Культура професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти: соціально-психологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти: соціально-психологічний аспект

Нагорна Наталія Володимирівна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогічної освіти та соціальної реабілітації факультету психології та соціальної роботи, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова; Фокша Олена Михайлівна кандидат педагогічних наук, старший викладач, циклова комісія фундаментальних, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж вимірювань Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку»

Анотація

Запит суспільства на реформування освітніх процесів стосується не лише змін організаційно-функціональних структур, спрощення адміністративних процедур та оптимізації надання освітніх послуг, а саме результативність і швидкість отримання послуги та власний психологічний комфорт є очікуванням успішності реформ для суспільства.

Сучасні процеси модернізації освіти в Україні актуалізують потребу в дослідженні психологічних аспектів професійної діяльності фахівців.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та аналізу змісту та соціально-психологічних особливостей культури професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти.

Проаналізовано проблему культури спілкування. Розкрито зміст культури професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти.

Розглянуто культуру професійного спілкування менеджерів освіти у широкому значенні з точки зору діяльнісного, дидактичного та компетентнісного підходів.

Схарактеризовано психологічні особливості особистості в діловому спілкуванні такфі як психіку особистості, темперамент, характер, емоції та вольові якості партнерів у діловому спілкуванні.

На основі інтеграції підходів культуру професійного спілкування фахівців в сфері освіти як інваріант професійної психологічної культури у вузькому розумінні поняття ми визначили як комплексне динамічне психологічне утворення фахівця в сфері освіти, що детермінує здатність до ефективного професійного спілкування як умови професійної самореалізації при збереженні внутрішнього психологічного комфорту фахівцяв сфері освіти

Доведено, що культура професійного спілкування фахівців в сфері освіти являє собою цілісну, сутнісну інтегральну характеристику особистості сучасного фахівця, яка є умовою ефективного професійного спілкування й одним із завдань професійного самовдосконалення.

Ключові слова: культура спілкування, культура професійного спілкування, освітній процес, фахівець в сфері освіти, психологічні особливості особистості.

Abstract

Culture of professional communication of a modern specialist in the field of education: social and psychological aspect

Nahorna Nataliia Volodymyrivna Candidate of Pedagogical Sciences Associate Professor at the Department of Department of Pedagogical Education and Social Rehabilitation, Faculty of Psychology and Social Work of Odessa I.I. Mechnikov National University; Foksha Olena Mykhailivna Candidate of Pedagogical Sciences, Senior Lecturer, Subject (cycle) commission of fundamental, humanitarian and socio-economic disciplines, Separate Structural Subdivision «Professional College of Measurements of State University of Zntellectual Technologies and Communications

Society's demand for reforming educational processes concerns not only changes in organizational and functional structures, simplification of administrative procedures and optimization of the provision of educational services, but it is the effectiveness and speed of receiving the service and one's own psychological comfort that are the expectations of the reforms' success for the society.

Modern processes of modernization of education in Ukraine actualize the need to study the psychological aspects of specialists' professional activity.

The aim of the article is to theoretically substantiate and analyze the content, social and psychological features of the culture of professional communication of a modern specialist in the field of education.

The problem of communication culture is analyzed. The content of the culture of professional communication of a modern specialist in the field of education is revealed.

The culture of education managers' professional communication is considered in a broad sense from the point of view of activity-based, didactic and competencebased approaches.

The psychological features of the personality in business communication are characterized as the psyche of the individual, temperament, character, emotions and volitional qualities of partners in business communication.

Based on the integration of approaches, we defined the culture of professional communication of specialists in the field of education as an invariant of professional psychological culture in the narrow sense of the concept as a complex dynamic psychological formation of a specialist in the field of education, which determines the ability for effective professional communication as a condition for professional self-realization while maintaining the internal psychological comfort of specialists in the field education.

It is proved that the culture of professional communication of specialists in the field of education is holistic, essential integral characteristic of the personality of a modern specialist, which is a condition for effective professional communication and one of the tasks of professional self-improvement.

Keywords: culture of communication, culture of professional communication, educational process, specialist in the field of education, psychological features.

