Соціально-психологічна практика у системі медичного супроводу осіб з порушеннями психічного здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічна практика у системі медичного супроводу осіб з порушеннями психічного здоров'я

Литвинчук Леся Михайлівна доктор психологічних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри авіаційної психології, Національний авіаційний університет

Анотація

Глобальний характер поширення епідемії психосоціальних та психічних розладів визнано експертами Всесвітньої організації охорони здоров'я з охорони психічного здоров'я. проблемою, яка становить одну з найважливіших загроз здоров'ю та благополуччю жителів Європейського регіону. Загальносвітові тенденції позначилися і психічному здоров'ї українців, стан якого посилила несприятлива соціально-економічна ситуація в країні на сьогоднішній час. Посилення соціальної незахищеності, збільшення безробіття, зростання внутрішньої та зовнішньої міграції стали основними причинами підвищення рівня захворюваності на психічні розлади населення країни. Приблизно 6-7 років життя українців відбирають невирішені і остаточно незрозумілі проблеми психічного здоров'я у зв'язку з високою поширеністю (40%) не діагностованих психічних розладів.

Психічний розлад, який іноді називають душевною хворобою, є сукупністю психологічних або поведінкових симптомів, які впливають на одну або кілька сфер життя та завдають незручності людині, яка відчуває ці симптоми. Психічні розлади не завжди розпізнаються спеціалістами та часто стають об'єктом недоцільного втручання з несприятливими наслідками. Це пов'язано з тим, що на початку свого розвитку психічні розлади проявляються симптомами, які спеціаліст може прийняти за ознаки пов'язані зі складністю адаптації, індивідуально - особистісними особливостями, дивною поведінкою, конфліктністю та інші. Наслідки надання “психологічної допомоги” в таких випадках можуть виявитися плачевними.

У структурі психічної захворюваності наймасовішими недугами стали депресії, фобії та залежності. В даний час депресіям схильні 15% населення планети, а до 2020 вони зайняли друге місце в рейтингу основних небезпек для здоров'я населення. Внаслідок захворювання, обумовлені важкою фізичною роботою, відступили на задній план. Тож, ефективне управління громадським здоров'ям у нових соціальних умовах вимагає врахування різноманітної інформації, що базується на оцінках безпосередніх учасників лікувально-діагностичного процесу: медичних працівників та пацієнтів. Остання обставина обумовлює необхідність вивчення соціальних, етичних та культурних проблем, пов'язаних із визначенням соціальної етіології психічних хвороб. Їх медико-соціологічний аналіз дозволяє не тільки зрозуміти, яким чином соціальний контекст впливає на перебіг хвороби, а й оптимізувати соціологію групової психіатрії.

Ключові слова: психіатрія, медичний супровід, порушення, психічне здоров'я, психічний розлад, адаптація.

Abstract

Social-psychological practice in the system of medical support for persons with mental health disorders

Lytvynchuk Lesia Mykhaylivna Doctor of Psychological Sciences, Senior Researcher, Professor of the Aviation psychology Department, National Aviation University

The global nature of the epidemic of psychosocial and mental disorders has been recognized by the World Health Organization's mental health experts. a problem that constitutes one of the most important threats to the health and well-being of the inhabitants of the European region. Global trends have also affected the mental health of Ukrainians, the condition of which has been exacerbated by the unfavorable socio-economic situation in the country today. The strengthening of social insecurity, the increase in unemployment, the growth of internal and external migration have become the main reasons for the increase in the incidence of mental disorders in the country's population. Approximately 6 -7 years of the life of Ukrainians are taken up by unresolved and ultimately unclear mental health problems due to the high prevalence (40%) of undiagnosed mental disorders.

A mental disorder, sometimes called a mental illness, is a collection of psychological or behavioral symptoms that affect one or more areas of life and cause discomfort to the person experiencing those symptoms. Mental disorders are not always recognized by specialists and often become the object of inappropriate intervention with adverse consequences. This is due to the fact that at the beginning of their development, mental disorders are manifested by symptoms that a specialist can take for signs related to the complexity of adaptation, individual-personal characteristics, strange behavior, conflict, and others.

The consequences of providing "psychological help" in such cases can be deplorable. In the structure of mental illness, depression, phobias and addictions became the most widespread ailments. Currently, 15% of the world's population is prone to depression, and by 2020, they will take second place in the ranking of the main threats to the health of the population. As a result, diseases caused by hard physical work receded into the background. Therefore, effective management of public health in new social conditions requires taking into account various information based on the evaluations of direct participants in the medical and diagnostic process: medical workers and patients. The last circumstance necessitates the study of social, ethical and cultural problems related to the definition of the social etiology of mental illnesses. Their medico-sociological analysis allows not only to understand how the social context affects the course of the disease, but also to optimize the sociology of group psychiatry.

Keywords: psychiatry, medical support, impairment, mental health, mental disorder, adaptation.

психічний здоров'я фрустрація дихальний

Постановка проблеми

Сучасна українська система охорони психічного здоров'я в цілому успадкувала організаційну структуру, а також стратегії та практики радянської системи - з усіма її перевагами та недоліками. Ця система не зазнала істотних структурних змін після набуття Україною незалежності. Вона залишається переважно сфокусованою на біомедичних підходах, які реалізуються в основному в стаціонарних відділеннях психіатричних та наркологічних закладів охорони здоров'я. Зазначене зумовлює високий рівень інституціалізації і відповідно - сегрегації та стигматизації осіб, що мають психічні розлади. До осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями, які перебувають у конфлікті із законом, переважно застосовується система покарання, а не реабілітації та ресоціалізації.

Недостатня увага приділяється профілактиці, психосоціальним методам, організації охорони психічного здоров'я на рівні первинної медичної допомоги, наданні психотерапевтичної допомоги, реабілітаційним заходам, а також службам охорони психічного здоров'я, які функціонують у територіальних громадах, недостатньо розвинуті амбулаторне раннє втручання на рівні територіальних громад та практика домашнього супроводу.

В умовах інтенсивного розвитку сучасної психіатрії у нашій країні істотно зростає значимість соціалізуючих практик у підтримці та відновленні психічного здоров'я, успішна реалізація яких потребує їх високої соціальної та медичної активності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Наукові напрями вивчення соціальних практик охорони здоров'я носять міжгалузевий характер та розкриті у працях науковців практиків (С.А. Єфименко, H.H. І.В. Фірсова, В.В. Делар, А.Д. Доніка, Є.В. Приз) та емпіричними (Н.С. Алпатова, Н.H. Богачанська, М.О. Гребенюк, Т.Г. Єфремова, С.А. Катаніді, A.B. Карпович, І.Є. Рева, О.В. Фурсік) дослідженнями у соціально прикладних та медичних науках.

Результати аналізу методологічних підстав для вивчення феномену соціальної практики свідчать про глибоку теоретичну розробленості проблеми та наявності добре сформованого термінологічного апарату (І.В. Глушко, Н.Л. Антонова, A.L Кравченко, Т.І. Заславська, Ю.В. Громико). Загальновизнаним є наукове уявлення про соціальну практику як сукупність дій індивідів, людських спільнот та організацій, спрямованих на забезпечення сталого функціонування соціальних інститутів і суспільства в цілому (М. Вебер, Т. Парсонс, П. Бурдьє, Еге. Гидденс, А. Мслоу, 3. Фрейд, Е. Еріксон, Ж. Піаже, Л. Колберг, Ч. X. Кулі, Дж. Г. Мід, Р. Мертон) [ 3 ].

Вивчення системи охорони здоров'я як соціального інституту представленого цілою низкою соціальних практик, набуло свого розвитку лише в середині XX ст. Дана проблема набула актіальностіу сфері медико - соціологічних досліджень лише наприкінці XX - на початку XXI. Століття в Україні.

