Соціально-психологічна постковідна реабілітація в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України

Соціально-психологічна постковідна реабілітація в умовах війни

Мороз Руслана Анатоліївна, кандидат психологічних

наук, старша наукова співробітниця

Сосновенко Наталія Василівна, наукова співробітниця

Анотація

Соціально-психологічна постковідна реабілітація набула актуальності в усьому світі, зокрема й на території України, в період карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Такий вид реабілітації спрямований на зосередження уваги фахівців до проблеми психічних порушень у пацієнтів, які перенесли COVID-19, та застосування заходів щодо їх раннього виявлення, соціально-психологічного супроводу та терапевтичної корекції. Разом із вивченням теоретичних положень щодо визначення поняття «постковідного синдрому» (ПКС) та місця психічних розладів у цьому мультисистемному симптомокомплексі, нами здійснено аналіз зарубіжного досвіду проблеми соціально-психологічної постковідної реабілітації та шляхів подолання відповідних симптомів означеної недуги.

Особливої гостроти проблема організації процесу соціально-психологічної постковідної реабілітації набуває в умовах війни в Україні, яка виступила додатковим чинником стресу, емоційного вигорання і соціальної ізоляції для осіб різного віку і суспільного стану.

Дослідження здійснюється за грантової підтримки Національного фонду досліджень України в рамках проєкту «Постковідна соціально-психологічна реабілітація учасників освітнього процесу в діяльності працівників психологічної служби» (реєстраційний номер 2021.01/0198).

Автор статті розкриває особливості соціально-психологічної постковідної реабілітації і, з опертям на зарубіжний досвід, пропонує інноваційні шляхи запобігання психічних порушень у пацієнтів з тяжким перебігом коронавірусної інфекції: інтелектуальна оцінка ситуації, відтерміновування емоційної реакції, «крок назад», повноцінний відпочинок, мистецтво раціоналізації, психологічне відсторонення, створення фізичної дистанції.

Ключові слова: постковідна реабілітація, постковідний синдром працівник психологічної служби, соціальна ізоляція, когнітивно-поведінкова терапія, позитивна психологія.

Moroz Ruslana Anatoliivna Candidate of psychology of Sciences, senior researcher, Ukrainian Scientific and Methodological Center of the National Academy of Sciences of Ukraine

Sosnovenko Natalia Vasylivna research associate of UNMC of practical psychology and social work, National Academy of Sciences of Ukraine

Social and psychological post-vii rehabilitation in the conditions of war

Abstract

Socio-psychological post-covid rehabilitation has become relevant all over the world, in particular on the territory of Ukraine, during the period of quarantine introduced to prevent the spread of the coronavirus disease (COVID-19). This type of rehabilitation is aimed at focusing the attention of specialists on the problem of mental disorders in patients who have suffered from COVID-19, and taking measures for their early detection, socio-psychological support and therapeutic correction.

Together with the study of theoretical provisions regarding the definition of the concept of «post-conviction syndrome» (PCS) and the place of mental disorders in this multisystem symptom complex, we analyzed the foreign experience of the problem of social-psychological post-conviction rehabilitation and ways to overcome the relevant symptoms of the specified illness.

The problem of organizing the process of socio-psychological post-covid rehabilitation becomes particularly acute in the conditions of the war in Ukraine, which acted as an additional factor of stress, emotional burnout and social isolation for people of different ages and social status.

The research is carried out with the grant support of the National Research Fund of Ukraine within the framework of the project «Post-conviction social and psychological rehabilitation of participants in the educational process in the activities of psychological service workers» (registration number 2021.01/0198).

The author of the article reveals the features of social and psychological post- covid rehabilitation and, based on foreign experience, offers innovative ways to prevent mental disorders in patients with a severe course of coronavirus infection.

The author of the article reveals the features of social and psychological post- covid rehabilitation and, based on foreign experience, offers innovative ways to prevent mental disorders in patients with a severe course of coronavirus infection: intellectual assessment of the situation, delaying the emotional reaction, «step back», full rest, the art of rationalization, psychological detachment, creation of physical distance.

Keywords: post-covid rehabilitation, post-covid syndrome, psychological service worker, social isolation, cognitive-behavioral therapy, positive psychology.

Вступ

Постановка проблеми. За даними вітчизняних і зарубіжних досліджень, до найчастіших психічних порушень ПКС належать астенія (17-72%), когнітивні порушення (12-55%), тривога (10-48 %), депресія (7-43 %), безсоння (26-40 %) та стресові розлади (6-31 %), які часто поєднуються між собою і утворюють особливий клінічний астеноневротичний синдром, що супроводжується депресією та когнітивною дисфункцією. Цей психопатологічний симптомокомплекс при COVID-19 зустрічається вдвічі частіше, ніж при інших гострих респіраторних вірусних інфекціях, і виявляється майже у третини всіх хворих та у двох третин пацієнтів з тяжким перебігом коронавірусної інфекції та госпіталізацією [8].

Незважаючи на відсутність чіткого розуміння патогенезу, факторів ризику, прогнозу та наслідків психічних порушень у рамках ПКС, цей феномен слід розцінювати як ускладнення перебігу COVID-19, одночасно пов'язане з безпосереднім вірусним ураженням центральної нервової системи, опосередкованим негативним впливом, спричиненим системними порушеннями (насамперед серцево-судинними і дихальними), та психосоціальними стресовими факторами. Враховуючи те, що більшість психічних порушень, такі як астенія і когнітивна дисфункція, що часто супроводжуються неврологічною симптоматикою, тісно злиті з нею і вказують на ураження центральної нервової системи загалом, пропонується позначити цей своєрідний психоневрологічний ПКС як «мозковий довгий КОВІД» («Brain Long COVID»). Саме тому, первинна медична мережа та психоневрологічні установи мають бути готові до виявлення таких пацієнтів та надання їм адекватної допомоги. Для нашого дослідження інтерес представляє соціально-психологічна постковідна реабілітація і пошук інноваційних шляхів запобігання психічних порушень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі постковідної реабілітації в різних сферах життєдіяльності присвячено низку сучасних досліджень. Під керівництвом В. Панка співробітники Українського науково- методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України тривалий час здійснюють соціально-педагогічну підтримку учасників освітнього процесу в умовах пандемії COVID-19, розробляють програми реабілітації, здійснюють соціально-психологічний супровід. Так, А. Огер, В. Тутов вивчають вплив карантинного режиму на освітянську сферу в Україні. Забезпеченню конституційних прав і свобод людини в інформаційній сфері в умовах карантину приурочені дослідження Ю. Водько, І. Долматова, Ю. Ковтко, С. Ланкіна. На впливі карантинного періоду на соціальні мережі та ЗМІ акцентують увагу О. Головатюк, В. Дудка, В. Калиновська, М. Нагорний та ін. Кіберзлочинність в умовах пандемії COVID-19 розглянули Н. Соболь, К. Шведа, І. Шпак.

На прикладах окремих фокус-груп у реабілітаційних центрах США проведено і описано дослідження Jasin Wong, Deborah Crown, Robert Trierweiler. Впливу пандемії на психіку присвячені наукові розвідки італійських учених: Antonio Lasalvia, Luca Bodini, Francesca Gomez, Chiara Bonetto. Дихотомію стійкість і вразливість, як ознаки психічного здоров'я, досліджують іранські науковці Mohammad Ali Besharata та Parvaneh Haddadia. Копінг-стратегії в аспекті розвитку резильєнтності особистості висвітлюються в працях індійського лікаря Sajni Devi. Вчені зі Словенії Katja Kosir, Spela Dugonik, Adelisa Huskic, Jure Greener, Zala Kokol and Ziva Krajnc здійснили дослідження предикторів робочого стресу вчителів і шкільних консультантів у перехідний період онлайн-навчання в школах під час пандемії COVID-19.

Мета статті - розкрити особливості соціально-психологічної постковідної реабілітації і, з опертям на зарубіжний досвід, запропонувати інноваційні шляхи запобігання психічних порушень у пацієнтів з тяжким перебігом коронавірусної інфекції.

Виклад основного матеріалу

соціальний психологічний постковідна реабілітація

У міру накопичення клінічного досвіду боротьби з пандемією нової коронавірусної інфекції COVID-19, оголошеною Всесвітньою Організацією Охорони здоров'я (ВООЗ) у березні 2020 р. [5], з'являється все більше даних про те, що нова коронавірусна інфекція частіше, ніж інші вірусні респіраторні захворювання, вражає центральну нервову систему (ЦНС). Разом з тим, накопичується все більше фактів, які свідчать, що психоневрологічні порушення не закінчуються з розв'язанням гострої симптоматики захворювання, позаяк можуть продовжуватися в період реконвалесценції і навіть набувати хронічного перебігу з неясним, пролонгованим у часі прогнозом.

Емпірично доведено, що коронавірусна інфекція, викликана новим вірусом SARS-CoV-2, впливає негативно не тільки на дихальну, серцево-судинну та імунну системи, а й на нервову систему, утворюючи мультисистемний синдром, який останнім часом дослідники визначають терміном «Постковідний синдром» (ПКС) «post-COVID-19 syndrome» [5]. Відтак, незважаючи на те, що ПКС нещодавно отримав самостійну діагностичну рубрику у Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКБ-10) під назвою «post-COVID-19 condition» (шифр U09.9), проте єдиного підходу до чіткого визначення ПКС у світі ще й досі не існує.

Логіка дослідження вимагає екстраполяції до зарубіжного досвіду. Так, серед останніх визначень Британського національного інституту здоров'я та найкращого надання допомоги (NICE) пропонує період у 4 тижні від початку захворювання розглядати як поточні симптоми гострого періоду, від 4 до 12 тижнів - як симптоматичний COVID-19, що ще триває, а ПКС визначає як симптоми, що розвиваються під час або після гострої фази, але не пов'язані прямо з вірусною інфекцією, котра продовжує тривати, тобто є результатом іншого діагнозу, і триває понад 12 тижнів [7]. Зауважимо, що вираженість ПКС може значною мірою змінюватися, та перебіг захворювання в більшості випадків набуває нападоподібного або «хвилеподібного» характеру з періодичними загостреннями та ремісіями симптоматики. Це підтверджують практично всі пацієнти, а також наш власний довід перенесеної хвороби.

Перш ніж шукати шляхи соціально-психологічної постковідної реабілітації, варто визначити психологічні стани клієнтів, з якими доведеться мати справу. Для діагностики психологічних станів постраждалих доцільним є використання методик на дослідження тривожності: «Оцінка тривожності за тестом Філліпса», тест Д. Спілберга-Ханіна, методика Тейлора, тест тривожності (Р. Теммл, М. Дорки, В. Амен). З приводу тривоги і тривожності в умовах пандемії С. Дорофей звертає увагу на психологічний аспект карантинних заходів, пов'язаних із коронавірусом. Дослідниця вважає, що через нагнітання ззовні, психіка «заражена» тривогою, що супроводжується переживаннями негативної модальності, а це перешкоджає безпеці і гармонійному розвитку особистості. Вчена висловила припущення, «якщо із цим нічого не робити, то через деякий час тривога почне проявлятися в різних формах: розладі сну, харчування, появі незвичайних страхів, патологічній прив'язаності до батьків (якщо мова йде про дітей і підлітків), погіршенні поведінки» [1, с. 57].

Зацікавлення психологів проблемою тривожності пов'язане з тим, що це негативний емоційний стан, який є серйозним ризик-фактором для розвитку багатьох психосоматичних відхилень. «Тривожність - це стан доцільного підготовчого підвищення уваги, сенсорної та моторної напруги в ситуаціях можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх» [2, с. 58]. За З. Фрейдом, «тривога є функцією «Ego», і призначення її полягає у тому, щоб попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути. Таким чином, тривога дає можливість особистості реагувати на загрозливу ситуацію адаптивним способом. Іноді тривожність досягає таких масштабів, що людина мимоволі сама заподіює собі біль: гризе нігті, вириває волосся, дряпає руки, обличчя, зазнає несподіваних ударів і падіння. Ми переконані, що тривожність виступає і як першопричина, і як супутній стан, і як результат протікання гострого періоду COVID-19.

Наша стаття присвячена ефективним шляхам запобігання психічних порушень у пацієнтів з тяжким перебігом коронавірусної інфекції. Однак, на мультисистемний синдром, яким дослідники називають ПКС, наклався раптовий чинник травматизації - війна, з усіма супутніми наслідками: вибухи, страшні реалії, смерть численної кількості людей, втрата домівок, вимушена міграція, втрата роботи. Це серйозний додатковий стрес-фактор, що нашарувався на постковідні симптоми появою страхів, фрустрацією, безсонням, панічними атаками, неврозом нав'язливих станів, депресією. У таких умовах стало ще важче відчувати радість життя, шукати способи емоційної розрядки, оптимістично і позитивно мислити.

За аналогією з емоційним вигоранням відбувається емоційне постковідне виснаження. Як відомо, емоції людини визначаються гормональною системою, яка не має змоги натискати кнопку «стоп», зупиняючи роботу гіпофізу. Затиснені у м'язах емоції провокують перенапруження, яке призводить до хвороби. Для того, щоб зрозуміти, чому і з якою метою виникають симптоми емоційного знесилення, можна уявити собі дім, у якому одночасно працюють усі можливі електронні прилади: комп'ютер, телевізор, кондиціонер, фен, пилосос, горить світло в усіх кімнатах тощо. Рано чи пізно настане момент, коли напруження досягає максимально можливого рівня, спрацьовує система захисту - вилітають пробки. Все зупиняється, настає тиша і темрява. Такий стан знайомий усім, хто переніс коронавірусну хворобу. У бесіді з такими клієнтами найчастіше повторюється стан абулії, і питання самому собі: «Що зі мною?».

Враховуючи симптоми, що додалися, вважаємо за потрібне здійснювати комплексну діагностику, яка, окрім виявлення тривожності, допомагає визначати депресію та стресостійкість і загальний стан здоров'я. Таким емпіричним інструментарієм виступають: шкала стійкості Коннора-Девідсона (CD-RISC), інвентаризація психічного здоров'я (MHI), інвентаризація депресії Бека (BDI), інвентаризація тривоги Бека (BAI) і анкета загального стану здоров'я (GHQ). Стійкість традиційно була позитивно пов'язана з психологічним благополуччям та негативно пов'язана з психологічним дистресом, депресією та тривогою. Отже, на психологічне здоров'я і на індекси вразливості впливають різні рівні стійкості через самооцінку, особисту компетентність і наполегливість, толерантність до негативного впливу, контроль і духовність.

Що стосується дитячих психоемоційних станів, то слід зазначити, що страхи негативно позначаються на пізнавальному й емоційному розвитку дитини, викликають проблеми зі сном та інші психосоматичні порушення; зумовлюють труднощі у спілкуванні з однолітками, погіршення успішності та перешкоджають гармонійному розвитку особистості дитини.

Арабські дослідники переконані, що діти є однією з груп, яка найбільше страждає від таких руйнівних подій, як пандемія, війна, вимушена міграція та стихійне лихо. Вважається, що порівняно з іншими віковими групами, діти зазнають більшого негативного психологічного впливу через труднощі в усвідомленні всього сенсу подій. Про досвід проживання COVID-19 і відсутність навичок самовираження. Цанг, Скаддс і Чан заявили, що діти в сім'ях, де була пережита пандемія, демонструють надмірну плаксиву поведінку, вередливість, проблеми зі сном і почуття збентеження через масу різноманітних страхів.

Українська дослідниця Т. Гузанова виокремила вісім основних чинників, які впливають на зміцнення шкільних страхів у дітей, які навчаються в школі:

- глибока тривожність у школі, що виражена в сильному емоційному напруженні, пов'язаному з різними формами входу дитини в нову ситуацію розвитку;

- переживання деструктивного стресу, переважно, щодо соціальних контактів з однолітками;

- фрустрація потреби в досягненні успіху, що блокує розвиток домагань на успіх і досягнення високих результатів;

- страх самовираження - емоційна тривога, пов'язана зі складнощами саморозкриття, демонстрації своїх можливостей;

- страх ситуації перевірки знань - переживання тривоги в ситуації контролю (особливо публічного) знань, досягнень, потенціалу;

- страх не відповідати очікуванням оточення - тривога щодо оцінки з боку значущих інших, щодо своїх результатів, учинків, ідей; через острах можливості негативних оцінок;

- низька фізіологічна опірність стресам, що прискорює імовірність негативного реагування на тривожні чинники середовища;

- проблеми і страхи у взаємовідносинах з учителями - негативне емоційне тло відносин із дорослими у школі, що знижує мотивацію й успішність навчання [1, с. 141]. До означених аспектів додаються постковідні симптоми, а також страхи дітей відносно сирен, вибухів, розлуки з батьками або й втратою татусів на війні.

Так, С. Дорофей зазначає, що «у віці від п'яти до десяти років у дітей з'являються страх утрати батьків і екзистенційні страхи: страх війни, нападів, катастроф, пошкоджень, заражень і т. д. Але це показник нормального розвитку дитини, бо по суті, це - прояв страху смерті, страху «не бути»» [2, с. 60].

До супутніх методів, які можуть бути використані практичним психологом, відносимо методики оцінки емоційних станів дітей (САН), рівня їхнього загального психологічного благополуччя (Ріфф) та більш унікальні шкали оцінки тривоги, депресії - для надання індивідуальної допомоги. Наступна група методик - це методи оцінювання соціометричної структури групи дітей, їхніх соціометричних статусів, референтометрії, аналіз особливостей комунікації, які можуть доповнити картину і підтвердити склад груп ризику, розробити індивідуальні корекційні програми і дібрати методи роботи з групою/класом. Для автономної роботи можуть використовуватися опитувальники емоційного інтелекту (МЕІ, Холл), емпатії (Бойко, Юсупова), саморегуляції (шкали ДІАСАМ, Зверькова-Едмана, Ульєнкова, Моросанової), визначення типів реагування в конфлікті (Томаса, Розенцвейга), копінг- стратегій і механізмів (Норман та Хайм) та інші відомі методики, які розширюють професійний арсенал психолога [3].

Отже, ми детально вивчили проблему діагностики психологічного стану особистості, звернули увагу на досвід вітчизняних і зарубіжних психологів щодо вимірювання рівня небезпеки і загроз, довели, що агресія, тривожність і страхи - є прямими ознаками загрози ментальному здоров'ю, розглянули причини і характеристики «постковідного синдрому» (ПКС) в поєднанні зі стресами, зумовленими війною, як небезпечних явищ.

У контексті соціально-психологічної постковідної реабілітації ефективні копінг-стратегії пропонує індійський лікар Sajni Devi. Так, задля розвитку резильєнтності дієвими є подолання симптомів, орієнтоване на проблему (пошук альтернативи, самозбереження), пошук соціальної підтримки, уникнення дезінформації, пліток і чуток через сприймання реальної у часі інформації, позитивна оцінка ситуації, зміцнення почуття альтруїзму, цілеспрямованість, тобто пошук сили через відчуття мети, соціальна свідомість, прояв співчуття до себе та інших. Отже, як резюмує Sajni Devi, щоб впоратися зі стресом, позбутися емоційного удару, стати емоційно стійким, важливо залишатися активним, бути на зв'язку. Гарним способом соціально-психологічної постковідної реабілітації є розвантаження, відпочинок, релаксація, саморегуляція, перебування на природі, море, контакти із тваринами і медитація [8].

Словенські дослідники переконані, що самоефективність є одним із ключових предикаторів робочого стресу вчителів, оскільки стрес негативним чином позначився на самоактуалізації, мотивації та готовності до оперативного переходу на дистанційне навчання учителів [9]. Самоефективність зарубіжні практики пов'язують із саморегуляцією, що дозволяє взяти усвідомлену паузу між імпульсом та майбутньою дією і знизити рівень тиску, стресу і паніки. Зокрема науковці визначають важливу роль підтримки вчителів супервізорами. Для цього в Словенії створено Програми підготовки вчителів, які формують їхні компетенції з ІКТ та через обмін передовими практиками та позитивним досвідом онлайн-освіти у своїй роботі одночасно покращується їхнє ставлення до ІКТ, що в подальшому може стати ефективним способом підготовки вчителів до онлайн-навчання таким чином, щоб зменшити їхній робочий стрес, посилити відчуття організаційної підтримки. Крім того, здійснюється навчання керівників шкіл, акцентується увага на важливості надання їм як інструментальної, так і емоційної підтримки [6].

Досвідом подолання «постковідного синдрому» засобами позитивної психології ділиться Tsz Lun (Alan) Chu. Він розглядає позитивну психологію як дослідження благополуччя, що включає п'ять основних елементів: позитивні емоції, залучення, стосунки, значення та досягнення. Позитивне мислення для дослідника є джерелом енергії та натхнення. Таким чином, фокус уваги зарубіжних дослідників зосереджено на стійкості, як розвитку здатності підтримувати розвиток в умовах очікуваних і несподіваних змін. Стійкість науковці розглядають як наполегливість, адаптивність і здатність до трансформації в умовах подолання постковідного синдрому.

Нам імпонує досвід італійських реабілітаційних центрів, у яких пацієнти можуть вільно приходити та виходити протягом дня, оскільки такі заклади є відкритими до зовнішнього світу, щоб сприяти повній соціальній інтеграції та особистісному відновленню. Свіже повітря, спілкування з рідними, близькими і коханими людьми італійські фахівці вважають найкращими ліками [7]. Італійські реабілітологи практикують ретріти під відкритим небом, де відбувається обговорення проблем і дискусії, неформальні заходи, що є життєво важливим джерелом емоційної та духовної підтримки на шляху до відновлення.

Зважаючи на основні скарги, з якими звертаються пацієнти, це: порушення сну; роздратування; підвищена тривожність та збудливість; вегетативні прояви: тахікардія, запаморочення, тремор, переживання неконтрольованого страху та паніки; постійне почуття втоми; зниження пам'яті та розсіяність уваги. Як методи психологічного впливу зарубіжні психологи і реабілітологи проводять психологічне консультування з використанням елементів когнітивної психотерапії (групове та індивідуальне консультування); метод психологічної саморегуляції (БОС-терапія); когнітивні тренування.

Психологічна реабілітація методом БОС-тренінгу реалізується за допомогою програмно-апаратного комплексу «Biofeedback 2000 x-pert» (CPS, SCHUHFRIED, Austria) [3]. Це метод біоуправління з використанням зорового біологічного зворотного зв'язку, основний зміст якого, регуляція (контроль) психофізіологічних параметрів, що виконується у процесі ігрової діяльності.

У цьому випадку регулюється пульс пацієнта, який реєструється за допомогою пульсометрії. Заняття проводяться індивідуально під контролем психолога, тривалістю 20-25 хв., щонайменше 10 сеансів за період реабілітації. Критерії припинення сеансу: погіршення самопочуття та відчуття втоми пацієнта.

Когнітивні тренування проводяться також в індивідуальному режимі, щонайменше 8 занять тривалістю 30 хвилин. Використовуються методики, за допомогою яких можна тренувати пам'ять та увагу пацієнтів: «анаграми», «переплутані лінії», «Запам'ятовування 10 слів», «Запам'ятовування зорових образів», «Зашумлені картинки», «Таблиця Шульте», «Пазли».

Контент-аналіз зарубіжного досвіду соціально-психологічної постковідної реабілітації дозволив нам зробити висновки, що комплекс психологічних заходів відновлення має охоплювати особистісну, емоційну та когнітивну сфери пацієнтів, які перенесли COVID-19, є важливою складовою реабілітаційного процесу та дозволяє найбільш ефективно справлятися із наслідками захворювання. Аналітична робота дозволила нам створити низку рекомендацій, які можуть стати у пригоді практичним психологам, які допомагають клієнтам подолати наслідки ПКС: планувати; уникати багатозадачності та зволікань; влаштовувати собі перерви; починати свій день раніше за інших; розставляти пріоритети; делегувати завдання; асоціювати себе з людьми, які позитивно мислять; ходити і сидіти з рівною спиною; займатися будь-якою фізичною активністю; давати собі право на помилку, шукати у всьому світлу сторону.

У ході здійснення соціально-психологічної постковідної реабілітації необхідні активні дії щодо ліквідації джерела стресу з метою найменших психічних і фізичних втрат організму:

- зменшення сили впливу стресу;

- ліквідація повторення стресової ситуації;

- перерозподіл тимчасового фактору.

Висновки

З'ясовано, що в ситуації пандемії фізичне і ментальне здоров'я людей стає мішенню для багатьох факторів: фізичне нездужання, соціальна ізоляція, матеріальні обмеження, що в сукупності є об'єктивним чинником, який справляє негативний вплив на основні сфери життєдіяльності людини. Поряд з цим, мають місце і суб'єктивні фактори: підвищений рівень депресії, почуття страху, розчарування та розпачу, очікування загроз, самотності, відчуження, які також значною мірою впливають на психоемоційну та особистісну сфери людини.

З огляду на зарубіжний досвід, найкращими способами здійснювати рефреймінг постковідного стану є: інтелектуальна оцінка ситуації, відтерміновування емоційної реакції, «крок назад», повноцінний відпочинок, мистецтво раціоналізації, психологічне відсторонення, створення фізичної дистанції. Подальші наші наукові розвідки вбачаємо у розробці соціально- психологічного супроводу постковідної реабілітації дітей молодшого шкільного віку.

Література