Агресивність молодших школярів як соціально-психологічна проблема

AGGRESSIVENESS OF JUNIOR SCHOOLCHILDREN AS A SOCIAL AND PSYCHOLOGICAL PROBLEM

The article analyzes the concepts of "aggression" and "aggressiveness"; considers the psychological features of aggression in primary school children; identifies the causes of aggression in children. The factors that influence the manifestation of aggression in children are identified: family relationships and methods of education; disorders of social adaptation; disorders of school adaptation; communicative incompetence; conflict strategies of behavior; influence of the media and computer games; sex (gender) differences.

The purpose of the article is to theoretically analyze and empirically study the aggressiveness of primary school children.

The methods of analysis, systematization and generalization of theoretical material from scientific sources allowed us to get acquainted with domestic and foreign experience on this issue. The following methods were used in the empirical study: "Cactus" (M.A. Panfilova); "Scale of direct and indirect aggression" (K. Bierquest); questionnaire "Diagnosis of aggression" by Bass-Darkey; methodology "Hand Test" by E. Wagner, adapted by Piotrowski.

Results. In the course of the study, we found that most respondents have a high level of aggressive manifestations. The consequence of this is that younger students often feel anger, anger, negativism, resentment, irritation, and distrust of the world around them. In problematic situations, they cannot cope with the desire to harm other people and use physical force. Often express negative emotions through rudeness, swearing, and threats. This creates problems in communication with parents, peers, and teachers.

Conclusions. Summarizing the results of the study, it was determined that children's aggression is one of the most acute problems of school education. The spread of aggressive forms of behavior among schoolchildren cannot but concern parents, psychologists, teachers and society as a whole. The necessity of introducing targeted preventive and psycho-corrective work of psychologists and teachers with junior schoolchildren on mastering the skills of positive communication, effective interaction with people, and the ability to find peaceful ways to resolve conflicts is substantiated.

Keywords: aggressiveness; primary schoolchildren; peculiarities of aggressiveness of primary schoolchildren.

Вступ

В сучасному житті ми все більше стикаємося з проявами агресії і насильництва. Сучасні дані психологічних, соціологічних, медичних досліджень показують, що в Україні зросла кількість людей, які виявляють у поведінці агресивні тенденції. На жаль, звичними стають випадки агресії із участю школярів, де діти демонструють іноді вкрай жорстоку поведінку.

Проблема агресивності дітей стає все більш гострішою і актуальною, про що свідчить зростання кількості публікацій з цієї теми.

Питанню агресивності присвячено чимало досліджень таких науковців, як Г.Е. Бреслав, К. Бютнер, І.В. Вачков, Є.В. Гребенкін, Н.А. Дубинко, С.Н. Єнікопонів, К. Лоренц, Т.Б. Міловідова, Г. Паренс, А.А. Реан, Т.Г. Рум'янцева, Л.С. Славіна, О.О. Смирнова, І.А. Фурманов, С.Ю. Чижова та інших. Але маємо визнати, що у вітчизняній психології тема дитячої агресивності довгий час була закритою, тому на сьогодні недостатньо вивчена.

Агресивність - це багатозначний термін:

1) Ситуативний стан, що характеризується афективними спалахами гніву та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на об'єкт фрустрації, що став причиною конфлікту.

Агресивність як стан має такі складові:

а)когнітивний, що забезпечує орієнтування суб'єкта в ситуації;

б)емоційний, що виявляється в емоційних станах суб'єкта (гнів, ворожість тощо);

в)вольовий, що забезпечує агресивно налаштованому суб'єкту досягнення його мети.

2) Риса особистості, що спричиняє відносно стабільну схильність до агресії (Велика українська енциклопедія, 2016).

Відомо, що агресивність закладена в людині як механізм захисту, активності та адаптивності. Кожна особистість при взаємодії з іншими людьми повинна володіти певною часткою агресивності, щоб протидіяти соціальному тиску, керованості, конформізму. Тому, ми маємо розділяти конструктивну і деструктивну агресивність, де остання є проявом ворожості і жорстокості.

Виходячи з цієї думки, американський психолог та психіатр Г. Паренс виділив такі форми агресії:

1) здорова або недеструктивна агресія. Це форма поведінки, що спрямована на досягнення цілей, захист своїх прав та інтересів. Людина налаштована на конкуренцію з іншими людьми. Недеструктивна агресія провокується вродженими механізмами, які необхідні для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети.

2) вроджена деструктивність. Це така злісна поведінка, що завдає болю оточуючим, провокує конфлікти. Вроджена деструктивність посилюється внаслідок сильних негативних переживань, таких, як біль, дистрес тощо і обумовлює виникнення агресивності як особистісної риси (Дмитрієва & Карпович, 2015).

Дитяча агресивність є соціально обумовленою: залежно від того, який соціальний досвід отримала дитина, які взірці поведінки вона спостерігала у своєму оточенні, нею засвоюються позитивні або негативні форми поведінки. Дитина може бути свідком постійних конфліктів, сутичок, бійок між членами родини. І вона часто просто наслідує форми поведінки батьків. Якщо агресивні дії дитини схвалюються в сім'ї, то вона буде їх демонструвати і в інших ситуаціях.

Ознаками прояву агресивності можуть бути: лихослів'я, забіякуватість, ворожість, зухвалість, злі жарти, жорстоке поводження з тваринами, невміння стримувати емоції, підозрілість, роздратування тощо.

На формування агресивності впливає стиль виховання в сім'ї: суворі покарання провокують агресію з боку дитини. Вона стає озлобленою, імпульсивною, не здатною опановувати свої емоції. Внаслідок цього агресивність стає особистісною рисою. Дослідження показують, що агресивність, яка сформувалася в дитячому віці, залишається стабільною властивістю особистості та зберігається протягом подальшого життя людини.

Якщо через диктат батьків і заборону на прояв агресії, дитина не може вільно виявляти свою злість, гнів, розпач, то агресивні дії спрямовуються всередину і проявляються як аутоагресія.

Дитяча агресивність може формуватися також через такі особливості сімейного виховання: якщо дитині не вистачає любові, піклування, тепла з боку батьків; якщо батьки байдужі та уникають контактів з дитиною. Тоді агресивна поведінка є засобом привертання до себе уваги дорослих, намаганням отримати їхню любов і підтримку (Берковіц, 2007).

Найчастіше зворотньою стороною дитячої агресії є незахищеність дитини, не спроможність себе боронити. Дитина почувається слабкою, самотньою, не знає, як виявити свої переживання та емоції.

Більшість науковців розділяє ту думку, що в основі дитячої агресії лежить страх. За Бютнером, головними причинами агресії дітей є:

1. страх стати жертвою нападу, зазнати травм, пошкоджень. І чим більше цей страх, тим більша агресія.

2. душевна травма, образа, здійснений напад Отже, дитяча агресивна поведінка формується в сім'ї через три основних механізми: наслідування та ідентифікація з агресором; захисна реакція та протестна реакція (Берковіц, 2007).

Т.Б. Горшечникова та Л.Н. Дородніцина провели експериментальне дослідження особливостей і причин агресивності саме у молодших школярів. Вони виділили такі групи факторів, що впливають на прояв агресивності:

1) сімейні стосунки та методи виховання. Встановлено прямий зв'язок між негативними стосунками в системі «батьки-дитина» і показниками агресивності. Основними засобами виховання, які використовують батьки агресивних дітей, є тілесні покарання, погрози, позбавлення привілеїв, встановлення обмежень та відсутність стимулів, ізоляція дітей від спілкування з однолітками. Таким чином, чим частіше батьки виявляють негатив до дітей, чим частіше вони застосовують покарання, тим вищий рівень агресії;

2) порушення соціальної адаптації. Рівень агресивності вищий у тих дітей, сім'ї яких змінили місце проживання. Матеріальне благополуччя сім'ї мало впливає на рівень агресивності;

3) порушення шкільної адаптації. Особи з проблемами у стосунках з однокласниками та вчителями виявляють високий рівень агресивності;

4) конфліктні стратегії поведінки, комунікативна некомпетентність.

Ті діти, які обирають таку стратегію, як суперництво, мають вищий рівень агресивності. Комунікативна некомпетентність веде до того, що більшість респондентів виявляють ту чи іншу форму фізичної, вербальної, непрямої агресії (образи, крики, бійки тощо) під час сварок, конфліктів.

5) вплив ЗМІ та комп'ютерних ігор. Фільми, ігри, відео, що демонструють культ сили (сцени вбивства, бійки) формують толерантне ставлення до насильства, зменшують чутливість до болю та страждань інших людей.

6) особистісні характеристики дітей: підвищений рівень страху, запальність, дратівливість, збудливість, недостатня самооцінка є причинами агресивності.

7) статеві (гендерні) відмінності. Хлопчики більш схильні до фізичної агресії, а дівчата - до вербальної. Хлопчики частіше обирають таку стратегію поведінки в конфлікті, як суперництво, дівчата - компроміс. У хлопчиків частіше виникають конфлікти з однокласниками та батьками, ніж у дівчаток (Мельниченко, 2023).

І.А. Фурманов у своїх дослідженнях також стверджує, що причини агресивності молодших школярів різноманітні і залежать від багатьох факторів, але перш за все пов'язані з сімейним вихованням. Дослідник виділяє найпоширеніші з них:

1) неправильна реакція батьків на поведінку дитини, яка їх не влаштовує;

2) дисгармонія сімейних стосунків у цілому: стосунки між батьками, батьками та дітьми, братами та сестрами;

3) покарання та рівень батьківського контролю. Суворі покарання призводять до високого рівня агресивності у дітей, тоді як мінімальний контроль і нагляд ведуть до високого рівня асоціальності. Часто ці два типи виховання можна зустріти в одній сім'ї, коли батьки не можуть дотримуватися узгодженого стилю виховання;

4) порушені емоційні зв'язки між батьками та дітьми або ворожі почуття між батьками;

5) батьки байдужі до соціального успіху дітей;

6) протиріччя між вимогами до поведінки дитини та поведінкою самих батьків, тобто висування взаємовиключних вимог;

7) використання таких методів виховання, як погрози, ультиматуми, умисне позбавлення любові, часта ізоляція. Реакція тільки посилюється, особливо, коли батьки не відчувають ні провини, ні жалю (Мельниченко, 2023).

Отже, агресивність дитини формується переважно як протест проти нерозуміння дорослих, через невдоволення своїм становищем серед однолітків. У той же час на розвиток агресивності молодшого школяра, звичайно, можуть впливати природні особливості його темпераменту, наприклад, збудливість і сила емоцій, які сприяють формуванню таких рис характеру, як дратівливість, імпульсивність, гнівливість.

Відомо, що в молодшому шкільному віці відбувається переорієнтація одних цінностей на інші. Молодший школяр прагне зайняти нове соціальне становище, відповідне його потребам і здібностям. При цьому життєво важливим для нього стає соціальне визнання, схвалення, прийняття у світі дорослих і однолітків. Тільки за цих умов забезпечується відчуття власної гідності.

Аналіз наукових джерел показав, що проблема дитячої агресивності залишається однією з актуальних тем сучасної психології, проте дослідження з цієї проблематики є недостатніми. Цим обумовлена доцільність нашого дослідження, яке мало на меті вивчення агресивності дітей молодшого шкільного віку.

Методики дослідження. З метою дослідження агресивності молодших школярів нами були використані наступні психодіагностичні методики:

• методика «Кактус» (М.А. Панфілової);

• методика «Шкала прямої і непрямої агресії» (К. Б'єрквест);

• опитувальник «Діагностика стану агресії» Басса-Дарки;

• методика «Тест руки» Е. Вагнера, адаптація Піотровського.

Результати. Емпіричне дослідження було проведено на базі Яблунецької ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1. Група респондентів включала 30 учнів 3 класу.

Методика «Кактус», автором якої є М.А. Панфілова, призначена для виявлення стану емоційної сфери дитини, наявності агресивності, її спрямованості та інтенсивності. У таблиці 1 зазначені результати, що отримані в ході дослідження за допомогою методики «Кактус».

Таблиця 1Результати вивчення емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку за методикою «Кактус»