Особливості психокорекції агресивної та насильницької поведінки серед засуджених

Размещено на http://allbest.ru

Державний науково-дослідний інститут МВС України

Особливості психокорекції агресивної та насильницької поведінки серед засуджених

Бойко-Бузиль Юлія Юріївна доктор психологічних наук, професор,

заступник завідувача науково-дослідної лабораторії

психологічного забезпечення

м. Київ



Анотація

У статті розкрито психологічні аспекти корекційної роботи із засудженими з проявами агресивної та насильницької поведінки.

Наголошено, що випадки агресивної та насильницької поведінки серед резидентів установ виконання покарань можуть обумовлюватися різними факторами, серед яких особистісні травми осіб, які відбувають покарання, їхня соціальна ізоляція, використання неефективних стратегій вирішення конфліктів, негативний вплив оточення чи навіть системні проблеми пенітенціарних установ.

Відтак, діяльність психолога установ виконання покарань вимагає проведення психокорекційної роботи, спрямованої на усунення причин, усвідомлення проявів та наслідків агресії і насильства, що сприятиме розвитку позитивних стратегій поведінки та успішній ресоціалізації засуджених вцілому.

Розтлумачено термін «агресія», звернено увагу на чотири найбільш поширені теорії, що пояснюють виникнення, розвиток, механізми та форми агресивної поведінки людини: психоаналітична, етологічна, фрустраційна, біхевіористська. пенітенціарний психокорекційний засуджений

Розкрито характерні ознаки, компоненти, рівні та основні форми агресії. Акцентовано увагу на тому, що у психологічній літературі досить часто помилково синонімують поняття «агресія» і «агресивність», оскільки агресія - це конкретні дії та поведінка, тоді як агресивність - це властивість особистості. Підкреслено, що поведінка агресивних засуджених та осіб із проявами насильницької поведінки є своєрідним індикатором ефективності системи виконання покарань. Прояви агресивної та насильницької поведінки свідчать про відсутність якісних змін в «Я-концепції» засуджених та негативно впливають на їх подальшу ресоціалізацію.

Рекомендовано здійснювати психокорекційну роботу із засудженими у межах методу когнітивно-поведінкової терапії. Ця робота може проводитися в індивідуальній і груповій формі й включати ознайомчі сесії, психодіагностичні сесії, сесії прямого втручання, заключні сесії. При проведенні психокорекційної роботи слід використовувати модель «АБО) та когнітивну реструктуризацію.

Загалом, робота психолога в установі виконання покарань, що спрямована на психокорекцію проявів агресивної та насильницької поведінки, не тільки допомагає зменшити кількість конфліктних ситуацій в установі, але й створити фундамент для успішного відновлення особистості засудженого.

Ключові слова:агресія, агресивність, агресивна поведінка, насильницька поведінка, психокорекція, засуджені.



Abstract

Peculiarities of psychocorrection of aggressive and violent behavior among convicts

Boiko-Buzyl Yuliia Yuryivna Doctor of Psychological Sciences, Professor, Deputy of the Laboratory Psychological Support Manager, State Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv

The article describes the psychological aspects of correctional work with convicts with manifestations of aggressive and violent behavior. It is emphasized that cases of aggressive and violent behavior among residents of penitentiary institutions can be caused by various factors, including personal trauma of persons serving sentences, their social isolation, the use of ineffective conflict resolution strategies, negative environmental influences or even systemic problems of penitentiary institutions. Therefore, the work of a penitentiary psychologist requires psycho-correctional work aimed at eliminating the causes, understanding the manifestations and consequences of aggression and violence, which will contribute to the development of positive behavioral strategies and successful resocialization of convicts in general.

The term «aggression» is explained, attention is drawn to the four most common theories explaining the emergence, development, mechanisms and forms of aggressive human behavior: psychoanalytic, ethological, frustration, behaviorist. The characteristic features, components, levels, and main forms of aggression are revealed. It is emphasized that in the psychological literature the concepts of «aggression» and «aggressiveness» are often mistakenly synonymous, since aggression is a specific action and behavior, while aggressiveness is a personality trait. It is emphasized that the behavior of aggressive convicts and persons with violent behavior is a kind of indicator of the effectiveness of the penal system. Manifestations of aggressive and violent behavior indicate the lack of qualitative changes in the «self-concept» of convicts and negatively affect their further resocialization.

