Наукові підходи до визначення поняття "когнітивний стиль особистості"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові підходи до визначення поняття «когнітивний стиль особистості»

Пушкар Олег Анатолійович аспірант кафедри психології, соціальної роботи та педагогіки, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, м. Київ

Анотація

В статті розкрито наукові підходи до визначення поняття «когнітивний стиль особистості». Вказано, що сучасна наука вважає когнітивні особливості важливими елементами, якими наділена людська індивідуальність, і в яких спостерігається тісна взаємодія природних і соціальних властивостей, організму та особистості, що виступають єдиним цілим. Для когнітивних стилів, які регулятивним чином забезпечують психічну активність індивідуальності, характерно проявлятися в кожній царині людського життя, що сприяє зростанню інтересу до цього питання. Попри те, що існує багато теоретичних матеріалів, відсутня стала визначена сукупність позицій щодо того, як розуміти когнітивний стиль особистості, є суперечливими окремі положення, що їх містять наявні підходи до цього питання, потрібні узагальнення та систематизація великої кількості даних, які накопичили різні сфери психології. Сучасним дослідженням когнітивних стилів притаманний здебільшого особистісно-орієнтований підхід, адже сучасне суспільство характеризується значним зростанням ролі людини, яка виступає організатором особистого життя, зростанням ціни помилок людини та затребуваністю творчих можливостей, якими вона наділена Все назване обумовлює значне підвищення вимог, які стоять перед особистістю як професійного, так і особистісного характеру.

Розкрито сутність поняття «стиль» та «когнітивний стиль». З'ясовано, що категорію “стилю” спочатку ввели як глобальний психологічний параметр, якого бачили в ролі стилю дослідження реальності. Визначено, що для когнітивного стилю особистості як стратегії діяльності, як стратегії переформатування текстової інформації характерно відчутно впливати на процеси, пов'язані з оволодінням підходами до читання, зчитуванням інформації, а створювати групи, де вивчають іноземну мову, відповідно до когнітивних стилів і певним чином будувати навчальний процес - означає забезпечити суттєвий вплив на успішність оволодіння мовою.

Як висновок наведено, що когнітивний стиль та людська здатність брати участь у найважливіших когнітивних процесах - пов'язані між собою. Це виступає свідченням індивідуальних особливостей пізнання дійсності, суб'єктивного характеру оцінок і знань, застосованих та активізованих в ході такого пізнання.

Ключові слова: стиль, когнітивний стиль особистості, когнітивні процесах, індивідуальні когнітивні виміри, когнітивна психологія.

Abstract

Pushkar Oleh Anatoliiovych graduate student of the department of psychology, social work and pedagogy, V. I. Vernadsky Tavri National University, s. Kyiv

SCIENCE IS COMING TO THE IMPROVED CONCEPT OF “COGNITIVE STYLE OF SPECIALITY”

The article reveals scientific approaches to defining the concept of "personal cognitive style". It is indicated that modern science considers cognitive features to be important elements that are endowed with human individuality, and in which there is a close interaction of natural and social properties, the organism and personality, acting as a single entity. It is characteristic of cognitive styles, which in a regulatory manner ensure the mental activity of an individual, to manifest themselves in every area of human life, which contributes to the growth of interest in this issue. Despite the fact that there is a lot of theoretical material, there is no defined set of positions on how to understand the cognitive style of an individual, individual positions contained in existing approaches to this issue are contradictory, generalization and systematization of a large amount of data that have accumulated in various areas of psychology is needed . Modern studies of cognitive styles are characterized by a mostly personal-oriented approach, because modern society is characterized by a significant increase in the role of a person who acts as an organizer of personal life, an increase in the price of human errors and the demand for creative opportunities that he is endowed with. both professional and personal.

The essence of the concept of "style" and "cognitive style" is revealed. It was found that the category of "style" was initially introduced as a global psychological parameter, which was seen as a style of reality research. It was determined that the cognitive style of an individual as a strategy of activity, as a strategy of reformatting textual information, is characteristic to significantly influence the processes associated with mastering approaches to reading, reading information, and to create groups where they learn a foreign language, in accordance with cognitive styles and in a certain way to build an educational process means to ensure a significant impact on the success of language acquisition.

It is concluded that cognitive style and human ability to participate in the most important cognitive processes are interconnected. This is evidence of the individual characteristics of knowledge of reality, the subjective nature of assessments and knowledge, applied and activated in the course of such knowledge.

