Особливості впливу сімейного виховання на формування неврозів у дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Особливості впливу сімейного виховання на формування неврозів у дітей

Федоренко М.В.

Вступ

невроз діти виховний помилка

У сучасному суспільстві спостерігається збільшення частоти нервово-психічних захворювань, зокрема межових станів та психогенних розладів, через підвищений рівень стресу. За даними ВООЗ, кількість психогенних розладів у розвинених країнах зросла в 24 рази за останні 65 років, у той час як психічні захворювання (біологічно обумовлені розлади) зросли лише в 1,6 рази [1]. Серед психогенних розладів найбільш поширеними у дитячому та підлітковому віці є неврози (14%) [2, с. 233].

Діти і підлітки є особливо вразливими перед стресовими факторами. Вони найбільше страждають від зростаючої кількості розлучень, конфліктів у сім'ях, батьківської зайнятості та зміни соціально-економічних умов у суспільстві. Збільшується також кількість сиріт при живих батьках, що призводить до збільшення неврозів серед дітей і підлітків.

Неврози у дітей та підлітків впливають на формування їхньої особистості, призводячи до її стійких порушень і негативного впливу на подальше життя. Тому сучасний стан цієї проблеми вимагає подальших активних досліджень у сфері діагностики, профілактики, корекції та лікування неврозів у дітей та підлітків. Таким чином, дана тема є актуальною і важливою з практичної точки зору.

Виклад основного матеріалу

Поняття «невротичні розлади» і «невроз» розуміються по-різному як у психології, так і в медицині, і існують різні наукові підходи до їхньої тлумачення, навіть з певними суперечностями. Різниця в поглядах на ці терміни пов'язана з тим, що невротичні реакції, які виникають у людини внаслідок різних чинників, таких як стрес, конфлікти, соматичні хвороби або складні життєві ситуації, можуть бути дуже різноманітними, і їхні симптоми можуть перетинатися з особистісними характеристиками людини [3].

У фундаментальному розумінні «невротичних розладів» лежить поняття «невроз» (від лат. nevro - нерв, osis - захворювання). Протягом останніх двох століть багато вчених намагалися дати одне визначення поняттю «невроз», досліджувати його патогенез і класифікацію. Однак виникали труднощі через розбіжність підходів до вивчення неврозів у класичній психіатрії і психоаналітичній школі. Сучасне розуміння «неврозу» включає в себе хворобу, яка має нервовий корінь [4, с. 111]. Таким чином, для більш точного розуміння цього поняття, доцільно враховувати як психологічну, так і медичну інтерпретацію терміну «невроз».

Згідно з психологічним тлумаченням, що прийнято в Україні, невроз є психогенним розладом нервово-психічного характеру, який виникає внаслідок порушень у важливих сферах життя людини. Інакше кажучи, невроз виникає, коли особа не може знайти продуктивний вихід із складної ситуації, вирішити психологічно важливу проблему або подолати трагедію [5].

Неврози завжди пов'язані з внутрішніми і міжособистісними конфліктами. Фактори, що сприяють розвитку неврозів, включають у себе особливості особистості, психопатичні риси характеру, екстремальні варіанти нормальних рис характеру, невропатію, недоліки у сімейному вихованні, психофізичну слабкість через хвороби, а також хронічну або гостру психічну травматизацію тощо.

Однією з головних причин виникнення неврозів у дітей є дії дорослих та виховні помилки, які сприяють формуванню невротичних реакцій та в подальшому призводять до психологічної нестабільності.

Негативні моделі виховання включають [6]:

Відмову, підсвідоме уникнення любити і виховувати дитину, якщо її стать не відповідає очікуванням батьків;

різні підходи до виховання з боку різних батьків;

надмірну суворість батьків;

конфлікти в сім'ї, включаючи внутрішньосімейні конфлікти, розлучення та сварки.

Всі ці фактори впливають на дітей, особливо коли їх нервова система ще недостатньо зріла, і можуть призводити до негативних наслідків. Часто неврози розвиваються під впливом кількох факторів, і вони малоймовірно розвинуться у дітей з психологічно стабільної сім'ї, навіть після серйозного стресу чи страху. У таких випадках батьки зазвичай реагують швидко і допомагають дітям впоратися з проблемою, не допускаючи розладу нервової системи [7].

Симптоми неврозів у дітей включають [8, с. 94] зміни у поведінці та характері, часті сльози без видимих причин, різкі реакції на незначні зміни з появою розпачу чи агресії, тривожність, зайву вразливість, чутливість до гучних звуків та яскравого світла, порушення сну, надмірну спрагу, порушення апетиту, блювоту після їжі, непереносимість окремих видів їжі, ожиріння, порушення дихання, пітливість, нейродерміт, епізодичний свербіж шкіри та інші фізичні симптоми [9, с. 74].

Неврози у дітей класифікуються за їхнім клінічним проявом:

Тривожний невроз або невроз страху, який характеризується тривалими страхами, які не відповідають конкретній загрозі або не відповідають їй за ступенем значущості.

Невроз нав'язливих станів, який може проявлятися у формі нав'язливих дій (обсесій) або фобічного неврозу.

Нервовий тик, який включає мимовільні рухи, що виникають при емоційному напруженні, і може бути пов'язаний з психологічними чи фізичними факторами.

Депресивні неврози не є типовими для дітей дошкільного віку і зазвичай виявляються у молодших школярів та в підлітковому віці, особливо під час статевого дозрівання. У таких випадках дитина має тенденцію до ізоляції, уникає спілкування з іншими, постійно перебуває в пригніченому настрої, може демонструвати сльозливість та має низьку самооцінку. Також може відзначитися погіршенням фізичної активності та апетиту. Дитина може страждати від безсоння, міміка її обличчя може бути маловиразною, мова тиха та обмежена, а на її обличчі завжди виражений смуток. Цей стан вимагає особливої уваги, оскільки може призвести до серйозних наслідків.

Невротичний логоневроз (заїкання) - це складне явище, яке існує на різних рівнях, включаючи соціальний, психологічний, поведінковий та неврологічний. Механізм цього порушення досі не повністю зрозумілий.

Сомнамбулізм (лунатизм, сноговоріння) є однією з форм невротичних розладів сну і може виявлятися в різних проявах, таких як тривале та важке засинання, неспокійний сон з частими прокиданнями, наявність кошмарів та нічних страхів, розмови під час сну та ходіння вночі. Ці розлади пов'язані з особливостями сновидінь та функціонуванням нервової системи. Найчастіше сомнамбулізм спостерігається у дітей у віці 4-5 років.

Нервова анорексія - це розлад апетиту, який може виникати як у дошкільному, так і у підлітковому віці. Часто її причиною стають надмірне годування або насильне годування, конфлікти та сварки під час їжі в сім'ї, а також сильний стрес. Цей розлад може виявлятися у відмові дитини їсти будь-яку їжу або окремі види їжі, тривалому жуванні і невмінні ковзати їжу, недовірливому ставленні до їжі, аж до блювотного рефлексу. Супроводжується змінами настрою, капризами за столом, плачем та істериками. Іноді виникають інші неврози, такі як дитячий невротичний енурез (нетримання сечі) та енкопрез (нетримання калу).

Дана класифікація допомагає розрізняти різні форми неврозів у дітей та розуміти їхні особливості.

Важливо враховувати, що схильність до неврозів формується в ранньому дитинстві, коли виникають і закріплюються стресові патологічні дії, такі як кусання нігтів або смоктання пальця, розгойдування тулуба чи кінцівок, накручування волосся на пальці або їх висмикування. Якщо ці звички не зкорегувати на ранньому етапі, вони можуть сприяти виникненню неврозів та формуванню фобій, пов'язаних зі страхом смерті, замкненим простором, різними предметами та брудом. Якщо виникають підозри на неврози у дитини, рекомендується звернутися до педіатра або невролога і проконсультуватися з досвідченим психологом або психотерапевтом. Лікарі проведуть обстеження дитини та виключать органічні причини порушень та захворювань [10, с. 158].

Дослідники неврозів у дітей відзначають особливу роль порушень виховання в ґенезі цих захворювань, вважаючи їх для дитячого віку провідною складовою виникнення та механізмів протікання розладу [11]. Різні літературні джерела наводять вражаючі цифри, демонструючи, що відсоток дітей, які страждають від неврозів, і мають порушення в сімейному функціонуванні та порушення у вихованні, коливається від 60% до 90%.

Із ситуацій, які сприяють неправильному вихованню та руйнуванню сімейних відносин, особливо виділяються такі як найбільш патогенні: алкоголізм та асоціальна поведінка батьків; спільне проживання розлучених батьків; негативний вплив прабатьківської сім'ї; покладання батьківських обов'язків на няньок та гувернанток; шкідливий вплив матерів, які можуть бути інфантильними, авторитарними, гіперсоціальними, формальними чи тривожними (особливо щодо здоров'я дитини), ігнорування індивідуальності власної дитини, психологічне відкидання, пригнічення активності та самостійності [12].

Давайте розглянемо кілька видів деструктивного сімейного виховання, що можуть впливати на психічний розвиток дитини в більш докладному контексті [13].

Авторитарний підхід до виховання. У такому випадку батьки думають, що дитина не повинна мати занадто багато волі та прав і їй слід безумовно підкорятися їх волі та авторитету. Вони обмежують можливості дитини обирати свою поведінку, що призводить до обмеження її самостійності і відсутності можливості висловлювати свою думку. Авторитарні батьки не надають дітям достатньої душевної близькості, і вони скупі на похвалу, що призводить до відсутності почуття прихильності між батьками і дітьми.

Під впливом такого виховання діти можуть відчувати вину або страх перед покараннями і, зазвичай, у них відсутній достатній рівень самоконтролю. Вони можуть уникати контактів з однолітками через свою постійну настороженість і навіть ворожість до інших. Діти, які ростуть в авторитарних сім'ях, можуть бути підозрілими, тривожними і, в результаті, незадоволеними.

У підлітковому віці авторитарні методи виховання батьків можуть призвести до збільшеної агресивності та конфліктів. Найбільш активні та сильні підлітки можуть бунтувати та протестувати, стаючи ворожими і, коли вони мають можливість, навіть покидають родинний дім. З іншого боку, менш впевнені та боязкі підлітки можуть стати пасивними та слухняними, не намагаючись приймати незалежні рішення. Якщо матері схильні до більш «дозвільної» поведінки відносно старших дітей, авторитарні батьки все одно дотримуються свого стилю виховання. У результаті у дитини може сформуватися внутрішній контроль, що базується на страху або відчутті провини перед покаранням і її поведінка може стати антигромадською, коли небезпека покарання ззовні зникає. Авторитарні відносини часто виключають можливість близькості з дитиною, що призводить до постійної настороженості, ворожості до оточуючих і недовірливості.

Гіперопіка - це стиль виховання, який характеризується надмірною опікою та контролем з боку батьків, жорстким втручанням у поведінку дітей та переважаючою турботою, яка обмежує їхню самостійність, ініціативу, почуття відповідальності та обов'язку. Часті випадки невдачі або неспроможності справлятися з проблемами ведуть до формування комплексу неповноцінності, що означає занижену самооцінку, віру в недостатність своїх здібностей та страх перед будь-якими життєвими труднощами. У наслідок цього розвивається патерн уникнення будь-чого, що може потенційно викликати тривогу.

Загалом, психічний розвиток дитини, яка виховується в умовах гіперопіки, значно уповільнюється. Це спричиняє формування завищених вимог до суспільства та загальне незадоволення власним становищем у соціальній групі.

Гіперопіка означає постійне бажання бути поруч з дитиною і розв'язувати всі її проблеми. Батьки підлітка уважно контролюють його поведінку, обмежують його самостійність та постійно хвилюються, що з ним може статися. Незважаючи на зовнішню турботу, цей стиль виховання сприяє з одного боку перебільшенню значущості дитини, а з іншого боку - розвитку тривожності, слабкості та запізненню соціальної зрілості.

Гіпоопіка - це стиль виховання, що проявляється в повній байдужості батьків до своєї дитини, відсутності інтересу та уваги до її потреб і емоцій. Заборони та заохочення можуть існувати формально, але не контролюються батьками. Дитина відчуває себе відкинутою.

Дитина не відчуває правильного спрямування і практично не розуміє обмежень чи заборон, що накладаються батьками, оскільки батьки не виявляють здатності, бажання чи навичок у керуванні дитиною.

Діти, які виростають в умовах гіпоопіки і не отримують від батьків відгуку та підтримки, можуть переживати затриманий розвиток як особистісний, так і інтелектуальний. Щоб компенсувати відчуття «знеціненості», діти надмірно приймають роль агресора або жертви в своїх відносинах.

Підлітки, які виховуються в таких умовах, можуть конфліктувати з тими, хто не відповідає їх очікуванням, не вміє створювати міцні емоційні зв'язки, не дотримується інтересів інших людей, та взагалі не готові до обмежень та відповідальності. З іншого боку, діти сприймають нездатність сім'ї керувати їх поведінкою як вияв відторгнення та байдужості, і вони відчувають невпевненість і страх. Недостатня можливість сім'ї контролювати поведінку підлітка може призвести до його залучення до асоціальних груп, оскільки в нього може не сформуватися психологічних механізмів, необхідних для самостійної та відповідальної поведінки в суспільстві.

Емоційне відкидання (емоційно-холодні сім'ї) - це стиль виховання, в якому батьки зазвичай інтелектуальні і освічені, проте у них відсутня емоційність. Вони ставляться до будь-яких дій дитини нейтрально: «Як буде, так і буде».

Батьки цих сімей рано починають ставити вимоги до дитини і забирають у неї батьківську теплоту. Це може призвести до відчуження дітей від навколишнього світу і невміння сприймати її емоційно. Дітям може бути важко встановлювати емоційно теплі стосунки з однолітками в суспільстві. Внаслідок цього, у таких дітей існує великий ризик розвитку неврозів.

