Сутність і структура лідерських якостей студентів ЗВО, зарубіжний досвід формування лідерських якостей студентської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Сутність і структура лідерських якостей студентів ЗВО, зарубіжний досвід формування лідерських якостей студентської молоді

Поліщук Н.М.

Вступ

Сучасне суспільство, що розвивається динамічно, потребує фахівців нової формації, яким притаманні професіоналізм, активність, самостійність у прийнятті оптимальних та відповідальних рішень, уміння ефективно працювати у команді, проявляючи лідерські якості тощо.

Відповідно система вітчизняної освіти, що проходить складний процес модернізації та оновлення, має гнучко та своєчасно реагувати на нові виклики. Тому логічним сьогодні є визначення актуальною та соціально-значущою задачею вищої професійної освіти - створення відповідних умов для формування компетентної, морально розвиненої, творчої молодої людини, здатної адаптуватися у швидко змінних професійних обставинах і, яка вміє успішно конкурувати на ринку праці, реалізовувати себе у різних соціальних ролях, володіє навичками співпраці з людьми у міжкультурному просторі, відповідними організаторськими знаннями, має лідерський потенціал, прагне до постійного самовдосконалення та готової продукувати та реалізовувати суспільно-корисні соціальні ініціативи.

Виходячи з цього мета підрозділу полягає у визначенні організаційно-педагогічних та соціально-виховних умов ефективного формування лідерських якостей у студентів ЗВО.

Зазначимо, що проблема лідерства, що має міждисциплінарний характер, була і є предметом уваги багатьох іноземних та вітчизняних дослідників у сфері історії, філософії, психології, соціології та педагогіки. Філософський погляд на сутність лідерства викладено у працях В. Кохановського, А. Спіріна, І. Фролова та ін. У працях відомих істориків Ю. Книшенка, А. Першиць, Ю. Селезньова відслідковується розвиток лідерства в історичному аспекті, аналізується залежність між поетапним розвитком цивілізації та механізмами надбання особистісного верховенства у людському середовищі, появи лідерів нової якості. Методологічні та теоретичні проблеми лідерства, характеристики особистості лідерів розкриваються у наукових дослідженнях психологів А. Єршова, А. Петровського, О. Яблокової.

У соціології лідерство розглядається переважно з точки зору соціальної системи та у багатьох наукових працях аналізуються різні його аспекти, зокрема: стилі лідерства (О. Андрієнко, А. Запорожець), структура групової діяльності (О. Головаха), типологія лідерства (С. Багрецов), психологія взаємин у групах (Я. Коломінський) тощо. В останні роки вивченню лідерства присвячено дослідження на межі перетинання наук - психології та соціології, соціології та педагогіки тощо.

Зокрема, лідерство, з позицій соціальної психології трактується, як процес взаємодії соціальних та психологічних факторів, досліджуються його механізми, закономірності тощо. Цю проблему, як соціально-педагогічний феномен, всебічно аналізують у своїх працях відомі вчені Р. Вуд, С. Гіб, Г. Грин, Т. Мітчел, К. Шризхейм та ін.

Виклад основного матеріалу

Складність та багатогранність поняття лідерства, певним чином, пояснює наявність існування різних поглядів, визначень та трактовок цього феномену, що висуваються вченими різних галузей наук. Так, лідерство (англ. Leader - ведучий, керівник) визначається, зокрема, у:

- новітньому філософському словнику - як «поняття для позначення суттєвого параметру процесу структуризації соціальної групи, або суспільного класу» [1];

-- психологічному словнику - як «соціально-психологічний феномен, що характеризує відношення домінування і підпорядкування у групі» [1];

-- педагогічному словнику - як «система соціально- психологічних явищ, пов'язаних з виходом людини у лідери та його відношення з членами групи» [1];

-- теорії менеджменту - як «здатність впливати на окремі особистості і групи, спрямовувати їх зусилля на досягнення цілей організації» [1];

-- соціальній психології - як «груповий процес та керівництво, пов'язані як механізми групової інтеграції, що поєднують дії групи навколо особистості, яка виконує функції лідера або керівника» [1].

Необхідно додати, що у широкому сенсі лідерство часто трактується дослідниками як процес спрямування поведінки інших людей з метою досягнення спільних цілей, а у працях окремих учених-педагогів розглядається як вид обдарованості, обумовлений підвищеною здатністю орієнтуватися, розуміти та приймати інших людей. При цьому лідерська обдарованість розуміється як володіння будь-якою цінністю, важливою для суспільства та, як виключна здібність встановлювати конструктивні взаємини з іншими.

Необхідно підкреслити, що дискусії вчених навколо цієї проблематики продовжуються довгі часи, що пов'язано з багатозначністю, поліфонічністю цього явища та різними підходами до його природи. У цьому контексті, на нашу думку, є доцільним для повноти нашого аналізу порівняти основні, більш ємкі існуючі наукові концепції теорії лідерства.

В основі теорії лідерських ролей (Р. Бейлз, К. Бірд, В. Бінхам) міститься базове твердження, що лідерство - це прийняття особливої ролі, тобто, воно є не функцією особистості або групи, а результатом багатовекторного впливу різних факторів соціокультурного середовища. В рамках цієї теорії визначаються дві відмінних одна від одної ролі: перша - має характер професійної та призначена для розв'язання проблем (проявляється у планах та механізмах дій, що пропонує лідер щодо реалізації запланованої діяльності); друга - роль фахівця на основі соціально-емоційного підходу, дії якого у першу чергу пов'язані з розв'язанням проблем людських відносин у групі. При цьому вчені та їх послідовники роблять висновки про те, що «ефективність діяльності групи залежатиме від одночасної наявності обох форм лідерства» [1].

Прихильники теорії лідерських рис (середина минулого століття) - Л. Бернард, О. Тед, С. Кілбоурн, Г. Олпорт вважають, що «людина має стійкий набір рис, що обумовлює висування лідерів за їх особистісними якостями» [5]. У межах цієї теорії існує харизматична концепція лідерства, згідно з якою лідер - це особистість наділена «харизмою» (благодаттю Божою). Отже, на думку дослідників необхідною умовою лідерства є наявність в особистості природних унікальних лідерських якостей (лідером не можна стати - лідером потрібно народитися). В інтерактивній теорії лідерства на відміну від «теорії рис» зазначається, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце у системі міжособистісної взаємодії. Послідовники цього підходу переконані, що «у більшості випадків можна достатньо точно передбачити появу лідера, якщо взяти до уваги наступні чинники: індивідуальні особливості кандидата на лідерство, особистісні характеристики членів групи, її структуру, завдання, щомають виконуватися тощо» [1].

Вчені, що дотримуються теорії ситуативного лідерства (Ф. Фідлер, Г. Персон, П. Друкер, Е. Холандер та ін.), розглядають феномен лідерства передусім, як продукт певної ситуації, що склалася у групі. Згідно з цією концепцією у кожній групі існують принаймні два типи лідерів (емоційний - що регулює міжособистісні відношення та інструментальний, який тримає ініціативу у специфічних видах діяльності та координує спільні зусилля щодо досягнення визначеної мети). З означеної теорії лідерство трактуєтьсяяк «функція ситуації», що створює уявлення про можливість існування багатьох лідерів у окремій групі.

У кінці XX століття пошук нової парадигми лідерства починає переміщатися у сферу вивчення нових групових взаємин, що зумовило появу комплексної синтетичної теорії лідерства. Прихильники цієї концепції вважають лідерство процесом організації міжособистісних відносин, а лідерів - суб'єктом управління цим процесом. Феномен лідерства розглядається у цьому випадку у контексті спільної групової діяльності. Зазначимо також, що «концептуально синтетичний підхід базується на взаємозв'язку основних складових - лідерів, послідовників та ситуацій, за умовах яких здійснюється лідерство» [1]. Гармонійно також виглядає концепція вчених П. Бендера і Е. Хеллмана, що поєднує елементи філософії прагматизму та екзистенціалізму. У своїх дослідженнях учені розглядають феномен лідерства як «внутрішню властивість особистості, яку необхідно постійно розвивати, вдосконалювати та передавати ці навички іншим» [1]. Автори визначають два типи лідерів: перший - під тиском із зовні (страх, контроль), другий - за власним (внутрішнім) бажанням допомагати, організовувати, вдосконалювати певну діяльність тощо. У концепції стверджується, що більш сильний лідер - це лідер «із середини», його сила народжується з пізнання себе. Прихильники цієї теорії акцентують увагу на тому, що «лідерство починається не з управління людьми, а з управління собою, з формування більш сильного та кращого «Я» [1].

На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної, соціологічної літератури, відповідних наукових теорій, концепцій та підходів можна зробити певні висновки про сутність цього феномену. Лідерство - це стан особистості, якому притаманна постійна самоорганізація за рахунок реалізації наявного внутрішнього потенціалу; здатність до оптимальної організації діяльності групи за певних умов; ефективності у досягненні спільної мети, прояву себе у власних послідовниках.

