Медитація як психологічна практика роботи з духом

Размещено на http://allbest.ru

Університет Григорія Сковороди в Переяслові

Медитація як психологічна практика роботи з духом

Скляренко Сергій Русланович магістр психології,

аспірант 2-го року навчання з психології

м. Переяслав

Анотація

У статті здійснено теоретичним розгляд медитації як психологічної практики роботи з духом. Визначено, що медитація - це інтенсивним, проникаючим у глибини психіки роздум, занурення в предмет, ідею, процес, який досягається шляхом зосередженості на одному об'єкті й усуненні всіх факторів (зовнішніх і внутрішніх), що розсіюють увагу. Медитація являє собою стан, у якому досягається найвищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті, або ж навпаки - повне розосередження уваги. І в тому, і в іншому випадку зупиняються процеси сприйняття і мислення, відбувається свого роду чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Зокрема, йоги стверджують, що в стадії глибокої медитації у них все тіло занурене в глибокий сон, а розум та свідомість знаходяться в стані особливого типу неспання, особливої зосередженості.

Розглянуто види медитативних практик різних країн: Шаманізм, практики Прадавньої Греції, Даосизм, Буддизм, Дзен, Індуїзм та Християнство. Зазначено, що духовні практики були присутні вже в прадавніх грецьких школах, хоча їх прозріння ще не були сформульовані мовою, що підходить для суспільного поширення. Вони пройшли свій шлях розвитку від однієї релігійно-духовної системи до іншої.

Духовна мудрість універсальна і є спільною для всіх духовних шкіл та релігійних систем; однак, у міру передачі від людини до людини, прозріння будь-якого вчителя поступово обростає доктринами й догмами, породжуючи щось досить відмінне від первісного вчення.

Обґрунтовано, що найрозповсюдженою в сучасному світі є духовна практика «mindfulness». Визначено, що mindfulness - це стан свідомості особистості, який виникає, в той час коли вона спеціально спрямовує свою увагу на те, що відбувається навколо неї саме зараз. Зроблено висновок, що практика медитації та усвідомленому рівні суттєво підвищує емоційну стійкість особистості, тобто її здатність протистояти різноманітним важким життєвим ситуаціям. Починаючи займатися медитативними практиками у людини значно підвищуються суб'єктивні показники щастя та енергії, вона менше підлягає стресу, також з'являється відчуття, що вона має контроль над своїм життям, швидше знаходить сенс у житті, а до проблем починає ставитися як до нових можливостей, а не загроз.

Ключові слова: медитація, особистість, духовні практики, психологічні техніки.

Abstract

Meditation as a psychological practice of working with the spirit

The article provides a theoretical analysis of meditation as a psychological practice of working with the spirit. It is determined that meditation is an intense, penetrating reflection, immersion in an object, idea, process, which is achieved by focusing on one object and eliminating all factors (external and internal) that distract attention.

Meditation is a state in which the highest degree of concentration on a particular object is achieved, or vice versa - complete distraction. In both cases, the processes of perception and thinking stop, and a kind of sensory isolation from the outside world occurs. In particular, yogis claim that in the stage of deep meditation, their whole body is immersed in deep sleep, and the mind and consciousness are in a state of a special type of wakefulness, special concentration.

The types of meditative practices from different countries are considered: Shamanism, the practices of Ancient Greece, Taoism, Buddhism, Zen, Hinduism and Christianity. It is noted that spiritual practices were already present in the ancient Greek schools, although their insights had not yet been formulated in a language suitable for public dissemination.

They have passed their way of development from one religious and spiritual system to another. Spiritual wisdom is universal and is common to all spiritual schools and religious systems; however, as it is passed on from person to person, the insight of any teacher gradually becomes overgrown with doctrines and dogmas, giving rise to something quite different from the original teaching. It is substantiated that the most widespread spiritual practice in the modern world is "mindfulness". It is determined that mindfulness is a state of consciousness of a person that arises when he or she specifically directs his or her attention to what is happening around him or her right now. It is concluded that the practice of meditation and mindfulness significantly increases the emotional stability of a person, i.e., his or her ability to withstand various difficult life situations. Starting to engage in meditative practices, a person's subjective indicators of happiness and energy increase significantly, he or she is less stressed, and there is a feeling that he or she has control over his or her life, finds meaning in life faster, and begins to treat problems as new opportunities rather than threats.

