Аксіо-особистісний підхід у психотерапії ПТСР внаслідок воєнного стресу у військовослужбовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аксіо-особистісний підхід у психотерапії ПТСР внаслідок воєнного стресу у військовослужбовців

Щирук Ірина Анатоліївна - аспірантка 1 року навчання кафедри психології та соціальної роботи Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка.

У статті на підґрунті результатів теоретичного аналізу й емпіричних даних висвітлюються проблема психологічної природи посттравматичного стресового розладу у військовослужбовців через воєнний стрес; визначаються провідні психотерапевтичні підходи, що довели ефективінсть свого методу завдяки довготривалому досвіду перебування людства у воєнних діях й через застосування зазначених моделей, а саме, когнітивно-поведінкової, біхевіористчної й десенсибілізаційної й одержанні успішних результатів під час застосування їх методів. Підкреслюється вагомість теоретико-емпіричних результатів наукових досліджень щодо дії ПТСР на особистість й розкриваються нові дані, а також пропонується аксіо-особистісний підхід до психотерапії ПТСР у військовослужбовців, які постраждали на воєнний стрес.

Показано, що ефективними моделями психотерпії ПТСР є когнітивно- поведінкова модель, біхевіористична, десенсибілізаційна. Проте останнім часом набула широкого використання аксіо-ресурсна теорія, що висходить з надр гуманістичної психології. Головний наголос ставиться на тому в який спосіб особистість долає життєві труднощі, за рахунок яких властивостей переборює стрес. Аксіо-особистісні ресурси - це иттєві опори, витоки, що з одного боку в постійному розпорядженні людини, з іншого боку, надають смил її буття, а саме - гуманістичні цінності й основи її життєдіяльності, залученість у соціум й відчуття безпеки й поваги з боку соціуму, можливість самоздійснення й самореалізації, набуття фізичного й психологічного благополуччя.

Ключові слова: аксіо-особистісний підхід, військовослужбовці, воєнний стрес, посттравматичний стресовий розлад, психотерапія.

Shchyruk I.

Axio-personal approach in the psychotherapy of PTSD due to military stress in military personnel

Psychological studies highlighting the specifics of a person's experience of military stress prove that one of the most complex consequences of such an experience is PTSD (post-traumatic stress disorder), which manifests itself through specific psychological, somatic and behavioral changes and difficulties in the individual's social and psychological adaptation. At the heart of post-traumatic stress disorder is always a psychotrauma and a traumatic event, which causes personal vulnerability, dependence of psychological well-being on experiences and traumatic memories, alienation and inadaptability of the individual to the changed conditions. In general, PTSD refers to intense prolonged exposure to an extreme traumatic stressor. In the diagnostic criteria of PTSD, considerable attention is paid to psychological symptoms, however, first of all, physical and somatic manifestations are manifested.

Such symptoms motivate a person to realize the need for psychological help. Highly effective models of psychotherapy for PTSD are the cognitive-behavioral, behavioral, and desensitization models. Recently, the axio-resource theory, emerging from the depths of humanistic psychology, has become widely used. The main emphasis is placed on how a person overcomes life's difficulties, due to which properties he overcomes stress. Axio-personal resources are vital supports, sources that, on the one hand, are at the permanent disposal of a person, and on the other hand, give meaning to his existence, namely, humanistic values and the foundations of his life, involvement in society and a sense of security and respect from society, the possibility of self-realization and self-realization, the acquisition of physical and psychological well-being.

Key words: axio-personal approach, military personnel, military stress, post- traumatic stress disorder, psychotherapy.

Постановка проблеми

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) сьогодні найактуальніша тема наукових досліджень. Доволі часто під цим поняттям розглядають низку симптомів, що надаються у Діагностичному й статистичному посібнику з психічних розладів [2], клінічна збірка, що використовується медичним персоналом для визначення діагнозу.

У публікації журналу Timeза 6.04.2015 року зазначалося, що у 500 тисяч солдат та офіцерів США, які брали участь у бойових діях в Іраку, Афганістані або в обох країнах за останні 13 років було діагностовано ПТСР [8, c. 20]. В Україні ми перебуваємо в умовах воєнних дій з 24.02 2022 року, все населення країни, так або інакше, відчуває дію воєнного стресу. Зараз у нас ще не має можливості виявити об'єктивні наслідки такого стресу у повному обсязі, але результати досліджень виявляють обрії лиха.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільшої популярності у психотерапії ПТСР досягає когнітивно-біхевіоральна терапія (КБТ). У КБТ для лікування ПТСР застосовується велика кількість різних технік. Первинні напрями (систематична десенситизація, релаксаційний тренінг, біологічно зворотній зв'язок) засновуються на двохфакторній теорії обумовлений емоцій страху й оперантного запобігання, розробленої Моурером [9]. Коли оформилися більш пізні напрями (пролонгована вскриваюча психотерапія, когнітивна психотерапія, когнітивно-процесуальна психотерапія) емоційно-інформаційні теорії ПТСР превалюють над теорією научіння. Соціально-когнітивні теорії фокусуються переважно на змісті когніций індивіда, що діє всередині соціального контексту. Останнім часом було здійнено спробу щодо інтеграції двох напрямів у теорії подвійної репрезентації Брєвіна.

Сучасна теорія научіння враховує, передусім, розвиток симптомів ПТСР. Симптоми переживання травми, що повторюються, й, фізіологічного збудження розглядаються як умовні емоційні реакції, що виникають за принципом класичного обумовлення у відповідь на стимули зовнішнього середовища. Згідно з теорією біхевіоризму, не дивлячись на те, що спочатку симптоми можуть бути спричинені травмою, на подальшому етапі вони виявляються наслідком спроб індивіда впоратися із травмою. Поступово такі спроби опанувати дистресом починають проявлятися у обставинах, що не пов'язані з травмою, й стають функціонально автономними. Запобігаюча й антисоціальна поведінка, а також поведінковий дефіцит працюють за оперантним контролем. Проблеми можуть виникати через контроль над стмимулами, що порушується, коли реакція відповідає ситуації, проте має прояв на фоні важкого емоційного стану. Неадаптивна поведінка знаходиться під контролем стимулів, що підкриплюються й що відбувалися у минулому, які здійснюють вплив на імовірність виникнення певних поведінкових реакцій. Думки, почуття й поведінкові реакції визначаються як певні прояви попередніх стимулів. Тобто, виходячи з аналізу поведінки, фокус терапії може бути сфокусованим не на травмі, а на неадаптивній поведінці, що є наслідком травми. При цьому схильність до умовних стимулів при відсутності негативних наслідків розглядається як погашена емоційна реакція. У поведінкових теоріях, так само як і в інформаційних теоріях, техніка розкриття травматичного досвіду застосовується для роботи із симптомами повторного переживання травматичного досвіду й фізіологічного збудження, в той час, як управління поведінкою у непередбачених ситуаціях розглядається як метод з симптомами запобігання й іншими поведінковими проблемами.

Відповідно із емоційно-процесуальною теорією, ПТСР виникає завдяки розвитку патологічних структур страха, пов'язаних із травматичною подією [9]. Такі структури включають репрезентації стимулів, реакцій та їх значень. Будь- яка інформація, що є пов'язаною з травмою, активує структури страху, які у осіб, що страждають на ПТСР, включають веліку кількість стимулів й, в такий спосіб, доволі легко активуються. Спроби запобігти активації оформлюються у симптоми запобігання. Згідно з емоційно-процесуальною теорією, успішна терапія ПТСР повинна включати корекцію патологічних елементів структур страху. Для редукції страху, клієнта необхідно провести через два стани. Передусім, структури страху варто активувати. Далі, важливо надати нову інформацію, що містить елементи, які є несумісними з патологічними елементами, з метою їх корекції. Такі процедури допомогають особі конфронтувати з травмою, активуючи тим самим спогади про травму. Активація травматичних спогадів надає можливість інтегрувати скоректовану інформацію й, в такий спосіб, модифікувати патологічні елементи травматичних спогадів. Так, Фоа й Ротбаум довели, що активація страху впродовж терапії надає гарні результати [12].

Автори цієї теорії виокремили декілька механізмів, що забезпечили покращення стану клієнтів, які страждають на ПТСР. По-перше, повторні переживання травми в уяві роблять травматичні переживання більш звичними й, так, знижують тривогу, що пов'язана із травмою, а також коректує невірне переконання, що тривога залишиться назавжди, якщо не запобігати спогадів про травму. По-друге, процес обережної конфронтації із негативними спогадами запобігає когнітивному ухиленню від думок й почуттів, що нагадують про травму. По-третє, повторне переживання травми у терапевтичних умовах поступово залучає безпечну інформацію про травматичну пам'ять, що дає клієнтові можливість усвідомити, що травматичні спогади не є небезпечними. По-четверте, фокусування на травматичній пам'яті впродовж тривалого часу допомагає особистості диференціювати травматичну подію від інших, нетравматичних й розглядати травму, як особливу подію, а не як репрезентацію жорсткого світу й негідного «Я». По-п'яте, процес повторного переживання травми в уяві допомагає змінити значення симптомів ПТСР: від сприйняття себе як некомпетентного й неповноцінного до прийняття себе, визнання проявів мужності під час травматичної події. Й, насамкінець, тривале повторне переживання травматичної ситуації надає можливість сконцентруватися на механізмах негативного самосприйняття й змінити ці механізми. Найважливішим механізмом є корекція невірних оцінок імовірності виникнення небезпечних ситуацій й причн страху, які вже стали звичними на стимули, що нагадують травматичну подію.

Соціально-когнітивні теорії також заторкують процеси опрацювання інформації, проте, передусім, вони сфокусовані на впливі травми на систему переконань індивіда й на процес адаптації, що є необхідним для узгодження травматичних подій й переконань, що їм передували та очікувань індивіда. Такі теорії зосереджуються на особливостях емоційних реакцій, як первинних (острах, туга, гнів), так і вторинних (провина, сором). Соціально-когнітивні теорії є теоретичним підгрунтям когнітивної терапії ПТСР. Нова інформація, що відповідає уявленням індивіда про себе та оточуючий світ, асимілюється доволі швидко й без спеціальних зусилль, тому що вона вписується у когнітивні схеми. Проте, коли відбувається подія, що не вписується в такі схеми, індивіду варто узгодити травматичну подію з системою переконань про себе та світ. Впродовж терапії когнітивні схеми клієнтів повинні бути змінені, важливо, щоб відбувся процес акомодації, залучення нової інформації. При цьому люди часто намагаються запобігти змін схем через важкий афект, пов'язаний із травмою, найчастіше через те, що система переконань, що буде змінена може зробити особистіть більш вразливою до майбутніх травм. Таким чином, індивіду більш властиво змінити сприйняття травматичної події (асимілювати його), ніж акомодувати до травми схеми, що існують.

Виявляють випадки, коли замість асиміляції та акомодації відбувається надакомодація. В такому випадку індивіди, які пережили травму, змінюють систему переконань в бік екстремально-негативних уявлень з метою попередити майбутні травми. У випадку надакомодації система переконань може відображати повну недовіру іншим й негативні образи себе та інших. Травматичні події або негативні переконання, що існували у індивіда перед травмою сприяють фіксації екстремальних переконань. Екстремальні переконання заперечують переживанню природніх для травматичної події емоцій (страху, тугі) й, в такий спосіб, блокують шляхи для проживання відповідних для ситуаціх почуттів й корекції переконань. Більше того, надакомодовані негативні переконання можуть продукувати вторинні емоції, що напочатку могли б й не виникати внаслідок такої травматичної події (наприклад, сором, почуття провини). Згідно із соціально-когнітивною моделлю, необхідно створити умови для вираження клієнтом емоцій з метою повного відтворення травматичних спогадів. Так, травматичний аффект, що переживається в терапії, доволі швидко розпорошується й може запустити дію з акомодації схем внаслідок травматичного досвіду. Коли змінюються уявлення особистості про травматичні події й надакомодаційні уявлення про себе та світ, тоді зменшуються вторинні емоції разом із нав'язливими спогадами.

Спробою узгодження комплексної теорії ПТСР є створення Бревіна із колегами теорії подвійної репрезентації, яка поєднує інформаційно - процесуальну й соціально-когнітивну теорію ПТСР [11]. Підгрунтям теорії автори вважають наявність двох варіантів опрацювання інформації: свідомого і несвідомого. Теорія подвійної репрезентації представляє два типи емоційних реакцій. Перший тип, має прояв під час травматичної події (острах, гнів), які активуються знов під час повторних зіткнень із стимулами, що нагадують травму. Другий тип, інші емоції (острах, гнів, провина, сором, туга) є вторинними, що утворюються суб'єктивним значенням травми та її наслідками. Бревін із колегами дійшли до висновку, що емоційні процеси під час переживання травми залучають два елементи: активацію несвідомих образів з пам'яті (що постулюється в інформаційних теоріях) й свідомі спроби віднайти смисл та причину або перенести на когось відповідаьність за те, що відбулося, а також вирішити конфлікт між травматичними подіями й очікуваннями та переконаннями, що передували ним [11]. Метою цього процессу є зниження інтенсивності негативних емоцій й відтворення почуття відносної безпеки й контролю над ситуацією. В певних випадках, пропонується поєднувати обідви види терапії (біхевіоральну й когнітивну).

Доволі ефективною терапією ПТСР є терапія EMDRабо ДОРО (Десенсибілізація й опрацювання рухом очей). Автором EMDR-терапії Френсіс Шапіро розроблений стандартний протокол лікування [10]. Зазначений метод є ефективним, коли особистість може підтримувати подвійну увагу. Тобто, водночас відбувається усвідомлення безпеки кабінета терапевта й жахливих образів минулого. Найчастіше справа погіршується тим, що травматизація є множинною й комплексною. Важкі події в минулому відбувалися багаторазово. Вони можуть бути представлені частково або є запобігання травматичного матеріала чи його дисоціація.

З одного боку, EMDRдоволі швидко трансформує почуття, що турбують, які пов'язані із дисфункціонально збереженними травматичними спогадами. Але навіть такий функціональний метод не завжди справляється з клієнтами, в яких симптоми не вписуються у визначені рамки гострого стресового розладу (ГСР) або посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Задля вирішення цього завдання необхідно доповнювати класичний протокол EMDR, щоб успішно пропрацьовувати клієнтів із порушеннями прихільності, дисоціативною особистісною структурою й рігідними психологічними захистами, станами, спричиненими ПТСР. Такий стан також називають розлад екстремального стресу. У дітей та підлітків такий паттерн розглядається як розлад, пов'язаний із травмою розвитку.

Мета статті полягає у визначенні психологічних особливостей проявів та наслідків ПТСР й визначити необхідність застосування аксіо-особистісного підходу у психотерапії ПТСР у військовослужбовців, постраждалих від воєнного стресу.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Герман вперше (1992) застосовує термін «комплексне ПТСР», щоб описати сукупність симптомів багатьох клієнтів, що переживають зловживання й неприйняття [5]. Такі описи поєднують низку симптомів, що виокремив французський дослідник Пьер Жане. Характеристика включає такі складові [5].

1. Дисфункціонально збережені травматичні спогади:

- приховані (недостатньо усвідомлені) спогади важкого досвіду з вихователями, що постійно повторюються й призводять у дорослому стані до небезпечних дезорганізованих патернів прихільності до інших людей. Такі приховані спогади можуть бути не пов'язані з візуальними образами й можуть не розпізнаватися як спогади, але будуть сильно впливати як базові твердження про себе у відносинах з іншими людьми;

- приховані спогади, що настільки турбують й лякають, що не можуть бути залучені до спільного особистого життєвого наративу.

2. Психологічні захисти - ментальні дії, функція яких попередити проникнення у свідомість недозволених посттравматичних картин та почуттів.

- захисти запобігання, залучаючи всі види адиктивної поведінки. Захисти запобігання - можливо найбільш часто виникаюча перепона для використання стандартних EMDR-процедур;

- захисти ідеалізації - позитивні ментальні образи, що нереалістичні й дисфункціонально перебільшені. Ці позитивні образи можуть відноситися як до інших (батьки, діти, подружжя або екс-коханці), так і до себе (у випадку із клієнтами з нарцисичним розладом особистості або нарцисичним стилем). Ідеалізована надцінність також може з'явитися у ставленні до інших потягів - поведінки (наприклад, залежності), релігії, політичної партії, географічного положення або роботодавця. Будь яке з них може слугувати захистом у будь- якому ступені, в якому вони блокують усвідомлення невирішеного посттравматичного матеріалу;

- захист сорому, а саме - недоречне самозвінувачення за негативні події, що були фактично неконтрольованими.

3. Дисоціативна структура особистості:

- розподіл особистості на сепаровані частки або ідентичності;

- частки можуть бути несвідомими або частково взаємоусвідомленими чи не усвідомлювати наявність один одного.

4. Проблеми у регулюванні афекта, що турбує часто пов'язані із дезорганізованими небезпечними паттернами прихільності до інших людей [5, с. 23].

