Психологічні механізми соціально-психологічної адаптації та життєстійкості студентської молоді в умовах невизначеності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Психологічні механізми соціально-психологічної адаптації та життєстійкості студентської молоді в умовах невизначеності

Вашека Т.В.

Вступ

Починаючи з 2020 року і до сьогодні процес отримання освіти в Україні зустрічається з постійними викликами: пандемія коронавірусної інфекції, карантинні обмеження, ізоляція, перехід на дистанційну форму навчання, аз 24 лютого 2022 року - війна. Всі учасники освітнього процесу опинилися в ситуації невизначеності, яка триває й досі. Перед викладачами закладів вищої освіти та студентською молоддю виникають постійні проблеми, які треба швидко й ефективно вирішувати, щоб освітній процес продовжувався.

Вимушене дистанційне навчання стало своєрідним викликом для всіх учасників освітнього процесу та змусило освітян терміново опановувати нові підходи, технології, цифрові інструменти та методи навчання. Приєднався до нових дистанційних технологій і Національний авіаційний університет, професорсько-викладацький склад якого успішно оволодіває новими навичками викладання з використанням інформаційних технологій, впроваджує інноваційні методи інтерактивного навчання за допомогою різних програм та платформ (Google class, Google meet, відеоконференції на базі платформи Zoom, а також Viber, YouTube, Telegram, Instagram та ін.).

Ця форма дистанційної освіти кардинально відрізняється від існуючого раніше дистанційного навчання, коли студенти практично не бачили викладачів, а лише виконували завдання та отримували оцінки. Зараз заняття проводяться он-лайн, всі без виключення, за допомогою інтернет-ресурсів і студенти отримують саме ту кількість аудиторних та практичних занять, що й на стаціонарній формі навчання. Тобто ми не можемо сказати, що НАУ перейшов на дистанційну освіту, ми так само вчимо студентів за затвердженими навчальними планами очної форми навчання, вичитуючи всі аудиторні години, проте застосовуємо для цього дистанційні технології.

З іншого боку, існує ряд проблем та недоліків дистанційного навчання. Найголовнішим вважається відсутність живого спілкування, що відмічають як викладачі, так і студенти [1]. Працюючи не один рік дистанційно, можемо стверджувати, що спілкування зі студентськими аватарками значно погіршує контакт з групою та різко знижує мотивацію у викладача. Відмова вмикати камери, різні виправдання студентів часто приховують небажання допускати сторонніх «до себе додому». Багато студентів взагалі не вмикають камери через те, що слухають лекції в ліжку та в піжамах. Також онлайн спілкування ускладнює дискусії та виключає спостереження за невербальними реакціями слухачів: говорити можна лише по черзі, всі інші вимикають мікрофони, а при вимкнених камерах виникає ситуація монологічного спілкування замість діалогу.

Також серйозною перешкодою є недостатнє технічне оснащення у викладачів та студентів. На початку пандемії більшість викладачів, як і вчителів, зустрілися з викликом: або ви самотужки забезпечуєте себе необхідними пристроями для роботи дистанційно з дому, або ви не можете продовжувати працювати далі. Досі з сумом пригадуються перші спроби приймати студентські роботи по електронній пошті та спілкування через Viber. І якщо викладачі, зацікавлені в продовженні професійної діяльності, знаходили вихід з ситуації, оновлювали програмне забезпечення на комп'ютерах, купували веб-камери, розуміючи, що це необхідно для дистанційного викладання, то для студентів, особливо з сільської місцевості та з малозабезпечених сімей, технічне оснащення залишалося недосконалим, що не дозволяло їм вчитися, відвідувати дистанційні заняття та вчасно виконувати всі завдання. Також проблемою при підключенні до відеоконференцій був повільний інтернет, що часто не дозволяв студентам демонструвати презентації та відео.

З початком війни ситуація лише ускладнилася, адже до проблем, зумовлених карантинними обмеженнями, додалися постійний стрес, страх за своє життя та за рідних, масовані обстріли мирних жителів і нерозуміння, коли все це скінчиться. В таких умовах на перший план виходить проблема соціально-психологічної адаптації студентської молоді в період пандемії коронавірусу та у воєнний час до умов невизначеності.

Процес соціально-психологічної адаптації студентської молоді до умов навчання у закладах вищої освіти неодноразово досліджувався вітчизняними та зарубіжними науковцями. Аналізуються фактори, що сприяють адаптації, що перешкоджають їй [2], виокремлено показники успішної адаптації до навчання та студентського колективу [3], з різних сторін розглянуто поняття адаптації та її складові [4], розглянуто адаптацію в аспекті розвитку особистості та її психологічних механізмів [5].

Під адаптацією до навчальної діяльності розуміють процес пристосування особистісних якостей до умов даного навчального закладу і формування на цій основі нових особистісних соціально і професійно значущих якостей, що забезпечують реалізацію особистісного потенціалу студентів [6].

В структурі адаптації виокремлюють біологічну, соціальну, психологічну, професійну складові [7]. Серед основних симптомів дезадаптації студентської молоді виокремлюють емоційні стани (збудженість, тривогу, емоційну нестійкість), низький рівень комунікативності та самоконтролю, сором'язливість, невпевненість у собі, низку успішність та працездатність, погане самопочуття, низьку мотивацію до навчання [8]. Внаслідок цих проявів розвиваються: непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня.

Актуальністю та новизною наших досліджень психологічних механізмів соціально-психологічної адаптації та життєстійкості студентської молоді було їх проведення в період пандемії та воєнного стану в Україні з 2020 по 2023 роки та врахування особливостей навчального процесу в дистанційному форматі та під час воєнних дій.

Першим етапом дослідження було встановлення рівня соціально-психологічної дезадаптації та її особистісних чинників у студентів під час пандемії COVID-19.

На другому етапі за допомогою анкетування та психодіагностичних методик ми встановили емоційні та поведінкові способи реагування студентської молоді на пандемію коронавірусу, вираженість невротичних розладів та копінг-стратегій.

Третім етапом дослідження була діагностика життєстійкості та її детермінант у студентської молоді в період воєнного стану в Україні.