Keywords: style, cognitive style of personality, cognitive processes, individual cognitive dimensions, cognitive psychology.

Постановка проблеми

когнітивний стиль людина

Чи не найбільш актуальною проблемою психологічної науки, звичайно, виступає проблема, що розглядає індивідуальні міжлюдські психічні відмінності. Людську психіку можна вивчити й описати за загальними закономірностями, які притаманні організації та функціонуванню. Але феноменальність, яку має індивідуальний суб'єкт, виражена в тому, що закономірності, котрі є в інди поведінці, та закономірності в поведінці загалом, не рівнозначні. А отже, понятійним апаратом, сформованим загальною психологією, не можна користуватися, аби зрозуміти механізми, посередництвом яких відбувається психічна діяльність певної особистості. Тож поняттями й підходами, що націлені на виявлення та опис механізмів індивідуальної своєрідності, яку має психічна діяльність, постійно особливо цікавилася наукова психологічна спільнота.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику когнітивних стилів особистості досліджували такі науковців, як С. Бондар, Т. Горпініч, Н. Заболотна, Н. Пилявець, Є. Потапчук, А. Чеботарьова та інші.

Метою статті є розкриття наукових підходів до визначення поняття «когнітивний стиль особистості».

Виклад основного матеріалу

У людському житті постійним є виникнення ситуацій, що змушують відповідно на них реагувати й шукати можливості до них адаптуватися. Поведінка особи в конкретних обставинах служить потенційним об'єктом, за яким аналізують та вивчають психічні процеси, використовуючи котрі, ця людина може сприймати, організовувати й переробляти інформацію, щоб віднайти найоптимальніші варіанти, аби реагувати на такі ситуації. Кожний індивідуум наділений певними індивідуальними особливостями пізнання дійсності, в кожного відбувається формування суб'єктивного характеру оцінок та знань, що в майбутньому стають активними і застосовуються, коли людина пізнає чи реагує. За таких умов когнітивний стиль може служити інструментом, який людина застосовує протягом особистого життя та під час професійної діяльності, коли формує особисту реакцію на кожну життєву ситуацію та прогнозує адаптацію до них. Разом з тим різними когнітивними стилями спричиняється різний вплив на моделювання того, як сприйматиметься одна й та ж ситуація та відбуватиметься адаптація до неї, що перебуває в залежності від того, якими саме є когнітивні механізмів особистості.

Поява поняття «стиль» у системі психологічних категорій викликала інтерес, пов'язаний зі зростанням очікувань щодо поглиблення наших знань про природу людського інтелекту. Протягом багатьох десятиліть результати стильових досліджень інтерпретувалися через призму певного вихідного змісту, який вкладався в поняття «стиль». Варто зазначити, що стиль - це свідчення певної унікальності, відмінності від безлічі інших людей, наявність якої беззастережно характеризує власника стилю (в одязі, манері поведінки, художній майстерності або науковій творчості) як людину з певним рівнем душевної організації. З точки зору своєї вихідної етимології слово «стиль» (Stylos- грец.) означає паличку для писання на воскових дошках із гострим і тупим кінцями (тупим кінцем стирали неправильно написане). Цікаво, що вже в початковому метафоричному значенні стиль - це можливість одночасної участі в діяльності двох протилежних за змістом якостей, рівною мірою необхідних для її успіху. Дослідження різних аспектів психічної діяльності людини все частіше акцентують свою увагу на стильових характеристиках. Так, в останні роки у вітчизняній літературі з'явилися дослідження «оцінного стилю», «емоційного стилю», «стилю педагогічного спілкування», «стилю психічної діяльності дошкільника», «стилю життя особистості», «стилю активності», «стилю поведінки в складних життєвих ситуаціях» тощо [1].

В нинішньому соціумі особистість здійснює все більший вплив на процеси, що відбуваються в суспільному житті, більш значущою вона виступає і як організатор особистого життя, відбувається зростання ціни помилок людини та потреби в її творчому потенціалі. Все назване обумовлює значне підвищення вимог, які стоять перед особистістю як професійного, так і особистісного характеру. На цьому базується професійний інтерес, який у психологів-практиків викликає «когнітивний стиль». З наукової точки зору потребу звернутися до цього питання зумовлює факт, що психологія не володіє постійною системою поглядів щодо того, як варто розуміти когнітивний стиль особистості, що окремі положення наявних підходів до цієї проблеми суперечливі, а ще існує необхідність узагальнити й систематизувати численні дані, накопичені різними царинами психології, а також далі розвивати загальнопсихологічну теорію особистості.