Keywords: meditation, personality, spiritual practices, psychological techniques.

Вступ

Постановка проблеми. В останні роки психотерапевтичні практики знаходяться в постійному пошуку технік, які спрямовані на самостійне використання людиною в цілях нормалізувати свій психо-емоційний стан. Ці техніки направленні на: зниження негативного емоційного стану, розслаблення, рефлексію, зняття напруги, покращення благополуччя, підвищення рівня досконалості, знаходження людиною сенсу життя та саморозвитку. Серед них велика увага приділяється медитації. Медитація направлена на розслаблення, зміну стану свідомості. Цей вид техніки є новим і досить перспективним.

Медитація поєднує в собі два протилежні підходи: біологічний та соціальний (культурологічний), оскільки майже кожна розвинена культура виробила в рамках своїх релігійних, філософських та езотеричних вчень практики подібні до медитації. Це відкриває широке поле для порівняльних досліджень цих технік, у тому числі в ракурсі їх впливу на нейрофізіологічні показники людини. Це може відкрити нові шляхи для розуміння природи вказаних аспектів людської культури [1, с. 120].

Медитативні техніки спрямовані на пошук новітніх методів, які допоможуть людині провести профілактику та самотерапію психічних захворювань, а також забезпечать вирішення психологічних труднощів. Сьогоденні умови буття доводять, що на сьогоднішній день дуже мало справжніх висококваліфікованих фахівців, які б допомогли людині знайти рівновагу в житті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволив виявити, що інтерес до вивчення впливу медитативних практик на психіку людини почав проявлятися в 20-х роках ХХ століття. Цьому питанню у своїх роботах приділяли увагу: З. Фрейд, Е. Фромм, Ф. Перлз, О. Лоуен.

Серед психологів, які займалися дослідженням впливу медитації на стресовий стан особистості потрібно виокремити: Т. Брач, Д. Кабат-Зінна і Д. Корнфілда. Саме вони почали застосовувати медитації в психологічних практиках як психологічний метод боротьби зі стресом та надбання стабільного психологічного стану людиною.

Але аналіз теоретико-методологічних джерел дозволив виявити, що відсутні напрацювання науковців з піднятої нами проблематики.

Мета статті полягає у теоретичному розгляді медитації як психологічної практики роботи з духом.

Виклад основного матеріалу

В сучасному світі медитації вважаються повноправними методами тренінгу і є достатньо ефективними в роботі. У початковому своєму значенні медитація - це система духовної 30 практики, яка дозволяє наблизитися до центру свого Я і тим самим прийняти на себе відповідальність за зміст своїх думок. мислення медитація духовний психотерапевтичний

Медитація як система духовної практики зародилася в надрах Східної філософії. Європейці та американці різними способами намагалися адаптувати її до своєї культури. Не всі ці способи виявилися вдалими. Найбільш успішною «європеїзованою» модифікацією східних медитативних і тілесних технік вважають метод аутотренінгу Шульца.

Медитація (від лат. meditation - роздумування) - це інтенсивний, проникаючий у глибини психіки роздум, занурення в предмет, ідею, процес, який досягається шляхом зосередженості на одному об'єкті й усуненні всіх факторів (зовнішніх і внутрішніх), що розсіюють увагу. Медитація являє собою стан, у якому досягається найвищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті, або ж навпаки - повне розосередження уваги. І в тому, і в іншому випадку зупиняються процеси сприйняття і мислення, відбувається свого роду чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Зокрема, йоги стверджують, що в стадії глибокої медитації у них все тіло занурене в глибокий сон, а розум та свідомість знаходяться в стані особливого типу неспання, особливої зосередженості [3].

