Аспектний аналіз проблеми фасилітації

Молдованов Артур Вікторович,

аспірант кафедри соціальної роботи

м. Лубни

Анотація

Актуальність поданої статті зумовлена об'єктивними умовами, що склались в нашій країні й потребують розв'язання проблеми формування фасилітаційної компетентності соціальних працівників. Метою статті є аспектний аналіз досліджень проблеми фасилітації. У поданій статті застосовано такі методи науково-педагогічного дослідження, як-от: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та аспектний аналіз наукових джерел. Розглянуто базові аспекти проблеми фасилітації, а саме: дослідження щодо сутності фасилітативного підходу, як концептуального орієнтиру в побудові нових вівдношень, нової інтерпретації поведінки, мобілізації внутрішніх ресурсів особистості на партнерських засадах; принципів фасилітації (абсолютного позитивного відношення, права на особисту позицію, переходу «порядок через хаос», невизначеності колективного суб'єкта); сутності феномену фасилітації як взаємодії, взаємовідносин та динамічного процесу; типів фасилітації (соціальна, педагогічна, екофасилітація). Представлено наукові позиції щодо трактування фасилітаційних особистісних феноменів, що корелюють з певними компонентами структури особистості: фасилітаційна позиція, як ціннісно-регулятивна основа фасилітації; фасилітаційні здібності (фасилітативні якості і можливості); фасилітаційні уміння (комунікативні, емпатійні, оцінно-рефлексивні, уміння, що забезпечують створення комфортних психологічних умов на основі співпраці, взаємоповаги та довіри), як готовність до фасилітативної діяльності; фасилітативний потенціал, як особистісний конструкт, що пов'язаний з цілісним, проявом мотивів фасилятивності та фасилятивних здібностей людини; фасилітативність, як реалізація фасилітативного потенціалу. Подальшого вивчення потребує аспект проблеми фасилітації пов'язаний з феноменом фасилітаційної компетентності.

Ключові слова: фасилітація, фасилітаційний підхід, принципи фасилітації, типи фасилітації, фасилітативність.

Abstract

Moldovanov Artur Viktorovych Graduate student of the Department of Social Work of the Educational and Scientific Institute of Pedagogy and Psychology, «Luhansk Taras Shevchenko National University», Lubny,

Aspect analysis of the facilitation problem

The relevance of this article is due to the objective conditions that have developed in our country and the problems of social workers' facilitation competence forming needs to be solved. The purpose of the article is an aspect analysis of research on the problem of facilitation. The presented article uses the following methods of scientific and pedagogical research, such as: analysis, synthesis, comparison, systematization and aspect analysis of scientific sources. The basic aspects of the facilitation problem are considered, namely: research on the essence of the facilitative approach; principles of facilitation (absolute positive attitude, the right to a personal position, the transition of «order through chaos», uncertainty of the collective subject); types of facilitation (social, pedagogical, ecofacilitation). Scientific positions on the interpretation of facilitating personal phenomena, which are correlated with certain components of the personality structure, are presented: the facilitating position as a value-regulatory basis of facilitation; facilitation skills (facilitative qualities and capabilities); facilitation skills (communicative, empathic, evaluative-reflective, skills that ensure the creation of comfortable psychological conditions based on cooperation, mutual respect and trust), as readiness for facilitation activities; facilitative potential, as a personal construct associated with a holistic manifestation of the motives of facilitation and facilitating abilities of a person; facilitativeness, as the realization of facilitative potential. The aspect of the facilitation problem related to the phenomenon of facilitation competence needs further study.

Keywords: facilitation, facilitation approach, principles of facilitation, types of facilitation, facilitation.