It is recommended to carry out psycho-correctional work with convicts within the framework of cognitive behavioral therapy. This work can be conducted in individual and group form and include introductory sessions, psychodiagnostic sessions, direct intervention sessions, and final sessions. The ABC model and cognitive restructuring should be used in psychocorrectional work.

In general, the work of a psychologist in a penitentiary institution aimed at psychocorrection of aggressive and violent behavior not only helps to reduce the number of conflict situations in the institution, but also creates a foundation for the successful recovery of the convict's personality.

Keywords: aggression, aggressiveness, aggressive behavior, violent behavior, psychocorrection, convicts.



Вступ

Постановка проблеми. Психокорекція агресивної та насильницької поведінки серед резидентів установ виконання покарань є важливим аспектом роботи пенітенціарних психологів. Нині психологи все частіше стикаються із вираженою агресивністю засуджених, особливо у контексті сучасних реалій, де прояви агресії стали чи невід'ємною частиною нашої реальності, зокрема в умовах правового режиму воєнного стану та конфліктів на ґрунті війни. Важливо також враховувати і проблематику насильницької поведінки, яка є характерною для багатьох засуджених осіб. Часто ці форми поведінки виникають внаслідок складної взаємодії різних факторів, таких як особисті травми особи, яка відбуває покарання, її соціальна ізоляція, використання неефективних стратегій вирішення конфліктів, негативний вплив оточення чи навіть системні проблеми самих пенітенціарних установ. Тому засуджені, які демонструють агресивну та насильницьку поведінку потребують особливої уваги. У зазначеному аспекті професійна діяльність психолога установ виконання покарань вимагає проведення психокорекційної роботи із засудженими, спрямованої на усунення причин, усвідомлення проявів, наслідків агресії та насильства, яка не лише сприятиме розвитку позитивних стратегій поведінки засуджених, але і детермінує їх успішну ресоціалізацію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремим аспектам психокорекції засуджених присвячені роботи О. Беци, С. Горенка, О. Давидової В. Кривуші, І. Литвиненко, О. Мірошниченко, І. Пахомова, О. Сєвєрова, В. Синьова, В. Суліцького, М. Супруна, В. Філоненка, М. Фіцули та ін. Разом з тим спеціальні дослідження з проблематики психокорекції саме агресивної та насильницької поведінки серед засуджених наразі відсутні.

Корекція особистості та психологічна оцінка змін особистості під час перебування в місцях позбавлення є однією з основних функцій працівників пенітенціарної служби [1].

Психокорекція - вид діяльності психолога, яка спрямована на виправлення психічних недоліків та симптоматичну допомогу [2]. Так, О. Чебоненко, В. Дрижак [3] стверджують, що корекція поведінки засуджених завжди проводиться з метою досягнення позитивних змін особистості. С. Скоков [4] наголошує, що головною метою такої корекції є досягнення інтелектуальних, духовних і фізичних змін у особистості та усунення особистісних деформацій.

Мета статті - розкрити специфіку та особливості психокорекційної роботи із засудженими з проявами агресивної та насильницької поведінки.



Виклад основного матеріалу

Термін «агресія» перекладається з грецької мови «aggredy», де частинка «ad» - означає «ну», а слово «gradus» - «крок», як «рухатися, наступати»; з латинської мови слово «agressio» перекладається як «напад». Слово «агресія» хоча і здавна існує, однак, зміст цього терміну, як це часто буває з плином часу і з науково-побутовим переосмисленням, дещо змінився. До початку ХІХ ст. агресія ототожнювалася з будь-якою активністю, чи-то доброзичливою, чи-то негативною. Пізніше значення цього слова зазнало змін та стало більш вузьким, з негативним забарвленням, тобто саме таким, яким ми його знаємо сьогодні.

У побуті термін «агресія» має досить широку змістову представленість, однак, здебільшого, його використовують для позначення різноманітних насильницьких та загарбницьких дій. Агресія і агресори завжди оцінюються різко негативно і їх, в основному, пов'язують з проявом культу грубої сили та шкідливої поведінки. Поняття «агресія» об'єднує різні за формою та результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій - до бандитизму і вбивств. Разом з тим в умовах ринкових відносин, термін «агресія» також характеризує активну, наполегливу форму ведення бізнесу. В юридичних колах, термін «агресія» пов'язують з характером міжнародно-правових відносин або з поняттями «насильство», «насильницька злочинність».

