Прокрастинація у осіб ранньої дорослості з різними рівнями тривожності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прокрастинація у осіб ранньої дорослості з різними рівнями тривожності

Данілова Дар'я Едуардівна викладач-стажист, кафедри Психології, політології та соціокультурних технології, Сумський державний університет, м. Суми

Куцева Юлія Олександрівна здобувач ступеня бакалавр, кафедри Психології, політології та соціокультурних технології, Сумський державний університет, м. Суми

Анотація

прокрастинація рання дорослість тривожність

Стаття присвячена дослідженню прокрастинації у осіб періоду ранньої дорослості з різними рівнями тривожності. Даний віковий період характеризується сформованістю ціннісно-мотиваційної сфери, зрілістю психофізіологічної та психосоціальної системи особистості. Прокрастинація, або схильність до відкладання справ на потім, є поширеною проблемою, що може мати суттєвий вплив на життя людей, особливо у період ранньої дорослості, коли продовжує формуватись особистість та закладаються основи для майбутньої кар'єри. Тривожність, у свою чергу, також є поширеним явищем, яке може посилювати прокрастинацію. Ґрунтуючись на роботах українських та іноземних дослідників, було розглянуто феномен прокрастинації, історичні витоки поняття, причини прокрастинації, її класифікацію, взаємозв'язки з різними сферами особистості. Проаналізовані підходи до вивчення прокрастинації: психодинамічний, поведінковий, когнітивний та підхід часової мотивації. Відповідно до проаналізованиї досліджень, прокрастинація має важливий зв'язок з мотивацією, емоційно- вольовою саморегуляцією, може бути пов'язана з перфекціонізмом, загальною тривожністю, порушенням самооцінки та іншими аспектами особистості.

Кількість запитів до психологів із проблемою прокрастинації дедалі зростає як в межах індивідуальних, так і групових форм роботи. Одним із супроводжуючих факторів прокрастинацію виступає і тривожність. Зокрема, відкладання справ набуває «колового ефекту»: спочатку ти відкладаєш справи, щоб зробити їх потім, керуючись принципом: не цікавості, не актуальності, тощо, але весь цей відкладений час людина не насолоджується, а докоряє себе за те, що не робить, те, що їй потрібно. Цей стан зазвичай характеризується підвищеною тривожності. Далі тривожність впливає або як каталізатор виконання завдань або ж навпаки стає настільки сильною, що людина не здатна виконувати ті чи інші задачі. Тож, цей факт підкреслює важливість дослідження даного феномену.

У статті емпірично було досліджено взаємозв'язок прокрастинації у осіб періоду ранньої дорослості з різними рівнями тривожності. Для емпіричного дослідження було обрані методики: «Шкала прокрастинації» Б.В. Такмана та методику «Шкала прояву тривожності» Ж. Тейлора. Вибірка дослідження склала 34 особи віком від 18 до 23 років. Окреслено результати дослідження, а також перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: прокрастинація, відкладання справ, тривожність, рання дорослість.

Abstract

Danilova Daria Eduardivna Trainee Teacher at the Department of Psychology, Political Science and Socio-Cultural Technologies, Sumy State University, Sumy

Kutseva Yuliia Oleksandrivna Bachelor's Student at the Department of Psychology, Political Science and Socio-Cultural Technologies, Sumy State University, Sumy,

PROCRASTINATION IN EARLY ADULTS WITH DIFFERENT ANXIETY LEVELS

The article is devoted to the study of procrastination in early adulthood individuals with different anxiety levels. This age period is characterized by the formation of the value-motivational field and the maturity of the psychophysiological and psychosocial system of the personality. Procrastination, or the tendency to postpone tasks, is a common issue that can have a significant impact on people's lives, particularly during early adulthood. This period is crucial for personality development and laying the foundations for future careers. Anxiety, in turn, is also a widespread phenomenon that can exacerbate procrastination. Based on the works of Ukrainian and foreign researchers, the phenomenon of procrastination has been examined, including its historical origins, causes, classification, and its interconnections with various aspects of personality. Such approaches to the study of procrastination as psychodynamic, behavioral, cognitive, and the approach of time motivation were analyzed. In accordance with the analyzed studies, procrastination is significantly linked to motivation, emotional-volitional self-regulation, and may be associated with perfectionism, general anxiety, disruptions in self-esteem, and other personality aspects.