Виклад основного матеріалу

1 етап. В 2020-2021 рр. було проведено дослідження психологічних механізмів дезадаптації осіб з акцентуаціями характеру та розладами особистості [9]. Поштовхом для дослідження став аналіз результатів тестування студентів спеціальності «Психологія» методикою ММРІ, які показують значну вираженість акцентуацій характеру та розладів особистості у майбутніх психологів.

Розлади особистості характеризуються надмірною вираженістю однієї чи кількох рис характеру, що заважають адаптації індивіда у суспільстві. Згідно з МКБ-11, розлад особистості - це постійні фіксовані паттерни поведінки з ригідними реакціями особистості на різні ситуації. Наявність розладу особистості сприяє проблемам у спілкуванні, міжособистісній взаємодії, втраті самоконтролю, антисоціальній поведінці [10]. Carpenter, R. W., Trull, T. J. встановили, що при прикордонному розладі особистості виникає порушення емоційної сфери, що проявляється підвищеною чутливістю, переважанням негативного афекту у відповідь на подразники, емоційною лабільністю, недостатністю саморегуляції та застосуванням неадаптивних копінг-стратегій [11].

Враховуючи значний внесок розладів особистості у процес дезадаптації студентської молоді, ми поставили за мету встановити психологічні показники, пов'язані з акцентуаціями та розладами особистості студентів та їх роль у формування процесів адаптації'/дезадаптації. Варто підкреслити, що дослідження дезадаптації студентської молоді та її психологічних механізмів проводилось в період пандемії коронавірусу, яка, на наш погляд, значно підвищила показники дезадаптації та стала її важливим ситуативним чинником.

Вибірку склали 180 студентів спеціальності «Психологія» 2-4 курсів, Національного авіаційного університету, вік від 18 до 22 років.

Результати вивчення рівня адаптації / дезадаптації студентської молоді Методикою діагностики соціально- психологічної адаптації К. Роджерса, Р. Даймонд показали, що лише 32% студентів адаптовані, дуже низький та низький рівні адаптації встановлено відповідно у 9% та 18% респондентів. Інші студенти мають середні показники адаптації. На наш погляд, такі результати обумовлені як карантинними обмеженнями, так і труднощами переходу студентів на дистанційну форму навчання в період пандемії коронавірусу.

Серед основних чинників соціально-психологічної дезадаптації виявилися акцентуації та розлади особистості. Результати дослідження показали, що найбільше дезадаптованим є тривожний, індивідуалістичний (шизоїдний) та інтровертований тип особистості та індивіди з невротичним надконтролем. Аналіз отриманих результатів вказує, що низький рівень адаптації студентської молоді обумовлений особистісними характеристиками, які є визначальними у сфері комунікації та встановлення міжособистісних стосунків. Також чинниками дезадаптації є особистісні характеристики, що стосуються емоційної сфери індивіда, а саме - висока тривожність. психологічний емоційний поведінковий

Доведено різні механізми соціально-психологічної дезадаптації у студентів з розладами особистості. Виражені риси невротичного надконтролю (іпохондрії) пов'язані з неприйняттям інших; їм властивий емоційний дискомфорт та інтернальність. Вимогливість до інших може викликати нерозуміння у однолітків, а відсутність розуміння - негативний афект. Депресивні студенти демонструють неприйняття себе та емоційний дискомфорт, що сприяють зниженню успішності навчання, неефективній міжособистісній комунікації та дезадаптації в колективі. Імпульсивні та ригідні особистості демонструють високу інтернальність у спілкуванні, з переважанням домінування у імпульсивного типу та підкорення - у ригідного.

Для студентів з тривожним, шизоїдним та інтровертованим типом особистості властиві неприйняття себе та інших та переживання емоційного дискомфорту, що спричиняє порушення адаптації. Також такі студенти схильні до підкорення, а не домінування у взаєминах з іншими. Неприйняття себе по-різному проявляється та обумовлюється у осіб з тривожним та інтровертованим типами особистості. Тривожні індивіди часто проявляють гіперрефлексію до своєї поведінки, слів, недоліків, переживають через різні прояви тривожності, що сприяє негативній оцінці себе. А інтровертовані студенти більше занепокоєні власними невдачами в процесі спілкування, скутістю, невмінням легко та зрозуміло доносити свою думку, що заважає адаптації в групі однолітків.

Результати кореляційного аналізу типів особистості з негативними емоційними станами (тривожність, депресія, фрустрація) показали, що виражені розлади особистості прямо пов'язані з високим рівнем депресії та тривожності. Також окремі типи особистості прямо пов'язані з рівнем фрустрованості (песимістичний, ригідний, тривожний та інтровертований типи особистості), ригідності (песимістичний, тривожний та інтровертований) та агресивності (істеричний та імпульсивний). Дослідження дозволяє зробити висновок, що чинником дезадаптації студентської молоді можуть стати акцентуації характеру та розлади особистості: їх вираженість сприяє розвитку дезадаптації та супроводжується рядом негативних емоційних станів.

2 етап. Наступним кроком дослідження була діагностика емоційних та поведінкових способів реагування студентської молоді на пандемію коронавірусу, що проводилась в 2020-2021 роках.

Аналіз наукових досліджень, присвячених впливу пандемії коронавірусу на психічне здоров'я населення, дозволив виокремити три основні механізми цього впливу: по-перше, вплив самої хвороби на психічний стан хворих та тривалі негативні наслідки вже після одужання; по-друге, негативний вплив інформації та дезінформації про розповсюдження коронавірусу, смертність та ускладнення, що викликає тривогу, страх захворіти / померти, панічні реакції. Третій механізм - це погіршення психічного стану через самоізоляцію та карантинні обмеження. Розглянемо детальніше кожен з цих механізмів.

Перебіг коронавірусної інфекції може бути різним, залежно від віку, стану здоров'я та імунної системи хворого. Через 6 місяців після гострої інфекції у осіб, які перехворіли на COVID-19, фіксувалися втома або м'язова слабкість, проблеми зі сном, а також занепокоєння або депресія [12]. Симптоми психічних розладів відзначили у себе досить багато пацієнтів: 28% - ознаки ПТСР, 31% - симптоми депресії, 42% - тривоги, 40% - безсоння. Тяжкі неінфекційні стани у хворих на коронавірус призводять до розвитку непрацездатності, інвалідності [13].

Tian F. зі співавт. [14] наводять дані про високий рівень дистресу, нав'язливостей, тривоги та міжособистісної сенситивності у мешканців Китаю на початку пандемії. Huang Y. та Zhao N. вказують на виражені ознаки тривожного розладу, депресії та порушення сну у лютому 2020 р. у китайців [15]. У значної частини людей похилого віку під час карантину виявлено симптоми депресії від помірної до тяжкої (81,6%), повідомляється про симптоми тривоги від помірної до тяжкої (84,5%), а також про порушення сну (37,9%) [16]. Найпоширенішими психічні розлади виявилися серед жінок, молоді та дошкільників [17]. Також дані 2020 р. вказують, що симптоми тривоги та депресії (16-28%), стресу (8%) стали найбільш поширеними психологічними реакціями на пандемію COVID-19 [18].

Лубеніцкая А.Н. та Іванова Т.І. вказують, що основними негативними ризиками пандемії для психічного здоров'я є безсимптомна форма перебігу хвороби, коли хворий, сам того не підозрюючи, може інфікувати інших, різний інкубаційний період у різних людей, різні симптоми прояву та перебіг, труднощі в диференційній діагностиці коронавірусу від грипу та ГРВІ [19]. Окрім того, підсилюють напруження в суспільстві повідомлення про недостатність койкомісць та апаратів ШВЛ в лікарнях, відсутність ліків в аптеках, часті хвороби та недостатність медичного персоналу [20].

Розуміння того, що загрозу може становити будь-яка людина, що знаходиться поруч, підсилює підозрілість та недовіру до оточуючих, а відмова багатьох людей носити маски, особливо тих, що вже перехворіли та відчувають себе захищеними, може викликати спалахи агресії та гніву. Також у населення виникає страх через високу смертність від коронавірусу, частий важкий перебіг хвороби та тривалі негативні наслідки для здоров'я. Цей страх може підсилюватись недостатністю інформації та публікаціями різних фейків у ЗМІ, що викликає чутки та панічні настрої.

«Інфодемія» (“infodemic”) у ЗМІ посилює помилкові уявлення людей, перешкоджає вжиттю превентивних заходів [21]. Суперечливе ставлення до епідемії та превентивних заходів у суспільстві призводять до поширення теорій змови (conspiracy theories) [22; 23]. І навпаки, довіра до джерел новин знижує рівень соматизації та занепокоєння з приводу COVID-19 [24]. Gao J. та ін. дослідили близько 4 тис. мешканців Китаю та встановили прямий зв'язок між тривожними та депресивними розладами та частотою перегляду інформаційних програм, присвячених захворюваності на коронавірус [25]. Про вищий рівень тривожності частіше повідомляють ті, хто витрачає більше однієї години на день на пошук інформації про COVID-19 [24].

Протягом періоду пандемії інформаційні канали постійно транслювали інформацію щодо статистики захворюваності коронавірусом, смертності та ускладнень, і одночасно - думки експертів щодо її применшення та недостовірності. Зустрічалося багато суперечливих рекомендацій, в т. ч. від таких серйозних організацій як ВООЗ, щодо користі носіння масок, ступеню їх захисту, алгоритмів лікування коронавірусу, доречності застосування антибіотиків, тривалості імунітету після хвороби, надійності та ефективності вакцин і т. ін. Як зазначають Альохін А.Н. та Дубініна Е.А., така хаотична інформація є травматичною для людини та може викликати серйозні психічні порушення [26]. Автори розглядають 3 види стресу, що впливають на населення під час пандемії: віртуальна загроза та інформаційний стрес; деприваційний стрес; соціально- економічний стрес.

Новим та актуальним явищем виявився деприваційний стрес, що розвивається як відповідь на ізоляцію та ряд обмежень під час пандемії. В залежності від серйозності ситуації з поширенням захворювання та його летальністю, уряди різних країн запроваджують обмежувальні заходи (від простого носіння масок у громадських місцях до заборони виходити з дому та користуватися транспортом).

Посилювати відчуття ізоляції та депривації у студентів може перехід на дистанційне навчання, яке позбавляє їх безпосереднього спілкування та ускладнює комунікацію з одногрупниками та викладачами. До того ж використання для навчання гаджетів, переважно смартфонів, погіршує зір, провокує малорухомий спосіб життя, змінює режим дня. Різні варіанти он-лайн комунікації, звичайно, покращують ситуацію та дозволяють студентам продовжувати навчання, проте вони є досить недосконалими та не можуть повністю замінити навчання в аудиторії.

Постійне перебування вдома, часто всіх членів сім'ї, може спровокувати конфлікти та навіть насилля. У якості реакцій на самоізоляцію виступають розлади настрою, тривога, адикції, спроби самогубства [27].

Дослідники виокремлюють групи населення, що стають найбільш вразливими щодо негативного впливу пандемії на стан психічного здоров'я [19]. Серед них - хворі на коронавірус, люди, що перебувають на самоізоляції, медичні працівники, особи похилого віку та ін. Дослідження китайських медичних працівників [28] показало, що близько половини з них мають симптоми депресії та дистресу, 45% - тривоги, 34% - порушення сну. Слід зазначити, що це дослідження було проведено в січні-лютому 2020 р., коли пандемія коронавірусу лише починалася.

Як зазначає Satici, пандемія повернула у суспільство почуття страху та виразність страху перед COVID-19 стала визначати психічне благополуччя [29].

Wang C. зі співавт. досліджували психічні реакції китайців на початку епідемії коронавірусу та фактори, що на них впливають [30]. Вони повідомляють про вплив пандемії оцінюється як більш важкий жінками, студентами та людьми з наявними симптомами ГРВІ, схожими на коронавірус. Легше сприймають пандемію ті респонденти, що мають доступ до перевіреної інформації про коронавірус, застосовують такі профілактичні заходи як миття рук, носіння масок та дотримання соціальної дистанції.

Туркулец С.Е. із співавт. окреслюють дуже важливу проблему соціальної стигматизації хворих на коронавірус, до яких виникає негативне ставлення та навіть агресивні прояви з боку оточуючих. Причому подібні реакції спостерігаються як у ставленні до дійсно хворих коронавірусною інфекцією, так і до їх родичів, сусідів, медичних працівників та навіть людей, які просто страждають нежиттю чи кашляють [31]. На думку авторів, саме страх та недостатність знань про нову інфекцію призводить до виникнення ненависті та стигматизації у суспільстві. Як результат подібного ставлення може виникати небажання хворих, особливо легкою формою коронавірусу, звертатися за допомогою та їх намагання приховати хворобу.

Повідомляється про випадки недовіри та підозрілого ставлення до тих, хто одужав та повертається на роботу [32]. Тобто люди бояться захворіти та намагаються уникати тих, хто перехворів, висловлюючи їм недовіру та демонструючи соціальне відторгнення. Також лунали звинувачення в бік тих, хто в перші тижні поширення коронавірусу повертався з-за кордону та «привозив» інфекцію до міста/села [31].

Пандемія коронавірусу призвела до значних змін в освітніх процесах, як у середній загально освітній, так і у вищій школі. На всіх рівнях вводилися дистанційні форми навчання з використанням цифрових технологій, що значно розширювало спектр вмінь та навичок сучасних вчителів, викладачів та студентів, відкриваючи їм нові можливості колективного он-лайн спілкування, навчання та роботи. З іншого боку, тривалість ситуації з захворюваністю на коронавірус вимагає підготовки фахівців, навчених роботі з дистанційними платформами навчання та професійної діяльності, що вносить корективи в освітній процес та ставить нові вимоги до випускників вишів [33; 24; 34; 35].

Окрім того, молодь, що перехворіла на коронавірус в легкій формі, недооцінює ризику для старшого покоління та нехтує запобіжними заходами, ігноруючи реальну небезпеку хвороби.

Метою другого етапу дослідження було встановити емоційні та поведінкові способи реагування студентської молоді на пандемію коронавірусу.

Для дослідження поведінкових та психічних реакцій на пандемію коронавірусу була розроблена анкета, що містила демографічний блок, запитання про захворюваність на коронавірус самого респондента та його близьких, тяжкість перебігу хвороби, наявність ускладнень. Основний блок запитань був спрямований на діагностику дотримання гігієнічних норм, заходів профілактики та карантинних обмежень в 2 періоди: на початку епідемії (березень-травень 2020 р., коли в Україні було запроваджено жорсткий карантин з обмеженням руху транспорту та пересування громадян) та з вересня 2020 р., коли фіксувалися максимальні показники захворюваності та смертності, проте карантинні обмеження ослабли. Окремі питання стосувалися періоду самоізоляції (березень-травень, 2020 р.), способів справляння з негативними станами та емоційних реакцій на пандемію.

Для діагностики способів опанування стресом було використано тест «Копінг-стратегії» Р. Лазаруса. Також було проведено Клінічний опитувальник для виявлення та оцінки невротичних станів К.К. Яхіна, Д.М. Менделевича з метою діагностики невротичних станів у студентів під час пандемії.

Вибірку склали 213 студентів закладів вищої освіти (НАУ, КНУ імені Т.Шевченка, КПІ ім. І. Сікорського), вік 17-23 р., розподіл за статтю: 44,1% - чоловічої статі, 55,9% - жіночої.

За результатами анкетування було встановлено, що 41 студент (19,2%) перехворів на коронавірус, з них 44% у легкій формі, лише п'ятеро (9,5%) відзначили важку форму перебігу хвороби. Семеро студентів знаходились на лікарняному близько місяця, інші - 2 тижні. У 19 осіб залишились негативні наслідки ще протягом місяця після хвороби: слабкість, задишка, тахікардія, відсутність запахів. 87,3% респондентів зазначили, що в них є друзі або родичі, які перехворіли на коронавірус.

В період самоізоляції (з середини березня по травень 2020 р.), коли в Україні були введені суворі карантинні обмеження, що включали припинення руху транспорту, заборону виходити з дому, гуляти, було закриті всі розважальні центри та магазини, окрім продуктових, більшість респондентів намагалися їх дотримуватися. Так, 56,3% намагалися не виходити з дому без нагальної потреби, 50,7% - уникали контактів з іншими людьми, окрім членів сім'ї, 71,4% - суворо дотримувались гігієнічних вимог (обробляли руки дезінфектором, носили маску в транспорті та магазинах, намагались тримати соціальну дистанцію 1,5 м); 54% максимально ходили пішки, уникаючи користування громадським транспортом. Лише 30% опитаних постійно робили вдома вологе прибирання, обробляли ручки дверей, ключі, покупки антисептиками, а 15% студентів зробили запас продуктів та предметів першої необхідності.

Цікаво, що починаючи з вересня 2020 року, коли карантинні заходи в Україні були послаблені, а кількість хворих, навпаки, стрімко зросла, встановлена зовсім інша тенденція серед студентів щодо дотримання санітарно- гігієнічних норм. Відповідаючи на питання «Як ви себе поводите зараз, в період з вересня по грудень, коли кількість хворих на коронавірус різко зросла?», значно менша кількість опитуваних вказала на їх дотримання: 30,5% респондентів зазначили, що намагалися не виходити з будинку, 22,1% намагались уникати контактів з людьми, 62,9% суворо дотримуються санітарно-гігієнічних норм, 41,8% - намагаються більше ходити пішки, уникаючи транспорту, а 24,4% робить постійне прибирання та застосовує вдома антисептики. Близько 10% студентів вказали, що не роблять нічого з вище перерахованого, лише носять маску в громадських місцях.

На питання «Чи доводиться вам ігнорувати карантинні заходи зараз?», 77,5% вказали, що продовжують зустрічатися з друзями, 53,1% ходять в гості, на дні народження та вечірки, 4,2% не носять маску в транспорті, на роботі та в громадських місцях, 2,8% не використовують засобів дезінфекції та не миють руки, коли повертаються додому. Складається враження, що втома від карантинних обмежень та недовіра до інформації стосовно захворюваності на коронавірус спричиняє нехтування санітарно-гігієнічними нормами серед студентів.