Основна частина

Постановка проблеми. В умовах трансформації та відродження українського суспільства відбувається загострення соціальних проблем, що об'єктивно зумовлюють розширення простору соціальної роботи як наукової галузі та професії, що сприяє гармонізації людини і соціуму. Тобто виклики сьогодення посилюють необхідність підвищення якості різних напрямів професшної підготовки майбутніх соціальних працівників в університеті. При цьому суттєвим вектором освіти є формування фасилітаціиної компетентності соціальних працівників. Оскільки саме ця компетентність сприяє усвідомленню людиною власної самоцінності та спрямована на стимулювання, ініціювання и заохочення особистості до саморозвитку, самовдосконалення й самореалізації. Отже виникає об'єктивна необхідність формування фасилітаційной компетентності майбутнього соціального працівника у процесі фахової підготовки. Для більш ретельного розуміння сучасних проблем, пов'язаних з фасилітаційною компетентністю соціального працівника вважаємо за необхідне проаналізувати феномен фасилітації як наукову проблему та виокремити певні наукові аспекти його дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «фасилітація» є відносно новим у науковому обігу й пов'язане з розглядом таких феноменів, як-от: фасилітаційний підхід (Г. Волошко, О. Левченко); принципи педагогічної фасилітації (І. Авдєєва); фасилітаційна компетентність (Г. Волошко, В. Желанова, Т. Сорочан, О. Фокша); фасилятивність особистості (М. Казанжи); фасилітаційна позиція (О. Фісун); рольова позиція викладача як фасилітатора (Н. Волкова, А. Степанова); фасилітативна підтримка (В. Нестеренко); фасилітативні уміння (І. Литвин, П. Лушин); фасилітаційний вплив (А. Гельбак, О. Кондрашихіна); фасилітайна педагогічна дія (Н. Носова); фасилітаційне спілкування (О. Врубльовська, С. Коломійченко, В. Суміна); фасилітаційна взаємодія (І. Прокопенко, Р. Шаповал); соціальна фасилітація (К. Роджерс, В. Фрейберг); готовність педагога до здійснення фасилітативної діяльності (Н. Носова). педагогічна фасилітація (І. Авдеєва, О. Галіцан, В. Нестеренко, М. Швардак); екопсихологічна фасилітація (П. Лушин); інноваційні освітні технології фасилітативного характеру (З. Курлянд, О. Левченко, Ю. Поповський, О. Романишина, О. Фокша); фасилітативне середовище (О. Микитюк). Фасилітацію як метод формування сприятливого соціально-психологічного клімату та партнерства в закладі вищої освіти висвітлено в студії О. Караман та В. Курила. Певний науковий інтерес у контексті проблеми поданого дослідження уявляють роботи Л. Курінної та Л. Хоменко-Семенової, у яких висвітлюється професійно-особистісні якості сучасного соціального

працівника, де суттєве місце належить фасилітаційним характеристикам фахівців цього напряму.

Мета статті - аспектний аналіз феномену фасилітації.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувались такі методи науково-педагогічного дослідження, як-от: аналіз, синтез, порівняння, систематизація наукових джерел. При цьому основним методом поданої статті є аспектний аналіз наукової літератури. Беручи до уваги переклад латинського aspectus, що означає «вид, вигляд; погляд, точка зору», тлумачимо аспект як точку зору, у форматі якої розглядається певний феномен (у нашому випадку - проблема фасилітації).

Виклад основного матеріалу. Аналіз аспектів проблеми фасилітації почнемо з розгляду наукових позиції щодо фасилітаціиного підходу. Так Г. Волошко, досліджуючи фасилітативний підхід як один з векторів реформування вищої освіти, тлумачить його як уміння будувати нові відношення з учнями або студентами, приймаючи право учнів/студентів на вільну самореалізацію і власну експертність, а також компетентне володіння низкою інтерактивних методів і технік [2, с. 99]. Авторка доводить, що фасилітативний підхід орієнтує суб'єктів освітнього процесу на створення ефективного освітнього середовища, організацію співробітництва викладача зі студентами, а також студентів між собою, розвиток їх ініціативності, креативних здібностей, підвищення навчальної та професійної мотивації, переорієнтацію установок викладача, що реалізуються в процесі його міжособистісної взаємодії зі студентами [3, с. 79].

Є суттєвим доробок Г. Волошко щодо виокремлення основих понять фасилітативного підходу, якими вважає фасилітативну компетентність та фасилітативну спрямованість викладача та обґрунтування їх зв'язку зі змішаним та реверсивним навчанням [3].

Дещо інше трактування фасилітативного підходу представлено у студії Л. Хоменко-Семенової, яка пов'язує його з діяльністю соціального працівника, що націлена на інтерпретацію поведінки, обговорення альтернативних напрямків діяльності та дій, пояснення ситуацій, підбадьорювання і націлювання на мобілізацію внутрішніх ресурсів [18].

С. Хілько досліджує фасилітативний підхід у контексті підготовки практичного психолога як процес управління ситуацією розвитку реального особистісного потенціалу майбутнього психолога [17].

Отже, при всій варіативності трактування фасилітативного підходу є очевидним, що впровадження його ідей в освітній процес в університеті сприяє підвищенню ефективності групової роботи, мотивації її учасників, розкриттю їх потенціалу.