The number of inquiries to psychologists regarding procrastination-related issues is steadily increasing, both in individual and group therapy settings. Anxiety serves as one of the accompanying factors for procrastination. Specifically, procrastination takes on a "vicious circle effect": initially, tasks are postponed under the principle of lack of interest, relevance, etc. However, during this delayed time, individuals do not derive enjoyment but rather criticize themselves for not doing what they need to do. This state is typically characterized by heightened anxiety. Furthermore, anxiety can either act as a catalyst for task completion or, conversely, become so overwhelming that individuals are unable to perform certain tasks. Therefore, this emphasizes the importance of studying this phenomenon.The article empirically investigated the relationship of procrastination in early adults with different anxiety levels. Such methods as the Tuckman Procrastination Scale and the “Personal Anxiety Manifestation Scale” by J. Taylor were chosen for the empirical study. The research sample consisted of 34 people aged 18 to 23 years. The results of the investigation as well as the prospects for further research are outlined.

Keywords: procrastination, affairs postponement, anxiety, early adulthood.

Постановка проблеми

У сучасному світі все більше уваги приділяється проблемі прокрастинації, яка виявляється як у повсякденному житті, так і у науковій сфері. Проблема відкладання справ отримала центральне місце в дослідженні особистості та її розвитку. Прокрастинація, яка виявляється як постійне відкладання важливих справ і викликає дискомфорт і негативні емоції, значно уповільнює процес саморозвитку та перешкоджає самореалізації, а також виконанню планів та досягненню цілей. Наприклад, відкладання підготовки до іспиту на останній момент чи ухилення від важливих рішень та подорожей є проявами прокрастинації. Серед причин прокрастинації дослідники називають: психологічні, соціально-психологічні, педагогічні та психо-фізіологічні. На нашу думку окремо варто розглядати феномен прокрастинації у осіб ранньої дорослості, оскільки в цьому віковому періоді вже сформована система цінностей, цілісний образ «Я», розвинуті когнітивні здібності, особи вже досягають розвитку у психофізіологічному, психосоціальному аспектах. У цьому віковому періоді ключовим переживанням є відповідальність за своє життя та життя інших людей, а також готовність її брати на себе. Тож, у нашому дослідженні ми пропонуємо подивитися на проблему прокрастинації у осіб періоду ранньої дорослості через призму тривожності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням феномену прокрастинації займались ряд українських дослідників, зокрема, М.С. Дворник досліджувала поняття прокрастинації у взаємозв'язку із спрямованістю особистості [1], Є.Л. Базика розглядає проблему прокрастинації як розлад вольових процесів, самопокладання, цілеспрямованості, самоорганізованості [2], Т.А. Колтунович та О.М. Поліщук зробили детальний історичний огляд ставлення до феномену відтермінування особистістю важливих справ у різні епохи [3], Рудоманенко Ю.В. також досліджувала позитивні та негативні прояви і наслідки прокрастинації особистості, життєвих сфер зволікань у прийнятті рішень, властивостей особистості [4], Журавльова О.В. досліджувала прокрастинацію у осіб студентського віку [5].

Мета статті - визначити особливості прокрастинації у осіб ранньої дорослості з різними рівнями тривожності.

Виклад основного матеріалу

Виявлено, що «прокрастинація» є складним та різноманітним явищем у психологічному аспекті, яке охоплює багато сфер людської діяльності (навчання, працю, соціальні взаємодії, побут). У психологічній науці не існує універсального розуміння цього терміну та єдиного підходу до його структури.

Перший історичний аналіз феномену прокрастинації був представлений у 1992 році в роботі Н. Мілграма під назвою «Прокрастинація: хвороба сучасності», а активні наукові обговорення щодо цього явища розпочалися двадцять років раніше. Однак згадки та описи про прокрастинацію можна відшукати набагато раніше, у творах часів розквіту промислової революції середини 18 століття, зокрема в Оксфордському словнику 1548 року [6].

