Теоретичні засади використання поняття "soft power" ("м’яка сила") у психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

Факультет психології, кафедра соціальної психології

Теоретичні засади використання поняття «soft power» («м'яка сила») у психології

Василик Олександра Миколаївна, аспірантка

Анотація

У статті представлено результати теоретичного аналізу підходів до визначення поняття «м'яка сила». Даний термін широко поширений у публікаціях з політології, міжнародних відносин та економіки, однак все ще рідко зустрічається у працях з психології. Водночас враховуючи зв'язок впливу на свідомість із психологічними механізмами комунікації, міжособистісної взаємодії та соціального сприйняття, можна припустити, що теоретичний аналіз даного конструкту через призму психології дасть більше ясності щодо особливостей даного прояву і способу використання влади. Першочергово обговорюються теорії влади. Згадано про владу, як спосіб контролю, пригнічення, впливу, а також зміни поведінки. Однак, в контексті даного дослідження робиться акцент на владу, як здатність здійснювати вплив на процес задоволення потреб інших людей. Під концепцією «м'якої сили» розуміють одну з форм влади. Її розглядають як здатність впливати на бажання інших шляхом демонстрації лідером привабливості представлених ідей та формування уявлення про їх корисність. Як наслідок, озвучені лідером прагнення та цілі притягують тих до кого спрямовувалося звернення, оскільки виникає усвідомлення їх зв'язку з актуальними потребами, інтересами і бажаннями. Також, підкреслюється значення авторитету лідера, поглядів і переконань, структури ідентичності та особистісних якостей у процесі використання «м'якої сили». Зокрема, стверджується, що доброта, щирість, емпатійність та щедрість посилюють владу прихильників «м'якої сили». Представлено характеристику основних механізмів використання «м'якої сили», як на міжнародній арені, так і в організаційному середовищі. Аналізується роль атракції у формування прихильності до лідера та запропонованих ідей і чинників перетворення озвученого на внутрішні бажання аудиторії політичних лідерів чи підлеглих менеджерів в організації. Наголошується на дифузній природі процесу переходу привабливих норм у домінуючі, зокрема у рамках трансформацій політики організації щодо працівників та корпоративної культури. Описуються інструменти пов'язані з використанням «м'якої сили» до яких належать переконання, зміна дискурсу та встановлення порядку денного, а також вплив на сприйняття поданої лідером інформації. Окреслено місце «м'якої сили» для стилю лідерства, що ґрунтується на теорії відносин та для трансформаційного стилю лідерства.

Ключові слова: лідер, лідерство, трансформаційна модель лідерства, концепт «м'яка сила», концепт «лідерство», управління, менеджери

Vasylyk Oleksandra Mykolayivna

THEORETICAL PRINCIPLES OF USING THE CONCEPT OF «SOFT POWER» («SOFT POWER») IN PSYCHOLOGY

Abstract

The article presents the results of a theoretical analysis of approaches to defining the concept of «soft power». This term is widespread in publications on political science, international relations and economics, but is still rarely found in works on psychology. At the same time, taking into account the connection of the influence on consciousness with the psychological mechanisms of communication, interpersonal interaction and social perception, it can be assumed that the theoretical analysis of this construct through the prism of psychology will provide more clarity regarding the specifics of this manifestation and the way power is used. Firstly, theories of power are discussed. Power is mentioned as a way of controlling, oppressing, influencing, and changing behavior. However, in the context of this study, the emphasis is on power, as the ability to influence the process of meeting the needs of other people. The concept of «soft power» is understood as one of the forms of power. It is seen as the ability to influence the desires of others through the leader's demonstration of the attractiveness of the presented ideas and the formation of a perception of their usefulness. As a result, the aspirations and goals voiced by the leader attract those to whom the appeal was directed, because there is an awareness of their connection with actual needs, interests and desires. Also, the importance of the leader's authority, views and beliefs, identity structure and personal qualities in the process of using «soft power» is emphasized. In particular, it is argued that kindness, sincerity, empathy, and generosity enhance the power of «soft power» advocates. The description of the main mechanisms of the use of «soft power» is presented, both in the international arena and in the organizational environment. The role of attraction in the formation of commitment to the leader and the proposed ideas and factors of transformation of the voiced into internal desires of the audience of political leaders or subordinate managers in the organization are analyzed. Emphasis is placed on the diffuse nature of the process of transition of attractive norms into dominant ones, in particular within the framework of transformations of the organization's policy regarding employees and corporate culture. The tools associated with the use of «soft power» are described, which include persuasion, changing the discourse and setting the agenda, as well as influencing the perception of the information presented by the leader. The place of «soft power» for the leadership style based on the relational theory and for the transformational leadership style is outlined.

Keywords: leader, leadership, transformational leadership model, «soft power» concept, «leadership» concept, management, managers

