Фізичний акт, як спосіб відображення бажання бути

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фізичний акт, як спосіб відображення бажання бути

(Білозор А.Ю., Міжнародна Асоціація Психосоматики та тілесної Терапії)

Вступ

Так сталося, що на шляху до руху, відповідно життя, перешкоди трапляються навіть з моменту самого зачаття.

Фізичний акт в цьому контексті як рух, дія спрямована на розвиток і право бути - тобто жити.

Фізичні акти, як рух, як дія, як право і бажання жити і воно починається ще з періоду зачаття, поділу клітин і закінчується коли людина помирає. довербальна травма критичний органоутворення

Вважається, що все пережите дитиною до 2-3 років з часом забувається. Цей процес називають дитячою амнезією, яка стирає як позитивні так і негативні спогади, але найперші відчуття новонародженого все одно мають вплив на психіку людини, це так звані довербальні психотравми.

Виклад основного матеріалу

Довербальні травми - це порушення в нормальному розвитку дитини від зачаття до 3 років після народження, тобто в той період, коли дитина не може відокремити своє від чужого та позначити це словами.

В цій статті ми поділимо довербальний період на наступні основні періоди:

1) сперматогенез - вихід яйцеклітини з фолікула, запліднення, занурення заплідненої яйцеклітини в слизовий шар матки (7-8 днів після запліднення);

2) період формування різних органів плода і плаценти (3-8 тижнів),

3) функціональна диференціація органів і систем плода (20-24 тижні),

4) потуги, момент народження,

5) період адаптації новонародженого від 0 до 1.5 року.

У внутрішньоутробний період всі життєві потреби плода забезпечуються організмом матері, який забезпечує зв'язок із зовнішнім середовищем. На цій стадії фізичного розвитку дитини вже виявляються рефлекторні рухи плода.

Початок життя людини починається з перинатального періоду. На перший погляд, процес внутрішньоутробного розвитку виглядає як чітко визначена, передбачувана послідовність подій. Проте кожен плід має певні відмінності за розміром, якістю, кольором, будовою, швидкістю розвитку та багатьма іншими індивідуальними показниками. Пренатальний розвиток характеризується певними загальними тенденціями. В основному це відбувається в напрямку від голови до ніг, від центру тіла до периферії. Ця тенденція відображається на розвитку координації рухів і фізичних навичок у дітей раннього та дошкільного віку. Спочатку малюки вчаться контролювати рухи очей і голови, потім рук, а через деякий час - ніжок.

Спочатку на будь-який тиск на шкіру плід реагує неспецифічними, загальними (генеральними) рухами, що охоплюють все тіло. Рухові реакції у новонароджених і немовлят стають більш локалізованими і специфічними. Ця тенденція відображає інший напрямок розвитку - від загального до конкретного (діти, навчаючись писати, часто використовують різні частини тіла і навіть язик для допомоги рухам рук і лише через певний час обмежують рухи роботою).

При впливі шкідливих факторів на плід в першу чергу пошкоджуються органи і системи, які перебувають у так званому критичному періоді - стані посиленого поділу клітин і органоутворення.

Певні стадії розвитку дитини можуть по-різному сприйматися батьками та приносити їм різні переживання. Наприклад, деякі батьки почуваються впевненіше із зовсім маленькими дітьми на стадії абсолютної залежності, але стають неспокійнішими під час переходу дитини до «віку пісочниці» і розвитку ініціативи (або навпаки). Деякі діти раннього віку є дуже чутливими до потреб і очікувань їхніх батьків. От як дитина, що почала впевнено ходити у віці 12-ти місяців, проте часто звертається за допомогою до матері, відчуваючи, що самаа мати потребує постійної присутності поряд зі своєю дитиною. Важливо розуміти цей факт за ситуації, коли розвиток дитини відбувається із затримкою. Батьки такої дитини іноді звикають допомагати їй обслуговувати себе тощо і можуть «не помітити», що дитина вже освоїла певні навички і може з деякими речами впоратися самостійно. Водночас дитина і далі розраховує на опіку та допомогу батьків і не зміцнює розвинуті навики. Важливо вчасно помітити і закріпити набуті знання, що стануть базою для наступного етапу розвитку.

