Матриця психофункціональних компетентностей публічно-управлінської діяльності: методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАТРИЦЯ ПСИХОФУНКЦІОНАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Вступ

психофункціональний матриця компетентність публічний

У даному дослідженні розкривається зміст поняття «психофункціональна компетентність», обґрунтовується доцільність застосування концепту «матриця психофункціональних компетентностей» для аналізу психосоціальної площини діяльності публічного управлінця. Пояснюється варіативність існуючих підходів та виділення дослідниками багатьох видів компетентностей, таких як загальна, професійна, транспрофесійна, інтегральна, соціальна, емоційна, етична, методологічна тощо компетентності публічного службовця. На думку автора, така ситуація змушує шукати концептуальний базис для інтеграції різних дослідницьких стратегій. У зв'язку з цим автор надає аргументацію щодо можливостей використання концепту матриці психофункціональних компетентностей як основи для теоретичного осмислення оптимальної стратегії взаємодії між різними структурами з точки зору ефективного використання психофункціональних особливостей людини, забезпечення психофункціональної повноти системи публічного управління, реалізації принципу командної роботи.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні у науковій літературі можна зустріти безліч характеристик компетенцій та компетентностей публічного управлінця. Для розкриття цього феномену автори, в залежності від дослідницьких інтересів, виділяють такі, наприклад, компетентності як: професійна, транспрофесійна, управлінська, соціальна, психологічна, соціально-психологічна, інтегральна тощо. Різноплановий підхід є виправданим, оскільки компетенції та компетентність публічного управлінця є багатоаспектним й багатофакторним явищем. Ситуація, коли досліджуваний предмет описується багатьма підходами чи концепціями, спричиняє необхідність пошуку мета-підходу чи мета-концепції, спроможної слугувати єдиним методологічним базисом, якщо не для всіх, то хоча б для багатьох інших підходів. Бажаний результат такого пошуку - нова концепція, спроможна давати адекватну оцінку компетентностей публічного управлінця з врахуванням професійних компетенцій та неоднорідності психосоціального змісту діяльності публічного управлінця.

Мета цього дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності виділення поняття психофункціональної компетенції та компетентності й також застосування концепту «матриця психофункціональних компетентностей» для аналізу психосоціальної площини (змісту) діяльності публічного управлінця та публічно-управлінської системи в цілому.

Оглядаючи останні джерела досліджень з означеної теми, відмітимо, що проблемне поле наукових розвідок, у яких аналізується поняття компетентності, цікавить представників різних галузей знань, зокрема психології, соціології, педагогіки, теорії публічного управління тощо. Серед них можна назвати імена таких дослідників як О.Антонова, О.Кришень, Н. Новікова, С.Серьогін, В. Шевцов, О.Хитра та інших. Для характеристики особливостей діяльності публічних службовців використовують поняття, які відображають різні види компетентності. Так, зокрема, у своїх працях автори звертають увагу на такі її види: загальна компетентність (здатність орієнтуватись в об'єктивному та суб'єктивному світах); професійна компетентність (здатність вирішувати професійні задачі на високому рівні), транспрофесійна компетентність (здатність рефлексивно зв'язувати і співорганізовувати представників різних професій для розв'язання комплексних проблем), інтегральна компетентність (сукупність компетентностей, якими володіє управлінець); соціальна компетентність (здатність до високого рівня соціальної взаємодії); емоційна компетентність (здатність керувати власними емоціями та емоціями інших людей), етична компетентність (здатність дотримуватись правил взаємин і принципів публічно-службових відносин, бути вірним своєму обов'язку); методологічна компетентність (здатність вирішувати дослідницькі, світоглядні та інші творчі завдання, користуючись методологічним знаннями) тощо.

Поряд з цим реалізуються інші дослідницькі стратегії, спрямовані на виявлення глибинних соціально-психологічних основ відтворення публічно-управлінського процесу (Е.Афонін, Т.Бутирська, О.Донченко, А.Крюков, О. Суший та інші). Ці дослідження описують форми проявів соціально-психологічної природи людини та її особливостей в публічно-управлінській діяльності. Дана стаття залишається в руслі подібних методологічних досліджень. Але, на відміну від останніх, автор пропонує застосувати для характеристики діяльності у сфері публічного управління такі поняття як «психофункціональна компетенція та компетентність», «психофункціональна матриця», «психофункціональна повнота публічно-управлінської системи».

Уявлення про психофункціональну компетентність та матрицю психофункціональних компетентностей є на сьогоднішній день є нерозвиненим. Існує потреба навести аргументи на користь методологічної значущості цих понять для характеристики психосоціальних особливостей різних типів особистості та соціально-психологічних процесів функціонування публічно-управлінської системи у цілому. Сьогодні поняття компетентності використовується для відображення психосоціальних особливостей окремої людини. Воно, на наш погляд, може бути закладено також в концептуальну основу соціально-психологічної характеристики публічно-управлінської системи з позицій її психофункціональної повноти/неповноти.

Почнемо з визначення змісту запропонованих термінів «компетенція», «компетентність», «психофункціональна компетентність», «матриця психосоціальних компетентностей». У цій же послідовності розкриємо їх зміст. Сьогодні до цього часу, як дехто вважає, не існує чіткого розмежування термінів «компетенція» і «компетентність». З метою економії обсягу статті ми не будемо входити у полеміку з цього питання, лише окреслимо свій підхід. Відразу зазначимо, що ми є прихильниками традиційного змісту терміну «компетенція»» (лат. сошреіеийа - належить за правом), який в теорії публічного управління широко застосовується для характеристики професійної діяльності публічного управлінця як: а) коло повноважень якої-небудь організації чи її підрозділу, установи або особи; б) коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід.

Щоправда, деякі схильні вкладати у це поняття соціально-психологічний зміст, розуміючи під компетенцією інтегральну характеристику / критерій, що описує якість поведінки людини в певній діяльності, ідеальну модель поведінкових проявів, що дозволяють бути ефективним в цьому виді діяльності» [1]. На наш погляд, такий підхід вносить плутанину у розуміння співвідношення понять компетенція - компетентність. Компетентність у психологічних словниках визначається як «психосоціальна якість, що означає силу та впевненість, що виходять із відчуття власної успішності та корисності, яке дає людині усвідомлення власної здібності ефективно взаємодіяти із оточенням» [2, с. 203.]. Погоджуючись з таким підходом, вважаємо доцільним вточнити, що йдеться не просто про ефективну взаємодію з оточенням (людей), а взагалі з оточуючим об'єктивним та суб'єктивним світом.

У той же час звернемо увагу на те, що визначення компетентності через «психосоціальну якість» є досить розмитим в силу порушення правила співмірності визначення. Усуваючи цей недолік, ми пропонуємо користуватись терміном «психофункціональна компетентність». Її ми відрізняємо від професійної компетентності як здатності (умінь, навиків, способу мислення) вирішувати задачі у певній сфері діяльності, чи, успішно реалізовувати свою кваліфікацію на базі набутих знань та досвіду. «Психофункціональна компетентність» - це природно задана психосоціальна здатність людини (публічного службовця) виявляти у собі психологічну силу і впевненість виконувати у будь-якій сфері діяльності певне коло функцій (завдань), щодо яких він відчуває високий особистісний ресурс (потенціал). Спрощуючи останню фразу, скажемо так: психофункціональна компетентність - це психосоціальна здатність виконувати коло психофункціональних компетенцій. За рахунок цієї здатності людина успішно ідентифікує себе у соціумі, забезпечує свою ефективну самореалізацію.

Людина, що додержується своєї внутрішньої природи, для соціального самоствердження інтуїтивно вибирає таку сферу або галузь діяльності, де вона може виявити свою психофункціональну компетентність. Це пов'язане з тим, що кожний вид діяльності має свою внутрішню мотиваційну структуру, яка в ідеальному випадку відповідає природі людини (архетипу первозданності), її психофункціональним компетентностям. Індивідуальна психіка людини на основі механізму інформаційно-енергетичного обміну отримує свою спеціалізацію [3, с. 26]. Внутрішня природа і є тим психосоціальним фактором, який накладає свій відбиток на реалізацію професійної компетентності. Врахування цієї позиції є важливим чинником формування публічно-управлінської системи будь-якого рівня (організацій, системи організацій локального, регіонального, центрального рівнів публічної влади).

