Особливості механізмів психічної саморегуляції в спорті

м. Дніпро

У сучасній психології спорту увага науковців та практиків з області психології та тренерської діяльності зосереджена на висвітленні проблематики та поглибленні знань з удосконалення механізмів психічної саморегуляції спортсменів [1-2]. Це актуально і для спорту досягнень, і для аматорського спорту та фізкультурного руху.

Отже, питання психічної саморегуляції у спорті завжди є одним із актуальних, однак, незважаючи на формування психологічної стабільності, психічної надійності, психічної готовності, екстремальні умови можуть пред'явити психіці спортсмена додаткові та часом несподівані завдання, які нерідко перевищують можливості вже сформованих механізмів регуляції у певних екстремальних умовах. У цьому випадку в механізмах регуляції можуть статися раптові порушення та гальмування, що зрештою призведуть до неможливості ефективно керувати поведінкою та діяльністю в цих умовах. Тому стає необхідним включення додаткових механізмів стабілізації та регуляції психіки спортсмена, які б могли протистояти цим надмірним психічним навантаженням, а часто й перевантаженням. Вирішення такої задачі можливе шляхом використання засобів психічної саморегуляції.

Психічна саморегуляція - це регуляція різних станів, процесів, дій, що здійснюється самим організмом спортсмена за допомогою своєї психічної активності. За допомогою базових знань з психології та психофізіології спортсмен може самостійно вибудовувати достатньо ефективний рівень психологічної саморегуляції, адже не кожен спортсмен має професійний супровід спортивного психолога. Головне завдання при переході на цей рівень регуляції - включення до процесу регуляції механізмів психологічного рівня (мотивів, цілей, емоцій). Через формування мотиваційних, емоційних, цільових установок забезпечується спрямована позитивна зміна та формування психологічних властивостей особистості з виходом на процес формування психологічно стійкої та стабільної особистості.

Ефективність формування системи установок забезпечується послідовним, поетапним включенням певних психологічних засобів впливу. Вихід на особистісний рівень регуляції проходить через три етапи: настановний, формуючий та закріплюючий. Завданням першого, настановного етапу є формування узагальнюючої установки (керівна установка), що забезпечує надалі реалізацію сформованих мотиваційних, емоційних установок: управляю собою та своєю психікою, а всі самонавіювання повністю реалізуються. Психофізіологічною основою створення та реалізації даної установки є стан повного м'язового розслаблення та максимального зосередження, психологічним фоном - тріада: зосереджений, спокійний, впевнений у собі.

Процес формування та закріплення даної установки відбувається в процесі оволодіння та реалізації базових основ психічної саморегуляції при роботі на першому і другому рівні психорегуляції. Для створення даної установки використовується мотивоване (на початковій стадії) та імперативне (на заключній стадії) самонавіювання. Факторами, що забезпечують створення й реалізацію даної установки, є спрямовані зміни низки психофізіологічних процесів, що виникають під дією психологічної саморегуляції (частота серцевих скорочень, шкірного опору, уваги) і станів (відчуття відпочинку, виникнення стану спокою тощо). На наступному етапі відбувається процес формування мотиваційних та емоційних установок.

Мотивація є не лише найважливішим психологічним рушієм у спортивній діяльності, а й найважливішим фактором стабільності та ефективності діяльності людини в повсякденному житті. Ця закономірність особливо яскраво проявляється в екстремальних умовах діяльності, коли необхідно долати психологічні та фізичні бар'єри (втома, страх, хвилювання тощо). Мотивація формується на основі чітко позначених і пов'язаних одна з одною цілей, тому постановка реальних і досяжних (але не легких) цілей з поступовим збільшенням їх складності і є визначальним при формуванні мотиваційних установок. психічний саморегуляція спортсмен установка

Цілепокладання дає можливість не тільки досягати успіху в певному виді діяльності, а й планувати особистісний саморозвиток. Набір засобів, що використовуються при формуванні даних установок, досить великий. Постановка мети починається з аналізу, коли визначаються проблеми, які необхідно вирішити, щоб реалізувати цю мету (наприклад формування установки на самоконтроль, емоційну стійкість при діяльності в екстремальних умовах). Аналізуються найважчі ситуації, де самоконтроль недостатній. Формування цільової установки (наприклад, стійкий самоконтроль в екстремальних ситуаціях) починається з аналізу проблем, які ускладнюють формування цієї установки (наприклад, страх помилки, значне психічне напруження, відповідальність за виконання діяльності в цих умовах тощо). Наступний етап - включення у процес формування самопереконання - навіювання з виходом на самонаказ. Коли ми говоримо про самопереконання, ми використовуємо низку об'єктивних доказів, які потрібні для того, щоб переконати спортсмена в можливості реального виконання поставлених перед собою завдань та їх осяжність у видимій перспективі.

Список використаних джерел