Концептуальні погляди класиків психології на змістове наповнення особистості як категорії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Концептуальні погляди класиків психології на змістове наповнення особистості як категорії

Вступ

Наукова дійсність осягається не власними уявленнями та зручними фантазіями, а визначеннями і дефініціями, які обов'язково базуються на доведених істинах, пов'язані між собою внутрішньо та становлять категоріальний апарат науки. Так, до основоположних деномінацій психології, як варіант - «згустків, опорних компонентів психологічного знання» (за О. Хохліною [25]), поряд з «відображенням, діяльністю та спілкуванням» (за Б. Ломовим [12]), віднесено «особистість», яка є не лише центральним психологічним феноменом, що інтегрує та регулює всю психологічну організацію людини, але і базовою категорією психології як соціально-поведінкової науки.

Учений у царині дослідження теорій особистості професор В. Рибалка [28, с. 128-130] після тривалого вивчення їх змістовного наповнення, переконливо вказує, що «визначення особистості є стислим вихідним положенням про її сутність, які входять в склад теорій та конкретизуються в подальших розділах ... виходячи з особливого, за головним предметом дослідження - особистістю, персонологічного мислення її автора; та насправді виступає її образно- понятійною формулою або навіть вербальною схемою». Тому значення терміна для кожного автора має тенденцію бути розфарбованим його теоретичною схильністю та емпіричними інструментами, які були ним обрані для оцінки та перевірки теорії. Відтак представимо результати ретроспективного аналізу поглядів класиків психології на особистість як категорію.

Виклад основного матеріалу

«Категорія особистості в психології (як серед базових категорій, так і в структурі психічних явищ) посідає чільне місце. Здатністю до діяльності та спілкування наділена конкретна особистість, яка є носієм психічного відображення (психіки)» [25, С. 30]. Однак, лише «особистість як глибоко психологічна категорія, яка володіє психічними якостями, «замикає» на собі як діяльність так і спілкування. Разом з тим, тільки-но аналіз діяльності та спілкування розкриває психологічний склад особистості» [12, С. 289]. Тому, змістове розуміння категорії «особистість» є запорукою якісного вивчення будь-якого психологічного феномену, особливо того, який характеризує людину як індивіда, індивідуальність та особистість.

Теоретико-методологічну основу представленого ретроспективного аналізу склали визнані концептуальні положення видатних зарубіжних та вітчизняних класиків психології: В. Франкла, А. Маслоу, К. Роджерса, Г. Олпорта, В. Бехтерєва, О. Лазурського, Л. Виготського, С. Рубінштейна, О. Леонтьєва, Б. Ананьєва, Г. Костюка, А. Петровського та С. Максименка.

Уявлення про особистість В. Франкл [23, С. 7-12] опублікував ще в 1951 році в роботі під назвою «Десять тез про особистість». Науковець вважав, що особистість - це абсолютно нова, єдино неподільна, духовна, екзистенційна, динамічна, яка самостійно створює і забезпечує свою тілесно- душевно-духовну єдність та цілісність, при цьому є особистістю лише в тій мірі, у якій сама себе персонізує через трансцендентне. Для В. Франкла категорія особистості має системоутворювальне значення, як для практики заснованої ним логотерапії, де становлення особистості (сходження людини до особистісного рівня буття) він розумів як розвиток здібності людини актуалізовувати та проживати свій духовно- особистісний початок. Науковець вважав, що кожна людина з народження вже є особистістю, а рушійною силою її поведінки є пошук Логосу [5].

А. Маслоу говорив, що «людина повинна бути такою, якою вона може бути» [16, С. 176], бачив особистість єдиною та переконував, що «тільки повноцінна особистість має владу над своєю долею [16, С. 34] через застосування концентрації, вибору зростання, самопізнання, чесності, судження, саморозвитку, вершинних переживань, відчутності захисту для власного «Я», як вісьми типів поведінки, які ведуть особистість до самоактуалізації» [27, С. 112-114]. За А. Маслоу [27, С. 432] структура особистості передбачає наявність рівнів свідомого та несвідомого, які можуть існувати не тільки паралельно, але і перебувати в протистоянні один з одним, коли кожен з них існує в певному сенсі, а інший також існуючи перебуває на більш глибокому рівні в структурі особистості та провокує певний супротив і одного разу може вийти на поверхню, стати свідомим та почати існувати в цьому сенсі [16, С. 177].

На думку К. Роджерса [20] стати особистістю означає знайти своє обличчя, пройти самоактуалізований процес становлення і стати цілісним. Притому, самоактуалізація є внутрішнім прагненням до зростання і розвитку, самостійності та активізації можливостей; а цілісність передбачає бути саме тим, ким ти є в середині, в глибині своєї душі. Науковець також звертав особливу увагу на те, що кожна особистість буде рухатися в напрямку самореалізації, якщо їй вказати шлях та надати таку можливість [24]. Стати особистістю можливо лише у взаємовідносинах з іншими людьми, тоді коли усвідомлюємо кожен момент власного життя та наявна віра в свої внутрішні спонукання та інтуїтивну оцінку.

«Особистість - це динамічна організація психофізичних систем індивіда, яка обумовлює характерну лише для неї поведінку і мислення» - зазначає видатний «архітектор психології особистості» Г. Олпорт [17, С. 96]. У своїх роботах вчений [18, 26] дає досить своєрідне розуміння особистості як феномену. На його думку, особистість - це перш за все особлива, одухотворена відкрита система, в арсеналі якої наявні певні можливості, які сприяють її прагненню до саморозвитку. Однак її унікальність може провокувати труднощі, особливо у її взаємодії з іншим відкритими системами, бо саме в процесі становлення особистості притаманний лише їй набір рис обумовлює її діяльність та поведінку.

В працях В. Бехтерєва, «особистість - це ніщо інше як самодіяльна особа зі своїми психічним укладом і індивідуальним відношенням до оточуючого світу [4, С. 101], що проявляє себе в діяльності [3, С. 273] та окрім об'єднуючого має спрямовуюче начало». Тобто, особистість є активним діячем, однак її поведінка обумовлена внутрішнім розумінням зовнішніх стимулів, які надходять з навколишнього світу.

За О. Лазурським особистість - це носій вищих психічних функцій, що за психосоціальною природою є результатом суспільно-історичного розвитку, де ядром особистості є відносини та стосунки, особливо це стосується єдності ендо та екзо комплексів. До ендо-комплексів вчений відносив темперамент, характер, розумову обдарованість, до екзо-комплексів - усе те, що визначає сукупність відношень людини до оточуючого середовища [9, С. 10-13]. Приорітет О. Лазурський надавав взаємовідносинам особистості та навколишнього середовища. Він вважав, що кожна особистість має активно пристосовуватися до соціального середовища [10, С. 46] і саме в цьому суть її становлення.

Згідно з відомим класиком наукової психологічної думки Л. Виготським, «особистість - це динамічна смислова система, яка окрім вольових, мотиваційних та емоційних процесів, включає ще дії та думки» [6, С. 12]. Для вченого особистість є тією основою, навколо якої будується уся психіка людини, включаючи діяльність та свідомість, це те, в конкретній людині, що є безпосереднім продуктом кристалізації її соціального життя [6, С. 7]. Бо «особистість стає для себе тим, ким вона є в собі, через те, що вона пред'являє до інших» [6, С. 354].

Не менш «живою» є теорія особистості видатного С. Рубінштейна, який писав: «Особистістю людина не народжується, особистістю вона стає» [22, т. 2, С. 245]. Особистість - це суб'єкт діяльності та свідомості, той, хто мислить, відчуває, діє; істота свідома та мисляча [22, т. 1, С. 190-207]. С. Рубінштейн дослідив історичне підґрунтя поняття «особистість» (з лат. мови - persona). Як виявилося, дане поняття було запозичене римлянами у етрусків з метою позначення суспільної функції особи («persona patris, regis, accusatoris») [5]. Надалі поняття прижилося, і почало використовується для характеристики виконання особистістю своїх суспільних функцій та того, як вона справляється з роллю, яка покладена на неї життям [22, т. 2, С. 70]. Науковець наполягав, що зрозуміти та вивчити особистість можливо лише в її діяльності, отримавши відповідь на питання: «Що хоче, що може та ким є особистість?» [21]. соціальний суспільний психологічний особистість

Нині вже з догматичною тезою «особистістю не народжуються, особистістю стають» [11, С. 134] навіть не асоціюється теорія діяльності О. Леонтьєва, яку сам науковець називав «Теорією діяльності, свідомості, особистості», оскільки вказана теза стала народною та досить часто цитується без зазначення її автора. Вчений був переконаний, що «особистість народжується двічі: вперше, коли у дитині з'являються в явних формах полімотивованість та сопідпорядкованість її дій; вдруге, коли виникає усвідомлена особистість, тобто особлива перебудова свідомості» [11, С. 160-161] та наполягав, що особистість створюється об'єктивними обставинами, через цілесукупність діяльності, яка виступає одиницею життя [11, С. 3] та здійснюється по відношенню до світу [11, С. 165], де індивід перетворюється в особистість в ході свого розвитку [11, С. 219], бо особистість є цілісним утворенням [11, С. 134], яке розвивається в діяльності і через діяльність [11, С. 274-275].

Дещо схожі ідеї містяться в розробленій Б. Ананьєвим теорії особистості, згідно якої особистість є суб'єктом діяльності [2, С. 211], в якій вона формується і розвивається [1, С. 169]. Структура особистості за Б. Ананьєвим є продуктом індивідуально-психічного розвитку, яка виступає в трьох планах: онтогенетичної еволюції психофізіологічних функцій, становлення діяльності та історії розвитку людини як суб'єкта праці, пізнання і спілкування, і, як життєвого шляху людини - історії особистості. Разом з тим структура особистості, що склалася в процесі індивідуального розвитку людини, сама детермінує напрям, ступінь зміни і рівень розвитку всіх феноменів психічного розвитку [1, С. 145]. Вчений особливого значення надавав соціальному статусу особистості [1] та був переконаний, що основною формою розвитку особистості є її життєвий шлях в суспільстві [1, С. 147]. Б. Ананьєв [2] писав: «Індивідом народжуються, особистістю стають, а індивідуальність відстоюють».

На переконання Г. Костюка: «Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу та при всіх умовах. Людина особистістю стає та так само може перестати нею бути. Ставши особистістю, людина не тільки не перестає бути індивідом, а виступає в своїй індивідуальній своєрідності» [8, С. 80], здатною усвідомлювати навколишнє, виокремлювати себе, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати своє майбутнє, передбачати близькі та віддаленіші наслідки своєї діяльності й дій [7, С. 31].

А. Петровський у найвідомішій своїй книзі «Бути особистістю», ємно звертає увагу на те, що «... особистість - це не маска, а якраз те, що приховується під маскою, якщо людина її одягає» [19, С. 3]. Тобто, особистість - це не те, як ми себе поводимо в соціумі, а те, що ми відчуваємо і переживаємо в момент взаємодії та спілкування. Оригінальність теорії А. Петровського полягає в тому, що лише він розглядає людину через призму сими іпостасей, до яких відносить: «роль, індивід, організм, індивідуальність, Я, особистість, фізичне тіло» [19, С. 9] та наголошує, що особистість невід'ємна від системи соціальних зв'язків, в які вона включена [19, С. 13]. Кожна особистість прагне реалізувати потребу стати та бути особистістю, формується у цій взаємодії, однак з різними людьми використовує різні іпостаті і цим виявляє свою індивідуальність, демонструючи її через діяльність, яка в даному випадку розуміється як сукупність усіх дій та активностей особистості.

Основоположник генетичної психології С. Максименко розглядає особистість як витвір [15, С. 8], складну відкриту систему, що постійно знаходиться у розвитку, де «третьою складовою» вбачається саморозвиток особистості [13, С. 10]. Академік переконаний, що існує сутнісний взаємозв'язок між ґенезою становлення особистості та практичною реалізацією тих станів, у яких може перебувати особистість на різних періодах свого життєвого шляху [15, С. 19]. Характерними ознаками особистості є наявність у неї усвідомлення свого місця, яке вона посідає в суспільстві, де найяскравішим її виявом є індивідуальність [14, С. 18].

В підсумку наголосимо, що особистість - це найвищий ступінь розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Особистість доцільно розглядати як поняття та категорію, бо саме осягання деномінації «особистість» визначає усю красу архітектури психологічного знання про людину.

Висновки

Особистість є однією з базових категорій психології, на основі яких будується понятійний апарат науки та суміжних її галузей. Без розуміння змістового наповнення особистості складно уявити дослідження будь якого психологічного феномену. Представлений ретроспективний аналіз праць класиків психології з проблематики особистості засвідчує, що зарубіжні вчені (В. Франкл, А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Олпорт), досліджуючи особистість, розглядають її як своєрідну відкриту систему, яка через внутрішні прагнення та прояви індивідуальності досягає власного саморозвитку й самоактуалізації. Вітчизняні класики (В. Бехтерєв, О. Лазурський, Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Б. Ананьєв, Г. Костюк, А. Петровський, С. Максименко) переважно визначають особистість як суспільно-психологічну сутність людини та велику роль відводять соціальному аспекту, а саме зовнішній оцінці особистості з боку суспільства, де ядром особистості або джерелом її розвитку розглядають діяльність, яка розуміється як складна динамічна система взаємодії суб'єкта з суспільством, у процесі якої і формуються властивості особистості та відбувається її безпосереднє становлення.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания 2 изд. Санк-Питербург: Питер. 2001. 272 с.

2. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания: избр. психол. труды / Под ред. А.А. Бодалева; Акад. пед. и соц. наук. Моск. психол.-соц. ин-т. Москва; Воронеж: Ин-т практ. психологии: МОД-ЭК. 1996. 384 с.

3. Бехтерев В.М. Мозг и его деятельность / Под ред. проф. А.В. Гервера. Москва-Ленинград: Государственное издательство. 1928. 327 с.

4. Бехтерев В.М. Проблемы развития и воспитания человека: Избр. психол. труды. / Под ред. Брушлинского А.В., Кольцовой В.А. Москва: Изд-во «Ин-т практ. психологии»; Воронеж: НПО «МОДЭК». 1997. 416 с.

5. Бойко-Бузиль Ю.Ю. Особистість як центральна категорія психології. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2017. Вип. 4. Т. 1. С. 13-19.

6. Выготский Л.С. Психология развития человека. Москва: Изд-во Смысл; Изд-во Эксмо. 2005. 1136 с.

7. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. Москва: Педагогика, 1988. 304 с.

8. Костюк Г.С. Учебно-воспитательный процес и психическое развитие личности. / Под ред. Л.Н. Проколиенко; Сост. В.В. Андриевская, Г.А. Балл, А.Т. Губко, Е.В. Проскура. Київ: Радянська школа. 1989. 608 с.

9. Лазурский А.Ф. Классификация личностей. / Под ред. М.Я. Басова, В.Н. Мясищева; сост. проф. М.Я. Басова «Новые идеи в учении о личности». Изд. 3-е, перераб. Ленинград: ГИЗ. 1924. 290 с.

10. Лазурский А.Ф. Очерк науки о характерах: монография. Сан-Петербург: Типография И.Н. Скороходова. 1906. 308 с.

11. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. Москва: Смысл; Издательский центр «Академия». 2004. 352 с.

12. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. Москва: Наука. 1984. 226 с.

13. Максименко С.Д. Проблема духовного самоздійснення особистості. Наука і духовність у системі сучасного управління: зб. тез міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 19 квітня 2012 р.). Львів. 2012. С. 10-12.

14. Максименко С.Д. Психологічні механізми становлення особистості: експериментально-генетичний метод. Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Київ: Ніка-Центр, 2010. Вип. 38. С. 18-34.

15. Максименко С.Д. Психологія особистості: парадигма життєстворення. Психологія і суспільство: український теоретико-методологічний соціогуманітарний часопис. 2006. №4 (26). С. 8-52.

16. Маслоу А.Г. Мотивация и личность. 3-e изд. / Пер. с англ. Санкт-Петербург: Питер. 2008. 352 с.

17. Оллпорт Г.В. Личность в психологии / Пер. с англ. И.Ю. Авидона; Ред. Л.М. Шлионский. Москва: КСП+; Санкт- Петербург: Ювента. 1998. 345 с.

18. Олпорт Г.В. Становление личности: избранные труды / Под общ. ред. Д.А. Леонтьева; пер. с англ. Москва: Смысл. 2002. 462 с.

19. Петровский А.В. Быть личностью. Москва: Педагогика. 1990. 112 с.

20. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер.с англ. / Пер. М.М. Исениной; Общ. ред. Е.И. Исениной. Москва: Прогресс-Универс. 1994. 478 с.

21. Рубинштейн С.Л. Общая психология. Санкт-Петербург. 2002. 720 с.

22. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в двух томах. Москва: Педагогика. 1989. Т. 1. 488 с.; Т. 2. 328 с.

23. Франкл В. Десять тезисов о личности. Экзистенциальная традиция: философия, психология, психотерапия. 2005. №2. С. 4-13.

24. Фрейджер P., Фейдимен Д. Гуманистическая, трансперсональная и экзистенциальная психология. К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мэй. Санкт-Петербург: Прайм-Еврознак. 2007. 221 с.

25. Хохліна О.П. Проблема змісту базових категорій психології. Юридична психологія. 2017. №1. С. 21-35.

26. Allport G.W. Pattern and growth in personality. New York: Holt, Rinehart and Winston. 1961.

27. Maslow A.H. A Theory of Human Motivation. In Psychological Review. Washington, DC: American Psychological Association. 1943. №50 (4). Р. 430-437.

28. Rybalka V. Scientific definition of personality, its content frequency and antinomian formulas, personological intelligence of psychologists and educators. Future Human Image. 2014. №1 (4). Р. 127-147.

Размещено на Allbest.Ru