Є природнім, що фасилітативний підхід конкретизується у принципах фасилітації. Цей аспект проблеми фасилітації ґрунтовно висвітлено у студіях К. Роджерса, який виокремив три базові принципи фасилітації, якими є: конгруентність, довіра, емпатія.

С. Хілько висвітлює принципи фасилітативного підходу в співставленні з традиційниими принципами освітньої практики й подає такі альтернативні діади:

- принцип максимально-позитивного відношення - принцип умовно позитивного відношення;

- принцип права на особисту позицію в рамках колективного суб'єкта - принцип успішні відповідно регламенту стандартів певних інстанцій;

- принцип «упорядкування через хаос» - принцип послідовного змінення;

- принцип неозначеності - принцип повної детермінації освітнього процесу;

- принцип колективного суб'єкта як загальної групової ідентичності, спільної залученості та розподіленої відвічальності - принцип особистісної відповідальності суб'єкта, який претендує на повний контроль в освітньому процесі [17].

Важливим аспектом проблеми фасилітації є виокремлення певних її типів. Н. Бочкарьова в своїх працях констатує факт розподілу фасилітації на «фасилітацію соціальну», що реалізується за допомогою спостереження за діями обраного суб⁵єкта, та «фасилітацію педагогічну», що здійснюється під час спілкування педагога з учнями й перебачає цілеспрямований вплив на них [1, с. 20].

Варто відзначити, що педагогічна фасилітація досліджується науковцям у кількох напрямах:

1) як взаємодія вчителя та учня, що ґрунтуються на засадах гуманізму, полісуб'єктості та толерантності (С. Омельченко, Т. Шулик) [12, с. 7]; явище міжособистісної взаємодії викладача й студента, що спрямоване на збереження психічного здоров'я студента, гармонізацію його особистості, творчу самореалізацію; (О. Левченко) [11, с. 157]; суб'єкт-суб'єктна взаємодія, під час якої забезпечується особистісне зростання всіх її учасників (В. Желанова) [7, с. 73];

2) як взаємовідносини, що позитивно впливають на суб'єктів освіти, а саме: специфічний вид взаємин між людьми, що передбачають створення оптимальних умов для саморозвитку й особистісної самореалізації кожного учасника, спонукаючи його до духовно-особистісного зростання та прояву активних намагань для розкриття внутрішнього потенціалу (О. Фісун) [16 с. 135 - 136]; позитивний вплив на групу і її кожного члена з метою створення в аудиторії сприятливої атмосфери, підвищення впевненості учнів у власних силах, стимулювання й підтримка потреби в самостійній продуктивній діяльності (Т. Гура) [6 с. 36.];

3) як динамічний процес, діяльність, а саме: процес стимулювання розвитку свідомості учасників взаємодії, їхньої незалежності та свободи вибору [9 с. 32]; системна єдність принципів діяльності фасилітатора та способів їх реалізації в освітній взаємодії (С. Коломійченко) [9]; специфічний вид педагогічної діяльності, яка відповідає запитам сучасного освітнього процесу, тобто сприяє усвідомленню особистістю власної самоцінності, прагненню до саморозвитку та самовдосконаленню (Г. Трухан) [15, с. 153].

Уперше поняття «соціальна фасилітація» було констатовано та висвітлено наприкінці XIX століття (В. Бехтерєв, Л. Ланге Ф. Олпорт, та ін.). Американський психолог Норман Триплетт у 1897 році у процесі вивчення впливу ситуації змагання на зміну швидкості велосипедиста в порівнянні з результатами, отриманими в одиночній гонці використав поняття «ефект соціальної фасилітації» [21]. Американський соціальний психолог Д. Майерс обгрунтовує причини виникнення «ефекту соціальної фасилітації», а саме:

1) соціальне збудження нервової системи від присутності інших людей;

2) острах соціальної оцінки або стурбованість тим, як нас оцінюють інші люди;

3) відволікання уваги від конкретних завдань та конкретної діяльності та зосередження уваги на оточуючих [20].

Психологічний словник-довідник (Ю. Приходько, В. Юрченко) трактує соціальну фасилітацію як посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи [13, с. 278].

У студіях П. Лушина обґрунтовується ще один тип фасилітації - екофасилітація як процес управління відкритою динамічною системою особистості з метою супроводу її в стані саморозвитку [14].

Наступний аспект дослідження проблеми фасилітації корелює з такими компонентами структури особистості, як: позиція, здібності, уміння, потенціал.

Так, у дослідженні О. Фісун представлено трактування фасилітуючої позиції вчителя як системи установок, що спрямовує цілі його професійної діяльності, місця в ній, а також вибір методів та засобів оцінки її результатів. Науковиця вважає, що основними ознаками педагогічної фасилітації є такі, як - от: 1) відкритий та щирий прояв переконань й думок; 2) ціннісне ставлення та прийняття кожної дитини, повага та толерантністі до її інтересів, потреб, прагнень, віра в її широкі можливості; 3) емпатичне розуміння дитини, здатність «подивитися» на внутрішній світ і поведінку учня «його очима»; 4) сприяння саморозвитку й самовихованню учнів у процесі педагогічної діяльності, ініціювання й заохочення його. Варто звернути увагу на розроблену О. Фісун структуру фасилітуючої позиції, що містить мотиваційно-ціннісний, теоретичний, практичний, особистісно-цінний компоненти [16 с. 42 - 43].

Суттєвим аспектом вивчення проблеми фасилітації є здібність до фасилітаційних впливів, що досліджується в працях О. Кондрашихіної й визначається як складна синтетична система «особистісних особливостей властивостей та якостей), які, будучи детерміновані гуманістичними, духовними цінностями, дають змогу найбільш продуктивно сприяти просуванню клієнта на шляху усунення негативних, дефіцитарних станів та переходу до особистісного зростання, підвищення рівня внутрішньої свободи, розвитку» [10, с. 45].

Варто звернути увагу на дослідження, пов'язані з вивченням фасилітативних умінь (А. Гельбак, І. Литвин, А. Трухан). Базуючись на анілізі фасилітативних умінь, представленому в студіях зазначених науковців, маємо констатувати, що вони є готовністю до створення атмосфери, що сприяє гармонійному розвитку особистості (А. Трухан) [15 с. 153].

Низка досліджень присвячена висвітленню класифікацій фасилітативних умінь. Так науковиця С. Коломійченко подає три групи таких фасилітативних умінь, як-от: 1) комунікативні (вербальні і невербальні засоби комунікації); 2) емпатійні (здатність чути, розуміти і відчувати іншого, співчувати); 3) оцінно-рефлексивні (об'єктивно оцінювати результати та аналізувати ситуацію спілкування) вміння [9]. О. Галіцан додає вміння «адекватно визначати радіус поля особистісної підтримки учня, що поступово стає життєвизначальною домінантою на сучасному етапі трансформації сфери освіти» [4, с. 132]. С. Гарькавець звертає увагу на уміння, що забезпечують створення комфортних психологічних умов для повноцінного навчання дітей на основі співпраці, взаємоповаги та довіри [5].

На нашу думку, є важливим в межах дослідження проблеми фасилітації такий її аспект, як вивчення фасилітативності. М. Казанджи, аналізуючи феномен фасилітативності у філософському, психологічному, фізіологічному вимірі, а також у контексті концепцій інгібіції та персоналізації, доходить висновку, що терміном «фасилятивність» доцільно позначати психологічну якість людини, яка є проявом її фасилятивного потенціалу; одним з різновидів допомоги, просоціальної, альтруїстичної поведінки [8, с. 26]. Науковиця виокремлює такі функції фасилітатівності, як-от: комунікативна, ціннісно - смислова, адаптивна, самореалізаційна, творча, егозахисна, проєктувальна, рефлексивна, емоційна, регулятивна [8]. Вважаємо, що є доцільними наукові акценти М. Казанджи щодо вводу до наукового обігу поняття фасилітативний потенціал як особистісного конструкту, пов'язаного цілісним, інтегрованим проявом мотивів фасилятивності та фасилятивних здібностей людини, фасилятивний потенціал, на думку авторки, є відбиттям системної організації суто фасилятивного в людині, а феномен фасилятивності є основною формою його прояву [8, с. 25].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, аспектний аналіз досліджень проблеми фасилітації дозволив виокремити найбільш суттєві її аспекти, а саме: дослідження фасилітаційного підходу до сучасної освіти; аналіз принципів фасилітації; вивчення таких типів фасілітації, як: соціальна фасилітація, педагогічна фасилітація, екофасилітація; дослідження професійно-особистісних конструктів фасилітативної спрямованочті, якими є: фасилітаційна позиція, фасилітативні здібності, фасилітативні вміння; фасилітативність, фасилітативний потенціал. Подальшого вивчення потребує аспект проблеми фасилітації пов'язаний з феноменом фасилітаційної компетентності.