У результаті комплексного вивчення форм та методів соціальних практик охорони здоров'я з позицій широкого соціального контексту дана проблема сьогодні перебуває на початковому етапі становлення власних наукових традицій та розвитку.

Дослідженню різних аспектів умов та порядку медичного супроводу пацієнтів психіатричних установ присвячено численні роботи вчених, метою яких є підвищення ефективності реабілітаційних заходів, що проводяться в психіатрії. У процесі розгляд даного феномену велика наукова та практична увага приділяється біологічним, психологічним та соціальним факторам, які впливають формування психічного здоров'я [4, 5].

Низка досліджень авторів присвячено вивченню медико-соціальних проблем психічного здоров'я та реабілітації в психіатрії. До них належать роботи М.Є. Бурно, Б.Д. Корвасарського, Е.Г. Ейдеміллера, Ю.А. Олександровського, Є.Б. Любова, Т.Б. Дмитрієвої, А.П. Коцюбинського, О.Д. Красіка, A.A. Безсонової, A.C. Іговського [3, 7, 8].

Мета статті - дослідження феномену соціально-психологічної практика у системі медичного супроводу осіб з порушеннями психічного здоров'я.

Виклад основного матеріалу

На підставі отриманих даних психічно хворих та здорових осіб експліковано параметричні характеристики психічно хворих та значимість впливу статусу сім'ї та спадкового статусу на формування психічного здоров'я особистості. Психічні, неврологічні розлади та розлади, пов'язані зі вживанням психоактивних речовин, надзвичайно поширені та формують великий тягар захворювань та непрацездатності в усьому світі. Усе ще існує велика прогалина між нагально потрібними та наявними потенціалом і ресурсами систем охорони здоров'я для зниження цього тягаря. Майже кожна десята людина має психічний розлад, але лише 1 % працівників систем охорони здоров'я у всьому світі надає послуги з охорони психічного здоров'я. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), психічне здоров'я - це стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати свій власний потенціал, впоратися із життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. Станом на 1 січня 2017 р. 1673328 жителів України перебували на обліку у зв'язку з розладами психіки та поведінки, в тому числі 694928 - внаслідок розладів, пов'язаних із вживанням алкоголю та наркотиків (або 3,9 відсотка населення). Показники інвалідності внаслідок психічних розладів та показники смертності від навмисного самоушкодження віддзеркалюють недостатню ефективність реабілітаційних заходів у сфері охорони психічного здоров'я.

Люди з раніше існуючими психічними розладами, які залежать від державних закладів охорони психічного здоров'я та соціальних служб підтримки, стикаються з додатковим ризиком залишитися без догляду через переїзд медичних та соціальних працівників.

Рис. 1. Піраміда надання допомоги у сері психічного здоров'я особистості.

Більше, окрім триваючого стресового середовища та травматичних подій, із якими стикається загальне населення, повідомлялося про дефіцит психотропних препаратів, що може призвести до підвищеного ризику рецидиву у людей із хронічними психічними розладами. Особливо вразливі ті, хто живе в закладах тривалого перебування. Деякі з таких закладів були пошкоджені або зруйновані обстрілами, і людям, які там проживали, довелося переїхати до інших установ всередині країни чи за її межами.

Міністерством охорони здоров'я Україниі за підтримки ВООЗ було виявлено, що деякі з них стикаються з критичною нестачею чистої води, їжі та лікарських засобів, а також персоналу. Національна статистика свідчить про те, що станом на травень 2022 року в Україні майже 44 000 дорослих і дітей проживали в інтернатах (закладах тривалого перебування) і майже 12 500 осіб отримували стаціонарні послуги в психіатричних лікарнях .

До війни показник поширеності більшості психічних розладів в Україні був аналогічним середньому показнику по регіону Східної Європи, за винятком великого депресивного розладу (поширеність якого становить 3,4% в Україні та 2,9% в регіоні загалом) (12). Поширеність розладів, пов'язаних із вживанням алкоголю, є вищою в Україні (6,0%), ніж у всьому світі (1,5%), особливо серед чоловіків (11,5%), а епізодичне вживання алкоголю є поширеним явищем серед підлітків (13).

У 2018-2020 роках, за оцінками, 1,7% дорослого населення вживало ін'єкційні наркотики, переважно опіоїди (14). Суїциди спричиняють 2,0% усіх смертей в Україні, що свідчить про вищий рівень скоєння суїцидів у порівнянні із середнім показником у регіоні Східної Європи та середньосвітовим показником (12).

Отриманий досвід в інших надзвичайних ситуаціях вказує на те, що війна проти України матиме як безпосередній, так і опосередкований вплив на психічне здоров'я та добробут населення. Згідно з глобальними оцінками ВООЗ, кожна п'ята людина (22%), яка проживає в районі, що постраждав від конфлікту в будь -який час впродовж останніх 10 років, має певну форму психічного розладу, починаючи від легкої депресії або тривожності до психозу, і майже кожна 10 людина (9%) живе з помірним або важким психічним розладом (2). Застосування цих оцінок до населення України (43,7 мільйони) (8) означало б, що 9,6 мільйонів людей можуть мати психічні розлади, а 3,9 мільйони осіб можуть мати середні або важкі розлади.

Окрім зазначених прогнозів щодо психічних розладів, які досягають діагностичних критеріїв захворювання, більшість населення, ймовірно, переживатиме стрес із загальними проявами, такими як відчуття тривоги та смутку, безнадія, труднощі зі сном, втома, дратівливість або гнів і незрозумілі соматичні симптоми (наприклад, біль). Усе це - нормальні реакції на ненормальну ситуацію, і для більшості людей ці симптоми з часом покращаться, особливо якщо вони зможуть задовольнити свої базові потреби та отримати доступ до соціальної підтримки. Те, як люди реагують на несприятливі ситуації, залежить від характеру ситуації, індивідуальних факторів, їхньої власної психологічної пружності (резильєнтності), раніше існуючих психічних розладів і підтримки, яку вони отримують.

Психічні ресурси у важких ситуаціях виснажуються пропорційно зростанню втоми, фізичному та психічному травмуванню; й обернено пропорційно стосовно професійної підготовленості й готовності до виконання завдань завдяки сформованості базових психофізичних якостей, вмінню довільно входити в оптимальний стан і відновлюватися.

Виділяють [6] чотири типи важких життєвих ситуацій: стрес, фрустрація, конфлікт і криза.

Стрес (англ. stress - напруження) є еспецифічна реакція організму на ситуацію (емоційний стрес - захисна реакція організму спрямована на захист від впливу психічних чинників, що викликають сильні емоції). Стресовими можна вважати ситуації, що вимагають більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідної адаптації.

Фрустрація (лат. fmstratio - обман, марне очікування, розлад) [5] - стан, спричинений великою вмотивованістю для досягнення мети та задоволення потреб і перепоною, що перешкоджає досягнення бажаного. Перешкодами на шляху до мети можуть виявитися зовнішні та внутрішні чинники: фізичні (позбавлення волі), біологічні (хвороба, старіння), психологічні (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурні (норми, правила, заборони), матеріальні (гроші) тощо.

Конфлікт (лат. conflictus -- сутичка) [3] - особливо гострий, такий, що виходить за межі правил і норм, спосіб розв'язання суперечностей в інтересах, цілях, поглядах. Проявляється в процесі соціальної взаємодії, полягає у протидії учасників цієї взаємодії, зазвичай, супроводжується негативними емоціями.

Потреби у послугах із психічного здоров'я та психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях тісно взаємопов'язані, але можуть мати переважно соціальний або психологічний характер. До значних проблем переважно соціального характеру належать:

• раніше існуючі (до настання надзвичайної ситуації) соціальні проблеми (наприклад, бідність, безробіття, бездомність);

• соціальні проблеми, спричинені надзвичайною ситуацією (наприклад, розлучення сім'ї; підвищення рівня ґендерно зумовленого насильства;

• соціальні проблеми, спричинені гуманітарною допомогою (наприклад, виснаження громадських структур; зловживання).

Аналогічно проблеми переважно психологічного характеру включають:

• раніше існуючі проблеми (наприклад, тяжкі психічні розлади; вживання алкоголю та наркотиків);

• проблеми, спричинені надзвичайною ситуацією (наприклад, горе; депресія; проблеми зі сном; тривожність; посттравматичний стресовий розлад (ПТСР));

• проблеми, пов'язані з гуманітарною допомогою (наприклад, шкідливі практики, які використовують виконавці проєктів гуманітарної допомоги, наприклад, дебрифінг щодо станів, пов'язаних зі стресом).

Експерти ВООЗ рекомендують уникати використання слова «травма», коли йдеться про вплив стресових подій на емоційний стан та психічне здоров'я в умовах надзвичайної ситуації, оскільки це стосується конкретної клінічної термінології.

В умовах триваючої війни та пов'язаного з нею психологічного виснаження люди в Україні все ще демонструють високий рівень резильєнтності. Загалом громадяни України вірять у краще майбутнє країни та підтримують один одного різними способами.

Психологи радять звернути увагу на функцію дихання як психотерапевтичну техніку. Дихальна функція особливо важлива для людини, вона залежить від психічного стану. Відомо, що емоційний шок спочатку уповільнює дихання людини, а потім серце починає битися швидше. У стані страху або занепокоєння дихання прискорюєтся. Під час депресії частота дихання знижується, під час піднесеного настрою, радості - збільшується. Якщо психічні стани впливають на дихання, то його регулювання може впливати на настрій. Повільне і глибоке дихання може зменшити хвилювання; зміна ритму і регулювання дихання сприяють підвищенню концентрації уваги і здатності підвищувати загальну ефективність інтелектуальної діяльності.

Вплив дихальних практик на організм: - підвищується опірність до вірусних та інших захворювань; - підвищується загальний життєвий тонус організму; збільшується здатність організму протистояти низьким температурам;

- краще функціонують усі внутрішні органи, бо кров збагачується киснем;

- краще функціонує нервова система.

М'язова релаксація (глибоке розслаблення м'язів). Цю методику розробив К. Шаффер на основі методики прогресивної м'язової релаксації Е. Джекобсона. Людина, перебуваючи в зручному положенні, із заплющеними повіками, подумки переміщається по своєму тілу й напружує кожну групу м'язів. Це дає змогу розслабити всі м'язи тіла і сприяє психічній релаксації. Релаксаційні вправи на основі самонавіювання.

Самонавіювання в цих вправах застосовується як метод саморегуляції психічного стану людини. Його суть у тому, що людина самостійно запрограмовує себе на досягнення оптимізації психологічних і фізіологічних процесів і функцій.

Висновки

Система вищої та післядипломної освіти у сфері охорони психічного здоров'я потребує системного та диференційованого удосконалення як щодо змісту освітніх програм, так і методології навчання та оцінки компетентностей.

Разом з тим за роки незалежності в Україні було здійснено ряд позитивних змін у зазначеній сфері, зокрема було прийнято Закон України “Про психіатричну допомогу”, створено асоціації фахівців, розроблено та впроваджено протоколи надання допомоги при деяких розладах психіки та поведінки, проведено окремі просвітницькі ініціативи, реалізуються освітні проекти у психотерапевтичних методах, розвивається міжнародна співпраця.

Проте значна частина ініціатив у сфері охорони психічного здоров'я здійснюється громадськими об'єднаннями за відсутності системного підходу до їх планування і впровадження, а також необхідного контролю щодо їх якості, етичності та безпеки. Стратегії охорони психічного здоров'я потребують міжгалузевої взаємодії та повинні передбачати заходи з урахуванням можливостей багатьох секторів та фахівців різного профілю. Об'єднання зусиль держави та суспільства планується шляхом розроблення та виконання плану заходів щодо реалізації цієї мети.

