Феноменологія іміджу особистості як категорії психології

Размещено на http://allbest.ru

КНУ ім. Тараса Шевченка

Військовий інститут

Феноменологія іміджу особистості як категорії психології

Беліченко Людмила Олексіївна ад'юнкт

м. Київ

Анотація

Запозичене у зарубіжній економіці та психології поняття імідж в українській гуманітарній науці почало не лише активно використовуватися і вивчатися, а й значно збагатилося. При цьому більша частина дослідників, описуючи природу іміджу, ґрунтуються на закономірностях соціальної психології, і його специфіка вбачається у характері соціальної перцепції та соціального пізнання.

Трактування іміджу як соціального феномена, як результату міжособистісного сприйняття першою чергою демонструє приналежність людини конкретній соціальній страті, віддзеркалює цінності та символіку групи, а лише потім її індивідуальні відмінності. Крім того, обмеження царини наукового дослідження іміджу лише вивченням особливостей сприйняття і створення нехай і символічного образу не дозволяють розкрити усю багатовимірність його символічності та багатоплановості процесу створення іміджу, тобто знімається лише поверхневий шар цього складного явища. психологія імідж соціальний страта

Прагнення дослідників об'єднати одним поняттям «імідж» різноманітні за своєю психологічною природою явища (особистість, компанія, товар, група людей тощо) призводить до його певного спрощення та нівелювання наявної специфіки об'єкта іміджу і зокрема особистості. Такий підхід приводить дослідників до розгляду людини, чий імідж формується, як пасивного об'єкта, що є найчастіше лише «прототипом». А суб'єктом іміджмейкінгу є лише іміджмейкер, оскільки саме він проявляє активність у формуванні іміджу. Поняття суб'єкта стосовно прототипу частіше використовується з метою уточнення, що це імідж людини на відміну від іміджу товару тощо. Людина, яка сама формує свій імідж, тобто проявляє активність у створенні певної позитивної думки у людей, розглядається частіше як виняток із правил. Тим самим відбувається обмеження феномена іміджу.

Відсутність чітко обґрунтованої і представленої специфічної структури іміджу особистості часто призводить до підміни одного поняття іншим, іміджу особистістю або включенням іміджу до її структури.

Ключові слова: імідж; соціальна психологія; соціальна перцепція; соціальне пізнання; соціальний феномен.

Abstract

Phenomenology of personality image as a category of psychology

Belichenko Liudmyla Oleksiyivna Postgraduate Student, Military Institute of Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

The concept of image, borrowed from foreign economics and psychology, has not only been actively used and studied in Ukrainian humanities, but has also been significantly enriched.

Most researchers describe the nature of image based on the laws of social psychology, and its specificity is seen in the nature of social perception and social cognition. The interpretation of the image as a social phenomenon, as a result of interpersonal perception, first of all, demonstrates that a person belongs to a particular social stratum, reflects the values and symbolism of the group, and only then its individual differences. In addition, limiting the field of image research to the study of the peculiarities of perception and creation of a symbolic image does not allow us to reveal the full multidimensionality of its symbolism and the multifaceted nature of the image creation process, i.e. only the surface layer of this complex phenomenon is removed.

The desire of researchers to unite in one concept of "image" phenomena that are diverse in their psychological nature (personality, company, product, group of people, etc.) leads to its certain simplification and levelling of the existing specificity of the image object and, in particular, of the personality. This approach leads researchers to consider the person whose image is being formed as a passive object, which is often only a "prototype".

And the subject of image-making is only the image-maker, since it is he who is active in shaping the image. The concept of a subject in relation to a prototype is more often used to clarify that it is a person's image as opposed to a product's image, etc. A person who shapes his or her own image, i.e. is active in creating a certain positive opinion among people, is more often seen as an exception to the rule. This limits the phenomenon of image.

The absence of a clearly substantiated and presented specific structure of the personality image often leads to the substitution of one concept for another, the image by the personality or the inclusion of the image in its structure.

Keywords: image; social psychology; social perception; social cognition; social phenomenon.