Термін «прокрастинація» вперше фігурує у Оксфордському словнику 1548 року, але явище відоме людству ще з епохи античності. На сьогоднішній день не існує загальновизнаного визначення цього явища: кожен дослідник, що займався цим питанням, тлумачить прокрастинацію по-своєму. Для одних це акт добровільного відкладання - за Стілом, ухилення від виконання завдання - за Кірст-Ашманом, звичайна або умисна затримка початку або завершення завдання - за Феррарі, тощо.

У науковому середовищі класичним вважається визначення, яке надала Кларі Х. Лей: «Прокрастинація - це добровільне затримання наміченого курсу дій, незважаючи на те, що в результаті цієї затримки ситуація продовжує погіршуватись». Для кращого розуміння принципу роботи механізму прокрас- тинації варто вивчити «Цикл зволікання», запропонований Н. Шуховою, оскільки він чітко демонструє етапи, через які проходить прокрастинатор. Ця інформація дозволяє зробити висновок, що прокрастинацію слід розглядати не лише як схильність до ірраціонального відкладання, а й як спеціальну пастку, яка може заважати подальшому розвитку особистості та шкодити певним сферам її життя [7].

Дослідник патологічного відкладання справ, професор університету Калгарі в Канаді, Пірс Стіл, заключає, що люди, піддавшись прокрастинації, стають біднішими, відчувають стрес та почуття нещастя. Навіть упевнені на 100% у необхідності дій, вони зволікають. Це означає, що прокрастинація призводить до негативних наслідків у житті людини [8].

Згідно з наявними даними, прокрастинація є значним фактором, який ускладнює процес навчання. Від 46 до 95% студентів середніх і вищих навчальних закладів вважають себе прокрастинаторами [9].

У ході аналізу загальної прокрастинації та її потенційних причин, Дворник М.С. встановила пряму залежність збільшення відтермінування від браку уваги до планування, неохоти аналізувати завдання, неорганізованості, а також з рутинністю та постійністю завдань. Посилення структурованості та фокусування на справі виявилися сприятливими для зменшення рівня прокрастинації. Особливу значущість показав зв'язок прокрастинації з недостатньою мотивацією та не цікавістю у виконанні поставлених завдань [10].

Відсутність однієї загальної теорії спонукає відрізняти чотири підходи до цієї проблеми (психодинамічний, поведінковий, когнітивний та підхід часової мотивації). П'ять видів прокрастинації, визначених Мілграмом (побутова, прокрастинація в прийнятті рішень, невротична, компульсивна, академічна), узгоджуються у дві основні категорії: відкладання виконання завдань і відкладання прийняття рішень.

Аналіз літератури розкриває зв'язок між емоційно-вольовою сферою особистості та прокрастинацією, яка представляє собою реакцію на зовнішні стимули. Відповідно до цього, Є. П. Ільїн виділяє два типи прокрастинаторів: активний (напружений) та пасивний (розслаблений) [7].

На даний момент однією з найбільш використовуваних класифікацій видів прокрастинації є типологічна класифікація, запропонована психологом Н. Мілграмом. Вона включає п'ять основних типів прокрастинації:

1. щоденна (побутова) прокрастинація - відкладання регулярних домашніх справ;

2. прокрастинація у прийнятті рішень, зокрема, відкладання неважливих рішень;

3. невротична прокрастинація - відкладання важливих життєвих рішень, таких як вибір професії чи створення сім'ї;

4. компульсивна прокрастинація, коли поєднуються два види прокрастинації - у вчинках та у прийнятті рішень;

5. академічна прокрастинація - відкладання виконання учбових завдань, підготовки до екзаменів і т.д. [11].

Фактори прокрастинації за даними Н. Лучникової: не цікавість завдань, навичок управління часом, недооцінка наслідків, страхи, перфекціонізм. Прокрастинатор, на відміну від лінивої людини, перебуває в стані напруги та дискомфорту. Тривожність, стрес, і невпевненість супроводжують прокрасти- націю, що може негативно вплинути на особистість в майбутньому [7].

Аналіз поняття прокрастинації показує, що існують три основні підходи до розуміння цього явища:

1) психодинамічний підхід розглядає причини відкладення справ у зв'язку з механізмами психологічних захистів. Особистості уникають справ, які загрожують власному Его. Вони схильні до орієнтації на миттєвість та мають складнощі у плануванні майбутнього;

2) поведінковий підхід розглядає прокрастинацію як результат закріплення певної подібної поведінки. У прокрастинаторів, які звикли відкладати справи до останнього моменту, минулі випадки такого відкладання мали позитивні результати;

3) когнітивний підхід вбачає основу прокрастинації у ірраціональних переконаннях, заниженій самооцінці та нестачі навичок у самостійному прийнятті рішень[11]. Тож в межах когнітивного напрямку враховуються такі риси прокрастинації: ірраціональні вірування, низька або завищена самооцінка, інабільність самостійного прийняття рішень. В рамках поведінкового підходу виявлено, що прокрастинація зростає при закріпленні такої стратегії в майбутній поведінці. Психодинамічна теорія розглядає прокрастинацію як захисний механізм та концепцію уникнення. З точки зору трансперсональної психології прокрастинація вважається внутрішнім конфліктом між інертністю, лінощами, захисними тенденціями та прагненням до самовираження, ризику та особистісного зростання.

Прокрастинація взаємозв'язана з мотивацією, емоційно-вольовим контролем, може бути пов'язана з перфекціонізмом, загальним станом тривожності, порушенням самооцінки та іншими аспектами особистості тощо.

У ході аналізу загальної прокрастинації та її основних причин, М.С. Дворник встановила, що збільшення відкладення безпосередньо пов'язане з браком уваги до планування справ, відмовою від обдумування завдань, відсутністю систематичності та повторюваності завдань. Водночас, зниженню рівня прокрастинації сприяє збільшення структурованості та зосередженості на справі. Значущим фактором у зв'язку з прокрастинацією є відсутність мотивації та не цікавість у виконанні поставлених завдань.

Дослідження вчених із заходу та колишнього радянського простору, таких як Н.Г. Гаранян, Є. В. Борусяк, М.А. Кисельова, свідчать, що прокрастинація може бути пов'язана не лише з високим рівнем стресу, але й з неефективними стратегіями управління стресом та некоректним сприйняттям власної особистості [10].

Слід зауважити, що прокрастинація вважається складним явищем, тому її причини не мають одного коріння і можуть бути різноманітними.

Інші дослідження науковців вказують на складність самого явища прокрастинації у всіх його проявах. Таким чином, серед факторів, які призводять до неї, можуть бути відсутність особистісної мотивації, внутрішній протест чи відмова виконувати певну роботу, повсякденна втома, нудна та неприємна робота, ситуативне перевантаження, невміння встановлювати пріоритети, організовувати себе та свій час [9].

Прокрастинацію також пов'язують із певними психологічними характеристиками людини: низькою самооцінкою, зменшенням ефективності, енергії, наявністю самокритики або надмірною впевненістю у собі, самообмеженням та відчуттям депресії. Наприклад, у своїх дослідженнях П. Стіл зазначав, що особи, схильні до прокрастинації, мають імпульсивний характер. Дж. Феррарі та М. Спектр встановили від'ємну залежність прокрастинації від орієнтації на майбутнє та позитивну залежність від орієнтації на минуле, що може вказувати на недолік уваги прокрастинаторів до планування [11].

У багатьох дослідженнях використовується п'ятифакторна модель особистості як базова основа. Особлива увага спрямована на тривожність, яка є складовою нейротизму. Велика частина психологів вважає прокрастинацію захисною реакцією на різні види страху, таких як страх невдачі, оцінки, втрати контролю або самостійності, а також страх успіху.

Під час вивчення зв'язків причинно-наслідкової залежності цього явища у людей, багато авторів приходять до висновку, що ключовими факторами є особистісні риси та саме характер задач. Високий рівень стресу у людини спричиняє збільшену недовіру до оточення, обмежує можливості співпраці та призводить до значного тривожного стану. Це може призвести до невиконання багатьох завдань або прийняття рішень, що пов'язані з великим стресом, і ці дії не отримують належної оцінки чи підтримки.

