Валідація методики "Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках" на українській вибірці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ВАЛІДИЗАЦІЯ МЕТОДИКИ «ДІАГНОСТИКА МІЖОСОБОВОГО НЕПРОЩЕННЯ В БЛИЗЬКИХ СТОСУНКАХ» НА УКРАЇНСЬКІЙ ВИБІРЦІ

Кравчук Світлана Леонтіївна

кандидат психологічних наук, доцент,

доцент кафедри психодіагностики та клінічної психології

м. Київ

Анотація

міжособовий непрощення емоційний психологічний

Актуальність дослідження визначається дефіцитом методик діагностики прощення в міжособових стосунках, важливістю пошуку ефективних способів емоційної регуляції в міжособових стосунках, неоднозначністю концепту «прощення» у психології, браком емпіричних досліджень у цьому напрямі, можливостями використання валідизованих методик у психологічній консультативній роботі і в дослідницьких цілях.

Метою статті є виявити та проаналізувати дослідницький потенціал методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» авторів M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight (McCullough et al., 1998).

Методологія і наукові підходи. Перевірку валідності і надійності української версії методики здійснено на вибірці із 792 осіб (406 жінок і 386 чоловіків) віком від 18 до 60 років. Для перевірки конвергентної і дивергентної валідностей методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» (McCullough et al., 1998) застосовано такі психодіагностичні методи: 1) опитувальник «Шкала глибинної готовності до пробачення», автори: Л. Томпсон, Ч. Снайдер, Л. Хоффман (Thompson et al., 2005) в адаптації Е. Л. Носенко і А. В. Сокур (Носенко, & Сокур, 2018); 2) опитувальник «Шкала прощення як риси характеру», автори: Дж. В. Беррі, E. Л. Уортингтон, Л. Е. О'Коннор, Л. Парротт, Н. Г. Уэйд (Berry et al., 2005; Кравчук, 2020); 3) методика «Особистісна агресивність і конфліктність», автори: Є. Ільїн, П. Ковальов.

Результати. Методика «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» (McCullough et al., 1998) є інформативним психодіагностичним інструментом, який може бути рекомендовано до використання в психологічній консультативній роботі і в дослідницьких цілях. Методика характеризується хорошою внутрішньою узгодженістю і ретестовою надійністю.

Висновки. Емпіричні результати свідчать про належні конструктну, конвергентну, дивергентну валідності методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» авторів M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight.

Ключові слова: прощення; готовність пробачати; валідність; надійність; психодіагностичний інструментарій.

Annotation

Svitlana L. Kravchuk candidate of psychological sciences, associate professor Associate Professor of the Department of Psychodiagnostics and Clinical Psychology, Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, Ukraine

VALIDATION OF THE QUESTIONNAIRE «DIAGNOSTICS OF INTERPERSONAL UNFORGIVENESS IN CLOSE RELATIONSHIPS» ON THE UKRAINIAN SAMPLE OF RESPONDENTS

The relevance. The lack of methods for diagnosing forgiveness in interpersonal relationships, the importance of finding effective ways of emotional regulation in interpersonal relationships, the ambiguity of the concept of «forgiveness» in psychology, the lack of empirical research in this direction, the possibility of using validated methods in psychological counseling work and for research purposes determine the relevance of the research problem.

The purpose of the article is to identify and analyze the research potential of the questionnaire «Diagnosis of interpersonal unforgiveness in close relationships» by M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight (McCullough et al., 1998).

Methodology and scientific approaches. Validity and reliability of the Ukrainian version of the method was checked on a sample of 792 people (406 women and 386 men) aged 18 to 60. In order to check the convergent and divergent validities of the questionnaire «Diagnosis of interpersonal unforgiveness in close relationships» (McCullough et al., 1998), the following psychodiagnostic methods were used: 1) the questionnaire «Scale of deep readiness to forgive» (authors: L. Thompson, C. Snyder, L. Hoffman (Thompson et al., 2005)) adapted by E. L. Nosenko and A. V. Sokur (Nosenko, Sokur, 2018); 2) questionnaire «Forgiveness scale as a character trait» (authors: J. W. Berry, E. L. Worthington, L. E. O'Connor, L. Parrott, N. G. Wade (Berry et al., 2005; Kravchuk, 2020)); 3) the technique «Personal aggressiveness and conflict» (authors E. Ilyin, P. Kovalev).

The results. The questionnaire «Diagnosis of interpersonal unforgiveness in close relationships» (McCullough et al., 1998) appears as an informative psychodiagnostic tool. This questionnaire can be used in psychological counseling work and for research purposes. The questionnaire has good internal consistency and retest reliability. Conclusions. Empirical results indicate adequate construct, convergent, and divergent validity of the questionnaire «Diagnostics of interpersonal unforgiveness in close relationships» M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight.

Keywords: forgiveness; willingness to forgive; validity; reliability; psychodiagnostic toolkit.

Постановка проблеми

У практичній психології вивчення прощення в міжособовій взаємодії зумовлене важливістю пошуку ефективних способів емоційної регуляції.

Феномен прощення відіграє важливу роль у забезпеченні психічного здоров'я особистості. Емпірично визначено, що особи, які не навчилися прощати, мають значно більше психічних захворювань, пов'язаних зі стресом (VanderWeele, 2018). Виявлено, що самопрощення знижує ризик виникнення симптомів посттравматичних розладів і суїцидальних намірів (Lijo, 2018).

У практиці психотерапії і психологічного консультування свідома переробка й зміна свого ставлення до кривдника та ситуації образи сприяють психологічному благополуччю (Maltby et al., 2001; McCullough, & Witvliet, 2002; Worthington, & Sandage, 2016).

На сьогодні в Україні концептуальна розробленість феномену прощення є недостатньою, бракує емпіричних досліджень у цьому напрямі.

Актуальність дослідження визначається дефіцитом методик діагностики прощення в міжособових стосунках, неоднозначністю концепту «прощення» у психології, можливостями використання валідизованих методик у психологічній консультативній роботі і в дослідницьких цілях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз наукової літератури показав, що вчені наразі не мають єдиного погляду на концептуалізацію феномену прощення. Феномен прощення розглядають як дію, моральний акт, відповідь, здібності, особистісну диспозицію, особистісний смисл, психічний стан, характеристики соціальних одиниць, прийняття іншого, активне подолання негативного ставлення до кривдника та вироблення щодо нього позитивного ставлення (Heider, 1958; Wiesenthal, 1969; Ricoeur, 1983; Smedes, 1984; Enright, 1996; Arendt, 1998; Emmons, 2000; Baskin, & Enright, 2004; Derrida, 2005; Wade, & Worthington, 2005; Berry, et al., 2005; Hall, & Fincham, 2005; Lijo, 2018).

У зарубіжній психології представлено стресі-копінг-модель прощення (Worthington et al., 2000; Strelan, & Covic, 2006; Harper et al., 2014), процесуальну модель (Fitzgibbons, 1986; Baskin, & Enright, 2004) та еволюційну модель (McCullough, 2001) прощення.

На думку J. W. Berry (Berry, et al., 2005), E. Mullet, & M. Girard (2000), прощення доцільно розглядати як диспозиційну рису, частковий прояв та результат механізмів соціального пізнання особи, оскільки здатність до прощення базується на усвідомленні власних емоцій та здатності керувати ними, а також на здатності і готовності проявляти емпатію щодо кривдника.

R. Emmons (2000) розглядає прощення як особистісний конструкт високого рівня, коли особи мають такі характеристики: можливість бути сприйнятливими до обставин, які зменшують гнів; наявність навичок контролювання емоцій; емпатія; смиренність; доброзичливість і прагнення перебувати в гармонійних стосунках.

Згідно з F. Heider (1958), прощення доцільно розглядати як вибір особи відмовитися від мстивої поведінки.

R. Enright (1996) вважає, що, пробачаючи, скривджена особа визнає, що дії кривдника були і будуть завжди несправедливими. На думку R. Enright, прощення вимагає відмови скривдженої особи від гніву та образи. У дослідженнях E. L. Worthington та ін. (2007) також показано, що прощення кривдника передбачає відпущення негативних переживань, таких як гнів, ненависть, сум, образа тощо.