Вступ

Постановка проблеми. Поняття імідж прагне активно завоювати поняттєвий простір психології і при цьому, незважаючи на зусилля дослідників продовжує багато у чому залишатися у межах повсякденного розуміння. Водночас, зважаючи на обширність накопиченої фактології, очевидно, що імідж є моментом особистості, тому для побудови загальної теорії розвитку особистості необхідна обґрунтована і детальна асиміляція цього поняття у категоріальний апарат психології. Аналіз сучасної практики оцінювання та побудови іміджу особистості показує, що знайдені форми поверхневої чи глибокої психологічної роботи можуть бути продуктивними, психологічно насиченими та справді проблемними вузлами перетворення особистісної структури. Відстеження цього досвіду і переведення його у площину систематичного психологічного вивчення дозволяють кваліфіковано осмислити наявні результати.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вихід на проблему іміджу в історії західної цивілізації має місце щоразу, коли особистість перебуває у центрі пізнання. Це, звісно, Античність (Арістотель, Платон, Сенека та ін.), Відродження (Данте, Петрарка, Дж.Маннеті, Леонардо да Вінчі та ін.), XX століття (різноманіття особистісних концепцій у діапазоні від Ф.Ніцше до З.Фрейда, К.Леві-Строса). Проблема побудови, оцінки та сутності іміджу в українській психології виникла порівняно недавно. Спочатку вибір дослідниками галузі вивчення іміджу визначався зміною політичної та соціальної ситуації у суспільстві.

У результаті об'єктом дослідження ставав переважно професійний імідж, а також імідж державних і політичних діячів, бізнесменів, діячів культури і мистецтва. У цьому разі імідж людини подавався як засіб досягнення певних політичних, професійних та інших цілей за рахунок маніпулювання громадською думкою. Використовуючи багато у чому підвалини зарубіжних теорій особистості, окремі психологи спрямували свою увагу на пошук психологічних умов, що забезпечують найефективніше сприйняття професійного іміджу, а також створення певного набору іміджів, що відповідають різним сегментам його споживачів. На підставі основних закономірностей психології сприйняття і соціальної психології було виокремлено психологічні механізми формування «позитивного» іміджу, проте найчастіше створюваний «ідеальний» імідж не мав нічого спільного з особистістю замовника, його переконаннями і цінностями.

Мета статті - феноменологічний аналіз категорії іміджу особистості у психологічній науці.

Виклад основного матеріалу

Розглядаючи імідж як складний психологічний феномен, як символічний образ, що виникає в процесі соціальної взаємодії, необхідно зазначити, що процес його породження має два аспекти: по-перше, це процес сприйняття іншими і декодування створеного іміджу; по-друге, це процес моделювання зовнішніх елементів, тобто символічної форми, самою особистістю. Обмеження досліджень лише психологічними особливостями сприйняття іміджу, без вивчення закономірностей спонтанного і цілеспрямовано задаваного процесу створення іміджу, не дозволяє скласти цілісне уявлення про природу іміджу. Так, переломним моментом у дослідженні іміджу стало виникнення напряму досліджень психологічних умов формування іміджу не з позиції результату сприйняття спеціально створеного в процесі спілкування іміджу людини, а з позиції формування іміджу самою людиною.

Предметом цих досліджень стає імідж як засіб самовираження, представлення зовні індивідуальних особливостей людини. Але така зміна предмета дослідження - розгляд іміджу як результату діяльності суб'єкта - не призвела до зміни галузі дослідження. Об'єктом вивчення усе ще залишається професійний імідж.

Багато у чому таке обмеження галузі дослідження пояснюється складністю такого явища, як імідж особистості. У результаті, вивчаючи імідж, дослідники водночас обмежують людину її соціальною, професійною і, достатньо рідко, статево-віковою роллю. Тобто процес формування іміджу зводиться до вибору людиною якоїсь однієї моделі з кількох «позитивних» професійних типів іміджу, який найбільше відповідає індивідуальності людини, і набуття основних навичок його створення. Таким чином, необхідно зазначити, що, значні результати, отримані у галузі теоретичних і емпіричних досліджень професійного іміджу, не дозволяють уявити цілісну феноменологічну і сутнісну картину іміджу.