Відповідаючи на питання «Як вплинула самоізоляція та карантинні заходи в березні-травні 2020 року на ваше самопочуття та поведінку?», студенти зазначили, що більше спали, навіть вдень (45,5%), переїдали (28,6%), 49,3% відчували апатію, в'ялість, нудьгу; 32,9% відчували дратівливість та агресію; 6,1% стали вживати більше спиртних напоїв; 9,9% почали більше палити; 8% зайнялись ремонтом квартири; 30,5% частіше прибирали квартиру; 31,9% почали готувати нові страви, освоїли нові рецепти; 21,1% частіше робили покупки (як особисто, так і через онлайн замовлення); 74,2% більше читали, дивились фільми, серіали, грали в комп'ютерні ігри; 57,3% більше спілкувалися з друзями через гаджети та соціальні мережі. Можемо зробити висновок, що позитивних способів справлятися з самоізоляцією у студентів було набагато більше і лише незначна їх кількість у якості копінгу застосовувала спиртне та нікотин. Проте переїдання, надмірний сон та дратівливість все ж зустрічаються досить часто. Серед інших варіантів відповідей: катання на велосипеді, спорт, прогулянки, йога та медитація.

На питання «Наскільки ви стурбовані зростанням кількості захворювань на коронавірус зараз?», лише 6,5% респондентів зазначили, що дуже стурбовані, 47% - досить стурбовані, а решта - зовсім не стурбовані. На наш погляд, такі відповіді вказують на ігнорування реальності та уникнення проблем, що ми підтверджуємо далі, аналізуючи домінуючі копінг-стратегії студентів.

Серед негативних наслідків пандемії студенти вказують обмеження «живого» спілкування, малорухливий спосіб життя, що призводить до збільшення ваги, менше позитивних емоцій, втрата інтересу до навчання, тривога, страх натовпу, страх захворіти, нудьга, одноманітність, лінь, апатія, депресивний стан, обмеження подорожей, «день сурка» (постійне повторення одного й того самого щодня), погіршення зору.

Проте деякі студенти зазначили й позитивні наслідки пандемії. Серед них: оволодіння дистанційною формою навчання, більше часу на спілкування з сім'єю, читання, сон та хобі, початок занять спортом, більше вільного часу.

За питанням «Які переживання у вас викликає ситуація пандемії?» ми отримали такий розподіл відповідей: 28,8% - байдужість; 27,4% - злість, роздратування через обмеження; 17,2% - безпомічність, знижений настрій; 17,2 - страх, тривога, занепокоєння. Інші 9,4% дали свої відповіді: тривогу за близьких родичів похилого віку, злість на людей, що ігнорують карантинні обмеження та ін.

Як зазначає Kecojevic et al, академічні та повсякденні труднощі ведуть до високого рівня психічних розладів у студентів: високий рівень депресії пов'язаний із труднощами у зосередженні уваги на академічній роботі та втратою зайнятості та призводить до більш високого рівня соматизації [24]. Результати нашого анкетування свідчать, що під час карантинних обмежень та самоізоляції студенти більше спали, переїдали, багато з них зазначило збільшення ваги через малорухливий спосіб життя.

Більшість респондентів переживають виражені негативні емоції: злість, роздратування, страх, тривогу, безпомічність, знижений настрій. Як зазначає Sandin В. et al, розповсюдженими реакціями на пандемію коронавірусу є страх, порушення сну та негативні емоційні переживання: заклопотаність, дистрес, безнадійність, депресія, нервозність та занепокоєння [36]. Поточна криза також дає можливість фахівцям у галузі психічного здоров'я розробити нові програми для підвищення стійкості студентів, розвитку здатності ефективніше реагувати на майбутні масові розлади [34; 35].

Також хочемо зазначити, що більшість дослідників акцентує увагу на негативних впливах пандемії, проте українська студентська молодь змогла побачити в цій ситуації деякі позитиви: більше вільного часу та можливостей спілкуватись з сім'єю під час дистанційного навчання, більше часу на спорт, хобі та хатні справи, можливість саморозвитку, що викликає оптимізм та надію на краще.

Серед невротичних розладів, діагностованих за методикою В.Д. Менделевича, у 33,7% студентів виражений рівень тривоги, у 45,5% - депресія, у 41,6% - обсесивно- фобічне реагування, у 35,6% - вегетативні порушення, у 35,1% - істеричне реагування, у 25,2% - астенія. Причому у дівчат всі ці розлади більше виражені, ніж у хлопців. Такі високі відсотки невротичних порушень свідчать про серйозні психічні проблеми у студентської молоді під час пандемії та дистанційного навчання.

Таблиця 1 Розподіл показників невротичних станів у студентів (методика В.Д. Менделевича)

Вищий рівень невротичних розладів у студенток підтверджується в дослідженні Kecojevic, який пов'язує це з побутовими незручностями, труднощами з доступом до медикаментів і порушеннями звичного способу життя. В результаті вони не здатні зосередитися на академічній роботі [24]. Жінки та молодь є найбільш вразливою частиною населення, за даними Rossi et al [37]. Parlapani et al зазначають вищий рівень страху перед коронавірусом, депресії та інтолерантності до невизначеності у жінок [16]. Дослідження Pierce також вказувало, що найбільше зростання психічних розладів відчувають жінки, молодь та діти дошкільного віку [17].

Одним з завдань дослідження було встановити домінуючі копінг-стратегії, за допомогою яких студенти справляються зі стресом під час карантинних обмежень. Rettie, H., & Daniels, J. (2020) визначають копінг-стратегії як один з важливих предикторів психічного здоров'я в період пандемії [38].

Діагностика копінг-стратегій у студентів тестом Р. Лазаруса показала, що у досить значного відсотку респондентів копінги знаходяться на високому рівні, що вказує на їх високу напруженість та виражену дезадаптацію (табл. 2).

Таблиця 2 Вираженість копінг-стратегій у студентів, у %

Згідно з інтерпретацією автора тесту Р. Лазаруса, низький рівень напруження копінг-стратегії свідчить про адаптивний варіант, середній рівень вказує на межовий стан адаптаційного потенціалу, а висока напруженість копінгу - на виражену дезадаптацію. Можемо побачити, що такі нібито позитивні копінги як планування рішення проблеми, прийняття відповідальності, пошук соціальної підтримки та самоконтроль виражені на високому рівні у значного відсотку студентів (27-46%), що означає їх неадаптивність. Враховуючи, що пандемія тривала досить довго, постійний стрес та напруження призвели до значних зусиль по їх подоланню та виснажили психічні резерви й адаптаційний потенціал студентів.

Значна вираженість стратегії самоконтролю може призвести до надмірного контролювання своїх емоцій та почуттів, аж до труднощів у їх прояві, неможливості повідомити про свої потреби чи проблеми іншим. А будь-яка втрата контролю сприйматиметься як прояв слабкості чи власної неспроможності. При переважанні стратегії пошуку соціальної підтримки студентська молодь стає більш залежною та перекладає відповідальність за своє навчання на оточення, обставини, карантин, дистанційну освіту, таким чином ніби намагаючись зменшити власну відповідальність за своє життя. Перебільшені очікування від інших можуть породжувати розчарування та негативні емоційні стани. З іншого боку, високий рівень стратегії прийняття відповідальності може сформувати у студентів надмірну вимогливість до себе, виражену самокритику та навіть самозвинувачення через невдачі.

Слід звернути увагу, що найбільший відсоток студентів (46%) має дезадаптивний рівень копінгу планування рішення проблем. Ця стратегія є однією з адаптивних, але її висока напруженість свідчить про те, що в період пандемії студентам постійно доводиться її застосовувати, що вичерпує адаптаційний потенціал та робить її менш ефективною. Постійні зміни в карантинних обмеженнях, опанування різних он-лайн платформ для навчання, специфіка дистанційного формату вимагає аналізу та планування своїх дій з врахуванням минулого досвіду та теперішньої ситуації. Через це стратегія планування є однією з найбільш використовуваних та має високий рівень напруження.

Як висновок, хочемо зазначити, що пандемія коронавірусу справила значний негативний вплив на психічний стан студентської молоді. Дівчата та хлопці по- різному реагують на карантинні обмеження та демонструють виражені невротичні порушення. Тривалий період карантинних обмежень та дистанційного навчання спричинив виснаження адаптаційного потенціалу молоді, знизив її здатність опановувати стрес та складні життєві ситуації, сприяв неефективності копінг-стратегій та розвитку дезадаптації.

Необхідність дистанційної освіти в вищих навчальних закладах в період пандемії є незаперечною, проте намагання вберегти студентів та викладачів від захворювання призводить до значних психічних проблем та негативних реакцій з боку студентів. Дослідження реагування студентської молоді на пандемію COVID-19 встановило найбільш поширені емоційні та поведінкові реакції, рівень невротичних розладів та копінг-стратегій. Високий рівень тривоги, депресії, обсесивно-фобічних та вегетативних реакцій у студентів підкреслює важливість профілактичних заходів, спрямованих на покращення психічного здоров'я та вироблення адаптивних способів реагування на стресові ситуації. Недотримання студентами санітарно-гігієнічних норм та карантинних обмежень вказує на необхідність постійної просвітницької діяльності, спрямованої на формування адекватного уявлення про механізми поширення коронавірусу та небезпеки зараження оточуючих.

3 етап. На третьому етапі дослідження було проведено діагностику рівня життєстійкості у студентської молоді під час війни та встановлено її індивідуально-психологічні чинники. На наш погляд, в умовах воєнного стану, коли постійно існує загроза життю та психічному благополуччю кожного українця, саме життєстійкість є тією психологічною характеристикою, яка допомагає пережити скрутні часи, не втрачаючи людської гідності, цілісності, ідентичності та без формування виражених психічних розладів.

Життєстійкість розглядають як поняття, близьке до стресостійкості, адаптаційного потенціалу, психоемоційної стійкості. Але особливістю життєстійкості є її актуалізація у складних життєвих ситуаціях, які вимагають особистісної міцності, стійкості, здатності вижити в екстремальних умовах.

За визначенням Сальвадоре Мадді [39], під життєстійкістю (англ. hardiness) розуміють здатність особистості витримувати стресові ситуації, зберігаючи внутрішню рівновагу зі збереженням ефективності діяльності.

Ряд досліджень присвячені з'ясуванню тих якостей, що притаманні життєстійкій особистості та визначенню тих властивостей, що її знижують. На думку О. Чиханцевої, висока життєстійкість передбачає активну життєву позицію, свідомий вибір життєвої ситуації, переформатування обставин на свою корить, а стресові ситуації життєстійка особистість розуміє як можливість збагачення свого досвіду та поштовх для розвитку [40]. Розглядаючи структуру життєстійкості, автор включає до її складу не лише 3 компоненти, запропоновані С. Мадді (залученість, контроль, прийняття ризику), але й такі особистісні та ціннісно- смислові характеристики як цілі, цінності, смисли, самоставлення, автономію та самореалізацію. На наш погляд, зазначені характеристики є не складовими, а швидше детермінантами високої життєстійкості та мають бути тісно з нею пов'язані.

Т. Титаренко та Т. Ларіна виокремлюють в структурі життєстійкості ще й емоційні, когнітивні, особистісні ресурси збереження оптимістичного ставлення до життя [41]. На їх думку, найбільше заважає життєстійкості людський страх перед буттям, тривожне очікування майбутнього та невизначеність. Зараз ці переживання значно посилюються, адже тривога та страх стають обґрунтованими, а впевненість у завтрашньому дні з'явиться не скоро, як у студентів, так і у всіх громадян України. Звичайно, тривога може бути як конструктивною, так і деструктивною. Коли лунають сирени та сповіщають про повітряну тривогу, саме реалістично обґрунтований страх за власне життя допомагає людині правильно та швидко реагувати на небезпеку, слідуючи до укриття.

Проте з часом постійне очікування небезпеки та обстрілів, «фантомні тривоги» формують надлишкове напруження, за якого індивід не може розслабитись та відчувати себе в безпеці. Хронічний стрес породжує виснаження та втому і чим довше тривають воєнні дії в Україні, тим менше люди реагують на повітряні тривоги, займаючи фаталістичну позицію: «Все одно нічого не вдієш», «Від мене нічого не залежить», «Якщо прилетить - всі помремо» та ін. Всі ці ознаки вказують на зниження життєстійкості за умови тривалого перебування у стресовій ситуації.

В напрямку екзистенційно-гуманістичної психології життєстійкість трактується як «екзистенційна відвага», поняття близьке до «мужності бути». Взагалі екзистенційна психологія наголошує на відповідальності людини за своє життя та на свободі вибору. А рушійною силою стає пошук сенсу буття, виклик долі та залучення в процес життя, що близько до визначення життєстійкості та її складових С. Мадді.

Ряд екзистенційних проблем, з якими зустрічається кожна людина - смерть, смисл життя, самотність - можуть бути вирішеними лише завдяки особистісній мужності, зрілості, відповідальності, активній життєвій позиції індивіда. Проте часто нам не вистачає цієї життєвої мужності та сили, щоб долати перешкоди. Тоді людина просто «пливе за течією», покладаючись на інших, переживаючи безсмисленість існування, фаталістично чи песимістично сприймаючи реальність. Подібне налаштування може стати причиною депресії, психічних та соматичних розладів.

В умовах війни життєстійкість стає необхідною психічною властивістю, що сприяє виживанню та збереженню психічного здоров'я населення. Індивіди, що мають високий рівень життєстійкості, здатні до гнучкого реагування на швидку зміну ситуації, що дуже важливо як в період пристосування до дистанційного навчання під час пандемії, так і з початком війни.

Студентська молодь з початку воєнних дій пристосовується до хаотичних обстрілів, відключень світла та інтернету, атак безпілотників, звуків роботи ППО та вибухів. При цьому студенти продовжують навчання, приймають участь у творчих заходах, багато з них працюють та підтримують рідних. Молодь знаходить шляхи саморозвитку та вибудовує своє майбутнє у складних життєвих обставинах, демонструючи при цьому саме життєстійкість.

З огляду на вище сказане, метою третього етапу дослідження було встановлення рівня життєстійкості та її компонентів у студентів, а також визначення індивідуально- психологічних чинників, що сприяють її зміцненню.

До вибірки увійшло 112 студентів-психологів НАУ 3 та 4 курсу, з них 80% дівчат та 20% хлопців. Зазначимо, що всі респонденти з початку війни перебували на території України, а дослідження було проведено в період з вересня 2022 року по січень 2023 року, коли населення страждало від періодичних масованих обстрілів та бомбардувань, переживало тривалу відсутність світла та Інтернету.

Рівень життєстійкості вимірювали за допомогою «Методики діагностики життєстійкості» С. Мадді в адаптації Д. Леонтьєва. Блок психодіагностичних методик було спрямовано на діагностику властивостей нервової системи, характеру, особистісних властивостей студентів.

Як показано в таблиці 3, лише 11% студентів мають високий рівень життєстійкості. Можемо припустити, що в стресових ситуаціях у більшості молодих людей знижується успішність в навчанні, може погіршуватися здоров'я та стосунки з оточуючими. Серед компонентів життєстійкості найбільше студентів мають високі показники за шкалою прийняття ризику (45%), що вказує на їх розуміння неминучості ризику та здатності приймати життєві події як виклик та випробування. Останнє може бути обумовлене звиканням до постійної загрози життю протягом останнього року.

Таблиця 3 Розподіл студентів за показниками життєстійкості та її компонентів, %

Результати кореляційного аналізу показали, що з високою життєстійкістю пов'язані сила та рухливість нервових процесів, гіпертимна та демонстративна акцентуації характеру. Низька життєстійкість характерна для осіб з розладами особистості та рядом акцентуацій (педантичною, дистимною, неврівноваженою та екзальтованою). Можемо зробити висновок, що чим більша вираженість психічної патології, чим слабша нервова система, тим нижчими виявились показники життєстійкості у студентів.

Однією з властивостей життєстійкої особистості є її емоційна врівноваженість: вона допомагає не втрачати самовладання у складних ситуаціях та сприяє позитивним міжособистісним стосункам з людьми [Титаренко]. Для осіб з вираженими розладами особистості, неврівноваженою та екзальтованою акцентуаціями характеру досить складно утримувати емоційну рівновагу, особливо в стресових ситуаціях.

Раніше ми встановили обернений зв'язок між соціально-психологічною адаптацією студентів та розладами особистості. Можемо впевнено стверджувати, що наявність розладів особистості погіршує адаптацію та знижує рівень життєстійкості індивіда. В одному з досліджень було доведено зв'язок розладів особистості з депресією та суїцидальністю у студентської молоді [42]. Високий рівень суїцидальної спрямованості та депресивний стан було діагностовано у осіб з шизоїдним, депресивним, ригідним та тривожним розладом особистості. Можемо припустити, що низька життєстійкість може сприяти к розвитку депресій, так і в окремих випадках підштовхувати до думок про самогубство.

Водолазська О.О. дослідила зв'язок особистісних рис за методикою FPI з життєстійкістю студентів. Встановлено, що висока життєстійкість прямо пов'язана з товариськістю та врівноваженістю, а обернено - з невротичністю, депресивністю, роздратованістю, сором'язливістю та емоційною лабільністю. Зазначимо, що отримані результати підтверджують і наші показники. В обох дослідженнях знижений настрій, емоційна неврівноваженість, проблеми в комунікативній сфері сприяють зниженню життєстійкості у студентів [43].

Одним з завдань дослідження було встановити зв'язок життєстійкості зі стресом та стратегіями подолання у студентської молоді. Кореляційний аналіз показав, що висока життєстійкість значно знижує рівень стресу та пов'язана з застосуванням таких копінгів як планування рішення проблем та позитивна переоцінка. Знижують рівень життєстійкості стратегії прийняття відповідальності та втеча/уникнення.

Якщо обернений зв'язок життєстійкості із втечею зрозумілий, адже втеча від вирішення проблем розцінюється як неефективна стратегія та не допомагає подолати складну життєву ситуацію, то прийняття відповідальності, навпаки, мало б підвищувати рівень життєстійкості. Проте аналіз окремих питань тесту Р. Лазаруса, що діагностують цю шкалу, показав, що автор розглядає відповідальність швидше як тенденцію до самозвинувачення, що звісно зменшує життєстійкість та здатність опиратися стресу (приклад питання: опинившись в складній ситуації, я критикував та докоряв собі).

Звернувшись до опису характеристик життєстійкості Титаренко, Ларіної, можна простежити тенденцію до відкритості та гнучкості, легкість реагування на зовнішні впливи, що суперечить втечі та уникненню. Життєстійка особистість може підтримувати або заперечувати соціальні події, проте не залишається відстороненою [41, с. 14]. Також автори однією з ознак життєстійкості називають здатність застосовувати оптимальні коопінг-стратегії.

Степаненко Л. В. аналізує зв'язки життєстійкості з показниками емоційної сфери переселенців та їх копінг- стратегіями [44]. Емоційна збудливість, лабільність, експресивність та тривожність обернено пов'язані з життєстійкістю, а емоційна стійкість має прямий зв'язок з життєстійкістю та її компонентами. Також авторка встановила зв'язки життєстійкості з копінг-стратегіями: прямий зв'язок зі стратегією планування рішення проблеми та обернений - з прийняттям відповідальності та втечею, що узгоджується з результатами нашого дослідження.

Для встановлення психічних властивостей, що підвищують рівень життєстійкості, було проаналізовано ряд досліджень та зроблено припущення, виходячи з розуміння самого поняття життєстійкості та його компонентів: на наш погляд, значимо підвищують рівень життєстійкості оптимістична налаштованість, осмисленість життя та позитивне самоставлення людини. Для перевірки цієї гіпотези було проведено кореляційний аналіз життєстійкості з оптимізмом (Тест на оптимізм Ч. Шейєр, М. Карвер), осмисленістю життя (Тест смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва) та шкалами Опитувальника самоставлення В.В. Століна, С. Р. Пантилеєва.

Результати дослідження показали, що життєстійкість пов'язана з оптимістичним поглядом на світ та на життя, з високою осмисленістю життя загалом та задоволеністю процесом життя (теперішнього проміжку). Також для осіб з високим рівнем життєстійкості властиве позитивне самоставлення, самоповага та аутосимпатія [45]. Слід зазначити, що найтісніші зв'язки встановлено з компонентом життєстійкості - залученістю.

Як осмисленість життя, так і оптимізм та позитивне самоставлення більшою мірою залежать саме від залученості студентів у події, що відбуваються в Україні та в їх студентському житті, розуміння свого внеску в майбутню перемогу. З іншого боку, відчуття перебування «на узбіччі», невключеність в активне життя та взаємодію, можуть знижувати рівень життєстійкості та погіршувати ставлення до себе. Якщо молоді люди живуть, очікуючи закінчення війни та думають, що життя почнеться лише після перемоги, це впливає на їх самооцінку та знижує рівень осмисленості теперішнього проміжку життя.

Як зазначають Титаренко Т.М. та Ларіна Т. О., життєстійкість тісно пов'язана з особистісною зрілістю, адже зріла особистість долає перешкоди, оптимістично дивиться на світ, намагається підтримувати рідних та зберегти мир у сім'ї. Тоді як незрілий індивід буде звинувачувати оточення у своїх проблемах, скаржитися, гніватися та перекладати відповідальність на інших [41]. Учасники нашого дослідження - це молоді люди, що мають незначний життєвий досвід та недостатню особистісну зрілість, хоча за останній рік багато з них пережили дуже складні життєві ситуації та зустрілися з жахіттями війни. Постає питання, яким чином розвивати життєстійкість у студентів, до яких ресурсів можна звертатися, щоб допомогти пережити війну.

Ще Ерік Фром описав 3 ресурси, що допомагають долати складні ситуації: надія, яка сприяє баченню перспективи та готовності зустрітися з майбутнім; раціональна віра, яку він трактує як усвідомлення багатьох можливостей та переконаність в їх здатності вирішити проблему; душевна сила або мужність - здатність зберігати віру та надію навіть у скрутні часи, сказати «Ні», коли весь світ хоче почути «Так» [46]. Можливо, саме віра в краще, в себе та своїх рідних, в Збройні сили України та її

Президента, надія на перемогу та відновлення нашої країни, мужність потерпіти ще трошки та дочекатися справедливого покарання злочинців, що плюндрують нашу землю - все це і є нашими ресурсами, які допоможуть пережити скрутні часи та відродитися як фенікс в новій мирній реальності. І не треба забувати, що кожен, навіть незначний внесок в нашу перемогу сприяє залученості у спільну справу, підвищує життєстійкість та дозволяє сказати, що я теж був причетний, я - частина українського народу!

Висновки

Як показали результати дослідження, життєстійкість є надзвичайно важливою властивістю особистості, що забезпечує повноцінне функціонування людини в період важких випробувань та дозволяє відповідати на виклики, зберігаючи індивідуальність та цілісність. Висока життєстійкість сприяє позитивному осмисленню власного життя та своєї індивідуальності, пов'язана з оптимістичним світосприйняттям, використанням адаптивних копінг-стратегій. Індивіди з високим рівнем життєстійкості легше долають стресові ситуації та менше схильні до розвитку психічних розладів, що дуже важливо в період невизначеності під час воєнного стану.

На сучасну студентську молодь тисне значна кількість стресорів, що викликає ряд негативних емоцій та формує у них розгубленість, невпевненість у майбутньому та дезадаптацію. В таких складних умовах розвиток життєстійкості та опанування адаптивними копінг-стратегіями сприятиме профілактиці нервово-психічних розладів та покращить адаптованість до складних умов сьогодення. На наш погляд, провідну роль у формуванні життєстійкості як особистісної властивості здійснює соціум, тому одним з завдань закладів вищої освіти є розвиток як власне життєстійкості, так і супутніх рис та здібностей, що сприяють успішному доланню життєвих труднощів студентами.

Список використаних джерел

1. Суятинова К.Є. Дистанційна освіта у ЗВО у зв'язку із поширенням коронавірусу СОУШ-19. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання: досвід, тенденції, перспективи, 2020. № 5. С. 72-74.

2. Казміренко В.П. Програма дослідження психосоціальних чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої професії. Практична психологія та соціальна робота. 2004. №6. С. 76-78.

3. Шльонська О.О. Розгляд поняття «адаптація» з погляду системного підходу. Консультативна психологія і психотерапія: зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Видавець Лисенко М.М. 2013. Вип. 9. С. 28-34.

4. Перепечіна Н. М. Психологічна характеристика адаптації першокурсників до навчання у ВНЗ. Практична психологія та соціальна робота. 2013. № 8. С.61-65.

5. Мирончук Н.М. Особливості адаптації студентів вищих навчальних закладів до змінених умов життєдіяльності. Нові технології навчання: наук.-метод. зб. Ін-т інновац. технол. і змісту освіти МОН України. Київ, 2013. Вип. 79. С. 82-85.

6. Алексєєва Т.В. Психологічні фактори та прояви процесу адаптації студентів до навчання у вищому навчальному закладі: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2004. 20 с.