Психологічний зміст сутності феномену "домашнє насильство"

Размещено на http://www.allbest.ru

Державний науково-дослідний інститут МВС України

Психологічний зміст сутності феномену «домашнє насильство»

Процик Л.С.

Вступ

Актуальність теми домашнього насильства обумовлена запитами сучасного суспільства та розвитку правової демократичної держави в Україні. Це питання набуває особливої значущості в умовах процесів євроінтеграції, що передбачає затвердження гуманістичних сімейних цінностей. Насильство і жорстокість в сім'ї не лише руйнують взаємостосунки в ній, а й виступають однією з передумов злочинності загалом. Його причини пов'язані з економічною ситуацією, суспільними нормами та ставленням до насильства. Без подолання цього негативного явища неможливо створити сприятливі умови для самореалізації людини, вільного її волевиявлення, розвитку паритетної демократії, реалізації принципу рівних прав, свобод і можливостей для жінок та чоловіків. Незважаючи на сучасне нормативно-правове забезпечення у сфері протидії та захисту прав і інтересів осіб, що постраждали від домашнього насильства, а також на значну кількість наукових праць, присвячених різним психологічним аспектам у цій сфері, проблема домашнього насильства не втрачає своєї актуальності. І, у першу чергу, потребує теоретичного осмислення й уточнення та належного обґрунтування категоріального апарату з означеної тематики, зокрема з огляду на неоднозначність визначення основного терміну «домашнє насильство».

Виклад основного матеріалу

У вітчизняній науці і практиці поняття «домашнього насильства» часто ототожнюють із поняттям «сімейного насильства». Крім цього, терміном «домашнє насильство» в основному оперували зарубіжні законодавство, наука та практика. Поняття домашнього насильства є відносно новим для українського законодавства і з'явилося із прийняттям Закону України «Про

запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року, адже до цього часу вітчизняне законодавство оперувало терміном «насильство в сім'ї».

Відповідно, у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII, у п. 3 ч. 1 відзначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь [1].

Однак, незважаючи на закріпленість у законодавстві питання домашнього насильства, серед науковців немає єдиного підходу до його визначення. Існує значна кількість теорій, які намагаються пояснити феномен домашнього насильства: соціокультурні, соціально-психологічні та індивідуально- психологічні теорії. Також зауважимо, що при визначенні домашнього насильства як соціального явища зазвичай вживаються такі терміни: насильство в сім'ї, сімейне насильство, насильство за ознакою статі, домашнє насильство, внутрішньо сімейне насильство як еквіваленті, а в ряді випадків поєднуються з поняттям побутового насильства.

Під час визначення поняття домашнього насильства варто звернути увагу на те, що ключовими ознаками домашнього насильства є те, що воно відбувається суто в контексті сімейних відносин та є систематичним діянням. Відповідно, як зазначає С. Якимова, сімейні взаємини треба розглядати ширше, ніж просто шлюбно-сімейні відносини, які виникають на підставі шлюбу. У сімейних взаєминах можуть перебувати не тільки подружжя чи інші близькі родичі, але й інші особи, які проживають однією сім'єю, наприклад неодружені чоловік і жінка, які проживають разом, але не мають взаємних прав та обов'язків згідно із сімейним законодавством [2].

О. Джужа, окреслюючи насильницьку злочинність, відзначає її як сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. А під «насильницькими злочинами в сім'ї» пропонує розуміти сукупність суспільно небезпечних і протиправних умисних діянь, що посягають на життя, здоров'я чи тілесну недоторканність особи, поєднаних із впливом на організм людини шляхом використання матеріальних предметів зовнішнього середовища або погрозою такого впливу чи психічним впливом, учиненим одним членом сім'ї стосовно іншого проти або поза волею останнього [3, 4].

У науковій психологічній літературі подекуди наявна тотожність понять «насильство» та «агресія», що насправді є некоректним. Як слушно зазначає І. Шаблінський, поняття «агресія» є ширшим за поняття «насильство», яке включає в себе останнє. Насильство є крайньою формою, найбільш гострим і небезпечним проявом агресії [5].

Таким чином, домашнє насильство, як прояв агресії завдає великої шкоди фізичному та психічному здоров'ю членів родини, можуть формуватись такі негативні зміни: «комплекс жертви», «набута безпорадність», «синдром побитої жінки» тощо.