Х. Арендт розглядає прощення в термінах вчинку і вважає, що прощення є подвійним феноменом, який належить і до публічного простору, і до сфери особистого буття (Arendt, 1998). Суперечність знімається тим, що в основі подвійності лежить одне уявлення про автора прощення. Арендт вважає, що прощення одного вчинку є можливістю здійснення нових дій у спільному житті, принципом звільнення від наслідків минулого тієї особи, яка прощає, і тієї особи, яку прощають, а також різновидом дії з-іншими-і-для-іншого (Arendt, 1998). На думку Арендт, прощення є актом, який залежить від плюральності (plurality) людського буття та реалізується в спільному житті. На думку дослідниці, прощення є не типовою дією, а подією, що розриває каузальну структуру спільності, певним винятком з публічного простору, необхідним водночас для його функціонування. Арендт виступає проти застосування до воєнних злочинів принципу колективної відповідальності, оскільки він передбачає забуття їхніх акторів.

П. Рікер розглядає прощення з позиції питання про самість (Ricoeur, 1983). Дослідник аналізує проблему прощення через пошук відповідей на питання про суб'єкта-автора прощення і про cамість винної особи. Джерелом прощення, на думку Рікера, є суб'єктність. Він вважає, що і в тих, хто прощає, і в тих, кого прощають, потрібно бачити особистостей, яким властиві ознаки самості. Рікер розглядає прощення як акт усвідомлення постійної можливості переродження особистості, але разом з тим наголошує на неможливості прощення злочинів проти людяності.

J. North (1987), R. Enright (2001) зазначають, що прояв прощення в міжособових стосунках у загальному вигляді можна визначити як рішення, по-перше, відмовитися від негативних думок, емоцій і поведінкових проявів щодо кривдника, який незаслужено образив особу, по-друге, заохочувати позитивні думки, поведінкові прояви та емоції щодо того ж кривдника.

Прощення в міжособових стосунках ми розглядаємо як процес свідомої відмови особи від образи, гніву, ненависті, обурення, суму та інших негативних переживань, зумовлених несправедливим ставленням інших людей до неї, і заміни негативних переживань/почуттів до кривдника більш нейтральними, і, нарешті, позитивними, зокрема терпимістю, проявами емпатії у вигляді співчуття, співпереживання, милосердя, що супроводжуються позитивними думками щодо кривдника і припиненням його/її засудження.

На нашу думку, у цьому контексті надзвичайно важливого значення набуває необхідність розроблення певного методичного інструментарію.

Мета статті: виявити і проаналізувати дослідницький потенціал методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» авторів M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight (McCullough et al., 1998).

Виклад основного матеріалу дослідження

Ми здійснили адаптацію методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» (McCullough et al., 1998). Методика складається з 18 питань і містить три шкали: помста, уникання і доброзичливість. За кожним питанням представлено п'ять варіантів відповідей за шкалою Лайкерта.

Ми скористалися технікою подвійного перекладу методики: з мови оригіналу на українську мову і з української мови на мову оригіналу. Для підтвердження змістової валідності ми запросили до участі в роботі п'ятьох експертів - професорів і доцентів університетів, у яких напрямки досліджень пов'язані з проблематикою міжособових стосунків, духовності, просоціальної поведінки, агресії, цінностей. Експерти оцінювали актуальність, правильність формулювання і важливість використання кожного питання.

Перевірка валідності і надійності української версії методики проводилася на вибірці із 792 осіб (406 жінок і 386 чоловіків) віком від 18 до 60 років.

Участь у дослідженні була повністю добровільною. У будь-який момент учасники могли відмовитися від подальшої участі. Дані було зібрано анонімно в офлайнта онлайновому режимах (через Google Forms).

Для підтвердження конструктної валідності методики ми застосували експлораторний факторний аналіз, спрямований на визначення факторної структури методики. Критерій адекватності вибірки Кайзера-Мейєра-Олкіна становить 0,94; критерій сферичності Бартлетта р<0,001. Обидва критерії свідчать про достатню адекватність факторного аналізу.

За методом обертання Варимакс з нормалізацією Кайзера і за критерієм «кам'янистого осипу» виокремлено такі три фактори: перший фактор (F1) з власним значенням 8,847 пояснює 49,15% дисперсії змінних; другий фактор (F2) дістав власне значення 2,214 і пояснює 12,30% дисперсії змінних; третій фактор (F3) із власним значенням 1,603 пояснює 8,91% дисперсії змінних.

Три фактори разом пояснюють 70,360% дисперсії змінних. Факторні навантаження наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Факторні навантаження (N = 792)