Психодіагностичні та психофізіологічні ознаки підвищеного суїцидального ризику у хворих на депресивні розлади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психодіагностичні та психофізіологічні ознаки підвищеного суїцидального ризику у хворих на депресивні розлади

Шестопалова Людмила Федорівна доктор психологічних наук, професор, завідувач відділу; Луцик Володимир Леонідович, кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник відділу; Марута Оксана Сергіївна, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник відділу; Войтенко Ірина Вікторівна, молодший науковий співробітник відділу медичної психології Державна установа «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України»

Анотація

Проблема суїцидів і, ширше кажучи, аутодеструктивної поведінки лишається гострою та далекою від розв'язання в сучасному світі. Самогубство щороку відбірає від 500 тисяч до мільона життів (0.5-1.5% усіх реєстрованих смертей), посідаючи в глобальному переліку причин летальності десяте, а для вікової групи 15-29 років - четверте місце [1]. За визначенням ВООЗ, до основних факторів суїцидального ризику відносяться ментальні проблеми, перш за все депресивні розлади (котрі на теперішній час є найбільш розповсюдженою групою психічних захворювань), кризові стани, біженство й вимушена міграція, деякі посттравматичні синдроми [2]. Загальновідомо, що частота суїцидальної поведінки різко зростає на тлі соціально-економічних струсів, під час масштабних воєн та у післявоєнні періоди. Отже, українські служби психічного здоров'я мають бути готові до значного загострення цієї важкої медико-соціальної проблеми.

Утім, з загальної медико-психологічної та, зокрема, психодіагностичної практики добре відомо, наскільки складною є задача виявлення, об'єктивізації, прогнозування будь-яких аутодеструктивних тенденцій, особливо якщо останні приховуються або навіть не усвідомлюються самим пацієнтом. Спроби вирішити цю задачу за допомогою класичного психодіагностичного інструментарію одразу стикаються з основними його недоліками: так, більшість проєктивних методик є досить проблематичною на етапі інтерпретації результатів, котрі до того ж майже не піддаються формалізації, а опитувальники не можна вважати повністю вільними від впливу різного роду установок і від свідомого контролю відповідей з боку респондентів [3]. Натомість, доступні прямій реєстрації психофізіологічні реакції, - такі, як коливання артеріального тиску, параметри дихання, кровообігу, моторики, електричного опору шкіри тощо, - є непідвладними контролю з боку свідомості. Це відкриває певні перспективи використання сучасних поліграфів у психодіагностичному режимі. Зокрема, перспективним напрямком є розробка поліграфічних методик для оцінювання індивідуальної значущості тих чи інших психосемантичних стимулів [3], - зокрема, таких, що в разі нестандартного реагування на них слугували б індикатором наявності у людини усвідомлюваного або неусвідомлюваного потягу до аутодеструктивної поведінки. Отже, метою дослідження було визначення психодіагностичних та психофізіологічних показників, притаманних особам з підвищеним суїцидальним ризиком.

Використані методики включали розроблену нами Методику психофізіологічного оцінювання суїцидального ризику [3] та Метод експертних оцінок [4]. Окрім того, з досить великої батареї психодіагностичних інструментів, апробованих в контексті дослідження, було відібрано для застосування Опитувальник часової перспективи Зімбардо [5] та Колірний тест відносин [6], оскільки, як показано далі, саме ці дві методики виявили найбільші кореляційні зв'язки з психофізіологічними параметрами.

Методика психофізіологічного оцінювання суїцидального ризику полягала в пред'явленні досліджуваним фрагментів тексту, які містили, разом з суто нейтральними твердженнями, три групи стимульних речень, а саме фрази на теми «Харчування», «Самооцінка» і власне «Суїцид». Неконтрольовані психофізіологічні реакції, які дозволяли оцінювати ступінь значущості зазначених текстових кластерів, реєструвалися за 21 параметром та автоматично аналізувалися за допомогою апаратно-програмного комплексу «Реоком-Стресс» [3].

В якості експертних оцінок використовувалися оцінки суїцидального ризику в балах (від 0 до 1 0), котрі були надані психіатрами-кураторами стосовно кожного з обстежених пацієнтів з урахуванням усієї сукупності наявних анамнестичних та клініко-психопатологічних даних.

Процедури проведення Опитувальника часової перспективи та Колірного теста відносин були стандартними.