З огляду на вищесказане доречно виокремити ознаки домашнього насильства. Д. Лях виділив такі основні прояви домашнього насильства як: завдання або погроза завдання тілесних ушкоджень, сексуальний напад, психологічна жорстокість (погрози, залякування), створення економічної залежності, прогресуюча соціальна ізоляція шлюбного партнера [6].

У свою чергу Е. Яхязаде зазначає такі ознаки домашнього насильства: особами, які страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім'ї, діяння кривдника має бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства), діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім'ї як людини та громадянина; вина кривдника має проявлятися у формі умислу, а не необережності [7].

Насильство - це дії, які вчиняє одна або кілька осіб, і які:

чиняться умисно та спрямовані на досягнення певної цілі;

спричиняють шкоду (фізичну, матеріальну, моральну) іншій особі;

порушують права та свободи потерпілої особи;

унеможливлюють ефективний самозахист жертв

насилля [8].

Причинами прояву насильства в сім 'ї є такі чинники:

психологічні: психічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка осіб;

соціальні: патріархальна культура, нерівномірний розподіл влади між чоловіками і жінками, стереотипність уявлень про ролі в сім'ї та виховання дітей; високий рівень алкоголізації населення; поширення наркоманії;

економічні: зниження рівня життя частини населення, безробіття, соціально-побутова невлаштованість [8].

Всі насильницькі дії поділяють умовно на дві групи:

Персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних чи внутрішньосімейних відносин і спрямовані на конкретну людину.

Деперсоніфіковані, тобто обумовлені, головним чином, будь-якими зовнішніми причинами і (чи) внутрішнім психологічним станом агресора, спрямовані на досягнення яких- небудь цілей (матеріальних чи психологічних) і початково не включені в контекст взаємостосунків із об'єктом насильства [9].

В залежності від стратегії кривдника, домашнє насильство поділяють на явне та приховане (непряме). Залежно

від часу дії: насильство, що було скоєне у минулому та у сьогоденні. В залежності від часу дії насильство в сім'ї поділяють на: насильство одиничного прояву, систематичне насильство та насильство, яке триває роками. Виокремлюють також домашнє насильство на гендерній основі, за яким вчинення насильства однієї особи над іншою здійснюється на підставі статевих відмінностей [10].

У Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено 4 види насильства: фізичне, психологічне, економічне, сексуальне. Розглянемо кожен із зазначених видів.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру [1].

Зарубіжні вчені визначають фізичне насильство як будь-яку поведінку, при якому тіло злочинця навмисне впливає на тіло іншої людини, так що останній ризикує отримати фізичну шкоду, навіть якщо насправді ніяких травм не відбувається. Приклади цього - стусани, укуси, загрози ножами або іншою зброєю тощо [11].

Якщо мало місце фізичне насильство, то з кожним подальшим разом, зазвичай, зростає частота його повторення і ступінь жорстокості; фізичне насильство й образлива поведінка чергуютьс я з обіцянками змінитися і вибаченнями, які приносить кривдник; при спробі порвати відносини спостерігається ескалація небезпеки для жертви. Фізичне насильство в сім'ї відбувається в будь-яких прошарках і категоріях населення, незалежно від класових, расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів.

Типовою моделлю сімейної жорстокості є застосування сили більш сильного стосовно слабшого [12].

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи [1]. Саме психологічне насильство в сім'ї супроводжує всі інші види насильства.

Проте, на нашу думку, коректніше було б застосування терміну «психічне насильство» (mental violence), оскільки психологія - це наука, а психіка - це властивість мозку, яка полягає у відображені предметів і явищ навколишньої дійсності [13].

Зарубіжні дослідники зазначають, що психологічне насильство - це не просто негативне вербальне спілкування, яке зустрічається у багатьох парах, адже психологічне насильство є більш інтенсивним та відбувається в інших умовах. Це також включає ізоляцію жертви, викликану інвалідність внаслідок виснаження, ослаблення або недієздатності, приниження, обурення і правопорушення [14; 15].