Вступ

Постановка проблеми. Однією з умов виконання управлінських функцій менеджера виступає наявність влади над ресурсами для досягнення цілей та підлеглими. Однак, зміна контексту діяльності більшості сучасних організацій свідчить про неефективність використання традиційних автократичного, бюрократичного та транзактного підходів до лідерства, оскільки вони базуються на економічному обміні й примусі, що в кризових ситуаціях тільки погіршують ефективність діяльності працівників організації й негативно позначається на її результативності, враховуючи й без того підвищену кількість стресорів у повсякденному житті [1]. Відтак, актуальним питанням являється пошук нових підходів до управління, які допомагають досягати організаційних цілей за найменших витрат ресурсів і забезпечують збереження прихильності до організації найцінніших працівників. Отже, корисним може виявитися аналіз популярної в галузях політології та міжнародних відносин концепції «м'якої сили», що дозволяє лідерам завойовувати прихильність тих до кого вони звертаються та перетворювати озвучені цілі й бажання на спільні через демонстрацію корисності й цінності прогнозованих результатів для кожного, хто залучається до процесу їх досягнення [1-35].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед дослідників феноменології влади варто виокремити Бердалха [22], Боулдвіна [21], Вартернберга [5], Вебера [3], Вінтера [31], МакКлеланда [1], Мілса [6], Рассела [4] і Фодора [31], які розкрили її природу та основні функції. Концепцію «м'якої сили» вивчали Болдвін [21], Беренскоетер [22], Вілльямс [31], Галарроті [27], Най [7-11] та Яшусі [17]. Механізми та умови використання «м'якої сили» пояснили Вувінг [12], Джонстон [32] і Ротман [34]. Однак, всі згадані науковці працювали переважно на ниві політології, міжнародних відносин і соціології. Причинами надання переваги використанню «м'якої сили» у міжнародних відносинах стала зміна критеріїв визначення цінності ресурсів й ефектів від застосування примусу. Зокрема, під час їх аналізу фокус уваги змістився з матеріальних ресурсів на нематеріальні, до яких належать ідеологія та культура. У результаті зростання ролі інформації у побудові відносин, збільшилося й значення знань, які являються одним з інструментів влади прихильників підходу її «м'якого прояву».

Най розуміє під «м'якою силою» форму непрямої влади, коли бажання лідера чи керівника стають бажаннями тих до кого звертається представник влади [7]. При цьому, культура та згуртованість, якої дотримуються носії влади, роблять її більш привабливою поряд з «жорсткою владою». Остання на думку автора базується на використанні зовнішніх способів мотивації та погроз. Водночас її використання сильно залежить від матеріальних ресурсів. Однак, «м'яку силу» Най характеризує, як нематеріальну [9]. Трьома основними джерелами «м'якої влади» автор називає культуру, ціннісну основу політики та використання зовнішніх зв'язків. Най наголошує, що люди тяжіють до високої культури, яка оспівує загальнолюдські цінності та враховує інтереси громадськості [8]. Пізніші дослідники, які вивчали джерела «м'якої сили» додали до них управлінський апарат, навчання, а також інноваційні рішення в бізнес-середовищі [9]. Водночас у психології поняття «м'якої сили» практично не вживається, хоча тісно пов'язано із формами влади, яку вивчають в напрямках психології менеджменту, організаційної психології, психології лідерства та психології впливу.

Відтак, метою статті являється аналіз теоретико-методологічних засад використання поняття «м'якої сили» у організаційній психології та психології менеджменту.

Виклад основного матеріалу

«М'яку силу», як концепцію влади розроблену Джозефом Наєм, часто ще називають силою привабливості [8]. Однак, автори підкреслюють обмеженість використання даного терміну через відсутність чіткого розуміння механізмів та інструментів впливу «м'якої сили» на інших. При цьому, перш ніж перейти до аналізу «м'якої сили» в контексті психології варто розтлумачити сутність та природу феномену влади.

Дах під поняттям влади розуміє здатність однієї особи здійснювати вплив на поведінку іншої та контролювати її [2]. На думку Вебера, під владою варто розуміти можливість впливу на зміни в житті іншої людини [3]. Рассел тлумачить владу, як свободу окремої особистості та можливість поширення своєї волі на дії інших [4]. Вартернберг, в ключі феміністичного підходу, розуміє під владою здатність сприяти та допомагати іншим у процесі їх розвитку [5]. У визначенні Мілса знаходимо пояснення влади, як засобу гноблення однією соціальною групою іншої [6]. Базисна теорія влади пояснює, що її основою виступають потреби [1]. Зокрема, здатність передбачати потреби інших людей відкриває можливість для створення сприятливих умов за яких можливе їх задоволення або перешкоджання даному процесу шляхом створення дефіциту необхідних для цього ресурсів, що й являється проявом влади щодо іншої людини або групи людей. Отже, загалом влада опосередковується впливом на процес задоволення потреб. Традиційно основним ресурсом, що забезпечує владу вважається матеріальний. Водночас джерелами соціальної влади виступає не тільки контроль над системою винагород та покарань, а також, наявність права висувати вимоги щодо поведінки інших, поваги до особистості, впевненість в експертності та наявності необхідних для прийняття рішень умінь і навичок у представників влади, а також ширший доступ до важливої й необхідної інформації. Звідси випливає висновок про те, що влада може пов'язуватися з винагородою, заходами примусу, легітимністю, референтістю, експертністю та доступом до інформації, що характерно не тільки для політики, а й організаційного середовища в контексті якого ми розглядаємо феномен влади.

Інструменти, які використовуються під час прояву влади, можна розділити на пов'язані з винагородою та покаранням. Зокрема, до перших належать різноманітні фінансові бонуси чи премії, подарунки та призи, заохочення матеріального характеру, а також формування прихильного ставлення до власної особистості, відчуття власної цінності, повага та визнання [8]. При цьому, пов'язані з санкціями інструменти влади, охоплюють різноманітні покарання, стягнення, штрафи, обмеження, дисциплінарні заходи, а також відкидання й критику [7].

Водночас «м'яка сила» базується на досягненні обраних цілей шляхом формування прихильного ставлення до них, що й мотивує інших людей докладати зусиль до досягнення запропонованого лідером [9]. Початок використання концепції «м'яка сила» пов'язаний зі сферами міжнародних відносин та політики, в яких вона розглядається як один з інструментів впливу в процесі побудови відносин. Згодом, дане поняття почало з'являтися у публікаціях, які стосуються питань економіки, культурного розвитку та менеджменту. Однак, спільним для всіх ситуацій його використання являється система цінностей пов'язаних з інтересами тих у взаємодії з ким відбувається використання «м'якої сили», турбота про задоволення їх потреб, відповідність домінуючим соціальним нормам чи культурним особливостям, які показали свою успішність в одному середовищі й тому привабливо виглядають для інших. Най наголошує, що вплив із використанням даної форми влади передбачає перетворення бажання лідера на спільне для тих до кого відбулося звернення [9]. Привабливість ідей, які пропонує лідер, лягає в основу їх прийняття іншими та зумовлює їх перетворення у внутрішні прагнення. Отже, лідери формують прихильне ставлення до себе та своїх ідей у результаті уважного ставлення до потреб інших людей, а також демонстрації своєї компетентності й експертності у питаннях їх задоволення, що може опосередковуватися наявністю успішного досвіду чи необхідних інформаційних ресурсів і/або навичок.

