Методологія дослідження соціальної відповідальності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Методологія дослідження соціальної відповідальності особистості

Лукашов Олександр Олександрович - кандидат економічних наук, докторант кафедри практичної психології та соціальної роботи



Lukashov O.O.

SOCIAL RESPONSIBILITY RESEARCH METHODOLOGY

The article presents the specifics of the study of the social responsibility of the individual through the prism of methodological approaches: system-structural, systemic, activity, axiological, subject, dialectical, essential-content, historical. It is shown that the system-structural approach, according to its methodological basis, is based on the selection of a stable structure, a set of rules and relations within the object being studied. Within this approach, the proposed structure of social responsibility involves two subsystems of relations: retrospective and prospective. The structure of retrospective relationships includes relationships in which a person is responsible for his actions. The second subsystem provides for the relationship between individual subjects of social action. It is emphasized that the systemic approach studies the phenomenon as a system, reveals the mechanisms that ensure its functioning, reveals the types of internal and external connections. The active approach makes it possible to identify key system-forming components in the structure of the phenomenon of social responsibility. At the same time, various forms of manifestation of social responsibility in aggregate are considered. The active approach allows one to evaluate and characterize social responsibility from the standpoint of the consequences of an individual's actions (positive or negative), as well as to consider many factors and society's assessment of the act performed (approval or condemnation). Within the framework of the axiological approach, the level of social responsibility correlates with the level of cultural development and the value system of both the individual and society in general. Within the framework of the subject approach, the entire complex of internal and external factors affecting the level of social responsibility of an individual is considered. The key categories of the analysis of social responsibility from the standpoint of a dialectical approach are the categories of freedom and necessity, which are represented by the philosophical basis of revealing its essence, development, place and role in reducing social tension in modern society. Social responsibility is also a special historical social reality that has its own spatio-temporal coordinates, that is, the phenomenon under consideration is a historical phenomenon. Social responsibility characterizes a certain stage of progressive development of society, which determines the application of the historical approach. The use of the essential-content approach, in turn, allows comprehensively, systematically, historically, from the position of the activity essence of responsibility, to reveal the content of socially responsible relations. Based on the mentioned methodological approaches, it is summarized that social responsibility is a phenomenon that is expressed in activities and is based on the requirements of society and is evaluated by society; is an element of the social structure of the individual and integrates social and psychological components. The social responsibility of an individual is a complex system based on the basic requirements of state policy, the influence of civil society and social microgroups.

Key words: personality, social responsibility, methodological bases of research, systemic-structural, systemic, activity-based, axiological, subject, dialectical, substantive-content, historical approaches.



У статті репрезентовано специфіку вивчення соціальної відповідальності особистості крізь призму методологічних підходів: системно-структурного, системного, діяльнісного, аксіологічного, суб'єктного, діалектичного, сутнісно- змістовного, історичного. Показано, що системно-структурний підхід, за своєю методологічною основою, базується на виділенні стійкої структури, сукупності правил і відносин всередині об'єкта, що вивчається. У межах цього підходу запропонована структура соціальної відповідальності передбачає дві підсистеми відносин: ретроспективні та перспективні. У структурі ретроспективних відносин лежать відносини, в яких людина відповідає за свої вчинки. Друга підсистема передбачає взаємозв'язок між окремими суб'єктами соціальної дії. Наголошується, що системний підхід вивчає явище як систему, виявляє механізми, що забезпечують його функціонування, виявляє типи внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Діяльнісний підхід дозволяє виявити у структурі феномену соціальної відповідальності ключові системоутворюючі компоненти. При цьому розглядаються різноманітні форми прояву соціальної відповідальності у сукупності. Діяльнісний підхід дозволяє провести оцінку та охарактеризувати соціальну відповідальність з позиції наслідків дій особистості (позитивних чи негативних), а також розглянути безліч факторів та оцінку суспільством виконаного вчинку (схвалення чи осуд). У межах аксіологічного підходу рівень соціальної відповідальності корелює з рівнем розвитку культури та системою цінностей як самої особистості, так і суспільства загалом. У межах суб'єктного підходу розглядається весь комплекс внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на рівень сформованості соціальної відповідальності особистості. Ключовими категоріями аналізу соціальної відповідальності з позиції діалектичного підходу виступають категорії свободи та необхідності, які представлені філософської основою розкриття її сутності, розвитку, місця та ролі у зниженні соціальної напруженості в сучасному суспільстві. Соціальна відповідальність являє собою й особливу історичну соціальну реальність, що має свої просторово-часові координати, тобто феномен, який розглядається, - явище історичне. Соціальна відповідальність характеризує певний етап прогресивного розвитку суспільства, що зумовлює застосування історичного підходу. Використання сутнісно-змістовного підходу, у свою чергу, дозволяє всебічно, системно, історично, з позиції діяльнісної сутності відповідальності, розкрити зміст соціально-відповідальних відносин. Спираючись на зазначені методологічні підходи, узагальнено, що соціальна відповідальність - це явище, яке виражається в діяльності та ґрунтується на вимогах суспільства і оцінюється суспільством; є елементом соціальної структури особистості та інтегрує соціальні та психологічні компоненти. Соціальна відповідальність особистості є складною системою, що спирається на базові вимоги державної політики, вплив громадянського суспільства та соціальних мікрогруп.