Причини виникнення синдрому прокрастинації включають такі аспекти: нецікава робота, виконання нудних і неприємних завдань; складнощі у встановленні пріоритетів; невизначеність основних життєвих цілей та власних пріоритетів; проблеми з організацією власного часу; відсутність мотивації; сумніви у власних здібностях.

Для проведення емпіричного дослідження нами було використано: методику «Шкала прокрастинації» Б. В. Такмана [12] та методику «Шкала прояву тривожності Тейлор» [13] У дослідженні взяло участь 34 осіб юнацького віку (18-23 роки). За результатами дослідження, серед учасників було 50,9% жінок та 49,1% чоловіків.

Методика «Шкала прокрастинації» Б. В. Такмана (Tuckman Procrastination Scale) в адаптації Т.Л. Крюкової дозволяє визначати рівень вираженості прокрастинації в повсякденному житті, а також у прийнятті рішень. Вона є цінним інструментом, який використовується для діагностики прокрастинації у наукових дослідженнях та консультуванні людей, які страждають від цієї проблеми.

Рис.1 Рівень прокрастинації у осіб періоду ранньої дорослості

Згідно з нашими дослідженнями (рис.1), більша частина респондентів мають низький рівень прокрастинації, а саме 43%. Низький рівень прокрастинації свідчить про те, що у опитаних розвинені такі психологічні якості, як самодисципліна, самоорганізація, впевненість у собі і позитивне ставлення до роботи і навчання. Ці якості допомагають людям уникати відкладання завдань, оскільки вони дозволяють їм ставити перед собою чіткі цілі і розробляти план дій для їх досягнення, розподіляти свій час і ресурси ефективно та ставитися до завдання позитивно і з упевненістю.

Середній і високий рівні прокрастинації мають однакову кількість результатів, а саме - 29%. Це може бути обумовлено більш високим рівнем саморегуляції, який сприяє здатності респондентів керувати власними діями та відкладати миттєве бажання для досягнення важливих завдань. Також можливо, серед групи опитуваних присутній більший рівень внутрішньої мотивації та здатність до ефективного планування, що дозволяє їм уникати проявів прокрастинації.

«Особистісна шкала проявів тривоги Дж. Тейлора» розроблялася для вимірювання тривожності. Розроблена Дж. Тейлором у 1953 р. Ця методика дозволяє виявити та оцінити когнітивні, емоційні та поведінкові прояви тривожності, які можуть мати негативний вплив на психічний стан та академічну успішність. У ранній юності часто виникають труднощі у формуванні особистості та прийнятті рішень, що може посилювати тривогу. Використання даної методики може допомогти виявити індивідуальні особливості та потреби молоді у вирішенні емоційних проблем та адаптації до стресових ситуацій.

В результаті дослідження за методикою «Шкала прояву тривожності Тейлор» (рис. 2) було отримано такі результати: високий рівень тривожності виявлено у 57,14%, рівень вище середнього у 22,86%, середній рівень тривожності у 2,86%, рівень нижче середнього у 5,71%, низький рівень тривожності у 11,43%.

Рис.2 Рівень тривожності у осіб періоду ранньої дорослості

Згідно з отриманими даними за допомогою методики «Шкала прояву тривожності Тейлор», можна помітити велику різницю між рівнями. 20 респондентів серед 35 опитуваних мають високий рівень тривожності.

Більша частина опитаних має низький рівень прокрастинації (43%), що свідчить про розвиненість самодисципліни, самоорганізації та позитивного ставлення до роботи і навчання.

Середній та високий рівень прокрастинації серед респондентів мають однакову кількість результатів (29%), можливо через більший рівень саморегуляції та внутрішньої мотивації для ефективного планування й уникнення прокрастинації.

Тривожність є загальною проблемою, яка може впливати на навчання, кар'єру та особисте життя, що часто призводить до прокрастинації.

За допомогою методики «Шкала прояву тривожності Тейлор», у 57,14% респондентів виявлено високий рівень тривожності, 22,86% - рівень вище середнього, 2,86% - середній рівень, 5,71% - рівень нижче середнього, та 11,43% - низький рівень тривожності.

Частка осіб з високим рівнем тривожності (20 з 35 опитаних) є значною, що підкреслює важливість розуміння цього психологічного стану серед молоді.

Молодь сьогодні стикається з різними факторами, які сприяють підвищенню рівня тривожності, такими як стрес навчання, соціальний тиск, емоційна нестабільність та вплив соціальних мереж та технологій.

Висновки

Прокрастинація - це комплексний, неоднорідний у психологічному плані феномен, який може бути пов'язаний з такими факторами, як низька мотивація, перфекціонізм, загальна тривожність, порушення самооцінки, нездатність до планування та організації часу.

За результатами дослідження, проведеного серед осіб юнацького віку, можна зробити такі висновки: тривожність є поширеною проблемою серед молоді. У 57,14% респондентів виявлено високий або вище середнього рівень тривожності. Цей показник є значним і підкреслює важливість розуміння тривожності. Тривожність може призводити до прокрастинації, проте в наше дослідження продемонструвало, що більша частина опитаних має низький рівень прокрастинації - 43%, а середній та високий рівень лише по 29%. Можемо припустити, що для нашої вибірки тривожність не впливає на розвиток прокрастинації, а також у зв'язку цим дана проблематика має перспективу для подальших досліджень.

Література

1. Дворник М. Прокрастинація в конструюванні особистісного майбутнього : монографія. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. 120 с.

2. Базика Є. Стан прокрастинації як чинник, що інгібірує формування успішної особистості. Освіта регіону. 2013. С. 157-160.

3. Колтунович Т. А., Поліщук О.М. Прокрастинація - конфлікт між «важливим» і «приємним». Молодий вчений. 2017. № 5(45). С. 211-218

4. Рудоманенко Ю.В. Психологічні особливості прокрастинації особистості: позитивні та негативні прояви і наслідки : дисертація. Одеса, 2023. 271 с.

5. Журавльова О. Психологія прокрастинації особистості студента : дис. ... д-ра. Острог, 2020. 465 с.

6. Яценко Т., Сергієнко Д. Особливості прояву прокрастинації у старшому юнацькому віці. Перспективи та інновації науки. 2021. № 5 (5). С. 861-871. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-4952-2021-5(5)-861-871

7. Чорна К. М. Прокрастинація шляхи профілактики, запобігання. Актуальні проблеми психології в закладах освіти. 2020. С. 91-97. DOI: https://doi.org/10.31812/ psychology.v0i10.3909

8. Назарук Н. В. Прокрастинація як психологічний феномен. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія. 2022. № 3. С. 66-70. DOI: https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2022.3.13

9. Рудь Г. В. Дослідження феномену прокрастинації в юнацькому віці. Психологія: реальність і перспективи. 2019. № 12. С. 190-196. DOI: https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.72

10. Лісовенко А., Третьякова Т., Цільмак О. Чинники прокрастинації та її взаємозв'язок з психологічним благополуччям особистості. Перспективи та інновації науки. 2023. № 4(22). С. 460-472. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-4952-2023-4(22)-460-472

11. Токарева Н., Мірошниченко Т. Прокрастинація як фактор навчальної діяльності студентів. Актуальні проблеми психології в закладах освіти. 2022. Т. 12. С. 72-83. DOI: https://doi.org/10.31812/psychology.v12i.5773

12. Карамушка Л. М., Бондарчук О. І., Грубі Т. В. Діагностика та профілактика перфекціонізму та прокрастинації в освітній практиці: психологічний практикум. Київ: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2022. 41 с.

13. Психологу для роботи. Діагностичні методики / уклад.: М. Лемак, В. Петрище. 2-ге вид. Ужгород : Олександри Гаркуші, 2012. 516 с.

References

1. Dvornyk, M. (2018). Prokrastynatsiia v konstruiuvanni osobystisnoho maibutnioho : monohrafiia [Procrastination in designing personalfuture]. Kropyvnytskyi: Imeks-LTD [in Ukrainian].

2. Bazyka, Ye. (2013). Stan prokrastynatsii yak chynnyk shcho inhibituie formuvannia uspishnoi osobystosti [The state of procrastination as a factor inhibiting the formation of a successful personality]. Osvita rehionu - Regional Education. 157-160 [in Ukrainian].

3. Koltunovych, T.A., & Polishchuk, O.M. (2017). Prokrastynatsiia - konflikt mizh “vazhlyvym” i “pryiemnym” [Procrastination - a conflict between the 'important' and the 'enjoyable]. Molodyi vchenyi - Young scientist. 5, 211-218 [in Ukrainian].

4. Rudomanenko, Yu.V. (2023). Psykholohichni osoblyvosti prokrastynatsii osobystosti: posytyvni ta nehatyvni proiavy i naslidky [Psychological Features of Procrastination in Personality: Positive and Negative Manifestations and Consequences]. Extended abstract of candidate's thesis. Odesa: Poltava National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky [in Ukrainian].

5. Zhuravliova, O. (2020). Psykholohia prokrastynatsii osobystosti studenta [Psychology of procrastination in the personality of a student]. Extended abstract of Doctor's thesis. Ostroh: national university 'Ostroh Academy' [in Ukrainian].

6. Yatsenko, T., & Serhiienko, D. (2021). Osoblyvosti proiavu prokrastynatsii u starshomu yunatskomy vitsi [Features of Procrastination Manifestation in Late Adolescence]. Perspektyvy ta innovatsii nauky - Prospects and innovations in science. 5, 861-871. Retrieved from https://doi .org/10.52058/2786-4952-2021-5(5)-861-871 [in Ukrainian].

7. Chorna, K.M. (2020). Prokrastynatsiia shliakhy profilaktyky, zapobihannia. Aktualni problemy psykholohii v zakladakh osvity [Procrastination: Prevention Strategies, Interventions. Current Issues in Psychology within Educational Institutions]. Aktual'ni problemy psykholohii v zakladakh osvity - Current issues in psychology in educational institutions. 91-97. Retrieved from https://doi.org/10.31812/psychology.v0i10.3909 [in Ukrainian].

8. Nazaruk, N.V. (2020). Prokrastynatsiia yak psykholohichnyi fenomen [Procrastination as a Psychological Phenomenon]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia: Psykholohiia- Scientific bulletin of Uzhhorod national university. series: Psychology. 3, 66-70. Retrieved from https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2022.3.13 [in Ukrainian].

9. Rud H.V. (2019). Doslidzhennia fenomenu prokrastynatsii v yunatskomu vitsi [Study of the phenomenon of procrastination in youth age]. Psykholohia: realnist i perspektyvy - Psychology: reality and perspectives. 12, 190-196. Retrieved from https://doi.org/10.35619/prap_ rv.vi12.72 [in Ukrainian].

10. Lisovenko, A., Tretiakova, T. & Tsilmak, O. (2023). Chynnyky prokrastynatsii ta yii vzaiemozviazok z psykholohichnym blahopoluchchiam osobytosti [Factors of procrastination and its relationship with psychological well-being of the personality]. Perspektyvy ta innovatsii nauky - Prospects and innovations in science. 4, 460-472. Retrieved from https://doi.org/10.52058/2786- 4952-2023-4(22)-460-472 [in Ukrainian].

11. Tokareva, N. & Miroshnychenko, T. (2022). Prokrastynatsiia yak factor navchalnoi diialnosti studentiv [Procrastination as a Factor in Students' Educational Activities]. Aktualni problem psykholohii v zakladakh osvity - Current issues in psychology in educational institutions. 12, 72-83. Retrieved from https://doi.org/10.31812/psychology.v12i.5773 [in Ukrainian].

12. Karamushka, L.M., Bondarchuk O.I. &Hrubi T.V. (2022). Diahnostyka taprofilaktyka perfektsionizmu ta prokrastynatsii v osvitnii praktytsi: psykholohichnyi praktykum [Diagnosis and prevention of perfectionism and procrastination in educational practice: psychological workshop]. Kyiv: Instytut psykholohii imeni H. S. Kostiuka NAPN Ukrainy [in Ukrainian].

13. Lemak, M. & Petryshche V. (2012). Psykholohu dlia roboty. Diahnostychni metodyky [Psychologist for employment. Diagnostic techniques]. Uzhhorod: Oleksandry Harkushi [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru