Особливості психологічного супроводу дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості психологічного супроводу дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку

Вступ

У зв'язку з новими соціальними вимогами, відповідними стратегічними змінами розвитку освіти України та загальносвітовими тенденціями на сьогоднішній час постає необхідність перегляду вимог до системи психологічного супроводу навчально-виховного процесу осіб з особливими освітніми потребами, спрямованого на створення сприятливих умов для успішної соціально-психологічної адаптації дитини в шкільному середовищі, її повноцінного і гармонійного розвитку. Психологічний супровід освітнього процесу забезпечує захист психічного і соціального здоров'я дитини на всіх рівнях навчання, створює умови, які не тільки сприяють розвитку індивідуальності кожної дитини, а й забезпечує формування у неї готовності до самостійного життя в суспільстві після завершення школи [1; 2].

Під психологічним супроводом розуміють підтримку психічно здорових людей, у яких на певному етапі розвитку виникають особистісні труднощі. Супровід може бути досить ефективним при вирішенні складних сімейних ситуацій, стосунків між батьками, дітьми, в урегулюванні конфліктів, при переживанні стресу чи дистресу тощо. Супровід розглядають як системну інтегративну технологію соціально-психологічної допомоги особистості та як один із видів соціально-психологічного патронажу (Г.Л. Бардієр, М.Р. Бітянова, А.В. Волосников, А.А. Деркач, Л.М. Мітіна) [3; 4].

Виклад основного матеріалу. Досліджуючи проблему затримки психічного розвитку Н.Ю. Максимова і О.Л. Мілютіна розглядають затримку психічного розвитку як певне уповільнення розвитку психіки дитини, яке виражається в недостатності загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкому виснаженні в інтелектуальній діяльності [5]. В.В. Лебединський, вказуючи на клінічний аспект затримки психічного розвитку, зазначає, що це є аномалія розвитку, яка наділена значним поліморфізмом клініко -онтогенетичної структури, міри важкості і прогнозу. Результати наукових досліджень М.С. Певзнер, В.І. Лубовського, Т.А. Власової та інших науковців дають підставу зробити висновок, що затримка психічного розвитку - це особливий стан розвитку особистості в порівнянні з нормою, який є основною причиною важкого навчання та виховання у дітей молодшого шкільного віку [4]. Л.М. Блінова сутність цього поняття бачить в уповільненому темпі порівняно з нормою розвитку мислення, пам'яті, уваги, сприйняття, мовлення, емоційно-вольової сфери. Вона наголошує, що обмеження психічних і пізнавальних можливостей не дозволяють дитині успішно справлятися з завданнями і вимогами, які висуває їй суспільство. Як правило, зауважує вчена, ці обмеження вперше проявляються і помічаються дорослими, коли дитина приходить до школи [5]. Тобто в молодшому шкільному віці (6 -10 років). Психіатр Д.Д. Єнікеєва зазначає, що затримка психічного розвитку - це відносно легке порушення розвитку особистості, яке проявляється в недостатності інтелекту та психіки, що характеризується різними формами інфантилізму - психологічний стан, якому властиві не відповідності віку риси дитячості в поведінці, в особливостях суджень, а також емоційна нестійкість, залежність від інших людей при відсутності порушень інтелекту[4]. Тому поведінка молодших школярів із затримкою психічного розвитку, здебільшого, як у категорії дітей більш молодшого, дошкільного віку.

В свою чергу В.І. Лубовський визначає дітей із затримкою психічного розвитку як таких, що відстають в розвитку, але які мають потенційні можливості інтелектуального розвитку. Він наголошує, що затримка психічного розвитку долається тим успішніше, чим адекватніше і раніше створюються спеціальні умови навчання і розвитку. Як зауважив Л.С. Виготський, "навчання веде розвиток" і єдиним способом компенсації порушень розвитку є цілеспрямоване корекційне навчання. Тому важливо зберегти і підтримувати у дітей достатньо високий рівень мотивації впродовж всього шкільного навчання [6].

Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10) розглядає затримку психічного розвитку як синдром, що входить до структури будь -якого неврологічного, психічного або соматичного захворювання. Однак, затримку психічного розвитку не можна розглядати як самостійну нозологічну одиницю. Вперше термін затримка психічного розвитку запропонувала Г.Є. Сухарева, яка використала його в сучасній корекційній педагогіці і спеціальній психології та зазначила, що, у свою чергу, затримка психічного розвитку е складовою частиною більш значущого поняття - "межова інтелектуальна недостатність" [7]. психологічний навчальний виховний