Сім'ї з непрогнозованими емоційними реакціями характеризуються нестійкими змінами поведінки та неочікуваною зміною настрою батьків у відношенні до дітей. Ці зміни не залежать від поведінки дітей, а визначаються внутрішнім станом батьків. Це небезпечний стиль виховання, оскільки дитина не може передбачити, як відреагують батьки: однаковий вчинок може призвести до покарання або заохочення. Відсутність стабільності створює небезпечне відчуття небезпеки для дітей, і постійна невизначеність може перерости у стійкий характер і вплинути на всі аспекти їхніх відносин.

Діти, які виростають в таких сім'ях, стають нестабільними і постійно очікують конфліктів та непередбачуваних ситуацій. Постійне почуття загрози та невизначеності може призвести до серйозних психічних порушень, включаючи шизофренію.

При цьому стилі виховання порушується одна з основних потреб особистості - потреба в стабільності та впорядкованості навколишнього світу, наявність чітких орієнтирів у поведінці та оцінках.

Непередбачуваність взаємодії батьків позбавляє дітей відчуття стабільності та призводить до збільшеної імпульсивності, нерішучості, тривожності, а в складних ситуаціях навіть до втрати контролю, ворожості та соціальної дезадаптації.

При цьому у дітей не розвиваються навички самоконтролю та почуття відповідальності, і вони можуть відчувати занижену самооцінку та мати незрілі погляди.

Висновки

За тривалістю та важливістю впливу на дитину жоден із інститутів виховання не може зрівнятися із сім'єю. Сім'я може виступати в якості як творчого, так і руйнівного чинника впливу і виховання. Деструктивні та непередбачувані відносини в сім'ї можуть стати осередками розвитку невротичних реакцій у дітей.

Дослідження показують, що різні стилі виховання, такі як авторитарний, гіперопіка, гіпоопіка та непрогнозований, можуть сприяти розвитку різних психічних розладів серед дітей. Наприклад, авторитарний стиль може викликати почуття провини та страху, гіпероопіка - комплекс неповноцінності, а гіпоопіка - тривожність та нерішучість. Необхідно звернути увагу на важливість стабільних та підтримуючих відносин у сім'ї, які сприятимуть психологічному благополуччю дітей і запобігатимуть розвитку невротичних станів. Отже, враховуючи особливості сімейного виховання, можна зробити висновок, що психологічний клімат у сім'ї грає ключову роль у формуванні психічного здоров'я дітей.

Список використаних джерел

1. Напрєєнко, О.К., & Юрценюк, О.С. (2020). Особливості діагностики, профілактики, психотерапії та фармакотерапії непсихотичних психічних розладів у студентів закладів вищої освіти. Український вісник психоневрології, № 1, Т. 28 (102), 64-68.

2. Гринечко, А. (2013). Тривожність як чинник виникнення неврозу страху. Актуальні питання гуманітарних наук, вип. 4, 232-238.

3. Юрченко, В.М. (2006). Психічні стани людини: Системний опис. Монографія. Рівне. 574 с.

4. Мазяр, О.В. (2017) Психофізіологічний механізм формування невротичного розладу. «Врачеб. дело», № 7, 110-116.

5. Пісоцький, В.П., & Горянська, А.М. (2019). Психічний розвиток та формування особистості в онтогенезі. Навч. посібник. Київ: КНТ. 144 с.

6. Помиткіна, Л.В., Злагодух, В.В., Хімченко, Н.С., Погорільська Н.І. (2010). Психологія сім'ї. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Київ: Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк». 264 с.

7. Гончаренко, А.М. (2008). Дитячі неврози. Київський університет імені Бориса Грінченка. URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/3115/1/Goncharenko_A_4.pdf.

8. Мазяр, О.В. (2017). Психофізіологічні умови невротичного розвитку особистості. Сучасні педагогіка і психологія: перспективні та пріоритетні напрями наукових досліджень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, Україна, 14-15 липня 2017 року), c. 93-95.

9. Зливков, В.Л., Лукомська, С.О. (2017). Спис Гіппократа: основи психології спілкування для медичних працівників. Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М. c. 53-106.

10. Казаннікова, О.В. (2013). Психологічний супровід молодших школярів із невротичним розладом. Проблеми сучасної педагогічної освіти. Педагогіка і психологія, вип. 39 (3), 157-162.

11. Терещенко Л.А. Психологічні особливості корекції невротичних розладів дошкільника. Актуальні проблеми психології: збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ, Том 10. Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія. Вип. 32. 2018. С. 84-92.

12. Юрченко, В.М. (2020). Теоретичні засади досліджень впливу сім'ї на невротизацію дітей та шляхів її ранньої психокорекції. Збірник наукових праць РДГУ, 14, 251-257.

13. Корман, О.А. (2014). Сімейні відносини та батьківство: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 196 с.

Размещено на Allbest.ru