Емоційні порушення й проблемна поведінка часто вкорінюються в минулі події, що може й не загрожували життю, але були травмуючими. Тобто, діти які стикалися з несприятливими подіями й діти, в яких не було можливості отримати відповідну їжу, валідацію їх переживань. Також було доведено, що ПТСР й травма є схожими за симптомами й однаковим чином вирішуються в процесі EMDR-терапії.

Виявлено, що психотерапевт, котрий пропрацьовує дитяче комплексне ПТСР потребує додаткового розуміння й процедур за межами тих, що є необхідними для терапії ПТСР, спричиненого одноразовим інцидентом у дорослого. Такий висновок підтверджується результатами досліджень Ван дер Колка [13, 14]. Учасники були розподілені на тих, у кого ПТСР виявлено після одноразового епізода у дорослому віці, й тих, у кого ПТСР розпочався раніше 18 років. Всі учасники демонстрували травматичну симптоматику у дитинстві, повідомили про повторні епізоди фізичного або сексуального насилля у батьківських родинах. Після декількох вимірів результативності лікування було виявлено значущу клінічну й статистичну різницю між групою тих, у кого розлад розпочався у дитинстві й групою тих, у кого порушення сталося у дорослому віці. Після 8 тижнів терапії 46,2 % учасників з ПТСР позбавилися від симптомів й у 100 % з них більше не діагностувалося ПТСР. Проте, у тих, у кого ПТСР розпочався у дитинстві, цей показник дорівнював 9,1 % й 72 % відповідно. Через 6 місяців у групі «дорослого» ПТСР вивільнилися від симптомів 75 % учасників, але в групі з «дитячим» ПТСР лише 33 %. Результативність терапії за дослідженнями Ван дер Колка, як і клінічний досвід доводять, що ефективна й різнобічна терапія для тих, у кого порушення почалися ще в дитинстві, потребує більше ніж 8 сесій. Імовірно, клієнти із дитячою травмою перенесли більше травматичних подій, а також в них було більше зривів, пов'язаних із несприятливим досвідом всередині дисфункціонального родинного оточення. Паттерни комплексного ПТСР включають порушення прихільності, труднощі у вирішенні специфічних завдань розвитку й міжособистісної взаємодії, психологічні захисти, вбудовані у сруктуру особистості, що розвивається, й, певного ступеню, дисоціативна сепарація «Я» в структурі особистості [13, 14].

Клієнти із «дитячим» ПТСР завжди потребують більш диференційованого підходу до психотерапії, що базується на оцінці унікальної особистісної структури клієнта [13]. Така оцінка дозволяє психотерапевту залучити у роботу не лише дисфункціональні спогади, але й патологічну адаптацію до складного оточення у дитинстві - захисні процеси й дисоціативний розділ Я-станів. Саме такі патологічні адаптації важко доєднати до категорії «дисфункціонально збережений специфічний спогад» вірніше говорити про елементи спогадів, які беруть свій початок у певному життєвому досвіді, потребують іншого підходу до терапії. Тут спостерігаються патологічні захисти, дисоціативна сепарація часток «Я», блокуючі переконання про себе й інших та зруйновані паттерни прихільності.

Передусім варто відзначити, що травматичні спогади - це повторне переживання травми. Мета психотерапії полягає у перетворенні «прошивки» у нормальні спогади. Нормальні спогади доступни людині, коли в цьому є потреба. Травматичні спогади - нескінченні шматки минулого, що запускаються й переживаються знов і знов, часто з сильним відчуттям реальності «саме зараз». Деякі типи переживання минулого - емоції, когніції, відчуття, візуальні образи - часто являють собою ключовий елемент актуальних проблем будь-якого клієнта психотерапевта. Такі зміни у мовленні, коли ми називаємо травматичні спогади «повторним переживанням подій у минулому», виявляються корисними для більшості клієнтів. Завдяки такому підходу клієнт краще розуміє, чому будь-які спогади про насилля з боку батьків можуть спричинювати тривогу (повторне переживання почуттів й страху) або чому думки про жахливий бойовий досвід можуть відчуватися як повернення у той бій. Клієнта втішує той факт, що терапевт може пояснити походження його повторного переживання травми як нормальну людську реакцію на важкий досвід.

Досвід повторного переживання травми може бути більш слабким - нагадування може призвести до невеличкого посилення настороженості або напруги. Може відбутися й розгорнутий дисоціативний епізод - клієнт міттєво переміщується у власній свідомості в минуле, з ідентичністю, почуттями, обмеженими навиками вирішення проблем й поглядами почуттями, обмеженими навиками рішення проблем й поглядами на життя молодої людини.

Отже, таким чином, за результатами теоретичного аналізу ми дійшли висновку, що якщо реакції на подію розвивалися впродовж перших декількох днів або тижнів після травмуючого інцидента, то скоріше за все можна говорити про гострий стресовий розлад, а якщо реакція на травмуючу подію зберігається довше одного місяца або виникає не менше, ніж через шість місяців після того, як подія відбулася, висока імовірність розвитку посттравматичного стрессового розладу (ПТСР) [8, с. 28-30]

Також ми провели емпіричне дослідження щодо проявів симптомів ПТСР й особливостей терапії осіб постраждалих внсалідок воєнного стресу. Нами було застосовано методику «Тест PCL- 5» (перший корткий інструментальний тест самоопитувальник, модифікований із PCL-М теста, щоб відповідати симптомам нового визначення ПТСР у DSM-5 й впливу цих симптомів) [8]. У тестуванні брали участь військовослужбовці, що проходили медичне обстеження у кількості 100 осіб. Опитувальник містить 20 запитань (проблем, з якими особистість стикається у відповідь на сильний стресс. Необхідно визначити наскільки сильно турбувала та або інша представлена проблема за останній місяць. Найвищі кількість балів - 38 й визначає наявність ПТСР.

Аналізуючи специфіку посттравматичних стресових порушень у військовослужбовців, що перебувають в зоні воєнних дій нами виявлено такі особливості:

- військові без ознак психічної дезадаптації (5 %) - не виявляють незадоволення станом здоров'я;

- військові, які виявляють деякі ознаки психічної дезадаптації (13%) - погіршення процесів уваги й пам'яті (75 %), головний біль (90 %); стомлюваність (90 %); порушення сну (90 %);

- військові, котрі виявляють емоційно-афективні, когнітивні й поведінкові порушення, яких не було раніше, а саме: гнівлівість, агресивність - 80 %; тривожність, панічні атаки - 70 %; самотність - 80 %; почуття провини - 90 %; порушення сну й слабкість - 70 %; уникнення думок й спогадів - 90 %; погіршення пам'яті, зниження концентрації уваги - 50 %. Окрім цього, надвелика группа із наслідками постконтузійного синдрому, остання. Найчастіше має прояв головний біль, погіршення слуху й зіру, складності під час розслаблення або взагалі неможливість розслабитися.

Звісно, що в процесі психодіагностики ми передусім акцентуємо увагу на психологічних показниках, але соматичні й фізичні прояви також підтверджують важкість протікання психо-емоційної травми у осіб постраждалих внаслідок військового стресу. За результатами психологічних досліджень [1, 3, 4, 6, 7] виявлено, що саме наявність особистісних ресурсів, аксіологічних передумов сприяють переборенню негативних чинників війни й наслідків воєнного стресу. Тому застосування аксіоресурсного підходу дозволяє досягнути позитивних результатів під час психотерапії й ресоціалізації військових.

Такими аксіо-особистісними ресурсами вважають життєві опори, все що дозволяє особистості реалізовувати власні потреби, а саме: фізичне та психічне здоров'я й психологічне благополуччя, відчуття значущості й уваги з боку суспільства, можливість особистісної та професійної самореалізації.

Відомо, що Е. Фромм виокремив такі надважливі психологічні ресурси, що сприяють душевній рівновазі й набуттю опори у людини. Надія, як психологічна категорія, що підтримує життя й розвиток особистості. Віра - переконання у людськіх цінностях, що надають сенс людському життю. Любов

- надвищий смисл людського життя й Служіння - спрямованість на захист й збереження гуманістичних цінностей й Душевна сила, Мужність, що сприяють протистоянню труднощам, викликам життя й спробам зруйнувати Надію й Віру, Любов [3].

Висновки

Психологічні дослідження, що висвітлюють особливості переживання особистістю воєнного стрессу доводять, що одним з найскладних наслідків такого досвіду є ПТСР (постртравматичний стресовий розлад), котрий має прояв через специфічні психологічні, соматичні й поведінкові змінювання й труднощами у соціально-психологічній адаптації індивіда.

В основі посттравматичного стресового розладу завжди є психотравма й травматична подія, що й спричинює особистісну вразливість, залежність психологічного благополуччя від переживань й травматичних спогадів, відчуженість й неадаптивність особистості до умов, що змінилися.

В цілому, ПТСР означає інтенсивну тривалу дію екстремального травмуючого стресору. В діагностичних критеріях ПТСР значна увага надається психологічним симптомам, втім, передусім напочатку мають прояв фізичні й соматичні прояви. Сааме такі симптоми й мотивують особистість до усвідомлення необхідності психологічної допомоги.

Надефективними моделями психотерпії ПТСР є когнітивно-поведінкова модель, біхевіористична, десенсибілізаційна. Проте останнім часом набула широкого використання аксіо-ресурсна теорія, що висходить з надр гуманістичної психології. Головний наголос ставиться на тому в який спосіб особистість долає життєві труднощі, за рахунок яких властивостей переборює стрес. Аксіо-особистісні ресурси - це иттєві опори, витоки, що з одного боку в постійному розпорядженні людини, з іншого боку, надають смил її буття, а саме

- гуманістичні цінності й основи її життєдіяльності, залученість у соціум й відчуття безпеки й поваги з боку соціуму, можливість самоздійснення й самореалізації, набуття фізичного й психологічного благополуччя.

Література

посттравматичний стресовий розлад психотерапія

1. Гребінь Л. О. Особливості практики надання психологічної допомоги пораненим військовослужбовцям / Л. О. Гребінь // Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових травматичних подій: методичний посібник / З. Г. Кісарчук, Я. М. Омельченко, Г. П. Лазос, Л. І. Литвиненко, Л. О. Гребінь, Царенко Л. Г.; за ред. З. Г. Кісарчук. К. : ТОВ Видавництво «Логос». 207 с.

2. Діагностичні критерії ДСМ-5 посттравматичного стресового розладу // Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Т. 1. К, 2018. С. 126-128.

3. Кісарчук З. Г., Гребінь Л.О. Метод кататимно-імагінативної психотерапії в контексті особливостей його викладання / З. Г. Кісарчук, Л.О. Гребінь // Актуальні проблеми психології Т. ІІІ : Консультативна психологія і психотерапія: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред. Максименка С. Д. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. К. : 2017. Вип. 13. Консультативна психологія і психотерапія. С. 203 -255.

4. Коширець В. В. Особливості надання першої психологічної допомоги особам з ПТСР / Віктор Коширець // Збірник наукових праць РДГУ. Випуск 8, 2017, С. 128-133.

5. Найп Д. EMDR: Полное руководство. Теория и лечение комплексного ПТСР и диссоциации / Пер с англ. Е.Плотниковой. М.: Научный мир, 2020. С. 456.

6. Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових травматичних подій: методичний посібник / З. Г. Кісарчук, Я. М. Омельченко, Г. П. Лазос, Л. О. Гребінь, Л. І. Литвиненко, Царенко Л. Г.; за ред. З. Г. Кісарчук. К.: ТОВ Видавництво «Логос». 207 с.

7. Романчук Олег Ігорович. Психотравма та спричинені нею розлади: прояви, наслідки й сучасні підходи до терапії / Олег Романчук // NeuroNews, 2012, С. 30-37.

8. Уильямс М.Б., Пойюла С. ПТСР: рабочая тетрадь. Эффективные методики преодоления симптомов травматического стресса, ООО «Диалектика», 2021. 400 с.

9. Эффективная терапия посттравматического стрессового расстройства / Под ред Эдны ФОА, Теренса М.Кина, Мэтью Фридмана. М.: Когито-Центр, 2005. 467 с.

10. Шапиро Ф. Психотерапия эмоциональных травм с помощью движений глаз: основные принципы, протоколы и процедуры / пер. с англ. А.С. Ригина. М.: Класс, 1998. 496 с.

11. Brewin G.R., Dalgleish T., Joseph S. A dual representational theory of posttraumatic stress disorder. Psychological Review, 1996, 103. Р. 670-686.

12. Foa E.B., Riggs D.S., Dancu C.V., Rothbaum B.O. Reliability and validity of a brief instrument for assessing post-traumatic stress disorder. Journal of Traumatic Stress, 1993. N 6. Р. 459-473.

13. Van der Kolk B.A. Developmental trauma disorder. Towards a rational diagnosis for chronically traumatized children. Psychiatric Annals, 2005. May, 35, Р. 401-408.

14. Van der Kolk B.A., Roth S., Pelcovitz D., Sunday S. & Spinazzola J. Disorders of extreme stress: The empirical foundation of a complex adaptation to trauma. Journal of Traumatic Stress, 2005. October 18(5), Р. 389-399.

References

1. Hrebin L. O. Osoblyvosti praktyky nadannia psykholohichnoi dopomohy

poranenymviiskovosluzhbovtsiam/ L. O. Hrebin// Psykholohichnadopomohapostrazhdalymvnaslidokkryzovykhtravmatychnykhpodii/ metodychnyiposibnyk/ Z. H. Kisarchuk, Ya. M. Omelchenko, H. P. Lazos, L. I. Lytvynenko, L. O. Hrebin, TsarenkoL. H.; zared. Z. H. Kisarchuk. K. : TOV Vydavnytstvo «Lohos». 207 s.

2. DiahnostychnikryteriiDSM-5 posttravmatychnohostresovohorozladu// Osnovyreabilitatsiinoipsykholohii: podolannianaslidkivkryzy. Navchalnyi posibnyk. T. 1. K, 2018. S. 126-128.

3. KisarchukZ. H., HrebinL.O. Metodkatatymno-imahinatyvnoipsykhoterapiivkontekstiosoblyvosteiyohovykladannia/ Z. H. Kisarchuk, L.O. Hrebin// AktualniproblemypsykholohiiT. III : Konsultatyvnapsykholohiiaipsykhoterapiia: ZbirnyknaukovykhpratsInstytutupsykholohiiimeniH. S. KostiukaNAPNUkrainy/ Zared. MaksymenkaS. D. InstytutpsykholohiiimeniH. S. KostiukaNAPNUkrainy. K. : 2017. Vyp. 13. Konsultatyvna psykholohiia i psykhoterapiia. S. 203 -255.

4. KoshyretsV. V. OsoblyvostinadanniapershoipsykholohichnoidopomohyosobamzPTSR / ViktorKoshyrets // ZbirnyknaukovykhpratsRDHU. Vypusk 8, 2017, S. 128-133.

5. Naip D. EMDR: Polnoe rukovodstvo. Teoryia y lechenye kompleksnoho PTSR y dyssotsyatsyy. /Per s anhl. E.Plotnykovoi. M.: Nauchnyi myr, 2020. 456 s.

6. Psykholohichnadopomohapostrazhdalymvnaslidokkryzovykhtravmatychnykhpodii: metodychnyiposibnyk / Z. H. Kisarchuk, Ya. M. Omelchenko, H. P. Lazos, L. O. Hrebin, L. I. Lytvynenko, Tsarenko L. H.; za red. Z. H. Kisarchuk. K. : TOV Vydavnytstvo «Lohos». 207 s.

7. RomanchukOlehIhorovych. Psykhotravmatasprychynenineiurozlady: proiavy, naslidkyysuchasnipidkhodydoterapii/ OlehRomanchuk// NeuroNews, 2012, S. 30-37.

8. Uyliams M.B., Poiiula S. PTSR: rabochaia tetrad. Effektyvnyi metodyky preodolenyia symptomov travmatycheskoho stressa, OOO «Dyalektyka», 2021. 400 s.

9. E^fektyvnayaterapyiaposttravmatycheskohostressovohorasstroistva/ PodredEdnyFOA, TerensaM.Kyna, MеtiuFrydmana. M.: Kohyto-Tsentr, 2005. 467 s.

10. ShapyroF. Psykhoterapyia еmotsyonalnykhtravmspomoshchiudvyzhenyihlaz: osnovnyepryntsypy, protokolyyprotsedury/ per. sanhl. A.S. Ryhyna. M.: Nezavysymaia forma: Klass, 1998. 496 s.

11. Brewin G.R., Dalgleish T., Joseph S. A dual representational theory of posttraumatic stress disorder. Psychological Review, 1996, 103. 670-686

12. Foa E.B., Riggs D.S., Dancu C.V., Rothbaum B.O. Reliability and validity of a brief instrument for assessing post-traumatic stress disorder. Journal of Traumatic Stress, 1993. N 6. 459-473.

13. Van der Kolk B.A. Developmental trauma disorder. Towards a rational diagnosis for chronically traumatized children. Psychiatric Annals, 2005. May, 35, 401-408.

14. Van der Kolk B.A., Roth S., Pelcovitz D., Sunday S. & Spinazzola J. Disorders of extreme stress: The empirical foundation of a complex adaptation to trauma. Journal of Traumatic Stress, 2005. October 18(5), 389-399.

Размещено на Allbest.ru