Обстежену вибірку склали 69 осіб, з них 54 (78.26 %) жінки та 15 (21.74 %) чоловіків. Середній вік обстежених становив (46.61 ± 13.50) років, min = 19, max = 73. Обстежену вибірку було поділено на дві групи, основну і контрольну. В основну групу увійшли 37 (53.62 %) осіб, що страждали на різні форми афективних розладів (шифри F06.32; F06.4; F07.8; F31.3; F31.6; F32.1; F32.11; F33.1; F33.11; F33.2; F33.21; F41.2; F42.2; F43.2). Контрольну групу склали 32 (46.38 %) психічно здорові особи. За віковими, статевими, освітніми та іншими аналогічними характеристиками між основною та контрольною групами не було виявлено значущих розбіжностей, тобто групи порівняння в соціально-демографічному аспекті були гомогенними і відрізнялися лише наявністю/відсутністю психопатологічних розладів.

Результати дослідження та їх обговорення

На підставі статистичного аналізу здобутих емпіричних даних, що співставлялися з експертними оцінками суїцидального ризику, було розроблено систему прогностичних критеріїв, котра містить як психодіагностичні, так і психофізіологічні ознаки значущості деяких стимульних понять та ставлення до них. На нашу думку, система може використовуватися для оцінювання ймовірності аутодеструктивної поведінки не лише у хворих на депресивні розлади різного ґенезу, а і у психічно здорових осіб (зокрема, у свідків або постраждалих внаслідок травмівних подій воєнного часу). Основні та додаткові критерії з відповідними балами наведено нижче (табл. 1). Як видно з таблиці, загальна оцінка ризику аутодеструктивної поведінки може варіювати в діапазоні від 0 до 12 балів.

Таблиця 1 Критерії оцінювання ризику аутодеструктивної поведінки

Примітка. Наявність будь-якої з додаткових ознак додає 1 бал до основної оцінки

Рис. 1. Оцінки суїцидального ризику в контрольній групі та у депресивних пацієнтів.

Використання розробленої системи критеріїв до обстеженої вибірки показало, що суїцидальний ризик, по-перше, з високою достовірністю відрізняється в основній та контрольній групах (відп. 5.22 ± 2.88 проти 2.94 ± 2.59 балів, р = 0.001), тобто у хворих на афективні розлади цей показник значно вищий, що є цілком очікуваним результатом (рис. 1).

По-друге і головне, в основній групі пацієнтів ті оцінки, що отримуються за допомогою пропонованої нами системи ознак, дуже щільно корелюють з експертними оцінками суїцидального ризику, які були надані лікуючими психіатрами: r = 0.625 (р < 0.0001).

аутодеструктивний суїцидальний ризик психодіагностичний

Висновки

Створено систему критеріїв прогнозування ризику аутодеструктивної поведінки, яка містить п'ять основних і шість додаткових ознак. Основні критерії виявляють собою певні комбінації значущих і незначущих тем, що встановлюється шляхом поліграфічної реєстрації психофізіологічних реакцій на відповідні групи стимулів. Встановлено, що ризик аутодеструктивної поведінки у хворих на депресивні розлади є достовірно вищим за аналогічний показник здорових осіб. Особливу увагу привертає те, що серед значущих психодіагностичних ознак підвищеного ризику аутодеструктивної поведінки присутні порушення хроноперцепції, тобто суб'єктивного відчуття плину часу та ставлення до загальних його категорій. На наш погляд, подальше ретельне вивчення таких порушень як особливого патопсихологічного кластеру в структурі депресивних розладів різного ґенезу є перспективним в аспекті створення новітніх персоналізованих психодіагностичних та психокорекційних програм.

Список використаних джерел

1. Аймедов К.В. & ін. (2017). Сучасні проблеми суїцидології: колект. монографія. П.В. Волошина & Н.О. Маруто (ред.). Харків: ФОП Строков Д.В.

2. WHO. (2021). Suicide.

3. Шестопалова Л.Ф., Луцик В.Л. (2021). Розробка і апробація експериментально-психологічних методик для дослідження неусвідомлюваних зорово-перцептивних процесів. Психологічне консультування і психотерапія, (14), 50-56.

4. Рудень В.В., Гутор Т.Г. (2011). Методика проведення та оцінки результатів експертних оцінок (на прикладі впровадження системи моніторингу здоров'я населення на рівні первинної медико-санітарної допомоги). Український медичний часопис, (2), 31-34.

5. Zimbardo Ph., Boyd J. (2008). The time paradox : the new psychology of time. New York: Freepress. ISBN 9781416541981.

6. Бурлачук Л.Ф.( 2007). Словарь-справочник по психодиагностике. (3-е изд.). СПб.: Питер.

Размещено на Allbest.ru