Соціально-психологічна реабілітація учасників бойових дій до умов мирного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Північноукраїнський інституту імені Героїв Крут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом»

Соціально-психологічна реабілітація учасників бойових дій до умов мирного життя

Кайманова Яна Вікторівна,

Рябоконь Надія Станіславівна

Проблема соціально-психологічної реабілітації осіб, які були учасниками бойових дій, що включає оцінку ймовірності збереження їхнього здоров'я та працездатності після впливу екстремальних факторів, стає особливо актуальною. Це пов'язано з теперішньою ситуацією в Україні. Кількість жертв воєнних дій та кількість військовослужбовців-учасників збільшується з кожним днем. Маючи своєрідний життєвий досвід, вони є такою категорією населення, яка потребує особливого підходу. На перший план виходить питання необхідності адаптації до умов мирного життя, про перебудову психіки на мирний лад.

Досвід країн, що зіткнулися з явищами, що виникають після повернення людей з війни, показав, що участь у подіях, пов'язаних із ризиком для життя, травматичним чином впливає на психічне здоров'я та стан учасників бойових дій. Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, належать до групи осіб із підвищеним ризиком розвитку психогенних порушень. Військові медичні психологи використовують для характеристики їхнього стану такі нетрадиційні термінологічні позначення, як бойова психічна травма, бойова втома.

Дослідження, які проводяться в цій галузі, показують, що у людей, які побували в екстремальних ситуаціях, виникають так звані посттравматичні стресові порушення. 15-20% військовослужбовців, які пройшли через збройний конфлікт, мають хронічні посттравматичні стани, викликані стресом.

Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, торкаються всіх рівнів людського функціонування (фізіологічний, особистісний, рівень міжособистісної та соціальної взаємодії) і призводять до стійких особистісних змін не тільки у людей, які безпосередньо пережили стрес, а й у членів їхніх сімей, а також очевидців.

Посттравматичні стресові порушення сприяють формуванню специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв та можуть впливати на подальше життя. Психічна травма, психологічний шок та їх наслідки - ось що визначатиме життєвий настрій тих, хто вижив у військових конфліктах. Статистичні дані також показують, що кожного загиблого на війні військовослужбовця припадає один випадок самогубства ветеранів у період після проходження військової служби.

При створенні системи соціальної адаптації осіб, які брали участь у бойових діях, необхідно враховувати передусім відновлювальний характер адаптаційного періоду цієї категорії населення. Колишні військовослужбовці під час переходу до мирних умов передусім долають наслідки бойової обстановки та відновлюють втрачені соціальні зв'язки. Тому слід вести мову про соціальну адаптацію, якої потребують військовослужбовці, які брали участь у бойових діях.

Соціальна адаптація, як комплекс заходів, спрямована на відновлення людини у правах, соціальному статусі, здоров'ї та дієздатності. Цей процес націлений на відновлення не тільки здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але й соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених або обмежених з будь-яких причин. Мета соціальної адаптації - забезпечення соціалізації особистості та відновлення її до колишнього рівня, причому йдеться про відновлення не тільки здоров'я, а й соціального статусу особистості, правового становища, морально-психологічної рівноваги, впевненості у собі. Найважливішими завданнями соціальної адаптації військовослужбовців - учасників бойових дій є забезпечення ним соціальних гарантій, контроль над реалізацією соціальних пільг, правовий захист, формування позитивної громадської думки та залучення військовослужбовців до системи соціальних відносин [2, с. 20].

Етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність і безперервність у проведенні адаптаційних заходів - основні засади соціальної адаптації. Вирізняються різні рівні соціально - адаптаційної діяльності: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий. Основні напрями соціальної адаптації учасників бойових дій - це медична та психологічна адаптація. Робота з ветеранами повинна включати як медико - психологічну допомогу, так і соціальну підтримку.

Основним психотравмуючим впливом бойової обстановки є тривале перебування військовослужбовців за умов специфічного бойового стресу, що накладає свій негативний відбиток. У період бою дія стресу виконує певну позитивну функцію для людини, проте після закінчення війни воно стає негативним, руйнівним фактором через постстресові реакції. Особи, у яких відзначаються реакції дезадаптації, потребують медико-психологічної допомоги, спеціальних заходів психокорекції та психотерапії.

Певних адаптаційних (реабілітаційних) заходів (насамперед психологічної допомоги) потребують також батьки та члени сімей учасників бойових дій, які самі перебували в психотравмуючій ситуації, чекаючи щодня страшної звістки. Засобом реабілітації таких сімей можуть бути спеціальні центри соціально-психологічної адаптації учасників воєн та локальних конфліктів, а також клуби родичів осіб, які пройшли через воєнні дії. соціальний психологічний реабілітація бойовий

Інтереси суспільства вимагають, щоб вже на регіональному рівні розроблялися та здійснювалися заходи соціально-психологічної та соціально-професійної адаптації цієї категорії осіб з виділенням їх у особливу групу соціального ризику. Необхідно створювати організаційні структури, які безпосередньо зайняті проблемами учасників бойових дій; сприяти вже існуючим організаціям ветеранів бойових дій, передбачити систему психологічної та психотерапевтичної допомоги, запровадити низку пільг.

Основні зусилля мають бути зосереджені на спеціальних заходах, що проводяться психологами, психіатрами, медичними працівниками, головним чином на психодіагностиці, психофізіологічному обстеженні, медичних оглядах та на роботі з психорегуляції, психокорекції, заходах психотерапевтичного характеру. Насамперед у полі пильної уваги фахівців мають потрапити військовослужбовці з ознаками посттравматичних реакцій, які спостерігалися на початковому етапі реабілітації безпосередньо після закінчення бойових дій.

Діагностика психічних станів, рівня нервово-психічної діяльності, що проводиться психологами та психіатрами, має бути основним змістом роботи під час медичного обстеження військовослужбовців після їх повернення додому. При цьому особливу увагу слід приділити проведенню групових та індивідуальних бесід, у ході яких необхідно зорієнтувати у проблемах, що виникають у процесі реадаптації учасників бойових дій до звичайних умов життєдіяльності.

Психологічна допомога має сприяти успішній адаптації військовослужбовця до нових умов життя. Термін «психологічна реабілітація» (від латинського rehabilitatio - відновлення) найбільш точно відображає процес та результати діяльності психолога при наданні допомоги в процесі соціально -психологічної адаптації [1].

Психологічна реабілітація - це допомога особистості на всіх етапах формування нової системи значущих відносин: від виникнення первинного розладу самосвідомості у формі негативних значущих відносин до формування позитивних значущих відносин особистості до себе у співвіднесеності зі світом у минулому, теперішньому та майбутньому свого життя. Психолог допомагає військовослужбовцям та членам їхніх сімей відновити та затвердити свої зв'язки з природним, соціальним та культурним просторами життя, структурувати у самосвідомості реальності зовнішнього світу, співвідносячи їх із реальностями внутрішнього світу.

Психологічна допомога військовослужбовцям - учасникам бойових дій має містити кілька напрямків [4]:

1. Діагностика синдрому соціально-психологічної дезадаптації у військовослужбовця (психоемоційного стану в умовах мирного життя, використовуваних стратегій адаптації, поведінки) на підставі результатів психодіагностики індивідуальних особливостей військовослужбовця.

2. Психологічне консультування (індивідуальне та сімейне). В індивідуальних бесідах необхідно дати військовослужбовцям можливість висловити все наболіле, виявляючи зацікавленість їхньою розповіддю. Потім доцільно роз'яснити, що стан, що переживається, тимчасовий, він притаманний усім, хто брав участь у бойових діях. Дуже важливо, щоб вони відчули розуміння та побачили готовність допомогти їм з боку не лише фахівців, а й близьких, рідних. Потужним засобом психологічної реабілітації є щирий прояв розуміння та терпіння до проблем осіб, які пережили психотравматичні воєнні умови. Відсутність такого розуміння та терпіння з боку близьких призводить часом до трагічних наслідків.

3. Психокорекційна робота. Психологічна корекція чи психокорекція - це діяльність із виправлення (коригування) тих особливостей психічного розвитку, які у прийнятій системі критеріїв відповідають оптимальної моделі (норми). Кваліфікована психотерапевтична допомога необхідна тим військовослужбовцям, у яких відзначаються різко виражені та запущені порушення адаптації (депресія, алкоголізм, девіантна поведінка тощо).

4. Навчання навичкам саморегуляції (прийомів зняття напруженості за допомогою релаксації, аутотренінгу та інших методів).

5. Соціально-психологічні тренінги з метою підвищення адаптивності військовослужбовця та його особистісного розвитку.

6. Допомога у професійному самовизначенні, профорієнтація з метою перенавчання та подальшого працевлаштування.

Модель психологічної реабілітації наступна [3]:

1. Взаємна адаптація психолога та пацієнта.

2. Навчання пацієнта навичкам саморегуляції.

3. Катарсичний етап (повторне переживання).

4. Обговорення найбільш типових форм поведінки (на прикладі життєвих ситуацій).

5. Апробування нових навичок поведінки через гру.

6. Визначення життєвих перспектив.

В ідеалі кожен учасник бойових дій має проходити і психологічну, і медичну реабілітацію. Таким чином, слід говорити про цілісну медико-психологічну реабілітацію (або допомогу) та соціальну підтримку військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.

Найбільш оптимальним для реалізації завдань системи соціальної адаптації ветеранів є створення спеціалізованого центру соціальної адаптації осіб, які брали участь у бойових діях. Такий центр може вирішувати весь комплекс проблем соціальної адаптації та реабілітації ветеранів.

Центр соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій має вирішувати наступні завдання:

- медична реабілітація військовослужбовців (особливо інвалідів);

- соціально-психологічна адаптація військовослужбовців - учасників бойових дій та членів їх сімей у системі ринкових відносин (індивідуальна психологічна та психотерапевтична допомога, групові та індивідуальні форми реабілітації);

- соціально-психологічна підтримка військовослужбовців та членів їх сімей (з цією метою має бути організована робота кімнати психологічного розвантаження при центрі);

- освітня діяльність (профконсультування, первинна чи додаткова професійна освіта, підвищення кваліфікації з цивільних спеціальностей, професійна перепідготовка);

- сприяння у працевлаштуванні: створення банку вакансій робочих місць на ринку праці, підтримка зв'язків із роботодавцями;

- соціально-правовий захист (координація дій центру з військкоматами, військовими частинами, службами зайнятості, навчальними центрами, юридичне консультування; підтримка підприємництва, участь у створенні та реалізації систем соціального захисту).

Надається також доцільною розробка цілісної моделі соціальної адаптації військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, в якій мають знайти своє місце організаційні структури, що працюють з учасниками бойових дій, такі як:

- військові комісаріати, основним завданням яких є постановка на облік, створення комп'ютерної бази даних, систематичне інформування структур, які займаються питаннями соціальної адаптації цієї категорії осіб;

- органи соціального захисту, які займаються питаннями матеріального забезпечення (грошових виплат, пільг) та правового захисту учасників бойових дій та їх сімей;

- органи охорони здоров'я, основним завданням яких має бути медична реабілітація ветеранів бойових дій та організація роботи медико-відновлювальних центрів для учасників воєнних дій;

- фахівці, які забезпечують соціально-психологічну та психологічну реабілітацію учасників бойових дій(психологи та психотерапевти), які будуть діяти у тісній співпраці з медиками;

- служба зайнятості, до чиєї компетенції належить вирішення питань професійної підготовки та перепідготовки колишніх військовослужбовців, а також сприяння їм у працевлаштуванні;

- організації самих учасників військових дій, які вирішують передусім проблему моральної підтримки ветеранів та членів їхніх сімей.

Для узгодженої діяльності структур, що займаються питаннями соціальної адаптації осіб, які брали участь у бойових діях, є доцільним створювати регіональні координаційні ради, які включають представників цих структур.

Заходи соціально-психологічної реабілітації за умов військового середовища мають характерні особливості [2]. Зупинимося на них детальніше.

Початковий період реабілітаційної роботи має бути спрямований на поступове виведення свідомості військовослужбовців із залучення до бойової ситуації. Слід зазначити, що для військовослужбовця, який брав участь у бойових діях, характерна наявність значного рівня високостимульованої бойовими стресами психічної та фізичної енергії. Весь цей потенціал потребує реалізації, тобто виходу. З цією метою необхідна організація занять, які вимагають фізичного навантаження, проте не перевищують обсяг загального навантаження, передбаченого програмою бойової підготовки. Необхідно також проводити діагностику психічних станів (за допомогою методу спостереження), щоб своєчасно виявити військовослужбовців з ознаками безпосередніх посттравматичних розладів психіки.

Можливі наступні зовнішні прояви посттравматичних стресових розладів:

- зміна звичного стереотипу поведінки даного військовослужбовця на протилежний: раніше товариський, рухливий солдат стає замкнутим, тяжіє до усамітнення, а в раніше замкненого, витриманого військовослужбовця з'являється нехарактерна йому рухливість, товариськість, балакучість;

- підвищена дратівливість військовослужбовця, що переходить у відкриту агресивність з істеричними ознаками, сльозливість, яка часто приходить на зміну агресії;

- так звана «вимкненість» особистості, відчуженість від усього, що відбувається навколо, часта і тривала статичність пози, погляду, втрата інтересу до життя, байдужість до своїх товаришів та їх занять, відсутність власних інтересів та занять.

Військовослужбовці, які мають подібні ознаки, потребують надання медико-психологічної допомоги, спеціальних заходів психокорекції та психотерапії. Перша необхідна допомога полягає у прояві участі, турботи та зацікавленості їх переживаннями. В індивідуальних бесідах із цими військовослужбовцями необхідно дати їм можливість висловити все наболіле, уважно їх вислухати, виявляючи при цьому зацікавленість їхніми оповіданнями. Потім доцільно роз'яснити, що з ними відбувається, і те, що це тимчасові переживання, які притаманні всім, хто був у бою. Крім того, необхідно сформувати у цих військовослужбовців почуття товариської підтримки та впевненість, що їх розуміють і завжди готові їм допомогти. Найголовніше в цей період - не допустити виникнення почуття самотності та залучення людини до цього почуття.

Слід зазначити, що найчастішим явищем в учасників бойових дій є підвищений потяг до спиртного та наркотиків. Особливо це характерно за відсутності будь-якого заняття, фізичної роботи, добре організованого відпочинку, музичних та інших форм дозвілля. Якщо такі факти матимуть місце, то заходи впливу щодо військовослужбовців не повинні бути надмірно жорсткими та суворими. В даному випадку необхідно роз'яснити небезпеку вживання алкоголю та наркотиків саме в тій ситуації, оскільки алкогольна та наркотична залежності у період постстресових реакцій можуть стати незворотними та призвести до трагедії.

Наступний етап психосоціальної реабілітації повинен мати у своїй основі весь комплекс заходів щодо формування підтримки військовослужбовців, які виконували службово-бойові завдання як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері суспільної психології, моральних відносин. Іншими словами, має бути реалізована тією чи іншою мірою потреба цих людей у суспільному визнанні, виконуваного ними обов'язку та їхньої громадської підтримки.

Цей етап реабілітації загрожує виникненням міжособистісних конфліктів усередині військових колективів, де якась частина військовослужбовців не брала безпосередньої участі у виконанні службово - бойових завдань і знаходилася весь цей час у пункті постійної дислокації. Виникаюче роздратування з приводу рівних собі людей, але тих, що не пережили того, що довелося пережити їм, часто викликає агресію, причому не тільки у солдатів, сержантів, а й у офіцерського складу. Отже, необхідно продумати та організувати ритуал урочистої зустрічі з виносом прапора частини та проведенням мітингу, причому військовослужбовці повинні почуватися справжніми винуватцями урочистостей.

Для структур по роботі з особовим складом у цей час особливим напрямом їх діяльності має стати підготовка та проведення масових культурно-дозвільних заходів щодо пропаганди бойової діяльності особового складу, скоєних подвигів, прикладів мужності, сумлінного виконання свого військового обов'язку. Можливі різні форми роботи: тематичні вечори, вечори -портрети, вечори вшанування героїв, вечори мужності тощо. Для участі у цих заходах необхідно залучити представників місцевих органів влади, громадськості, батьків, родичів, членів сімей військовослужбовців, ефективно використовувати відеоматеріали та фотодокументи [6].

Іншим негативним симптомом дезадаптації військовослужбовців після повернення у звичайні умови служби є можливий прояв конфліктності між солдатами, сержантами та офіцерами, які воювали, які не були з ними «там». Цілком законна статутна вимогливість останніх може не завжди адекватно сприйматися їх підлеглими, які брали участь у бойових діях. Тут необхідно проявити розуміння психологічної прихильності військовослужбовців до своїх бойових командирів та їх високий авторитет у власних очах бійців. Тому доцільно на початковому етапі реадаптації залишити важелі управління бойовими підрозділами в руках їх бойових командирів.

Основні зусилля реабілітації мають бути в цей період зосереджені на спеціальних заходах, що проводяться психологами, психіатрами, медичними працівниками (психодіагностика, психофізіологічне обстеження, медичні огляди та робота з психорегуляції, психокорекції, психотерапії). Насамперед увагу фахівців мають привертати військовослужбовці, які мали ознаки посттравматичних реакцій на початковому етапі реабілітації безпосередньо після закінчення бойових дій. Необхідно враховувати, що ці реакції можуть мати відстрочений характер і виявлятися через значний період після отримання психічної травми практично у будь-якого військовослужбовця. Тому діагностика психічних станів, рівня нервово -психічної діяльності має становити основний зміст роботи в ході медичного обстеження особового складу після повернення його з районів виконання військового завдання. При проведенні групових та індивідуальних розмов необхідно зорієнтувати учасників бойових дій у проблемах, що виникають у процесі їхньої реадаптації до звичайних умов життєдіяльності, а також у психологічних особливостях цього періоду. Військовослужбовці повинні розуміти, що це цілком природний процес, який зрештою дозволить набути душевної рівноваги та психологічного комфорту. Відсутність комфорту в даний час не є чимось надзвичайним і не повинно викликати тривогу і побоювання за своє майбутнє.

Слід також мати на увазі, що даний етап загрожує суїцидальними спробами у тих військовослужбовців, які більшою мірою виявилися схильні до психотравмуючого впливу бойової обстановки. Ці та інші негативні наслідки виконання службово-бойових завдань в умовах, пов'язаних із ризиком для життя, мають стати предметом спеціальних психосоціальних реабілітаційних заходів, що проводяться психологами, медиками та соціальними працівниками.

Особливе місце у загальній системі психосоціальної реабілітації має займати робота з сім'ями військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях. Робота з сім'ями має вестися ще під час виконання частинами службово-бойових завдань.

При проведенні соціально-психологічної реабілітації необхідно дотримуватися наступних умов:

1. Своєчасність. Реабілітація повинна починатися відразу після закінчення бойових дій, навіть якщо ця пауза у службово-бойовій діяльності тимчасова.

2. По можливості збереження складу підрозділів.

3. Орієнтація у роботі з особовим складом на визнання високої значущості виконаних ними завдань та високу оцінку їх службово-бойової діяльності, виявлених при цьому кращих бойових якостей, навіть якщо загальний результат бойових дій мав неуспішний характер.

4. Створення атмосфери турботи, психологічної підтримки військовослужбовців з боку командирів, вирівнювання їх ставлення до військовослужбовців, які допустили раніше провини та порушення.

Таким чином, важливість вивчення психологічних наслідків військових дій визначається необхідністю передбачення результатів впливу психотравмуючих чинників на психіку воїнів за умов, наближених до умов бойової обстановки. Заходи загальної соціально-психологічної реабілітації повинні проводитися структурами по роботі з особовим складом у комплексі зі спеціальними психологічними заходами, медичною, соціальною реабілітацією, які проводитимуть підготовлені психологи, медики та соціальні працівники.

Джерела

1. Бриндіков Ю. Л. Сучасний стан психологічної реабілітації учасників бойових дій в Україні. Сучасні проблеми психології у контексті історико- психологічного пізнання: Матеріали круглого столу (Київ, 15 квітня 2016 р.). Київ: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2016. С. 13-14.

2. Бриндіков Ю. Л. Комплексна соціально-психологічна реабілітація військовослужбовців-учасників збройних конфліктів. Науковий вісник Ізмаїльського гуманітарного університету: зб. наук. праць. Серія Педагогічні науки. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2017. Вип. 36. С. 18-22.

3. Литвиненко Л. І. Медико-психологічна реабілітація військовослужбовців та демобілізованих. Актуальні проблеми психології: Консультативна психологія і психотерапія: Зб. наук. праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред. Максименка С. Д. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. К.: Логос, 2015. Вип. 11. С. 34-51.

4. Медична та соціальна реабілітація: Навчальний посібник / За заг. ред. І. Р. Мисули, Л. О. Вакуленко. Тернопіль: ТДМУ, 2005. 402 с.

5. Озерянський А. А., Швець А. В., Лук'янчук І. А. Дизадаптаційний синдром у військовослужбовців українського миротворчого контингенту. Наука і оборона 2006. С. 43-49.

6. Основи психологічної допомоги військовослужбовцям в умовах бойових дій: Методичний посібник / О. М. Кокун, Н. А. Агаєв, І. О. Пішко, Н. С. Лозінська. К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2015. 170 с.

Размещено на Allbest.ru