Спеціальна дошкільна педагогіка і психологія затримкою психічного розвитку визначають найбільш поширене відхилення в психофізичному розвитку. Затримка психічного розвитку е поліморфним порушенням, оскільки у однієї групи дітей може страждати працездатність, у іншої - мотивація до пізнавальної діяльності [5]. Різноманіття проявів затримки психічного розвитку визначаеться також глибиною уражень і різною мірою незрілості мозкових структур [4]. В роботі з дітьми даної категорії важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим: чи вміє вона слухати й виконувати його завдання, чи може зосередитися на якомусь спільному з дорослим занятті, грі, чи може в разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати заняття. Здатність дитини взаємодіяти, співпрацювати з дорослим є одним із найважливіших показників її повноцінного психічного розвитку. Якщо дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, потрібно з'ясувати з вихователем, чи засвоює вона програмовий матеріал, які вона має труднощі порівняно з іншими дітьми, чи вміє вона гратися з товаришами, виконувати доручення. Дбаючи про розвиток дитини, з нею потрібно багато спілкуватися. Звичайно активні, здорові діти самі виступають ініціаторами спілкування, звертаючись до дорослих з нескінченною низкою запитань. Значна частина з них спрямована на з'ясування причинного зв'язку між різними явищами: "чому?". Відставання ж дитини в розвитку пов'язане з меншою її активністю: вона сама менше звертає уваги на розмаїття навколишнього світу і, відповідно, у неї менше виникає запитань, а ті, що виникають, переважно, поверхневі. Недостатню активність такої дитини повинен компенсувати дорослий власною ініціативою у спілкуванні і приверненні дитячої уваги до багатьох речей на які вона сама могла б і не звернути увагу.

Дуже важливим показником розвитку дитини є її емоційний досвід, здобутий у процесі спілкування з дорослими, рідними й сторонніми, а також однолітками. Усе це допомагає їй засвоїти правила поведінки, що регулюють її взаємини з оточенням. Нагромадження величезного досвіду дитиною впродовж перших шести-семи років життя можливе тільки завдяки постійному експериментуванню, практичній діяльності та її осмисленню. У такий спосіб досвід систематизується й узагальнюється, насамперед у процесі оволодіння мовленням. Свідченням цього є здатність дитини користуватися простими узагальненнями, такими як "одяг", "взуття", "тварини", "рослини", "овочі", "фрукти", "посуд" тощо. Завдяки цим знанням, умінням, а також достатньому рівню сформованості пізнавальних процесів, що сприяє оперуванню дитиною своїми знаннями, вона стає інтелектуально готовою до шкільного навчання. Ті діти, що відстають у розвитку, більш чи менш успішно оволодіватимуть усім цим досвідом за допомогою дорослих.

Сучасний етап розвитку спеціальної педагогіки та психології характеризується пошуком нових шляхів соціальної адаптації категорії дітей з особливими потребами. Значних успіхів у соціалізації дитини з особливими потребами може бути досягнуто лише за активної участі в цьому процесі сім'ї і в першу чергу батьків. З огляду на це, одним із провідних методів діагностики особливостей молодших школярів із затримкою психічного розвитку ми пропонуємо бесіду з батьками. Бесіда може бути використана з метою збору первинного анамнезу про дитину, визначення умов виховання дитини в сім'ї, визначення її емоційного клімату, рівня сформованості мовлення, ставлення до значущого дорослого тощо.

Ефективним методом дослідження особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку є також спостереження, оскільки незважаючи на різноманіття стандартизованих тестових завдань, спостереження є незамінним. З використанням методу спостереження ми можемо цілеспрямовано простежити поведінку дитини в природніх ситуаціях, прослідкувати взаємини між дитиною та дорослим, дитиною і її ровесниками, фіксуючи при цьому побачене. На основі зовнішніх проявів можна робити висновки про внутрішні психічні процеси і стани дитини, оскільки її психіка формується і проявляється в її діяльності (діях, словах, міміці, жестах тощо). Якщо уважно спостерігати за іграми дитини із затримкою психічного розвитку, то виявиться, що вона довше затримується на діях з предметами, а сюжетні чи рольові ігри, де варто виконувати ролі/дії, вона засвоює значно важче. Рольові ігри в неї одноманітні за змістом і мало розгорнуті за сюжетом. Іноді діти із затримкою психічного розвитку відчувають труднощі у спільній грі з ровесниками, бо не вміють дотримуватись певних правил, послідовності поведінки, якої вимагає роль. Проте це спостерігається не в усіх дітей із затримкою психічного розвитку. Багато дітей грається більш-менш успішно, але при цьому вони виконують прості ролі, і буває так, що порушують послідовність гри, бо не завжди можуть виконати вимоги, зумовлені її правилами.

Практичним психологам і вчителям, які працюють із даною категорією дітей, перш за все рекомендовано звертати увагу на розвиток вищих психічних функцій дитини: усіх видів зорового, слухового, тактильного сприймання, уваги (мимовільної, довільної) та переключення уваги, мислення, пам'яті, уяви); формування компонентів мовленнєвої системи (фонетико -фонематичних процесів, особливо процесів звукового (фонематичного) аналізу та синтезу, лексики, граматики та зв'язного мовлення); розвиток зорово - просторового гнозису (впізнавання) та праксису (цілеспрямованих поетапних дій, відтворення ряду); формування графомоторних навичок, тобто на підготовку кисті руки до письма.

Формування цих передумов може бути дещо тривалішими і деталізованішим залежно від потреб дитини і темпів засвоєння нею нових навичок. Якщо в цій поетапній роботі будуть прогалини - то й процес навчання письма буде утрудненим [5].

Усі прийоми роботи повинні базуватись на яскравій наочності із використанням різноманітних матеріалів, таких як малюнки, предмети, іграшки, реальні субстанції (пісок, вода, глина тощо), комп'ютерна техніка та інші пристрої. Зокрема, на кожному етапі формування передумов учитель має демонструвати взірець правильного виконання, розбивати виконання завдання на етапи, супроводжувати кожен етап демонстрацією прикладів і словесним описом. Далі - об'єднувати в єдине ціле завдання, повторювати за потреби окремі етапи, дозувати навантаження для дитини з переключенням уваги, підтримувати цікавість дитини, давати спробувати їй виконати самій, мати в арсеналі кілька видів допомоги (підказок), використовувати види допомоги методично правильно - тобто за потреби, а не щоразу замість дитини; давати час на обдумування, будувати алгоритми (наочні схеми) виконання завдань і вправ, призупиняти дитину в разі спонтанного і хаотичного виконання нею завдання, мотивувати, заохочувати, підтримувати успіх. А головне - навчати дитину самостійно переносити набутий досвід на наступні види завдань, ігор тощо.

Успішне навчання дитини із затримкою психічного розвитку відбувається за наявності чіткої організації часу дитини та поставлених вимог і за умови достатнього розвитку та задіяності всіх аналізаторів. Зменшення часу уроку потрібне тільки на початкових етапах навчання дитини, а далі дитина може працювати разом з усіма дітьми впродовж усього уроку, але за умови пауз на розвантаження і за потреби - частішої зміни видів діяльності. Або, навпаки, - зосередження на певній діяльності до повного завершення роботи над завданням чи вправою. Адже стрімке переключення з незавершеної роботи може дезорієнтувати дитину, і надалі в неї втрачатиметься інтерес до навчання. Це залежить від типу темпераменту, темпу, в якому дитина здатна працювати продуктивно, і від зовнішніх стимулів вчителя/психолога. А також - від самостійності дитини, її потреби в допомозі та додатковій роботі з нею. Якщо увагу вдалось затримати хоча б на одну хвилину - тут же потрібно розвивати певну гру: описувати, маніпулювати предметами, видозмінювати, створювати щось нове, але спільно з дитиною. Таким чином вдасться ще на кілька хвилин затримати увагу. Якщо дитині не цікаво - одразу ж пропонуємо інший вид діяльності: малювання, гру на дитячих музичних інструментах, орігамі тощо.

Корекційно-розвивальна робота спрямована на формування усвідомлення дитиною із затримкою психічного розвитку своїх емоцій, потреб і бажань, позитивного образу Я, вольових дій, самовираження тарозвиток ігрових навичок, а також на формування усвідомлення свого оточення та його значення у своєму житті, учнівської ідентичності та на розширення репертуару соціальних ролей [8]. За умов своєчасної корекції пізнавальна та інтелектуальна діяльність дітей із затримкою психічного розвитку може досягати високого рівня компенсації. Отже, основне завдання психолога/педагога на цьому етапі - мимовільну увагу поступово перетворити на довільну. Дитина звикатиме, і час концентрації уваги на одному об'єкті збільшуватиметься. Далі цього часу вистачатиме на виконання певного завдання спільно з педагогом, а вже потім - самостійно.

Цей шлях тривалий, чітко спланований і організований. Також можна спробувати в роботі з підгрупою дітей поспостерігати за поведінкою дитини із затримкою психічного розвитку: коли всі малюють, а дорослий констатує успіхи дітей, заохочує до кращих результатів, підкреслює красу і переваги кожного малюнку. З часом дитина без зайвих вказівок може взятися за олівець і почати малювати. Неважливо, що і як малює дитина, головне - щоб увага сконцентрувалась і дитина зосередилась хоч на певний час, а далі така діяльність ставатиме автоматичною. Також на індивідуальних заняттях у психолога повинна здійснюватися систематична корекційно-розвивальна робота з розвитку всіх психічних явищ.

Метою психолого-педагогічної роботи з молодшими школярами, відстаючими у розвитку, в умовах шкільного закладу є формування психологічного базису для повноцінного розвитку особистості кожної дитини. Важливо сформувати мислення, пам'ять, увагу, різні види сприймання, розвити зорові, слухові, моторні функції та міжсенсорні зв'язки, пробудити пізнавальну і творчу активність дитини. Необхідно створити умови для становлення основних видів діяльності. Стратегії психологічного впливу обумовлюють такі умови розвитку, які дозволяють в повній мірі реалізувати можливості кожного школяра, приведуть в рух механізми, що лежать в основі формування центральних новоутворень дитини - молодшого школяра: компенсація порушень в пізнавальній та емоційно -вольовій сфері при диференційованому підході до навчання дітей із затримкою психічного розвитку. На стадії формування у таких дітей перебуває слухове сприймання, активний словниковий запас та загальна обізнаність. Діти володіють лише базовими знаннями про навколишнє середовище, що не відповідають їхнім віковим можливостям. Попри те, такі діти здатні класифікувати, формувати абстрактні поняття та концепції, виявляти закономірності на основі фрагментарної інформації.

Консультаційний блок забезпечує надання батькам та педагогам допомоги у вихованні та розвитку дитини із затримкою психічного розвитку. Найважливішою умовою актуалізації потенційних можливостей дітей із затримкою психічного розвитку є психологічна компетентність педагога, який допомагає усвідомленню дитиною своїх потенційних можливостей. Основне завдання педагогів, які працюють з категорією дітей із затримкою психічного розвитку - розкриття "слабких" і "сильних" сторін когнітивного і особистісного розвитку кожної дитини. До форм психологічної просвіти педагогів ми віднесли: круглі столи, лекторії та консультації з основних проблем розвитку дитини із затримкою психічного розвитку. Для успішної реалізації завдань програми психологічного супроводу необхідна не лише взаємодія педагогів, але й активна допомога і підтримка з боку батьків. Форма і зміст роботи з батьками визначається мірою їх готовності до співпраці. На початковому етапі взаємодії найбільш продуктивною формою роботи є індивідуальне консультування, яке, як правило, відбувається у три етапи: перший етап передбачає побудову стосунків на основі довіри з батьками, які зазвичай, заперечують можливість співпраці та взаємодопомоги. Другий етап консультування батьків/одного з батьків включає в себе підсумки діагностики їхньої дитини - тут важливо надати психологічну підтримку батькам, сприяти усвідомленню особливостей їх дитини. Третій етап передбачає залучення батьків до виконання конкретних рекомендацій відповідного фахівця щодо спільної корекційної роботи команди супроводу.

Висновки

З огляду на все вище наведене, ми можемо зробити висновок, що психологічний супровід дітей із затримкою психічного розвитку потребує тривалої і системної роботи. І тільки при дотриманні вище наведених рекомендацій до процесу навчання даної категорії осіб, можливо досягти позитивних результатів у відновленні психічної діяльності, включаючи як і пізнавальну, так і емоційно-вольову діяльність, що забезпечить повну інтеграцію і гармонійне функціонування дітей із затримкою психічного розвитку в суспільстві. Дитині із затримкою психічного розвитку насамперед, необхідно забезпечити стабільний режим дня, чітку організацію діяльності, щоб призвичаїти до дисципліни, систематичні дозовані навантаження. Відтак, з часом дитина звикає до статусу учня, необхідності займатись і стає активним та зацікавленим співучасником освітнього процесу.

Список використаних джерел

1. Бондар В. І. Інтеграція дітей з обмеженими психофізичними можливостями в загальноосвітні заклади: за і проти. Дефектологія. 2003. № 3 . С. 3-6.

2. Ілляшенко Т.Д. Інтеграція дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі: роль шкільного психолога. Завуч. 2009. № 19 . С. 4-8.

3. Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе. Москва, 2002. 298 с.

4. Войтко В.В. Психолого-педагогічний супровід дітей з затримкою психічного розвитку: навчально-методичний посібник. Кропивницький, 2017. 48 с.

5. Максимова Н.Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології. навч.пос. Київ, Перун, 1996. 462.

6. Выготский Л.С. Психология развития человека. Москва. Изд- во Смысл; Изд-во Эксмо, 2005. 1136 с.

7. Сухарева Г.Е Лекции по психиатрии детского возраста. Москва: Медицина, 1974. 318 с.

8. Матвеева М.П., Миронова С.П., Гречко Л.Г. Психокорекційна робота в умовах інтегрованого навчання. Дефектологія. 2009. № 3. С. 12-15.

Размещено на Allbest.ru