Постановка проблеми

Сучасні процеси модернізації освіти в Україні актуалізують потребу в дослідженні психологічних аспектів професійної діяльності фахівців. Запит суспільства на реформування освітніх процесів стосується не лише змін організаційно-функціональних структур, спрощення адміністративних процедур та оптимізації надання освітніх послуг, а саме результативність і швидкість отримання послуги та власний психологічний комфорт є очікуванням успішності реформ для суспільства. У зв'язку з цим актуальними завданнями є підвищення професійної компетентності та розвиток культури професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти. Враховуючи, що професійна діяльність не обмежується взаємодією із здобувачами освіти, вирішення означених завдань є важливим для забезпечення ефективної горизонтальної та вертикальної співпраці працівників між собою, їх професійного та кар'єрного зростання, внутрішнього комфорту на робочому місці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження, спрямовані на вивчення культури професійного спілкування, здійснюються в межах різних наук: психології, педагогіки, менеджменту, культурології, соціології тощо.

Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури доводить, що проблема культури професійного спілкування залишається недостатньо розробленою. Л. В. Богданова пояснює, по-перше, складністю проникнення в сутність вихідних понять «культура», «спілкування», а по-друге, необхідністю підніматися рівневими сходами пізнання при їх поєднанні «культура спілкування», «культура професійного спілкування», «культура професійного спілкування фахівця» в тій чи іншій галузі.

Проблеми з напрямку професійного спілкування, аналізують вчені в різних галузях: діяльнісний підхід до розвитку культури (А.К. Бичко, П.З. Ігнатенко та ін.), акмеологічний підхід до розвитку культури (І.О. Смирнова та ін.), принцип системності в психології (С.Д. Максименко, В.А. Семиченко та ін.) і системно-структурний підхід до вивчення особистості та її психокомунікативної активності (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.В. Рибалка та ін.) [2, с. 11-17], підхід до особистості з позиції розвитку та визначальна роль в її становленні процесу спілкування (І.Д. Бех, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко та ін.), дослідження особливостей спілкування фахівців різних професійних галузей (О.Ф. Бондаренко, В.А. Семиченко, С.К. Хаджирадєва та ін.). Аналіз результатів досліджень вчених вказує на необхідність в перегляді форм і методів в навчальній діяльності щодо розвитку культури професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти.

Мета статті - теоретично обґрунтувати і проаналізувати зміст та соціально-психологічні особливості культури професійного спілкування сучасного фахівця в сфері освіти.

Виклад основного матеріалу

Вивчення проблеми культури спілкування, як зазначає ряд вчених, розпочалося задовго до офіційної появи самого терміна «культура спілкування» «в межах таких наукових дисциплін, як етика, риторика, теорія спілкування, що заклали численні ідеї культури людської комунікації, принципи та способи її успішної реалізації» [3, с. 181-204]. Сам термін «культура спілкування», як свідчать літературні джерела, був уведений у науковий обіг у 80-х роках минулого століття я і набув поширення у 90-х роках ХХ століття. Практично одночасно розпочалися й використання та розроблення поняття «комунікативна культура». Цей процес простимулюваний наявністю в психології спілкування таких понять, як «комунікація» та «спілкування», визначення яких залежить від теоретичних позицій дослідника.

За І.І. Тимченко, комунікативна культура утворюється мовленнєвою культурою і культурою спілкування. Згідно із запропонованим підходом мовленнєва культура входить до складу комунікативної культури як інструмент досягнення цілей особою в контактах із людьми, а культура спілкування - як набір стратегій поведінки, накопичених попереднім досвідом спілкування.

Конкретизація поняття «культура спілкування» через поняття культура професійного спілкування» вимагає з'ясування теоретичних засад вивчення професійного спілкування: його сутності, мети, функцій, структури, видів тощо.

Дискусійним залишається співвідношення понять «професійне пілкування» та «ділове спілкування». Певні автори або ототожнюють ці поняття, додержуючись синонімізувального підходу, або наголошують на відмінностях в їх змісті, дотримуючись диференціювального підходу [3, с. 181-204].

Науковці розглядають поняття «ділове спілкування» та «професійне спілкування» як синоніми, що відображається в назві їх праці «Тренінг ділового (професійного) спілкування». Під діловим (професійним) спілкуванням авторки розуміють «вид міжособистісного спілкування, спрямованого на досягнення предметної домовленості».

О.М. Льогочкина тлумачить ділове спілкування як «процес взаємодії ділових партнерів, спрямований на організацію та оптимізацію того чи іншого виду наочної діяльності: виробничої, наукової, педагогічної тощо».