Ключові слова: особистість, соціальна відповідальність, методологічні основи дослідження, системно-структурний, системний, діяльнісний, аксіологічний, суб'єктний, діалектичний, сутнісно-змістовний, історичний підходи.



Постановка проблеми. Вирішення гострих соціальних питань, що стоять перед людиною та суспільством, неможливе без соціальної відповідальності. Цілком очевидно, що соціальна відповідальність на сучасному розвитку людства є важливим критерієм, умовою гармонійного існування людей у суспільстві, зниження соціальної напруженості. Тому виявлення адекватної методології дослідження соціальної відповідальності є вкрай актуальною проблемою.

Крім того, трансформаційні процеси торкнулися функціонування всіх систем сучасного суспільства. Останнім часом постає питання соціальної відповідальності особистості, включеної у всі сфери діяльності. У сучасній науковій літературі (педагогіка, психологія, соціологія, філософія та ін.) приділяється велика увага розвитку концепції соціальної відповідальності. У дослідженнях простежуються різноманітні методологічні підходи до трактування конструкту «соціальна відповідальність». Тлумачення цього поняття не однозначне в залежності від предмета дослідження, що демонструє широкий діапазон розуміння даного явища. Виявлена невизначеність потребує глибокого системного аналізу та наукового осмислення, передусім на методологічному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом інтерес до вивчення різних аспектів феномену «соціальна відповідальність» зріс. З'явилися дослідження, що розглядають психолого-педагогічні та соціальні умови формування та розвитку соціальної відповідальності особистості, а також відображають філософське трактування даного феномену.

Аналіз літератури з проблеми дослідження дозволив визначити «соціальну відповідальність» як категорію, що формується в процесі виховання та освіти, визначає поведінку особистості на основі особистого вибору, моральних норм та цінностей суспільства, поставлених цілей та способів їх досягнення [1; 5; 6; 9; 10].

Незважаючи на різночитання у визначенні конструкту соціальної відповідальності, дослідники єдині у думці про те, що соціальна відповідальність не виявляється як вроджена якість особистості, а являє собою процес і результат інтересів і вимог суспільства, обумовлений соціально - економічними та психолого-педагогічними умовами. На думку вчених, виховати соціально відповідальну людину - означає:

дати уявлення не лише про свободу, а й про відповідальність;

сформувати розуміння прав та обов'язків особистості;

навчити брати на себе відповідальність за виконану (або невиконану) дію.

Мета статті - розкрити методологічні основи дослідження соціальної

відповідальності особистості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Цікавим є погляд на феномен соціальної відповідальності Р. Селмана [2], пов'язаний з запровадженням поняття соціального інтелекту та ототожненням цих двох понять.

Вчений пропонує розглядати соціальну відповідальність як «інструмент психіки», який забезпечує орієнтацію індивіда у світі соціальних дій та вчинків. З розвитком соціальної відповідальності зростає й соціальний інтелект особистості, людина, на думку Р. Селмана [12], набуває соціальний досвід. Дослідник виділяє п'ять стадій розвитку соціального інтелекту, які сприяють розвитку соціальної відповідальності (табл. 1).

Ф. Хайдер запропонував розглядати п'ять рівнів розвитку соціальної відповідальності. Вчений свідчить, що з першого до четвертого рівня соціальна відповідальність зростає, але у п'ятому рівні - знову знижується.

Вчений інтерпретує ці п'ять стадій розвитку соціального інтелекту в такий спосіб.

Перша - досоціальна стадія - характеризується відсутністю умінь розрізняти принципи поведінки.

Друга стадія - диференціація - відображає вміння узгодити внутрішні мотиви та наміри поведінки. соціальна відповідальність особистість

На третій стадії - позиція іншого - людина демонструє вміння приміряти позицію іншого для себе і пропонує прийняти або приміряти свою позицію.

На четвертій стадії - структуризації - відбувається структурна взаємодія, урахування усіх інтересів суб'єктів взаємодії.

П'ята стадія - розвиток - передбачає здатність вчитися і вдосконалювати побудову відносин на різних рівнях.

Характеристика рівнів соціальної відповідальності за Ф. Хайдером наведено у табл. 2.

Таким чином, вітчизняні та зарубіжні вчені трактують соціальну відповідальність як здатність особистості передбачати і усвідомлювати наслідки своїх вчинків і дій, як здатність творчо творити свої дії в інтересах суспільства, як категорію для позначення міри свободи і права вибору.

Вищевикладене дозволяє виділити специфіку проблеми формування соціальної відповідальності особистості, яка полягає в детермінації поведінки особистості в суспільстві, злитті особистісних та суспільних інтересів, розвитку потреби особистості у суспільно корисній діяльності, у максимальній самовіддачі.

Встановлено, що соціальна відповідальність проходить певні етапи формування, виховання та розвитку. Ці завдання покликана вирішувати, зокрема психологічна наука.

Таким чином, провівши аналіз наукової літератури, ми можемо охарактеризувати феномен соціальної відповідальності особистості з різних точок зору. Соціальна відповідальність може бути індивідуальною та колективною, внутрішньою та зовнішньою, залежно від суб'єкта дій.



Таблиця 1

Стадії розвитку соціального інтелекту/ соціальної відповідальності за Р. Селманом

Базові характ ерист ики	Сфера соціальної взаємодії
	Прийняття себе / «Я»	Відносини з друзями	Відносини у групі однолітків	Відносини з іншими людьми
Егоцентризм	Нестійка психологічна цілісність	Випадкові контакти	Поверхневі контакти	Прагматизм
Суб'єктивність	Усвідомленн я власних прагнень	Односторонні контакти	Непаралельні відносини	Авторитаризм у вчинках
Рефлексія	Само пізнання	Співпраця	Партнерство	Розуміння, співчуття
Взаємність	Само- ідентичність	Змістовний обмін	Частина цілісної групи	Відповідальна поведінка
Глибина	Само контроль	Зв'язок з близькими за духом, самостійними особами	Демократична організація групи	Особиста відпові дальність

Таблиця 2

Характеристика рівнів розвитку соціальної відповідальності за Ф. Хайдером

Рівні розвитку соціальної відповідальності	Характеристика рівнів
Асоціація	Несе відповідальність за кожен результат своєї діяльності
Причинність	Вважає себе відповідальним лише тоді, коли не міг передбачати результати своєї діяльності
Передбачення	Відповідальний за будь-який передбачуваний наслідок дій та вчинків
Намір	Відповідальний тільки за ті вчинки, які мав намір здійснити самостійно без будь-якої участі
Виправдання	Відповідальність поділяє з оточуючими, знімаючи з себе частину відповідальності, фактично делегує відповідальність іншим членам суспільства

Інтеграція цих форм генерує нове розуміння соціальної відповідальності в структурно-змістовному плані і виражається на різних соціальних рівнях: особистісному, груповому та суспільному. Структурні компоненти соціальної

відповідальності перебувають між собою у постійному взаємозв'язку та взаємозалежності.

Механізми соціальної відповідальності регулюють соціальну діяльність особистості через:

обмеження та припинення негативних форм поведінки;

стимулювання та мотивування соціально схвалюваних форм поведінки.

Формування соціальної відповідальності можна подати як послідовний,

тривалий та цілеспрямований процес.

Розглянуто базові методологічні підходи до розуміння сутності феномену соціальної відповідальності.

Системно-структурний підхід за своєю методологічною основою базується на виділенні стійкої структури, сукупності правил і відносин всередині об'єкта, що вивчається.

У межах структурного підходу запропонована структура соціальної відповідальності передбачає дві підсистеми відносин: ретроспективні та перспективні.

У структурі ретроспективних відносин лежать відносини, в яких людина відповідає за свої вчинки.

Друга підсистема передбачає взаємозв'язок між окремими суб'єктами соціальної дії.

Системний підхід вивчає явище як систему, виявляє механізми, що забезпечують його функціонування, виявляє типи внутрішніх та зовнішніх зв'язків.

Соціальна відповідальність, її прояв та реалізація у житті представляється багатогранним і багатоаспектним соціальним явищем, тобто є системою, що володіє цілісністю. Із розуміння цілісності, як інтегрованої сукупності, це поняття застосовується до соціальної відповідальності як до цілісної системи.

Зауважимо, що системний підхід використовують як інструмент дослідження. Застосування системного підходу до вивчення соціальної відповідальності допомогло розкрити ті внутрішні закономірності, які зумовили якісну своєрідність об'єкта дослідження.

Діяльнісний підхід дозволяє виявити в структурі феномену соціальної відповідальності ключові системоутворюючі компоненти. Однак це не зводиться до вивчення окремих її видів, а розглядаються різноманітні форми прояву в сукупності.

Діяльніший підхід дозволяє провести оцінку та охарактеризувати соціальну відповідальність з різних точок зору. З першої позиції соціальна відповідальність розглядається як наслідки дій особистості (позитивні та негативні).

Друга позиція пов'язана з безліччю факторів та оцінкою суспільства виконаного вчинку (схвалення та осуд).

У межах діяльнішого підходу простежується думка, що соціальний зміст відповідальності лежить у стримуванні від негативного вчинку.

Як механізм, що допомагає розкрити соціальну відповідальність, слід представити діяльність, взяту як пояснювальну категорію, тому що через призму структури діяльності (у різних її аспектах) відкривається цілісний спосіб бачення соціальної відповідальності та створюється можливість дати узагальнене пояснення її різних сторін з єдиної теоретичної позиції.

В основі аксіологічного підходу перебуває система цінностей. У рамках цього підходу рівень соціальної відповідальності корелює з рівнем розвитку культури та системою цінностей як самої людини, так і суспільства загалом.

У відповідності з суб'єктним підходом поняття «соціальна відповідальність» не може існувати без конкретної людини, суб'єкта соціальної дії. У рамках цього підходу розглядається весь комплекс внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на рівень сформованості соціальної відповідальності.

Слід обґрунтувати й такі підходи до вивчення соціальної відповідальності, як діалектичний, сутнісно-змістовний, історичний.

Ключовими категоріями аналізу соціальної відповідальності з позиції діалектичного підходу виступають категорії свободи та необхідності. Вони представлені філософської основою розкриття її сутності, розвитку, місця та ролі у зниженні соціальної напруженості в сучасному суспільстві.

Соціальна відповідальність являє собою особливу історичну соціальну реальність, що має свої просторово-часові координати, тобто вважається, що поняття, яке розглядається, - явище історичне. Соціальна відповідальність характеризує певний етап прогресивного розвитку суспільства, що зумовило застосування історичного підходу.

Використання сутнісно-змістовного підходу дозволяє всебічно, системно, історично, з позиції діяльнісної сутності відповідальності, розкрити зміст соціально-відповідальних відносин.

Загальновідомо, що людина відповідає за свої вчинки як перед собою, а й перед суспільством загалом. Це можна пояснити тим, що людина і суспільство є єдиними й неможливо уявити існування людини поза суспільством. Гармонійне життя можливе лише в тому випадку, якщо кожен чітко усвідомлює важливість своєї ролі у суспільстві.

Х. Йонас у роботі «Принцип відповідальності» формулює вимогу, відповідно до якої людям необхідно взяти на себе відповідальність за власне буття як таке, а також за продовження буття всього людства [13].

Зараз велика увага приділяється корпоративній соціальній відповідальності, яка вбирає в себе різні аспекти: благодійність, меценатство, соціально-маркетингові програми, спонсорство, філантропія та ін. Розглядається соціальна відповідальність бізнесу та держави; визначається корпоративна відповідальність перед суспільством як філософія поведінки та концепція вибудовування діловою спільнотою своєї діяльності за такими напрямами як виробництво якісної продукції та послуг й створення привабливих робочих місць, виплата легальних зарплат та інвестиції у розвиток людського потенціалу, дотримання вимог законодавства, урахування громадських очікувань та загальноприйнятих етичних норм у практиці ведення справ, а також внесок у формування громадянського суспільства через партнерські програми та проєкти розвитку місцевого співтовариства [2-4]. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається й з позиції управління бізнесом; як приватна форма соціальної політики суспільства, тобто стан залежності діяльності громадських об'єднань (груп) від іншого об'єкта, що оцінюється як визначальний засіб досягнення оптимальних результатів [7-8]. У зарубіжній літературі термін «корпоративна соціальна відповідальність» включає соціальну відповідальність бізнес-корпорацій. У більшості визначень корпоративної соціальної відповідальності вона представляється як концепція, за якою компанії інтегрують соціальні питання у свою комерційну діяльність на добровільних засадах [11].

Аналіз досліджень про сутність корпоративної соціальної відповідальності дозволяє відзначити, що корпоративна соціальна

відповідальність має як прибічників, така й багато противників. Крім того, ставлення до цього поняття зміцнює критичний підхід до етичних аспектів бізнесу [4-11; 14].

З позиції діалектичного підходу свобода і необхідність виступають як ключові категорії аналізу соціальної відповідальності. Вони є філософською основою розкриття її сутності, розвитку, місця та ролі у житті суспільства.

Свобода полягає не в уявній незалежності від законів розвитку та функціонування природи і суспільства, а у пізнанні суттєвих, внутрішніх зв'язків та відносин, у планомірному, цілеспрямованому використанні адекватних знань для досягнення соціально-значимих цілей. Необхідність є певний тип зв'язків об'єктивної дійсності, зумовлених внутрішніми законами розвитку явищ, подій та процесів. Однією зі складових категорій свободи є прагнення наблизитися до ідеалу.

Свобода та відповідальність вважаються двома сторонами одного цілого. Свобода є не що інше, як виконання розумної діяльності, здатність діяти раціонально заради своєї мети. Відповідальність диктується об'єктивними умовами, метою, необхідністю досягнення цієї мети. Сутність відповідальності є реалізацією універсального ідеалу свободи людини.

Говорячи про взаємозв'язок свободи та відповідальності, необхідно також розглянути взаємозв'язок свободи та безвідповідальності. Вони також є складовими свідомої діяльності. Тільки при цьому вільний вибір помилково чи злочинно входить у конфлікт із нормами життя.

Звернення до поняття «безвідповідальність» дозволяє краще усвідомити, про який соціально-значущий результат діяльності йдеться у визначенні сутності соціальної відповідальності. Результат має бути позитивним, що сприятиме розвитку соціальної системи, переходу її у новий, більш досконалий стан.

Соціальна відповідальність, як складне соціальне явище, як об'єктивна і необхідна соціальна реальність, що є системою відносин відповідальної залежності між суб'єктами, що в концентрованому вигляді виражається в усвідомленій результативній діяльності, може бути розглянута тільки на основі багатостороннього погляду: діалектичного, системного, діяльнісного та історичного.

Соціальна відповідальність як соціальне явище, її прояв та реалізація в житті носить багатогранний та багатоаспектний характер і має представляти систему, цілісність.

Цілісність за Є. Гейко розуміється як інтегрована сукупність і застосовується до будь-якого соціального явища як системи, яка має цілісність. Таким чином, цілісність використовується як інструмент дослідження. Пояснення цілісності деякого об'єкта має розкрити ті внутрішні закономірності, якими обумовлена якісна своєрідність об'єкта.

Щоб пояснити, охопити об'єкт у його цілісності, недостатньо просто уявити, що він є. Необхідно запровадити пояснювальний механізм, який допомагає розкрити цю цілісність. Таким механізмом пояснення цілісності виступає діяльність, взята як пояснювальна категорія. Через призму структури діяльності (у різних її аспектах) відкривається цілісний спосіб бачення тієї чи іншої сфери соціальної реальності та створюється можливість дати узагальнене пояснення її різних явищ із єдиної теоретичної позиції.

Існують різні думки виникнення діяльнісного підходу, пов'язані з різними точками зору авторів теорії діяльності.

Відповідальність, як і багато інших категорій, можна визначити по- різному, акцентуючи увагу на тих чи інших факторах її прояву та ролі в діяльності особистості.

Сутність відповідальності проявляється в тому, що вона являє собою розуміння, усвідомлення та урахування наслідків діяльності за критеріями її необхідності та ефективності, можливості осуду чи заохочення.

Прийнявши як схему пояснення «діяльність», слід розуміти під цим спосіб організації концептуального апарату, що задає загальну стратегію дослідження, пояснення, дії. Це не означає, що діяльнісний підхід є єдиним, його не можна абсолютизувати. Однак його можливості багаті, своєрідні і можуть бути використані повною мірою у науково-дослідному та навчально- виховному процесах.

Найчастіше складні суспільні явища видаються переважно у статиці. Проте, цілісне розуміння неможливе без аналізу динамічного аспекту. А це вже використання діяльнісного підходу.

Сутність механізму пояснення через діяльність полягає в тому, що область вивчення, які вичленовується, представляється як діяльність. Це обгрунтовується у вигляді розгляду структури цього явища через його зміст.

Поняття діяльності ставить такий погляд на соціальну реальність, при якому з безлічі її різноманітних напластувань виокремлюється те, що об'єднується у єдине ціле як світ діяльності, її продуктів, умов та форм організації. Саме таким світом діяльності можна уявити суспільне життя, змістом якого буде відповідна соціально-відповідальна діяльність.

Цей пояснювальний принцип виконує реальні, а не ілюзорні конструктивні функції лише тією мірою, в якій він отримує предметну інтерпретацію у соціальній сфері.

Предметна інтерпретація передбачає дотримання таких важливих методологічних умов:

поняття діяльності має задавати специфічну дійсність у її специфічних

межах;

це поняття має бути структурно розгорнуте стосовно певного предмета вивчення.

Для пізнання життя в її цілісності слід розглянути його як специфічний вид діяльності. Рухатися до мети можна через розгортання структури за допомогою пояснювальних здібностей теорії діяльності.

У будь-якій сфері суспільного життя в якості її специфічної основи виділяються суспільні відносини. Знаючи про єдність суспільних відносин та діяльності, можна сказати, що змістом соціальної сфери є суспільні відносини. Вони виражаються у відповідному виді діяльності, тобто суспільні відносини та діяльність є сторонами будь-якої сфери суспільного життя.

Важливим є й питання критеріїв виділення того чи іншого виду діяльності. Очевидно, що специфіка будь-якої сфери діяльності визначається необхідністю її суспільних відносин. Співвідношення діяльності та суспільних відносин полягає в тому, що останні є форма (спосіб), атрибут та результат діяльності.

Поняття діяльності активно включається вітчизняними та зарубіжними вченими у дослідження аксіологічних аспектів буття людини, в аналіз ставлення людини до світу в аспекті не лише пізнання об'єктивної реальності, а й практичного самовизначення у світі.

Діяльність як пояснювальний принцип - це поняття з філософсько- методологічним змістом, що виражає універсальну основу, універсальну характеристику людського світу.

Буття людини як становлення особистості, її соціалізація отримує форму розвитку, яка виявляється, в даному випадку, нічим іншим, як становленням у діяльності або діяльнісним становленням. І в цьому сенсі принцип діяльності виявляється універсальним способом самовизначення особистості у світі, особистісного самотворення як творчості.

Безумовно, кожна сфера діяльності має певні, властиві лише їй характеристики. З одного боку, відповідальність може бути пов'язана зі свободою переконаності, з іншого, - з дотриманням правових положень, прийнятих у суспільстві.

Це призводить до висновку, що визначення змісту та сутності соціальної відповідальності неможливе без оцінки особливостей соціальної сфери суспільства. Соціальну сферу суспільства необхідно розглядати окремо від економічної, духовної та інших сфер. Враховуючи, що соціальна відповідальність являє собою особливу соціальну реальність, що має просторово-часові координати, необхідно усвідомити, що соціальна відповідальність - явище історичне. Вона виникла на певному етапі розвитку суспільства та виражає його прогресивну спрямованість.

Наразі інтерес до ролі соціальної відповідальності зріс, оскільки соціально-відповідальна поведінка є найважливішою складовою будь-якого цивілізованого суспільства, гарантом стабільності та процвітання, зниження соціальної напруги. Якщо у минулому безвідповідальні рішення та дії призводили до локальних соціальних катастроф і катаклізмів, то нині безвідповідальність є передумовою виникнення глобальної соціальної напруженості.

Підсумком вивчення соціальної відповідальності через діяльність є соціально значимий результат. Очевидно, що соціально-значущий результат може бути отриманий тільки тоді, коли дії людини відповідають закономірностям розвитку природи та суспільства. Доки закономірність не пізнана, вона постає як стихійна сила, цілеспрямоване використання якої неможливе. Але соціально-значущий результат зумовлений не тільки адекватним знанням законів розвитку. Необхідно, щоб знання та здійснювані на їх основі дії були відповідальними.

Відповідальність передбачає творчу діяльність та завжди пов'язана з позитивним результатом, вдосконаленням соціального буття, розкриттям сутнісних сил людини. У концепції свободи цінним є розкриття сутності людини саме через свободу і творчість. Свобода та творчість свідчать про те, що людина не тільки природна істота, а й надприродна.

Поєднання різних методологічних підходів аналізу соціальної відповідальності дозволяє краще зрозуміти її взаємозв'язок із свободою, необхідністю, творчістю; матеріальне коріння та духовні витоки, умови формування позитивного результату діяльності особистості, зрозуміти відповідальність як знаходження людиною самої себе, як самореалізацію особистості, прагнення до того, щоб долю перетворити на свободу. Закономірність руху думки у цьому напрямку зумовлена тим, що соціальна відповідальність виступає однією з форм прояву соціальної реальності. Тому подальше поглиблення у сутність соціальної відповідальності слід здійснювати, виходячи з важливого методологічного висновку М. Шелера, зміст якого полягає в тому, що з основної структури людського буття випливають усі специфічні звершення та справи людини. Зрозуміло, що виняток у цьому плані не становить й соціальна відповідальність.

Отже, цивілізаційні перетворення, що відбуваються наразі, трансформація індустріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко збільшують роль особистості, її свободи, знань, духовності, творчого початку та відповідно відповідальності у розвитку всіх сфер суспільства, зниження соціальної напруженості. Прискорення темпів розвитку суспільного життя, в той же час, може негативно впливати на людину. Проте, саме в духовності особистості, як показника існування певної ієрархії цінностей, цілей та смислів укладена відповідальність, яка центрує у собі все, що пов'язано з сенсом життя і призначенням особистості у суспільстві та природі й надає буттю цінність і орієнтири розвитку.

Розглядаючи соціальну відповідальність як похідну з основної структури людського буття, слід також мати на увазі, що вольове рішення особистості, пов'язане з вибором цілей та мотивів діяльності, загалом визначається її внутрішнім світом, її свідомістю і те, що внутрішній світ свідомості не протистоїть зовнішньому світу, а є, зрештою, відображенням цього зовнішнього об'єктивного світу, а діалектична взаємозумовленість подій у цьому внутрішньому світі стає відображенням діалектичної взаємозумовленості явищ у зовнішньому світі.

Відповідно до методології аналізу соціальної відповідальності основні зусилля дослідження означеної проблеми необхідно сконцентрувати на розкритті внутрішнього виміру особистості та тих зовнішніх обставин, відображенням яких є її внутрішній світ. Це дозволить побачити фундаментальний взаємозв'язок думок, почуттів, станів особистості з результатом тих відповідальних матеріальних перетворень, які вона здійснює у природі та суспільстві.

Досягнення свободи пов'язане з практичною діяльністю, тобто свобода є пізнаною і практично освоєною необхідністю, включеною в систему відповідальних соціальних відносин.

Закономірний хід історичного розвитку реалізується саме за допомогою свідомих, творчих, відповідальних дій особистості, що рухаються її потребами, пов'язані зі здатністю особистості приймати рішення, здійснювати вчинки відповідно до своїх і суспільства інтересів, цілей, оцінок та ідей.

Все це свідчить про те, що дослідження соціальної відповідальності особистості як соціального явища з необхідністю передбачає виявлення її глибинних витоків у людині як сукупності всіх суспільних відносин, насамперед, соціальних. Саме в них свобода, необхідність і відповідальність найбільше проявляють себе у вигляді передумови соціального розвитку суспільства, реалізації соціального потенціалу особистості.

У цій своїй якості соціальна відповідальність тісно пов'язана з цілями та сенсом життя особистості, її біопсихосоціальною сутністю, органічною єдністю людини та суспільства. Підкреслення в людині її соціальної природи дозволяє уявити особистість у вигляді:

індивідуального вираження соціально значущих якостей та властивостей;

індивідуальної форми буття суспільних відносин;

міри соціальності особистості.

Сукупність цих трьох аспектів надає найбільш об'ємне уявлення про особистість, мету і сенс життя, дозволяє зрозуміти соціальну сторону її сутності як привласнені і соціальні взаємини, що перетворилися на її «Я», в тому числі й відносини відповідальності, що виражаються в концентрованому вигляді соціальної діяльності.

Логіка дослідження соціальної відповідальності особистості за допомогою категорії «сенс життя» дозволяє констатувати, що однією з основ відповідальних відносин є самореалізація, набуття відповідного сутнісним силам статусу в суспільстві. Найбільш ефективним способом досягнення цієї мети є творча діяльність, під якою розуміється не тільки творіння зовнішнього по відношенню до особистості результату, а й творіння людиною самої себе як особистості, постійний витвір соціальних відносин як об'єктивного субстрату свого суспільного буття.

Вищевикладений матеріал є основою таких узагальнень.

У зв'язку з тим, що основою соціальної відповідальності виступає діалектика свободи та необхідності, відповідальність особистості можна представити у вигляді системи необхідних взаємовідносин суб'єктів, у яких вони зберігають свободу та незалежність один від одного, тобто закономірний взаємозв'язок та самостійність соціальних суб'єктів є системною основою їх соціальної відповідальності, джерелом соціально-відповідальних відносин.

Виділені сутнісні підстави визначають логіку всіх етапів дослідження, характеризуються як вихідний пункт методології аналізу соціальної відповідальності, передбачають творче застосування таких ефективних способів дослідження її сутності та змісту як діалектичний, системний, діяльнісний та інші підходи, що становлять у сукупності сутнісно-змістовний підхід.

Об'єктивний характер соціальної відповідальності, що визначається двоїстою природою людини, її органічною єдністю з природою та суспільством, забезпечує взаємозв'язок та збереження сутнісних особливостей соціальних суб'єктів, самореалізацію через творчу діяльність сутнісних соціальних сил, наповнення їх життя реальним та соціально-значущим змістом. Соціальна відповідальність є основою механізму функціонування стійких соціальних явищ і тому передбачає створення необхідних умов реалізації відповідального, творчого потенціалу особистості. Глибинні джерела соціальної відповідальності кореняться в сенсі життя особистості, її призначенні і в інших фундаментальних категоріях людського буття.

Творчий характер соціальних явищ охоплює і соціальну відповідальність, яка проявляється у сенсі життя, свободі самореалізації їх сутнісних сил, передбачає наявність певного рівня соціальної культури, традицій, які є відповідними передумовами функціонування відповідальності. Інтерпретація соціальної відповідальності з погляду сутнісних підстав буття людини в усьому різноманітті форм їхнього прояву робить правомочним та необхідним використання різних підходів для дослідження виділених аспектів соціальної відповідальності.

Виявлення сутності соціальної відповідальності з використанням виділених методологічних підходів дає можливість виокремити соціальні умови її реалізації у суспільстві, визначити напрямок її впливу на зниження соціальної напруженості.

Спираючись на зазначені методологічні підходи, можна зробити висновок, що соціальна відповідальність - це явище, яке виражається в діяльності та ґрунтується на вимогах суспільства ті оцінюється суспільством.

Соціальна відповідальність є також елементом соціальної структури особистості та інтегрує в собі соціальні та психологічні компоненти.

Соціальна відповідальність особистості є складною системою, що спирається на базові вимоги державної політики, вплив громадянського суспільства та соціальних мікрогруп.

Функціонування цієї системи забезпечується активною діяльністю суб'єктів (індивідів чи груп) у соціальному просторі. Оскільки соціально відповідальна поведінка поширюється як на осіб, так і на суспільство, то активізуються всі системи та процеси, чим забезпечується самоактуалізація як особистості, така й суспільства загалом. Такий підхід стимулює формування соціально відповідального простору.

Дослідження виявило, що наразі відбувається трансформація базових цінностей особистості (особливо молоді). Соціальна відповідальність поки не є базовою в системі цінностей та орієнтирів для сучасної молодіжної спільноти. У проведеному дослідженні показано, що поняття «соціальна відповідальність» усвідомлюється, проте не реалізується повною мірою.

Спираючись на результати опитування виявлено, що йде процес руйнування самого комплексу феномену соціальної відповідальності, її трансформація та архаїзація. Водночас не можна говорити про повну втрату такої якості, як соціальна відповідальність; навпаки, суспільство зацікавлене і виявляє активність у формуванні та розвитку соціальної відповідальності особистості.



Висновки

Вищевикладене дає можливість зробити висновки, що соціальна відповідальність особистості виявляється у її здатності до оцінки своїх дій, починаючи від перспективи, теперішнього часу та ретроспективи, ґрунтуючись на загальноприйнятих нормах та цінностях, властивих даному суспільству та мікрогрупі.

Розкрито механізми соціально відповідальної поведінки особистості. Зроблено акцент на дослідженні Р. Селмана, який проводить зв'язок між соціальною відповідальністю та соціальним інтелектом особистості. Наводяться розробки Ф. Хайдера, який пов'язує рівень розвитку соціальної відповідальності з рівнем розвитку особистості. Репрезентовано специфіку вивчення соціальної відповідальності крізь призму методологічних підходів: системно-структурного, системного, діяльнісного, аксіологічного, суб'єктного, діалектичного, сутнісно - змістовного, історичного. Запропоновано схему, що відображає соціальну відповідальність як елемент соціальної структури. Зроблено висновок, що соціальна відповідальність є елементом соціальної структури особистості та інтегрує у собі соціальні та психологічні компоненти. На структуру соціальної відповідальності впливають державна соціальна політика, громадянське суспільство та соціальні мікрогрупи. Зазначається, що необхідно як розвивати соціальну відповідальність особистості, так й стимулювати формування соціально відповідального простору.



Література

Амоша О., Новікова О. Соціальна відповідальність в контексті розвитку людського потенціалу. Держава і суспільство. 2011. № 1. С. 122-127.

Баюра Д.О. Оцінювання рівня корпоративної соціальної відповідальності компаній. Теоретичні та прикладні питання економіки. К.: ВПЦ «Київський університет». 2009. № 18. С. 259-264.

Баюра Д.О. Формування системи корпоративного управління на засадах соціальної відповідальності. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2013. № 10. С. 18-22.

Гриненко А.М. Корпоративна соціальна відповідальність: теоретико- методологічний аспект оцінювання соціальної діяльності. Формування ринкової економіки: зб. наук. пр. - Спец. вип. Праця в ХХІ столітті: новітні тенденції, соціальний вимір, інноваційний розвиток: у 2 т. Т. 2. К.: КНЕУ, 2012. С. 58-68.

Грищук В.К. Соціальна відповідальність. Львів: Львівський

університет внутрішніх справ, 2012. 152 с.

Грішнова О.А., Думанська В.П. Екологічний вектор соціальної відповідальності. Економіка та управління. 2011. № 3. С. 32-41.

Євтушенко В.А. Внутрішні та зовнішні інституційні форми корпоративної соціальної відповідальності. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва. 2013. № 1. С. 40-46.

Євтушенко В.А. Оцінка корпоративної соціальної відповідальності: методи, об'єкти, показники. ВісникНТУ «ХПІ». 2013. № 46. С. 53-63.

Колот А.М. Соціальна відповідальність людини як чинник стійкої соціальної динаміки: теоретичні засади. Україна: аспекти праці: наук.-екон. та сусп.-політ. журнал. 2011. № 3. С. 3-9.

Охріменко О.О., Іванова Т.В. Соціальна відповідальність. К.: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 2015. 180 с.

Matten D., Crane А. Corporate Citizenship: Towards an Extended Theoretical Conceptualization. ICCSR Research Paper. № 04. Nottingham, 2003.

Selman R. The growth of interpersonal understanding: developmental and clinical analysis. N.-Y.: Acad. Press, 1980. 343 p.

Йонес Х. Принцип ответственности. Опыт этики для технологической цивилизации. М.: Айрис-пресс, 2004. 480 с.

Balewski B., Janowski А. Corporate social responsibility and human performance. Scince Rise. 2015. № 3 (8). P. 7-11.



References

Amosha O., Novikova O. Sotsialna vidpovidalnist v konteksti rozvytku liudskoho potentsialu. Derzhava i suspilstvo. 2011. № 1. S. 122-127. [in Ukraine].

Baiura D.O. Otsiniuvannia rivnia korporatyvnoi sotsialnoi vidpovidalnosti kompanii. Teoretychni ta prykladni pytannia ekonomiky. K.: VPTs «Kyivskyi universytet». 2009. № 18. S. 259-264. [in Ukraine].

Baiura D.O. Formuvannia systemy korporatyvnoho upravlinnia na zasadakh sotsialnoi vidpovidalnosti. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. 2013. № 10. S. 18-22. [in Ukraine].

Hrynenko A.M. Korporatyvna sotsialna vidpovidalnist: teoretyko- metodolohichnyi aspekt otsiniuvannia sotsialnoi diialnosti. Formuvannia rynkovoi ekonomiky: zb. nauk. pr. - Spets. vyp. Pratsia v KhKhI stolitti: novitni tendentsii, sotsialnyi vymir, innovatsiinyi rozvytok: u 2 t. T. 2. K.: KNEU, 2012. S. 58-68. [in Ukraine].

Hryshchuk V.K. Sotsialna vidpovidalnist. Lviv: Lvivskyi universytet vnutrishnikh sprav, 2012. 152 s. [in Ukraine].

Hrishnova O.A., Dumanska V.P. Ekolohichnyi vektor sotsialnoi vidpovidalnosti. Ekonomika ta upravlinnia. 2011. № 3. S. 32-41. [in Ukraine].

Ievtushenko V.A. Vnutrishni ta zovnishni instytutsiini formy

korporatyvnoi sotsialnoi vidpovidalnosti. Problemy i perspektyvy rozvytku pidpryiemnytstva. 2013. № 1. S. 40-46. [in Ukraine].

Ievtushenko V.A. Otsinka korporatyvnoi sotsialnoi vidpovidalnosti: metody, obiekty, pokaznyky. Visnyk NTU «KhPI». 2013. № 46. S. 53-63. [in Ukraine].

Kolot A.M. Sotsialna vidpovidalnist liudyny yak chynnyk stiikoi sotsialnoi dynamiky: teoretychni zasady. Ukraina: aspekty pratsi: nauk.-ekon. ta susp.-polit. zhurnal. 2011. № 3. S. 3-9. [in Ukraine].

Okhrimenko O.O., Ivanova T.V. Sotsialna vidpovidalnist. K.: Natsionalnyi tekhnichnyi universytet Ukrainy «Kyivskyi politekhnichnyi instytut», 2015. 180 s. [in Ukraine].

Matten D., Crane А. Corporate Citizenship: Towards an Extended Theoretical Conceptualization. ICCSR Research Paper. № 04. Nottingham, 2003. [in English].

Selman R. The growth of interpersonal understanding: developmental and clinical analysis. N.-Y.: Acad. Press, 1980. 343 p. [in English].

Yones Kh. Pryntsyp otvetstvennosty. Opbit эtyky dlia tekhnolohycheskoi tsyvylyzatsyy. M.: Airys-press, 2004. 480 s. [in Ukraine].

Balewski B., Janowski А. Corporate social responsibility and human performance. ScinceRise. 2015. № 3 (8). P. 7-11. [in English].

Размещено на Allbest.ru