Психологічні аспекти посттравматичного зростання особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Москалець Віктор Петрович доктор психологічних наук, професор

Федик Оксана Василівна кандидат психологічних наук, доцент,

Хрущ Олена Василівна кандидат психологічних наук, доцент

м. Івано-Франківськ



Анотація

Стаття присвячена вивченню психологічних аспектів посттравматичного зростання особистості, яке є процесом позитивних змін у людини після переживання травматичних подій. Зокрема, у статті досліджується вплив травматичних подій на психологічний розвиток та особистісну трансформацію.

Висвітлено концепцію посттравматичного зростання, яка передбачає, що людина може здобути нові переконання, цінності, змінити свої погляди на життя та розвинути нові можливості після негативного досвіду. Зазначається, що такі травматичні події можуть викликати почуття безпорадності та стресу, але також можуть стати стимулом до саморефлексії, самовдосконалення та зміни у способі сприйняття світу.

Автори аналізують основні аспекти цього явища, зокрема внутрішній розвиток, зміни у системі цінностей, підвищена внутрішня міцність, резильєнтність.

У статті розглядаються основні компоненти посттравматичного зростання, зокрема, внутрішні ресурси особистості, такі як розвиток самосвідомості, зміцнення віри у власні сили, пошук нових цілей і сенсу життя, а також зовнішні фактори, такі як підтримка оточуючих, спільноти та соціальна підтримка.

Проаналізовано результати досліджень, які підтверджують ефективність різноманітних психологічних підходів до посттравматичного зростання.

Дослідження, представлене в статті, дає узагальнені уявлення та розуміння механізмів посттравматичного зростання, а також може бути корисним як для практикуючих психологів, так і для дослідників у галузі психології. посттравматичний психологічний особистісний розвиток

Висновки статті підкреслюють важливість розвитку ресурсів та підтримки для осіб, що пережили травматичні події, та вказують на необхідність урахування психологічного аспекту при розвитку програм підтримки і реабілітації таких осіб.

Ключові слова: посттравматичне зростання, особистість, психотравма, травмуючі ситуації, резильєнтність, соціальна підтримка, внутрішні ресурси. зовнішні ресурси, сенс життя, психологічна підтримка.



Annotation

Moskalets Viktor Petrovych Doctor of Psychology, Professor, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Professor of the Department of General Psychology, Ivano-Frankivsk,

Fedyk Oksana Vasylivna PhD in Psychology, Associate Professor, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Associate Professor of the Department of General Psychology, Ivano-Frankivsk,

Khrushch Olena Vasylivna PhD in Psychology, Associate Professor, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Associate Professor of the Department of General Psychology, Ivano-Frankivsk

PSYCHOLOGICAL ASPECTS OF POST-TRAUMATIC PERSONALITY GROWTH

The article is devoted to the study of psychological aspects of posttraumatic personal growth, which is a process of positive changes in a person after experiencing traumatic events. In particular, the article examines the impact of traumatic events on psychological development and personal transformation.

The concept of post-traumatic growth is highlighted, which assumes that a person can acquire new beliefs, values, change their outlook on life and develop new opportunities after a negative experience. It is noted that such traumatic events can cause feelings of helplessness and stress, but they can also become an incentive for self-reflection, self-improvement, and changes in the way the world is perceived.

The authors analyze the main aspects of this phenomenon, including internal development, changes in the value system, increased internal strength, and resilience.

The article discusses the main components of post-traumatic growth, in particular, the internal resources of the individual, such as the development of selfawareness, strengthening of self-confidence, search for new goals and meaning in life, as well as external factors, such as the support of others, communities and social support.

The article analyzes the results of studies that confirm the effectiveness of various psychological approaches to posttraumatic growth.

The research presented in the article provides generalized insights and understanding of the mechanisms of post-traumatic growth, and can be useful for both practicing psychologists and researchers in the field of psychology.

The conclusions of the article emphasize the importance of developing resources and support for survivors of traumatic events and point to the need to take into account the psychological aspect in the development of support and rehabilitation programs for such individuals.

Keywords: post-traumatic growth, personality, psychotrauma, traumatic situations, resilience, social support, internal resources, external resources, meaning of life, psychological support.



Постановка проблеми

Після травматичних подій людина може переживати не лише негативні наслідки, але й зазнавати посттравматичного зростання. Однак механізми цього процесу та його вплив на психічний стан та поведінку особистості залишаються маловивченими. Проблемою є недостатня увага до психологічних аспектів посттравматичного зростання, а також необхідність розробки ефективних психологічних підходів для підтримки осіб, які пережили травматичні події.

Однією з ключових проблем є необхідність розуміння процесу посттравматичного зростання, його взаємозв'язку з психологічними характеристиками та контекстом подій, що його спричинили. Також важливо враховувати індивідуальні особливості особистості та її реакції на стресові ситуації.

Тому актуальною є не лише розробка теоретичного підґрунтя, але й розкриття практичних аспектів посттравматичного зростання з метою покращення якості психологічної допомоги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Першодослідниками феномену і першими ввели термін посттравматичне зростання у 1990-х рр. Р. Тедескі та Л. Калхун [2] для позначення позитивних психологічних змін, що виникають як наслідок негараздів та інших супутніх проблем, а також сприяють рівню функціонування.

Важливо, що обставини, які при цьому виникають, кидають виклик адаптаційним ресурсам особистості, розумінню особистістю світу і свого місця в ньому.

Посттравматичне зростання це, перш за все, про трансформаційні психологічні зміни в мисленні та ставленні людини до світу, що сприяє особистому зростанню [2].

У двадцятому столітті психологи, такі як M. Каплан, B. Доренвейт, В. Франкл, A. Маслов, I. Ялом розглядали можливі способи, відкриття можливості для позитивних особистісних змін.

А. Маслоу стверджував, що психологи мають докладати зусилля для вивчення «людей, які насправді здорові» й демонструють кращі та яскравіші аспекти людської поведінки та натури.

М. Каплан писав про допоміжні процеси і методи, за допомогою яким людям, які переживають життєві негаразди, можна якісно і ефективно допомогти впоратися з ними і, як наслідок, психологічно розвиватися в результаті того, що вони пережили.

Лише у 1980-х роках, а потім ще більше у 1990-х роках, змінився фокус дослідження травматичних подій та їх наслідків від травм до можливостей зростання [1].

Мета статті полягає у розкритті механізмів посттравматичного зростання, виявленні факторів, що сприяють цьому процесу, а також у наданні практичних рекомендацій для психологічної допомоги та підтримки осіб, які пережили травматичні події.

Виклад основного матеріалу

Посттравматичне зростання - це психологічна трансформація після серйозної стресовою або травматичної події; спосіб знайти сенс болю та поглянути за межі страждань із конструктивної сторони. Р. Тедескі та Л. Калхун ввели термін «посттравматичне зростання» та на їхню думку, люди, які пройшли через посттравматичне зростання, продовжують жити зі більшою вдячністю і більшою стійкістю, резильєнтністю.

Посттравматичне зростання описує досвід тих, чий розвиток, принаймні в деяких сферах, перевершив розвиток докризового періоду. Людина не тільки вижила, але й пережила зміни, які вважає важливими і такими, що виходять за межі попереднього стану.

Посттравматичне зростання - це позитивні психологічні зміни, які дозволяють людині переосмислити своє ставлення до стосунків, грошей, успіху та досягнень, переоцінити своє здоров'я, оновити свої цінності та світогляд, по-новому поглянути на все своє життя.

Посттравматичне зростання не обмежується визнанням чи прийняттям. Говорячи про цей феномен йдеться про особисту силу та автономію; хоча травма все ще може бути болючою, людина набуває здатності спрямовувати біль в користь.

Травма змушує людину бути кимось іншим, "наступним життєздатним "я". Погляди людей, які пережили жахливу травму, мають одну спільну рису: вони цінують те, що сталося з ними після травми, тобто те зростання, яке вони пережили, намагаючись впоратися і вижити. Травма сама по собі залишається болючою подією. Виявляється, мало хто свідомо і систематично може зрозуміти травму або отримати з неї користь.

Посттравматичне зростання, ймовірно, є результатом психологічного виживання і може співіснувати із залишковим дистресом від травми. Афективна природа виникнення та розвитку посттравматичного зростання може відрізнятись від інших нормативних процесів розвитку, які призводять людей розвиватись.

Варто зазначити, що не всі люди, які пережили травму та травматичні події, переживають посттравматичне зростання. Індивідуальні реакції на травму та емоційне сприйняття визначають, як людина адаптується та навчається з травми в довгостроковій перспективі.

Дослідження показали, що майже 90% людей, які пережили травму, відчувають одну або більше змін, характерних для посттравматичного зростання [3].

Іншими словами, можна сказати, що посттравматичне зростання є позитивним показником відновлення і здорового подолання стресу або травматичних подій. Недивлячись, що горе все ще зберігається, посттравматичне зростання дозволяє людині дивитися в майбутнє замість того, щоб зациклюватися на минулому.

Феномен зростання після травми спостерігається приблизно стільки ж часу, скільки люди страждають, тобто завжди. Цю тему можна знайти в релігійних текстах, міфології та історіях, що передаються з покоління в покоління, філософських роздумах, літературі протягом століть, а також у більш сучасних засобах масової інформації - телебаченні та кіно.

У середині 1990-х років Р. Тедескі та Л. Калхун запропонували психологічну теорію посттравматичного зростання, яка стала початком офіційних наукових досліджень феномену.

"Люди отримують нове розуміння себе, світу, в якому вони живуть, своїх стосунків з іншими людьми, майбутнього, яке вони можуть мати, і краще розуміють, як прожити своє життя", - каже Р. Тедескі.

Скільки людей переживають посттравматичне зростання? Точний відсоток ще не визначений, але від половини до двох третин людей, які пережили психологічну травму, змінюють свій погляд на життя в цілому і на окремі його аспекти, переоцінюють свої цінності і відносини, відчувають почуття вдячності за те, що мають, і дивляться в майбутнє з більшим оптимізмом. Все це залежить від травми, обставин і як визначається посттравматичне зростання.

Протягом останніх десятиліть психологи провели чимало досліджень цього феномену і отримали деякі дані стосовно посттравматичного зростання, зокрема:

? посттравматичне зростання схильне до тенденції стабільності з певним плином часу;

? люди з високим рівнем екстраверсії більш схильні до посттравматичного зростання. Пов'язано це з тим, що екстраверти активніше реагують на травму і шукають підтримку в зв'язках з іншими людьми;

? серед жінок посттравматичне зростання спостерігається частіше, ніж у чоловіків, але ця різниця невелика;

? у віці 15-27 років особистості частіше проходять через позитивні зміни посттравматичного зростання, ніж діти й літні люди. Тому, що діти до 8 років мають меншу схильність до когнітивних здібностей, необхідних для переживання посттравматичного зростання. В той час як діти пізнього підліткового та раннього дорослого віку намагаються визначити свій світогляд - тому більш відкриті до змін, які лежать в основі процесу зростання;

? існують генетичні підстави для посттравматичного зростання, але дослідники тільки починають це з'ясовувати [4].

Психологи використовують різні шкали самооцінки, щоб визначити, чи покращився стан людини після травми, і якщо так, то наскільки.. Р Тедескі та Л. Калхун розробили опитувальник посттравматичного зростання (PTGI), який вперше був опублікований в Journal of Traumatic Stress в 1996 році. Цей опитувальник вимірює позитивні відповіді у п'яти сферах: 1) прийняття життя; 2) стосунки з іншими; 3) нові життєві можливості; 4) особиста сила; 5) духовні зміни.

Як зазначає Р Тедескі, наразі шкала переглядається для розширення сфери "духовних змін" і щоб додати нові пункти і "включити більше екзистенційних питань, які повинні резонувати з більш світськими людьми", а також врахувати крос-культурні відмінності у сприйнятті духовності. Р Тедескі та Л. Калхун стверджують, що посттравматичний розвиток - це "візіонерська зміна".

Згідно з цією моделлю ПТСР та емоційний біль, який виникає після травматизації, може бути сильнішим, ніж саморуйнування.

Дослідження показали, як посттравматичне зростання призводить до вищого рівня думок, переконань і дій, а також до зниження емоційного дистресу.

Р Тедескі та Л. Калхун ввели та активно термін "посттравматичне зростання", тому що він краще за будь-який інший термін передає суть цього явища.

По-перше, на відміну від того, що мається на увазі, наприклад, під терміном "зростання, пов'язане зі стресом", він фокусується на великих кризах, а не на дрібних стресових факторах.

По-друге, на відміну від термінів, які підкреслюють "видавання бажаного за дійсне" людей, які повідомляють про ці зміни, "посттравматичне зростання" описує зміни, які є реальними і відчутними.

По-третє, на відміну від термінів, які підкреслюють цей процес як один із багатьох способів подолання травми, він не є механізмом подолання.

Нарешті, значне посттравматичне зростання може бути пов'язане з серйозною загрозою або порушенням основної схеми, а іноді може співіснувати зі значним психологічним дистрессом, який неможливо передати словами "розвиватися" або "рости". Певною мірою, це семантичний вибір. Зрозуміло, що, незважаючи на різноманітність таких виборів, в останні десятиліття спостерігається великий інтерес до повідомлень про зростання і процвітання, які є результатом подолання великих життєвих криз.

Згідно з теорією Тедескі та Калхуна, основними особливостями посттравматичного розвитку, які призводять до психологічних змін, є

1) Посттравматичний розвиток супроводжується багатовимірними змінами в системах переконань, життєвих цілях і самовизначенні,

2) Це конструктивний і свідомий процес, який допомагає людині залишатися заземленою і зосередженою на тому, що відбувається в даний момент, незважаючи на всі труднощі, складні ситуації і психологічні травми,

3) посттравматичний розвиток є ціннісно-орієнтованим, оскільки змінює погляд людини на життя в цілому,

4) посттравматичний розвиток є цілеспрямованим, оскільки допомагає людині зосередитися на власних і вищих цілях,

5) посттравматичний розвиток сприяє самовдосконаленню, оскільки людина стає вдячною і починає цінувати те, що має,

6) він змінює спосіб мислення та міркувань людини,

7) посттравматичний розвиток пов'язаний з упевненістю в собі і турботою про себе [3].

Глибоке розуміння, якого людина набуває в процесі посттравматичних змін, робить її самодостатньою і рішучою у пошуку рішень.

Л. Калхун і Р. Тедескі припустили, що афективній дисрегуляції після невдачі або особистої втрати сприяють два типи факторів: 1. Проксимальні фактори - внутрішні кореляти, такі як думки, судження та емоційне значення, яке людина надає події. 2. Дистальні фактори - включають зовнішні по відношенню до людини фактори, такі як люди, що живуть поруч, навколишнє середовище тощо. - Це переконання та емоції, які людина має щодо події, а також емоційна прив'язаність до неї. Посттравматичне зростання набагато тісніше пов'язане з проксимальними факторами, ніж з дистальними.

Теоретики припустили і продемонстрували, що шанси посттравматичного зростання значно зростають, коли люди вчаться приборкувати своїх внутрішніх критиків. Крім того, сильний внутрішній потенціал допомагає регулювати фактори дистанціювання та оптимізувати їхній вплив на життя. Дослідження показують, що якщо порівнювати людей, які пережили важку травму, з тими, хто її не пережив, то позитивні особистісні зміни значно більш виражені у тих, хто вижив [4].

Навіть нетравмовані жертви повідомляють про певне зростання, що вказує на тенденцію до позитивних змін у цілому, а не лише в результаті уроків, винесених з травматичних подій. Вони змінюють своє бачення світу і припущення, якими керуються у своїх діях, що допомагає їм зрозуміти причини і наслідки того, що відбувається, і що може надати їхньому життю загального сенсу і мети.

М. Паркс назвав цей процес «світом припущення» і зазначив, що він «включає в себе все, що ми знаємо або думаємо, що знаємо».

Незалежно від того, як відбувається посттравматичне зростання і яка сфера життя постраждала найбільше, перетворення негативного на позитивне змінює людину в цілому. Основна ідея посттравматичного зростання полягає в тому, що жертви зцілюються, трансформуючи небажані думки в позитивні дії, відповідно до принципів позитивної психології. Хоча посттравматичне зростання спочатку було представлене як психологічна теорія Л. Калхун і Р. Тедескі, за останні два десятиліття воно було включене в різні моделі та інтервенції позитивної психології за Колер [3].

Сфери посттравматичного зростання включають в себе наступні.

1. Зростає цінність життя: процес розвитку, викликаний травматичним досвідом, призводить до зміни пріоритетів. Зростає важливість дрібних, повсякденних речей. Матеріальні речі втрачають свою цінність, натомість особисті стосунки стають набагато ціннішими.

2. Інтенсифікація особистих стосунків: травматична подія впливає на зміни у стосунках. Деякі стосунки закінчуються, а інші стають набагато ціннішими. Здатність до емпатії зростає. Людина здатна відчувати більше співчуття до інших, особливо до тих, хто цього потребує.

3. Усвідомлення власних сильних сторін: разом з правильною оцінкою власної вразливості зростає відчуття внутрішньої сили. Зростає впевненість у тому, що можна впоратися з наслідками руйнівних подій.

4. Відкриття нових можливостей у житті: людина знаходить нові цілі та завдання в житті. Це може бути пов'язано зі зміною професії, підвищенням соціальної активності тощо.

5. Інтенсифікація духовного усвідомлення: екстремальні переживання, викликані травматичною подією, породжують екзистенційні питання. Змінюються погляди на сенс життя, що може призвести до підвищення духовності та духовних переживань [2].

Два видатні психотерапевти 20-го століття, В. Франкл і М. Еріксон, є живими прикладами того, що можна назвати посттравматичним зростанням. В. Франкл провів два роки і сім місяців у нелюдських умовах концтаборів Терезієнштадт, Аушвіц і Дахау, під час яких втратив батьків і дружину. Після звільнення він створив власний напрямок екзистенціальної терапії - логотерапію, яка стала всесвітньо відомою, а його книги видані 32 мовами. Парадоксальна діалектична природа явища посттравматичного розвитку, очевидно, відображена в одному з методів логотерапії - методі парадоксальної інтенції.

М. Еріксон був двічі за життя паралізований поліомієлітом, але це не завадило йому революціонізувати підхід до використання гіпнозу в психотерапії та зробити значний внесок у розвиток принципів і технік психотерапії, серед яких: утилізація, використання гумору, зондування, фокусування на ресурсах, прийняття унікальної індивідуальності клієнта, використання специфічних мовленнєвих патернів, психотерапевтичне розповідання історій, моделювання за Мільтоном, адаптація та консультування тощо. Керівним принципом підходу Еріксона є принцип утилізації [1].

В одному з досліджень Р. Тедескі визначив три ключові елементи, які є умовами для посттравматичного зростання:

1. З цього досвіду людина приймає, що життя є невизначеним і не повинно бути руйнівним.

2. Важливо свідомо працювати з власними емоціями, сприймати, розуміти та приймати їх. Це стабілізує самооцінку та самоповагу.

3. Необхідно усвідомлювати свою відповідальність за себе, свої вчинки і своє життя, рішуче приймати свою автономію і незалежність. Важливо також не сприймати себе як жертву кризової ситуації [1].

У мета-аналітичному огляді Праті та П'єтрантон підсумовують результати 103 досліджень про роль оптимізму, соціальної підтримки та стратегій подолання у посттравматичному розвитку. Всі ці фактори виявилися важливими. Релігійний копінг і позитивна переоцінка є найбільш важливими. Релігійний копінг розглядається як специфічне використання релігійних ресурсів по відношенню до стресової події. Важливо розрізняти потенційно функціональні та дисфункціональні форми релігійного копінгу. До перших відносяться роздуми над негативною подією, отримання контролю над складними ситуаціями, близькість до членів релігійної спільноти та супровід інших під час великих життєвих змін.

Позитивна переоцінка - це спроба людини знайти щось позитивне в травматичній події. Крім того, згідно з цим дослідженням, соціальна підтримка, прагнення до соціальної підтримки, духовність і оптимізм помірно пов'язані з посттравматичним зростанням. Дещо менший, але значущий зв'язок із посттравматичним зростанням виявлено у прийнятті способів подолання. Автори роблять висновок, що ці показники не залежать від часу, що минув після травматичної події, статі або способу вимірювання посттравматичного зростання [1].

Нещодавнє дослідження визначило сім взаємодоповнюючих способів підтримки посттравматичного зростання:

1. Зміцнення та побудова терапевтичних стосунків, як з психотерапевтом, так і з подібними травмованими людьми, близькими, друзями та родиною.

2. Повага до індивідуального характеру перспектив і часу на відновлення.

3. Допускати "періоди хаосу" як у психологічному, так і в фізіологічному плані.

4. Емпатичне слухання, яке допомагає людині розповісти про травматичну подію та свій досвід.

5. Підтримка у пошуку сенсу, що може включати відчуття цінності пережитого.

6. Підкріплення позитивних аспектів, які особа, що пережила насильство, визначає для себе.

7. Підтримка в оцінці, постановці цілей та вирішенні проблем [1].

Ця сфера досліджень важлива з низки дуже простих причин. Існують переконливі докази того, що люди, які зіткнулися з дуже складними обставинами, переживають значні зміни у своєму житті, які вони вважають дуже позитивними. Незважаючи на значний прогрес, досягнутий у цій галузі, все ще залишається багато досліджень процесів і результатів, які супроводжують досвід зростання [4].

Отримавши досвід травматичних подій, особа може розвивати свої ресурси та зростати психологічно. Ось деякі практичні рекомендації щодо розвитку посттравматичного зростання та психологічної допомоги:

1. Підтримка соціальних зв'язків: заохочуйте особу підтримуватися відносинами з друзями, сім'єю та спільнотою, що сприяє відновленню віри в людей та підтримує психологічний комфорт.

2. Активний спосіб життя: спонукайте до фізичної активності, спорту, прогулянок на свіжому повітрі, що сприяє зняттю стресу та покращує настрій.

3. Самопізнання: пропонуйте використовувати різні методи саморефлексії, такі як письмові вправи, медитація, щоб краще зрозуміти власні почуття та думки.

4. Розвиток нових навичок: заохочуйте особу навчатися чогось нового, використовуючи можливості розвитку особистості та виявлення нових інтересів.

5. Пошук сенсу та значення: сприяйте пошуку сенсу та значення у травматичних подіях, що допоможе знайти позитивні сторони досвіду та зміцнити внутрішню мотивацію.

6. Психотерапевтична підтримка: рекомендуйте звернутися до психотерапевта для індивідуальних консультацій або групових сесій для розвитку стратегій копінгу та підтримки.

7. Соціальна підтримка: забезпечуйте можливість обговорювати свої почуття та досвід з друзями, родиною або групою підтримки.

8. Прийняття змін: навчіться приймати зміни і адаптуватися до нових умов життя після травматичних подій.

Загальна практика цих рекомендацій сприятиме розвитку посттравматичного зростання особистості, зміцненню ресурсів та підвищенню життєвої якості після травматичних подій.



Висновки

У нашій теоретичній статті ми дослідили різноманітні аспекти посттравматичного зростання особистості в складних життєвих обставинах. За результатами аналізу наукових джерел і теоретичних концепцій, можна зробити наступні висновки:

1. Посттравматичне зростання є процесом, за якого людина розвивається та змінюється після пережитих травматичних подій. Це може бути переживанням нових цінностей, поглядів на світ, а також зміни в особистісній структурі.

2. Причини посттравматичного зростання різноманітні і включають у себе такі фактори, як індивідуальні особливості, соціальна підтримка, можливості для самореалізації та інші.

3. Поняття посттравматичного зростання спрямоване на підкреслення потенційно позитивних наслідків травматичних досвідів і наголошує на можливостях для особистісного зростання після стресових ситуацій.

4. Подальші дослідження в цій області мають важливе значення для розуміння механізмів посттравматичного зростання та розробки ефективних стратегій психологічної підтримки.



Література

1. Алещенко О. В. Посттравматичне зростання. Трансформації особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін: колект. монограф. ; за заг. ред. Л. М. Пріснякової. Дніпро: ЛІРА. 2023. С. 131-151.

2. Тохтамиш О. Посттравматичне зростання в реабілітаційному процесі. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Соціальнаробота». 2018. № 1 (3). С. 57-63.

3. Calhoun L. G. & Tedeschi R. G. Facilitating posttraumatic growth: A clinician's guide, Mahwah. NJ: Lawrence Erlbaum Associates. Inc., 1999. 184р.

4. Tedeschi R. G., Calhoun L. G.. Posttraumatic Growth: conceptual foundations and empirical evidence. PsychologicalInquairy. 2004. №15 (1). Р 1 -18.

5. Zeig J. K. Experiencing Erickson. An Introduction to the Man and His Work. Routledge. New York, 1986.

References

1. Aleshchenko O. V. (2023). Posttravmatychne zrostannya [Post-traumatic growth]. Transformatsiyi osobystosti v umovakh sotsial'no-politychnykh ta ekonomichnykh zmin: kolekt. monohraf ; za zah. red. L. M. Prisnyakovoyi. Dnipro: LIRA. S. 131-151 [in Ukrainian].

2. Calhoun L. G. & Tedeschi R. G. (1999). Facilitating posttraumatic growth: A clinician's guide, Mahwah. NJ: Lawrence Erlbaum Associates. Inc.. 184р [in English].

3. Tedeschi R. G., Calhoun L. G.. (2004). Posttraumatic Growth: conceptual foundations and empirical evidence. Psychological Inquairy. №15 (1). Р 1 -18 [in English].

4. Tokhtamysh O. (2018). Posttravmatychne zrostannya v reabilitatsiynomu protsesi [Posttraumatic growth in the rehabilitation process].Visnyk Kyyivs'koho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka «Sotsial'na robota». № 1 (3). S. 57-63 [in Ukrainian].

5. Zeig J. K. (1986). Experiencing Erickson. An Introduction to the Man and His Work. Routledge; New York [in English].

Размещено на Allbest.ru