Імідж як поняття, що характеризує особистість, з'явилося порівняно недавно. Його сфера використання локалізується у семантичному просторі категорій зовнішній вигляд, планований, створюваний і дійсний образ людини тощо. Як можливі синоніми поняття імідж найчастіше використовують: вигляд, образ, стиль, тобто терміни, безпосередньо пов'язані із зовнішнім уявленням про особистість. Розвиток цих категорій відбувався разом із культурою, нарощуючи як зміст іміджу, його етнічну, статеву та індивідуальну специфіку, так і форм і способів розгортання його у кожну епоху. Осмисленню того, як особистість бачиться збоку, відводилося гідне місце, як в анналах античності, Середньовіччя, так і в нашій сучасності. Гуманітарні науки, завжди тонко реагуючи на особистісний зміст кожної епохи, не могли опинитися осторонь від глибокого аналізу спеціального простору, зосередженого у межах принципів: людина є міра всіх речей; у людині усе повинно бути прекрасним; обличчя - дзеркало душі; людина - самоціль, вона має визначити себе сама і бути самою собою та ін. Простежування руху ідей у культурі та гуманітарних науках щодо своєрідності зовнішнього прояву (або приховування) особистості має дозволити вибудувати певний континуум понять і категорій, відкрити закономірності рефлексії та усвідомлення цієї складної дійсності у межах європейського раціоналізму.

На сучасному етапі розвитку науки не існує однозначного трактування поняття імідж, тому перш ніж розпочати аналіз цього явища, ми вважаємо за необхідне виокремити найбільш «прийнятне» визначення. Як і будь-яке іноземне поняття, термін «імідж» у перекладі зазнав певних змін. Загалом більша частина дослідників розглядають імідж як вираження внутрішнього змісту за допомогою зовнішніх засобів.

Поняття «імідж», яке спочатку виникло на Заході в 50-х рр. XX століття, в особливому значенні почали активно використовувати у рекламній практиці, і далі, у 60-х рр. XX століття, у сфері підприємництва як основний засіб психологічного впливу на споживача. Заведено вважати, що К.Болдуінг тоді уперше ввів поняття «імідж» і обґрунтував його необхідність у діловому процвітанні. Навряд чи з такою розстановкою пріоритетів можна беззастережно погодитися, оскільки ще у 20-ті роки XX століття один із засновників психотехніки Г.Мюнстерберг явно припускав як нову місію психології насичення індивідуальності різноманітними зовнішніми засобами представлення. Так чи інакше, поняття іміджу стало основним елементом теорії та практики «Public Relations» (PR) і «Human Relations» (HR) і міцно ввійшло у політичне та суспільне життя. На цьому етапі більшість теоретичного та практичного матеріалу з проблеми іміджу було напрацьовано західними вченими (К.Болдінг, П.Берд, Л.Браун, Ф.Дейвіс, Дж. Джеймс, М.Спіллейн, Дж. Шпігель та ін.), які здебільшого зводили імідж до різноманітних параметрів зовнішності людини (одяг, голос, уміння вести діалог та ін.) та соціально-економічних параметрів (багатство, престиж, гроші та ін.). Таким чином, оформлення іміджелогії як дисципліни, зверненої на «об'єктне» вивчення іміджу (людини, корпорації, продукту), стало природним продовженням суспільного та культурного розвитку, затребуваного економічними та політичними інститутами. Отже, термін «імідж» почали використовувати у новому значенні ще до заснування іміджелогії, а у буквальному перекладі з англійської та французької слово «image» перекладали як «образ, вигляд». Одні дослідники перекладали «image» з англійської як кальку - зображення, віддзеркалення у дзеркалі, уявлення про будь-що, інші наголошували в іміджі на значенні престижу, репутації, що істотно доповнювало та уточнювало соціально-психологічний характер обговорюваного явища.

Необхідно зазначити, що слово «імідж» не є точним синонімом поняття «образ». «Імідж» можна трактувати як різновид образу, прототипом якого є не будь-яке явище, а людина, організація, колектив, група, предмет, якщо йому в процесі створення та його сприйняття приписують певні особистісні, людські якості. Наприклад, імідж компанії розробляється фактично у категоріях конкретної особистості, тобто начебто у соціально-психологічній логіці, коли малу групу уявляють як «суб'єкт» у системі міжгрупових відносин. Тоді як розробники іміджу та автори літератури з іміджелогії часто не завжди були представниками психологічної науки і представляли лише прагматичний аспект цього явища, психологія іміджування стала на порядок денний соціальної, політичної та особистісної психології.

Здебільшого зусилля психологічної науки на початкових етапах розвитку іміджелогії зводилися до пояснення, яким чином можливі різноманітні впливи на аудиторію іміджу (групу людей, у якої формується імідж) в процесі створення привабливого образу. Навіть загальна психологія, яка традиційно залишається осторонь під час обговорення нагальних психотехнічних завдань поточного дня, акумулювала різні феномени сприйняття, уваги, мислення, пам'яті, уяви, емоцій у цілісні постановочні конструкції, метою яких було в основному приведення в ілюзорний стан аудиторії, в якої послідовно формували імідж чогось або когось. Справді, потреба у психології, яка багато знає про людину і способи маніпулювання нею, про її процеси і стани, про закони психічного життя і методи його вивчення, виявилася для самої психології вельми доречною. У своїх практичних діяннях іміджелогія орієнтувалася не лише на найближчі, а й на віддалені за часом та одержуваними ефектами завдання, тому почала досліджувати закономірності самовдосконалення і розвитку особистості. Таким чином, не лише загальна і соціальна, політична та особистісна психологія стали основою іміджелогії. Джерела формування іміджу стали знаходитися практиками у педагогічній та віковій психології, які спеціально вивчають психологічні аспекти опанування нових знань та вмінь, а також у психології розвитку, яка розглядає генезу будь-якої психологічної форми, зосередженої на тому, чий імідж будують, або на тих, для кого цей імідж будують.

У дослідженнях навколо проблематики іміджу в українській психології використовували результати вивчення «образу» у загальній психології, дослідження спілкування і соціального пізнання переважно у межах теорії діяльності. Одна група психологів розглядала імідж як особливий психічний образ, інша - аналізувала процес створення іміджу як організацію комунікативного простору для відтворення бажаних вражень, які втілюються і позначаються в образах і символах [1; 2; 3 та ін.].

Значна частина спроб виявити природу іміджу (уяви, творчості, соціальної структури сприйняття) ґрунтувалася на аналізі характеристик психологічного поняття «образ сприйняття». У загальній психології термін «образ» розуміли як суб'єктивний феномен, що являє собою цілісне відображення дійсності. Визначаючи імідж як елемент зовнішнього середовища, психічне відображення зовнішнього середовища індивіда розуміли як таке, що відбувається у чуттєвих образах і поняттях. Зміст образів відтворює властивості і відносини самих речей, а у поведінці образи слугують основою для орієнтування у навколишньому світі. Образ виступав як форма відображення реальності, основа орієнтування у навколишньому світі, результат відображення. А імідж - як перцептивний образ, що склався під час відображення предмета, явища, процесу у сукупності його властивостей, у його об'єктивній цілісності. В інформаційному відношенні образ сприйняття є формою репрезентації, репрезентації навколишньої дійсності, він будується на базі психологічних властивостей, які забезпечують адекватне, осмислене, предметне і структуроване відображення зовнішнього середовища. Тобто формований образ має відображати усі властивості конкретної людини, щоб при його сприйнятті відбивалася сутність особистості. Саме завдяки цьому імідж як перцептивний образ може виконувати функцію регулятора дій, поведінки людини в процесі спілкування.

Дослідження міжособистісного сприйняття як окремого випадку соціальної перцепції набули значного поширення у зарубіжній та українській соціальній психології. Зосередивши свої дослідницькі інтереси навколо образу людини, образів своєї та іншої груп, що складаються в процесі соціальної перцепції, соціальні психологи включили до кола свого розгляду і ті характеристики суб'єкта та об'єкта соціального сприйняття, які виявляються значущими для його виникнення. Метафоричність такого розуміння перцепції полягає у тому, що за сприйняттям зовнішнього вигляду іншої людини стоїть формування уявлення про її психологічні характеристики і поведінковий вигляд, і визначала «образ як результат» соціально-перцептивного процесу, що функціонує далі в усій системі взаємовідносин людей. При цьому іноді «образи» іншої людини є більш значущими, ніж самі об'єкти.

Психологічні аспекти комунікації обговорювалися у соціальній психології у поняттях «зараження», «навіювання», «наслідування», «моди», інтеріоризації соціальних норм і цінностей та ін., які, зокрема, були спрямовані на створення, розуміння і перетворення іміджу. Представляючи імідж особистості як рухливий процес, низка дослідників припускала, що існує певне ціннісне ядро, яке створює самототожність і сталість іміджу і становить набір основних цінностей, атрибутивних або внутрішніх:сучасність, універсальність, демонстративність, гра. Нерідко цінності виокремлювали як «структуроутворюючи» компоненти іміджу, оскільки ціннісні орієнтації та мотиви на зовнішньому рівні суттєво різняться між собою. Серед ціннісних орієнтацій було виокремлено такі: підвищення привабливості свого Я, приналежність до соціальних груп, що володіють високим статусом або престижем. Зміст цих «зовнішніх» цінностей визначається різними обставинами: основними соціальними інститутами, соціальною структурою, способом життя суспільства, їхніми традиціями тощо. Необхідним елементом соціальних цінностей і норм є соціальні оцінки, які справляють найважливіший вплив на самооцінку і самоповагу людини. Важливим для нас висновком із вищевикладеного аналізу є те, що становлення іміджу у соціальній психології розуміють як таке, що відбувається в процесі постійного порівняння себе з оточенням.

У зарубіжній соціальній психології у дослідженнях іміджу було виокремлено такі підвалини: імідж як прояв групової поведінки - вивчення соціальних груп і групової поведінки (Г.Теджфел і Дж. Тернер); знакова, символічна природа іміджу - символічний інтеракціонізм (Дж. Мід, Г.Блумер, Т.Шібутані); формування іміджу у контексті теорії соціального впливу. Специфіка соціального сприйняття полягає в упередженості, що інтерпретується дослідниками як злитість пізнавальних та емоційних компонентів, і розглядається в більш яскраво виражених оцінному та ціннісному забарвленнях. Образ сприйняття не просто форма репрезентації навколишньої дійсності, він нерозривно пов'язаний з емоційними компонентами, що виявляються в оцінному та ціннісному забарвленнях образу об'єкта. Тут специфіка сприйняття може бути зрозуміла як соціальна перцепція, тобто сприйняття соціальних об'єктів: інших людей, соціальних груп і великих соціальних спільнот [4].

Розуміння іміджу як образу, що складається в процесі соціальної перцепції, є найпоширенішим в українських працях, які досліджують природу іміджу. Так, виходячи з уявлень соціальної психології про «міжособистісно- міжгрупове» сприйняття, можна вважати, що імідж - це та думка про людину, яка склалася у певної групи людей. Під «образом» необхідно розуміти не лише візуальний, зоровий вигляд, а й образ мислення, дій, вчинків тощо. Іміджелогія у цьому варіанті виступала як наука про стратегії, тактики і техніки формування думки про себе без врахування уявлень про це самого індивіда. У результаті ця думка створювала психологічну установку діяти щодо нього заданим чином.

Імідж характеризується як експресивний, виразний бік образу, репутація, тим часом як репутація означає загальну думку, що склалася, про переваги або недоліки кого-небудь; набуту кимось чимось громадську оцінку, загальну думку, що склалася, про якості, переваги і недоліки кого-небудь. Ще його характеризують як соціально-психологічне явище, що відображає вплив на психіку різних соціальних груп, мотивацію їхньої поведінки, а також формування образів, затребуваних народними масами. У підсумку імідж трактується як звернене назовні «Я» людини, її публічне «Я», те, чим і ким Я видаюся у своєму оточенні, яким бачать і сприймають мене «Вони», тобто символічне заломлення мого «Я» у свідомості тих, хто мене оточує.

На думку низки дослідників, вивчення природи іміджу органічно вписується у загальний контекст символічного інтеракціонізму [5]. Цей напрям соціології та соціальної психології (філософії) розглядав взаємодію людей як таку, що здійснюється за допомогою символів.

Символічна природа знаків, що породжуються у перебігу спілкування і взаємодії, розділеність іміджу у результатах його сприйняття, культурна зумовленість іміджу в контексті символічної комунікації - все це працює на образ «Я», створюваний для інших. Тому ідея символізації виявляється надзвичайно привабливою для послідовників інтеракціонізму.

Спадщина символічного інтеракціонізму дозволяє констатувати, що згідно з операціональним визначенням особистості, сформульованим М.Куном, сутність особистості можна визначити як відповіді, які індивід дає на запитання «Хто Я такий?», звернене до самого себе, або на запитання «Хто Ви такий?», звернене до нього іншою особою.

Семіотичний підхід, що відображає символічну природу іміджу, дозволяє визначати імідж як специфічний символічний образ суб'єкта, що оформлюється за допомогою деякої мови, яку розуміють у найширшому розумінні як синтаксичний (включно з невербальними знаками) та семантичний плани (включно з предметними та оцінними значеннями). У підсумку на характеристики іміджу було перенесено характеристики символу.

На відміну від знака-образу символ завжди припускає деяку двозначність, невизначеність, вихід за межі кінцевого. Людина сприймає, містить у собі «ключі», тобто символи, які можна інтерпретувати в процесі їхнього сприйняття. Це, своєю чергою, обґрунтовувало необхідність застосування психосеміотичного підходу в процесі побудови іміджу, що враховує можливості інтерпретації знака у складі іміджу.

До важливих індивідуально-психологічних засад реалізації адекватної самоподачі «Я» слід віднести такі характеристики суб'єкта: психосеміотична компетентність - здатність адекватної інтерпретації знаків спілкування, володіння семантикою знаків спілкування у комунікативному аспекті та в аспекті індикативного аналізу як показника індивідуально-психологічних і соціальних якостей особистості; рефлексія семіотичних компонентів власної експресії - здатність сприймати знаки, що породжуються самими собою, зі сторони (рефлексія першочергових знаків); рефлексія знаків «Я» (рефлексія першочергового знака); рефлексія семіотичних компонентів власної експресії (рефлексія першочергового знака). Ступінь розвитку цих здібностей визначає успіх, якого досягає людина у пред'явленні себе іншим. Загалом успішність «входження» в імідж залежить від рівня комунікативної компетентності людини, а однією з комунікативних навичок можна назвати базову емпатію як здатність повідомляти про власні переживання і розуміння співрозмовника, що виникає у результаті рольового ототожнення з ним (емпатія перевтілення). Вважалося, що існують індивідуальні відмінності у ступені вираженості здатності до рольового перевтілення, що має значення для розвитку емпатії.

Можна відзначити два аспекти у розумінні іміджу: імідж як особливе психологічне утворення, як образ сприйняття, формування якого визначається перцептивними властивостями; специфіка об'єкта сприйняття визначається його змістом. Зазначаючи, що імідж - явище головним чином соціально- психологічне, провідну роль у його вивченні відводиться соціології та психології управління. Соціально-психологічне визначення іміджу має враховувати його двоїсту природу: як образ суб'єкта для соціальної групи, імідж є і образом цієї групи для цього суб'єкта. У результаті імідж є проявом роботи психіки з узгодження її власних імпульсів з індивідуальним і груповим досвідом. Це визначення, побудоване шляхом опису результату процесу сприйняття іміджу, відображає більшу частину психологічних уявлень про це поняття.

Імідж є результатом деякої діяльності, тоді як образ себе для інших є її метою, представленою у вигляді ідеальної моделі. У разі успішного досягнення мети результат діяльності зі створення іміджу може збігатися з образом себе для інших, що є частішим винятком. Результати стихійного формування іміджу, без використання спеціальних технік, є набагато менш передбачуваними, бо відбуваються шляхом проб і помилок, під час яких виникає цілий ланцюг проміжних іміджів. Оскільки діяльність зі створення іміджу зазвичай є вбудованою в іншу діяльність, яка для суб'єкта іміджу є основною, сама мета самопрезентації, що подається у вигляді символічної моделі, може змінюватися під впливом різноманітних обставин (засвоєння нової інформації, зміни зовнішніх обставин, появи нових цілей, включення в соціальне оточення нових суб'єктів тощо). Імідж уявляється як безліч символічних структур, як коло з нечіткими межами, у центрі якого перебуває образ себе для інших, на периферії - абстрактно можливі образи в інших. Щільність і «купчастість» заповнення кола індивідуальні для кожного конкретного випадку діяльності зі створення іміджу і залежать від ступеня розвитку у суб'єкта-прообразу іміджу тих соціальних умінь, які необхідні для успішного створення іміджу.

Використовуючи категоріальний апарат, аналогічний напрацьованому у теоріях коґнітивної відповідності (Л.Фестінґер, Т.Ньюком та ін.), відносини між клієнтом іміджу, іміджем і реципієнтом іміджу можна подати як відносини між коґнітивними елементами. Позитивне ставлення суб'єкта до свого іміджу є більш стійким, ніж сам імідж, отже, імідж є «перемінною величиною», а його активна зміна слугує способом усунення когнітивного дисонансу. Створення іміджу є особливим видом соціального пізнання, за якого об'єктом пізнання є суб'єкт. Категоризація як різновид установки стосовно соціальної групи, крім когнітивної та поведінкової складових, включає відчутну ціннісну складову. Ця установка визначає як самосприйняття суб'єкта в його ставленні до соціальної групи, так і сприйняття іншого суб'єкта до тієї чи іншої соціальної групи. Згідно з теорією соціальної ідентичності категорії Я-концепції індивіда зорганізовані в ієрархічно класифіковану систему, що включає три рівні самокатегоризації: людську, соціальну та особистісну ідентичність. Пропоноване визначення іміджу не можна назвати універсальним і остаточним, оскільки воно відображає лише один бік процесу створення іміджу, інтерпретуючи термін «створення» лише як діяльність суб'єкта-прообразу іміджу, причому орієнтується головним чином на той випадок, коли створення іміджу інспірується індивідуально-психологічною потребою суб'єкта в підвищенні самооцінки через поліпшення своєї Я-концепції.

Незважаючи на інтенсивний старт практичних досліджень іміджу у психології, основний результат їхнього аналізу - констатація відсутності фундаментальних теорій і поширеності теорій середнього рівня, а також значної кількості літератури, присвяченої прикладним дослідженням. Що ж до загальної фундаментальної наукової психологічної теорії іміджу хоча б як соціально-психологічного феномена, яка ґрунтовно пояснює його основні прояви, то її створення є актуальним завданням майбутніх досліджень. Високий попит на ці дослідження пояснюється уявленням про імідж як про певну цінність, від наявності якої залежить життєвий успіх і продуктивність будь-якої діяльності. Таким чином, наразі можна згрупувати всю множину публікацій з проблематики іміджу у два основні підходи:

· практицистський, у якому практичні рекомендації з оцінювання, створення і розвитку іміджу здійснюють без жодної спроби узагальнення на основі будь-якої теоретичної моделі. Подібні публікації мають суто прикладний характер, їхня мета - опис певних «універсально ефективних прийомів» побудови іміджу через так званий психологічний аналіз окремих елементів створення іміджу, наприклад, пози, жестів, одягу тощо. Тут основне завдання - вміле маніпулювання іншими людьми, тому послідовники цього напряму пропонують конкретні методичні рекомендації щодо того, як правильно сидіти, рухатися, дивитися, говорити залежно від того, чого людина хоче домогтися. Нерідко у цих рекомендаціях не розглядаються навіть культурні, професійні, вікові та статеві відмінності. Відчуття успішності таких рекомендацій навіяно досвідом Д.Карнегі та йому подібних, які зуміли знайти потрібні слова для вирішення маніпулятивних і прагматичних завдань «знайти собі друзів», «здаватися розумнішими» тощо. Цей підхід можна вважати формальним, фактично не підтвердженим, коли шляхом «натаскування за прецедентом» здійснюється зовнішня зміна людини без будь-якого зв'язку з її внутрішнім змістом. Однак при виході за межі створеного образу яскраво проявляється подібна невідповідність і виявляється, що за красивою оболонкою нічого немає;

· теоретично забезпечений підхід. У такому підході окреслюється теоретична позиція, задано основні визначення, існує «прив'язка» до будь-якої з відомих психологічних концепцій, окреслено основні принципи розгляду різних аспектів іміджу, тому кожна із пропонованих вправ (або інновацій), кожна з рекомендацій щодо роботи з аудиторією та ін. легко знаходить своє обґрунтування. Примітно, але як такі обґрунтування можуть існувати найрізноманітніші психологічні концепції, включно з біхевіоризмом, гештальт-психологією, психоаналізом тощо. Нерідко на такий підхід претендують праці, що вибудовують у конкретних цілях певні ієрархії теорій, незважаючи на те, що вони значно різняться за ступенем теоретичної обґрунтованості. Такого роду еклектизм, як нам видається, неминучий для іміджелогії, що тільки-но формується, оскільки період емпіричного узагальнення фактів, які суперечливо пояснюються з різних психологічних позицій, триватиме ще певний час, доки не з'являться спеціальні «психолого-іміджеві» теорії, здатні до продуктивного аналізу та синтезу. Напевно, лише віддалене майбутнє відповість на запитання, наскільки самостійною і суверенною за предметом і методом може бути іміджелогія, зокрема вибудувана на психології.

Висновки

Необхідно зазначити, що запозичене у зарубіжній економіці та психології поняття імідж в українській гуманітарній науці почало не лише активно використовуватися і вивчатися, а й значно збагатилося. При цьому більша частина дослідників, описуючи природу іміджу, ґрунтуються на закономірностях соціальної психології, і його специфіка вбачається у характері соціальної перцепції та соціального пізнання. Трактування іміджу як соціального феномена, як результату міжособистісного сприйняття першою чергою демонструє приналежність людини конкретній соціальній страті, віддзеркалює цінності та символіку групи, а лише потім її індивідуальні відмінності. Крім того, обмеження царини наукового дослідження іміджу лише вивченням особливостей сприйняття і створення нехай і символічного образу не дозволяють розкрити усю багатовимірність його символічності та багатоплановості процесу створення іміджу, тобто знімається лише поверхневий шар цього складного явища. Прагнення дослідників об'єднати одним поняттям «імідж» різноманітні за своєю психологічною природою явища (особистість, компанія, товар, група людей тощо) призводить до його певного спрощення та нівелювання наявної специфіки об'єкта іміджу і зокрема особистості. Такий підхід приводить дослідників до розгляду людини, чий імідж формується, як пасивного об'єкта, що є найчастіше лише «прототипом». А суб'єктом іміджмейкінгу є лише іміджмейкер, оскільки саме він проявляє активність у формуванні іміджу. Поняття суб'єкта стосовно прототипу частіше використовується з метою уточнення, що це імідж людини на відміну від іміджу товару тощо. Людина, яка сама формує свій імідж, тобто проявляє активність у створенні певної позитивної думки у людей, розглядається частіше як виняток із правил. Тим самим відбувається обмеження феномена іміджу. Виокремлюючи як мету формування іміджу - створення саме позитивного образу, думки, психологи та іміджмейкери від самого початку ставлять певну штучність цього явища стосовно особистості. Як самі психологи зазначають, «позитивним» він стає лише для певної групи людей. Обмеженість конкретно створюваного іміджу певною аудиторією іміджу, на яку він спрямований, може призвести лише до створення статичного іміджу, звужуючи його функціональність однією соціальною стратою. Внаслідок цього правомірно вести мову про проблему старіння цього іміджу стосовно особистості, що розвивається, змінюється, розв'язання якої належить знайти. Відсутність чітко обґрунтованої і представленої специфічної структури іміджу особистості часто призводить до підміни одного поняття іншим, іміджу особистістю або включенням іміджу до її структури.

Література

1. Алещенко В. Психологічні умови формування іміджу майбутнього офіцера Збройних сил України. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Психологічні науки. 2016, 1, С. 5-18. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/znpnapv_pn_2016_1_3.

2. Ісаченко В.В. Формування професійно-педагогічного іміджу майбутніх викладачів вищої школи: дис. ... канд. пед. наук. Одеса, 2004. 215 с.

3. Ковальова О.О. Психологічні особливості формування основ професійного іміджу в майбутніх педагогів: дис. ... канд. психол. наук. Одеса, 2007. 340 с.

4. Bruner J.S. & Goodman C.C. (1947). Value and need as organizing factors in perception. Journal of Abnormal and Social Psychology, 42, 33-44.

5. Мід Джордж Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста. Український Центр духовної культури, 2000. 416 с.

References

1. Aleshhenko, V. (2016) Psyhologichni umovy formuvannja imidzhu majbutn'ogo oficera Zbrojnyh syl Ukrai'ny [Psychological Conditions for Forming the Image of a Future Officer of the Armed Forces of Ukraine]. Zbirnyk naukovyh prac' Nacional'noi' akademii' Derzhavnoi' prykordonnoi' sluzhby Ukrai'ny. Serija: Psyhologichni nauky. 1, 5-18. Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnapv_pn_2016_1_3. [in Ukrainian]

2. Isachenko, V.V. (2004) Formuvannja profesijno-pedagogichnogo imidzhu majbutnih vykladachiv vyshhoi' shkoly [Formation of the Professional and Pedagogical Image of Future Higher Education Teachers]. Candidate's thesis. Odesa. [in Ukrainian]

3. Koval'ova, O.O. (2007) Psyhologichni osoblyvosti formuvannja osnov profesijnogo imidzhu v majbutnih pedagogiv [Psychological Peculiarities of Forming the Basics of Professional Image in Future Teachers]. Candidate's thesis. Odesa. [in Ukrainian]

4. Bruner, J.S. & Goodma,n C.C. (1947). Value and need as organizing factors in perception. Journal of Abnormal and Social Psychology, 42 (pp. 33-44).

5. Mid, Dzhordzh G. (2000) Duh, samist' i suspil'stvo. Z tochky zoru social'nogo biheviorysta [Spirit, self and society. From the point of view of a social behaviourist]. Ukrai'ns'kyj Centr duhovnoi' kul'tury. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru