Опанувальна поведінка та життєстійкість в умовах бойового стресу

Mastery behavior and resilience in combat stress conditions

Svitlana Symonenko, Doctor of Psychological Sciences, Рrofessor, Olena Hrek, Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Olena Kostyunina, Assistant, The State Institution «South Ukrainian National Pedagogical University named after K.D. Ushynsky»

Вступ та сучасний стан досліджуваної проблеми

У сучасній психологічній науці багато уваги традиційно приділяється питанням протистояння особистості деструктивним впливам. Виходячи з аналізу соціально-політичних чинників сучасної ситуації у світі, особливого значення набуває вивчення особистісних якостей, що мають прояв у стресових ситуаціях, зокрема, повязані з ситуацією агресії і нервово-психічного стану у військовослужбовців, особливо тих, які проходять строкову службу у Збройних силах України. Психологія опанувальної поведінки, увійшла у психологічну науку відносно недавно і будучи адаптаційною складовою, розглядається як арсенал усвідомлених дій і рішень особистості, завдяки яким вона справляється з труднощами повсякденного та екстремального стресу. У зарубіжній літературі для позначення опанувальної поведінки (психологічного захисту від неприємних переживань і конструктивної активності особистості, спрямованої на розв'язання проблеми), використовують терміни «defence» і «coping». Гнучкість, варіативність оволодіння, адекватність ситуації, визначає міру успішності в досягненні балансу взаємовідносин людини із середовищем, тобто, можна зазначити, що опанувальна поведінка виконує реалізаційну функцію, тобто сприяє забезпеченню адаптації особистості на основі потенційних ресурсів, що мають ширшу природу.

Опанувальна поведінка, в якості сукупного, системного феномену вивчалась такими дослідниками, як: Г. Селье, К.Дж. Холахен, Р.Х. Моос, С. Шефер, Е. Хейм, П. Тойс, Е. Фрайденберг, Р. Л'юіс, С. Фолкман, С. Гобфолл, Мулі Лахад, Л. Еспінволл, Ш. Тейлор та інші. Спираючись на їх дослідження, а також, здійснивши власний науковий пошук, ми окреслили три підходи щодо опанування, а саме: диспозиційний підхід, що фокусується на питанні, чи існують особливі особистісні якості, що зумовлюють опанувальну поведінку та стилі подолання стресу (Гавриловська і Дем'янчук, 2019; Корніяка, 2019; Корнієнко, 2014; Кузікова, 2020; Маннапова, 2012; Чиханцова, 2019b). Прихильники цього підходу аналізують особливості особистості як предиктори подолання стресу та їхній взаємозв'язок з ефективними та неефективними стилями опанувальної поведінки. До цього підходу належать Ego-аналітична модель З. Фрейда, виокремлення стилів копінг-поведінки як стійких особистісних утворень (Корнієнко, 2014), вимірювання рис особистості. Другий підхід - ситуативний або динамічний - розглядає процес подолання стресу і вивчення специфічних стратегій у їхньому зв'язку зі зміною конкретних ситуацій. До цього підходу належить найбільш поши- рена на теперішній час, когнітивно-феноменологічна теорія оволодіння стресом, розроблена Р. Лазарусом та С. Фолкманом. Автори розглядають опанування як «когнітивні та поведінкові зусилля людини, що постійно змінюються, спрямовані на те, щоб упоратися з певними зовнішніми або внутрішніми вимогами, які оцінюються як такі, що обтяжують або перевищують особистісні ресурси людини» (Folkman, 1988, с. 174). Р. Лазарус і С. Фолкман відокремлюють два типи оволодіння стресом: проблемно-орієнтоване оволодіння, націлене на розв'язання стресової ситуації і емоційно-орієнтоване опанування, що використовується у випадках, коли ситуацію неможливо змінити. Третій підхід до вивчення опанувальної поведінки - інтегративний. Автори, які дотримуються цього підходу, вважають, що на вибір копінг-стратегій впливають як особистісні, так і ситуаційні аспекти.

У вітчизняній психології звернення до проблематики опанувальної поведінки зумовлене розширенням уявлень про форми особистісної активності людини, увагою до проблем саморегуляції та посиленням у рамках суб'єктно-діяльнісного підходу одного з його полюсів - психології суб'єкта. У вітчизняній літературі терміни «копінг» і «опанування» використовують як синоніми. Водночас, більшість авторів відрізняють механізми копінг-поведінки від психологічного захисту особистості, що здійснюються без їхнього усвідомлення: О. Корнієнко, Ф. Василюк, Л. Малогулко, Л. Царенко, Т. Вебер, М. Войтович, Л. Гриценок, В. Кочубей, Л. Гридковець. О. Коржова, Т.Л. Крюкова, Ж.П. Вірна, Н.В. Родінa, Т.М. Титаренко, Т.А. Ткачук та інші (Корніяка, 2019; Корнієнко, 2014; Маннапова, 2012; Чиханцова, 2019b). На думку низки дослідників найефективнішим є використання не однієї, а одночасно кількох стратегій, особливо із застосуванням практичних кроків. Неефективною визнається стратегія уникнення, позитивна переоцінка ситуації (Чиханцова, 2019b).

Разом із поняттям «опанувальна поведінка» інтерес дослідників викликає і споріднена з ним категорія «життєстійкість». У сучасній психології поняття життєстійкості введено як один з ключових ресурсів, що впливають на використання стратегій подолання життєвих труднощів (Корнієнко, 2014). Цей термін у розумінні Д.О. Леонтьєва (Корнієнко, 2014; Кузікова, 2020; Маннапова, 2012; Чиханцова, 2017), розглядається як психологічна вітальність, розширена ефективність людини, що виявляється в її залученості в те, що відбувається, розумному впливі на себе і прийнятті ризику, а також як показник психічного здоров'я людини (Bartone; Khoshaba & Maddi; Kobasa, Evan, Pellizzari, Culbert, Metzen, Florian, Mikulincer, Taubman та інші). Розроблення проблеми життєстійкості у сучасній українській психології пов'язане з дослідженнями опанування стресового досвіду (Т. Ларіна, Т. Титаренко, А. Фомінова), екзистенційного сенсу життя (Н. Чепелева, М. Смульсон), самореалізацією особистості (Л. Коростильова, С. Максименко, Л. Сердюк), активації саморегуляції особистості (М. Боришевський, О. Кокун, С. Максименко, О. Осницький, В. Моросанова) тощо.

Ми погоджуємось з висновками науковців, що, життєстійкість - риса особистості, що дає змогу справлятися з дистресом ефективно і завжди в напрямку особистісного зростання. Життєстійкість особистості у звичних умовах прихована від уваги, як самої особистості, так і оточення, виявляється в ситуації стресового виклику, тривоги, перебудови звичних уявлень про себе та інших. Стресові події автоматично сприймаються життєстійкою особистістю як контрольовані, що стимулюють розвиток, залучають особистість у «справжнє» життя. Підвищуючи успішність діяльності, пізнавальну активність, життєстійкість сприяє позитивному соматичному і душевному самопочуттю. Складаючи внутрішній ресурс, підвладний самій людині, життєстійкість дає змогу за будь-яких обставинах відчувати цінність і сенс життя. Одним з найпоширеніших є визначення життєстійкості, що характеризує міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи при цьому внутрішню збалансованість і не знижуючи успішність діяльності; життєстійкість являє собою систему переконань про себе, про світ, про стосунки зі світом (Корнієнко, 2012).

Життєстійкість особистості містить у собі три компоненти: залученість, що означає включенність особистості в події свого життя і свою діяльність, отримання задоволення від цього. В іншому разі людина відчуває свою «відірваність» від життя, відчуває почуття відкинутості, відстороненості; контроль, що відповідає розумінню особистістю свого впливу на результати подій, які відбуваються навколо неї, самостійності вибору на противагу власній безпорадності; прийняття ризику, що виявляється в активному прагненні діяти навіть у ситуації відсутності гарантій успіху цієї діяльності. В основі прийняття ризику лежить ідея розвитку через активне засвоєння знань з досвіду і подальше їх використання (Корнієнко, 2012).

Отже, все вищенаведене окреслює наступні функціональні аспекти життєстійкості, до яких віднесено: соціальна адаптація, саморегуляція, механізм оволодіння власними ресурсами. Порушення психічної адаптації, що виникає у людини в складній ситуації, може залежати від прихованих емоційних порушень, наявності між- і внутрішньо - особистісних конфліктів, а також індивідуальних механізмів переробки стресу (опанувальної поведінки, механізмів психологічного захисту та рівня життєстійкості) (Основи реабілітаційної психології, 2018).

Методи та матеріали

Емпіричне дослідження втілювалось в три етапи: перший - психодіагностичний; другий - обробка отриманих даних; третій - аналіз і інтерпретація результатів та формулювання висновків.

Мета дослідження: виявити та описати психологічні особливості способів подолання стресу та особистісних стратегій опанувальної поведінки військовослужбовців, що знаходяться у зоні бойових дій. Виходячи з мети дослідження, було висунуто наступну гіпотезу: що військовослужбовці в ситуації бойового стресу мають підвищений рівень життєстійкості як захисної реакції на травматичний досвід та використовують обмежений набір стратегій опанувальної поведінки.

Спираючись на методологічні засади вивчення феномену опанувальної поведінки та життєстійкості було відібрано наступні психометрично перевірені методики: тест життєстійкості С. Мадді в інтерпретації Д.О. Леонтьєва та модель стресодолання BASIC Ph (М. Лахад).

З метою дослідження чинників життєстійкості та їх зв'язку з психологічними змінними, що відображають проблеми та порушення, детерміновані бойовим стресом досліджуванних було залучено Тест життєстійкості С. Мадді. Тест життєстійкості являє собою адаптацію Д.О. Леонтьєвим опитувальника Hardiness Survey, розробленого американським психологом Сальваторе Мадді і складається з 45 тверджень. Означений тест включає в себе три порівняно самостійні компоненти: залученість, контроль, прийняття ризику. З метою оцінки наявних способів опанувальної поведінки та поточного емоційного стану досліджуваних була задіяна мультимодальна модель подолання стресу та невизначеності BASIC Ph М. Лаад (Mooli Lahad). Автором методики є ізраїльський психолог і фахівець у галузі психотравми, відомий своїми творчими методами втручання і лікування стресу. Ph М. Лаад - засновник і директор Інституту драматерапії та директор «Центру попередження стресу в населення» (1979 р., Ізраїль).

Опитувальник BASIC Ph включає 36 тверджень. За переважним принципом визначаються індивідуальні переважаючи канали опанувальної поведінки в ситуації стресу, до яких віднесено: B (Belief) (філософія життя, вірування та моральні цінності); A (Affect) (почуття); S (Social) (суспільство, функція, приналежність, соціальна організація); I (Imagination) (дух творчості, уява); C (Cognition) (свідомість, реальність, думка); Ph (Physiology) (фізична, чуттєва і діяльна модальність). Безперечною перевагою BASIC Ph є можливість швидко визначити стратегію психологічного супроводу, тобто: чи достатньо кризового втручання або необхідна короткострокова терапія.

Після отримання результатів було застосовано програму Statistika 10.R та рангову кореляцію Спірмена.

Вибірку дослідження склали 49 військовослужбовців, віком 25-50 років; із них 45 чоловіки (92%) , 4 жінки (8 %).

Результати та їх обговорення

Під час емпіричного дослідження було проведено якісний і кількісний аналіз отриманих даних (за середнім балом і кореляційним аналізом). Отримані узагальнені результати військових за Тестом життєстійкості (адаптація Д.О. Леонтьєва) представлено в таблиці 1.

Аналізуючи отримані результати за методикою «Тест життєстійкості» за шкалою «Залученість» ми можемо говорити про домінування середнього рівня проявленості, тобто, досліджуванні вважають свою діяльність достойною та цікавою; за шкалою «Контроль» констатуємо переважання низького рівня чинника, що логічно пов'язано з відчуттям власної безпорадності, неможливості вплинути на процес і результат зовнішньої травматичної ситуації; за шкалою «Прийняття ризику» виявлено домінування високого рівня показника, що свідчить про те, що військовослужбовці у запропонованій ситуації готові діяти без надійних гарантій на успіх, на свій страх та ризик, відкриті до нового досвіду; узагальнюючий показник «Життєстійкість» знаходиться на високому рівні, що дає змогу скласти типовий психологічний профіль військовослужбовців, що приймали участь в дослідженні. Зважаючи на високий рівень показника «Життєстійкість», ми можемо окреслити, що життєстійка особа глибоко осмислює власне життя, задоволена минулим і теперішнім життям, яке сприймається нею як цікаве та емоційно насичене. Особистість із високою життєстійкістю позитивно оцінює себе і навколишній світ, деякою мірою схильна спотворювати реальність, створюючи ідеальну картину світу. Такий спосіб сприйняття навколишнього світу дає змогу абстрагуватися від життєвих скрутностей і формулювати чіткі цілі на майбутнє. При цьому особистість демонструє високий рівень активності та цілеспрямованості, завдяки яким вона з цікавістю включається в життєві події, прагне володіти ситуацією та керувати власним здоров'ям. Життєстійкій людині властивий високий емоційний інтелект і здатність адекватно керувати своїми та чужими емоціями.

Таким чином, для цієї групи досліджуванних, характерним є здатність зберігати «віру в себе і свої сили», у позитивний перебіг актуальної ситуації.

Таблиця 1 Показники за Тестом життєстійкості

З метою визначення особливостей опанувальної поведінки досліджуванних проведено дослідження за методикою ВАSIC Ph (М. Лаад, Е. Хадомі). Особливості моделі опанування бойовим стресом для досліджуванних військовослужбовців відображені в таблиці 2.

За результатами моделі BASIC PH було виявлено, що досліджуванні у ситуації бойового стресу найчастіше залучають канал Ph (фізіологія), тобто, намагаються здолати стрес через концентрацію на фізичній діяльності. що вказує на те, що, на тлі загальної картини пошуку переконань, цінностей, психофілософіі, самореалізації в процесі подолання психотравмуючих ситуацій акцент робиться на фізичну активність. Виявлено, що найменш затребуваним є канал С (соціум), таким чином, виявлено високий рівень дефіциту спілкування з референтними групами (родина, друзі, тощо).

Таблиця 2 Описові статистики моделі ВАSIC Ph (М. Лаад, Е. Хадомі), n=49