Багато дослідників дитячого розвитку (наприклад, Д.В. Віннікотт, М. Малер та інш.) вважають немовлят повністю залежними від своїх батьків (або інших дорослих, які піклуються про них) протягом перших років життя (пренатальний і пренатальний період та перші кілька місяців після народження). Ця абсолютна залежність розуміється не лише як потреба у фізичному догляді, але й як потреба в емоційній турботі та стосунках, які забезпечують психічний та психологічний розвиток.

Отже, виходячи з базової структури особистості, можна виділити три основні потреби індивіда:

- бажання бути існувати;

- бажання володіти;

- бажання бути задоволеним.

Вони знаходять своє вираження в емоційній сфері, фізичних реакціях і поведінці, які інтегровані з їх внутрішньою реальністю та фантазіями зовнішнього світу. Якщо зазначена структура порушується, особистість стає асоційованою з болем, що виникає як у процесі задоволення бажань, так і в процесі незадоволення (наприклад, коли задовольнити бажання означає образити матір).

Важливою емоційною потребою немовлят є адекватна взаємодія з тими, хто за ними доглядає, в період абсолютної залежності.

Адекватна взаємодія в цей період означає здатність матері (або іншого піклувальника) адекватно розпізнавати сигнали дитини про її конкретні потреби. Коли матері розуміють сигнали дитини і вчасно задовольняють "виражені" потреби дитини, дитина починає усвідомлювати власні потреби і здатна вчитись піклуватися про себе самостійно.

Давайте спробуємо зобразити її наслідки у дорослому житті. Наприклад візьмемо всім відомий сценарій «постійно пеленати дитину». Тобто мати не намагається відчувати потребу дитини, а спирається на нав'язані норми, їй так зручніше брати малюка, здається ніби так спокійніше. І ось дитина прокинулась і хоче рухатись, хоче бути активною але змоги немає. Про своє бажання вона сигналізує за допомогою плачу, але мати не реагує. В цей час мама хоче втішити малюка, бере його на руки, якось собі пояснює його стан, але бажання дитини не задоволено. Стикаючись з подібною ситуацією, дитина тілом розуміє біль бажання. Тому в першу чергу формується заборона на бажання бути. У майбутньому він може знайти своє підтвердження в необхідності слухатись тільки наказів дорослих, а не в тому, чого хоче вона сама.

Бажання рухатись - це базова потреба тіла вижити. І вже на цьому етапі, особистість розуміє, що хотіти тілесного це боляче, а визначати твоє право виживання можуть інші та мабуть, ти не зможеш себе захистити. Як тільки в тілі щось виникає, особистість відразу ж «гальмує» потребу своїми емоціями (злістю на себе), поведінкою (наприклад уникати бажання смачної їжі, сексу тощо), у своїх фантазіях пояснюючи собі свій стан як хвороба або фантазуючи про смерті, суїциді або будь-якому іншому поясненні, щоб хоч якось сказати внутрішнім інтроектам, що він не збирався хотіти того, що не можна, а себе вберегти від білю.

Ми розглянули лише епізод формування фізичної шкоди та придушення бажання бути і таких епізодів може бути багато, адже у ситуаціях, між розвитком дитини і піклуванням батьків часто виникають труднощі, мати була б спокійніша, якби дитина швидко подорослішала і необхідність контролю зменшилась. Наслідком може бути травматична спроба раннього привчання до горщика або залишення дитини на самоті, що не відповідають потребам дитини. Насильні методи впливу на розвиток дитини на ранньому етапі розвитку призводять до появи довербальних травм.

При негативному сценарії розвитку подій, порушується розвиток, замість здорової цілісної структури характеру формується два варіанти розщеплення (за Лейком):

- шизоїдний

- емоційний (істеричний)

Шизоїдний тип характеру (за Л.Марчером)

Все, що загрожує існуванню дитини викликає у неї страхі формує перманентний стан тривоги. Зважаючи на все, ця травма може статися у дитини ще внутрішньоутробно. Причиною може бути небажана вагітність, хронічний стрес матері, перебування в небезпеці, хвороба, депресія, хімічна залежність тощо.

Такій маленькій людині нема чим пережити небезпеку небуття, її психіка і розумовий апарат ще не сформовані. Тоді внутрішнє «Я» рятується за допомогою витіснення зі свідомості того, що не можна пережити. Нестерпність перебування в тілі призводить до того, що основна енергія концентрується в голові та кістках.

У дорослої людини з такою травмою енергія сконцентрована в думках та планах. Це основна опора в небезпечному просторі життя. «Я міркую- значить існую»

Без розумової роботи виникає відчуття спустошення, піднімається тривога.

Такі люди живуть з відчуттям непотрібності , нелюбові, самотності, а в суспільстві відчувають небезпеку та тривогу і при цьому незрозумілу потребу постійно контактувати з людьми.

Самотність та віддаленість від суспільства викликає жах, тому найменший натяк на збільшення дистанції спричиняє емоційний вибух, біль тривогу.

Емоційний тип (істеричний)

Характеризується сильним емоційним контактуванням та взаємодією з людьми. Найстрашніше це бути на самоті, бути покинутим

У тілі багато енергії, особливо в грудній клітці, а в голові мало.

Великий рівень емоцій заважає реально оцінувати ситуацію і будувати в голові реалістичні причинно-наслідкові зв'язки.

Підвищений рівень тривожності не дозволяє розуміти інші свої потреби, крім прагнення бути разом з кимось. Будь яка дія партнера спрямована на збільшення дистанції або інтерпретована так, викликає підняття тривоги, відчуття болю та емоційний сплеск. Це життя в страху залишитись одному.

Люди з травмою довербального періоду не мають безпеки, де б вони не знаходились, людина «відірвана» від свого тіла та емоцій, така собі «голова на ніжках».

1. Холод у кінцівках. Постійно холодні руки та ноги

2. Завмирання, пасивність; страх приймати рішення та здійснювати будь-які дії, виявляти ініціативу. Стан «мене нема»

3. Поверхневе дихання чи його затримка

4. Напруга, грудка, блок в області діафрагми (сонячного сплетення)

5. Тотальне почуття власної провини та сорому

6. Відсутність відчуття свого місця; відчуття себе зайвим

7. Страх води, глибини, темряви, замкнутих просторів

8. Підвищена тривожність, страх розлучень, страх залишатися одному (якщо до 3-х років у дитини були тривалі розставання з мамою, або її віддали на виховання бабусі або відправили до дитсадка)

9. Не відчуває голоду чи ситості, коли йому холодно чи спекотно, не відчуває свої біологічні потреби: не помічає, коли він хоче пити чи йому час у туалет

10. Страх смерті та голоду (паніка, якщо порожній холодильник і немає їжі)

11. Психосоматичні захворювання - більшість із них родом із раннього дитинства

12. Сновидіння із нападаючими зміями, землетрусами, вузькими лабіринтами, коридорами, печерами.

При проведенні терапії в образах таких клієнтів часто виникають великі теплі ковдри (пледи), гойдалки, гамаки та годинник (цокання годинника, як биття маминого серця). У них виникає бажання сховатися в печері або сховатися в дуплі.

Людина з ранньою травматизацією може провалитися в депресію абсолютно несподіваним способом для себе. Наприклад, після застрягання в ліфті або занурення з дайвінгом. Після того, як сходить на квест, пограє в «хованки у темряві» або вирушить на екскурсію до печери. Тотальне почуття жаху, безвиході, паніки, безпорадності, тремтіння, сліз, нудоти та задухи будуть маркерами, які вкажуть на наявність цієї травми.

Є ще досить великий ряд ознак довербальної травми, вони схожі на симптоматику складного посттравматичного розладу. Порушення уваги та свідомості, порушення самосприйняття, проблеми у міжособистісному спілкуванні та соматизація (емоції виявлятимуться у вигляді тілесних відчуттів та болю). Але самої травми, акту насильства, моральної шкоди, самої стресової ситуації, яку цю травму запустила, в історії людини не буде. Тому що вона сталася набагато раніше, ніж він міг запам'ятати. Але психіка пам'ятає стан повної безпорадності.

Спробуємо розібрати проблематику на основі «трикутника Карпмана».

У трикутнику можуть крутитися і двоє, і троє, і цілі групи людей. Але ролей у ньому завжди три: жертва, контролер- диктатор, рятівник. Учасники трикутника періодично змінюються ролями, але всі вони є маніпуляторами і добряче псують собі та близьким життя.

Отже структура особистості, у разі довербальної травми, існуватиме в такому форматі:

- бажання задовольнити свої потреби (жертва),

- задовольняти свої потреби заборонено (контролер),

- навички задовольняти потреби немає, звідси страх неспроможності та ганьби, але прагнення придбати його, як правило через афекти та залежності (рятівник).

Уявити масштаб внутрішнього конфлікту такої людини дуже складно. Тому єдиний варіант психіки - завмерти. Відпрацьована схема, яка допомагала раніше, добре працюватиме і тут. Звідси буде пасивність, відсутність і не розуміння своїх бажань та потреб, апатія та прокрастинація та виражена депресивна симптоматика. Хоча депресії як такої у людини немає. Він хоче жити, хоче задовольняти свої потреби. Але або через інших, або ніяк, чекаючи на момент, коли стане можна.

Висновки

Робота з довербальними травматичними станами дуже глибока, об'ємна і не терпить поспіху. Така терапія вимагає часу, грошей та безпечного простору (регулярні зустрічі у певний день та час), якого якраз і не вистачило таким пацієнтам у ранньому дитинстві. Але ця робота, однозначно, варта того.

Звичка задоволення своїх потреб у людини залишилася на рівні місячної дитини. Ніхто не пояснив йому, що і як треба робити, як їх розуміти, як взагалі можна і потрібно до цього ставитися. Тому потреби для такої людини - чорна безодня, яку вона не розуміє, боїться та уникає. І логічним виходом з аб'юзивних відносин буде втеча від «контролера». Але в цьому випадку і «жертва», і «контролер», і «рятівник» - це одна, дуже травмована людина. Який і радий би відмежуватись, але як і від кого, якщо він навіть своїх потреб не розуміє.

Погана новина - тут можна залишитись на все життя, так і не вийшовши з цього трикутника із самим собою. Хороша новина - з нього можна вийти, це складно, довго і не завжди приємно, але це можливо.

Тому я дуже рекомендую вам ознайомитися з історією свого перинатального досвіду та процесом появи на світ. Якщо ви виявили у себе ознаки ранньої травми, то звертаючись за допомогою до фахівця, не полінуйтеся уточнити, чи він працює з внутрішньоутробними, довербальними травмами і уважно послухайте, що він відповість вам на це.

Якщо ваші потреби не були задоволені на самому початку життя, то поранене внутрішнє немовля досі живе всередині вас і потребує турботи, яку він ніколи не отримував і все ще сподівається почути слова, які б відчинили перед ним двері в цей світ.

Список використаних джерел:

1. Віннікот Д.В. Сімя та розвиток особистості, [Електронний ресурс] // URL: https://lavkababuin.com/ua/sim-ya-ta-rozvitok- osobistosti-mati-ta-ditina-910119/

2. Даулінг С. Чи можемо ми реконструювати доверба- льні події? [Електронний ресурс] // Журнал практичної психології та психоаналізу. 2009. № 2. URL: https://psyjournal.ru/ articles/mozhem-li-my-rekonstruirovat-doverbalnyesobytiya

3. Павленко Т. В. Метод психотерапії «Я-реконструкція» (вступ в метод)/ «Психобук» (Psyhobook). - Київ, 2021. - 110 с.

4. Josse E. Le traumatisme psychique : chez le nourrisson, 1'enfant et 1'adolescent (фр.). -- Bruxelles: Groupe de Boeck, 2011. -- 191 с. -- ISBN 9782804163945

5. Яценко Т. С. Методология глубинно-коррекционной подготовки подготовки психолога / Т. С. Яценко, А. В. Глузман. -- Днепропетровск : Инновация, 2015. -- 396 с

Размещено на Allbest.ru