На думку науковців О. Васильченко та М. Зубенко: медитація - це ряд психічних вправ, використовуваних у складі духовно-релігійної або оздоровчої практики, або особливий психічний стан, що виникає внаслідок цих вправ (або в силу інших причин). Медитативні методи засновані на управлінні функціями психіки за допомогою концентрації уваги (пасивна медитація) або волі (активна медитація). Серед сучасних технік медитації виділяють: медитацію дзен коанов та дзен безмовного споглядання, медитацію фантазійну і медитацію реалістичну, медитацію усвідомленості (медитація- самоспостереження і медитація-присутність), медитацію на звуках навколишнього світу, медитацію внутрішньої зупинки, медитацію- зосередження, дихання як енергомедитативну практику, гіпервентиляційне дихання, динамічну медитацію. С точки зору фізіології людини, гормони, які виробляються організмом завдяки застосуванню практик медитації: мелатонін, кортизол, соматотропін, ендорфін, серотонін, дегідроепіандростерон (ДГЕА), гамма-аміномасляна кислота або гамма-амінобутират (нейромедіатор ЦНС GABA) [3, с. 191].

Розглянемо види медитативних практик різних країн та їхні характеристики.

Шаманізм. Духовні традиції є плодами багатовікового вивчення людського розуму, яке поєднувало у собі систематичне спостереження, експеримент і теорії, причому в манері, дуже близькій до наукових методів. Практика культивування духовних, цілющих, незвичайних станів свідомості сходить до зорі людської історії. Вона є найбільш характерною рисою шаманізму -- найдавнішої проторелігії людства, що включає в себе мистецтво цілительства.

Центральне вірування шаманізму полягає в тому, що існують два світи, що тісно прилягають один до одного та часом перекриваються, але залишаються окремими. Це фізичний світ, у якому ми живемо, і духовний світ, населений силами, які направляють і контролюють фізичний. Таким чином, наша взаємодія з духовним світом набуває значної важливості. Саме тут набуває вирішального значення роль шамана. Він здатний увійти в світ духів і встановити контакт із силами духовного світу. Шаманізм виник до буддизму, християнства, ісламу, мітраїзму, язичества в слов'янському і європейському світі. Це дійсно фундамент усіх культур, проторелігія, що передувала будь-яким іншим організованим формам релігії [4].

Практики Прадавньої Греції. Серед давньогрецьких практик утилітарної спрямованості можна згадати стоїцизм, епікурейство, кінізм. На жаль, від перших двох систем до нас дійшли лише їх завдання, але не методи психологічної перебудови. Так, згідно з вченням Зенона, істинно вільним може вважати себе тільки той, хто здатний змусити себе спокійно ставитися до всього, включаючи насолоди, багатство, біль, смерть. Прямою протилежністю світосприйманню Зенона були постулати його сучасника Епікура, який проголошував, що тільки життя, прожите в задоволеннях та задоволення власних бажань, сприяє гармонійному розвитку особистості [5].

Даосизм. Стрижневою категорією даосизму було поняття «дао» (у перекладі з китайського шлях, дорога), яке виражало ідею природнього ходу подій. Гармонізація з дао, досягнення стану сполучуваності своїх дій і вчинків із природнім ходом подій, не спротив йому (У-Вей), є вищою метою всіх практик даосизму. Дао панує скрізь і в усьому, завжди й безмежно. У природі все підлегле дао. Духовний характер дао веде до можливості його пізнання чисто інтуїтивним способом. За структурою і процесом пізнання дао -- пізнання споконвічного стану, цілісності психічного й фізичного. У цьому сенсі ми можемо позначити даосизм не тільки як систему технік та практик для збереження фізичного й психічного здоров'я, але і як певну систему теоретичних уявлень, що окреслює картину практичної психології та духовного шляху. Важливим елементом даоських практик було формування специфічного психологічного стану - стану безоцінного недуального сприйняття, у якому даос, на відміну від звичайної людини, не дає поточним подіям емоційної оцінки. З філософської точки зору, це обґрунтовується нездатністю людини пізнати всю складність навколишнього світу, а отже, сформувати дійсно вірне судження про що-небудь. Із психологічної - такий стан сприяє більш цілісному сприйняттю світу, дозволяє зберегти енергію й більш гнучко реагувати на поточні події [6].

Буддизм. Буддизм важко назвати релігійною системою, це скоріше філософсько-етична доктрина й психотехнічна система. Буддизм -- закликає освоїти трансперсональні психічні стани, пізнати «споконвічне» як свою єдину батьківщину і припинити страждання, піднявшись над полем хвороби, старості й смерті. Саме споглядання, а не догматичні визначення або філософські концепції становили стрижень буддійської Дхарми. Більше того, саме результати споглядання лягали в основу того або іншого навчання й саме вони служили критеріями його істинності. Буддисти активно використовували медитативні техніки, які розділяли на дві групи: саматха й віпассана. Техніки першої групи спрямовані на призупинення діяльності свідомості, її заспокоєння. Друга група технік являла собою аналітичне споглядання, тобто інтелектуальну інтерпретацію явищ.

У технологічному відношенні саме буддизм показав можливості людини самій вибрати шлях життя й стан душі. Психотехнологічні системи буддизму й донині практикуються не тільки в монастирях, але й багатьма європейцями з метою інтеграції особистості. Практика медитації й дотримання норм моралі, згідно з буддійськими канонами, дозволяють зосередити увагу на міркуванні про сутність буття. Медитація важлива для створення внутрішнього миру й спокою, для збереження зосередженості й рівноваги. Потрібно спочатку навчитися зосередженості в медитації, а потім поширити це на повсякденну діяльність. Один з основних принципів буддизму полягає в тому, що повсякденне життя повинно бути в гармонії з ідеалами й цінностями [4].

Дзен. На відміну від класичного буддизму, що припускав досягнення звільнення (нірвани) після смерті, послідовники дзен вважали, що звільнення є певний психологічний стан, у якому людина усвідомлює себе вільною (саторі).

Ознаками досягнення подібного стану є: цілісність сприйняття світу, спонтанність вчинків, усвідомленість і сконцентрованість на сьогоденні. Із психологічної точки зору, подібний стан можна охарактеризувати як правопівкульне сприйняття дійсності. Для відключення лівої півкулі в учнів майстра дзен використовували дві групи прийомів: метод коанів і метод переривання патернів. Метод коанів полягав в тому, що учневі ставлять запитання, на які не можна дати логічні, раціональні відповіді. Доведений до крайнього психологічного виснаження спробами знайти відповідь учень впадає в трансовий стан, обумовлений відключенням лівої півкулі й відповідно активізацією правої. У якості додаткових технік використовувалося ритмічне дихання у спеціальних позах, динамічні медитації, наприклад чайна церемонія або фехтування на мечах. Суть методу переривання патернів полягає в тому, щоб перервати стереотипну поведінку людини в її найвищій фазі, тим самим визволити енергію, поглинену звичкою, і актуалізувати свідомість [4].

Індуїзм. Історія індуїзму нараховує п'ять тисячоріч. Веди, Упанішади, «Бхагавадгіта», сутри й тантри, а також серія трактатів по хатха-йозі -- основна література індуїзму. Паралельно існують також і інші джерела. У цих текстах утримуються посилання на численні йогівські техніки й методики, але акценти розставлені не однаково. Уся ведична література концентрується навколо чотирьох найбільш прадавніх пам'ятників, що представляють собою збірники гімнів, молитов, ритуальних формул як узагальнення медитативного досвіду пророків і жерців.

Найбільш відомою й розвиненою практикою була індійська йога. Йога охоплює практично всі релігійні й аскетичні практики Індії, включаючи медитацію, дисципліну фізичного тіла, священні пісні. Ціль йогічної практики -єднання індивідуальної самості з космічним духом, або самореалізація, самозбагнення. Йога означає також метод. Вона поєднує в собі мету і різні техніки, створені для досягнення цієї мети. У самому широкому змісті слова йога охоплює всі систематичні дисципліни, створені для здійснення самозбагнення за допомогою заспокоєння розуму й зосередження свідомості на Вищій Самості.

Усі йогічні практики прагнуть до однієї мети - заспокоїти, добитися миру у свідомості. Одні школи йоги центруються на керуванні тілом, інші на дихальних техніках, треті вчать медитації. У певному розумінні всі йогічні техніки є лише підготовчою практикою, що спрямована на заспокоєння розуму.

Коли розум і тіло заспокоєні й дисципліновані, стає можливим збагнення Самості.

Християнство. Раннє християнство запозичило дуже багато елементів з філософських систем Прадавньої Греції. Так, із платонізму християнство взяло ідеалістичний погляд на світ і переконання про перевагу духовного над матеріальним; з аристотелізму - концепцію Бога як першопричину й мету світу; зі стоїцизму - переконання, що матеріальний світ просочений духом, твердження верховенства Бога, рівності людей, потреба у введенні певних етичних норм. Від кініків християнству перейшла ідея байдужності и презирства до земних благ. Навіть скептицизм вплинув на християнство, що виражається в приниженні цінності почуттів, у запереченні можливості повного пізнання світу розумом, що знаходить логічне продовження в християнському вченні про те, що одкровення й богонатхненність є єдиним джерелом пізнання істини.

Про існування духовних практик у християнській традиції відомо менше, ніж про подібні практики в Індії й Китаї, оскільки офіційне християнське духівництво ставиться до них досить прохолодно. Проте такі практики в християнстві, безумовно, існували. Серед них найбільш відомі ісихазм і духовні вправи Ігнатія Лойоли [7].

Таким чином, можемо зазначити, що духовні практики були присутні вже в прадавніх грецьких школах, хоча їх прозріння ще не були сформульовані мовою, що підходить для суспільного поширення. Вони пройшли свій шлях розвитку від однієї релігійно-духовної системи до іншої. Духовна мудрість універсальна і є спільною для всіх духовних шкіл та релігійних систем; однак, у міру передачі від людини до людини, прозріння будь-якого вчителя поступово обростає доктринами й догмами, породжуючи щось досить відмінне від первісного вчення.

Якщо розглядати медитативні практики в сучасному світі, то найрозповсюдженою є духовна практика «mindfulness». Що ж означає ця техніка? Існує декілька трактувань цього поняття, а саме:

• це увага, яка навмисно спрямована на поточний момент та є безоціночною до оточуючих моментів;

• це обізнаність про поточний момент та його прийняття;

• це стан свідомості, який виникає і свідомо плекається шляхом певного способу скерування уваги і ставлення до того, що відбувається «тут і тепер»;

• це безоціночна усвідомленість, яка виникає в результаті свідомого скерування уваги на поточний досвід;

• це усвідомлення нейтрального тривалого моменту теперішнього часу, яке допомагає нам розпізнати думки, почутті та дії в момент їх виникнення, не переходячи на автоматичні реакції.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що mindfulness - це стан свідомості особистості, який виникає, в той час коли вона спеціально спрямовує свою увагу на те, що відбувається навколо неї саме зараз.

На думку Д. Макмагана є три причин розповсюдження «mindfulness» на Заході: по-перше - це зміна світоглядних позицій (радикальна зміна ідентичності в секулярному віці); по-друге це сприйняття інструменталізації повсякденних речей і третє це десакралізація місця/світу, чи оцінка звичайного життя як “місця сакральності” в цілому. В глобальну епоху, буддизм сприймається радше як «духовність», що не зобов'язує людину слідувати певних правил чи догм і суперечить первинному значенню, яке було закладено в індуїстське поняття «саті» чи «смріті» [5].

Медитацію більш за все використовують як психологічну практику роботи з духом: для зняття напруги, загального розслаблення, створення відчуття легкості та щастя, для скидання звички до негативного мислення, створення бази для позитивних установок та афірмацій, іноді для легкого навіювання клієнту образів і переконань.

Медитація є дуже корисною для душевного та фізичного здоров'я. В психології механізм медитації відомий під терміном «десенсибілізація» - це один із найбільш використовуваних методів поведінкової психотерапії, який розробив Джозеф Вольпе на базі експериментів І. П. Павлова і ґрунтується він на принципах «заміщення», «реципрокного гальмування» і «контробумовлення».

Ще на початку ХХ століття дослідники відкрили, що страхи і спогади про травмуючі ситуації легко і ефективно знімаються, якщо образ, який нас турбує, буде переглядатися нами на тлі повного тілесного розслаблення. Власне, якщо будь-який образ або думка заякориться на м'язовій напрузі, ми отримаємо образ, що нас напружує, і важкі для нас думки. Якщо, навпаки, проблемні думки і важкі для нас спогади ми прокручуватимемо на тлі розслабленого тіла (плюс поєднувати зі світлим внутрішнім тлом і м'якою розслаблюючою музикою), то напруга і тяжкість швидко підуть. І на душі стане - легко!!!

На сьогоднішній день медитацію активно використовують для лікування тютюнопаління, алкогольної залежності, наркоманії, ігроманії, лудоманії, девіантної поведінки. Адже саме з допомогою медитативних технік людина може розслабитися, усвідомити та сконцентрувати увагу на своїх проблемах.

На нашу думку, практичне використання медитації навчає бути повністю присутнім «тут і тепер», помічати звичні стани нашої свідомості. Також ці практики допомагають вчитися приймати життя таким, яким воно є, скеровують до настанов доброзичливості, відкритості, цікавості.

Ті люди, які практикують медитації мають можливість відкрити для себе зовсім нове й досі незвичне явище: процес «думання» - це один із можливих станів нашої свідомості, проте є ще інший стан - «просто бути», який пов'язаний із безпосереднім відчуттям себе, інших людей, природи, життя в цілому. І саме постійне перебування у процесі «думання», яким би воно не було корисним та важливим у певних ситуаціях, зменшує здатність особистості відчувати реальність, бачити її.

Наприклад, на відміну від когнітивної-поведінкової психотерапії, медитація намагається змінити зміст нашого негативного мислення. Радше він заохочує людину змінити своє ставлення до своїх думок, почуттів і відчуттів у тілі так, аби вона мала змогу відкрити для себе, що це є тимчасовим досвід, який вона може або прийняти, або не прийняти. Це повторювальна практика зауваження, спостереження з цікавістю та співчуттям і децентрацією допомагає особистості зрозуміти, що її думки, емоції і відчуття є просто думками, емоціями і відчуттями.

Узагальнюючи розглянуті підходи та наші власні міркування, можемо зазначити, що практика медитації та усвідомленості суттєво підвищує емоційну стійкість особистості, тобто її здатність протистояти різноманітним важким життєвим ситуаціям. Після того як людина починає займатися медитативними практиками у неї значно підвищуються суб'єктивні показники щастя та енергії, вона менше підлягає стресу, також з'являється відчуття, що вона має контроль над своїм життям, швидше знаходить сенс у житті, а до проблем починає ставитися як до нових можливостей, а не загроз.

Висновки

Таким чином здійснивши дослідження медитації як психологічної практики роботи з духом, можемо зробити наступні висновки:

-медитація - це безоцінкова сфокусованість, зосередженість уваги на теперішньому моменті реальності;

-медитація навчає фокусуванню на поточному досвіді замість оброблення та аналізу думок про минуле та майбутнє, а також ставленню до думок як до психічних явищ, а не як до дійсного відображення реальності, вчить присутності теперішнього моменту, що знижує когнітивне та практичне уникнення.

Література

1. Степура Є. В. Медитація та її вплив на особистість. Габітус. 2021. Випуск 32. С.120 - 124.

2. Гудзенко-Александрук О. Г. Медитація як чинник саморозвитку особистості (від прадавніх релігійно-духовних практик до філософії самовдосконалення). Науковий вісник волинського державного університету імен^ Лесі Українки. 2007. №8.с. 16 - 20.

3. Васильченко О. М., Зубенко М. В. Медитативні практики як техніки роботи із стресовими станами особистості. Вчені записки Університет;у «КРОК». 2021. №3 (630). С. 189-194.

4. Пенькова Н., Шевченко В. Проблеми соціально-психологічної адаптації курсантів Національної гвардії України до навчання. Збірник наукових праць: психологія. 2019. Випуск 24. С. 112 - 120.

5. Sarancha, I., Maksymchuk, B., Gordiichuk, G., Berbets, T., Berbets, V., Chepurna, L., Golub, V., Chernichenko, L., Behas, L., Roienko, S., Bezliudna, N., Rassskazova, O., & Maksymchuk, I. (2021). Neuroscientific Principles in Labour Adaptation of People with Musculoskeletal Disorders. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(4), 206-223. https://doi.org/10.18662/brain/12.4/245

6. Shevchenko V. V. Content and structure of professional-psychological competence of military servants of the National guard of Ukraine. «KELM» (Knowledge, Education, Law, Management). 2021. №3 (39). Р. 138 - 142.

7. Onishchuk, I., Ikonnikova, M., Antonenko, T., Kharchenko, I., Shestakova, S., Kuzmenko, N., & Maksymchuk, B. (2020). Characteristics of Foreign Language Education in Foreign Countries and Ways of Applying Foreign Experience in Pedagogical Universities of Ukraine. Revista Romaneasca Pentru Educatie Multidimensionala, 12(3), 44-65. https://doi.org/10.18662/rrem/12.3/308

8. Садовнікова О. Від духовних практик до практик майндфулнес. Дипломна робота. 2021. Київ. 412 с.

9. McMahan, D. L. The Making of Buddhist Modernism. New York, United States: Oxford University Press, 2009. 320 p.

References

1. Stepura Ye. V. (2021). Medytatsiia ta yii vplyv na osobystist [Meditation and its impact on personality]. Habitus - Habitus, Vypusk 32, 120 - 124 [in Ukraine].

2. Hudzenko-Aleksandruk O. H. (2007). Medytatsiia yak chynnyk samorozvytku osobystosti (vid pradavnikh relihiino-dukhovnykh praktyk do filosofii samovdoskonalennia) [Meditation as a Factor of Personal Self-Development (from Ancient Religious and Spiritual Practices to the Philosophy of Self-Development)]. Naukovyi visnyk volynskoho derzhavnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky - Scientific Bulletin of Lesya Ukrainka Volyn State University, 8, 16 - 20 [in Ukraine].

3. Vasylchenko O. M., Zubenko M. V. (2021). Medytatyvni praktyky yak tekhniky roboty iz stresovymy stanamy osobystosti [Meditative Practices as Techniques for Dealing with Stressful States of Personality]. Vcheni zapysky Universytetu «KROK» - Scientific notes of the University «KROK», 3 (630), 189-194 [in Ukraine].

4. Penkova N., Shevchenko V. (2019). Problemy sotsialno-psykholohichnoi adaptatsii kursantiv Natsionalnoi hvardii Ukrainy do navchannia [Problems of social and psychological adaptation of the National Guard of Ukraine cadets to training]. Zbirnyk naukovykh prats: psykholohiia - Collection of scientific papers: psychology, 24, 112 - 120. https://doi.org/10.15330/psp.24.112-120 [in Ukraine].

5. Sarancha, I., Maksymchuk, B., Gordiichuk, G., Berbets, T., Berbets, V., Chepurna, L., Golub, V., Chernichenko, L., Behas, L., Roienko, S., Bezliudna, N., Rassskazova, O., & Maksymchuk, I. (2021). Neuroscientific Principles in Labour Adaptation of People with Musculoskeletal Disorders. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(4), 206-223. https://doi.org/10.18662/brain/12.4/245

6. Shevchenko V. V. (2021). Content and structure of professional-psychological competence of military servants of the National guard of Ukraine. «KELM» (Knowledge, Education, Law, Management), 3 (39), 138 - 142.

7. Onishchuk, I., Ikonnikova, M., Antonenko, T., Kharchenko, I., Shestakova, S., Kuzmenko, N., & Maksymchuk, B. (2020). Characteristics of Foreign Language Education in Foreign Countries and Ways of Applying Foreign Experience in Pedagogical Universities of Ukraine. Revista Romaneasca Pentru Educatie Multidimensionala, 12(3), 44-65.https://doi.org/10.18662/rrem/12.3/308

8. Sadovnikova O. (2021). Vid dukhovnykh praktyk do praktyk maindfulnes. Dyplomna robota. Kyiv [in Ukraine].

9. McMahan, D. L. (2009). The Making of Buddhist Modernism. New York, United States: Oxford University Press.

Размещено на Allbest.ru