комусь да-но досягти висот на цьому шляху, то це означає його на-ближення до Бога. Іхсан -- це ідеал, до якого прагне кожна глибоко віруюча людина в ім'я власного духовного підне-сення і розквіту в ісламі.

Використана література

1. Богачевська Ірина Вікторівна. Філософський аналіз мови релігії в контексті вчення О.О.Потебні: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.11 / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди. -- К., 1998. -- 19с.

2. Бодак Валентина Анатоліївна. Релігійна обрядовість в її соціальних реаліях. -- К., 2000. -- 197с. -- Бібліогр.: с. 181-197.

3. Докаш Віталій Іванович, Лешан Володимир Юхимович. Загальне релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. -- Чернівці : Книги - ХХІ, 2005. -- 376с.

4. Звонок Н. С. Релігійний аспект духовних пошуків / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. -- К., 1999. -- 24с.