У сфері політики під компонентами «м'якої сили» розуміють авторитетність лідера, привабливі для інших ідеї й погляди, а також здатність до переконання аудиторії у доцільності їх визнання й практичного застосування. Використання «м'якої сили» на політичній арені пов'язане з процесами культурної трансформації, глобалізації, поширенням успішних моделей управління державою та дипломатичними відносинами. Однак, основною ознакою «м'якої сили» виступає саме привабливість пропозицій лідера для інших, незалежно від того чи мова йде про міжнародні відносини, чи про управління організацією, де лідерські позиції займають керівники. Також, відмінність між «м'якою силою» та іншими формами влади полягає у виникненні бажання сприяти та допомагати у процесі досягнення запропонованих цілей на основі позитивного ставлення до них замість страху покарання, як у випадку з використанням «жорсткої сили». Звідси бачимо, що використання «м'якої сили» тісно пов'язане з визначенням та подальшою зміною уподобань осіб до яких звертається лідер.

Подібною до концепції Ная являється теорія Карра у центрі якої знаходиться «влада над думкою», що використовується з метою отримання контролю та впливу на поведінку інших [29]. Автор наголошує на значенні знання та врахування людської психології у процесі управління. Він підкреслює, що лідери потребують прийняття для зміцнення їх влади, що означає необхідність формувати про них певну думку. Відтак, згідно з підходом Карра необхідною умовою для посилення влади виступає розвиток вміння переконувати інших [29].

Люкс розглядає як джерело влади здатність впливати на бажання інших людей [30]. Формування прагнень та переконань тих у взаємодії з ким використовується влада сприяє попередженню конфліктів між сторонами впливу та тих на кого впливають. Автор вважає, що до засобів контролю думок інших варто віднести управління інформацією посередництвом впливу на процеси соціалізації [30]. Дослідник наголошує, що люди входять до створених лідером структур або з відчуття безвиході, або через впевненість у їх корисності, що робить приналежність до них привабливою. Отже, основою використання «м'якої сили», на думку Люкса, виступає управління особливостями сприйняття інших людей [30].

Грамші називав переконання та пошук згоди ключовими рисами інтелектуального та морального лідерства [31]. При цьому, він наголошував на тому, що моральні й інтелектуальні лідери надають перевагу формуванню в тих до кого вони звертаються відповідного ставлення до представленої думки замість заходів примусу. Інтелектуальні лідери здатні керувати іншими шляхом формування відповідної структури знань та створення відповідної системи цінностей, перетворюючи їх у загальноприйняту істину [31]. Саме інтелектуальні лідери здатні перетворити цінності певної соціальної групи і її інтереси на загальні та сформувати до них прихильність. Лейн підкреслював зв'язок «м'якої сили» з теорією норм, що лежить в основі конструктивістського підходу, а також розбудови демократії [32]. Вувінг розуміє під «м'якою силою» форму влади, яка дозволяє досягати бажаного результату посередництвом використання процесу дифузії та виникнення взаємності в рамках соціального обміну [12]. Він вказує на три ключові риси лідера, який використовує «м'яку силу». Зокрема, автор наголошує на доброті, відданості та компетентності, як обов'язкових умовах ефективного застосування інструментів «м'якої сили» в процесі управління. Водночас доброта в процесі соціального обміну, відчуття спільності, повага до інших та заслужена повага до власної особистості, компетентність та виконання зобов'язань, які пов'язані з досягненням спільної мети, споріднена система цінностей і взаємна віра одне в одного учасниками взаємодії на основі позитивного сприйняття ідентичності лідера виступають додатковими ресурсами для застосування «м'якої сили» в управлінській практиці.

Вувінг називає характерними ознаками використання «м'якої сили» представлення у позитивному світлі альтернативних шляхів досягнення цілей завдяки наданню інформації про них привабливої форми [12]. Також, відзначається акцент на можливостях і перевагах запропонованих стратегічних і тактичних дій. Важливу роль відіграє спосіб подачі бачення лідера, який повинен залучати в процес сприйняття не тільки когнітивну, а й емоційну сферу тих, кому воно презентується. Лідер проявляє бережливість, обачливість, уважність та деякою мірою поступливість у процесі управління з використанням «м'якої сили». При цьому, взаємодія з тими до кого звертається лідер відрізняється чесністю, взаємоповагою та переважанням стратегії співпраці при пошуку шляхів вирішення актуальних проблем. Вувінг позначає «м'яку силу», як трансакційну владу [12]. Фундаментом трансакційної влади виступає взаємне задоволення певних потреб.

Тобто, лідер вміє пояснювати й розкривати власне бачення надихаюче та у відповідності з цінностями і інтересами осіб з якими відбувається взаємодія, цим самим досягаючи відчуття спільності описаних цілей і прагнень. Також, вміння використання «м'якої сили» передбачає здатність здійснювати вплив на систему пріоритетів та критеріїв прийняття рішення інших людей з метою перетворення бажаного для лідера результату на важливий і цінний для них. Най описує сутність «м'якої сили», як здатність досягати цілей через демонстрацію їх привабливості, трансформуючи їх у внутрішні прагнення тих, до кого звертається лідер, а також особисту привабливість замість використання різноманітних заходів примусу на шляху до досягнення бажаного результату й мотивування до дій винагородами чи покараннями [10]. При цьому, приваблювати може не тільки озвучений напрямок руху чи особистість лідера, а й система ідеалів, культура та політика, які Най розглядав у контексті міжнародних відносин та використання влади політичними силами [9]. Однак, як відомо для організаційного середовища теж виокремлюють такі характеристики, як цінності організації, корпоративна культура та політика діяльності організації, зокрема, відношення до працівників, що робить можливим припустити ефективність використання «м'якої сили» посередництвом впливу привабливості даних особливостей організаційного середовища, а також особистості керівника й поглядів лідера на бажання та прагнення співробітників. Основна відмінність «м'якої сили» від «жорсткої сили» полягає у відмові від використання різноманітних методів примушування до прийняття поглядів, цілей чи прагнень лідера. Формами прояву «м'якої сили» являється ефективне використання інформації шляхом її представлення у вигідному світлі, відповідна риторика та здатність до переконання інших. Найм'якшим із способів застосування «м'якої сили» виступає перетворення ідей на спільні шляхом їх озвучення у позитивному світлі, виокремлення переваг їх підтримання для тих з ким вони обговорюються, а також окреслення їх відповідності цінностям, ідеалам і прагненням тих у взаємодії з ким використовується дана форма влади [34].

Один з механізмів «м'якої сили» передбачає створення привабливих рис чи умов, які відповідають прагненням осіб щодо яких застосовується розглянута у даній статті форма влади [24]. Виходячи з того, що у політології привабливими можуть виступати політичні погляди та культура, проводячи аналогію з організаційним середовищем, робимо висновок про привабливість політики організації та організаційної корпоративної культури, як механізми використання «м'якої сили» в управлінні організацією. Копіювання моделей і принципів політики відношення до працівників організації у компаній, що досягли особливого успіху в роботі з власними працівниками, являється одним із прикладів застосування «м'якої сили» в управлінській практиці. Най стверджує, що привабливість ідей лідера зростає у випадку наявності прикладів їх успішного застосування іншими або в інших умовах [8]. Відомо, що успіх певної культури чи політики у окремих сферах роблять їх привабливими для наслідування іншими країнами. Звідси, знову ж таки за аналогією робимо висновок про те, що успішні в одному організаційному середовищі ідеологія та корпоративна культура буде привабливою для наслідування іншими організаціями в чому й бачимо прояв «м'якої сили» лідерів та управлінців, які впровадили їх вперше й використовують в інших організаціях.

На думку Ная, основоположну роль у використанні «м`якої сили» відіграють саме універсальні цінності [9]. Він підкреслює, що лицемірність та зарозумілість у внутрішній або зовнішній політиці здатні підірвати позиції влади, яка використовує «м'яку силу». Додатковими джерелами даної форми влади виступають бренд та дипломатія. Останню в організаційному контексті можна прирівняти до корпоративних комунікацій.

Під час використання нормативного формування суджень лідер спирається на визначення актуальної проблеми, що стосується моральної чи емоційної сфери [16]. Відтак, її вирішення усіма, хто слухає виступ сприймається як правильне, оскільки тематика являється актуальною. Аналітичний підхід робить акцент на демонстрації причинно-наслідкових зв'язків та побудові на їх основі промови [15]. При використанні нормативного підходу відзначається звернення до емоцій та почуттів тих з ким відбувається взаємодія. Моральний підхід передбачає пропозицію поглянути на проблему чи ситуацію крізь іншу призму переконань та уявлень, відповідно розширити перспективи бачення й змінити контекст сприйняття, аналізу та вирішення проблеми, що й зумовлює подальші зміни в поведінці [16]. Формулювання певного варіанту вирішення проблеми, як морально правильного робить його більш привабливим для тих, кому він пропонується [13]. Використання емоційного підходу під час представлення певного варіанту вирішення проблеми передбачає супровід промови зображеннями та звуками, що підсилюють емоційну відповідь слухачів на предмет обговорення. Деякі лідери вдаються до використання історій та міфів з метою викликання певного емоційного стану в аудиторії, до якої вони звертаються, для кращого сприйняття нею запропонованих ідей. Зокрема, досить часто використовують історії, які викликають страх для демонстрації на контрасті з його переживанням привабливості варіанту пов'язаного з відчуттям безпеки та спокою [20]. Вибір певного способу пояснення причинно-наслідкових зв'язків, також, пов'язаний із метою представлення більш вигідних та привабливих альтернатив шляхом розподілу зон відповідальності та визначення сфер впливу для досягнення бажаних змін.

Наступним механізмом використання «м'якої сили» виступає дискурс [21]. Стратегічне використання відповідної риторики здатне сприяти перевторенню запропонованої ідеї в домінуючу та переможну для тих, кому вона озвучується. Зокрема, шляхом зміни риторики, створення нових символів їх їх ефективного використання у певному середовищі можлива трансформація контексту, що й здійснює вплив на процес прийняття рішень. Пряме спілкування здатне впливати на напрямок мислення, а також як наслідок веде до зміни стилю управління [26]. При цьому, відзначається представлення лідерами інтересів та цінності тих до кого вони звертаються [8]. Варто зазначити, що на даний момент до публічної дипломатії вдаються не тільки держави, а й окремі громади, групи та організації [27]. Комунікаційні технології, які зараз стрімко розвиваються тільки посилюють публічну дипломатію та дозволяють їй легко й швидко поширюватися за межі перебування її представників. Медіа та засоби масової інформації дозволяють використовувати «м'яку силу» шляхом впливу на почуття тих до кого звертається лідер [22-25].

Іншим механізмом використання «м'якої сили» в організаційному середовищі виступає введення соціальних норм, характерних для певних груп та спільнот, зокрема, професійних [18-24]. Норми у психології являються стандартами поведінки, що прийняті в певній спільноті чи певному середовищі. Зокрема, під описовими нормами розуміється типова для певного соціального середовища поведінка, що відрізняється своєю поширеністю. Норми заборони пов'язані з типами реагування, що вважаються неприйнятними чи не бажаними. Відмінність соціальних норм від групових полягає у тому, що перші використовуються як щодо груп, так і за певних соціальних умов. Водночас групові норми характеризуються специфічністю для певної групи.

Одним з важливих джерел «м'якої сили», на думку Ная, являється довіра [9]. Однак, часто довіра виникає саме на основі дотримання прийнятих у певній спільноті норм. Відчуття довіри часто асоціюється з теплотою, відкритим і щирим спілкуванням, позитивною оцінкою особистості, виникненням симпатії, а також моральністю. На основі цього виникає розуміння зв'язку почуття довіри з уявленнями про риси особистості, якій можна довіряти та особливостями сприйняття іншої людини у ситуаціях соціальної взаємодії. Відповідно, якщо лідер володіє рисами, що в соціальних уявленнях пов'язані з підставами для зміцнення й збереження довіри, лідерська позиція та вплив зростатимуть і запропоновані такою особистістю норми розглядатимуться частіше у позитивному світлі. Ван Хем стверджує, що культура об'єднує соціальні групи не залежно від їх розміру, однак медіа сприяють формуванню та зміцненню соціальної прихильності до лідерів груп [28]. За словами Гілбоа, важливу роль у формуванні бренду лідера, який вдається до використання «м'якої сили», відіграє управління іміджем, а також, використання символів у процесі побудови стосунків з тими на кого здійснюється вплив [27]. Однак, як і в піарі, метою формування та розвитку зв'язків з певними групами виступає створення визначеного образу лідера та зміна його сприйняття. Най наголошує на ролі позитивного іміджу лідера, який базується на особистісних якостях і характеристиках управлінської позиції, а також діях у напрямку посилення влади [9]. Повага, захоплення та привабливість лагідності в підходах до управління роблять лідера бажаним і притягують послідовників. Механізми використання «м'якої сили» нагадують процес «ідентифікації», який описали Лассвелл та Каплан [33]. Зокрема, на думку авторів, соціальна група, тобто всі її члени, переймають цінності лідера на основі поваги до його чи її особистості, а також захоплення нею. Демонстрація ефективності використання певної норми підвищує авторитетність, престижність та визнання лідера, що пропонує її впровадити.

Норми, цінності, ідеї та знання пронизують досвід, який засвоюється як в процесі соціалізації, так і під час адаптації до нового середовища і змін у ньому (у нашому випадку мова про організаційне середовище). Прийняття запропонованих норм залежить від успішності їх практичного застосування, що стає однією з підстав для прийняття рішення про їх впровадження чи відхилення, на етапі фільтрації інформації про них. Зокрема, прийняття та копіювання певних норм іншими країнами відбувається у випадку їх корисності. За аналогією робимо висновок про копіювання організаційних норм, які корисні в одному середовищі іншими структурами. Отже, спостереження за успішним використанням певних норм у певному середовищі зумовлює виникнення потреби у їх прийнятті та використанні представниками іншого середовища з подібними рисами, ознаками чи сферами діяльності. Описаний механізм використання «м'якої сили» пов'язаний з феноменом дифузії соціальної норми та навчання, інновацій і процесу еволюції, характерному для всіх типів спільнот з плином часу [18]. Водночас процес прийняття та впровадження норм у певному середовищі залишає достатньо простору для використання різного роду інновацій у процесі їх адаптації до певної культури та потреб окремої спільноти. Звідси випливає ще один висновок про значення потенційної можливості досягнення успіху для використання «м'якої сили», оскільки без перспективи покращення поточної реальності, запропонований варіант дій стає менш привабливим для вибору та реалізації. У процесі дифузії норм поширення нової ідеї відбувається до моменту її перетворення в домінантну та найбільш прийнятну для всіх представників певного середовища. Приклади успішного використання певних підходів до управління, корпоративної культури чи організаційних норм, шляхів досягнення подібних організаційних цілей підвищує їх привабливість в очах співробітників інших організацій у подібних сферах, що робить процес їх сприйняття більш позитивним та простішим за рахунок присутності віри в їх ефективність.

Важливою умовою використання «м'якої сили» сили являється повага до особистості лідера, у випадку розгляду даної форми влади у організаційному середовищі, менеджера [8-12]. Також, додатковим ресурсом «м'якої сили» виступає відчуття захоплення особистісними якостями та особистими досягненнями керівника. Отже, робимо висновок про зв'язок механізму атракції з «м'якою силою» менеджера. Під атракцією у психології розуміють інтерес або симпатію, що може характеризуватися як односторонністю щодо певної людини, так і взаємністю. При цьому, інтерес поширюється на процеси спілкування та взаємодії. Фундаментом для формування симпатії служить привабливість іншої людини, що може базуватися на наявному досвіді взаємодії, ставленні до особистісних якостей чи афіліації. З визначення афіліації випливає, що вона пов'язана з симпатією та прихильністю на основі яких і будуються стосунки чи виникає бажання до продовження взаємодії, ділових відносин і/або дружби. Зокрема, підґрунтям для збереження відносин являється актуалізація потреби в приналежності до оточення певної особи. Отже, привабливість особистості лідера являється однією з умов використання «м'якої сили». Водночас механізм атракції лежить в основі ефективності звернення до неї за умови авторитетності керівника та сформованості позитивного відношення до нього.

Використання «м'якої сили» полягає в тому, що інші починають робити те чого від них хочуть з власної вільної волі, зі свого бажання на основі захоплення запропонованим і усвідомлення близькості цілей особистій системі цінностей. Отже, «м'яка сила» являється формою метавлади, як підвиду влади, оскільки вона базується на відносинах побудованих на основі та в межах структури ширших соціальних відносин, що здійснюють вплив як на характер взаємодії в них, так і на її результати [13]. Відтак, робимо висновок, що на ефективність застосування «м'якої сили» більший вплив мають чинники ендогенної природи, ніж екзогенної. При цьому відбувається постійне структурування соціальних відносин на основі створення матриці з відповідними можливостями для реалізації певних способів дій. Умовою використання «м'якої сили» виступає здатність лідера формувати уподобання та інтереси інших з метою їх наближення до власних. Зокрема, прийняття бажаних для лідера ідей може відбуватися і в процесі суб'єктивації. Культурними умовами використання «м'якої сили» та внутрішніх джерел даної форми влади виступають високий рівень згуртованості та якості умов праці, автономність, доступ до значних і привабливих можливостей, толерантність, а також привабливість для наслідування. Основними цінностями політики являється справедливість, турбота про колектив, а також чесність гри.

Люди звикли мислити традиційно на основі засвоєних соціальних уявлень та побудованих на їх підґрунті теорій. Надзвичайно складно змінювати звичні погляди й лідеру необхідно докладати значних зусиль з метою впливу на них. Відтак, від лідерів вимагається уважність та проникливість на рівні з їх ініціативністю, оскільки важливо враховувати переваги для інших від запропонованих стратегій чи підходів, на основі знання потреб та інтересів тих до кого звертається лідер. Важливим аспектом використання «м'якої сили» в менеджменті будь-якого рівня являється постійна критична оцінка ефективності її використання, а також обраної стратегії з огляду на необхідні ресурси для реалізації окресленого лідером плану дій. Однак, труднощі можуть зумовлюватися обмеженістю когнітивних моделей сприйняття світу тих, хто приймає рішення, а відтак однобічного розуміння та тлумачення обраних варіантів, що знижує потенціал застосування досліджуваної форми влади. Чистота намірів та усвідомлення всіх наслідків прийняття певного рішення, також, виступають невід'ємними компонентами використання «м'якої сили» лідерами та управлінцями різного рівня. При цьому, акцент робиться на результатах прийняття певного рішення та його практичної реалізації замість фокусування на доступних ресурсах, оскільки саме наслідки можуть як привабити, так і відштовхнути тих до кого звертається лідер. Також, орієнтація на ресурси виступає джерелом відмінної від «м'якої сили», «жорсткої» форми влади. Водночас необхідно враховувати ригідність мислення та раціоналізаторські тенденції людського сприйняття, що на відміну від раціонального мислення, здатне спотворювати бачення прогнозованих результатів і їх сприйняття всіма сторонами взаємодії.

Базовими ресурсами, які дозволяють вдаватися до «м'якої сили» у процесі управління виступають доброзичливе, емпатійне та співчутливе ставлення до інших із акцентом на щедрість у процесі задоволення їх потреб, компетеність (виражена експертність) лідера у важливих для інших сферах, а також вірність власній системі цінностей, що співголосна системі цінностей послідовників лідера чи приваблива для них. Водночас важливу роль відіграє ідентичність лідера, система базових переконань на основі яких приймаються рішення й природа істинних намірів. Відтак, Вувінг виокремлює три види «м'якої сили» [12]. Зокрема, «доброчинна сила» полягає у хорошому ставленні лідера до інших людей, а також проявах доброти та щедрості у задоволенні виявлених потреб. При цьому, «блискуча сила» пов'язана з наявністю експертних знань, умінь та навичок, які необхідні для вирішення актуальних проблем. Остання у класифікації автора, «прекрасна сила», характеризується відповідністю рішень лідера та поведінки внутрішній системі цінностей, озвученим переконанням і прагненням, а також ідентичності, яка викликає повагу.

Отже, вивчення концепції «м'якої сили» дає можливість знайти подібності між принципами та засадами використання даної форми влади у процесі управління та теорією відносин, яка добре відома у психології менеджменту [35]. Чоловіча влада переважно асоціюється з легітимністю та силою. Водночас жіноча влада частіше пов'язується із прийняттям на себе певних зобов'язань та турботою про інших. Зокрема, відповідно до даної теорії ефективний керівник повинен робити акцент на якість взаємодії з підлеглими й задоволення їх потреб у процесі прийняття управлінських рішень. Враховуючи природну схильність жінок до задоволення потреб інших людей, можна зробити висновок про близькість даного стилю саме жіночому менеджменту. Позитивний соціально-психологічний клімат у колективі створює хороші умови для формування прихильності до особистості лідера й прагнення її наслідувати [36]. Як знаємо з аналізу механізмів використання «м'якої сили», саме повага до особистості лідера та прихильність лежать в основі застосування даної форми влади, оскільки вони сприяють підвищенню довіри без якої вдаватися до «м'якої сили» неефективно.

На основі аналізу змісту поняття «м'якої сили», а також особливостей і механізмів її використання, можна зробити висновок про подібність даної форми влади й тієї якою користуються трансформаційні або іншими словами харизматичні лідери. Зокрема, для даного стилю лідерства характерне пробудження у підлеглих керівника прагнення рухатися до поставленої мети та мотивування до активних дій на шляху до неї [37]. Також, визначальною ознакою даного стилю лідерства, виступає сильна прихильність до особистості лідера, що як знаємо являється однією з умов використання «м'якої сили». Отже, владу до якої вдаються трансформаційні лідери можна назвати «м'якою силою» в тих ситуаціях, коли вони надихають команду на отримання високих результатів шляхом демонстрації їх переваг та корисності для кожного учасника процесу досягнення поставлених цілей.

Висновки

м'яка сила психологія менеджмент

Сутність «м'якої сили» полягає у здатності перетворення цілей і прагнень лідера у бажання тих до кого відбувається звернення на основі демонстрації переваг досягнення прогнозованих результатів, їх корисності й загалом формування прихильності до особистості лідера. Базовими умовами використання «м'якої сили» виступає присутність взаємоповаги, авторитетність та компетентність лідера. Важливими якостями, які посилюють ефект від застосування механізмів «м'якої сили», вважаються доброта, щирість, емпатійність, справедливість, щедрість, доброзичливість, а також вірність власним цінностям і переконанням. Використання даної форми влади у організаційному середовищі характерне для прихильників теорії відносин та трансформаційних лідерів.

Література

1. Ronald R., Newstead T. Crisis leadership.Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior 10.1. 2023. P. 201-224.

2. Dahl R. The concept of power. Behavioral Science, 2. 1957. P. 210 - 215.

3. Weber M. Essays in sociology (H. H. Gerth & C. Wright Mills, Trans.). New York: Oxford University Press. 1946. 498 p.

4. Russell B. Power: A new social analysis. New York: Norton. 1938. 288 p.

5. Wartenberg T. The forms of power. Philadelphia: Temple University Press. 1990. 253 p.

6. Mills C. The power elite. Oxford, UK: Oxford University Press. 1956. 488 p.

7. Nye J. Soft power. Foreign Policy. 1990. P. 153 - 172.

8. Nye J. Soft Power: The Origins and Political Progress of a Concept. Palgrave Communications, Vol. 3, 2017, Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=2942713 or http://dx.doi.org/10.1057/ palcomms.2017.8

9. Nye J. Bound to Lead: The Changing Nature of American Power. Basic Books: New York. 1990. 32 p.

10. Nye J. The Powers to Lead. Oxford University Press: Oxford. 2008. 248 p.

11. Nye J. The Future of Power. Public Affairs: New York. 2011. 320 p.

12. Vuving A. The Logic of Attraction: Outline of a Theory of Soft Power. 2019. Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=3637662 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.3637662

13. Hall P. Meta-Power, Social Organization, and the Shaping of Social Action. Symbolic Interaction 20. 1997. P. 397-418.

14. Treverton G., Jones S. Measuring National Power, Rand National Security Research Division Conference Proceedings. Santa Monica CA: RAND Corporation. 2005. P. 17.

15. Qin Y. Power and Relation. In: A Relational Theory of World Politics. Cambridge University Press. 2018. P. 241-288.

16. Wagner J. The effectiveness of soft & hard power in contemporary international relations. E-International Relations. 2014. P. 1-2.

17. Chan S., Mak W. Transformational leadership, pride in being a follower of the leader and organizational commitment. Leadersh Organ Dev J 35(8). 2014. P. 674-690

18. Acharya A. How ideas spread: whose norms matter? Norm localization and institutional change in Asian regionalism. International Organization, 58. Spring. 2004. P. 239 - 275.

19. Axelrod R. An evolutionary approach to norms. American Political Science Review, 80 (4). 1986. P. 1095 - 1111.

20. Bachrach P., Baratz M. Two faces of power. American Political Science Review, 56 (4). 1962. P. 947 - 952.

21. Baldwin D. Power and international relations. In Handbook of international relations, Edited by: Carlsnaes W., Simmons, B. and Risse-Kappen, London: Sage. 2002. P. 177 - 191.

22. Benford R. Snow D. Framing processes and social movements: an overview and assessment. Annual Review of Sociology, 26 (1). 2000. P. 611 - 639.

23. Finnemore M. Sikkink K. International norm dynamics and political change. International Organization, 52 (4). 1998. P. 997 - 917.

24. Jenkins G. Soft power, strategic security, and international philanthropy. North Carolina Law Review, 85. 2007. 775 p.

25. McClory J. The Soft Power 30: A Global Ranking of Soft Power. Report. London: Portland Communications, 2017. available at: < https://softpower30.com/wpcontent/uploads/ 2017/07/The-Soft-Power-30-Report-2017-Web-1.pdf>

26. Nisbet E., Nisbet M., Scheufele D., Shanahan J. Public Diplomacy, Television News, and Muslim Opinion, The Harvard International Journal of Press/Politics, Vol.9 No.2. 2004. P. 11-37.

27. Gilboa E. Searching for a Theory of Public Diplomacy, The Annals of the American Academy of Political and Social Science, Vol.616 No.1. 2008. P. 55-77.

28. Van Ham P. Branding Territory: Inside the Wonderful Worlds of PR and IR Theory, Millennium-Journal of International Studies, Vol.31 No.2. 2002. P. 249-269.

29. Carr E. The Twenty Years Crisis 1919-1939: An Introduction to the Study of International Relations, London: Macmillan. 1946. 247 p.

30. Lukes S. Power: A Radical View, London: MacMillan Press. 1974. 201 p.

31. Fontana B. Hegemony and Power: On the Relation Between Gramsci and Machiavelli, Minneapolis; London: University of Minnesota Press. 1993. 242 p.

32. Layne C. The Unbearable Lightness of Power in Inderjeet Parmar and Michael Cox (eds.), Soft Power and US Foreign Policy: Theoretical, historical, and contemporary perspectives, London; New York: Routledge. 2010. 236 p.

33. Lasswell H., Kaplan A. Power and Society: A Framework for Political Inquiry. New Haven: Yale University Press. 1950. 334 p.

34. Rothman S. Revising the soft power concept: what are the means and mechanisms of soft power? Journal of Political Power, 4(1). 2011. P. 49-64. https://doi.org/10.1080/2158379X. 2011.556346

35. Carton A. The science of leadership: A theoretical model and research agenda. Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior, 9(1). 2022. P. 61-93.

36. Stone A., Patterson K. The history of leadership focus. Springer Books. 2023. P. 689-715.

37. Fischer T., Sitkin S. Leadership styles: A comprehensive assessment and way forward. Academy of Management Annals, 17(1). 2023. P. 331-372.

References

1. Riggio, Ronald E., and Toby Newstead. (2023). Crisis leadership. Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior 10.1. P. 201-224.

2. Dahl, R.A. (1957). The concept of power. Behavioral Science, 2. P. 210 - 215.

3. Weber, M. (1946). Essays in sociology (H. H. Gerth & C. Wright Mills, Trans.). New York: Oxford University Press. 498 p.

4. Russell, B. (1938). Power: A new social analysis. New York: Norton. 288 p.

5. Wartenberg, T. E. (1990). The forms of power. Philadelphia: Temple University Press. 253 p.

6. Mills, C. W. (1956). The power elite. Oxford, UK: Oxford University Press. 488 p.

7. Nye, J.S. (1990). Soft power. Foreign Policy. P. 153 - 172.

8. Nye, J.S. (2017). Soft Power: The Origins and Political Progress of a Concept. Palgrave Communications, Vol. 3, Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=2942713 or http://dx. doi.org/10.1057/palcomms.2017.8

9. Nye, J.S. (1990). Bound to Lead: The Changing Nature of American Power. Basic Books: New York. 32 p.

10. Nye, J.S. (2008). The Powers to Lead. Oxford University Press: Oxford. 248 p.

11. Nye, J.S. (2011). The Future of Power. Public Affairs: New York. 320 p.

12. Vuving, A. (2019). The Logic of Attraction: Outline of a Theory of Soft Power. Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=3637662 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.3637662

13. Hall, P. M. (1997). Meta-Power, Social Organization, and the Shaping of Social Action. Symbolic Interaction 20. P. 397-418.

14. Gregory F. Treverton and Seth G. Jones. (2005). Measuring National Power, Rand National Security Research Division Conference Proceedings (Santa Monica CA: RAND Corporation). P.17.

15. Qin, Y. (2018). Power and Relation. In: A Relational Theory of World Politics. Cambridge University Press. P. 241-288.

16. Wagner, J. P. N. (2014). The effectiveness of soft & hard power in contemporary international relations. E-International Relations. P. 1-2.

17. Chan S. and Mak, W. M. (2014). Transformational leadership, pride in being a follower of the leader and organizational commitment. Leadersh Organ Dev J 35(8). P. 674-690

18. Acharya, A. (2004). How ideas spread: whose norms matter? Norm localization and institutional change in Asian regionalism. International Organization, 58. Spring. P. 239 - 275.

19. Axelrod R. (1986). An evolutionary approach to norms. American Political Science Review, 80 (4): P. 1095 - 1111.

20. Bachrach, P. and Baratz, M.S. (1962). Two faces of power. American Political Science Review, 56 (4): P. 947 - 952.

21. Baldwin, D.A. (2002). Power and international relations. In Handbook of international relations, Edited by: Carlsnaes, W., Simmons, B.A. and Risse-Kappen, London: Sage. P. 177 - 191.

22. Benford, R.D. and Snow, D.A. (2000). Framing processes and social movements: an overview and assessment. Annual Review of Sociology, 26 (1): P. 611 - 639.

23. Finnemore, M. and Sikkink, K. (1998). International norm dynamics and political change. International Organization, 52 (4): P. 997 - 917.

24. Jenkins, G. (2007). Soft power, strategic security, and international philanthropy. North Carolina Law Review, 85: 775 p.

25. McClory, J. (2017). The Soft Power 30: A Global Ranking of Soft Power. Report. London: Portland Communications, available at: < https://softpower30.com/wpcontent/uploads/ 2017/07/The-Soft-Power-30-Report-2017-Web-1.pdf>

26. Nisbet, E.C., Nisbet, M.C., Scheufele, D.A. and Shanahan, J.E. (2004). Public Diplomacy, Television News, and Muslim Opinion. The Harvard International Journal of Press/Politics, Vol.9 No.2, P. 11-37.

27. Gilboa, E. (2008). Searching for a Theory of Public Diplomacy. The Annals of the American Academy of Political and Social Science, Vol.616 No.1, P. 55-77.

28. Van Ham, P. (2002). Branding Territory: Inside the Wonderful Worlds of PR and IR Theory. Millennium-Journal of International Studies, Vol.31 No.2, P. 249-269.

29. Carr, E. H. (1946). The Twenty Years Crisis 1919-1939: An Introduction to the Study of International Relations, London: Macmillan. 247 p.

30. Lukes, S. (1974). Power: A Radical View, London: MacMillan Press. 201 p.

31. Fontana, B. (1993). Hegemony and Power: On the Relation Between Gramsci and Machiavelli, Minneapolis; London: University of Minnesota Press. 242 p.

32. Layne, C. (2010). The Unbearable Lightness of Power in Inderjeet Parmar and Michael Cox (eds.), Soft Power and US Foreign Policy: Theoretical, historical, and contemporary perspectives, London; New York: Routledge. 236 p.

33. Lasswell, Harold D. and Abraham Kaplan. (1950). Power and Society: A Framework for Political Inquiry. New Haven: Yale University Press. 334 p.

34. Rothman, S. B. (2011). Revising the soft power concept: what are the means and mechanisms of soft power? Journal of Political Power, 4(1), P. 49-64. https://doi.org/10.1080/ 2158379X.2011.556346

35. Carton, A. M. (2022). The science of leadership: A theoretical model and research agenda. Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior, 9(1), P. 61-93.

36. Stone, A. G. and Patterson, K. (2023). The history of leadership focus. Springer Books, P. 689-715.

37. Fischer, T. and Sitkin, S. B. (2023). Leadership styles: A comprehensive assessment and way forward. Academy of Management Annals, 17(1), P. 331-372.

Размещено на Allbest.ru