Найчастіше при визначенні поняття агресії посилаються на дефініцію, запропоновану американськими психологами Р. Бероном і Д. Річардсон: «Агресія - це будь-яка форма поведінки, спрямована на приниження чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, котра не бажає такого ставлення». Запропоноване визначення здається простим і зрозумілим. Однак, при більш уважному його вивченні виявляється, що такий його зміст включає в себе деякі особливості, що вимагають значно глибшого аналізу. Зокрема, розуміння того, що агресія передбачає заподіяння шкоди чи образи жертві, зовсім не означає, що об'єкту агресії обов'язково наносяться тілесні ушкодження. Агресія має місце, якщо результатом дій є будь-які негативні наслідки.

Тобто, окрім образ дією, такі прояви, як виставлення будь-кого в невигідному світлі, очорнення або насміхання, позбавлення чогось необхідного та навіть відмова в любові і ніжності можуть за певних обставин бути названі агресією.

У сучасній науці існує чимало різновекторних перспектив, кожна з яких дає своє бачення сутності й витоків агресії. Так, німецький психолог Г. Бенеш стверджує, що є щонайменше 37 груп теорій агресії: від зоопсихологічних до кібернетичних.

Найбільш поширеними теоріями, які пояснюють виникнення, розвиток, механізми та форми агресивної поведінки, є:

-психоаналітична;

-етологічна;

-фрустраційна;

-біхевіористська.

Засновник психоаналітичного підходу («теорії потягів») до розуміння агресії З. Фройд вважав джерелом агресії вроджений інстинкт руйнування. Енергія повинна постійно розряджатися через зовнішній вияв емоцій, зменшуючи в такий спосіб небезпеку неконтрольованих насильницьких дій.

Етологічний підхід знайшов своє обґрунтування в працях К. Лоренца, який вважав, що агресія бере свій початок із вродженого інстинкту боротьби за виживання, який розвинувся в процесі еволюції. Агресивна енергія спонтанно й постійно накопичується в організмі у процесі його життєдіяльності та за наявності відповідних стимулів проривається назовні.

Фрустраційна концепція агресії тлумачить, що агресія завжди є наслідком фрустрації, яку пережив індивід. Та в працях послідовників Дж. Долларда Н. Міллера (теорія зміщеної агресії) та Л. Берковіца (теорія посилів), у деяких випадках в індивіда, який пережив фрустрацію, потяг до агресії, стикаючись із зовнішніми перешкодами чи притлумлюючись страхом покарання, може призвести до агресивних дій.

У біхевіористських концепціях агресія розглядається як специфічна форма соціальної поведінки, котра набувається, засвоюється й підтримується в результаті спостережень індивіда за агресивними діями інших.

Цей погляд на природу людської агресії знайшов своє втілення в працях А. Бандури.

Достатньо поширеним є також системний соціально-психологічний підхід, у межах якого агресія розглядається як наслідок впливу цілого комплексу біологічних, психологічних і соціальних чинників і до якого схиляється дедалі більше дослідників, вважаючи, що такий складний феномен, як агресія, неможливо ані осмислити, ані дослідити, залишаючись лише в межах одного підходу.

Тож агресія, в якій би формі вона не виявлялася, завжди пов'язана з поведінкою, спрямованою на заподіяння збитків або шкоди іншій живій істоті, яка не хоче (або противиться, протидіє) такого поводження з собою. Агресія має наступні характерні ознаки:

1)агресія обов'язково виявляється в навмисному, цілеспрямованому нанесенні (заподіянні) шкоди жертві;

2)в якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, в якій простежується намір заподіяння збитків або шкоди живим організмам;

3)об'єкт агресії (жертва) повинна характеризуватись актуальною мотивацією щодо уникнення подібного з собою поводження;

4)в процесі здійснення акту агресії завжди порушуються певні норми, етичні, цивілізаційні тощо.

Компоненти агресії:

-пізнавальний (включає в себе усвідомлення ситуації як загрозливої);

-емоційний (полягає у вираженні негативних емоцій (гнів, лють);

-вольовий, який виявляє себе як цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, ініціативність.

Рівнями вияву агресії є:

-мислення (агресивні думки, наміри, установки);

-мовлення (вербальна агресія);

-діяльність (агресивна поведінка).

До основних форм агресії зараховують: агресію реактивну, агресію ворожу, агресію інструментальну та аутоагресію. Реактивна агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію та супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Ворожа агресія має на темі заподіяння шкоди об'єкту агресії.

Інструментальна агресія - це агресивна поведінка, за якої агресивні дії не є вираженням емоційних станів (мета дій суб'єкта, що проявляє агресію, нейтральна, а агресія використовується лише як засіб для досягнення цієї мети). Аутоагресія спрямована проти самого себе та проявляється в самоприниженні, самозвинуваченнях, нанесенні собі ушкоджень та спробах суїциду.

Розрізняють також навмисну і інструментальну агресію. Інструментальна агресія - та агресія, коли людина не ставила собі за мету діяти агресивно, але «так довелося» або «було необхідно діяти». У цьому разі мотив є, але він не усвідомлюється. Навмисна агресія - це ті дії, які мають усвідомлений мотив - заподіяти шкоду. Агресія - це модель поведінки, а не емоція або мотив. Хоча агресія часто асоціюється з негативними емоціями, такими як злість; та з мотивами - такими як прагнення нашкодити або образити.

У психологічній літературі досить часто синонімують поняття агресії та агресивності, що є помилковим. Якщо агресія - це певні дії, поведінка, то агресивність - це властивість особистості.

Під агресивністю розуміють властивість, якість особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, здебільшого в області суб'єктно-суб'єктних стосунків. Ймовірно, деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності, оскільки потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують в людях здатність до усунення й руйнування перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Агресивність характеризується не лише якісними, а й кількісними показниками. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її найвищих проявів. Кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності, позаяк її відсутність призводить до пасивності, залежності, конформності.

Водночас, надмірний її розвиток здатен визначати всю сутність особистості, що може стати причиною її конфліктності, нездатності до свідомої кооперації.

Агресивність можна розглядати як інтегральну властивість особистості, що включає в себе;

-наступальність (прагнення нав'язати свою волю, підпорядкувати);

-непоступливість (незговірливість, небажання поступатися в суперечці, бажання наполягти на своєму);

-мстивість (схильність людини до помсти, тобто до агресії у відповідь на заподіяне зло);

-нетерпимість до думки інших (небажання враховувати інші точки зору, відмінні від своїх власних);

-прояв авторитарності при прийнятті рішень;

-безкомпромісність (небажання йти на взаємні поступки, що призводить до виникнення конфліктної ситуації).

Досить близьким до поняття агресивності є поняття ворожості. Попри певну подібність, ворожість є більш вузьким за спрямованістю станом. Ворожість слід розуміти як пасивний загальний стан, тоді як агресивність передбачає активну, конкретно спрямовану дію.

У опитувальнику діагностики показників і форм агресії А. Басса-А. Даркі агресивність розуміється як риса особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, тоді як ворожість трактується як реакція, що спричиняє розвиток негативних почуттів, негативних оцінок людей і подій.

Іншою інтегральною властивістю особистості, що «підживлює» агресивність і сприяє ворожій агресивній поведінці є конфліктність, котра включає в себе запальність (схильність до роздратування, гарячкуватість), образливість, яка визначається легкістю виникнення емоції образи і підозрілість (недовірливість до слів і вчинків інших людей).

Окрім агресії, специфічною формою прояву поведінки засуджених є насильницька поведінка. Традиційно насильство тлумачиться як фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні). Ми вважаємо, що насильства в місцях несвободи взагалі не повинно бути, однак засуджені знаходять можливість здійснювати насильницьку поведінку.

Насильство - це умисний фізичний чи психологічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду, або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на особу здійснюється вчиненням певних умисних діянь. Особа, яка вчиняє насильницькі діяння, усвідомлює їх характер, передбачає наслідки цих діянь і бажає або свідомо допускає їх настання.

Наслідком від насильницької дії завжди є шкода - це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення).

Наприклад, шкодою від шантажу може стати депресія, спроба самогубства. Тож примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості людей, нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства - усе це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів.

У зв'язку із вказаним цікавою вбачаємо типологію насильників Г. Точа:

-підтримувачі своєї репутації переймаються, що нічого з себе не являє, тому намагаються переконати інших, що на справді вони дуже круті;

-захисники своєї репутації намагаються захистити власний образ від зневаги, в основному уявного, зі сторони інших;

-потураючі собі впевнені, що інші існують лише для задоволення їхніх потреб і демонструють гнів та агресію, якщо їм не підкоряються;

-захисники статусу агресивно виступають проти інших через соціальну роль, яку вони виконують;

-хулігани та садисти отримують задоволення від насильства та обирають жертвами більш слабких;

-ті, що захищаються вдаються до агресії та насильства через страх, що самі стануть жертвою, якщо не розпочнуть перші.

Агресивні засуджені та засуджені з проявами насильницької поведінки являють собою найбільш важкий та водночас найбільш вразливий прошарок спецконтингенту, котрий перебуває у місцях позбавлення волі. Їх поведінка виступає своєрідним індикатором ефективності роботи системи виконання покарань.

Адже здійснення агресивних та насильницьких вчинків свідчить про відсутність якісних змін в їх «Я-концепції» та дає несприятливий прогноз щодо ресоціалізації засудженого та ймовірності здійснення рецидивну.

Вказана категорія засуджених сприймають багато ситуацій як: ворожі їм; вони надчутливі до негативного ставлення до себе; заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення; не оцінюють власну поведінку як загрозливу; завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці; у них відсутнє почуття провини або провина виявлена дуже слабко; не беруть на себе відповідальність за свої вчинки; мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію; у відносинах виявляють низький рівень емпатії; слабко розвинений контроль над своїми емоціями; недостатньо усвідомлюють свої емоції, крім гніву; бояться непередбачуваності в поведінці інших; мають неврологічні вади: нестійку увагу, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування; не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації); позитивно ставляться до агресії та насильства, бо саме через них і одержують почуття власної значимості й сили.

Наявність зв'язку між терміном покарання та індексами фізичної агресії і загальної агресивності, свідчить про те, що агресивність як риса характеру менш виражена у осіб, засуджених до більш тривалих строків позбавлення волі.

У ході відбування покарання у засуджених відбувається зниження загальної агресивності та конфліктності, але підвищується внутрішня ворожість, притуплення почуття провини, виникає емоційна тупість, знижується розумова активність, посилюється фрустраційна напруженість.

У книзі психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора ДКВС України [5] йдеться, що психокорекційна робота із засудженими щодо усунення психологічних складових агресії та проявів насильницької поведінки може проводитися в індивідуальній та груповій формі. Та психолог має впевнитися, що засуджені зможуть взаємодіяти у групі.

Тому обов'язковою умовою є врахування індивідуальних особливостей особи. Наприклад, той, хто застосовує агресію інструментально, виявляє інші проблеми, ніж ті, хто має агресію первинно опосередковану гнівом.

По відношенню до перших варто застосувати стратегію зміни уявлень та очікувань результату, що підтримують застосування агресії. Ці концептуальні відмінності підтримують індивідуальний та диференційований підходи до оцінки особи засудженого. Психологу слід звернути увагу на зниження рівня тривожності, формування позитивних установок, навичок просоціальної взаємодії, розвиток комунікативних навичок тощо. В ході психокорекційної роботи необхідно сформувати усвідомлення та розуміння причинно-наслідкового зв'язку.

Варто звернути увагу на особистісні фактори, які зумовлюють підвищення рівня агресивної та насильницької поведінки: підвищена ворожість, подразливість, емоційна реактивність, підвищений рівень тривожності та депресії, негативна афективність, завищена самооцінка, певні особливості мотиваційної сфери, низький рівень розвитку інтелекту, антисоціальна спрямованість особистості, заздрісність, схильність приписувати оточуючим агресивні наміри.

Разом з тим, серед чинників, які перешкоджають прояву агресивної та насильницької поведінки: можливість покарання за агресію та насильство, дружні стосунки, а також такі особистісні якості як поміркованість, толерантність, завбачливість, безконфліктність, високий самоконтроль.

З метою ефективного впровадження у пенітенціарну практику програм корекції агресивної і насильницької поведінки варто врахувати умови:

1)загального плану, які пов'язані зі змістом психокорекційної роботи: на початковому етапі вона повинна бути спрямована на розвиток адаптивних форм поведінки в умовах позбавлення волі, а прикінцевому - на формування життєвих планів та соціальних умінь, необхідних для життя після звільнення;

2)специфічного характеру, зумовлених індивідуальними особливостями засудженого, що детермінують агресивну та насильницьку поведінку, та рівнем пенітенціарного статусу засудженого, що в результаті зумовлюватиме особливості групової психокорекційної роботи з представиками конкретних пенітенціарно-субкультуральних прошарків серед осіб, які відбувають покарання. Психокорекційна робота з засудженими з високим статусом має бути спрямована на формування навичок саморегуляції та конструктивних стратегій уникаючої копінг-поведінки, а у засуджених із середнім статусом - на підвищення рівня комунікативної компетентності та толерантності.

Психокорекція агресивної та насильницької поведінки серед засуджених охоплює широкий арсенал методів, серед яких провідне місце займають:

-ігрові технології;

-вилучення зі звичного оточення та переміщення в коригуюче середовище/групу (виправдане, коли встановлений зв'язок між агресивною та насильницькою поведінкою і найближчим оточенням);

-творче самовираження (малювання, конструювання, заняття музикою та іншими видами творчої діяльності);

-сублімація агресії в соціально схвалювальну діяльність (спорт);

-участь в тренінговій групі з метою формування навичок конструктивної взаємодії і більш адаптивної поведінки;

-корекція агресивності та насильницької поведінки за допомогою поведінкових методів. Зокрема за допомогою інструменту когнітивної реструктуризації, яка здійснюється в рамках когнітивно-поведінкової терапії.

Важливо, щоб у ході психокорекційної роботи засуджений подолав наступні кроки:

-усвідомлення через розширення інформації про власну особистість та проблему агресивної або насильницької поведінки;

-переоцінка власної особистості, тобто оцінку того, що він відчуває та думає про себе та власну поведінку;

-переоцінка оточення, тобто оцінка того, як його агресивна чи насильницька поведінка впливає на його оточення;

-катарсис або відчуття та вираження власного відношення до проблеми агресивної та насильницької поведінки;

-укріплення Я: пошук, вибір та прийняття рішення діяти та змінити свою поведінку;

-пошук альтернатив, тобто обговорення можливих змін на місці агресивної та насильницької поведінки;

-контроль за стимулами, тобто уникнення або протистояння тригерам;

-підкріплення: самозаохочення або заохочення з боку оточення за зміну поведінки;

-ресоціалізація, тобто засвоєння нових форм поведінки.

Структура психокорекційної роботи із засудженими, які схильні до агресивної та насильницької поведінки має наступний вигляд:

1сесія ознайомча. Вона передбачає огляд програми та процедур; збір інформації про обставини поведінки; навчання прийомам саморегуляції. Даний етап є підготовчим, на ньому психологу необхідно отримати від засудженого детальну історію обставин реалізації агресивних або насильницьких потягів саме деструктивним способом (фізичне насилля, мовна агресія) і встановити взаємозв'язок між особистісними якостями засудженого й поведінкою.

Слід ознайомити засудженого з методикою когнітивно-поведінкової терапії. На завершальному етапі психолог дає домашнє завдання, яке може полягати у виконанні певних дій, пов'язаних з розвитком навичок самоконтролю засудженого. Наприклад, виконувати вранці або вечорі вправи з регулювання дихання протягом певного періоду та оцінити зміни у власному психоемоційному стані. Загальна тривалість сеансу приблизно 45 хвилин.

2сесія психодіагностична. Сесія включає перевірку домашнього завдання; психологічне вивчення особистісних якостей засудженого; визначення життєвих настанов, які сприяють реалізації проблемної поведінки. Даний етап має на меті встановлення зацікавленості засудженого у психокорекційному процесі шляхом перевірки стану виконання домашнього завдання; проведення заходів психодіагностики; аналіз життєвих настанов засудженого. Домашнє завдання слід надавати, виходячи з отриманої інформації. Наприклад, складання переліку ситуацій, які можуть на думку засудженого призвести до проявів агресивної та насильницької поведінки. Загальна тривалість сеансу повинна складати приблизно 50 хвилин.

