Організація стратегічних комунікацій у НАТО

- основна інформація адаптована до численних цільових аудиторій (не тільки до вузької або загальної аудиторії);

- комунікації здійснюються постійно протягом тривалого часу (не один раз у конкретний період часу);

- комунікації концентруються на потребах та інтересах тих, хто отримує повідомлення, а не тих, хто їх надсилає;

- головні повідомлення, постанови та дії будуються й управляються однаково з метою досягнення стратегічних цілей [3].

«NATOStrategicCommunicationsPolicy(Політика стратегічних комунікацій НАТО) є одним із головних документів Альянсу в цій галузі. Цей документ тлумачить поняття «стратегічні комунікації НАТО» як скоординоване й відповідне застосування комунікативних можливостей та роботи Північноатлантичного альянсу - громадської дипломатії, зв'язків із цивільним населенням, військових зв'язків із громадськістю, інформаційних та психологічних операцій (у разі виникнення потреби для сприяння політики Альянсу, дій та заходів, а також для просування цілей НАТО) [4].

24 вересня 2015 року була прийнята нова редакція Військової доктрини України, яка була затверджена Указом Президента України № 555/2015, де було представлено нові терміни. У ч. 16 ст. 4 розділу 1 Військової доктрини України «стратегічні комунікації визначаються як скоординоване та відповідне застосування комунікативних державних можливостей - дипломатія, зв'язки з громадськістю, військові зв'язки, інформаційні та психологічні операції, заходи, націлені на просування державних цілей» [5].

Хоча й відсутнє однозначне трактування поняття «стратегічні комунікації», проте є кілька смислоутворювальних характеристик. Е.Н. Пашенцев акцентує увагу на синхронізації роботи державних структур у комунікативній діяльності, трактуючи стратегічну комунікацію як «проектування державою цінностей, інтересів та цілей у свідомість закордонних, національних аудиторій (за допомогою відповідної синхронізації багатопланової діяльності в абсолютно усіх сферах соціального життя, супроводжуючи її професійною комунікацією)» [6, с. 219]. Е.А. Виноградова у своєму формулюванні висуває зусилля з просування іміджу країни на міжнародній арені: стратегічні комунікації - «це стратегічно скоординована робота, зосереджена на процесі управління цільовими аудиторіями всередині держави та за її межами з метою підвищити імідж своєї держави на міжнародному рівні» [7, с. 226]. Згідно з Д.П. Гав- ри, головна мета стратегічних комунікацій - супроводжувати розроблення та реалізацію стратегії організації. Стратегічною називається «комунікація, яка забезпечує розроблення й здійснення стратегії суспільного суб'єкта за допомогою власних спеціальних комунікаційних ресурсів, інструментів та засобів» [8, с. 229]. Стратегічна комунікація можлива за умови, якщо її «включають у розробку та підтримку відносин уряду з організацією та її оточенням; вона орієнтована на досягнення тривалих (стратегічних) цілей організації». Стратегічні комунікації орієнтовані на роботу із зовнішнім та внутрішнім оточенням. Клієнти, партнери, конкуренти, які є представниками зовнішнього середовища, - це суб'єкти комунікації, але водночас вони одержують основні повідомлення, організація реалізовує комунікативні транзакції через них. За допомогою цих комунікативних транзакцій організація реалізовує свої цілі, а держава реалізовує взаємини. Бізнес, суспільно-культурна сфера, внутрішня й зовнішня політика країни, військові та міжнародні відносини є сферами використання стратегічних комунікацій. Стратегічну комунікацію можна здійснювати на локальних та навіть глобальних рівнях суспільно-просторової ієрархії. Е.В. Тихомирова акцентує увагу на тому, що стратегічні комунікації мають програмний характер, припускаючи, що в основі лежить розвиток комунікаційної стратегії, яка є всеосяжним та тривалим проектом із досягнення цілей компанії за допомогою застосування абсолютно всіх комунікаційних ресурсів та формування зовнішнього й внутрішнього комунікативного простору. Також стратегічні комунікації передбачають формування, використання та актуалізацію корпоративних стандартів, які націлені на корпоративні цінності й охоплюють регламентацію ділових взаємодій персоналу компанії на всіх ієрархічних рівнях. В.А. Бурлаков підкреслює таку функцію стратегічних комунікацій, як формування «політичної, економічної та інтелектуальної еліти країни, на яку мають вплив, стабільного позитивного образу того, хто має вплив, а також стійкої системи культурних цінностей, які відповідають тій системі, що домінує у державі, здійснює стратегічні комунікації». Отже, за допомогою стратегічних комунікацій реалізується «культурний вид владного ресурсу, зокрема створюється таке геокультурне середовище, яке дає можливість легітимізувати абсолютно різні ідеологічні конструкції» [9, с. 11].

Вищевикладене дозволяє виділити основні складники процесу застосування стратегічних комунікацій:

1) сприйняття владою суспільства, його інформування та залучення з метою просувати інтереси й завдання за допомогою впливу на розуміння, установки, світогляд та поведінку;

2) координація операцій, зображень, висловлювань із метою надання підтримки політиці й планування для досягнення стратегічних цілей;

3) стратегічні комунікації - це не додаткові дії, а обов'язкова частина планування і здійснення абсолютно всіх військових операцій та видів діяльності.

Таким чином, стратегічні комунікації є процесом, який знаходиться в основі забезпечення державної безпеки України та здійснення національних інтересів (також в інформаційній галузі); до його реалізації залучаються суб'єкти як стратегічних комунікацій, так і з інших сфер діяльності.

Спираючись на роботи В.А. Ліпкана [10], можна виділити елементи системи стратегічних комунікацій, взявши за приклад стандарти НАТО:

- PublicAffairsandMilitaryPublicAffairs(суспільно-політичні комунікації та військова публічна політика);

- PublicDiplomacyandMilitarySupporttoPublicDiplomacy(публічна дипломатія та військова підтримка публічної дипломатії);

- PressandMedia(преса та засоби масової інформації);

- InternationalMilitaryCooperation(міжнародне співробітництво у військовій галузі);

- Civil Military Cooperation (військово-цивільнеспівробітництво);

- Key Leaders Engagement (взаємодіяголовнихпосадовихосіб);

- внутрішні комунікації (проведення роботи з особовим складом / внутрішній PR);

- InformationOperations(інформаційні операції в комп'ютерних мережах);

- PSYOPS(заходи інформаційного впливу / психологічні операції);

- Visual Info / Situation AwarenessandCombatCamera(інформування про ситуацію / контроль ситуації та документування подій на полі бою);

- розвідувальне забезпечення виконання інформаційних заходів;

- ShowofForce(демонстрація військової сили);

- MILDEC (введення в оману);

- OperationSecurity(заходи забезпечення секретності операцій);

- Physical Attack (фізичний напад);

- EMW(конфронтація в електромагнітному просторі) [10].

Політика НАТО щодо стратегічних комунікацій не мала

змін із 2009 року. Експерти підкреслюють, що після саміту у 2009 році діяльність щодо перспектив розвитку Альянсу в галузі стратегічних комунікацій стає безперервною [11], що відбивається насамперед у:

а)структурно-організаційній роботі; результатом є прийняття рішення сформувати в Латвії NATOStrategicCommunicationsCentreofExcellence, або NATOStratComCOE(Центр передового досвіду з питань стратегічних комунікацій), який почав функціонувати у січні 2014 р. та був акредитований 1 вересня 2014 р.. Держави-члени Альянсу (Естонія, Німеччина, Італія, Латвія, Литва, Польща та Великобританія) підписали меморандуми про взаєморозуміння щодо роботи Центру. Центр - це військова структура, що (згідно зі ст. 14 Паризького протоколу) має статус міжнародної військової організації [4];

б)нормативно-правовій діяльності, результатом якої є система взаємопов'язаних документів, що регулюють сферу стратегічних комунікацій, зокрема концепції, доктрини, політику, директиви тощо

Висновки

Стратегічні комунікації є процесом інтеграції досліджень сприйняття аудиторії й стейкхолдерів (англ. Stakeholder- зацікавлена сторона) та прийняття до уваги отриманих результатів у процесі здійснення політики, планування дій на кожному рівні. Стратегічні комунікації орієнтовані на підрив та делегітимізацію супротивника за допомогою отримання сприяння та визнання місцевого цивільного населення, електорату своєї держави, міжнародної спільноти та всіх інших цільових груп. Підкреслимо, що інтенсивне планування є одним з основних чинників стратегічної комунікації, що зумовлює її успіх, а ніяк не реагування на певну подію. У такому разі застосування проактивного підходу є домінантою у процесі формування моделі стратегічної комунікації в умовах гібридної війни. Так, якщо стратегічна комунікація є реакцією на певну подію, то її шанси на досягнення результатів значно зменшуються.

НАТО проводить діяльність зі стратегічних комунікацій із 2007 року. Оскільки виникла необхідність посилити консульта- ційне-аналітичне забезпечення здійснення стратегічних комунікацій у відповідь на «гібридну» війну, то це змусило НАТО у 2014 році створити Центр передового досвіду з питань стратегічних комунікацій. Натепер Північноатлантичний альянс перебуває на етапі проведення аналізу набутого досвіду стратегічних комунікацій та осмислення формальних елементів застосування. Для України ця ситуація є сприятливою, оскільки з'являється можливість брати за зразок не практику минулих років, а сучасний досвід. Також необхідно зауважити, що застосовувати й інституалізувати практику стратегічних комунікацій в Україні важливо в короткостроковій та довгостроковій перспективах.

Література

1. Почепцов ГГ Стратегические коммуникации: стратегические коммуникации в политике, бизнесе и государственном управлении. Киев: Альтерпрес, 2008. 216 с.

2. Strategic Communications and National Strategy: A Chatham House Report. Paul Cornish, Julian Lindley-French and Claire Yorke. London, 2011. 42 p.

3. NATO Strategic Communications Policy. URL:http://

info.publi-cintelligence.net/NATO-STRATCOM-Policy.pdf

4. NATO Accredits Centre of Excellence for Strategic Communications in Riga. URL: http://www.mfa.gov.lv/en/news/latest-news/39360- nato-accredits centre-of-excellence-for-strategic-communications- in-riga

5. Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». URL: http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.

6. Пашенцев Е.Н. Коммуникационный менеджмент и стратегическая коммуникация. Современные технологии глобального влияния и управления. Москва: МЦСПИК, 2014. 472 с.

7. Виноградова Е.А. К вопросу о работе с «новыми медиа» в стратегической коммуникации. Государственное управление. Электронный вестник. 2013. № 41. С. 218-228. URL: http:// e-journal.spa.msu.ru/vestnik/item/41_2013vinogradova.htm

8. Гавра Д.П. Категория стратегической коммуникации: современное состояние и базовые характеристики. Век информации. 2015. № 3 (4). С. 229-233.

9. Бурлаков В.А. Стратегическая коммуникация как метод современной геополитики. Ойкумена. Регионоведческие исследования. 2016. № 2 (37). С. 7-15.

10. Ліпкан В.А. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України. URL: http://goal-int.org/rol-strategichnix- komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/

11. NATO Strategic Communication: More to be Done? Steve Tatham, Rita Le Page. National Defence Academy of Latvia Center for Security and Strategic Research. URL: http://www.academia.edu/6808986/NATO_ Strategic_Communication_More_to_be_done

Размещено на Allbest.ru