Таким чином, психофункціональна особливість людини виражається у її природному призначенні виконувати певні психосоціальні функції. Бути компетентним у психофункціональному плані означає мати внутрішній мобілізаційний ресурс (психосоціальну здатність) та внутрішню мотивацію, на тлі яких реалізується професійна компетентність щодо певного «кола психосоціальних функцій - психофункціональних компетенцій». Ми невипадково у даному разі застосували терміни «коло психосоціальних функцій» та «коло психофункціональних компетенцій» як тотожні для позначення тих психофункціональних компетентностей, які зустрічаються у різних сферах (секторах) діяльності публічного управлінця.

Для наочності аргументації наведемо приклад аналітичної діяльності, яка здійснюється у будь-яких секторах публічно-управлінської системи. Коло психосоціальних функцій, пов'язане з аналітикою, не потребує як обов'язкового елементу, наприклад, емоційної компетентності індивіда, яка передбачає уміння орієнтації в соціальних ситуаціях, в особистісних рисах й емоційних станах інших людей; інтуїтивний вибір найбільш ефективного способу поводження з ними тощо. Для аналітика більш важливим психосоціальна здатність працювати з абстрактною інформацією, теоретизувати, тобто знаходити причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявляти суттєві зв'язки та відношення між різними елементами інформації, на цій основі будувати цілісний образ досліджуваного предмета. Причому така здатність може виявитись як у вченого, так й у сантехніка. Різниця полягатиме у масштабах і глибині знань, які застосовані при реалізації цієї здатності у різних сферах діяльності.

Для кожного окремого «кола психосоціальних функцій» має бути адекватний набір психофункціональних компетентностей, що визначаються внутрішньою природою людини. Вище ми розкрили ті, що є необхідними для здійснення аналітичної діяльності. Для «кола психосоціальних функцій» управлінця більш важливими є здатність бути ініціативним, енергійним, працездатним, цілеспрямованим, гнучким, пильним, сміливим, самовпевненим, врівноваженим, незалежним, амбіційним, наполегливим, обов'язковим тощо. Якщо політику потрібні воля, рішучість, реалізм, прагматичність, тверезість думок, цілеспрямованість, то кабінетному вченому не всі з цих якостей є обов'язковими. Вчений-політолог є професійно компетентним у політичних питаннях, але він виявляє психофункціональну некомпетентність до політичної діяльності, хоча цілком успішно може виступити у ролі радника політика з питань, які потребують знання політології.

Таким чином, зміст поняття психофункціональної компетентності суттєво відрізняється від професійної чи будьяких інших видів компетентностей. Наведемо ще один приклад, що ілюструє ситуацію, коли професійно компетентний функціонер публічно-управлінської структури успішно вирішує рутинні задачі, але не спроможний генерувати ідеї, що виходять за межі усталених уявлень про вирішення тієї чи іншої проблеми. Певною мірою цю ситуацію описує принцип Пітера, згідно з яким в ієрархічній системі будь-який працівник рано чи пізно піднімається до рівня своєї некомпетентності. Але подібна ситуація може виникнути не тільки при пересуванні працівника по вертикалі, але й по горизонталі, коли виконавець стикається з колом професійних функцій (завдань), які входять у протиріччя з його психофункціональною компетентністю. Тобто, на практиці може виникати суперечлива ситуація, що зумовлюється неспівпадінням професійної та психофункціональної компетентностей.

У галузі публічного управління професійна некомпетентність часто накладається на психофункціональну некомпетентність, або, ще гірше, коли професійна некомпетентність супроводжується психофункціональною некомпетентністю. Обидва варіанти мають негативні наслідки різної руйнівної сили для суспільства як об'єкта управління в залежності від близькості лідера до центру влади, його персональних особливостей, масштабу (глибини) особистості. Подібна характеристика може відображати не тільки особливості окремої персони, але й управлінської системи у цілому, що регулює соціально-економічні та політичні процеси. Їх складність, необхідність вирішення різних класів завдань (психосоціальних функцій) має бути забезпечена різноплановими психофункціональними компетентностями системи публічного управління. Кібернетичний закон необхідної різноманітності проголошує, що складність системи управління має бути адекватною складності об'єкту управління. Психофункціональна компетентність, поряд з професійною, є необхідним елементом цієї системи.

Соціальні психологи вважають, що психічне і соціальне є неподільними, психічне лежить в основі соціального (суспільних структур, продуктів, інституцій тощо) і тому психологія перебуває в основі соціології [4]. Тобто інститути, що формуються у суспільстві є, по суті, проекцією його колективної (соцієтальної) психіки. Розуміння цього дає підстави для встановлення нерозривного зв'язку індивідуальної та колективної психофункціональних компетентностей. Вони мають єдину фрактальну природу, тобто перша матриця подібна другій. Інакше кажучи, психофункціональна компетентність властива не тільки окремому індивіду, але й соціальній групі, соціуму в цілому.

Таким чином, психофункціональна компетентність є феноменом, який характеризує не тільки внутрішню природу людини, але й об'єктивну природу публічно-управлінської системи. Остання може бути у психофункціональному сенсі компетентною чи некомпетентною. Для її характеристики пропонується поняття психофункціональної повноти/неповноти публічно-управлінської системи. Так, наприклад, функціональною повнотою у математичній логіці називають вичерпний набір логічних операцій (кон'юнкція, диз'юнкція, заперечення, імплікація, еквіваленція), які дають можливість відобразити таблицю істинності. На кшталт цього під психофункціональною повнотою публічно-управлінської системи ми можемо розуміти вичерпний набір психофункціональних компетентностей, потрібних для управління соціальною системою. У залежності від конфігурації наявних психофункціональних компетентностей публічноуправлінська система формує свій матричний розум. У даному разі під поняттям «матричний» ми маємо на увазі деякий усталений, постійно відтворюваний спосіб (конфігурацію) зв'язку між елементами структури, який забезпечує унікальну цілісність системи.

Матричний розум також може бути характеристикою публічно-управлінської системи з позицій її особливостей та психофункціональної повноти/неповноти. У зв'язку з цим методологічно значущим виглядає поняття «матриця психофункціональних компетентностей». З точки зору універсального підходу поняття «матриця» використовують для інтерпретації даних про множину будь-яких елементів об'єкта дослідження у різних галузях знань. У такий самий спосіб ми можемо застосовувати це поняття для характеристики множини певних психофункціональних компетентностей системи в цілому як денотату психосоціальної реальності управляючого колективного суб'єкта (системи), який повинен мати системну психосоціальну здатність (сукупність психофункціональних компетентностей) вирішувати всі можливі класи завдань з метою підтримки рівноваги суспільства як об'єкта управління.

Висновки

Наведений вище матеріал призначено для теоретичного осмислення концепту «матриця психофункціональних компетентностей» як актуального поняття для аналізу діяльності публічного службовця й, у цілому, функціонування публічно-управлінської системи. Цю статтю можна сприймати також як запрошення до дискусії. Поза її рамками залишився ряд питань, таких як зв'язок структурних елементів універсальної психіки з умовними одиницями психофункціональної компетентності, деталізація матриці психофункціональних компетентностей, розкриття поняття матричного розуму публічно-управлінської системи тощо. Це, звісно, потребує розвитку обговорюваної теми зусиллями наукової спільноти.

У практичній площині, як ми вважаємо, що методологічний потенціал концепту матриці психофункціональних компетентностей» можна використовувати як основу для теоретичного осмислення типології лідерства у публічному управлінні, оптимальної, стратегії взаємодії між різними структурами з точки зору оптимального використання психофункціональних особливостей людини, колективів, соціуму, забезпечення реалізації принципу командної роботи в публічно-управлінських структурах, а також для аналізу психофункціональної повноти системи публічного управління в цілому. Результати таких досліджень слугуватимуть методологічною основою інституціонального розвитку публічно-управлінської системи.

Список використаних джерел

1. Мікловда В. П., Кубіній В.В., Сусіденко В.Т., Югас Е.Ф. Матриця компетенцій як інструмент стратегічного управління // Наук. вісник Ужгородського ун-ту. 2018. Серія «Економіка». Випуск 1 (51). DOI: https://doi.org/10.24144/2409-6857.2018.1(51).19-22

2. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. Харків: Прапор, 2007. 640 с.

3. Донченко О. А. Архетиповий менеджмент/ О.А. Донченко: Національна академія педагогічних наук України. Інститут соціальної та політичної психології. Кіровоград: ІмексЛТД. 2012. 294 с.

4. Афонін А. Проблема психологічного феномена проекції в політиці / Е. Афонін, О. Донченко // Політичний менеджмент. 2009. № 4 (37). с. 28-43.

Размещено на Allbest.ru