Література

1. Литвинчук Л.М. (2020). Невротичність як предиктор формування психічних порушень осіб з соматичною патологією. Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. Київ. № 2(44) С.56-64.

2. Литвинчук Л.М. (2020). Психологічні механізми профілактики наркозалежності суб'єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми/ Л.М. Литвинчук // Психологічні виміри особистісної взаємодії суб'єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми [Електронний ресурс]: монографія / за науковою редакцією академіка НАПН України С.Д. Максименка. - К.: Видавничий Дім «Слово». С. 160-170.

3. Armour C., Ross J. (2017). The health and well-being of military drone operators and intelligence analysts: a systematic review. Mil. Psychol. 29, 83-98.

4. Ashrafioun L., Kane C., Bishop T.M., Britton P.C., Pigeon W.R. (2019). The Association of Pain Intensity and Suicide Attempts Among Patients Initiating Pain Specialty Services. The journal of pain, 20(7), 852-859.

5. Currier J.M., Holland J.M., Drescher K., Foy D. (2015). Initial psychometric evaluation of the Moral Injury Questionnaire-Military version. Clinical psychology & psychotherapy, 22(1), 54-63.

6. Doyle S.T. (2022). Mental Weakness and the Failures of Military Psychiatry. The Journal of Mind and Behavior, 43 (1), 55-66.

7. Shay J. (2014). Moral injury. Psychoanalytic Psychology, 31 (2), 182-191.

8. Kim H.M., Rauch S.A.M. (2018). The loss of a fellow service member: Complicated grief in post-9/11 service members and veterans with combat-related posttraumatic stress disorder. Journal of Neuroscience Research, 96(1), 5-15.

References

1. Litvinchuk L.M. (2020). Nevrotichnist yak prediktor formuvannya psihichnih porushen osib z somatichnoyu patologiyeyu. [Neuroticism as a predictor of the formation of mental disorders in persons with somatic pathology]. Visnik Kiyivskogo institutu biznesu ta tehnologij. Kiyiv. № 2(44) S.56-64. [in Ukrainian].

2. Litvinchuk L.M. (2020). Psihologichni mehanizmi profilaktiki narkozalezhnosti sub'yektiv osvitnogo prostoru v konteksti gumanistichnoyi paradigmi [Psychological mechanisms of prevention of drug addiction of educational subjects in the context of the humanistic paradigm]. Psihologichni vimiri osobistisnoyi vzayemodiyi cub'yektiv osvitnogo prostoru v konteksti gumanistichnoyi paradigmi [Elektronnij resurs]: monografiya / za naukovoyu redakciyeyu akademika NAPN Ukrayini S.D. Maksimenka. - K.: Vidavnichij Dim «Slovo». S. 160-170. ISBN 978-966-194-322-2 [in Ukrainian].

3. Armour, C., and Ross, J. (2017). The health and well-being of military drone operators and intelligence analysts: a systematic review. Mil. Psychol. 29, 83-98.

4. Ashrafioun L., Kane C., Bishop T.M., Britton P.C., Pigeon W.R. (2019). The Association of Pain Intensity and Suicide Attempts Among Patients Initiating Pain Specialty Services. The journal of pain, 20(7), 852-859.

5. Currier J.M., Holland J.M., Drescher K., Foy D. (2015). Initial psychometric evaluation of the Moral Injury Questionnaire-Military version. Clinical psychology & psychotherapy, 22(1), 54-63.

6. Doyle S.T. (2022). Mental Weakness and the Failures of Military Psychiatry. The Journal of Mind and Behavior, 43 (1), 55-66.

7. Shay, J. (2014). Moral injury. Psychoanalytic Psychology, 31 (2), 182-191.

8. Kim H.M., Rauch S.A.M. (2018). The loss of a fellow service member: Complicated grief in post-9/11 service members and veterans with combat-related posttraumatic stress disorder. Journal of Neuroscience Research, 96(1), 5-15.

Размещено на Allbest.ru