Явище, яке є когнітивним стилем, як індивідуальний спосіб, завдяки якому переробляється інформація, що визначає своєрідність ментальності конкретного індивідуума та притаманні тільки її інтелектуальній поведінці ознаки, утворилося на межі двох напрямків психологічної науки, які вивчають особистість та пізнання відповідно. Даний факт став причиною суперечливого характеру цього поняття. Наявне слово «стиль» надавало йому якісно- метафоричної ноти, завдяки якій виникає ілюзія, що з'явився універсальний пояснювальний принцип, у той час як слову «когнітивний» вдається повертати його в площину, де містяться емпіричні факти, які спричиняють пошуки пояснень особистості шляхом індивідуальних когнітивних вимірів.

У контексті розгляду проблеми формування когнітивного стилю в міру розвитку особистості варто зазначити, що особливе значення має зрілість механізмів інтелектуального функціонування, що визначає виразність того або іншого полюсу когнітивного стилю. Когнітивні стилі, будучи одним із рівнів регуляції інтелектуальної діяльності, відповідальні за керування процесом переробки інформації, водночас можуть розглядатися як особливі інтелектуальні здібності, що формуються та розвиваються в процесі становлення особистості. Когнітивні стилі можуть змінюватися під впливом інтелектуального навантаження, інструкції, навчання, освоєння професійних навичок тощо [2].

У психологічній науці когнітивний стиль є предметом вивчення багатьох учених. Дослідників проблеми когнітивних стилів цікавить людська індивідуальність і переконаність в існуванні властивим усім людям індивідуально своєрідних форм розуміння реальності. Численні експериментальні й теоретичні роботи, присвячені вивченню когнітивних стилів та осмисленню цього поняття, датуються 30-ми роками XX століття і тривають до сьогодні, дають змогу говорити про становлення стильового підходу в психології. В кінці 70-х рр. емпіричні дослідження дали змогу констатувати, що когнітивні стилі - це гіпотетичний конструкт, який відображає стратегії пізнання. З 80-х рр. нашого століття когнітивні стилі визначають як способи (форми) сприйняття, мислення і дій суб'єкта, які спричиняють індивідуально стійкі і в цьому розумінні особистісні характеристики вирішення задач пізнання в різних ситуаціях, але переважно в ситуаціях невизначеності. Когнітивні стилі у психології є тією ланкою, котра поєднує мислення та особистість і відображає ступінь диференціації афективного від індивідуального, поєднує в собі індивідуальні відмінності мотиваційно - потребного та перцептивного порядку [3].

Основоположником стильового підходу, який розвивав розуміння стильових характеристик як цілісного прояву специфіки індивідуальності людини в різних ситуаціях і життєдіяльності загалом, уважають А. Адлера. Запропоноване А. Адлером розуміння стилю базується на концепції несвідомих компенсацій, за допомогою яких людина переборює комплекс неповноцінності, виробляючи індивідуальні стратегії поведінки, індивідуальний життєвий стиль. Згідно з А. Адлером, стиль проявляється найбільше в явно критичних ситуаціях і у випадку прийняття важливих рішень. Така позиція акцентує увагу на адаптивному аспекті стилю як механізмі пристосування особистості в соціальному середовищі. Вочевидь, результати досліджень А. Адлера відкривають особистісний напрям вивчення стилю, з позицій якого різноманітні стильові характеристики розглядаються у взаємозв'язку та взаємовпливі з мотиваційними й особистісними компонентами [4].

Проблему стилю варто розглядати як закономірний момент в еволюції психології як наукової дисципліни. Відокремлюючись від філософії, обмінюючись досягненнями з медициною та фізіологією, психологія прийшла до розуміння людини як індивідуальності, виокремлюючи феномен «стиль» у різних підходах і наукових школах. На теперішній час у проблематиці стилю виокремлюють наступні ключові ідеї:

1. Успішність людини (в широкому плані - соціальна успішність, у вузькому - професійна, навчальна) визначаються не окремими її властивостями, а їх організацією в своєрідну психологічну систему.

2. Люди з різними індивідуальними особливостями (фізичними, психічними) щодо успішності адаптації до соціального середовища потенційно рівні.

3. Формування стилю може відбуватися як спонтанно, так і спрямовано, як наслідок дії несвідомих механізмів, так і свідомого регулювання.

4. Психологічні механізми стилю проявляються як інтеграція деяких індивідуальних особливостей, що, в свою чергу, призводить до актуалізації, розвитку та нової організації одних із них, «компенсуючи» менш розвинуті властивості, зм'якшуючи їхні обмеження.

5. Сутність стилю складає така організація людиною власної індивідуальності, своєї психічної активності і зовнішньої, «предметної» діяльності, що сприяє успішності в подоланні перешкод (як внутрішніх, так і зовнішніх), успішності у вирішенні соціальних завдань у ситуаціях обмеженості ресурсів.

6. Адекватний індивідуальності людини стиль дає змогу успішно вирішувати соціальні завдання, приносить задоволення, дозволяє працювати з найменшими психофізіологічними затратами, зберігати професійне здоров'я та довголіття.

7. Відмінності в стилях людей не є непереборною перешкодою для їхньої успішної спільної діяльності, для успішності їхньої взаємодії [5].

Як теоретичний конструкт когнітивний стиль включає, по-перше, взаємодію пізнавальної (когнітивної) та особистісної складових при вирішенні суб'єктом проблемної ситуації, а по-друге, пояснює особистісний фактор тим, що пізнавальні структури входять до структури особистості, що забезпечує індивідуальну стійкість когнітивного стилю як способу пізнання і діяльності. Таким чином, поняття когнітивного стилю використовується для того, щоб визначити і міжіндивідуальні відмінності в процесах переробки інформації, і типи людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації. Визначення когнітивного стилю трактується через категорію індивідуальності: “когнітивні стилі - стійкі індивідуальні особливості пізнавальних стратегій, формальна характеристика індивідуальності” [6].

Визначення та вивчення поняття “когнітивний стиль” має свою історію, яка розпочалася у 20-х рр., і згодом пов'язана з роботами Д. Бровермана, Р. Гарднера. Г. Клейна Г. Фатерсона, Г. Уіткіна та ін. До змісту поняття когнітивного стилю увійшли ідеї так званих німецьких типологій особистості, а саме поняття “життєвий стиль”, а також ідеї послідовників психоаналітичних шкіл відносно інтерпретації суб'єктом невизначеної стимуляції. Головна спрямованість перших дослідницьких робіт полягала в тому, щоб показати, що стимульна інформація, пред'явлена суб'єкту, збагачується “добавкою” з боку особистісних переваг суб'єкта при висуванні пізнавальних гіпотез [7].

Стиль виступає як прояв активності особистості, що творить себе через досягнення власних цілей; стиль - це спосіб реалізації мотивів, до яких схильна людина в силу своїх індивідуальних особливостей. Представники особистісного напряму, незважаючи на спільність визначення поняття «стиль», розходяться в поясненні функціонального значення стилів, протиставляючи адаптивний та активний аспекти стилю. Новий етап у розумінні стилю й розвитку стильового підходу припадає на 50-70-ті роки XX століття, пов'язаний він зі становленням когнітивного напряму в американській психології та поширенням інформаційної концепції. У роботах представників когнітивного напряму на перший план стали виходити питання механізмів індивідуальних особливостей у сприйнятті, аналізі, категоризації, відтворенні інформації, що отримали позначення «когнітивні стилі» (Г. Уіткін, Р. Гарднер, Дж. Каган, Дж. Клейн та ін.) [8].

Розвиток когнітивної психології, яка застосувала в аналізі процесів пізнання “структуру пізнання”, сприяв оформленню поняття “когнітивного стилю”. Нове поняття когнітивного стилю означало чіткий погляд на природу пізнавальних особливостей: відмінності у внутрішній організації процесів переробки інформації наклали свій відбиток не на змістовні, а на формальні, пов'язані зі способом дії суб'єкта, і в цьому розумінні, стилістичні особливості когнітивних стратегій людини. Передбачалося, що типові для суб'єкта способи організації його когнітивних структур визначають формальні характеристики індивідуальності [9].

У науковій літературі когнітивний стиль іноді розуміється як одномірна характеристика, а іноді як багатомірна. У першому випадку це - певна стильова особливість пізнання, що описана в термінах якого-небудь дихотомічного континуума, наприклад "аналітичність-синтетичність" або "імпульсивність-рефлексивність", при цьому кожний з вимірюваних параметрів трактується як стиль, а сукупність різних параметрів - як сукупність стилів у однієї і тієї ж самого людини. У другому випадку під стилем розуміється багатомірна характеристика індивідуального пізнання, створена на перетинанні двох і більше його параметрів. Науковці вважають, що когнітивний стиль, на відміну від традиційних уніполярних психологічних вимірів, є біполярним виміром, у рамках якого кожний когнітивний стиль описується за рахунок звертання до двох крайніх форм інтелектуального поводження. Вона згодна з іншими дослідниками, що до когнітивних стилів не застосовні оцінні судження, тому що представники того або іншого полюса кожного когнітивного стилю мають певні переваги в тих ситуаціях, де їх індивідуальні пізнавальні якості сприяють ефективній індивідуальній адаптації [10].

