Програми соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців в Україні під час повномасштабної українсько-російської війни: аналіз ситуації, стратегії та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Програми соціально психологічної реабілітації військовослужбовців в Україні під час повномасштабної українсько-російської війни: аналіз ситуації, стратегії та перспективи

Кіра Косова, (студентка II курсу другого

(магістерського) рівня вищої освіти

Вступ

Актуальність теми обумовлена необхідністю психологічної допомоги військовослужбовцям, які зазнають сильної травматизації в умовах бойових дій.

Аналіз останніх досліджень. Загальними питаннями посттравматичних розладів та подоланні наслідків психічних травм займались такі науковці як А. Пушкарьов, А. Жаданюк, О. Тимченко, О. Євсюков та інші. Такі науковці як І. Агаєв, Ю. Бриндіков, А. Єна, Р. Попелюшко, О. Капінус, К. Лозінська, В. Маслюк, А. Романишин, Т. Мацевко, А. Сергієнко, В. Шевченко, А. Ярошоку у своїх роботах підіймали питання психологічної реабілітації та надання психологічної допомоги учасникам бойових дій. Загальні питання соціальнопедагогічної та соціально-психологічної роботи з військовослужбовцями, їх сім'ями та близькими розглядались такими науковцями як В. Багрій, В. Бондаренко, Л. Гончаренко, А, Капська, Н. Олексюк та іншими. Питаннями соціальної політики та соціального забезпечення військовослужбовців займались С. Артеменк, В. Баранівський, Ю. Бриндіков, А. Романишин, В. Кожевніков та інші. Попри значну увагу науковців до проблеми соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців в Україні та до державної політики у цій сфері питання соціально-психологічної реабілітації залишається актуальним. Система соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців в Україні, а отже і державна політика у ці й сфері потребує удосконалення та наближення до міжнародних стандартів. Окрім того, наявна система реабілітаційних заходів та інституцій ще не повністю пристосована до вирішення соціально-психологічних потреб військовослужбовців, які виникають після їх повернення із зони проведення бойових дій. Таким чином, виникає гостра необхідність у вдосконаленні державної політики соціально-психологічній реабілітації військовослужбовців в Україні, що обумовлює тему дослідження.

Мета статті: визначення психологічних аспектів організації системи реабілітації військовослужбовців.

Виклад основного матеріалу дослідження

Процес становлення системи психологічної допомоги військовослужбовцям в різних арміях світу був дуже складним і часто за принципом «заперечення», зокрема якщо спочатку психотравмованих (при цьому психотравма це не називали, а називати травмою головного мозку чи контузією), в такому випадку хворих визнавали непридатними та відправляли на реабілітацію подалі від бойових дій (досвід Великокобританії за часів Першої світової війни).

Якщо у роки Першої світової війни та на початку Другої світової, вчені вважали, що психотравматизації на полі бою зазнають виключно особи із слабкою та нестійкою психікою, а психічна травма була синоміном трусості, то бойова практика останніх років Другої світової суттєво скорегувала ці погляди, адже попри численні заходи із виявлення осіб із нестійкою психікою в процесі психологічного відбору до військ, застованих у зарубіжних арміях, психологічні втрати мали тенденцію до зростання. Як справедливо зазначає американський військовий психолог Р.А. Габрієль, нервові розлади - це закономірний результат впливу сильних психічних навантажень на звичайну людину, по суті це реакція психічно здорової людини на жахи смерті, а психічний розлад - це засіб, за допомогою якого вона намагається уникнути цих жахів. Аналогічної позиції дотримуються й шведські фахівці Я. Агрель та Л. Люнгберг, зокрема вони зазначають, що умови виникнення невозу на полі бою значною мірою зумовлені тим, що поставлені суспільством вимоги до особистості військового значною більші, ніж їхній власний психологічний ресурс.

Дослідники Х.-Г. Хофер і В. Еккерт великі масштаби психотравматизації солдатів під час Першої світової війни пов'язують насамперед зі зміненим способом ведення війни, яку також називали «війною в траншеях», тобто військові часто не бачили людей, які їх атакують, оскільки ті знаходилися за кілька кілометрів, втім військові постійно перебували під обстрілами та часто не мали можливості втекти із траншеї [1].

Французи в свою чергу відмовлялись від такої практики і почали надавати психологічну допомогу поблизу передової, що значно збільшило відсоток осіб, які повернулись до лав армії, на відміну від англійців, які після евакуації лишались на мирних територіях. Досвід Франції згодом був успішно застосований американцями, які довели, що декілька днів відпочинку у найближчому тилу дозволяють військовим відновити втрачену психічну рівновагу. За інші напрями комформувалась система психологічної допомоги в Ізраїлі, де до 11973 р. поняття «психологічні втрати» або» бойова психічна травма» і відповідно психологічна допомога військовим категорично заборонялась. А як результат психотравматизація ізраїльських солдат набула загрозливих обсягів, а в шпиталі надійшло понад 1500 військових, з яких лише в 600 були фізичні пораненню. Після лікування та реабілітації військові не повертались на місця бойових дій це стало поштовхом для формування успішної та головне функціонуючої системи психологічної допомоги військовослужбовцям.

Наше дослідження показало схильність військових до (за методикою І. О. Котетенєва) дисимуцялії, навмисного приховування психологічних захворювань або окремих симптомів. При повній дисимуляції військові заперечують у себе наявність симптомів як на момент обстеження, так і в минулому, насамперед це стосується флешбеків, нічних кошмарів тощо. При частковій дисимуляції приховують лише окремі клінічні прояви, а про інших розповідають достатньо детально, зокрема найпоширеніша скарга це розлади сну. Значною мірою зумовлено ситуацією обстеження, коли військові прагнули виглядати справжніми героями і відповідати складеному у суспільстві стереотипу військового-героя. Однак така тенденція спостерігалась у вересні-грудні 2014 р. новітні ж суспільно-політичні реалії, отриманий досвід бойових дій, зумовили появу іншої тенденції, переважно у військових до 35 років, зокрема прагнення до умисного перебільшення існуючих проблем. Проте в більшості учасників бойових дій залишається мотивація достатньо вираженою. А адаптація до мирного життя складає для них більшу проблему. Зокрема, як показали наші спостереження, учасники бойових дій після війни повернулися у звичні для них екстремальні умови працевлаштування багатьох демобілізованих у охоронні комерційні фірми, де вони по суті можуть продовжувати звичний для них екстремальний спосіб життя. Можна припустити, що більша вмотивованість військовослужбовців старших за 40 років пов'язана з минулим досвідом пасивної участі у політичних та соціально-економічних перетворень кінця 80-х початку 90-х ХХ століття, коли аналогічно відбувалась зміна існуючої системи цінностей та формування нових прямо протилежних існуючих цінностей, мотиваційних орієнтирів.

За методикою М. Люшера виявлено, що досліджувані характеризуються емоційною нестійкістю, труднощами соціальної адаптації, незвичайним самобутнім підходом до вирішення проблем, багатою уявою, чутливістю до критичних зауважень, потребою у сильній прихильності і міцних міжособистісних стосунках. Провідною є потреба у розумінні та емоційному комфорті. Властивий активний, але не завжди цілеспрямований пошук вирішення проблем, причини яких не зовсім усвідомлені. Виражений стрес у зв'язку із неможливістю самореалізації, бажання бути лідером часто не задовольняється, що спричинює незадоволеність своїм соціальним статусом. Досліджувані характеризуються пасивністю, розчаруванням у докладених раніше зусиллях, що часто виражається у втечі у світ фантазій та ілюзій. Виявлено, що найбільше досліджуваним властива інтернальність, яка полягає в тому, що вони вважають події свого життя залежними від їх особистих якостей (компетентність, цілеспрямованість, здібності тощо) та є закономірним результатом їх власної діяльності.

Одночасне існування в свідомості більшості українців палкої любові та лютої ненависті нерідко призводить до вибухових конфліктів, як локальних, міжособистісних, здатних заподіяти фізичну чи моральну шкоду окремим особам, так і до більш глобальних, коли під загрозою опиняються не окремі люди, чи їх групи, а й діюча система влади. Цитуючи Ю.Щербака: «поява численних приватних формувань, озброєних найсучаснішими видами зброї, становить небезпеку для Збройних Сил, які недостатньо фінансуються та деморалізовані...» [2. с. 87].

У цьому контексті доцільно використати досвід реабілітації військослжбовців в Ізраїлі. Насамперед зазначимо, що профілактика психотравматизації у цій країні складається з багатьох елементів: це довіра до влади, довіра один до одного, знання і розуміння своїх можливостей і ресурсів безпеки. Ізраїльська армія здатна за 24 години здійснити мобілізацію більшості резервних частин. Інші важливі аспекти ізраїльської стратегічної доктрини, покликаної вирішити проблему малої країни, оточеної чисельно переважаючим ворогом, - наступальний характер воєнних дій, перенесення військових дій на територію ворога і, по можливості, віддалення їх від кордонів країни, швидке перекидання військ з фронту на фронт, зосередження максимуму сил в місці основної загрози, нанесення (в сприятливих політичних умовах) превентивних ударів, а також максимальне використання технологічних досягнень світової та вітчизняної військової промисловості.

Висновки

психологічний соціальний реабілітація військовослужбовець

Нажаль, натепер в Україні система реабілітації військослужбовців знаходиться на зародковому рівні Марно розраховувати на успішну реалізацію цих програм за відсутністю протоколів та станлартів надання, насамперед психологічної допомоги і відсутністю єдиного реєстру потребуючих реабілітації. Крім того відсутній закон про реабілітацію, який має стати фундаментальним у розробці та впроваджені нових стандартів надання соціально-психологічних послуг, тому окрім власне адаптації вже існуючих зарубіжних методик психологічної допомоги учасникам бойових дій (до яких тепер прирівнюються і військові добровольчих батальонів) і створення власних, на часі першочерговим стає питання удосконаленя нормативно-правової бази з питань забезпечення ефективної системи реабілітації учасників бойових дій. Втім ми констатуємо, що нині система реабілітації військових АТО перебуває на етапі становлення, великий внесок у її створення роблять центри медико-психологічної реабілітації, зокрема й створений на базі Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Співпраця наукових установ із психологами-практиками та соціальними робітниками сприяє створенню методологічних засад організації реабілітаційного процесу, дозволяючи не лише адаптувати до реалій України зарубіжний досвід, але й створити власну модель психологічної реабілітації, а згодом й загальнодержавну ієрархічно організовану комплексну систему соціальної реабілітації військових, що повернулися із зони бойових дій.

Література

1. Щербак Ю. Час смертохристів: міражі 2077 року: [роман] / Юрій Щербак. - К.: Ярославів Вал, 2011. - 474 с.

2. Hofer H.-G. War, Trauma, and Medicine in Germany and Central Europe (1914- 1939). / H.-G. Hofer, C.-R. Prull, W. U. Eckart. - Freiburg: Centaurus 2011. - 203 р.

Размещено на Allbest.ru