Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Технічне обслуговування електровимірювальних пристроїв

Зміст

1. Класифікація електровимірювальних пристроїв

2. Загально технічні вимоги до електровимірювальних пристроїв

3. Схеми вмикання для різних вимірювань

4. Особливості монтажу електровимірювальних пристроїв

5. Відомості про цифрові електровимірювальні пристрої

6. Можливі несправності електровимірювальних пристроїв і методи їх усунення

7. Мостові методи вимірювання. Схеми мостів для різних вимірювань

8. Розширення меж вимірювань

9. Безпека праці при обслуговуванні електровимірювальних пристроїв

Висновок

Список використаної літератури

1. Класифікація електровимірювальних пристроїв

Електровимірювальні прилади -- це такі технічні засоби, які виробляють сигнали вимірювальної інформації у формі, що доступна для безпосереднього сприйняття спостерігачем.

Електровимірювальні прилади можна класифікувати:

а) за родом вимірювальної величини;

б) за фізичним принципом дії вимірювального механізму;

в) за родом струму;

г) за класом точності;

д) за типом відлікового пристрою;

е) за виконанням залежно від умов експлуатації; є) за стійкістю до механічних впливів;

ж) за ступенем захисту від зовнішніх магнітних та електричних полів тощо.

Електровимірювальні прилади дають змогу вимірювати яв електричні, так і неелектричні величини. На шкалі наводиться назва приладу або початкова латинська літера одиниці, що вимірюється. За вимірювальною величиною електровимірювальні прилади поділяються на:

-- вольтметри (позначаються літерою V);

-- амперметри (А);

-- ватметри (W);

-- омметри (ї);

-- лічильники енергії (kWh);

-- фазометри (ц);

-- частотоміри (Hz) тощо.

До умовної літери може бути додано позначення кратності основної одиниці, наприклад: міліамперметр -- mА; кіловольтметр -- kV

За фізичним принципом дії розрізняють такі системи електровимірювальних приладів:

а) магнітоелектрична;

б) електромагнітна;

в) електродинамічна;

г) феродинамічна;

д) індукційна;

е)електростатична;

є) вібраційна тощо.

Умовні позначення на шкалі приладу характеризують класифікацію приладів зародом струму:

а) постійний струм;

б) змінний (однофазна система);

в) постійний і змінний;

г) трифазна система;

д) трифазна несиметрична система.

Зa класом точності електровимірювальні прилади класифікуються відповідно до стандартів. Клас точності позначається цифрою, котра дорівнює зведеній похибці у відсотках, що допускає прилад. Випускають прилади таких класів точності: 0,05; 0,1; 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 4,0. У лічильниках електроенергії класи точності такі: 0,5; 1,0; 2,0; 2,5.

За типом відлікового пристрою електровимірювальні прилади розрізняються. В залежності від призначення прилади можуть бути:

-- показуючі;

-- реєструючі;

-- самопишучі;

-- друкуючі;

-- інтегруючі;

-- підсумовуючі.

2. Загально технічні вимоги до електровимірювальних пристроїв

електровимірювальний монтаж вмикання несправність

Діапазон вимірювань -- інтервал вимірюваної величини, у межах якого пронормовані похибки засобу вимірювання.

Досить часто діапазон вимірювань подається не в одиницях вимірюваної величини, а у вигляді нормованого сигналу для відповідних оцифрованих значень шкали засобу вимірювання і називається градуювальною характеристикою. Вона встановлюється як залежність між значеннями вимірюваної величини на вході та виході засобу вимірювань, отриманими під час градуювання та поданими у вигляді таблиці, графіка або формули. Наприклад, градуювальна характеристика автоматичного потенціометра, моста, логометра та інших прикладів подана таблично як залежність показань температури на шкалі приладу від вхідного сигналу, мілівольтах.

Точністю засобу вимірювання називається характеристика засобу вимірювань, яка визначається за близькістю його показів до істинного значення вимірюваної величини або ж близькістю до нуля всіх його похибок (випадкових, систематичних методичних та інших).

Похибки засобів вимірювальної техніки

Вимірювання фізичних величин не можна виконати абсолютно точно через недосконалість методів і засобів вимірювальної техніки, а також через вплив зовнішнього середовища та залежно від індивідуальних особливостей спостерігача.

Внаслідок дії багатьох випадкових та детермінованих чинників, які проявляються як у процесі виготовлення та експлуатації засобів вимірювань, так і в процесі вимірювань, покази вимірювальних приладів неминуче відрізняються від істинного значення вимірюваної величини.

Такі відхилення характеризуються похибками засобів вимірювань. Розрізняють похибки абсолютні, відносні, приведені тощо.

Слід пам'ятати, що характеристики елементів засобів вимірювальної техніки змінюються при їх експлуатації в екстремальних умовах або агресивному середовищі. Це відбувається з двох причин: природні процеси старіння та зносу елементів засобів вимірювань, навіть якщо їх експлуатація відбувається в умовах, близьких до умов градуювання. Ці причини можна віднести до інструментального виявлення нестабільності характеристик.

Всі ці обставини спричиняють зміну відхилення-етатичної характеристики у той чи інший бік від градуювальної характеристики (рис. 1). Якщо ширина смуги зростає пропорційно зростанню вхідної величини х, а при х = 0 вона також дорівнює нулю, то така похибка називається мультиплікативною, тобто такою, що розрахована шляхом множення або похибкою чутливості незалежно від того, випадкова ця похибка чи систематична. Мультиплікативна похибка описується рівнянням

?_m=f(x).

Клас точності -- узагальнена характеристика засобу вимірювальної техніки, що визначається границями його допустимих основних і додаткових похибок, а також іншими характеристиками, що впливають на його точність, значення яких регламентуються стандартами на окремі види засобів вимірювань.

Історично склалося так, що усі засоби вимірювань, крім кутових та довжин, поділені на класи точності.

Той чи інший клас точності присвоюється засобам вимірювальної техніки на основі визначеної для них основної похибки та способу її виявлення. Якщо основна похибка виражена в одиницях вимірюваної величини за формулою (6), то клас точності позначається порядковим номером з ряду чисел. Засобам вимірювань з більшою межею основної похибки присвоюється клас точності з більшим порядковим номером, а з меншою межею похибки -- менший номер. Клас точності засобів вимірювання характеризує їхні точнісні властивості, але не є безпосереднім показником точності вимірювання, оскільки точність залежить від методу, умов проведення вимірювань, розмаху шкали приладу та ін. Наприклад, якщо межі допустимої основної похибки становлять ±0,5 дБ, то клас точності позначається так: кл. 0,5 дБ.

Засобам вимірювань, межі допустимих основних похибок яких задані у вигляді приведених похибок за формулою (7), присвоюються класи точності з такого ряду чисел:

К = [1; 1,5; 2,0; 2,5; 3,0; 4,0; 5,0; 6,0] * 10^п;

де п = 1; 0; -1; -2; -3...

Класи точності відповідно до стандарту, як правило виводяться на шкалу приладів. Промислові прилади мають такі класи точності: 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 3; 4. Для окремих видів засобів вимірювань вибирається ряд чисел не більше 5. При вимірюванні величин у відсотках клас точності на шкалі приладу обводиться колом. Для встановлення похибок засобу вимірювання, він періодично повіряється зразковими засобами, які за класом точності на декілька класів вищі. Повірка проводиться спочатку при зростанні вимірюваної величини (прямий хід), а потім при її зменшенні (зворотний хід). Якщо при повірці приладу встановлено, що найбільша приведена похибка не перевищує або дорівнює класу точності, то прилад визнається придатним для подальшої експлуатації. Варіація має вкладатися у клас точності засобу вимірювальної техніки.

3. Схеми вмикання для різних вимірювань

Засобами перших двох груп можна вимірювати тільки окремі за фізичною природою величини, для вимірювання яких ці засоби призначені. За умови використання вимірювальних систем або вимірювального устаткування вимірювані величини треба звести до одного виду. Це, зокрема, і зумовило розроблення та впровадження в практику способів вимірювання неелектричних величин електричним методом. Цей метод забезпечує:

- синхронні вимірювання різних за фізичною природою величин у будь-яких місцях досліджуваного об'єкта;

- довільні функціональні перетворення електричного сигналу;

- легкість автоматизації процесів вимірювання та реєстрації;

- використання стандартних електровимірювальних приладів.

За найпростішою схемою пристрій для вимірювання неелектричних величин електричним методом складається із двох елементів: перетворювача інформації та електричного вимірювального приладу і працює за схемою:

Рис. 1. Схема електричного вимірювального кола з контактним перетворювачем

X вимірювана фізична величина; Y - вимірюваний електричний сигнал; h - відлік за шкалою електровимірювального приладу.

В перетворювачах вимірювальної інформації сигнал однієї фізичної природи (вхідний сигнал X) перетворюється в електричний вихідний сигнал Y, які функціонально пов'язані.

Залежно від природи неелектричної величини розрізняють перетворювачі вимірюваної інформації:

- механічні, які перетворюють в електричний сигнал дію таких фізичних величин як: зусилля, напруження, тиск, деформація, переміщення, швидкість, пришвидшення, витрата речовини тощо;

- теплові - температура та кількість тепла;

- світлові - інтенсивність та спектральний склад світла;

- хімічні - концентрація та хімічний склад речовини.

За способом перетворення вимірюваної інформації в електричний сигнал розрізняють перетворювачі:

- параметричні - змінюють активний або реактивний опір електричного вимірювального кола відповідно до зміни вимірюваної величини - це: контактні, реостатні, ємнісні, індуктивні, тензометричні, термометричні, фотометричні перетворювачі тощо;

- генераторні - перетворюють неелектричну енергію вимірюваної дії у електричну енергію вимірюваного сигналу - це індукційні, п'єзоелектричні, термоелектричні, фотоелектричні, гальванічні перетворювачі, тощо. Прикладами параметричних перетворювачів вимірюваної інформації можуть бути.

Контактний перетворювач. На рис. 1 показане вимірювальне коло і для реєстрації обертів кулачкового валу (1) з контактним перетворювачем, створеним пореним з двох плоскопружинних контактів (2). Під час обертання кулачковий вал замикає контакти, що зумовлює протікання струму у вимірювальному колі, який реєструється електровимірювальним приладом (5). Величина струму вимірювальному колі визначається напругою джерела живлення (4) та величиною додаткового опору (3).

Рис. 2. Електричне вимірювальне контактним перетворювачем коло з реостатним перетворювачем

Реостатний перетворювач. Реостатний перетворювач (рис. 3) величину лінійного переміщення повзунка (2) по напрямнику (1) перетворює у зміну величини струму, який протікає у вимірювальному колі. Як видно з наведеної формули, величина струму у вимірювальному колі обернено пропорційна величині лінійного переміщення повзунка реостата. Ємнісний перетворювач - це конденсатор (рис. 3.), ємність якого змінюється залежно від вимірюваної величини.

Рис. 3. Схема роботи ємнісного перетворювача

За допомогою такого перетворювача можна вимірювати товщину або характеристику матеріалу (вологість, густину тощо), яка визначає величину діелектричної проникності матеріалу (2), що переміщається між пластинками (1) конденсатора. Індуктивний перетворювач - це навій дроту із феромагнітним магнітопроводом. В індуктивному перетворювачі (рис. 4.) осердя (2) нерухоме, а якір (1) може переміщатись, змінюючи величину проміжку. Це зумовлює збільшення або зменшення магнітного опору магнітопроводу, що призводить до відповідної зміни індуктивного опору вимірювального кола.

Рис. 4. Схема індуктивного перетворювача

Для виміру опору непрямим методом використовувалися два прилади: амперметр і вольтметр магнітоелектричної системи. Вимір опору проводився при температурі приладами групи А,Б чи В. Дані приладів, їх покази, а також група приладів і температура навколишнього повітря, при якій вироблявся вимір опору, наведені в табл. 1. за варіантами . Визначити:

величину опору за показами приладів і накреслити схему;

величину опору з урахуванням схеми вмикання приладів;

найбільші можливі похибки результату виміру цього опору (відносну і абсолютну);

в яких межах знаходяться дійсні значення вимірюваного опору.

Щоб правильно вибрати схему, необхідно спочатку визначити співвідношення і і по найбільшому з них прийняти і накреслити схему вмикання приладів.

Коли , то необхідно вибирати схему рис. 5

Коли , то необхідно вибирати схему рис. 6.

Величина опору визначається з урахуванням внутрішнього опору приладів і в залежності від прийнятої схеми.

Рис. 5

Рис. 6

Приступаючи до рішення п.3. необхідно мати на увазі, що похибки електровимірювальних приладів поділяються на дві категорії:

а) основна похибка, що залежить тільки від внутрішніх властивостей і стану самого приладу;

б) додаткові похибки, обумовлені впливом зовнішніх факторів і відхиленням умов експлуатації приладу від нормальних.

Похибка виміру буде являти собою суму основної похибки (клас точності приладу) і додаткової похибки , викликаної відхиленням температури навколишнього повітря від нормальної (приймається звичайно )

4. Особливості монтажу електровимірювальних пристроїв

Прилади призначені для втопленого монтажу на вертикальних панелях (щитах), виготовлених як з магнітних, так і немагнітних матеріалів. Виріз для монтажу приладів. Монтаж приладів має бути вироблений ретельно, без перекосів. Кріплення приладу на панелі має бути жорстким і не створювати додаткових навантажень. Прилади при монтажі слід розташовувати далеко від джерел сильних магнітних полів з напруженістю вище за 0,4 кА/м.

5. Відомості про цифрові електровимірювальні пристрої

Приведене, згідно з ДСТУ 2681, визначення цифрового вимірювального приладу базується на формі подання результату вимірювання, тобто особливість цифрових вимірювальних приладів (ЦВП) полягає в тому, що результат вимірювання відбивається на показувальному пристрої у вигляді числа, як правило, десяткового, або символів. Ця особливість належить до зовнішніх ознак ЦВП, вона не обумовлює їхніх принципів побудови і технічних характеристик, але забезпечує зручність відліку і, головне, усуває суб'єктивні помилки оператора. Проте таке визначення ЦВП не враховує іншу, загальноприйняту особливість наявність автоматичного переходу від аналогової до дискретної форми подання одного або двох сигналів на якомусь етапі їх перетворення в приладі, що виконується аналого-цифровим перетворювачем (АЦП). Аналого-цифрове перетворення є принципово якісною відзнакою ЦВП і помітно впливає на їх технічні, особливо метрологічні характеристики.

Операції аналого-цифрового перетворення

Аналого-цифрове перетворення передбачає виконання трьох операцій: дискретизацію, квантування і цифрове кодування вимірюваної величини або функціонально з нею зв'язаного сигналу вимірювальної інформації (далі просто сигналу). Пояснимо суть цих операцій.

Операція дискретизації зводиться до подання безперервного протягом часу T сигналу x(t) (рис.7.1, а) низкою його миттєвих значень xq = x(tq), , взятих у задані, строго фіксовані моменти часу tq, які називають моментами дискретизації.

Дискретизований сигнал xд(t) у вигляді n миттєвих значень xq сигналу x(t) подано на рис.7.1, б. Тільки за цією скінченною множиною миттєвих значень xq сигналу x(t) визначають результат вимірювання, а останні значення сигналу не враховуються. При дискретизації змінного сигналу x(t) протягом часу T частина інформації про нього втрачається, що призводить до методичної похибки вимірювання; її називають похибкою дискретизації. Очевидно, вона буде тим меншою, чим більше число миттєвих значень сигналу xq бере участь в одержанні результату вимірювання. Інтервал часу між двома суміжними моментами дискретизації і називають інтервалом або кроком дискретизації.



Рис. 1. Часові діаграми операцій АЦП: а - вихідний сигнал ; б - дискретизований сигнал ; в - квантований сигнал ; г - кодовий сигнал

Він може бути постійним t = const (рівномірна дискретизація) або змінним (нерівномірна дискретизація). У ЦВП звичайно використовують рівномірну дискретизацію як більш просту для апаратурної реалізації, в цьому разі називають також періодом дискретизації.

Цифровий лічильник - це функціональний вузол, який рахує лічильні імпульси, що надходять на його вхід і результат формує у заданому коді та, при необхідності, зберігає його. Для побудови лічильників застосовуються трігери двоступеневої структури.

Розглянемо два найхарактерніші варіанти лічильника на T-трігерах. На рис.24,а наведено схему чотирьохрозрядного лічильника з послідовним переносом. Він має один вхід, на який поступають імпульси. Трігери з'єднані послідовно, так, що кожен наступний розряд спрацьовує після того, як переключився попередній. Такий лічильник може порахувати 16 імпульсів за числом його станів 2n, де n - число розрядів (трігерів) лічильника. Результат знімається у вигляді двійкового коду з виходів всіх розрядів одночасно.

Лічильники з послідовним перенесенням мають невисоку швидкодію, що обумовлено послідовним у часі спрацюванням розрядів. В цьому полягає їх основний недолік. Перевага полягає в простоті реалізації, але при виборі трігерів необхідно виходити з того, що їх швидкодія повинна бути вищою в n разів.

Інший варіант лічильника (рис.24,б) характеризується найбільшою швидкодією, так як в ньому реалізована схема паралельного перенесення. Зміна станів лічильника така ж, як і в попереднього, але час, який потрібний для встановлення нового стану, значно менший, оскільки лічильні імпульси впливають одночасно на всі трігери. Умову переключення визначає логічний елемент І, який на вході V розрядів формує сигнал дозволу на перемикання, якщо попередні розряди знаходяться в стані 1. Таким чином, з надходженням кожного лічильного імпульса переключаються ті трігери, яким передують розряди зі станом 1 на виході. При заповненні лічильників одиницями формується сигнал перенесення в старший розряд. При наявності виходу сигналу перенесення можна об'єднювати між собою групи чотирьохрозрядних лічильників шляхом з'єднювання виходу переносу однієї групи з лічильним входом C іншої.



Рисунок 24 Лічильники а) з послідовним; б) з паралельним перенесенням

Іншою класифікаційною ознакою є напрямок відліку. За цією ознакою лічильники поділяються на лічильники суми і різниці, в яких з кожним лічильним імпульсом результат збільшується або зменшується на одиницю відповідно.

Метод вимірювання (або вид структурної схеми) є загальною класифікаційною ознакою ЗВТ, за якою ЦВП поділяють на три групи: прямого перетворення, зрівноважування (або порівняння) і комбіновані. ЦВП прямого перетворення побудовані за розімкнутою структурною схемою, яка не має негативного зворотного зв'язку з виходу на вхід приладу. Одночасно окремі ланки схеми ЦВП можуть бути охоплені зворотним зв'язком. До цієї групи належить більшість ЦВП.

У ЦВП зрівноважування в процесі вимірювання здійснюється порівняння вимірюваної і однорідної з нею зразкової (компенсаційної) величин. При цьому зразкова величина автоматично змінюється за певним законом від нуля до значення, приблизно рівного значенню вимірюваної величини. Рівність вимірюваної і зразкової величин фіксується компаратором (порівнювальним пристроєм). ЦВП цієї групи побудовані за замкнутою структурною схемою і мають негативний зворотний зв'язок з її виходу на вхід, у коло якого вмикається зворотний перетворювач, наприклад цифроаналоговий.

У свою чергу, ЦВП порівняння поділяють за кількістю параметрів, щодо яких здійснюється процес зрівноважування, на два види: ЦВП із зрівноважуванням за одним і двома параметрами. Переважна більшість ЦВП належать до першого виду. Як приклад ЦВП із зрівноважуванням за двома параметрами можна навести прилади для вимірювання амплітуди і фази гармонік змінних напруг (і струмів), комплексних опорів або їх складових та інших аналогічних величин (векторних чи комплексних). Особливість ЦВП із зрівноважуванням за двома параметрами полягає в тому, що в цих приладах виконуються два процеси зрівноважування, які здійснюються або незалежно один від одного, або взаємозв'язано, а це приводить до особливостей побудови вимірювальних схем. Крім того, швидкодія цих приладів у порівнянні з приладами першої групи значно нижча, вона визначається збіжністю процесу зрівноважування.

У комбінованих ЦВП використовуються обидва методи: методи прямого перетворювання в першому циклі (грубе вимірювання) і методи зрівноважування в другому циклі (точне вимірювання). Такі ЦВП називають приладами прямого зрівноважування.

За методом аналого-цифрового перетворення всі ЦВП, як і АЦП, поділяють на чотири групи: ЦВП час-імпульсного перетворення (час-імпульсні ЦВП), ЦВП частотно-імпульсного перетворення (частотно-імпульсні ЦВП), ЦВП кодоімпульсного перетворення (кодоімпульсні ЦВП) та ЦВП просторового перетворення, або кодування.

Метод час-імпульсного перетворення передбачає виконання двох операцій: лінійного перетворення вимірюваної величини в інтервал часу і перетворення інтервалу часу в число імпульсів, пропорційне значенню вимірюваної величини. Це число імпульсів і служить результатом вимірювання. Час-імпульсні ЦВП є найбільш розповсюдженими приладами і використовуються для вимірювань різних фізичних величин: напруги, частоти, фазових зсувів, параметрів R, L, C тощо. Перевага цих приладів полягає в порівняльній простоті апаратурної реалізації при досить припустимих для практики основних технічних характеристиках.

6. Можливі несправності електровимірювальних пристроїв і методи їх усунення

Типовий електричний ланцюг складається з елементу електроустаткування, вимикачів, реле, двигунів, запобіжників, перепалюваних перемичок або автоматичних вимикачів і проводів. Перед початком перевірки несправного ланцюга, спочатку вивчите принципову схему цього ланцюга для того, щоб зрозуміти з яких елементів вона полягає. Джерело несправності можна відшукати швидше, якщо визначити, які з елементів цього ланцюга працюють нормально. Якщо виходять з ладу відразу декілька елементів або ланцюгів, проблема, ймовірно, полягає в запобіжнику, що перегорів, або поганому заземленні, оскільки часто один запобіжник відповідає за декілька ланцюгів.

Проблеми з роботою системи електроустаткування зазвичай викликані простими причинами, такими як контакти, що окислюються або ненадійні, запобіжник, що перегорів, перепалювана перемичка, що перегоріла, або несправне реле. Візуально перевірте стан всіх запобіжників, проводів (якщо можливо) і з'єднань в несправному ланцюзі перед початком перевірки інших елементів цього ланцюга. Якщо ви збираєтеся використовувати контрольно-вимірювальні прилади, використовуйте принципові схеми для того, щоб визначити, які з'єднання необхідно перевірити для виявлення несправності.

Основними приладами, необхідними для відшукання несправності в ланцюзі електроустаткування, є вольтметр (або лампочка на 220 Вольт із сполучними проводами), прилад для перевірки цілісності ланцюгів, акумулятор із сполучними проводами і накидним дротом, бажано з автоматичним вимикачем, який можна використовувати для паралельного підключення до ланцюга. Перед початком відшукання несправності з використанням контрольно-вимірювального устаткування, вивчите принципові схеми для того, щоб визначити точки під'єднування.

Перевірка напруги

Перевірку напруги необхідно провести, якщо електричний ланцюг несправний.

1. Під'єднаєте один з щупів контрольної лампочки до

2. Під'єднаєте другий щуп до з'єднання в ланцюзі, що перевіряється, бажано розташованому якомога ближче до акумулятора або запобіжника.

3. Якщо контрольна лампочка зажевріє, напруга присутня: це означає, що частина ланцюга між з'єднанням і акумулятором справна.

4. Продовжуйте перевірку решти частини ланцюга таким же чином.

5. Коли ви знайдете крапку, де напруга відсутня, це означає, що джерело несправності лежить між цією крапкою і останньою крапкою, де напруга була присутня.

6. Більшість проблем викликана поганим з'єднанням.

В деяких ланцюгах напруга присутня тільки, якщо повернути ключ в замку запалення в певне положення.

Виявлення короткого замикання

Один з методів відшукання точки короткого замикання полягає в тому, щоб дістати запобіжник і під'єднати контрольну лампочку або вольтметр до клем підключення запобіжника тоді, коли решта всіх елементів електроустаткування цього ланцюга вимкнена. У ланцюзі не повинно бути напруги. Посувайте дроти з одного боку в інший і спостерігайте за контрольною лампочкою.Якщо вона зажевріє, значить, десь в цій області закорочує один з дротів, ймовірно в тому місці, де протерлася ізоляція. Такий же тест можна провести на будь-якому іншому елементі ланцюга, включаючи вимикач.

Перевірка надійності заземлення

Проведіть перевірку надійності заземлення для того, щоб перевірити надійність підключення елементу електроустаткування до маси.

7. Мостові методи вимірювання. Схеми мостів для різних вимірювань

Компенсаційні прилади з мостовими перетворювачами або автоматичні мости із статичними характеристиками, бувають уравновешенньтми і неуравновешенньими і використовуються головним чином для виміру опорів і для роботи з датчиками опорів. У автоматичних урівноважених мостах із статичною характеристикою (мал. З. 14, а) як зворотні використовуються перетворювачі 1 у вигляді подогревных опорів. Подогревные опору имеют- досить стабільні характеристики. Мостова схема ст. таких приладах може живитися нестабілізованим напряженйем. У автоматичних неурівноважених мостах із статичною характеристикою вимірюється напруга на вихідній діагоналі моста (мал. 3.14,6). Біля рівноплечого неурівноваженого моста з термометром опору для виміру температури (мал. 3.14,6), вихідна напруга

Звідки

Кут відхилення покажчика вихідного приладу де С-постоянная вихідного приладу.

Структурні схеми автоматичних мостів



Схема не містить нелінійних ненадійних елементів підігрівання опорів. Коефіцієнт перетворювач зворотного перетворювача

Коефіцієнт перетворення усього перетворювача напруги майже не залежить від опору зовнішнього ланцюга, потому їх застосовують в приладах, призначених для виміру э. д. с. джерел з дуже великим внутрішнім опором. Завдяки високому вхідному опору такі перетворювачі зручні і для виміру дуже малих струмів за схемою, оскільки 1 тут не обмежується опором 1.

Недоліки приладів з фотоелектрометричними перетворювачами наступні: низька чутливість і надійність електростатичного механізму, а також складність створення режиму для підвищення стійкості в умовах трясіння і вібрацій. Фотоелектрометричні підсилювачі типу ФЭУ-4Г1 на 100, 500 і 2000 мВ випускаються експериментальним заводом Куйбишевского політехнічного інституту імені В. В. Куйбишева для виміру електростатичних зарядів, градієнтів електростатичних полів в повітрі і інших ізоляційних середовищах.

8. Розширення меж вимірювань

Розширення меж вимірювань магнітоелектричної системи та змінювати межі їх вимірювання методом введення додаткового опору.

Довільний електровимірювальний прилад у процесі вимірювань не повинен впливати на параметри об'єкту вимірювання. Так як вольтметр підключається до об'єкту паралельно, то його внутрішній опір повинен бути великим. Розширення меж вимірювання вольтметрів досягається включенням послідовно до нього додаткового резистора Rд. Розрахунок опору додаткового резистора Rд виконують так:

m=U

0U

RД=R0(m-1)

де m - множник розширення межі вимірювання напруги, U - задана межа вимірювання напруги, R0 - внутрішній опір приладу, U0 - падіння на затискачах приладу, I0 - сила струму повного відхилення стрілки приладу. /Якщо опір R0 невідомий, то його визначають згідно із законом Ома за відомим значенням сили струму І0 і падінням напруги U0 на затискачах приладу/.

Для дослідження розширення меж вимірювання вольтметра використовують схему, наведену на рис.1.

Розрахувати опір додатково резистора Rд.. Межі вимірювань напруги задаються викладачем.

Розрахувати Rд. до приладу на 120 мА, Rвн.= 455 Ом,

Д ВН R*I/UR0

Підключити додатковий резистор до приладу і за схемою рис.1 проградуювати його в одиницях напруги за еталонним вольтметром.

9. Безпека праці при обслуговуванні електровимірювальних пристроїв

Охорона здоров'я трудящих, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму - одна з головних турбот нашої держави. Стан умов праці, при якій виключена дія на працюючих різних небезпечних або шкідливих виробничих чинників, прийнято називати безпекою праці. Охорона праці - це система соціально-економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і організаційних заходів тих, що забезпечують безпека, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Організовує роботу по охороні праці на підприємстві інженер по техніці безпеки. Він призначається органом, що вище стоїть, підкоряється головному інженерові і керівникові підприємства. У його обов'язку входять наступне:

розробляти заходи щодо охорони праці;

навчання персоналу і прийняття екзамену з техніки безпеки;

розслідування нещасних випадків;

проведення інструктажів по техніці безпеки і контроль за питаннями охорони праці;

допуск до роботи і перевірка наявності відповідних документів, і так далі на підприємствах проводяться у встановлений час інструктажі по техніці безпеки, які діляться на:

ввідний інструктаж, проводиться при прийомі на роботу нової людини;

інструктаж по ТБ на робочому місці, проводяться з що знову приходять на роботу під розпис в журнал;

повторний інструктаж по ТБ, проводиться через певний період часу;

позаплановий інструктаж по ТБ, проводиться як правило в галузі в цілому при нещасних випадках із смертельним результатом і спрямований на попередження подібних фактів в галузі;

цільовий інструктаж по ТБ, проводиться з працівниками, яким видається завдання не пов'язане з їх посадовими обов'язками.

Ввідний інструктаж проводиться в кабінеті по ТБ у формі лекції-бесіди протягом 2-2,5 ч. Інструктаж повинен проводиться за програмою розробленою з урахуванням вимог стандартом, ССБТ, а також усіх особливостей виробництва, затвердженою головним інженером, за узгодженням з комітетом профспілки. Про проведення інструктажу і перевірку знань має бути зроблений запис в "Журналі реєстрації ввідного інструктажу", особистій картці інструктажу, з обов'язковим підписом що інструктується і інструктує.

Навчання на підприємстві здійснюється двома способами:

Навчання без відриву від виробництва за спеціальною програмою (на годину коротше робочий день і заняття в класі які проводить інженерно-технічний персонал заводу).

Навчання з відривом від виробництва. Робітник прямує в учбово-курсовий кабінет, де проводяться заняття і здається іспит на розряд і групу допуску.

На підприємствах періодична перевірка знань правил ТБ, діючих інструкцій і інших нормативних документів по охороні праці, ТБ, виробничій санітарії і протипожежній техніці виробляється:

щорічно: у робітників усіх спеціальностей і будь-якої кваліфікації, у лінійних ИТР монтажних і налагоджувальних організацій, майстрів цеху;

1 раз в 2 року: у керівного складу монтажних і налагоджувальних організацій;

1 раз в 3 року: у адміністративного, технічного і господарського персоналу.

Після навчання і іспиту спеціальною кваліфікаційною комісією привласнюється робітникам спеціальна кваліфікаційна група допуску по електробезпеці. Таких груп п'ять:

I група: для віднесення до групи I досить пройти інструктаж по електробезпеці з оформленням його в журналі. Видача посвідчення особам з групою I не вимагається;

II група: Потрібне елементарне знайомство з електроустановкою, уявлення про небезпеку електричного струму. Слід знати основні заходи застереження і правила першої допомоги. До цієї групи відносяться монтери із стажем 1 місяць і практиканти електрики;

III група: Вимоги в цій групі ті ж, що і до IV, але досить елементарне знання електротехніки. Стаж роботи вимагається не менше 6 місяців.

IV група: Необхідно знати електроустановку в об'ємі спеціалізованого профтехучилища, правила першої допомоги, усі розділи ПТБ, електроустановку настільки, щоб вільно виробляти перемикання. Вести нагляд за тими, що працюють, членами бригади, організувати безпечне проведення роботи в електроустановках напругою до і вище 1000 В. До цієї групи відносяться початкуючі інженери і техніка оперативної і оперативно-ремонтний персонал із стажем роботи в електроустановках не менше одного року;

V група: Необхідно знати схеми і устаткування своєї ділянки і правила безпеки. Уміти організувати безпечне виконання роботи і вести нагляд. Знати правила першої допомоги потерпілому від електричного струму і уміти її зробити. Уміти навчати персонал ПТБ і наданню першої допомоги. До цієї групи відносяться майстри, техніки, інженери у віці не молодше 19 років із закінченою спеціальною освітою і стажем роботи в електроустановках не менш півроку, а також електромонтери, електрослюсарі, інженери-практики у віці не молодше 20 років з великим стажем роботи в електроустановках.

У електроустановках забороняється самовільне виробництво робіт. Роботи необхідно виконувати: по вбранню, допуску, складеному по спеціальній формі за усним або письмовим розпорядженням; із записом в оперативний журнал.

До робіт на лініях зв'язку і дротяного мовлення допускаються особи, що досягли 18-річного віку.

Електромонтер проходить обов'язковий медичний огляд при вступі на роботу і надалі не рідше за один раз в рік.

Електромонтер до призначення на самостійну роботу повинен пройти навчання безпечним методам праці в об'ємі:

Правил техніки безпеки при роботах на лініях зв'язку і дротяного мовлення.

Інструкції по охороні праці підприємства.

Додаткових правил і нормативних документів, діючих на підприємстві.

Після закінчення навчання електромонтер проходить обов'язкову перевірку знань, після чого йому має бути присвоєна відповідна кваліфікаційна група по електробезпеці і видано посвідчення. Надалі проводиться періодична перевірка не рідше одного разу в рік.

При проходженні курсу навчання безпечним методам праці кожен працівник повинен отримати навички надання першої долікарської допомоги.

Усі роботи на лініях зв'язку і дротяного мовлення виробляються не менше, чим двома особами, одне з яких призначається старшим, відповідальнішим за дотримання вимоги безпеки. Особа, призначена старшим повинно мати кваліфікаційну групу по електробезпеці не нижче IV, інші члени бригади (ланки) - не нижче III.

Вбранням для роботи в електроустановках називається складене, на спеціальному бланку завдання на її безпечне виробництво, що визначає зміст, місце, час її початок і закінчення, необхідні заходи безпеки, склад бригад і осіб, відповідальних за безпеці виконання роботи.

Вбрання виписують в двох, а при передачі його по телефону або радіо у трьох екземплярах. У останньому випадку особа, що дала вбрання залишає один екземпляр у себе. Записи про вбрання мають бути розбірливими. Виправлення тексту не допускається. Той, що допускає вручає вбрання виробникові робіт після допуску бригади до робіт. При перервах в роботі вбрання залишається дійсним, якщо не змінилися умови, що відносяться до підготовки і стану робочого місця. Зміна і розширення робочого місця можливі тільки у тому випадку, якщо буде виписано нове вбрання.

Щодня по закінченню роботи вбрання здається черговому, підписується (закривається керівником і виробником роботи).

Висновок

На даний момент в електроенергетичній галузі України відбувається великий прогрес розвитку електрогосподарства. Переваги електроенергії над іншими видами енергії полягають у простоті й економічності її передавання на великі відстані, легкій подільності між споживачами різної потужності, високому рівні гігієнічних умов.

Електричну енергію легко перетворити в інший вид енергії: в механічну енергію руху, в теплову енергію з регулюванням температури в широких межах, у світлову енергію (випромінювання) в електромагнітні коливання, що використовуються не тільки для передавання інформації на відстань але і на біологічному рівні на лікуванні, сушінні, обігріванні тощо. Електрична енергія створює широкі можливості для побудови і виробництва продукції. Лінії об'єднуються в цехи-автомати.

Усі нові й перспективні прилади, особливо стаціонарні як правило, розраховані на приведення в дію за допомогою електричної енергії, а а простота приєднання приладів і машин до джерела електроенергії. Через систему професійної освіти кожен рік підготовлюються молоді кадри енергетичної галузі.

Велика задача покладена на молодих спеціалістів цієї професії і від їхньої кваліфікації буде залежати надійність роботи електроприладів і апаратів ручного керування.

Список використаної літератури

1. Основы промышленной электроники/ Под ред. В.Г. Герасимова. -М.: Высшая школа, 1978.

2. Изъюрова Г.И., Кауфман М.С. Приборы и устройства промышленной электроники. -М.: Высшая школа, 1975.

3. Миклашевский С.П. Промышленная электроника. -М.: Высшая школа, 1973.

4. Горбачев Г.Н., Чаплыгин Е.Е. Промышленная электроника. - М.: Высшая школа, 1988.

5. Основы промышленной электроники/Под ред. В.Г. Герасимова. - М.: высшая школа, 1982.

6. Гершунский В.С. Основы электроники. - К.: Вища школа, головн. из-во, 1982.

7. Жеребцов И.П. Основы электроники. - Л.:Энергоатомиздат, 1985.

Нагорский В.Д. Электроника и электрооборудование. - М.: Высшая школа, 1986.

8. В.Д.Цюцюра, С.В.Цюцюра. Метрологія та основи вимірювань. Навч. посібн., К., "Знання -Прес", 2003

Размещено на Allbest.ru