Література

фасилітація особистість партнерський

1. Бочкарьова Н.С. Розвиток гуманістичних ідей Карла Роджерса в сучасній педагогічній думці України. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2010_4_4. (дата звернення: 28.10.2019)

2. Волошко Г.В. Фасилятивний підхід у діяльності викладача як сучасний напрям реформування вищсіі освіти. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2016. №9 (63). С. 96-106.

3. Волошко Г.В. Фасилітативний підхід як умова організації реверсивного навчання майбутнього. Теорії та технології інноваційного розвитку професійної підготовки майбутнього вчителя в контексті концепції «Нова українська школа». Суми: Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2021. С.6і-82.

4. Галіцан О.А. Теоретичне підґрунтя проблеми застосування принципів педагогічної фасилітації у професійній діяльності вчителя сучасної школи. Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 16: Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики. 2012. №18 (28). С. 129-132.

5. Гарькавець С.О. Координати психологічного виміру фасилітативної компетентності педагога. Науково-методичний журнал «Освіта на Луганщині». 2016. №1 (42). С. 4-6.

6. Гура Т.В. Педагогічна фасилітація - механізм розвитку лідерського потенціалу студентів в умовах технічного університету. Теорія і практика управління соціальними системами. 2014. №3. С. 32-44.

7. Желанова В. Суб'єкт-суб'єктна взаємодія вихователя і вихованців як засіб творчої самореалізації особистості. Педагогі-чн^^-й часопис Волині. 2016. №2. С. 71-76.

8. Казанджи М.Й. Поняття фасилітативності, її види та деякі грані прояву основної функції. Теорія і практика с; учасноїпси:хології. 2012. №5. С. 19 - 28.

9. Коломійченко C. Ю. Підготовка майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах до організації фасилітаційного спілкування з учнями: автореф. дис.… канд. пед. наук: 13.00.04. Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2010. 24 с.

10. Кондрашихіна О.О. Формування здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх практичних психологів: дис. канд. психол. наук: спец. 19.00.07. Київ, 2004. 239 с.

11. Левченко О.О. Педагогічна фасилітація як феномен формування фасилітативного стилю педагогічної взаємодії майбутніх вчителів. Наукові записки. Пс^^ологія і педагогіка. 2011. №18. С. 147-158.

12. Омельченко С., Шулик Т. Педагогічна фасилітація в освітньому процесі сучасних закладів середньої освіти. Гуманізація навчально-виховного процесу. Харків: НТМТ, 2018. С. 4-12.

13. Приходько Ю.О., Юрченко В. І. Психологічний словник-довідник. К.: Каравела, 2020. 418 с.

14. Лушин П.В. Психология личностного изменения. Кировоград, 2002. 352 с.

15. Трухан Г.В. Фасилітативні вміння сучасного вчителя: суть, структура, місце в системі педагогічної фасилітації. Теорія та методика навчання та виховання. 2019. №47. С. 146-156.

16. Фісун О.В. Формування фасилітуючої позиції вчителя в системі науково - методичної роботи загальноосвітнього навчального закладу: дис…. канд. пед. наук: 13.00.04. Харків, 2011. 211 с.

17. Хілько С.О. Фасилітативний підхід до професійної підготовки майбутніх психологів. Психолого-педагогічне забезпечення модернізації післядипломної педагогічної освіти в умовах змін. Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» НАПН України. Київ, Донецьк, 2014. С. 188-191.

18. Хоменко-Семенова Л.О. Професійний портрет соціального працівника сучасного типу. Вісник національного авіаційного університету. Педагогіка. Психологія. 2013. №1 (4) С. 125 - 128.

19. Шевченко К.О. Педагогічна фасилітація у контексті професійної компетентності вчителя. Психологічні науки. 2014. №2.13 (109). С. 258-263.

20. Myers David G., Jeeves Malcom A. Psychology Through the Eyes of Faith. HarperSan Francisco, 2002. 256 p.

21. Triplett N. The dynamogenic factors in pacemaking and competition. The A~me^-ican Journal of Psychology. 1898. 9 (4), P. 507-533. URL:http://livros01.livrosgratis.com.br/ps000191.pdf (дата звернення 29.03.2023).

References

1. Bocbkaxova'N. S. (2010). Rozvytok humanistychnykh idei Karla Rodzhersa v suchasnii pedahohichnii dumtsi Ukrainy [Development of humanistic ideas of Carl Rogers in modern pedagogical thought of Ukraine]. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2010_4_4. [in Ukrainian].