Вступ до Інтернет

Вступ до Інтернет

1. Що таке Інтернет? Ви, мабуть, чули про комп'ютерні мережі. Це з'єднані між собою комп'ютери, які оснащені відповідним програмним забезпеченням. Найпростішу мережу можна створити вдома, з'єднавши два комп'ютери. Сьогодні на великих підприємствах, у банках, навчальних закладах та інших установах встановлено десятки, а то й сотні комп'ютерів. Кожний комп'ютер має доступ до своїх власних ресурсів: оперативної пам'яті, файлової системи на дисках і зовнішніх пристроїв - додаткових дисководів, принтерів, модемів тощо. Для оптимального використання цих ресурсів і, зокрема, для обміну інформацією комп'ютери об'єднують у локальні мережі. Декілька з'єднаних між собою локальних мереж утворюють глобальну мережу. Власне Інтернет є найбільш популярною загальнодоступною глобальною мережею, яку справедливо вважають (і це відображає її назва) мережею мереж. Об'єднання комп'ютерів у мережу має великі переваги, ще до кінця непізнанні можливості.

Кожна людина має власні потреби у спілкуванні і доступі до джерел інформації, а також уявлення про шляхи і перспективи використання Інтернет. Для когось Інтернет асоціюється із захоплюючою мандрівкою кольоровими web- сторінками хокейної, баскетбольної, футбольної ліг чи у віртуальний світ. Для багатьох - це засіб зв'язку для пересилання повідомлень, копій ділових документів, обміну думками із цікавих питань. Для декого - це можливість придбати автомобіль чи замовити авіаквитки, не виходячи з дому. Для професіоналів - це засіб пізнання, освоєння та застосування нових технологій у навчанні, техніці, бізнесі чи побуті.

Інтернет - це країна комп'ютерів, яка постійно змінюється і розвивається. Інтернетом ніхто не керує. У цій країні немає ні президента, ні короля. Країна Інтернет має свої правила, які називають протоколами. У протоколах записані основні закони, за якими живе країна, згідно з якими комп'ютери можуть порозумітися і жити у злагоді. Окремо взятий комп'ютер не є громадянином країни Інтернет. Для надання комп'ютеру громадянства його необхідно приєднати до Інтернет, встановивши відповідне програмне забезпечення та обладнання. Відтоді його інформаційні можливості стають практично необмежені. В інформаційному суспільстві вважається, якщо деякої інформації немає в Інтернет, то її не знайти вже ніде.

Як виник Інтернет? Ідея глобальної мережі зародилась під час "холодної війни" у 60-х роках минулого століття. У 1957 році у США було створено Агентство перспективних розробок (ARPA). Кількість і потужність комп'ютерних систем військового комплексу швидко зростала. Саме тоді виникла необхідність об'єднати територіально віддалені системи в одну мережу з метою раціонального й узгодженого використання їхніх спільних ресурсів. Зробити це треба було так, щоб у разі воєнних конфліктів чи природних катастроф вихід з ладу частини мережі не впливав на її функціонування у цілому. Така мережа була створена у 1969 році, її назвали Arpanet. Мережа швидко розвивалась і поступово вийшла за рамки суто військового проекту. У 1980 році Arpanet розділили на декілька незалежних мереж. Одна з таких мереж -NSFNet - розвивалася найбільш вдало. Власне на її основі було створено Інтернет.

Поступово користувачів мережі ставало дедалі більше, військовим це, звичайно, не подобалось -- складніше ставало зберегти секретність обміну інформацією. Тож військові забрали для себе частину мережі, яку назвали MILNet, а решту віддали цивільним користувачам: студентам, ученим і бізнесменам. Вважається, що саме з цього моменту почав функціонувати Інтернет. Однак це ще не був Інтернет у такому вигляді, як сьогодні. Спочатку комп'ютери вміли обмінюватись лише текстовими повідомленнями і лише значно пізніше (у 1991 р.) їх навчили передавати графічні зображення, звук тощо, що викликало масове зацікавлення мережею.

2. Локальні мережі.

Комп'ютерна мережа - це комп'ютери, зв'язані між собою системою пересилання інформації.

Таку систему утворюють програмне забезпечення і технічні пристрої відповідного призначення.

Мережі поділяють за зонами обслуговування на локальні та глобальні.

У локальні мережі об'єднують комп'ютери, розташовані в одному будинку чи одній організації, наприклад, у школі, університеті, універмазі, банку, на заводі тощо. Короткі лінії зв'язку дали змогу використати для пересилання інформації дорогі коаксіальні (подібні до телевізійних) кабелі чи оптичні світловоди з великою швидкістю - 20 Мбіт/с і більше. Сьогодні для об'єднання комп'ютерів у локальні мережі застосовують економну технологію, що називається „вита пара".

Найпростіший приклад локальної мережі - два з'єднані спеціальним кабелем через послідовні чи паралельні порти комп'ютери. Такий спосіб з'єднання називають прямим.

Окремий комп'ютер мережі називають робочою станцією. Користувачів локальної мережі називають робочою групою.

Якщо всі комп'ютери мережі рівноправні, то така локальна мережа є одноранговою. Члени робочої групи мають доступ до незахищеної інформації на кожному комп'ютері.

Якщо в мережі є комп'ютер, з якого черпають інформацію робочі станції, то такий комп'ютер називають сервером, робочі станції - клієнтами, а з'єднання - мережею типу клієнт-сервер. На таких комп'ютерах встановлюють спеціальне програмне забезпечення: програму-сервер для серверу і програму-клієнт для кожної робочої станції.

Робочі станції можуть знаходитись на значній відстані від серверу. Якщо комп'ютер-клієнт з'єднаний із сервером за допомогою телефонної чи іншої лінії зв'язку, то таке з'єднання називають віддаленим доступом до мережі. Апаратну підтримку з'єднання здійснює пристрій, що називається модемом. Комп'ютер з віддаленим зв'язком до серверу інакше називають абонентським пунктом.

За способами об'єднання абонентів мережі поділяють на зіркоподібні (вузлові), кільцеві й одноканальні.

Зіркоподібний спосіб використовують, наприклад, у банківських мережах. Усі комп'ютери, наприклад, деякої філії банку районного масштабу, з'єднані з центральним комп'ютером (сервером). Центральні комп'ютери філій з'єднані з обласними серверами у Львові, Донецьку тощо, а обласні сервери, відповідно, - з головним сервером у Києві. Так утворюється багато зіркова мережа.

У кільцевих мережах абоненти з'єднані за допомогою спеціального обладнання безпосередньо між собою, а не з центральним комп'ютером. Обладнання та експлуатація кільцевих мереж коштує дешевше. Такий спосіб об'єднання абонентів мережі використовують, наприклад, у однорангових мережах на підприємствах і в навчальних закладах.

Одноканальний (магістральний) спосіб об'єднання абонентів використовують з метою економії витрат на дорогі лінії зв'язку, зокрема, у навчальних закладах, наукових інститутах тощо. Усі абоненти приєднані до одного каналу зв'язку, який називають магістраллю (шиною, каналом).

Локальні мережі можуть взаємодіяти між собою, якщо вони під'єднані до деякої глобальної мережі.

3. Глобальні мережі.

Глобальні мережі об'єднують абонентів у межах міста, країни, планети. Мережі для замовлення авіаквитків, мережі, що об'єднують наукові осередки країни, банківські мережі тощо - глобальні.

Глобальну мережу, що об'єднує мережі в деякому регіоні, називають регіональною. Окрім регіональних, розрізняють міжнародні та міжконтинентальні мережі, що обслуговують, наприклад, авіакомпанії, банки та ін. Інформація в таких мережах пересилається за допомогою космічних засобів зв'язку через супутники.

Функціонування мереж підтримують спеціальні комп'ютери, які використовують тільки для адміністративних потреб. Вони перевіряють стан комп'ютерів, розширюють або звужують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Для об'єднання локальних мереж використовують комп'ютери і програми, які називаються шлюзами для мереж з різними протоколами і мостами для мереж з однаковими протоколами. Для захисту корпоративної інформації чи для відсікання потоків непотрібних даних використовують пристрій, що виконує захисні функції і називається брандмауером.

Користувач (абонент) спілкується з іншими абонентами мережі через свій власний комп'ютер за допомогою спеціального програмного забезпечення - „Телекомунікації".

4. Глобальна мережа Інтернет.

Найважливіша мережа на нашій планеті сьогодні - Інтернет. Це всесвітня мережа, до якої може бути під'єднань будь-яка локальна мережа чи персональний комп'ютер.

До мережі Інтернет під'єднанні мільйони комп'ютерів і з кожною годиною їхня кількість збільшується. Інтернет став невіддільною частиною життя багатьох людей. Користувачі Інтернет можуть за лічені секунди знайти і прочитати необхідну інформацію, що зберігається на серверах у Нью-Йорку чи Токіо, переслати повідомлення з одного комп'ютера на інший чи на мобільний телефон, пейджер, поспілкуватись з друзями в режимі реального часу, відшукати партнера і зіграти з ним у шахмати і навіть заробити гроші, клацаючи на певних рекламних оголошеннях. Можна проводити наради, відеоконференції, стежити за курсами акцій на валютних біржах, робити покупки в Інтернет-магазинах та ще багато чого корисного і цікавого.

Передбачається, що поступово мережу Інтернет замінить мережа Інтернет-2, яка успішно функціонує в США уже декілька років, її характерною рисою є велика швидкість пересилання інформації, чого традиційними дешевими засобами добитися не можливо.

Як пересилається інформація між комп'ютерами в мережі Інтернет? Комп'ютери оснащують спеціальним обладнанням і програмами, об'єднують між собою за допомогою ліній зв'язку, якими пересилається інформація. Під час пересилання інформація автоматично розбивається на частини, які називаються пакетами. Усі пакети нумеруються. У заголовок пакета автоматично записується його номер, інформація про відправника й одержувача. Пакети пересилаються від одного комп'ютера до іншого, доки не дійдуть до адресата. Проміжні комп'ютери, через які проходять пакети, називають маршрутизаторами. Маршрутизатор визначає, які на даний момент з'єднання існують і які найліпше підходять (менше завантажені) для транспортування пакета. Тому пакети не завжди пересилаються єдиним шляхом. Вони можуть пересилатися різними маршрутами. Коли всі пакети дійдуть до місця призначення, спеціальна програма аналізує їхні заголовки, об'єднує пакети й інформація набуває первинного вигляду. Такий спосіб пересилання інформації дуже зручний. По-перше, він прискорює пересилання файлів, оскільки малі за обсягом частини інформації (пакети) надходять швидко. По-друге, якщо на лінії десь виявляться неполадки, то немає потреби заново передавати всю інформацію, автоматично пересилаються лише ті пакети, які не дійшли до адресата.

Отже, Інтернет - це глобальна комп'ютерна мережа, яка об'єднує велику кількість мереж, а водночас - мільйони комп'ютерів на планеті з метою обміну даними і доступу до спільних інформаційних ресурсів.

Розділ 1. Сервіси Інтернет

1. Сервіси, протоколи та адресація ресурсів.

1. Сервіси (служби) Інтернет.

Під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп'ютер-сервер). Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають відповідь - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм - для клієнта та сервера - утворюють службу Інтернет.

Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний. Основне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами входить до комплекту операційних систем. До основних служб належать:

* WWW або WEB-служба;

* електронна пошта (e-mail):

служба новин UseNet ;

служба пересилання файлів між комп'ютерами FTP;

служба Gopher;

служба Telnet;

служба WAP.

Служба WWW (World Wide Web або WEB-служба) вважається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі. В основі WWW лежить концепція опрацювання гіпертексту, яку ми розглядатимемо пізніше.

Електронна пошта (e-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляються не конкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відео файли та ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтернет: інтерактивний чат, аудіо- і відеоконференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо.

2. Протоколи Інтернет.

Сукупність правил взаємодії клієнта та серверу, називають протоколом. Звичайному користувачеві не обов'язково знати його зміст, але варто орієнтуватись, який протокол використовує та чи інша служба. Розглянемо основні протоколи мережі Інтернет.

На початку 70-х років розроблено спеціальний протокол між мережної взаємодії, який назвали протоколом TCP/IP (Transfer Control Protocol/Internet Protocol).

TCP (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначає правила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами й об'єднання пакетів в єдине ціле.

IP (Internet Protocol) - протокол між мережної взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи.

HTTP (HyperText Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто web-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - броузерів - отримувати і переглядати web-сторінки.

Протоколи електронної пошти: SMTP, POPS та І МАР.

SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) - простий протокол пересилання повідомлень. Він дає змогу пересилати поштові повідомлення від комп'ютера користувача на сервер. РОРЗ та ІМАР дають змогу користувачеві забирати або читати повідомлення з поштового серверу. POPS (Post Office Protocol) - протокол поштового відділення, ІМАР (Internet Mail Access Protocol) - протокол доступу до електронної пошти, їхні принципи роботи мало чим відрізняються, і зазвичай немає різниці, який протокол використовувати.

FTP (File Transfer Protocol) протокол пересилання файлів. Він дає змогу пересилати файли будь-яких форматів із FTP-серверу на комп'ютер користувача або навпаки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль електронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів, електронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

3. Адресація ресурсів Інтернет.

Пересилання інформації в мережі здійснюється за принципом „запит - відповідь". За допомогою одного комп'ютера - клієнта - формують запит і звертаються до іншого комп'ютера - серверу - за потрібною інформацією. Запит містить адресу комп'ютера, на якому знаходиться потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресу клієнта. Колись комп'ютерів, під'єднаних до Інтернет, було небагато, і кожний з них мав своє ім'я в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які постійно розсилала серверам організація InterNIC (Network Information Center).

Коли кількість комп'ютерів досягла певної критичної межі, робота з такими файлами ускладнилася. Тому Інтернет вирішили умовно поділити на зони. Кожному комп'ютеру надали номер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше ніж 256. Числа розмежовані крапками. Такі адреси називаються IP-адресами. Ось приклади адрес:

124.178.65.12; 193.131.45.112: 193.101.48.96.29.

Кожна така адреса складається з двох частин. До першої частини можуть належати від одного до трьох чисел зліва. Ця частина визначає адресу мережі, до якої входить комп'ютер, і називається ідентифікатором мережі. До другої частини входить інша група чисел адреси. Вони визначають у певний проміжок часу конкретний комп'ютер у мережі і називаються ідентифікатором вузла,

Для адміністрування (керування) мережею така система адресації зручна, а ось для користувачів - ні. Не зручно постійно пам'ятати набори цифр, їх можна легко переплутати, крім того, вони можуть змінюватися. Тому поряд з ІР- адресацією була введена інша система імен - доменна система. Вона дає змогу поставити у відповідність IP- адресі деяке ім'я, зручне користувачам. Для цього мережу умовно поділили на так звані домени (тематичні частини). Домени побудували так, щоб за назвами можна було визначити їхнє призначення, належність, форми обслуговування та фінансування. Так, спочатку в США були створені шість доменів:

com комерційні компанії

net провайдери

edu освітні організації

mil військові організації

gov державні організації

org суспільні організації.

Домен com призначений для обслуговування різноманітних комерційних організації, edu - для Міністерства освіти США, a mil - для військового комплексу. Приклади доменних адрес: yahop_.com - адреса пошукового каталогу Yahoo!, microsoft.com адреса серверу корпорації Майкрософт, uasport.net адреса серверу спортивних новин України, uar.net - адреса провайдера УАРнет у Львові тощо.

Коли Інтернет вийшов на міжнародний рівень, існуючих доменів стало недостатньо. Було вирішено створити додатково домени за територіальним принципом, тобто для держав, наприклад:

иа Україна

uk Великобританія

ги Росія

fr Франція

с а Канада

jp Японія

сп Китай

it Італія.

Приклади таких адрес: rada.kiev.ua - адреса серверу Верховної Ради України; narod.ru - адреса пошукового каталогу Народ у Росії, polynet.lviv.ua - адреса серверу Національного університету „Львівська політехніка" та ін.

Домени другого рівня (Iviv, kiev, narod, microsoft тощо) може отримати будь-яка особа або організація. Після придбання домену другого рівня його власник може розподіляти (продавати) домени третього рівня і т. д. Довгі імена (адреси) вважаються непрестижними і солідні компанії ними не користуються.

На противагу IP-адресам, доменні адреси читають справа наліво. Наприклад, повна адреса серверу корпорації Microsoft -- www.micrQsoft.coni. Справа зазначено домен вищого рівня - com, зліва від нього - домен другого рівня - назву комерційної компанії microsoft, а зліва від домену другого рівня - назву відповідної служби Інтернет - www (зазначимо, що для www це не обов'язково). Як користуватися такими адресами буде описано пізніше.

Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спеціальної програми ping. Якщо комп'ютер під'єднаний до мережі, її слід запустити, наприклад, з командного рядка Windows.

Інтернет складається з тисячі різних мереж, кожна з яких може працювати за своїми правилами, використовувати різноманітні протоколи та системи адресацій. Для обміну інформацією між такими мережами служать спеціальні комп'ютери, які називають шлюзами, їх встановлюють на виході кожної мережі. Шлюзи перекладають внутрішні мережні адреси комп'ютерів в адреси Інтернет.

Висновок. Кожний комп'ютер, під'єднанний до Інтернет, має свою адресу. Існує два способи написання адрес: текстово-доменний (domain) і числовий (IP-адреси), між якими є однозначна відповідність. На практиці користувачі рідко використовують IP-адреси. Спеціальні комп'ютери, які називають серверами DNS (Domain Name System - система доменних імен), перекладають доменні адреси в числові та навпаки. Побачивши доменну адресу, комп'ютер спочатку звертається до серверу DNS, визначає IP-адресу потрібного ресурсу, а потім шукає його в мережі Інтернет.

2. Електронна пошта.

Програма Outlook Express

1. Основні поняття. Електронну пошту можна розглядати як комп'ютерний аналог звичайної пошти. Вона дає змогу надсилати й отримувати листи (повідомлення) з одного комп'ютера на інший.

Є два види електронної пошти: класична електронна пошта - e-mail, а також електронна пошта, яка обслуговується службою Word Wide Web, - web-mail.

Як і кожна служба Інтернет, електронна пошта - це взаємодія пари програм, що є на сервері та у клієнта.

Поштовий сервер - програма, яка забезпечує роботу служби з боку Інтернет.

Поштовий клієнт - програма, яка знаходиться на комп'ютері користувача та забезпечує взаємодію з поштовим сервером.

Взаємодія цих програм відбувається за певними правилами, що визначені протоколами електронної пошти.

Для класичної електронної пошти SMTP (Simple Mail Transfer Protocol - простий протокол пересилання пошти) стандартний найпоширеніший протокол, який забезпечує одержання електронних поштових повідомлень. З боку Інтер-нет він підтримується сервером SMTP. Цей протокол пересилає повідомлення з комп'ютера користувача через проміжні сервери та маршрутизатори на поштовий сервер, де знаходиться скринька адресата.

Зазначимо, що для одержання звичайної електронної пошти використовують протоколи POPS (Post Office Protocol - протокол поштового відділення) або ІМАР (Internet Message Protocol - протокол доступу до електронної пошти). Між ними майже немає різниці. Відповідно до цих протоколів клієнт повинен ввести ім'я та пароль, після чого відбувається переміщення або копіювання повідомлень з бази даних серверу на комп'ютер користувача.

Електронна „поштова скринька" -- це обліковий запис користувача у базі даних поштового серверу. Для відправлення або одержання повідомлень необхідно отримати доступ скриньки. Щоб отримати доступ до неї (бази даних поштового серверу), потрібно зазначити логін (ім'я) і пароль. Це називається обліковим записом. Його створюють під час реєстрації користувача на сервері.

Адреса електронної пошти - це запис, який однозначно визначає шлях до „електронної скриньки" адресата. Електронна адреса складається з двох частин, відокремлених символом „@" (ет, собака - термін-сленг). Зліва від символу „@" подано ім'я власника електронної скриньки, а справа -адреса серверу, де зберігаються повідомлення, наприклад, stud005@polynet.lviv.ua.

Адреса електронної пошти читаться справа наліво. Кожен користувач може мати декілька електронних адрес. У такому випадку створюють декілька облікових записів. Отже, адреса визначає сервер, який обслуговує того чи іншого клієнта, і особу клієнта.

Кожне повідомлення під час пересилання кодується. З огляду на те, що у світі застосовують різні методи кодування символів, деякі листи, які користувач надсилає чи отримує, можуть не читатись правильно. Це стосується символів кирилиці і пояснюється тим, що на комп'ютері користувача та комп'ютері відправника можуть бути використані різні способи кодування символів. Сучасні поштові клієнти дають змогу перекодовувати повідомлення, використовуючи можливості програми-клієнта. Найбільш поширені такі способи кодування: Кирилиця (Windows), KOH8-U та КОИ8-Н. Щоб виконати перекодування, слід скористатись командою кодування поштових клієнтів.

2. Програма Outlook Express. Поштовий клієнт -

це програма, що служить для прийому, опрацювання, створення, відправлення електронної пошти. Поштовий клієнт встановлюють на комп'ютері користувача. Одним з найпоширеніших клієнтів електронної пошти є програма Outlook Express. Вона входить до операційної системи Windows і тому наявна майже на всіх комп'ютерах. Поширені також програми Eudora, Pegasus Mail, The Bat!. Кожна з цих програм має ті чи інші переваги, однак принципи роботи користувача з усіма поштовими клієнтами однакові.

Якщо один поштовий клієнт, що встановлений на комп'ютері, обслуговує декілька користувачів, то для кожного користувача необхідно створити власний ідентифікаційний запис (посвідчення). Кожне посвідчення можна захистити паролем, тоді пошта користувача буде недоступною для інших. Окрім того, кожний користувач може налаштовувати програму на певні зручні лише для нього режими роботи, створювати власні облікові записи та адресну книгу.

З метою створення ідентифікаційного запису з головного меню вікна Outlook Express виконують команди Файл (File) => Посвідчення (Identities) => Додати посвідчення (Add New Identity...) => вводять ім'я користувача => Ok.

Для зміни посвідчення, тобто для того, щоб перейти у вікно іншого користувача, в меню програми виконують команди Файл => Зміна посвідчення (Switch Identity...) => вибирають потрібне ім'я => Ok.

Щоб змінити посвідчення, тобто для того, щоб перейти у вікно іншого користувача, в меню програми виконують команди Файл =} Зміна посвідчення (Switch identity...) => вибирають потрібне ім'я => Ok.

Розглянемо роботу з електронною поштою на прикладі програми Outlook Express (рис. 1). У програмі Outlook Express є п'ять стандартних логічних папок: Вхідні (Inbox), Вихідні (Outbox), Відправлені (Sent Items), Вилучені (Deleted Items), Чернетки (Drafts). Користувач може створити або вибрати із запропонованого списку свій набір папок, тобто встановлювати власні фільтри.

У робочому режимі замість заставки Outlook Express на екрані будуть дві області (рис. 2). У верхній відображається список повідомлень з вибраної папки, а у нижній - текст вибраного повідомлення. Межу між областями можна переміщати. Кожне повідомлення має такі властивості: наявність вкладеного файлу, від кого, тема, дата отримання, обліковий запис з назвою сервера, обсяг, дата відправлення, важливість, прапорець, кому адресовано, подивитись чи пропустити. Назви властивостей подано на кнопках у верхньому рядку області. Значення властивостей подаються у стовпцях. Користувач має змогу вибрати властивості, які відображатимуться на екрані.

Усі повідомлення електронної скриньки знаходяться в одній базі даних. Якщо, наприклад, відкрити папку Відправлені, то буде встановлений фільтр на повідомлення, які були надіслані. Тому лише вони будуть відображені на екрані.

Якщо з якоїсь папки вилучити листа, то він автоматично переміститься у папку Вилучені. Для того, щоб деякий і лист вилучити повністю, тобто витерти відповідний запис з І бази даних, його необхідно вилучити з папки Вилучені. У цьому випадку база даних не зменшує свого обсягу, в ній просто утворюються порожні місця (дірки). Щоб уникнути цього, І необхідно час від часу стискувати (інший термін запаковувати, ущільнювати) базу даних, застосовуючи команди Файл => Папка (Folder) => Стиснути (Compact) або Файл => Папка => Стиснути всі папки (Compact All Folders).

Папка Вихідні відображає повідомлення, підготовлені для відправлення, папка Відправлені - повідомлення, які надійшли на сервері і були відправлені сервером адресатові. Папка Чернетки відображає листи, створені користувачем, які ще не готові до відправлення і потребують редагування.

Під час отримання пошти відбувається копіювання (або перенесення) на комп'ютер користувача тих повідомлень з бази даних серверу, яких ще не було в базі даних клієнта.

Під час відсилання пошти відбувається копіювання на сервер тих повідомлень (записів) з бази даних клієнта, які ще не надходили в базу даних серверу.

Для того, щоб надіслати повідомлення, необхідно зазначити електронну адресу - заповнити поле Кому (То:), тему повідомлення і написати саме повідомлення (рис. 2).

Якщо лист необхідно відправити не одній, а відразу декільком особам, то заповнюють поле Копія (Сс): або вводять імена адресатів через кому або крапку з комою. У такому випадку кожний адресат буде знати, кому, крім нього, ще надійшов цей лист. Щоб цього уникнути, заповнюють поле Схована копія. Поле Тема (Subject) можна не заповнювати, але де вважається поганим тоном. Під час відсилання повідомлень можна попросити підтвердження про отримання або прочитання листа. Цю можливість використовують, щоб дізнатись, коли адресат отримав чи прочитав повідомлення.

На отримані повідомлення можна відповідати, не заповнюючи поле Кому, - це робиться автоматично. Для цього потрібно, прочитавши повідомлення і не закриваючи його, виконати команду Відповісти. Отримані повідомлення можна переадресовувати іншим особам.

З метою економії часу роботи в мережі повідомлення створюють в автономному режимі, тобто коли зв'язку з Інтернет немає. Лише коли всі повідомлення повністю готові, слід під'єднатись до мережі та відіслати їх.

Для усіх .повідомлень, які готують у поштовій програмі, можна створити власний підпис. Він автоматично додаватиметься в кінці повідомлення. Приклади таких підписів: „З найкращими побажаннями, Володимир", „До зустрічі, Ірина" тощо.

Для відображення емоцій у листі використовують спеціальні символи - емотікони. Наведемо деякі з них:

:-) посмішка

:-))) сміх

:-( сум

:- о нудьга

:-/ іронія :-) лукава посмішка :-х мовчання

8() здивування

3. Додатки до повідомлень. Групи новин

1. Лист із додатком. Часто виникає потреба разом із повідомленням надіслати адресатові файли. Поштові клієнти дають змогу пересилати файли, правда, це набагато повільніше, ніж через службу FTP, яку вивчатимемо згодом. Це не потребує жодного додаткового програмного забезпечення і додаткових зусиль. Під час такого пересилання файли спеціально коду-ються. Перекодування відбувається автоматично. Стандартний сучасний метод кодування файлів, який використовує програма Outlook Express, - це метод МІМЕ. Крім того, застосовуються методи UUEncode, які використовуються операційною системою UNIX або на старих комп'ютерах, і методи ВіпНех для операційної системи Macintosh. Під час перекодування файл перетворюється в деяке довге текстове повідомлення, яке додається до повідомлення електронної пошти. Під час отримання повідомлення з додатком цей додаток знову перекодо-вується у файл. Оскільки засобами електронної пошти приєднані файли передаються достатньо довго, то перед відправленням ї'х рекомендують архівувати одним з відомих архіваторів, наприклад WINZIP, WINRAR тощо. Пересилання файлів може бути використане зловмисниками для вірусної атаки комп'ютера. Тому отримувати повідомлення з приєднаними файлами треба обережно. Якщо на вашу „електронну поштову скриньку" надійшов файл від невідомих адресатів без пояснень і попередження, то ліпше його відразу знищити.

Для того, щоб переслати файл засобами електронної пошти, спочатку його треба приєднати до повідомлення. Така можливість реалізована у всіх сучасних поштових клієнтах за допомогою команди Приєднати (Attach).

Якщо отримане повідомлення має приєднаний файл, то у заголовку повідомлення є маркер у вигляді канцелярської скріпки. Файл з додатком можна або зберегти на диску комп'ютера, або відкрити для опрацювання.

Групи розсилання. Часто виникає потреба розіслати одне повідомлення відразу багатьом особам. У такому випадку не варто одне і те саме повідомлення відправляти багато разів. Для такого розсилання створюють групи розсилання. У ці групи об'єднують адреси людей, яким необхідно надіслати однакові повідомлення, а потім, уже під час відправляння листа, у полі Кому (То) зазначають не адресу конкретної особи, а назву групи розсилання.

Групи новин. Програма Outlook Express дає змогу працювати з групами новин. Групи новин, інші назви: конференції, Usenet, означають одне і те саме - службу новин. Однак це не новини у звичайному розумінні. Наприклад, якщо виникла потреба щось придбати чи порадитись щодо деякого питання, то створюють чи відшукують групу новин, наприклад, на тему: "Що ви думаєте про..." Тепер усі, хто щось знає про певну проблему і має бажання допомогти, можуть відповісти.

Сервери та клієнти новин взаємодіють за допомогою протоколу NNTP (Network NewsTransfer Protocol). Принцип роботи служби новин подібний до роботи електронної пошти. Новини складаються з повідомлень. Лише повідомлення відправляються не конкретному адресатові, а на сервер новин, де їх може прочитати будь-хто. Повідомлення груп новин іноді називають статтями. Серія статей, об'єднаних спільною тематикою, називають потоком. Деякі групи новин модеруються (moderated), тобто за їхньою роботою стежить особа - модератор, що вилучає новини, які не відповідають темі групи. Однак більшість груп новин немодеровані (unmoderated) -сюди можна писати все, що завгодно, однак обов'язково слід дотримуватись правил мережного нетікету.

Якщо є цікаве повідомлення, то на нього можна відповісти як у групу, так і окремо авторові.

Існує багато груп новин. Вони періодично з'являються і скоро зникають. Групи новин поділяються на категорії, поясна категорія, відповідно, має власний поділ. У назві груп новин спочатку зазначається загальна категорія, після чого додаються конкретні тематичні категорії. Категорії одна від одної відокремлюються крапкою.

Назви груп новин мають ієрархічну структуру, наприклад, _soc. culture, ukranian, alt.activism, fido7.odessa.unix. Перше слово (ліворуч) визначає категорію, до якої належить група. Наведемо деякі категорії груп новин:

alt альтернативні теми

biz Бізнес

com комп'ютерна тематика

k!2 шкільна освіта у США

гес Хобі

soc соціальна тематика

relcom російськомовні групи

fido група мережі Fido

news Новини

гес відпочинок та розмови.

Зауважимо, що група мережі Fido об'єднує дописувачів з республік колишнього Радянського Союзу. У групі fido7.ua використовують для спілкування українську мову. До україномовних груп належать, зокрема, fido7.ua.football, fido7. ua.abiturient, fido7,ua.autostop тощо.

Неосновними категоріями (категоріями другого-третього рівнів) можуть бути

books книжки

humor гумор

job робота

sport спорт

test тести

tv телебачення тощо.

Це лише невеликий перелік існуючих груп. Насправді їх є дуже багато.

Для того, щоб не завантажувати всі існуючі на сервері групи новин (це займає певний час), можна у полі Відобразити групи новин, які містять: (див. рис. 8) зазначити тему (одну з категорій). Тоді процес завантаження значно прискориться. Далі необхідно з величезного списку назв груп, який завантажиться на комп'ютер, вибрати декілька, які найбільше підходять, і підписатись на ці групи.

Після підписки на певні групи новин під час чергового з'єднання із сервером новин у комп'ютер користувача будуть завантажені нові повідомлення, що є в цих групах. Насправді тут копіюються не самі статті, а лише їхні заголовки. Це робиться для більш продуктивної роботи користувача. Переважно за час роботи клієнта в мережі треба платити, тому доцільніше спочатку отримати заголовки повідомлень, опрацювати їх в автономному режимі, без під'єднання до Інтернет, вибрати необхідний матеріал і лише потім отримати власне статті. Для того, щоб отримати саме їх, необхідно виокремити заголовки, з'єднатись із сервером і завантажити повідомлення.

Деякі групи новин, наприклад, такі як alt.binaries, дають змогу пересилати разом із статтями приєднані файли, як] це робиться в електронній пошті.

Зазначимо, що статті телеконференцій можна копіювати на диск, формату вати, роздруковувати.

4. Поняття про мережений етикет (нетикет). Зауважимо, що під час відправлення повідомлення в групу новин або спілкування у чаті, не варто повідомляти стороннім особам адресу своєї поштової скриньки. Є фірми, які заплатять гроші лише за електронну адресу потенційного клієнта. Якщо хтось дізнається вашу електронну адресу, то, можливо, скоро до вас надходитиме багато зайвої інформації. Застерігаємо: не поспішайте відкривати листи або новини, якщо не знаєте, хто і для чого їх надіслав, не поспішайте відповідати на такі листи. Якщо таких повідомлень буде забагато, тої зверніться до адміністратора мережі або засобами програми постарайтесь перекрити доступ небажаній інформації. Небажану електронну пошту комерційного характеру називають спамом.

Робота з групою новин має власні правила хорошого тону - нетикет (netiquette). Наприклад, не варто відразу втручатись у роботу вже існуючої групи новин, спочатку треба поспостерігати за роботою цієї групи, перейнятися її ідеями, по читати запитання, які трапляються найчастіше (FAQ). Не слід] відправляти повідомлення, які можуть образити членів групи розсилання таких повідомлень називається флемінгом (flamine) - Також вважається поганою ознакою розсилати спемінги (spamming) - рекламні повідомлення - у групи новин.

5. Поштовий клієнт The Bat! Програма The Bat! - поширений клієнт для роботи з електронною поштою. Засобами цієї програми можна створювати, відправляти й отримувати повідомлення, файли тощо. Принципових відмінностей між функціонуванням програм The Bat! та Outlook Express немає. Перевагою The Bat! є можливість опрацьовувати листи, що надійшли до поштової „скриньки" користувача, безпосередньо на сервері, не копіюючи їх на свій комп'ютер. Отриману пошту також можна вилучати безпосередньо із серверу. Програма The Bat! має україномовний інтерфейс.

4. Всесвітня павутина WWW

1. Основні поняття служби WWW. Більшість користувачів починають мандрівку в Інтернет, зазвичай, з перегляду web-сторінок. Часто поняття Інтернет асоціюють з поняттям WWW (World Wide Web) - це мільйони web-сторінок, які зберігаються на різних комп'ютерах.

Як і більшість служб Інтернет, службу WWW обслуговують дві програми: web-сервер та web-броузер (клієнт).

Розглянемо основні поняття, що стосуються WWW.

Web-сервер - це під'єднаний до Інтернет комп'ютер, на якому виконується спеціальна програма - сервер, яка зберігає файли і здійснює пошук у Web-просторі.

Web-броузер - це програма, яка виконується на комп'ютері користувача. Вона здійснює пошук ресурсів у Web: відправляє запит на сервер і отримує від нього потрібну інформацію.

В основі служби WWW лежать поняття гіпертексту, гіпертекстового посилання та мова HTML, яку використовують для створення web-сторінок.

Ідея гіпертексту полягає у налагодженні зв'язків між різними web-об'єктами. Такий зв'язок забезпечують гіпертекстові посилання.

Гіпертекстове посилання - це короткий підкреслений виокремлений іншим кольором текст у документі, картинка чи інший елемент, клацнувши на якому мишею отримують доступ до зв'язаного з ним об'єкта, наприклад, тексту, малюнка, музичного чи відеофайлу, іншої сторінки тощо.

Web-сторінка -- це текстовий документ, написаний мовою HTML. Текст зберігається на web-сервері. Він може містити посилання на різні об'єкти: рисунки, діаграми, звукові файли, елементи мультимедіа тощо.

Останнім часом стали популярними динамічні web-сторінки. Вони формуються в момент звертання до них із компонентів, які завбачливо вставлені дизайнером з деякої бази даних серверу. Прикладами таких компонентів можуть бути канали, прогноз погоди, результати торгів на біржі, спортивні новини, ціни в Інтернет- магазинах тощо.

Web-сайт (web-вузол) - декілька сторінок, об'єднаних єдиним тематичним змістом, або які належать єдиному власникові. Web-сайти утворюють за певними правилами, які вивчатимемо.

Web-портал - спеціально підготовлена web-сторінка, з якої, зокрема, зручно починати пошук ресурсів у WWW. З web-порталу можна швидко отримати корисну інформацію: прогноз погоди, програму телебачення; оглянути каталоги мережних ресурсів; здійснити пошук необхідної інформації; зареєструвати власну поштову web-скриньку; скористатись засобами для створення та розміщення своїх web-сторінок тощо. Приклади порталів: Мета, BigMir, Yahoo, Yandex, Narod та ін.

Ресурсом в Інтернет може бути текст, рисунок, музика, файл, а також запис у базі даних поштового серверу тощо. Оскільки кожний ресурс в Інтернет має свою адресу, то, клацнувши на гіперпосиланні, користувач має змогу завантажити на свій комп'ютер відповідний ресурс.

Адресу ресурсу називають URL-адресою.

URL-адреса (URL - Uniformed Resourse Locator) - уніфікований покажчик ресурсу. URL-адреса складається з назви прикладного протоколу, символів „:" або „://", назви серверу (доменне ім'я комп'ютера) та повного шляху до певного ресурсу. Всі компоненти адреси відокремлені символом „/".

Найпоширеніші прикладні протоколи: http - протокол служби WWW, який дає змогу переглядати web-сторінки; ftp - протокол пересилання файлів з одного комп'ютера на інший; news - протокол серверу новин UseNet; mailto - поштовий протокол тощо. Прикладами URL-адрес:

htt//www.uar.net - web-сторінка провайдера UARNet;

ftp://ftp.uar.net/pub/Netscape - копія ftp-серверу Netscape;

file:///с:/My documents/click.exe - файл на комп'ютері користувача;

* mailto:Yura(5)mail.lviv.ua - електронна адреса тощо.

Розрізняють відносні адреси й абсолютні. Відносні адре-си визначають розташування інших ресурсів відносно деякого базового ресурсу. Абсолютні позначають конкретні адреси URL.

2. Браузери. Для перегляду web- сторінок на комп'ютері користувача необхідно встановити відповідну програму. Така програма називається web-браузером. Основні функції браузера - згенерувати запит до серверу, отримати відповідь та відобразити web- сторінку на моніторі клієнта.

Перший web-браузер з назвою Line Mode Browser створив Тим Бернс Лі у 1990 році. Цей web-браузер функціонував у командному режимі і обслуговувався програмою Telnet. Перший графічний браузер Mosaic створено у 1993 р. Тепер існує багато браузерів, однак найпопулярніші є Netscape Navigator та Internet Explorer. Принципи роботи різних браузерів незначно відрізняться один від одного. До стандартного комплекту Windows входить доволі потужний web-браузер Internet Explorer. Розглянемо власне цю програму.

Перед тим, як почати працювати з програмою Internet Explorer, потрібно підготувати web-броузер до зручної для користувача роботи. Ці налаштування виконують лише один Раз, і вони діятимуть у наступних сеансах автоматично. Розглянемо найважливіші установки. Як вони реалізуються конкретно дізнаєтесь з ходу виконання практичної роботи.

1. Під час приєднання до Інтернет кожний браузер запускає початкову сторінку. За замовчуванням Internet Explorer завантажує сторінку компанії свого виробника - фірми *Microsoft. Користувачеві вона навряд чи буде корисною, тому варто задати адресу своєї сторінки, адресу web-порталу або Починати роботу браузера з порожньої сторінки.

Після введення користувачем адреси з помилкою браузери автоматично звертаються до деякої бази даних з метою відшукати сторінку з подібною адресою. Internet Explorer за замочуванням звернеться до бази даних свого виробника компанії Microsoft. Від таких дій браузера мало користі» тому слід навчити браузер не робити запитів до своєї бази даних.

Web-сайти та web-сторінки можуть час від часу змінюватися. Зазвичай браузери автоматично методом копіювання поновлюють ті сторінки, адреси яких занесені користувачем у папку Улюблені (Favorites). Це займає певний час. Якщо в такому автоматичному поновленні немає потреби, варто від нього відмовитись.

Профілем користувача називають особисті відомості про користувача, а саме: ім'я, домашня адреса, службової реквізити, посада, відомості про сім'ю тощо. Браузер налаштований так, щоб автоматично відсилати своєму виробникові інформацію про користувача. Можна заборонити браузеру цю форму шпіонажу.

Для економії часу роботи в Інтернет інколи корисно завантажувати не всю сторінку, а лише текст, що є на ній. Якщо виникає необхідність відобразити інші об'єкти це завжди можна зробити.

Якщо користувач відвідує деякі сторінки часто, не варто кожного разу вводити їхні адреси. Достатньо занести ці адреси в папку Улюблені. Для перегляду такої сторінки достатньо відкрити цю папку і клацнути на відповідній адресі. Крім того, папку Улюблені можна налаштувати так, що в ній будуть відображатись не адреси, а назви відповідних сторінок, що значно полегшує роботу.

Якщо користувач упевнений, що на сторінці, яку він переглядає, є цікава для нього інформація, то для уникнення перегляду всієї сторінки він може скористатись засобами пошуку. Браузер дає змогу відшукати потрібну інформацію на сторінці за допомогою ключових слів.

Усі сторінки, які відвідував користувач останнім часом, Internet Explorer заносить у журнал. Тож, якщо користувачеві знов знадобилась одна з цих сторінок, він може відкрити журнал та викликати її, не вводячи адреси в адресний рядок.

Web-сторінки користувач може зберегти на своєму комп'ютері. Можна зберегти не всю сторінку, а лише її окремі об'єкти: текст, малюнок, програмний код сторінки тощо.

Коли на локальному комп'ютері є копії web-сторінок, для їхнього перегляду можна перейти в режим автономної роботи, тобто від'єднатись від Інтернет. Це економить час роботи в мережі.

Браузер також дає змогу переглянути зв'язані посилання, надіслати або отримати пошту, перечитати новини, відправити електронною поштою посилання на сторінку або саму сторінку, відредагувати сторінку засобами редактора Word тощо.

3. Безпека в Інтернет. Робота в мережі може призвести До негативних наслідків для файлової системи комп'ютера, якщо не вжити заходів безпеки. Небезпеку спричиняють:

комп'ютерні віруси, які здатні уразити комп'ютер користувача через Інтернет;

поштові віруси, які сканують адресну книгу і використовують інформацію у своїх цілях;

мережні паразити, що організовують на комп'ютері користувача невидимі клієнтські програми, зокрема, для розсилання рекламних банерів;

троянські віруси, які організовують на комп'ютері користувача невидимий мережний сервер, готовий відповісти на запит чужого комп'ютера.

Часто нормальній роботі перешкоджають аплети Java, сценарії JavaScript, елементи ActiveX тощо. Тому варто вимкнути ці компоненти. Сторінка стане менш яскравою, проте робота - безпечнішою.

§ 5. Internet Explorer. Пошук інформації. Канали. Завантаження файлів (FTP)

1. Пошук інформації. Одне з призначень служби WWW - це відшукання потрібної інформації в Інтернет. Однак для цього необхідно мати її адресу. Є декілька способів відшукання інформації. Оскільки, назви web- сторінкам надають за певними правилами, то можна зробити спробу просто вгадати адресу потрібної сторінки.

Мати доменну адресу першого рівня вважається престижно. Тому всі відомі компанії намагаються купити собі власне таку адресу. Отже, можна спробувати відшукати потрібну адресу за назвами фірми та відповідного домену.

Наприклад, якщо ви хочете дізнатись, які нові послуги надає компанія Київстар, то можна спробувати в адресному рядку набрати адресу www.kyivstar.net. Новини на телеканалі 1+1" можна спробувати пошукати за адресою www.1plusl.tv.

Інший спосіб відшукання інформації це аналіз і відсікання частини адреси URL. Якщо вас зацікавив якийсь сайт, то можна спробувати перевірити зміст інших розділів Цього вузла, методом скорочування справа наліво URL-адреси У Полі адресного рядка. Наприклад, якщо цікава сторінка

http://www.kvivstar.net/service/lib/sms.html. можна спробувати переглянути, що є на сторінках http:/ /www. kyivstar .net/service чи http:// www. kyivstar .net.

Однак, головними засобами відшукання потрібної інформації в Інтернет є каталоги та пошукові покажчики. Це сервери, які відрізняються принципами збору інформації. Каталоги формують люди, покажчики створюються автоматично.

Є багато різних каталогів. Зазначимо, що інформацію для каталогів люди збирають вручну, тож вони не в змозі опрацювати все, що є у WWW. Тому якщо ви не знайшли потрібної інформації в одному каталозі, варто пошукати в іншому.

Один з найбільших каталогів - Yahoo! www.yahoo.com, рис. 15). Над ним працюють понад 150 редакторів. Він нараховує понад 1 мільйон ресурсів. Достатньо великими та продуктивними є каталоги List.Ru (www. list.ru). Холмс (holms. ukrnet.net) тощо.

Пошукові покажчики формуються без участі людини, тому їхні ресурси набагато більші, ніж ресурси каталогів. Покажчики переглядають web-сторінку, знаходять усі розташовані на ній гіперпосиланням, копіюють відповідні ресурси, на які вказують ці посилання та ін. Пізніше відбуватиметься індексація сторінок: формується база даних, де кожному слову ставиться у відповідність адреса ресурсу, де воно знаходить-ся; опрацювуються запити клієнта, який шукає сторінки з потрібними йому словами; та видаються результати. Результати подаються у вигляді списку гіперпосилань.

Щоб прискорити процес каталогізації сторінок і сайтів та зробити його ефективнішим, під час створення сторінки дизайнер найважливіші слова зазначає на її початку. Такі слова називаються ключовими.

Найвідоміші пошукові покажчики: Яндекс (www. yandex. ru): Alta Vista (www.altavista.com): Google (www.google.com). що дає змогу налаштувати український інтерфейс; Northern Light (www.northernlight.com): Рамблер fwww.rambler.ru); Йохохо (yohoho.vostok.net); Webber (www.webber.net.ua) та ін.

Існує багато різних пошукових систем. У кожної такої системи свої методи збирання інформації. Інтернет збільшився настільки, що внаслідок пошуку можна отримати список із тисяч посилань на різні web-сторінки. Щоб цього уникнути, дотримуйтесь таких рекомендацій:

ретельно підбирайте ключові слова для пошуку;

не вводьте відразу всі ключові слова;

використовуйте нетрадиційні факти;

правильно будуйте запит;

перевіряйте орфографію у тексті;

використовуйте тематичний пошук, якщо система надає таку можливість.

Є певні правила введення ключових слів, коли за допомогою спеціальних символів можна задати конкретний запит. Таку систему пошуку називають розширеним пошуком. Про правила розширеного пошуку певної системи можна дізнатись, викликавши допомогу (help). Такі правила у всіх системах мало чим вирізняються. Розглянемо головні з них, які діють майже у всіх пошукових системах.

Між словами пошуку можна вставляти логічні операції and (і), or (або) та not (ні).

Майже усі пошукові системи дають змогу здійснювати пошук за категоріями, наприклад, мистецтво, спорт, відпочинок, бізнес тощо. Це значно зменшує обсяги знайденої інформації. Також можна здійснити пошук відомостей про деяку особу, фірму тощо за допомогою спеціальної служби, яка називається „Пошук людей". На сьогодні такий пошук ефектив-ний стосовно громадян США .

Окрім каталогів і покажчиків для пошуку інформації в Інтернет можна використовувати спеціальні програми, які розташовані на комп'ютері користувача. Приклади таких програм: WebCompass, Copernic 2000 (програму можна скопіювати із серверу www.copernic.com). Alexa (www.alexa.com). Вони передають запит відразу багатьом пошуковим системам, приймають усі відповіді, опрацьовують їх і подають результати у зручній для користувача формі.

2. Канали. Це засоби періодичного отримання інформації на певні теми з Інтернет. Каналами є web-сайти, які призначені для доставки (аналогічно до підписки) інформації і Інтернет на комп'ютер користувача. Канали відображають динамічну інформацію, таку як погода, останні спортивні новини, біржові прогнози тощо. На канал треба підписатися! Після цього користувач регулярно отримуватиме свіжу інформацію на певну тему.