Домашнє психологічне насильство здійснюється на чотирьох рівнях [10]:

контроль поведінки (контроль кола спілкування, заборона зустрічатися з друзями або родичами, змушує звітувати за запізнення, тощо);

контроль мислення (нав'язування установок та цінностей кривдника);

контроль емоцій (стрімка зміна позитивних емоцій на негативні);

-інформаційний контроль (контроль того, що особа дивиться по телебаченню, читає, слухає та ненав'язлива пропозиція звернути свою увагу на то, що кривдник вважає більш відповідним з його точки зору).

Проявами психологічного домашнього насилля є: відсутність поваги до особи, нав'язування допомоги про яку ви не просили, контроль, загрозлива поведінка кривдника, обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування, нав'язування почуття вини, наявність системи подвійних стандартів, лицемірство у присутності інших людей, погроза відібрати дітей, майно, примушення до самогубства, погроза вбивством та газлайтинг (доведення до стану відчуження або психічних розладів у разі переконання її в психічній неадекватності). насильство домашнє побої

Психологічне насильство може бути розглянуто через так зване призму «дерево залежності». Співзалежність учасників психологічного насильства - це саморуйнівна поведінка, яка виникає на підґрунті агресії, неповаги, деформації правосвідомості, примусу до протизаконних дій; нехтуванням морально-етичними цінностями. Провідним наслідком психологічного насильства стає залежність від думки інших людей, особливо близьких, чутливість до критики, відкладання рішень через побоювання помилитися, зазнати булінгу та чергового приниження. Тривожність та депресія, спричинені залякуваннями та знущаннями в сімейному колі, особливо в дитинстві, обумовлюють в подальшому дезадаптацію особистості та можуть призводити до формування антисоціальної спрямованості особистості [16].

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації,

заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру [1].

Головна причина економічного насильства в сім 'ї - нерівномірний розподіл обов'язків по будинку і контроль чоловіка над сімейним бюджетом. У повсякденному житті наше суспільство стикається із складними питаннями табу щодо попереднього обговорення питань, пов'язаних із використанням економічних ресурсів. Більша частина стосунків між партнерами закінчується саме із-за різної точки зору щодо фінансового питання, а не питання сексуальних відносин, які партнери, як правило, готові частіше обговорювати між собою.

Данилюк А. вважає, що економічне насильство пов'язане із позбавленням або обмеженням права користування економічними ресурсами: майном, грошима; накладанням майнових зобов'язань; переведенням на потерпілого грошових зобов'язань; забороною працевлаштування, що позбавляє жертву в подальшому можливості самореалізації та як наслідок може потягти за собою психічні страждання та зниження психічної стабільності, що вже свідчить про психологічне насильство тощо. Умисне відібрання або ненадання одним членом сім'ї іншому майна та коштів, на які постраждала особа має передбачене законом право, може викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я. Вчинення вказаних дій є насильством, якщо партнер, по відношенню до якого вони чиняться, відчуває психологічне страждання, яке може привести до розладу здоров'я, емоційної залежності або погіршенню якості його життя [17].

Ознаками економічного насильства, зазначають О. Дудоров та М. Хавронюк, можуть бути також відбирання в потерпілої особи всіх грошей, які з'являються в неї (зароблених, подарованих, взятих у борг тощо), примушування її до звітування про витрату грошей, позбавлення будь-яких ресурсів, необхідних потерпілій особі для належного фізичного,

психологічного, інтелектуального добробуту, безробіття самого агресора, поєднане з примушуванням потерпілої особи до праці чи до надмірної праці тощо [18].

Економічне насильство має місце, коли один з партнерів (частіше жінка) відчуває погрозу безпеці та емоційному комфорту, за рахунок того, що вона знаходиться у повній економічній (фінансовій) залежності від іншого партнера, оскільки в такому випадку має місце емоція страху. У ситуаціях насильства домашній кривдник має переваги: фізична сила, вік, фінансове становище. Через це потерпіла особа зневірюється у будь-якій можливості себе захистити.

Економічне насильство можуть вчинювати будь-які члени сім'ї щодо інших. Особливо небезпечним є економічне насильство щодо дитини, наслідком якого може стати фізична або емоційна шкода різного ступеня, що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми чи навіть до смерті. У такому випадку економічне насильство яскраво проявляється через таку категорію як нехтування - хронічну нездатність батьків або осіб, що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та інше [10].

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності [1].

Сексуальне насильство як форма насильства в сім'ї не включено до складу ст. 173-2КУпАП, оскільки тягне за собою кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, яка передбачена ст. 152-155

Кримінального кодексу України. Таким чином, вчинення одним із подружжя статевого злочину стосовно іншого вважають сексуальним насильством у сім'ї, тому що перебування у шлюбі не може бути підставою для обмеження права на статеву свободу.

Суспільно-небезпечні наслідки вказаного діяння полягають у заподіянні шкоди моральному та (або) фізичному здоров'ю людини, порушенні прав на статеву свободу та статеву недоторканність. Як стверджує Т. Говорун, сексуальне насильство в будь-якій формі - від сексуально-небажаних дотиків до інцестних стосунків та зґвалтування, має особливо негативний вплив на психіку, оскільки зачіпає глибинні основи образу Я-відчуття, самоцінності, самототожності, уявлення про безперервність існування свого Я. При цьому тимчасовий, навіть нетривалий період дисбалансу складових Я-образу, зокрема тілесного і сексуального, призводить до підвищення тривожності, депресивних станів, соціальних фобій, зміни смислотворчих мотивів життєдіяльності в цілому [19].

Сексуальне насильство зарубіжними дослідниками визначається по-різному; хоча воно класифікується як фізичне насильство, має сенс відрізняти сексуальне насильство від інших видів фізичного насильства. З клінічної точки зору це відноситься до будь-якої небажаної сексуальної активності. Юридичне визначення сексуального злочину проти дорослих варіюється від країни до країни. Згідно з Кримінальним кодексом Швейцарії, це, зокрема, включає сексуальні дії щодо неповнолітніх, посягання на сексуальну свободу і честь іншої людини, зґвалтування тощо [11].

На нашу думку, при вчиненні насильницьких дій важко виокремити лише один вид насильства в чистому вигляді. Фізичне насильство над людиною може мати як наслідки заподіяння психічних травм, так само, як наслідками впливу на психіку можуть бути порушення фізіологічних функцій організму і навіть смерть людини.

Н. Довгань пропонує не розмежовувати насильство на фізичне та психічне: оскільки «будь-яка фізична шкода супроводжується психічними стражданнями потерпілого, а іноді заподіює більше психічних страждань, ніж власне фізичних. У таких випадках розмежування стає неможливим і непотрібним, оскільки найчастіше насильство полягає в єдиному психофізичному впливі на організм людини» [20]. На нашу думку, розмежовування зазначених понять має бути, адже психічне насильство не завжди супроводжується із застосуванням фізичного насильства.

У свою чергу, на міжнародному рівні також немає єдиного визначення поняття «домашнє насильство» або «насильство в сім'ї». ООН визначає насильство в сім'ї як «прояв історично нерівноправного розподілу влади в стосунках між чоловіком і жінкою» [21]. Вихідні положення міжнародних стандартів у сфері боротьби з домашнім насильством ґрунтуються на глибокому усвідомленні неприпустимості подібного насильства, яке є грубим порушенням прав людини. До найбільш важливих міжнародних нормативно-правових документів уважаємо за доцільне віднести Модельний закон ООН про домашнє насильство, ухвалений 2 лютого 1996 року Комісією ООН з прав людини [22].

Модельним законом визначено поняття насильства в сім'ї та сформульовано вимоги до працівників правоохоронних органів, прокуратури і судів, підкреслено важливість безпеки потерпілих під час кримінального та цивільного судочинства. Відповідно до Декларації про цілі закон визначає, що законодавство про домашнє насильство повинне забезпечити максимальний захист жертв домашнього насильства - від фізичного та сексуального до психологічного.

Організація Об'єднаних Націй визначає, що насильницькі дії в сім'ї представляють усі насильницькі дії фізичного, психологічного і сексуального характеру відносно жінок,

здійснені на підставі статевої ознаки особою або особами, які пов'язані з ними родинними і близькими стосунками, від словесних образ і погроз до важких фізичних побоїв, викрадання, загрози каліцтвами, залякування, примус, переслідування, словесні образи, насильницьке або незаконне вторгнення в житло, підпал, знищення власності, сексуальне насильство, зґвалтування в шлюбі, насильство, пов'язане з посагом або викупом нареченої, каліцтва геніталій, насильство, пов'язане з експлуатацією через проституцію, насильство відносно хатніх робітниць та спроби здійснити такі акти повинні розглядатися як «насильство в сім'ї» [23].

У Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством - «домашнє насильство» визначається як всі акти фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, що вчиняються у сім'ї або на побутовому рівні або між колишнім чи теперішнім подружжям чи партнерами, незважаючи на те, проживає правопорушник із жертвою чи окремо від неї [24].

Американським науковцем Г. Еквіно дано визначення поняття насильства в сім'ї як вчинення одним із членів родини чи домашнього господарства по відношенню до іншого однієї чи кількох з означених нижче дій: спроби завдати або завдавання тілесних ушкоджень: погрози неминучими тілесними ушкодженнями; примушування до статевих стосунків за допомогою сили чи погрози [25].

Л. Келлі вважає, що домашнє насильство включає різноманітні комбінації фізичних і сексуальних нападів, а також різних форм психологічних та економічних зловживань. Домашнє насильство - це постійна система насильства і зловживань. Це ситуація повторюваної віктимізації, де жертва є вразливою саме тому, що вона живе разом з нападником і відчуває лояльність та навіть любов до нього [26].

М. Флюрі, Е. Ніберг, А. Ріхер-Ресслер визначають домашнє насильство як загрозу або застосування фізичного, психологічного та / або емоційного насильства. Тобто застосування сили будь-якого типу проти іншої особи з метою заподіяння шкоди або здійснення влади і контролю над ним. Злочинець належить до «домашнього оточення» жертви якщо він є: чоловіком або дружиною, інтимним або колишнім партнером, членом сім'ї, другом чи знайомим. До друзів або знайомих сім'ї відносяться ті, хто підтримує дружні стосунки з жертвою і зустрічає її в домашній обстановці. Те, чи живе жертва насправді в тому ж будинку, що й злочинець, не має вирішального значення для визначення домашнього насильства; термін визначається близькістю відносин між злочинцем і жертвою насильства. Насильство з боку батьків або довірених осіб батьків по відношенню до дітей (жорстоке поводження з дітьми) розглядається як юридично, так і в соціальних дослідженнях як самостійна проблема і не входить у визначення «домашнє насильство». Незважаючи на нейтральне визначення домашнього насильства, воно в основному включає насильство за ознакою статі, засноване на нерівності між статями. Це пояснюється терміном «тендерне насильство», введеним К. Хагеманн-Уайтом, який включає всі форми травм, завданих фізичним та емоційним цілісності іншої людини, які пов'язані з владою і статтю, а також експлуатацію людини [11].

Висновки

Таким чином, світовою громадськістю насильство визнано одним з ключових моментів, що ставить людину в залежне становище, завдає величезної моральної шкоди суспільству і є перешкодою на шляху подолання нерівності і дотримання прав людини. Жоден чинник окремо не здатний пояснити, чому одна людина поводиться агресивно, а інша - ні, або чому в одних районах здійснюється більше актів насильства, чим в інших. Насильство - це багатогранна проблема, в якій поєднуються елементи біологічного, психологічного, соціального та екологічного характеру.

Окремої уваги потребує ситуація, коли відсутність точного визначення поняття «домашнє насильство» призводить до різних операціоналізованих зловживань партнерами, починаючи від усіх видів насильства у стосунках (включаючи окремий незначний насильницький випадок) і закінчуючи лише тими насильницькими випадками, які кваліфікуються як злочин.

Отже, зміст домашнього насильства опосередковується через тривалі відносини між близькими людьми, пов'язаними спільним побутом чи родинними зв'язками. Ефективне подолання проблем насильства в сім'ї вимагає подальшого вдосконалення положень вітчизняного законодавства, підвищення вимог до органів, що застосовують Закон України «Про попередження насильства в сім'ї», а також підвищення рівня правової освіти населення. При цьому слід враховувати як уже існуючий досвід застосування закону,так і національну та міжнародну судову практику.

Список використаних джерел

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 35. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2229-19#Text

Якимова С.В. Домашнє насильство як вид кримінального правопорушення за законодавством України. Порівняльно- аналітичне право. 2019. № 3. С. 192-194

Кримінологія : навчальний посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов, П.М. Опанасенко, В.Г. Пшеничний, В.Г. Сюравчик ; за заг. ред. О.М. Джужи. Київ : Прецедент, 2004. 208 с.

Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім'ї : [навч. посіб.] / за заг. ред. О. М. Джужі, І. В. Опришка, О. Г. Кулика. К., 2005. 123 с.

Шаблінський І. «Агресія» і «насильство» - поняття не тотожні. Політичний менеджмент. 2004. № 5. С. 82-91.

Лях Д.Д., Циганчук Т.В. Насильство над жінками в сімейних стосунках. URL: http://elibrary.kubg.edu.Ua/3529/1/1.pdf.

Яхязаде Е.М. Насильство в сім'ї: міжнародний досвід та сучасні проблеми в Україні. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія: Юридичні науки. 2013. № 2. С. 120-125.

Сукмановська Л. Домашнє насильство: дослідження актуальної проблеми сьогодення. Юридичний вісник. 2014. № 4. С. 215-219. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/urid_2014_4_46

Кубіцький С.О., Опанасенко О.В. Насилля - руйнуючий фактор сучасного суспільства. Вісник Національного університету оборони України. 2011. № 4 (23). С. 69-72

Мірошниченко О.В., Михайліна Т. В. Насильство в сім'ї : соціально-правова сутність та засоби протидії. Правова освіта. 2016. Вип. 2. С. 42-47.

Flury M., Nyberg E., Riecher-Rossler A. Domestic violence against women: definitions, epidemiology, risk factors and consequences. Swiss Med Wkly. 2010. URL: https://smw.ch/article/doi/smw. 2010.13099

Система захисту дітей від жорстокого поводження: навчально-методичний посібник / за ред. К.Левченко, І. Трубавіної. К. : Держсоцслужба, 2005. 396 с

Приходько Ю.О., Юрченко В.І. Психологічний словник- довідник: навч. посіб., 4-те вид., випр. і доп. К. Каравела, 2020. 419 с.

Dutton MA. Gewalt gegen Frauen. Diagnostik und Intervention. Bern: Verlag Hans Huber; 2002.

Walker LEA. The battered woman syndrome. New York: Springer Publishing Co; 1984

Зінсу О.І. Правові та психологічні аспекти домашнього насильства. Молодий вчений. № 12 (64) грудень, 2018 р. С. 178-182.

Данилюк А.Д. Економічне насильство в сім'ї: види та причини застосування. Правова держава. Вип. 41. 2021. С. 76-82

Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Відповідальність за домашнє насильство і насильство за ознакою статі : науково- практичний коментар новел Кримінального кодексу України / за заг. ред. М. І. Хавронюка. Київ : Ваіте, 2019. 288 с.

Говорун Т. Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра психол. наук: 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія». К., 2002. 35 с.

Довгань Н. Фізичне та психічне насильство: співвідношення понять. Вісник Львівського університету. 2010. Вип. 51. С. 339-344. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_ Gum/Vlnu_yu/2010_51/339cr l51.pdf

Возна Т.І. До проблеми попередження насильства в сім'ї. Вісник Національного університету внутрішніх справ України. 2002. № 18. С. 55-60.

UN Handbook for Legislation on Violence against Women. The Advocates for Human Rights. URL: http://www.stopvaw.org/ united_nations_model_legislation

Моніторинг стану виконання законодавства України щодо протидії насильству в сім'ї. 2001-2011 роки / Кол. авт.: О.М. Бандурка, О.Ф. Бондаренко,В.О. Брижик, та ін.; заг. ред. О.М. Бандурки, К.Б. Левченко; вступ. слово О.О. Зарубінського . Х. : Видавництво «Права людини», 2011. 240 с.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. URL: https://rm.coe.int/1680093d9e.

Еквіно Г.Г. Правила щодо здійснення поліцією реагування у випадках домашнього насильства. Громадська програма співробітництва по запобіганню насильству в сім'ї : матеріали 1-го міжнар. наук.-практ. семінару (м. Одеса, 25 лютого - 6 березня 1999 р.) : зб. тез. доп. О. : ОІВС, 1999. С. 25-36

Келлі Ліз. Насильство щодо жінок і дітей. Новий погляд на поліцейську діяльність, її інноваційність та професіоналізм : посібник. Львів : Астролябія, 2011. 176 с.

Размещено на Allbest.ru