Ймовірно, категорію “стилю” спочатку ввели як глобальний психологічний параметр, якого бачили в ролі стилю дослідження реальності. Якщо розглядати вужче значення, “когнітивний стиль” застосовували, щоб визначати і специфікувати особливий рід індивідуальних особливих рис, притаманних інтелектуальній діяльності, яким не була дана адекватна теоретична інтерпретація за традиційною психологією пізнання.

У вітчизняну психологічну літературу термін «когнітивний стиль» (cognitivestyle) перейшов з англомовної літератури у вигляді терміна-кальки, хоча точний переклад англійського слова cognitiveна українську мову відповідає слову пізнавальний. Однак терміни «пізнавальний» і «когнітивний» не є синонімами. «Пізнавальний» - це такий, що стосується процесу відображення дійсності в індивідуальній свідомості у вигляді пізнавального образу (сенсорного, перцептивного, мнемічного, розумового), тобто цей термін адресується тому, що відображено в пізнавальному образі. «Когнітивний» - це такий, що стосується психічних механізмів переробки інформації в процесі побудови пізнавального образу на різних рівнях пізнавального відображення, тобто цей термін адресується тому, як будується пізнавальний образ. Строго кажучи, в рамках другого етапу стильового підходу йшлося про індивідуальні відмінності у способах переробки інформації про своє оточення, або власне когнітивні стилі як про певні різновиди пізнавальних стилів, під якими в більш широкому сенсі слова слід розуміти індивідуальні способи вивчення реальності. На цьому етапі термін «когнітивний стиль» використовувався для специфікації особливого роду індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності, які принципово відмежовувалися від індивідуальних відмінностей в успішності інтелектуальної діяльності, які описувалися традиційними теоріями інтелекту. Відмінною рисою цього етапу є перехід на діяльнісні визначення когнітивних стилів, коли та чи інша стильова властивість визначається у процесі її застосування [11].

Слід зазначити, що існують суттєві відмінності між вітчизняним підходом до проблеми стилів (індивідуального стилю діяльності, індивідуального стилю активності) та зарубіжними (когнітивного стилю, стилю керівництва та лідерства). У західній психології вивчення стильових аспектів було пов'язано з вивченням особистісних чинників у перебігу психічних процесів, що приводило до тлумачення стилю як властивості особистості. У вітчизняній психології поняття стилю розроблялось у межах діяльнісного підходу, за яким стиль розглядався як феномен взаємодії вимог діяльності з індивідуальністю людини. Таким чином, виробилося два погляди, два підходи аналізу основи індивідуальних відмінностей у поведінці й діяльності - від особистості та від діяльності [12].

Г. Уіткін вважає, що когнітивний стиль - це спосіб когнітивного аналізу, якому надається перевага. У роботах Г. Уіткіна поняття когнітивного стилю формувалося в рамках гештальт-психологічних уявлень про поле і поведінку в полі. Стосовно різних людей фактор впливу поля (предметного і соціального оточення) виявляє себе в різній мірі. Зокрема, поведінка одних осіб у більшій мірі виявляється підпорядкованою полю (полезалежний тип поведінки), тоді як поведінка інших у більшій мірі виявляється зорієнтованою на внутрішню активність (поленезалежний тип поведінки). Пізніше Г. Уіткін при визначенні поленезалежності зробив акцент не на легкості виділення частини із цілого, а на провідній тенденції орієнтуватися при вирішені задач на самого себе в поленезалежних. На його думку, полезалежні індивіди схильні до міжперсональної орієнтації, а поленезалежні - до імперсональної В останніх мало ефективна міжперсональна взаємодія, але зате вони досягають більших успіхів у ситуаціях, що потребують здатності до переструктурування. Для полезалежних характерна протилежна тенденція. Підсумкова ефективність діяльності представників цих когнітивних стилів однакова, якщо її порівняти відносно різних сфер життя. Г. Уткін вважав, що когнітивний стиль, відбиваючи різні аспекти функціонування пізнавальної сфери, є стабільною індивідуальною характеристикою способів взаємодії людини з інформаційним полем [13].

Американський дослідник Гордон Олпорт застосовував поняття стилю для опису експресивного аспекту поведінки, що характеризує диспозиції особистості (її мотиви і цілі). Стиль - це способи реалізації мотивів і цілей, до яких схильна особистість у зв'язку зі своїми індивідуальними особливостями (тому «стилем» є будь-які особистісні риси, починаючи з вибірковості сприйняття і закінчуючи актом товариськості). Сформованість стилю, по Олпорту, - це свідчення здатності особистості до самореалізації, що відповідно передбачає високий рівень психічної організації «Я» [14].

Р. Гарднер відмічає, що когнітивний стиль - це відносно стабільна система когнітивних контролюючих принципів, які забезпечують можливість індивідуальних реалістично-адаптивних форм відображення дійсності, і виступають як опосередкована ланка між намірами особистості та вимогами об'єктивної ситуації. Науковець спрямував свою увагу на пошуки деяких структурних констант у когнітивній сфері особистості, які є посередниками між афективними станами й зовнішніми впливами. Згодом ці структурні константи отримали назву «когнітивні контролі». Автор вважає, що комплекс когнітивних контролів створює характерний для особистості когнітивний стиль, тобто індивідуально своєрідний спосіб переробки інформації про своє оточення. У межах цього напряму описано вже не один, а шість когнітивних стилів: діапазон еквівалентності, широта категорії, ригідний - гнучкий контроль, толерантність до нереалістичного досвіду, фокусуючий - скануючий контроль, згладжування - загострення [15].

Д. Уорделл і Дж. Ройс визначають когнітивний стиль як стабільні риси вищого порядку, які стійко впливають на той спосіб, яким виявляють себе когнітивні і афективні процеси особистості. Вищий рівень інтегральної індивідуальності утворює система цінностей і смислів, нижчі рівні - система стилів. Таким чином, визначаються три загальні стилі: раціональний, емпіричний, метафоричний. У межах цих загальних стилів когнітивні стилі утворюють стильові ієрархії в залежності від вираженості когнітивних чи афективних компонентів [16].

Сьогодення характеризується розвитком методів дослідження та створенням інструментів виміру когнітивних стилів, що привело до нового, операціонального, етапу, коли запропоновані нові численні методи виміру й виділено низку когнітивних стилів, основні з них: «полезалежність - поленезалежніть», «імпульсивність - рефлексивність», «гнучкість - ригідність пізнавального контролю», «вузькість - широта діапазону еквівалентності», «толерантність - нетолерантність до нереалістичного досвіду», «когнітивна простота - когнітивна складність», «вузькість - широта категорій», «конкретна - абстрактна концептуалізація», «фокусуючий - скануючий контроль» тощо. Для зіставлення тих або інших стильових параметрів з показниками інтелекту або особистісними властивостями використовувався переважно метод кореляційного аналізу [17].

Оперуючи всім різноманіттям визначень, які мають когнітивні стилі та вихідні інтерпретації процесів, які становлять їхню основу, все ж роль загального відіграє виокремлення індивідуальної різноманітності, яка характеризує складні способи або форми пізнання, відносно незалежні від значеннєвих факторів відображення зовнішнього світу. За традиційним розумінням у когнітивному стилі вбачають ряд індивідуальних засобів, за допомогою яких здобувається той чи інший когнітивний продукт, це процесуальне інструментальне визначення інтелектуальної діяльності, яке безпосередньо не стосується продуктивного змістового сектора, навіть служить його антиподом.

Попри деяку нечіткість, присутню у визначенні когнітивного стилю, те, як трактували його посутні риси та їхню детермінацію, зазнало певної еволюції. Спершу розгляд когнітивного стилю відбувався через диференційно-аналітичний підхід та мав ознаки стійких індивідуально- типологічних рис особистості. Здебільшого вроджена, специфіка такої характеристики стабілізується вже на початках онтогенезу.

Пізніші роботи, в яких висвітлювалося питання когнітивних стилів, містили помітно підсилений вияв особистісно-орієнтованого підходу. Так, існує думка, що завдяки когнітивним стилям індивідуальний успіх у конкретних обставинах більш можливий, аніж завдяки загальному інтелекту чи ситуативним факторам. Приміром, організаційна психологія вивчає когнітивні стилі в контекстах, де йдеться про підбір персоналу, внутрішню комунікацію, профорієнтацію, консультування, управління конфліктами. Освітня галузь оперує даними, що вага когнітивних стилів в академічних досягненнях більш значна, аніж загальних здібностей. В результаті прикладних досліджень стала зрозумілою роль когнітивних стилів як інтерактивних конструктів, розвиток яких відбувається згідно з соціальними, освітніми, професійними та іншими навколишніми вимогами.

Отже, різними авторами, які працювали незалежно один від одного, було описано майже два десятки стійких індивідуальних прийомів, що використовуються для того, аби оперувати інформацією, - когнітивних стилів. Певній кількості науковців ближче трактування цього поняття як одномірної характеристики, як деякої стильової особливості пізнання, приміром, у межах «когнітивної простоти - когнітивної складності» чи «полезалежності - поленезалежності». Разом з тим усі вимірювані показники трактуються у значенні стилю, а система, до якої входять різні параметри, - у значенні сукупності стилів, якою володіє одна й та ж людина. Вони є дуже різнорідними у плані способів діагностики, теоретичної інтерпретації та масштабу дії на поведінку індивідуума.

Висновки

Таким чином, для когнітивного стилю особистості як стратегії діяльності, як стратегії переформатування текстової інформації характерно відчутно впливати на процеси, пов'язані з оволодінням підходами до читання, зчитуванням інформації, а створювати групи, де вивчають іноземну мову, відповідно до когнітивних стилів і певним чином будувати навчальний процес - означає забезпечити суттєвий вплив на успішність оволодіння мовою. Когнітивний стиль та людська здатність брати участь у найважливіших когнітивних процесах - пов'язані між собою. Це виступає свідченням індивідуальних особливостей пізнання дійсності, суб'єктивного характеру оцінок і знань, застосованих та активізованих в ході такого пізнання. Тому що всі індивіди мають власні особливості, які стосуються шляху та швидкості, задіяних, коли переробляється інформація - і зовнішня, і внутрішня, та готовності до того, аби її відтворити. На підставі цих та інших індивідуальних відмінностей, в основі яких містяться особливості нервової системи й головного мозку, можна стверджувати про наявність індивідуальних когнітивних стилів.

Література

1. Пилявець Н.І., Потапчук Є.М. Сучасні підходи до визначення поняття «когнітивний стиль особистості». Габітус. 2021. Випуск 26. С. 117-121.

2. Witkin H.A., Goodenough D.R. Cognitiv Styles: Essence and Origins. Field dependece and field independence. N.Y., 1982. 125 р.

3. Бондар С.І. Когнітивний стиль як індивідуальна стратегія переробки інформації особистістю. Вісник Харківського Університету. 2000. С. 13-17.

4. Adler A. The practice and theory of Individual Psychology. Totowa, NJ: Littlefield Adams, 1968.

5. Заболотна Н. Когнітивні стилі як одна з психологічних систем адаптації людини та інтеграції її ресурсів. Humanitarium.2017. Vol. 39. С. 74-81.

6. Бондар С.І. Когнітивний стиль як індивідуальна стратегія переробки інформації особистістю. Вісник Харківського Університету. 2000. С. 13-17.

7. Gardner R.W. Jackson D.N., Messick S. Personality organization in cognitive controls and intellectual abilities. Psychological Issues. 1960. V.2. 148 p.

8. Пилявець Н.І., Потапчук Є.М. Сучасні підходи до визначення поняття «когнітивний стиль особистості». Габітус. 2021. Випуск 26. С. 117-121.

9. БондарС.І. Когнітивний стиль як індивідуальна стратегія переробки інформації особистістю. Вісник Харківського Університету. 2000. С. 13-17.

10. Чеботарьова А.І. Зміст поняття «когнітивний стиль» у психологічній науці. URL: https://scienceandeducation.pdpu.edu.ua/doc/2010/10_2010/8.pdf.

11. Горпініч Т. Особливості становлення поняття «когнітивний стиль». URL: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/1265.

12. Заболотна Н. Когнітивні стилі як одна з психологічних систем адаптації людини та інтеграції її ресурсів. Humanitarium.2017. Vol. 39. С. 74-81.

13. Witkin H.A., Dyk R., Faterson H., Goodenough D., Karp S. Psychological differentiation. N.-Y.: Wiley and Sons, 1962. 418 p.

14. Allport G. W. Personality: A psychological interpretation. New York: Holt, Rinehart and Winston, 1937. 248 p.

15. Gardner R.W. Jackson D.N., Messick S. Personality organization in cognitive controls and intellectual abilities. Psychological Issues. 1960. V.2. 148 p.

16. Wardell D.M., Royce J.R. Toward a multi-factor theory of styles and their relationship to cognition and affect. Journal of Personality. 1978. V. 47. P. 474-505.

17. Пилявець Н.І., Потапчук Є.М. Сучасні підходи до визначення поняття «когнітивний стиль особистості». Габітус. 2021. Випуск 26. С. 117-121.

References

1. Pyliavets, N.I. & Potapchuk, Ye.M. (2021). Suchasni pidkhody do vyznachennia poniattia «kohnityvnyi styl osobystosti» [Modern approaches to defining the concept of "personal cognitive style"]. Habitus - Habitus, 26, 117-121 [in Ukrainian].

2. Witkin, H.A. & Goodenough, D.R. (1982). Cognitiv Styles: Essence and Origins. Field dependece and field independence. N.Y. [in English].

3. Bondar, S.I. (2000). Kohnityvnyi styl yak indyvidualna stratehiia pererobky informatsii osobystistiu [Cognitive style as an individual strategy of processing information by a person]. VisnykKharkivskoho Universytetu - Bulletin of Kharkiv University, 13-17 [in Ukrainian].

4. Adler, A. (1968). The practice and theory of Individual Psychology. Totowa, NJ: Littlefield Adams. [in English].

5. Zabolotna, N. (2017). Kohnityvni styli yak odna z psykholohichnykh system adaptatsii liudyny ta intehratsii yii resursiv [Cognitive styles as one of the psychological systems of human adaptation and integration of its resources]. Humanitarium - Humanitarian, 39, 74-81 [in Ukrainian].

6. Bondar, S.I. (2000). Kohnityvnyi styl yak indyvidualna stratehiia pererobky informatsii osobystistiu [Cognitive style as an individual strategy of processing information by a person]. Visnyk Kharkivskoho Universytetu - Bulletin of Kharkiv University, 13-17 [in Ukrainian].

7. Gardner, R.W., Jackson, D.N. & Messick, S. (1960). Personality organization in cognitive controls and intellectual abilities. Psychological Issues [in English].

8. Pyliavets, N.I. & Potapchuk, Ye.M. (2021). Suchasni pidkhody do vyznachennia poniattia «kohnityvnyi styl osobystosti» [Modern approaches to defining the concept of "personal cognitive style"]. Habitus - Habitus, 26, 117-121 [in Ukrainian].

9. Bondar, S.I. (2000). Kohnityvnyi styl yak indyvidualna stratehiia pererobky informatsii osobystistiu [Cognitive style as an individual strategy of processing information by a person]. Visnyk Kharkivskoho Universytetu - Bulletin of Kharkiv University, 13-17 [in Ukrainian].

10. Chebotarova, A.I. (2010). Zmist poniattia «kohnityvnyi styl» u psykholohichnii nautsi [The content of the concept of "cognitive style" in psychological science]. Retrieved from https://scienceandeducation.pdpu.edu.ua/doc/2010/10_2010/8.pdf [in Ukrainian].

11. Horpinich, T. Osoblyvosti stanovlennia poniattia «kohnityvnyi styl» [Peculiarities of the formation of the concept of "cognitive style"]. Retrieved from http://oldconf.neasmo.org.ua/node/1265 [in Ukrainian].

12. Zabolotna, N. (2017). Kohnityvni styli yak odna z psykholohichnykh system adaptatsii liudyny ta intehratsii yii resursiv [Cognitive styles as one of the psychological systems of human adaptation and integration of its resources]. Humanitarium - Humanitarian, 39, 74-81 [in Ukrainian].

13. Witkin, H.A., Dyk, R., Faterson, H., Goodenough, D. & Karp, S. (1962). Psychological differentiation. N.-Y.: Wiley and Sons [in English].

14. Allport, G.W. (1937). Personality: A psychological interpretation. New York: Holt, Rinehart and Winston [in English].

15. Gardner, R.W., Jackson, D.N. & Messick, S. (1960). Personality organization in cognitive controls and intellectual abilities. Psychological Issues [in English].

16. Wardell, D.M. & Royce, J.R. (1978). Toward a multi-factor theory of styles and their relationship to cognition and affect. Journal of Personality, 47, 474-505 [in English].

17. Pyliavets, N.I. & Potapchuk, Ye.M. (2021). Suchasni pidkhody do vyznachennia poniattia «kohnityvnyi styl osobystosti» [Modern approaches to defining the concept of "personal cognitive style"]. Habitus - Habitus, 26, 117-121 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru