Ігрові закономірності габітусу людини

змінює його так, щоб можна було діяти, суб'єктивно змінювати дійсність на користь організму [13].

На підтримку рольових пріоритетів онтогенетичного розитку людини, генетичного зв'язку соціальної ролі із становленням характеру суб'єкта, передусім як поверхневого, ситуативно-поведінкового інтеракційного прояву габітуса, зауважимо, що саме із соціальної ролі створюється низка характерологічних властивостей і зв'язків особи.

Водночас П. Бурдьє своєю концепцією габітусу йде далі більшості дослідників усталених універсальних соціально, передусім вчинково, обумовлених новоутворень особистості - створює безупинну динамічну спіраль ускладнення побудови і змісту габітусу, збільшення його функціональних можливостей внаслідок соціальної взаємодії людини із довікіллям (рис. 1).

При цьому кожна психологічна функція як окремий спосіб діяльності, будь-яка особлива форма поведінки, специфічно людська форма діяльності є похідною від чогось, тобто величина, що змінюється в залежності від зміни іншої величини. Цим висновком фіксується загальна механіка процесу функціонального розвитку габітусу людини, що також незалежно відповідає результатам, що були отримані П. Бурдьє (рис. 1).

Таким чином концепт і категоріальне поняття габітус цілком обгрунтовано претендує на статус психологічного осердя індивіда, результуючого наслідку інтеріоризації ним соціальних ролей, рольових моделей, що у процесі соціалізації приймаються та засвоюються суб'єктом. У рамках функціонального системогенетичного підходу (П. К. Анохін, Е. Ласло) габітус суб'єкта від моменту його народження постійно знаходиться у центрі загальної архітектоніки та активності функціональної системи людини. Причому у ранньому дитинстві, на етапі свого формування габітус [через його спочатку фактичну відсутність] являє собою одночасно а) базовий системоутворюючий фактор, б) інтегральний вузловий психокультурний механізм, в) домінуючий акцептор/модель/образ/зразок результату дії на всьому діапазоні актуальних ситуацій дитинства.

Рис. 1. Онтогенетична динаміка формування і розвитку габітусу як суб'єктної матриці/одиниці соціальної гри.

Також для нас є очевидним, що психологічний зміст габітусу відповідає системі значимих ролей, привласнених рольових моделей та являє собою соціальний атом особистості, який розвивається протягом життя людини і руйнування якого, як зазначає П. П. Горностай, є вкрай небезпечним для особи [8].

За умов вітакультурного/екологічного/саногенного розвитку дитини габітус поступово перетворюється на саме ядро такої активності й архітектури, поєднуючи собою передусім афективно- мотиваційні аспекти, мотивацію у теоріях П. К. Анохіна та В. А. Роменця, і операційно-технічні аспекти (індивідуальний досвід суб'єкта (П. К. Анохін) і побудова акту взаємодії людини в актуальних ситуативних аферентаціях (В. А. Роменець) [18]. Тобто з плином часу габітус суб'єкта проходить стадію формування й набуває статусу базового/матричного системоутворювального атрибуту та провідного екзистенційного конструкту особистісної і соціальної динаміки людини.

У соціальних інтеракціях суб'єкта габітус оприявнює себе прагматично спрямованою, постійно активною експлікацією освоєних соціальних ролей, асимільованих людиною протягом усього часу, що передує актуальній ситуації. Як однаковий для кожного індивіда за своєю структурною побудовою [архітектонікою], універсальний за структурою дії [праксисом], але унікальний за наповненням/змістом дії [субстратом], габітус, тим не менше, має свій соціальний діапазон таких експлікацій, що за висновками науковців є суспільно унормованими.

Наприклад, канадський психолог і психіатр, автор оригінальної теорії гри у транзакційному аналізі Ерик Берн (1910-1970) виокремлює три рольові моделі, мета-ролі поведінки людини, що у рамках його методологічних настановлень, вичерпно оприявнюють будь-які інші, похідні, але між іншим соціально усталені та суспільно атрибутивні рольові моделі. Це рівень мета-ролей Батька, Дорослого і Дитини [3]. Виходячи із опису цього науковця стає очевидним, що у формі наведених мета-ролей [Берн називає їх «наборами шаблонів поведінки», «психологічними реальностями»] постають три окремі, непересічні модуси габітусу. Свій технологічний репертуар Берн засновує на тому, що кожен індивід, який у спільноті, спілкуванні з іншими у кожний даний момент виявляє Батьківський, Дорослий або Дитячий стан свого Его, і що індивіди можуть переходити, з різною мірою легкості, від одного з цих станів до іншого [Там само]. Тріада метаролей Берна має свою генеалогію, зміст якої відповідає наведеним раніше закономірностям формування і розвитку габітуса. Так, Берн категорію Батька окреслює як екстеропсихічну, як стани Его, що нагадують стани батьків індивіда (або тих осіб, що замінювали собою батьків) [Там само]. Неопсихічна категорія Дорослого грунтується на станах Его, автономно спрямованих на об'єктивну оцінку дійсності [Там само]. Археопсихічна метароль і категорія Дитини включає стани, що представляють архаїчні релікти, які все ще діють, починаючи від того, коли були фіксовані у ранньому дитинстві [Там само]. Метаролі спроможні інваріантно і залежно від актуальної ситуації [аферентацій обстановки] уточнюватися, наприклад, один із гравців може взяти на себе роль суворого Батька, другий роль доброчесного Батька, третій поблажливого Батька, а четвертий дбайливого Батька [Там само].

У межах об'єктивованих етичних уявлень теорії Е. Берн чітко не пояснює онтологічну родо-видову залежність метаролей та інших, більш специфічних рольових утворень, на кшталт Жертва, Агресор, Позивач, Відповідач, Суддя та ін. Водночас його дослідницький здобуток набув свого наукового розвитку, до прикладу, у відомій концепції драматичної тріади С. Карпмана: Жертва-Рятівник-Переслідувач, пошукуваннях Р. Ерскіна, Дж. Зальцмана, Ф. Інгліш, Ш. Сілз та ін. [Там само]. Усі наведені теорії і технології грунтуються на психологічному підході в основі якого знаходяться концепти/категорії «габітус», «ігрова роль», «рольова модель».

Надійну полідисциплінарну та психологічну перспективу для габітуса як інтегрованого осердя асимільованих рольових моделей та системоутворювального базису ігрового/екзистенційного моделювання суб'єкта становить здобуток математичної теорії ігор (Game Theory) - наукової дисципліни, що має виразний трансдисциплінарний аспект [21]. Психологічні закономірності використання здобутків теорії ігор нами обгрунтовано у попередньому дослідженні [18]. Позаяк загальний корпус математичної теорії ігор має чітку і виразну онтологічну організацію, використовує елементом свого наукового апарату концепт ролі, вважається за доцільне безпосередньо адаптувати і використовувати як науково-психологічні рольові концепти теорії ігор «агент», «принципал» і «гравець без квитка». Сутність запропонованих теоретико- ігрових ролей полягає у наступному [21]:

Агент (англ. - agent) - більш інформований гравець у грі з асиметричною інформацією «принципал-агент». Принципал (меньше інформований гравець) у таких іграх намагається розробити механізм, який дозволить йому привести стимули агента відповідно до своїх власних стимулів;

Принципал (англ. - principal) - меньш інформований гравець у грі з асиметричною інформацією «принципал-агент». У таких іграх принципал намагається розробити механізм, що спонукає більш інформованого гравця (агента) здійснювати дії, що вигідні для принципала;

Гравець без квитка (англ. - free rider) - учасник колективної гри, котрий намагається отримати вигоду із будь-якого позитивного зовнішнього ефекту, що забезпечується зусиллями інших гравців, не прикладаючи при цьому будь-яких власних зусиль.

Вважаємо за потрібне зауважити, що наведена рольова тріада функціонально, гаромонійно та онтологічно узгоджується зі всім комплексом концептів/категорій «габітус», «ігрова роль», «рольова модель», включно й похідних теоретико-прикладних моделей Е. Берна та його наукової школи. Також ця тріада має потужні пояснювальні перспективи з приводу того, ЯК організується поведінка людини за різних актуальних для неї ситуацій [аферентацій обстановки]. Адже очевидним виглядає те, що кожною із наведених моделей поведінки можливо обгрунтовано пояснити будь -який реальний життєвий сюжет конкретної людини.

Сутність і закономірності формування і розвитку габітусу людини, його взаємозв'язок з процесами соціалізації суб'єкта, зокрема із впливом референтних рольових моделей, суто рольова природа габітусу і наведені приклади його формоутворень, виразно підтверджують, що закономірності рольової гри дитини та ігрового моделювання дорослого [що власне є інваріативними, таксономічними модальностями, а не окремими феноменами] мають екзистенційно універсальну сутність, зміст, атрибути і функції. Гра, як продуктивна життєдіяльнісна програма суб'єкта будь-якого періоду його життя, починаючи з періоду актуалізації рольової гри, у генезисі габітусу через феномен рольової моделі виступає як атрибутивний стадіальний механізм екзистенції людини у її життєвому розвитку (див. рис. 1). Гра актуальна від початку такого розвитку, коли поведінка дорослих, характер їх відносин між собою, способи їх дій із предметами стають для дитини зразком для відтворення. Дорослий, його манери та дії стають предметом наслідування. Це знаходить своє вираження у тому, що до кінця раннього дитинства виникає рольова гра, у процесі якої дитина починає впізнавати у своїх діях дії дорослих людей, ототожнювати свої дії з діями дорослих, називати на цій основі себе ім'ям дорослої людини [13]. Тобто майбутній зрілий габітус дорослого спочатку має вигляд асимільованих дитиною авторитетних ролей , корисність яких вона сприймає інстинктивно, через соціальний імпринтинг і передусім через те, що дитині цікаво повторювати зовнішні моделі, приємно відчувати себе подібною тому, що її захоплює і робить вправною у такій імітації. Із такої асиміляції цікавого через усе більш вправні імітаційні спроби у дитячій грі з одного боку, завдяки рольовій дії відбувається трансляція і опанування етичними нормами, з іншого - формування самого механізму особистісної поведінки, тобто механізму підпорядкування своєї поведінки образу, даному в ідеальній формі, у вигляді уявлення [5; 12; 13; 16]. Така імпринтинг-гра в імітацію не завершується дитинством - соціальні механізми впливу референтних рольових моделей (селебрітіз, зразки успішної професійної кар'єри тощо) спокушають та спонукають дорослу особу до їх наслідування усе життя, позаяк рольова гра завжди пов'язана з конфліктом, в який вступають мотив виконання взятої на себе ролі та всілякі безпосередні спонукання, що виникають у процесі соціальної гри.

Ігрова роль створює сприятливі умови для дотримання правил, підпорядкування безпосередніх спонукань та швидкоплинних бажань вищим мотивам. Це і є основою експлікації і розвинення габітусу в актуальних умовах, коли через складний моральний вибір суб'єкт має обирати дотримуватися простих, приємних, проте підступних засобів, що часто позбавляють його унікальної ідентичності, або обирати нелегкий, але цікавий, складний, але корисний інваріант вчинкової реалізації взаємопрониклих ліній особистісного та всезагального, передусім вітакультурного та екологічного суспільного розвитку.

Проте, якщо дитина діє безпосередньо, тобто між ситуацією та дією немає проміжних особистісно - мотиваційних ланок, то дорослий, особливо у ситуаціях, коли він на основі складного морального вибору вимушений створювати, синтезувати нову роль, робить свій внесок у суспільний розвиток і удосконалює свій габітус, роблячи його більш гнучким, потужним і універсальним. Цей процес розпочинається у ранньому дитинстві, коли соціальні відносини для людей вперше виділяються дитиною у грі і не завершується до тих пір, доки суб'єкт зберігає і розвиває власний габітус, свою спроможність до Вчинку через реалізацію ігрової, за своєю механікою, програми [18; 19]. Тому доцільно суттєво ревізувати поширене, таке, що претендує на канонічність, а насправді застаріле уявлення про те, що гра - діяльність, у якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умовами безпосередньо утилітарної діяльності, що полягає в дієвому відтворенні будь-якого життєвого явища в цілому або в частині поза його реальною практичною установкою. Яким би зручним не виглядав цей традиційний концепт, його має бути переглянуто стосовно того, що гра не лише різновид суспільного практикування, а й універсальна онтофеноменальна форма та продуктивна програма життєдіяльності суб'єкта, що іманентно регулює таку життєдіяльність за будь-яких умов. Таке уточнення гармонізує та урівноважує культурний статус гри, змістовно і функціонально об'єднує підходи до її вивчення, з проблеми наукового пізнання перетворює на його атрибут. Наведене суттєво розвиває і доповнює класичний висновок В. Всеволодского-Гернгросса про тренуючу і колективізуючу роль гри. Гра постає як фундаментальна культуротворча й соціально інтегруюча функція індивіда і суспільства, засіб забезпечення соціального балансу із збереженням імпульсу розвитку, як універсальна школа моралі, але не моралі в уяві, а моралі в дії.

Висновки дослідження

Умови життєдіяльності людини постмодерну, що пов'язані із особливостями епохи інформаційного суспільства, суттєво нівелюють індивідуальну екзистенцію особи і культуротвірний контекст її продуктивної участі у соціальних процесах. Соціальний суб'єкт здебільшого стає споживачем яскравих, колоритних, але необов'язково індивідуально потрібних і соціально корисних вражень, можливостей і ефектів. На тлі перманентної доступності спонукань і вражень різноманітної спрямованості та афективної сили, розлогої варіативності соціальних, передусім моральних, пріоритетів та орієнтирів, строкатість і повторюваність/ітеративність міжсуб'єктних транзакцій стають головними ознаками сучасного постмодерністського культурного розвитку. Спричинена особливостями інформаційного суспільства активність медіа-структур викликає перенасичення вітакультурного простору інформацією, експлуатує неврівноважене розмаїття смислів, моделей, ролей, образів та взірців. Така активність спроможна психодуховно дестабілізувати екзистенційну екологію людини, нав'язувати їй штучні рольові моделі, спонукати суб'єкта до мимовільного чи довільного наслідування, імпринтингу тих, хто не становить органічної цінності. Результатом цього може стати втрата особою власної унікальної ідентичності аж до критичного рівня деперсоналізації, суспільного домінування феномену das Man, поширення соціальних паноптиконо зорієнтованих маніпулятивних практик як фундаменту людського повсякдення. Водночас практики, що грунтуються на рольових моделях соціально -відповідальної, вітакультурної, продуктивної кооперативної поведінки і життєдіяльності, засвідчують свою потужну перспективу. А це означає, що психосфера та екзистенційна зрілість особистості перебуває під тотальним і перманентним впливом потужних продуктів епохи інформаційного суспільства - сформованих всюдисущих і колоритних рольових моделей розмаїтого змісту і спрямованості.

Екзистенційну успішність людини визначає якість привласнення і трансляції нею набутих протягом життя рольових моделей - взірців інтеракції, що мають виразний ігровий генезис, ігрове організаційне і змістовне наповнення. Саме в умовах гри, спочатку як предметної і сюжетно -рольової на етапі раннього дитинства, а в подальшому як екзистенційної програми життєдіяльності дорослої особи, формується і розвивається габітус - фундаментальне психологічне індивідуальне утворення як: 1)універсальна, матрична, загальна психодинамічна структура суб'єкта, 2) психологічне осердя суб'єкта, результуючий наслідок соціалізації, інтеріоризації/привласнення ним соціальних ролей, референтних рольових моделей, 3) суб'єктна клітина-одиниця соціальної гри як суспільної динаміки та інтерсуб'єктної механіки 4) концепт, схема, модель, що уможливлює аналіз внутрішнього світу особи та його діяльнісний, поведінковий план, 5) атрибутивний базовий системоутворювальний компонент і провідний екзистенційний конструкт особистісної і соціальної динаміки людини.

Історико-культурні результати багаточисельних наукових розвідок з проблематики габітусу, трансдисциплінарні упредметнення цього дослідницького об'єкту, а також відповідні універсалії, принципи і діяльнісні засоби вказують на те, що габітус обгрунтовано претендує на статус психологічного осердя особи, результуючого наслідку інтеріоризації нею соціальних ролей і рольових моделей, що у процесі соціалізації приймаються, привласнюються та поширюються суб'єктом повсякдення. У рамках системогенетичного підходу габітус суб'єкта від моменту його народження постійно знаходиться у центрі загальної архітектоніки розвиткової функціональної системи конкретної людини. Від початку свого формування у ранньому дитинстві й упродовж усього наступного життя особистості габітус являє собою первинний і центральний інтегральний системоутворюючий компонент, перманентно актуальну корисну модель результату життєдіяльності, універсальний акцептор дії людини, що в усіх наступних ситуативних аферентаціях лише удосконалюється й посилює свій конструктивний вплив.

Генезис і розвиток габітусу відбувається відповідно до закономірностей циклічно-вчинкової наукової парадигми. У методологічному сенсі структура габітусу у період дорослішання особи зароджується як тріада сюжетно-рольової гри дитини Роль-Ситуація (Актуальна/Уявна)-Дія і розвивається як кватерна матриця екзистенції-практикування Ситуація-Рольова мотивація-Ігрова рольова дія-Пострефлексія, що придатна для онтогенетичного розгалуження в усіх ситуативних життевих аферентаціях.

На діапазоні від формування у ситуаціях раннього дитинства, що утворюються для маніпулювання/заміщення предметами (іграшками), сюжетної імітації та освоєння ролей референтних дорослих до унікальних ситуацій (включно невизначеності), коли за власною ініціативою або вимушено доросла особа створює нову роль на основі синтезу усіх раніше привласнених рольових моделей. У такий спосіб габітус генерує, концентрує перебіг усіх процесів життєдіяльності людини та інтеріоризовано фіксує набутий досвід. Як програма на векторі від сценаріїв предметної гри, сюжетно-рольової гри та імпринтингу періоду дитинства із домінуванням аспектів пристосування до замислів творчого та ініціативного перетворення дійсності в лоні актуалізації афективно-мотиваційних та операційно-технічних джерел ситуаційної екзистенції суб'єкта, габітус визначає діалектику розвитку таких програмних утворень. У першу чергу диспозицій. Як прагматичний праксис на діапазоні від предметно-маніпулятивних та сюжетно - рольових спроб раннього дитинства для копіювання та освоєння дій соціальних взірців до свідомого креативного перетворення дійсності шляхом реалізації диспозицій, що породжуються середовищем та інтенціями суб'єкта, габітус інтегрує та скріплює “біодинамічну тканину” (О.В. Запорожець) функціональної структури людини. На діапазоні від ігрової рефлексії, імпринтингового дитячого відображення для наслідування/імітації соціальних взірців до онтологічно-складної пострефлексивної трансформації досвіду, що дозволяє активно і творчо формувати місце існування [habitat], цілеспрямовано перетворювати дійсність, габітус унаявлює собою «осердя індивідуального досвіду людини» (Е. Гуссерль).

Загальнопсихологічний зміст і значення габітусу полягають у тому, що цей концепт спроможний виступати динамічним центром, пейсмекером одночасно індивідуальної структури і поведінки суб'єкта, механізмів його соціалізації та персональної життєдіяльності. На безупинній психодинамічній спіралі екзистенційного ускладнення своєї побудови і змісту, в онтологічній темпоральності суб'єкта габітус оприявнює себе одночасно як генеративний принцип та джерело систематичної поведінки, що породжує і організує практики та уявлення; спосіб існування людини; продукт онтогенетичного привласнення суб'єктом структур глобального соціального простору; система стійких і трансльованих диспозицій, структурована і структуруюча індивідуальна структура; суб'єктна основа, система патернів вищого рівня регуляції поведінки, відтворення людиною суспільних відносин із соціально-інтегруючою функцією.

Джерела

Балл Г. Інтегративно-особистісний підхід у психології: впорядкування головних понять // Психологія і суспільство. 2009. № 4. С. 25-53.

Балл Г. О. Особистість як індивідуальний модус культури і як інтегративна якість особи // Горизонти освіти. 2011. № 3. С. 7-14.

Берн Е. Ігри, у які грають люди. Харків: ПРАТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус», 2017. 255 с.

Велика українська енциклопедія. Словник. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. 1408 с.

Вступ до загальної психології: програмний довідник / укладач Л. К. Велитченко. Одеса: Букаєв Вадим Вікторович, 2009. 357 с.

Гейзінга Й. Homo Ludens / пер. з англ. О. Мокровольського. Київ: Основи, 1994. 250с.

ГоліковО. С. Фабрикація порядку. Знання в конституюванні соціального: монографія. Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018. 592 с.

Горностай П. П. Психологія рольової самореалізації особистості: дис. д-ра псих. наук: 19.00.05. Київ, 2009. 429с.

КалмиковаЛ. О. Діяльнісна психолінгвістика Л. С. Виготського // Збірник наукових праць Переяслав-Хмельницького державного педагогічного

університету ім. Григорія Сковороди. Психолінгвістика. Переяслав-Хмельницький: ПП «СКД», 2012. Вип. 9. С. 62-69.

Карівець І. В. Повсякдення у просторі соціально-філософської рефлексії: теорії, елементи та принципи дослідження. дис. д-ра філос. наук: 09.00.03. Львів, 2015. 409 с.

Корабльова Н. С. Багатомірність рольової реальності: соціально-філософський аналіз. дис. д-ра філос. наук : 09.00.03. Харків, 2000. 426 с.

Психологічна енциклопедія. Київ: Академвидав, 2006. 424 с.

РоменецьВ. А., МанохаІ. П. Історія психології ХХ столітття: навч. посібник / В. А. Роменець, І. П. Маноха, вст. ст. В. О. Татенка, Т М. Титаренко. Вид. 3-тє. Київ : Либідь, 2017. 1056 с.

Сафонік Л. Буттєвість сенсу людського життя : монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. 350 с.

Титаренко Т М. Соціально-психологічні практики життєконструювання особистості. Акт. проблеми психології: Психологічна герменевтика // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г С. Костюка НАПН України. Київ, 2011. Т ІІ. Вип. 7. С. 15-23.

Токарева Н. М. Основи вікової психології. Кривий Ріг, 2013. 283 с.

Фурман А. А. Психологія смисложиттєвого розвитку особистості: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2017. 508 с.

Хайрулін О. М. Психологія ігрового моделювання соціального життя суб'єкта. Тернопіль: ЗУНУ, 2021. 404 с.

Хайрулін О. М. Діапазон розвивального потенціалу гри як суб'єктної програми // Психологія і суспільство. 2021. № 1. С. 82-116.

DOI:https://doi.org/10.35774/pis2020.04.024.

Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. Харків: Прапор, 2007. 640 с.

Avinash Dixit, Susan Skeat. Games of Strategy. W W Norton. First Edition. 1999. 600 p.

Costa C., Burk C., & Murphy M. Capturing habitus: theory, method and reflexivity // International Journal of Research & Method in Education. 2018, January. P. 1-32. DOI:10.1080/1743727X.2017.1420771.

Hjelle L. A., Ziegler D. J. Personality theories : basic assumptions, research, and applications. McGraw-Hill, Inc. 1992. 632 p.

Michel Foucault. Discipline and Punish: The Birth of the Prison. Vintage Books. A Division of Random House. Inc. New York. 333 p.

Moberg K. Online-based entrepreneurship education - its role and effects. https://eng.ffe-ye.dk/media/791543/online-based-entrepreneurship-education- effects.pdf.

Pierre Bourdieu, Sociologie generale : Cours au College de France (1981-1983), vol. 1, Paris, Editions du Seuil/Raisons d'agir, coll. « Cours et travaux », 2015, 730 p.

Reber A. S. The Penguin Dictionary of Psychology. England, 1995. 880 p.

Schaefer К. China's Corporate Social Credit System. Context, Competition, Technology and Geopolitics. Trivium China. 95 p.

Standing G. The Precariat. The New Dangerous Class. London, New Delhi, New York, Sydney: Bloomsbury Academic. 2011.

Theories of Personality, Eleventh Edition, Duane P. Schultz and Sydney Ellen Schultz. Cengage Learning. 2015. 496 p.

VandenBos G. R. APA dictionary of psychology. 1st ed. Washington, 2006. 1024 p.

Размещено на Allbest.ru