З поняттям лідерства тісно пов'язано поняття «стиль лідерства», сутність якого полягає у типовій для нього системі засобів психологічного впливу на підлеглих. Дослідники частіше виокремлюють п'ять відповідних лідерських стилів:

1) авторитарний - характеризується владністю, дирек- тивністю дій лідера, систематичним контролем за роботою підлеглих, неприпустимістю втручання у власну діяльність та сперечання щодо прийнятих рішень;

2) демократичний - на відміну від попереднього визначається постійним спілкуванням з колегами щодо рішень, які мають бути прийнятими, а також прагненням до співробітництва з ними; передачею за необхідності частки власних повноважень підлеглим заради підвищення ефективності спільної діяльності;

3) ліберальний - характеризується «м'яким» керівництвом, коли лідер не відділяє себе від колективу та запроваджує колективний стиль прийняття рішень;

4) непослідовний - це непередбачений перехід від одного стилю керівництва до іншого, що негативно впливає на результати діяльності групи та виступає джерелом конфліктів й проблем;

5) ситуативний - враховує конкретну ситуацію, що виникла при виконанні певної діяльності, а також рівень психологічного розвитку членів групи.

Зауважимо, що у працях провідних учених визначено та охарактеризовано значну кількість різних якостей, притаманних лідерам. Так, Р. Стогділл акцентує увагу на інтелектуальних здібностях лідера, його знаннях, впевненості у собі, активності та енергійності; Р. Хоган - на організованості, відповідальності, надійності, доброзичливості лідера, а також схильності до співпраці; Д. Майерс відносить до лідерських якостей особистості наявність переконливих уявлень про бажане положення справ, віру у членів групи та запас оптимізму, що має надихати на плідну співпрацю; емоційну стійкість; У. Бенніс - фізіологічні, психологічні, розумові та ділові якості, а Е. Андрієнко виокремлює емпатію, гнучкість у засвоєнні нових ролей, артистизм, критичність та швидкість мислення, здатність до імпровізації, самокритичність, ініціативу тощо.

Отже, в системі професійної вищої освіти поки що складаються лише передумови моделювання підготовки сучасних лідерів, здатних до плідної діяльності та позитивних соціально-значущих ініціатив. Зауважимо, що під лідерськими якостями студентів ми будемо розуміти певний рівень динамічного розвитку особистості молодої людини у навчально-виховному та соціальному середовищі ЗВО, що передбачає активну громадянську позицію, готовність до плідної соціально-орієнтовної діяльності, спрямованість на саморозвиток та вдосконалення, позитивне перетворення оточуючої дійсності, вміння приймати відповідальні рішення, визначати цілі та оптимальні шляхи їх досягнення, організовувати та залучати інших студентів до творчої спільної навчальної, наукової та громадської діяльності.

На сучасному етапі проблема формування лідерських якостей та компетентностей цікавить досить велику кількість іноземних та вітчизняних дослідників. Зокрема, свої праці цій проблематиці присвятили такі науковці як В. Врум, К. Бланшард, Д. Крюгер, М. Вебер, О. Євтихов, Б. Паригін, Л. Ващенко, Л. Даниленко, В. Андрущенко, А. Грушева, В. Бондар, Г. Дмитренко та багато інших. Однак, необхідно зазначити, що у сучасній науковій літературі з даної проблематики ми не знайшли достатньо праць, де б аналізувався саме європейський досвід у розв'язанні цієї проблеми, тому вона потребує аналізу та дослідження.

Перш ніж аналізувати процес формування лідерських якостей та компетентностей у студентів України і Європи, вважаємо за доцільне розглянути такі поняття як «лідерські якості» та «лідерські компетентності».

Лідерські якості являються важливим компонентом професійних компетенцій сучасних фахівців, а тому необхідно їх розвивати у студентському віці. Адже формування лідерських якостей є багатогранним процесом, що залежить від соціального досвіду особистості, її психологічних особливостей та від характеру розв'язуваних людиною завдань, наприклад, професійних, побутових, освітніх [2, с. 372].

Ми погоджуємося із думкою дослідниці О.О. Савельєвої, яка серед лідерських якостей особистості виокремлює наступні: відданість справі, харизма, наявність характеру, що виявляється у стійкості до стресів, компетентність, сфокусованість, проникливість, вміння слухати, ініціативність, вміння розв'язувати проблеми, позитивне відношення, відповідальність, впевненість, самодисципліна, комунікабельність, перспективність бачення, здатність до навчання та готовність ризикувати [4, с. 82].

Окрім того, на нашу думку, формування та розвиток лідерських якостей у студентів має бути першочерговими завданнями будь-якого навчального закладу. А процес їх розвитку та формування повинен бути спрямований на набуття студентами вмінь, знань та навичок лідирування, впливу та ефективного управління.

Щодо поняття «лідерська компетентність», то відповідно до освітнього глосарія, компетентність є динамічною комбінацією знань, умінь, розуміння, цінностей та інших особистих якостей, це набуті реалізаційні здатності певної особи до ефективної діяльності [8]. Лідерська компетентність передбачає, що особистість має знання щодо лідерства, розуміє його сутність та цінності, у неї сформовані лідерські уміння, а також вона має якості лідера, що дає їй змогу ефективно здійснювати формальний або неформальний вплив на інших людей.

Зазначимо, що до ключових лідерських компетентностей у країнах Європи відносять: доброчесність, інноваційність, орієнтацію на результат, відкритість до нових ідей, розвиток навичок ведення переговорів, соціальні навички, організаційні навички та комунікаційні навички, а також володіння знаннями [4, с. 195].

Далі розглянемо досвід деяких європейських країн у формуванні лідерських якостей та компетентностей у студентів. Так, у Німеччині для розвитку та формування у студентів лідерських компетентностей і якостей у навчальних закладах створюються необхідні можливості для того, щоб студенти могли спробувати себе та свої сили у різноманітних соціальних ролях, мали змогу накопичувати досвід спілкування, а також відчути відповідальність за свої вчинки, що дозволяє формувати лідерські та ділові якості, учитися керувати, підкорятися й нести відповідальність [6, с. 121].

У Норвегії для того, щоб розвивати у студентів лідерські компетентності та якості їх залучають до участі у розв'язанні проблем місцевої громади, країни й світу загалом, адже це сприяє одержанню нових навичок, стремлінь, що спрямовані на вміння шукати рішення та висувати ініціативи, а також розвиває прагнення до отримання нових знань та вмінь, прагнення до рівності, дружби, співтворчості, прагнення до того, щоб бути корисним і відповідальним, і що також важливо, формує самоповагу та поважне ставлення до інших [6, с. 120]. На думку норвезьких науковців, для того аби сформувати у студентів лідерські якості та компетентності варто мотивувати та залучати студентську молодь до пошуку шляхів та засобів розв'язання проблем не тільки своєї країни, а й всього людства [6, с. 123].

В Англії, для прикладу, особливу увагу приділяють розвитку органів студентського самоврядування, особливо під час навчання на старших курсах, упроваджуючи системи «капітанів» або «префектів», коли лідери виступають помічниками викладачів. У Франції студентів вчать створювати команду, вибудовувати взаємини між членами цієї команди, ефективно розподіляти ролі, що є одними з основних якостей лідера в сучасному світі. Наприклад, у Фінляндії піклуються про глибоке засвоєння студентами інформаційних технологій, а також розвиток їх лідерських якостей за допомогою сучасних форм та методів роботи [3, с. 105].

Як бачимо із вищенаведених прикладів, у більшості європейських країн студенти беруть активну участь у студентському самоврядуванні, вони досить потужно представлені в університетських комісіях і радах, що є дуже ефективним у процесі формування у них лідерських якостей та компетентностей. Наприклад, у Швеції студентам належить три місця у керівному органі університету, стільки ж належить і викладачам цього університету, а в загальному така рада складається з 20 або 25 осіб [5, с. 193].

Слід наголосити, що студентське самоврядування в Європі не залежить від міністра освіти чи адміністрації навчального закладу. Для прикладу, бельгійські студентські спілки для підтримки своєї діяльності одержують фінансування від університетів, а у Швеції студенти сплачують деяку суму напряму органам студентського самоврядування. Також багато європейських студентських спілок отримують фінансування від їхніх урядів [5, с. 194].

Окрім того, студенти у Європі активно долучаються до різноманітної позанавчальної роботи, вони беруть участь у науковій, творчій, волонтерській та інших видах активної позанавчальної діяльності. На наш погляд, саме беручи участь у проектах, конкурсах, олімпіадах тощо, вони вчаться брати на себе відповідальність, працювати в команді, розвивають навички публічних виступів, свої лідерські якості та компетентності [7, с. 302].

Таким чином, можемо стверджувати, що формування лідерських компетентностей та якостей у європейських студентів відбувається перш за все у процесі активної соціальної діяльності, а це надзвичайно позитивно впливає на їх емоційний та загальний пізнавальний розвиток, самовиховання та формування лідерської позиції.

Висновки

лідерський студент

Проаналізувавши європейський досвід у формуванні лідерських якостей та компетентностей у студентів, вважаємо доцільним підкреслити, що Україні необхідно брати до уваги досвід країн Європи у цій сфері та впроваджувати у діяльність навчальних закладів передвищої та вищої освіти нові методи тавиди діяльності для того, щоб мати змогу сформувати у студентів належнілідерські вміння.

По-перше, Україні необхідно сформувати та розвивати цілісну систему студентського самоврядування, яка дасть змогу забезпечити сприятливі умови для розвитку органів студентського самоврядування, для виховання у студентів організаторських здібностей, соціальної активності, лідерських якостей та відповідальності, а також для виховання вмінь роботи в команді.

По-друге, необхідно в рамках навчального закладу створити відповідне виховне середовище, яке б сприяло формуванню соціальності студентів, розвитку їх особистісних якостей та формуванню лідерських компетентностей, адже, як відомо, лідерами стають завдяки набутому соціальному досвіду та середовищу, у якому живе, розвивається та виховується особистість.

По-третє, варто включати студентів у соціально значущі види діяльності, наприклад мотивувати до участі у волонтерських організаціях, благодійних справах або громадських організаціях, що сприятиме формуванню у них тих якостей, які є необхідними для виконання функції лідера. При цьому значуща роль відводиться педагогу, який повинен допомагати студентам усвідомити важливість їх діяльності та розвитку міжособистісних зв'язків, сприяти їх саморозвитку, а також показувати особистий приклад можливої самореалізації як лідера.

З огляду на європейський досвід у формуванні лідерських якостей та компетентностей, ми прийшли до висновку, що в Україні необхідно більше спрямовувати діяльність студентів на участь у різноманітних громадських рухах та організаціях, волонтерських організаціях, органах студентського самоврядування, варто побудувати насичене конкурентне середовище у навчальному закладі, яке спонукатиме студентів приймати та освоювати нові ролі лідерської поведінки.

А також потрібно проводити спеціальні тренінги, заняття або позанавчальні заходи, де навчати студентів вправ з розвитку особистісних якостей, мотивації, установок, умінь та навичок лідерської поведінки, адже наявність лідерських якостей та компетентностей у студентів значно підвищує їх конкурентоспроможність на ринку праці після отримання диплому про освіту. Подальшого вивчення потребує проблема пошуку нових форм та методів роботи, які сприятимуть формуванню лідерських якостей і компетентностей у студентів та будуть відповідати сучасним вимогам, які ставляться перед навчальними закладами.

Список використаних джерел

1. Тесленко В. Формування лідерських якостей у студентів вищого навчального закладу. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. 2015. Вип. 1. С. 42-51.

2. Олексюк О.Є. Лідерські риси та якості як складові структури особистості лідера: зб. наук. пр. / за ред. проф. Тетяни Степанової. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. № 4 (59), грудень 2017. Миколаїв: МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2017. С. 372-380.

3. Головчук С.Ю. Виховання акме-лідера у вищому навчальному закладі: Європейський досвід. Проблеми освіти. 2015.№ 84. С. 105-107.

4. Савельева О. О. Оцінка лідерського потенціалу студентів як майбутніх управлінців. Вісник Хмельницького національного університету. Серія: Економічні науки. 2010. № 4. Т. 4. С. 81-84.

5. Мороз В. П. Роль студентського самоврядування в процесі формування лідерських якостей студентів закладів вищої освіти. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Сер.: Педагогічні науки. 2018. № 6 (320). С. 190-201.

6. Мороз В.П. Теоретико-методологічні підходи до вивчення лідерських якостей: узагальнення зарубіжного та вітчизняного теоретичного досвіду. Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Сер.: Педагогічні науки. 2015. №27. С. 120-125.

7. Децюк Т. М. Формування лідерських якостей у студентів у позааудиторній роботі в умовах вищого навчального закладу. Молодий вчений. 2018.

8. Національний освітній глосарій: вища освіта / авт.-уклад.: І. І. Бабин, Я. Я. Болюбаш, А. А. Гармаш й ін.; за ред. Д В. Табачника і В. Г. Кременя. Київ: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. 100 с.

Размещено на Allbest.ru