О.В. Журавльова ділове спілкування розуміє як взаємодію суб'єктів, яка реалізується в процесі спільної діяльності та спрямована на отримання результату, продукту цієї діяльності. Визначає ділове спілкування як процес взаємозв'язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією та досвідом, відрізняється від спілкування в широкому сенсі тим, що в його процесі ставляться цілі й конкретні завдання, які вимагають свого вирішення.

Наведені тлумачення поняття «ділове спілкування» змістовно збігаються з поняттям «професійне спілкування».

Поняття «культура професійного спілкування фахівців в освіті» (за аналогією з професійною культурою, професійною психологічною культурою та культурою професійного спілкування) може використовуватися в широкому значенні - як культура професійної групи та вузькому значенні як культура особистості [4, с. 8-21].

Розглянемо культуру професійного спілкування менеджерів освіти у широкому значенні з точки зору діяльнісного, дидактичного та компетентнісного підходів.

Із точки зору діяльнісного підходу культура професійного спілкування менеджера освіти являє собою якісні характеристики комунікативної складової ефективної професійної діяльності працівників, спрямованої на реалізацію управлінських функцій.

Культура професійного спілкування менеджерів освіти з позицій діяльнісного підходу визначається мотиваційним та операційним аспектами.

Мотив як базисна категорія розкривається в такій метапсихологічній категорії, як цінність. За допомогою цінностей індивід персоналізується, тобто знаходить свою ідеальну представленість і продовженість у спілкуванні. Але,для того щоб мотив був включений індивідом в образ себе і виступив як цінність, індивід повинен здійснити ціннісне самовизначення, результатом якого є не лише образ мотиву, а й переживання мотиву індивідом як важливої і невід'ємної «частини» себе самого.

На основі концепції діалогу визначає спрямованість особистості в спілкуванні як сукупність більш-менш усвідомлених особистісних смислових установок та ціннісних орієнтацій у сфері спілкування, як індивідуальну «комунікативну парадигму», що включає уявлення про сенс спілкування, його засоби, бажані й допустимі способи поведінки тощо.

Спрямованість мотивації досягнень менеджерів освіти, що безпосередньо відбивається на їх професійному спілкуванні, має двоїстий характер: на себе як суб'єкта професійної кар'єри (підвищити свою кваліфікацію, статус, реалізувати свій професійний потенціал та ін.) і на саму діяльність (підвищити ефективність діяльності, навчитися вирішувати нові професійні завдання, сформувати нові професійні вміння та навички) [4, с. 8-21].

Більш розгалуженим є визначення типів спрямованості менеджерів освіти з урахуванням домінуючих ціннісних орієнтацій:

• діяльнісного - переважна орієнтація на досягнення високих показників професійної діяльності;

• міжособистісного - орієнтація на формування емоційно комфортних стосунків з учасниками професійної взаємодії;

• індивідуального - орієнтація на самоутвердження в процесі професійної діяльності.

Спрямованість педагогічних працівників на себе, відповідає

індивідуалістична спрямованість, спрямованості менеджерів на діяльність - діяльнісна спрямованість.

Науковці виокремлюють та описують вже шість видів спрямованості особистості в спілкуванні:

* діалогічну спрямованість - орієнтація на рівноправне спілкування, що ґрунтується на взаємній повазі та довірі, орієнтація на взаєморозуміння, взаємну відкритість і комунікативну співпрацю, прагнення до взаємного самовираження, розвитку;

* авторитарну спрямованість - орієнтація на домінування в спілкуванні, прагнення пригнітити особистість партнера, підпорядкувати собі, відсутність поваги до чужої точки зору;

* маніпулятивну спрямованість - орієнтація на використання партнера і всього спілкування у власних цілях для одержання різного роду вигоди, ставлення до партнера як до засобу, об'єкта своїх маніпуляцій;

О.А. Давидова під культурою ділового спілкування розуміє якісну характеристику менеджера, що містить «систему науково-теоретичних знань у сфері управління, зокрема спеціальних знань в сфері теорії культури спілкування, сформованість уміння здійснювати комунікативну діяльність із представниками всіх рівнів влади та особами, які перебувають поза сферою управління в усій різноманітності форм службового спілкування, на основі поваги людської гідності, загальних етичних принципів і лише властивих службовому спілкуванню правил ділового етикету, що регламентують зовнішні прояви взаємин між людьми».

З точки зору дидактичного підходу культура професійного спілкування являє собою систему прийомів і способів одержання менеджерами освіти в процесі професіогенезу досвіду ефективного професійного спілкування, а сама культура професійного спілкування розглядається як достатньо високий рівень його опанування.

Отже, з позицій дидактичного підходу показником розвитку культури професійного спілкування державних службовців є володіння прийомами та способами цілеспрямованого одержання професійних комунікативних знань, умінь, навичок.

Із точки зору компетентнісного підходу культура професійного спілкування являє собою сукупність певних інваріантів, визначених на основі компетенцій у спілкуванні та взаємодії менеджерів освіти.

О.А. Запорожець визначає професійну комунікативну компетентність як інтелектуально, особистісно і мотиваційно обумовлену соціально-професійну характеристику, що дозволяє фахівцю самостійно і відповідально здійснювати ефективні та адекватні комунікативні дії в певному колі ситуацій професійної взаємодії.

До компетенцій менеджерів освіти в спілкуванні та соціальній взаємодії належать: здатність ефективно спілкуватися з людьми всередині та поза межами освітньої організації; здатність встановлювати зв'язки та відносини з науково-педагогічними працівниками; здатність до ефективного обміну інформацією; здатність чітко та логічно висловлювати свої думки усно й письмово; здатність консультувати, готувати усні та письмові відповіді на запити працівників; здатність вести переговори, обґрунтовувати свої позиції та знаходити компромісне рішення; здатність зберігати контроль над емоціями в складних ситуаціях професійного спілкування; здатність взаємодіяти з іншими структурами апарату як по вертикалі, так і по горизонталі; здатність звертатися до керівництва за поясненнями та рекомендаціями щодо напряму професійної діяльності; здатність будувати робочі відносини, що сприяють запобіганню та / або вирішенню конфліктів усередині освітньої організації; здатність застосування принципів рівноправності та демонстрація поваги до колег і підлеглих тощо [3].

Ці компетенції передбачають наявність у фахівців в освіті знань в необхідному обсязі для практичного застосування в межах даних компетенцій, основ психології та конфліктології, основ міжособистісного спілкування, основ менеджменту, кадрового менеджменту, соціальних технологій тощо.

Розглянемо психологічні особливості особистості в діловому спілкуванні.

Психологічні характеристики ділових партнерів мають значний вплив на всі фази ділового спілкування, багато в чому визначають їх когнітивні та поведінкові стратегії поведінки. Психіка ділового партнера визначає його адаптивність до різноманітних ситуацій ділового спілкування, вибір моделей в них і якість міжособистісних відносин.

Багатовимірність прояву особистості ділового партнера обумовлена складністю самого процесу спілкування, що дозволяє виявити всі основні психологічні характеристики особистості партнера: його особливий темперамент, здібності, емоції, характер, волю, інтелект, мотивації, соціальні установки. Ці психологічні характеристики - основні елементи його індивідуальної психічної структури, що характеризує особливості особистості. І як би не змінювалися ситуації ділового спілкування, адаптація до них особистості ділового партнера відбуватиметься за допомогою цих основних психологічних характеристик. Самі ж ці характеристики тісно пов'язані з соматичними та віковими параметрами ділового партнера, його соціальним статусом і реалізуються лише у взаємозв'язку з ними.

Психіка ділового партнера має деяке базове ядро, яке характеризує своєрідну індивідуальність особистості ділового партнера та включає:

- вроджені задатки, темперамент, неусвідомлені наміри, потяги, почуття, переживання, які становлять основу найглибших, несвідомих психічних процесів;

- звички, навички, стереотипні психічні реакції та образи, що склалися на основі соціального та професійного досвіду;

- відчуття, сприйняття, уявлення, елементи пам'яті, інтелекту, уяви, мислення, мови, що становлять основу пізнавальних психічних процесів;

- емоції, здібності, характер, мотивації, вольові елементи, що сформувалися внаслідок соціалізації.

Вся ця складна система елементів базового ядра психіки ділового партнера функціонує як єдиний цілісний психічний процес, що динамічно розвивається, визначає основні психічні стани особистості партнера та його основні психічні характеристики.

Найчастіше у діловому спілкуванні застосовується захисний механізм витіснення. Це первинний захист психіки ділових партнерів, що забезпечує уникнення тривоги чи конфліктної ситуації шляхом їхнього активного вмотивованого забування. Проте витіснення не проходить безслідно, оскільки витіснені нереалізовані бажання, конфліктні ситуації зберігають свою активність та динамічний потенціал. Для придушення їхньої активності потрібна постійна витрата психічної енергії. Ця енергія не може бути використана діловими партнерами на логічний аналіз ділової ситуації або на пошук спільно прийнятого рішення. Механізм заміщення застосовується діловими партнерами тоді, коли вони переадресовують свої заборонені бажання чи наміри від загрозливішого об'єкта чи особи до менш загрозливого. При цьому несвідоме посилає у свідоме символ-замісник - менш загрозливий об'єкт чи особистість.

Темперамент відображає співвідношення різних сторін динаміки психічної діяльності ділового партнера.

У діловому спілкуванні існує тісний взаємозв'язок темпераменту ділових партнерів та властивостей їхнього характеру: темперамент визначає динаміку прояву властивостей характеру:

- комунікативність ділового партнера з сангвініком проявляється у легкому та швидкому встановленні психологічного контакту з іншими партнерами, підтримці активного діалогу з ними;

- комунікативність ділового партнера-флегматика не так яскраво виражена спочатку, як у партнера-сангвініка, але вона більш тривала, стійка і проявляється у прагненні підтримувати вже наявні звичні ділові відносини з давніми партнерами;

- комунікативність ділового партнера-меланхоліка завжди стримана, обмежена, він може відчувати труднощі у спілкуванні;

- психологічно складною у міжособистісному спілкуванні є комунікативність партнера-холерика - його запальність, нестриманість не сприяє встановленню довготривалого психологічного контакту, а його постійне прагнення до лідерства в міжособистісних відносинах викликає протидію з боку інших партнерів.

Важливе значення у діловому спілкуванні мають такі властивості психічних процесів, пов'язані з темпераментом ділових партнерів, як переключення і продуктивність.

При швидкій зміні фаз ділового спілкування, переході від одного виду спільної діяльності до іншої зростає роль переключення ділових партнерів.

Вона передбачає мобільність партнерів, швидку зміну їх поведінкових стратегій та когнітивних орієнтацій.

Будь-який прояв активності ділових партнерів супроводжується емоціями. Емоції слугують одним із головних регуляторів психічного стану особистості, її діяльності та спілкування.

Основна функція емоцій в діловому спілкуванні полягає в тому, що вони здійснюють регуляцію внутрішніх психічних станів ділових партнерів. Завдяки емоціям ділові партнери можуть сприймати, оцінювати та розуміти психічні стани один одного.

Власне, емоції мають чітко виражений ситуативний характер. Вони пов'язані з оцінним ставленням ділових партнерів до даних можливих ділових ситуацій, до своїх власних поведінкових стратегій і поведінкових стратегій один одного. Оцінки ділових партнерів виявляються внутрішньо у психічних станах, у вигляді емоційних переживань, а зовні - у вигляді емоційної експресії.

У міжособистісному спілкуванні емоції можуть передаватися від одного ділового партнера до іншого на основі уподібнення, наслідування співпереживання, спонтанного психічного заряджання та ефекту синхронічності.

«Емоційна мова» ділових партнерів, що формується при цьому, зовні проявляється у зміні їх психомоторики, рухових і фізіологічних реакцій, а також в експресивності. Більш виражена експресивність проявляється у тих ділових партнерів, хто передає інформацію про свої внутрішні психічні стани за допомогою міміки, жестів, пантоміміки та експресивної мови.

Однак відсутність зовнішнього прояву емоцій у ділового партнера не означає, що він не відчуває емоційних переживань. Вони можуть ретельно приховуватися під маскою зовнішнього спокою, байдужості та незворушності.

Особливим видом емоцій є афекти. На відміну від власне емоцій, афекти сприймаються та безпосередньо переживаються особистістю у дуже сильній та динамічній формі. Вони характеризують сильні та відносно короткочасні - емоційні переживання, що супроводжуються різко вираженими руховими проявами. Відмінність власне емоцій від афектів особливо проявляється тоді, коли виникає емоційна реакція особи на афект. Наприклад, виникнення тривоги та каяття після виявленого гніву та люті.

У діловому спілкуванні афекти, як правило, розвиваються в кризових, конфліктних ситуаціях, коли ділові партнери не можуть впоратися з несподіваною емоційною напруженістю. Формуючись як домінанти всіх психічних процесів, афекти нав'язують діловим партнерам певний спосіб вирішення конфліктної ситуації: агресію, гнів, страх чи інші афективні стани.

Вищий продукт розвитку емоцій - почуття. На відміну від афектів і власне емоцій, почуття стійкіші, довгострокові та мають чітко виражений предметний характер.

У сучасній класифікації почуттів як основні виділяють:

- моральні почуття, які виражають повсякденні міжособистісні відносини людей (почуття дружби, любові, туги, совісті, провини, жалості, заздрощів та ін.);

- естетичні почуття, пов'язані зі сприйняттям особистістю краси, гармонії об'єктів зовнішнього світу (почуття прекрасного, піднесеного, комічного, трагічного);

- духовно-інтелектуальні почуття, що мають більш узагальнений характер і відображають духовний світ та соціальну сутність людини (почуття патріотизму, любові до Батьківщини, обов'язку, честі, гідності, справедливості).

У діловому спілкуванні проявляється весь різноманітний спектр людських почуттів. У діловому спілкуванні особливе значення мають естетичні почуття. Вони проявляються у створенні діловими партнерами власного привабливого іміджу, іміджу фірми, що представляється ними, а також у створенні привабливого дизайну зовнішнього інтер'єру ділової ситуації. Облік усіх цих компонентів дозволяє сформувати своєрідне «естетичне поле» ділового спілкування, в якому ділові партнери почуватимуться комфортно та затишно.

Створенню позитивного психоемоційного фону спілкування в ділових ситуаціях значною мірою сприяє і почуття гумору. У деяких ділових партнерів воно може успадковане, у інших - набуте у процесі соціально-культурного розвитку. Активізація почуття гумору, що поєднує в собі кумедне і добре, знижує тривожність, занепокоєння ділових партнерів, розслаблює напругу їхньої психомоторної сфери й сприяє розв'язання міжособистісних конфліктів.

Проблема регуляції емоційної напруги ділових партнерів пов'язана з поняттям «емоційний інтелект» - здатність ділового партнера керувати своїми власними емоціями та емоціями інших суб'єктів спілкування у міжособистісних ділових відносинах. Емоційний інтелект включає як генетично обумовлені, так і соціально набуті придбані можливості ділового партнера до створення позитивного емоційного фону спілкування, до емпатії та придушення власних негативних емоцій та імпульсивності. З діловим партнером, який має емоційний інтелект, легко спілкуватися навіть у невизначених та екстремальних ділових ситуаціях.

Особливу роль регуляції поведінки ділових партнерів грають вольові якості. Як риса характеру, воля проявляється на всіх етапах ділового без винятку спілкування. Воля потрібна для того, щоб протягом усього періоду ділового спілкування спрямовувати свідомі зусилля партнерів на осмислення, обговорення та розв'язання ділової проблеми. Особливо зростає рол ь вольових якостей партнерів тоді, коли потрібне стримування небажаних для ділового спілкування емоцій, потягів, бажань, намірів.

Підпорядкування їх соціально значимим цілям ділового спілкування передбачає прийняття партнерами таких вольових рішень, які пов'язані з самообмеженням та посиленням уваги до когнітивних та поведінкових стратегій один одного. У різних ділових ситуаціях партнери використовують різні за інтенсивністю та тривалістю вольові зусилля, як фізичні, так і інтелектуальні. Особлива роль у діловому спілкуванні належить мобілізуючим і організуючим вольовим зусиллям.

Мобілізуючі вольові зусилля ділових партнерів сприяють подолання різноманітних перешкод і труднощів міжособистісної комунікації за допомогою таких суб'єктивних засобів самостимуляції, як самосхвалення (використання прямих підбадьорливих закликів і думок у внутрішній мові), самопереконання (використання внутрішньої вербальної аргументації та доказів для обґрунтування правомірності власних дій), самонаказ (внутрішня вербальна вказівка самому собі в імперативній формі).

Конкретні прояви волі ділових партнерів пов'язані з їх вольовими якостями, які обумовлені характером долання перешкод і труднощів ділового спілкування.

У кожного з ділових партнерів вольові якості складаються в єдину цілісну динамічну систему, яка виявляється у конкретних вилах ділової діяльності. До провідних вольових якостей, які визначають діловий успіх та подолання труднощів та перешкод у діловому спілкуванні, відносяться цілеспрямованість, терплячість, завзятість, наполегливість, самовладання, витримка, сміливість рішучість, самостійність, ініціативність, дисциплінованість.

професійний спілкування психіка темперамент

Висновки

Виходячи з вищесказаного ми дійшли висновків, що до психофізіологічних характеристик сучасних фахівців освіти, що впливають на культуру професійного спілкування, належать особливості нервової системи суб'єкта спілкування. Особи із сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою характеризуються збалансованими комунікативними властивостями, товариські, легко сходяться з новими людьми, проте не відрізняються постійністю в спілкуванні і досить часто змінюють прихильності. Суб'єкти спілкування з сильною, неврівноваженою нервовою системою в професійному спілкуванні відрізняються повною віддачею сил, захопленістю, які, проте супроводжуються їх запальністю, нетерплячістю, нестриманістю. Особи із сильною, врівноваженою, інертною нервовою системою повільно, важко звикають до нових людей, не схильні до зміни свого оточення, в професійному спілкуванні відрізняються терплячістю, витримкою і вмінням контролювати себе. Люди зі слабкою нервовою системою важко переносять тривалі або стресові комунікативні ситуації (публічні виступи, конфлікти тощо), але добре орієнтуються у світі людських стосунків та почуттів [5].

Отже, означені психологічні особливості суб'єктів професійного спілкування повинні враховуватися при визначенні фахівців в сфері освіти специфічних завдань професійної діяльності: щільності спілкування з колегами, напруженості спілкування з відвідувачами тощо.

Таким чином, культура професійного спілкування являє собою цілісну, сутнісну інтегральну характеристику особистості фахівця, яка є умовою ефективного професійного спілкування й одним із завдань професійного самовдосконалення.

Література

1. Барановська Л.В. Психологія ділового спілкування : навч. посібник / Л.В. Барановська, Н.В. Глушаниця. К. : НАУ, 2016. 248 с.

2. Максименко С.Д. Поняття особистості у психології. Психологія і особистість. 2016. № 1. С. 11-17

3. Улунова Г.Є. Розвиток культури професійного спілкування в процесі безперервної освіти державних службовців. Розвиток психологічної культури особистості в процесі безперервної освіти: монографія / кол. авт.; за ред. С.Б. Кузікової, Г.Є. Улунової. Суми: Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2018. С. 181-204.

4. Улунова Г.Є. Професійна культура як культура макросистеми, мікросистеми та особистості. Професійна культура: сутність, фахові особливості, розвиток : колективна монографія / кол. авт.; відп. ред. Г.Є. Улунова. Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2016. С. 8-21.

5. Сайт ОСВІТА.ИЛ Ділове спілкування: соціально-психологічний аспект

References

1. Baranovska L.V. (2016). Psykholohiia dilovoho spilkuvannia [Psychology of Business Communication]. Kyiv: NAU [in Ukrainian].

2. Maksymenko S.D. (2016). Ponyattia osobystosti u psykholohii [The concept of personality in psychology]. Psykholohiia i osobystist, 1, 11-17 [in Ukrainian].

3. Ulunova H.Ye. (2018). Rozvytok kultury profesiinoho spilkuvannia v protsesi bezperervnoi osvity derzhavnykh sluzhbovtsiv [Development a professional's culture of communication in the process of continuous education of civil servants]. Rozvytok psykholohichnoi kultury osobystosti v protsesi bezperervnoi osvity. Sumy: Vyd-vo SumDPU imeni A.S. Makarenka [in Ukrainian].

4. Ulunova H.Ye. (2016). Profesiina kultura yak kultura makrosystemy, mikrosystemy ta osobystosti [Professional culture as a culture of macrosystem, microsystem and personality]. Profesiina kultura: sutnist, fakhovi osoblyvosti, rozvytok. Sumy : SumDPU imeni A. S. Makarenka [in Ukrainian].

5. Sait OSVITA. UA Dilove spilkuvannia: sotsialno-psykholohichnyi aspekt [Business communication: social and psychological aspect]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru