Типологічні особливості сучасного світового аудіопростору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типологічні особливості сучасного світового аудіопростору

Колосок Вадим Іванович

В час бурхливого розвитку новітніх технологій кожна людина є включеною в глобальні комунікаційні процеси часто саме завдяки використанню різних форматів аудіопростору: це і слухання радіо чи іншої звукової інформації за допомогою сучасних гаджетів, обмін аудіофайлами через мережу Інтернет, розмови по мобільному телефону, участь у масових суспільно-політичних чи розважальних заходах, де використовується звукопідсилювальна апаратура тощо.

Незважаючи на досить поширене використання науковцями понять «аудіопростір» чи «аудіальний простір», на даний час у вітчизняній науці відсутні ґрунтовні дослідження особливостей цього феномену, його типології, структури тощо. Тож актуальним є розгляд аудіопростору з точки зору пошуку варіантів типологізації цього явища у працях українських та зарубіжних вчених, які поглиблено вивчають близькі чи суміжні наукові феномени, що й становить мету і завдання цього дослідження.

Під аудіопростором ми розуміємо акустичний простір, який не може бути створений без використання технічних засобів. Деякі особливості цього явища були проаналізовані дослідниками Н. Єфімовою, О. Чернишовим, А. Шерелем, Т. Марченко, В. Баль та ін. [1; 2; 3; 4; 5].

Мистецтвознавиця Наталія Єфімова у своїй дисертаційній праці формулює визначення поняття «звуковий ефірний простір телерадіомовлення» - це сфера, що створюється специфічною, цілеспрямованою, художньо-естетичною та комунікативною діяльністю людей за допомогою сучасних технічних засобів і об'єднує у собі різні типи звукової інформації, яка існує у природі та суспільстві [2, с. 26-27]. На думку Н. Єфімової, первинними носіями такої звукової інформації є:

1) природно-акустичний простір як одна з форм існування об'єктивного світу (звукова інформація світу тварин, птахів тощо);

2) соціально-виробничий, техногенний звуковий простір, що створюється і функціонує в різних сферах діяльності (звуки машин, фабрик, заводів), а також у різних сферах суспільно-політичної діяльності (звуки мітингів, зборів, демонстрацій тощо);

3) акустичний простір художньої діяльності (фольклор, професійна композиторська діяльність тощо);

4) ефірний простір, що формується електронними засобами масової комунікації [2, с. 24].

Отже, ми можемо зробити висновок, що Н. Єфімова розглядає типологічні особливості ефірного звукового простору (що, на наш погляд, є однією зі складових аудіопростору), виходячи з двох критеріїв: визначення сфер людської діяльності, завдяки яким утворюється цей феномен, та з позицій розділів вчення про звук - акустики.

Мистецтвознавиця Тетяна Марченко, досліджуючи проблеми радіомовлення (а радіопростір, безсумнівно, є частиною аудіопростору), використовує для своєї типологізації функціональний підхід:

«Радіо має кілька функцій, кілька сфер діяльності.

1) “Транспортування”... до радіослухача різних мистецтв - літератури, музики, театру, естради. Тут радіо виступає як технічний посередник ...

2) Радіожурналістика, аналогічна за цілями іншим видам журналістики - газетній, кіно- і тележурналістці, але специфічна за своїми засобами.

3) Радіотеатр, де створюються оригінальні витвори радіомистецтва, що мають свою особливу художню структуру, спеціально розраховані виключно на слухове сприйняття” [3, с. 5-6].

Мистецтвознавець Олександр Чернишов свою дисертаційну працю присвячує такому явищу, як «медіа музика». Він, серед інших методів, застосовує історичний підхід і доводить, що відправною точкою появи аудіопростору слід вважати не момент винаходу радіо, а винайдення телефону, адже вже наприкінці ХІХ ст. у деяких європейських містах за допомогою телефону транслювалися оперні спектаклі й так звані «грамофонні концерти». світовий аудіопростір звук

Виходячи з наукових розробок О. Чернишова, історію розвитку аудіопростору (як складової ширшого поняття «медіа простір») можна поділити на три основні етапи:

1) період витоків - телефонні трансляції музики і новин, винайдення фонографа, грамофона, народження радіо;

2) доцифрова епоха - від початку бездротових регулярних радіопередач в Європі та США у 1920-х роках, через подальший розвиток індустрії грамзапису, розповсюдження транзисторних радіоприймачів, широке використання магнітного звукозапису;

3) цифрова епоха, що пов'язана з появою і розвитком новітніх комп'ютерних технологій, всесвітньої Інтернет-мережі, зі створенням глобального простору електронної інформації [4, с. 28-35].

Дослідник аудіокультури ХХ ст., мистецтвознавець Олександр Шерель, аналізуючи процес слухання радіо, виділяє психологічні фактори сприйняття аудіоматеріалів, тобто типи взаємодії слухача з аудіопростором:

1) «пошуковий», коли слухач пробує зорієнтуватися в ефірі, шукає, на чому зупинити вибір;

2) «фоновий», коли аудіоматеріал знаходиться на периферії сприйняття і зачіпає частково або не зачіпає зовсім сферу свідомості;

3) «вибірковий або селективний», коли сприймаються лише частини, фрагменти програми або повідомлення, які свідомість слухача виділяє і фіксує як центри зацікавлення;

4) «зосереджений», коли зі спрямованістю на повне розуміння й запам'ятовування слухається усе повідомлення чи група повідомлень [5, с. 147-148].

Філолог Віра Баль виділяє два типи аудіопростору, базуючись на комунікативній спрямованості потоків звукової інформації під час взаємодії слухача з ним:

1) «фонові» потоки, пов'язані з «виключенням» людини з реальності, дистанціюванням від реальності у своїй шумовій хмарі;

2) «не фонові» потоки, пов'язані з «включенням» слухача у певну інформаційну хмару [1, с. 62].

Відтак, вивчення і аналіз наукових розробок дозволяє стверджувати, що на даний момент явище аудіопростору є недостатньо дослідженим. Втім, варто зазначити, що деякими вченими були детально проаналізовані характеристики близьких та споріднених феноменів, зокрема, радіомовлення, медіапростору і ефірного звукового простору. Результати цих досліджень можуть допомогти у типологізації аудіопростору завдяки використанню таких критеріїв:

1) окреслення сфер людської діяльності, пов'язаних з

аудіопростором;

2) визначення його функціонального навантаження;

3) виявлення складових частин цього феномену;

4) складення історичної періодизації процесів розвитку від витоків до сучасності;

5) пошук психологічно-комунікативних особливостей взаємодії слухачів з аудіопростором.

На наш погляд, насущним є продовження досліджень цих та інших типологічних особливостей сучасного світового аудіопростору, що дозволить глибше проаналізувати природу цього феномену та його значення у забезпеченні суспільно-громадських і культурно- мистецьких функцій у житті людини.

Список використаних джерел

1. Баль В. Ю. Аудиокнига, аудиоподкаст, аудиосериал - новые форматы медиапространства // Библиосфера, 2020. № 1. Новосибирск: Гос. публ. науч.-техн. библиотека СО РАН, 2020. С. 56-63.

2. Ефимова Н. Н. Художественно-эстетический анализ звукового эфирного пространства телерадиовещания: дисс. ... д-ра искусствоведения. Москва: Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания, 2006. 280 с.

3. Марченко Т. А. Радиотеатр: страницы истории и некоторые проблемы. Москва: Искусство, 1970. 224 с.

4. Чернышов А. В. Медиамузыка: основы теории, практика и история: автореф. дисс. ... д-ра искусствоведения. Москва: МГК им. П. И. Чайковского, 2013. 40 с.

5. Шерель А. Аудиокультура ХХ века. История, эстетические закономерности, особенности влияния на аудиторию. Москва: Прогресс-традиция, 2011. 331 с.

Размещено на Allbest.ru