Зв’язок між фізичною активністю та вірогідністю розвитку депресії

здобувач вищої освіти ІІ медичного факультету

Харківський національний медичний університет, Україна

Фоменко Руслан Сергійович

Депресія є одним з провідних факторів, що негативно впливають на якість життя та мають вагомий внесок в зменшенні рівня соціально-економічного розвитку. В профілактиці даного захворювання вагомий внесок належить фізичній активності, через що дослідження впливу останньої має актуальне значення навіть в наш час.

Ключові слова. Депресія, фізична активність, ризик розвитку депресії, профілактика, психіатрія. депресія фізична активність ризик

Вступ

Депресія - широко розповсюджене хронічне захворювання, яке значною мірою негативно впливає на сприйняття світу, перебіг думок, настрій та може призводити до порушення фізичної складової здоров'я. За даними ВООЗ, розповсюдженість даного захворювання складає 3,8% від всього населення, до того ж відзначається кореляційна залежність між віком та поширенням цієї патології. Так, серед дорослого населення зареєстровано вже близько 5% випадків, в той час як серед літніх осіб цей показник складає 5.7%. Депресія відрізняється від звичайних перепадів настрою або короткочасних емоційних реакцій, що виникли у відповідь на стресову ситуацію. Вона має під собою досить серйозне підґрунтя, що виявляється у емоційній нестабільності, довготривалості, брадіфренії, гіпобулії, емоційній ригідності і т.д. До того ж депресія може періодично повторюватися, що призводить до виникнення труднощів у взаємодії хворого з соціумом та подальшим зменшенням активності у суспільстві. Цей психічний розлад є одним з провідних факторів у розвитку вторинних психічних порушень, таких як розладів харчування, фобій, сексуальних порушень, розладів сну, неврозів і т.д. До того ж тяжка форма депресії може призводити до самогубства.

Мета

Провести метааналіз наукових статей та публікацій з метою виявлення залежності між фізичною активністю та вірогідністю розвитку депресії.

Актуальність

На сьогоднішній день важко оцінити збитки, яких зазнає економіка через захворювання психіки та пов'язані з ними стани. В свою чергу, саме депресія посідає одне з перших місць серед даних захворювань, вносячи свій вагомий внесок до коефіцієнтів YLL (роки життя, втрачені через непрацездатність) та DAILY (очікувана середня кількість втрачених років життя) серед населення. Через це попередження виникнення даного захворювання є важливим соціально-значущим завданням, що має на меті підвищення рівня життя населення та запобігання економічних збитків.

Матеріали і методи

Метааналіз наукових статей та публікацій що вказують на кореляцію між ризиком виникнення депресії та фізичною активністю.

Результати

Профілактика депресії вимагає ефективних заходів, включаючи модифікацію встановлених факторів ризику. Велика кількість авторів дійшли висновку, що фізична активність може запобігти депресії в майбутньому. Один з метааналізів досліджень показав, що порівняно з людьми, які мають низький рівень фізичної активності, ті, що мають високий рівень мали на 17% менше шансів на розвиток депресії [1]. Тоді як за результатами іншого метааналізу цей показник становив вже 21 % [2].

В обраних дослідженнях встановлено зв'язок між дозою фізичної активності та ризиком розвитку депресії, що дозволяє дати оцінку щодо зниження ризику, пов'язаного з різними рівнями активності. Поєднуючи оцінки зниження ризику з оцінками поширеності активності серед населення, можна кількісно визначити тягар депресії, пов'язаний із гіподинамією та потенційний вплив заходів, пов'язаних з підвищенням фізичної активності на здоров'я населення.

В одному з досліджень вчені звернули увагу не лише на те, що при введенні фізичних вправ знижується ризик розвитку депресії, а й відстежили саме зв'язок між тривалістю навантажень в тиждень та зменшенням вірогідності розвитку захворювання. їх результати також свідчили про обернену асоціацію, але вказали, що введення мінімальної тривалості вправ мають найбільший ефект в порівнянні з подальшим збільшенням фізичної активності. Так, при тривалості вправ в 2,5 години відмічається зменшення ризику розвитку депресії на 25%, тоді як при тривалості в 1,25 години цей показник становить 18%. Також вказано, що при подальшому збільшенні фізичної активності спостерігалось лише незначне поліпшення показника. Завдяки цьому можна стверджувати, що введення мінімальної активності значно зменшує вірогідність розвитку депресії.

За думкою авторів, дана кореляція пояснюється низкою механізмів. До найбільш вірогідних належать гострі нейроендокринні та запальні реакції на активність, а саме активація ендоканабіноїдної системи та довгострокові адаптації, а також зміни у нервовій архітектурі мозку. Також були запропоновані

психосоціальні та поведінкові пояснення, що включали покращення фізичного самосприйняття та вигляду тіла, а також підвищення кількості соціальних взаємодій та особистий розвиток стратегій подолання. Соціальна складова в зниженні ризику розвитку депресії може діяти навіть при відносно низьких дозах навантаження, що узгоджується з кореляцією, яка спостерігається в дослідженнях [4]. Слід також враховувати роль навколишнього середовища як потенційного фактору зв'язку між фізичною активністю та вірогідністю захворювання. Наприклад, проведення фізичної активності в місцях з великою кількістю зелених насаджень додатково впливає на зменшення ризику [5]. І навпаки, шумове забруднення і забудова околиць зменшує користь для психічного здоров'я від вправ [6-7]. Вищевказані механізми та фактори не є конституціональними для кожної людини та можуть відрізнятися між різними дослідженнями, але мають суттєвий вплив на загальну когорту. Тому в подальшому слід враховувати ці дані та виявляти нові, ще не досліджені фактори, що мають вплив на зменшення ризику хвороби.

Варто відзначити, що низка досліджень може мати переоцінення своїх результатів, що пов'язано з вилученням з когорти людей, у яких надалі розвинулась депресія. Цей факт вказує на викривлення даних та надання неповної статистичної картини. Проте два дослідження не вилучали даних осіб з експерименту або коригували їх статистично, що вказує на більш достовірні дані. Хоча в цих статтях очікувалось зменшення ролі підвищення фізичної активності на ризик розвитку депресії, в них навпаки спостерігалось підвищення ефекту [8-9]. Також варто відзначити, що на результати досліджень може вплинути той факт, що депресія зачасту не діагностується на ранніх етапах і безпосередньо впливає на чистоту проведення досліду.

Також варто відмітити, що при більш тривалому спостереженні зменшується ризик похибки, що підвищує достовірність та значимість проведених досліджень. Проте всі довготривалі дослідження не мали ранжування за тривалістю фізичних навантажень, а тому свідчили лише про наявність позитивного ефекту та не визначали залежність між кількістю проведених годин у тренуванні за тиждень та ризиком розвитку депресії [10]. Враховуючи повторювану природу депресії та роль підвищення фізичної активності як лікування цього стану , використання повторних заходів може бути особливо важливим і зміцнить базу доказів [11]. Через це потребується подальша робота для розуміння впливу різних стратегій управління зворотнім причинно-наслідковим зв'язком і можливістю похибки вимірювання в дослідженнях.

Висновок

1. В теперешній час захворювання на депресію все ще залишається актуальним та досить соціально значущим.

2. Вивчення факторів, що впливають на ризик розвитку даної хвороби є одним з провідних напрямків в розробці методів її профілактики.

3. За даними вивченої літератури, ситематичні фізичні навантаження значно зменшують ризик розвитку депресії аж до 30%.

4. Введення мінімальної фізичної активності має найбільший коефіцієнт відповіді, так при проведенні всього 1,25 години фізичних навантажень на тиждень, ризик розвитку депресії зменшується в середньому на 18%.

5. В подальшому було б доцільним та перспективним проведення досліджень, які присвячені вивченю процесів залежності між фізичною активністю та вірогідністю розвитку депресії.

Список використаних джерел:

[1] Schuch, F. & Vancampfort, D. & Firth, J. et al. (2018). Physical activity and incident depression: a meta-analysis of prospective cohort studies. Am J Psychiatry, (7), 631-648.

[2] Dishman, R. & McDowell, C. & Herring, M. (2021). Customary physical activity and odds of depression: a systematic review and meta-analysis of 111 prospective cohort studies. Br J Sports Med, (16), 926-934.

[3] Roberton, J. (2022). Physical activity and risk of depression: dose-response meta-analysis of prospective studies. Am J Psychiatry, (8), 553-558.

[4] Kandola, A. & Ashdown-Franks, G. & Hendrikse, J. & Sabiston, C. & Stubbs, B. (2019).

Physical activity and depression: towards understanding the antidepressant

mechanisms of physical activity. Neurosci Biobehav Rev, (107), 525-539.

[5] Dzhambov, A. & Hartig, T. & Tilov, B. & Atanasova, V. & Makakova, D. & Dimitrova, D. (2019). Residential greenspace is associated with mental health via intertwined capacitybuilding and capacity-restoring pathways. Environ Res, (178), 86-94.

[6] Dzhambov, A. & Lercher, P. (2019). Road traffic noise exposure and depression/anxiety: an updated systematic review and meta-analysis. Int J Environ Res Public Health, (21), 143-147.

[7] Wickham, S. & Taylor, P. & Shevlin, M. & Bentall, R. (2014). The impact of social deprivation on paranoia, hallucinations, mania and depression: the role of discrimination social support, stress and trust. PLoS One, (8), 211-215.

[8] Paffenbarger, R. & Leung, R. (1994). Physical activity and personal characteristics associated with depression and suicide in American college men. Acta Psychiatr Scand Suppl, (377), 16-22.

[9] Pavey, T. & Peeters, G. & Bauman, A. & Brown, W. (2013). Does vigorous physical activity provide additional benefits beyond those of moderate? Med Sci Sports Exerc, (10), 1948-1955.

[10] Strain, T. & Wijndaele, K. & Sharp, S. & Dempsey, P. & Wareham, N. & Brage, S. (2020). Impact of follow-up time and analytical approaches to account for reverse causality on the association between physical activity and health outcomes in UK Biobank. Int J Epidemiol, (49),162-172.

[11] Stubbs, B & Vancampfort, D. & Smith, L. & Rosenbaum, S. & Schuch, F. & Firth, J. (2018). Physical activity and mental health. Lancet Psychiatry, (11), 873-876.

Размещено на Allbest.ru