3сесія або пряме втручання, включає перевірку домашнього завдання; психоедукацію; здійснення психологічної інтервенції; відпрацювання емоцій та почуттів, що виникли у засудженого під час сеансу; обговорення емоцій та почуттів засудженого в контексті терапії; домашнє завдання.

4-14 сесії є проміжними. Сесії включають перевірку домашнього завдання; аналіз проміжних та глибинних тверджень про себе, оточуючих та світ в цілому з метою виявлення дезадаптивних тверджень; відпрацювання емоцій та почуттів, що виникли у засудженого під час сеансу; обговорення емоцій та почуттів у контексті терапії.

Під час цих сесій вирішуються наступні психокорекційні завдання: виявлення механізмів деструктивних проявів агресії та насильницької поведінки та їх заміна на конструктивні форми; формування навиків, що перешкоджають агресивній та насильницькій поведінці.

Під час сеансів не слід ігнорувати елементи психоедукації, адже когнітивне реструктурування неможливе без виявлення раціональних, адаптивних та ірраціональних, дезадаптивних переконань, які сприяють агресивному відреагуванню подій навколишнього світу.

Домашні завдання повинні мати практичний характер та спрямовані на формування окремих особистісних якостей. Також засуджений може вести щоденник імпульсів. Загальна тривалість сеансу повинна складати приблизно 50 хвилин.

15 сесія - це заключна сесія, яка включає перевірку домашнього завдання; психологічне вивчення особистісних якостей засудженого та фіксацію позитивних змін, які відбулись; обговорення питань відповідно до запиту засудженого; надання рекомендацій щодо подальшої самостійної роботи засудженим; завершення психокорекційної роботи. Загальна тривалість сеансу повинна складати приблизно 40 хвилин.

При проведенні психокорекційної роботи із засудженими з проявами агресивної та насильницької поведінки варто враховувати:

1.Взаємозв'язок між «думками», «емоціями», «поведінкою» якнайкраще розкривається через модель «АВС», де:

A = Подія-активатор («Що сталося?»),

B = Переконання та внутрішній діалог («Про що Ви думали?»),

C = Наслідки («Що Ви відчували?», «Що Ви зробили?»).

«А» означає подію-активатор. Подією-активатором може бути ситуація, в якій опинилася засуджена людина, якийсь поштовх у зовнішньому середовищі, сигнал чи будь-що таке, що запускає в хід процес реагування. «С» у цій моделі означає наслідки. Наслідками може бути емоційна чи поведінкова реакція на подію-активатор.

Чимало людей вважає, що саме подія-активатор зумовлює певні їхні почуття і поведінку. Пояснення, що А зумовлює С - ймовірно, найчастіше обґрунтування певної поведінки особи. Проте «зовнішні речі» не контролюють нашу поведінку і не змушують нас почуватися якось визначено. Вони є поза нами, поки ми не абсорбуємо їх з допомогою наших інтерпретацій, висновків, сприйняття тощо.

2.Після ознайомлення з моделлю «АВС» варто опанувати техніками когнітивної реструктуризації. Когнітивна реструктуризація визнає важливість емоцій, поведінки та оточення; та поряд з цим відзначається зосередженням на ставленні, цінностях, переконаннях. В процесі роботи психолог виявляє установки засудженого по відношенню до себе, оточуючих та світу з метою виявлення помилкових тверджень, які сприяють агресивній та насильницькій поведінці.

Ознаки раціональних переконань: відповідність дійсності; базуються на доказах; їх можливо перевірити; логічність; базуються на пріоритетах; ведуть до почуттів, які не сприяють нервовим потрясінням; продуктивність; допомагають у досягненні цілей.

Ознаки ірраціональних переконань: неточні, хибні; не підтверджуються доказами; їх неможливо перевірити; надмірне узагальнення; ригідність, негнучкість; ведуть до потрясіння та стресу; блокують досягнення мети.

3.Як індивідуальна, так і групова психокорекція агресивної та насильницької поведінки засуджених має охоплювати процесуальні складові: когнітивну (підвищення рівня поінформованості, формування системи знань); діяльнісну (формування навичок безпечної поведінки); ціннісну (формування цінності здоров'я, здорового способу життя); емоційну (формування умінь регулювання своїх емоцій, адекватного висловлення почуттів).



Висновки

Психокорекція агресивної та насильницької поведінки засуджених є комплексом цілеспрямованих, психологічно обґрунтованих і практично апробованих організаційних й морально-виховних заходів. У психопрофілактиці необхідна як корекція свідомості і поведінки засуджених, так і нейтралізація негативних міжособистісних впливів, що провокують агресивні і насильницькі прояви.

Рекомендовано здійснювати психокорекційну роботу із засудженими у межах методу когнітивно-поведінкової терапії. Ця робота може проводитися в індивідуальній і груповій формі й включати ознайомчі сесії, психодіагностичні сесії, сесії прямого втручання, заключні сесії. При проведенні психокорекційної роботи слід використовувати модель «АБО) та когнітивну реструктуризацію. Лише комплексна профілактика засуджених на рівні індивіда та його соціального оточення, може привести до зменшення агресивності та нейтралізації проявів насильницької поведінки.

Професійна діяльність психолога в установі виконання покарань, що спрямована на психокорекцію проявів агресивної та насильницької поведінки, не тільки допомагає зменшити кількість конфліктних ситуацій в установі, але й створити фундамент для успішного відновлення особистості та ресоціалі- зації засудженого.

Перспективи подальших досліджень охоплюватимуть практичне впровадження психокорекційних програм подолання проявів агресивної та насильницької поведінки серед засуджених.



Література

1.Павлова Т.О. Кримінальне покарання: правова та психологічна складові (на прикладі відповідальності за воєнні злочини). Наукові інновації та передові технології. Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право», Серія «Економіка», Серія «Педагогіка». 2023ю № 7(21). С. 194-207.

2.Андрушко Я.С. Психокорекція: навч.-метод. посіб. Львів: ЛьвДУВС, 2017. 212 с.

3.Чебоненко С.О., Дрижак В.В. Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції: навч. посіб. Чернігів, 2006. 92 с.

4.Скоков С.І. Соціально-виховна робота як один з основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Інформаційний бюлетень за матеріалами курсу підвищення кваліфікації резерву кадрів на посади начальників органів та установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України / уклад.: Ю.Г. Головач, В.А. Костенко, О.В. Дзюманта та ін. Біла Церква: КОІПОПК, 2004. С. 298-203.

5.Книга психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора ДКВС України - частина 2 / за заг. ред. О.В. Висоцької. Київ: ТОВ «Видавничий дім «АртЕк», 2022. 322 с.



References

1.Pavlova, T.O. (2023). Kryminalne pokarannia: pravova ta psykholohichna skladovi (na prykladi vidpovidalnosti za voienni zlochyny) [Criminal punishment: legal and psychological components (on the example of responsibility for war crimes)]. Naukovi innovatsii taperedovi tekhnolohii. Seriia «Upravlinnia ta administruvannia», Seriia «Pravo», Seriia «Ekonomika», Seriia «Pedahohika». № 7(21). [in Ukrainian].

2.Andrushko, Ya.S. (2017). Psykhokorektsiia[Psychocorrection]. Lviv: LvDUVS [in Ukrainian].

3.Chebonenko, S.O. & Dryzhak, V.V. (2006). Robocha knyha spivrobitnyka kryminalno- vykonavchoi inspektsii [Workbook of an employee of the criminal executive inspection]. Chernihiv [in Ukrainian].

4.Skokov, S.I. (2004). Sotsialno-vykhovna robota yak odyn z osnovnykh zasobiv vypravlennia i resotsializatsii zasudzhenykh [Social and educational work as one of the main means of correction and re-socialization of convicts]. Informatsiinyi biuletenzamaterialamy kursu pidvyshchennia kvalifikatsii rezervu kadriv na posady nachalnykiv orhaniv ta ustanov vykonannia pokaran kryminalno-vykonavchoi systemy Ukrainy. Bila Tserkva: KOIPOPK [in Ukrainian].

5.Vysotska, O.V. (Ed.). (2022). Knyha psykholoha ustanovy vykonannia pokaran ta slidchoho izoliatora DKVS Ukrainy [The book of the provisions on the execution of the reprimands of the DKVS of Ukraine]. (Vols. 1-2). Kyiv: TOV «Vydavnychyi dim «ArtEk» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru