Феномен життєвої перспективи в контесті соціальної відповідальності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен життєвої перспективи в контесті соціальної відповідальності особистості

This phenomenon of¹ life: perspective in the context of social responsibility of personality

Бунас А.А.

кандидат психологічних наук, доцент, децент кафедри загальної психології та патопсихології Дніпровський національний університет ім ені Оле ся Гончара

Монахович Д.Р.

викладач кафедри загальн ої психології та патопсихології Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація

У статті проаналізовнно поняття «життєвої перспективи» у різних підходах до вивчення означеного феномену. Зазначаються основні теорії, які найбільш повно розкривають концепцію життєвої перспективи. Визначається диференційна різниця у підходу до вивчення питання жинтєвої пкрспективи у вітчизняній та зару бі жній психологі ї. Описуюта ся о сновні зарубіжні теорії, серед яких AAC (assimilative/accommodative coping), MTLD Tthe motivational theory of lifespan development), SOC (selection, optimisation and compens ation), SS T(sosio emotional selectivity theory). Зазначають ся результати метааналізу основних досліджень, що присвячені даному феномену. Розкривнється характер взаємозв'язку жтттєвої перспективами з такими психологічними конструктами як психологічне благополуччя, поведінкові зсобливості, відповідальність, соціометричні показники та інше.

Визначаютьая основні параметри (глибина^а насиченість, струкаурованість, реалістичність, ^узгодженість, тривалість та оптимістичність), функції, особливості та структура (ціннісно-смисловий, емоційно-оціночний, когнітивний та організаційно-діяльні сний компоненти) життєво ї пер спективи. Вказується но сії життєвої перспективи, її безперервний взаємозв'язок, вплив та залежність від часовсч перспективи особистості. Зазначається концеиція автопроєктування, в с^эуктуру якої' включають у свідомлення цілей, ціннісно- смислові утворення, індивідуально-особистісні можливості та соціальні умови, як структурно-логічного блоку в життєвій перспективі особистості. Вказується вплив життєвих домагань та життєвих планів на подальше розгортання життєвих перспектив.

Ключові слова: життєва перспектива, часова перспектива, життєвий шлях, автопроєктування, життєві домагання, особистість.

Abstract

The article presents the concept of "life perspective" in different study approaches of this phenomenon. The main authors and theories that most fully reveal the concept of life perspective are noted. The differen ce in th e appro ach to the study. of life prospects in domestic and foreign psychology is determined. The main foreign theories are described, including AAC (assimilativf / accommodative coping), MTLD (the motivational theory of lifespsn development), SOC (selection, optimization and compensation), SST (socioemotional selectivity theory). The results of the meta-anclysis of tires basic researches devoted to this construct are noted. The nature of the relstisnship between time perspective and such phenomenonas sociometric indicators, psychological well-being, behavioral rharacteristics, responsibility, etc. The main internal fpproachef are indicsted. Аmong them are systemic, event and others epproches . The basic parameters, functions, features, structure of a time perspective are defined. The main parameters indude depth, structure, sealism, consistency, duration and optimism. It consists of value-semantic, emotional-evaluative, cognitive and organizational components. The concept of self-design is indicated, the structure of it includgs awireness of goals, valeessemantic formations, individuel-^fersonal ep^fostunities and social conditions. "The influence of life aspirations and life plans on the further development of life p rospscts is indi cated.

Key wocds: life perspective, time perspective, life span, self-design, life aspirations, personality.

Постановка проблеми

життєва перспектива психологія

Феномен «життєвої пєрспєктиєи» активно вивчається зарубіжними та вітчизняними вченими у контексті часу та життєвого шляху особистості. Увесь життєвий шлях людини можна поділити на три вектори: минуле, теперішнє та майбутнє. Частіше за все поняття «життєвої перспективи» виступає картиною або концепцією особи свого майбутнього. Людина має суб'єктивне сприйняття останнього та завдяки цьому визначає свою поведінку, оскільки перспектива майбутнього надає можливість впорядкувати усі види діяльності, як робочі, так і особисті, серед яких навчання, побудова відносин, батьківство тощо.

Метою статті є теоретичний огляд феномену життєвої перспективи, що являє собою сукупність уявлень людини про власне майбутнє та виступає одаієюа зі складових життєвого шляху, особливо в контексті соціальної відповід альності.

Аналіз до сліджень т а публікацій. У психології зустрі чаєть ся доволі багато різних термінів серед яких «часова перспектива» (Л.К. Франк), «життєтворчісєь» (Т. М. Титєренко), «часовий світогляд» (П. Фресс), «життєвий план» (В. Серенкова) та інша. Деякі з тих можуть виступати синонімоми, коли інші мають характерні відмінності. У вітчизняній психології найчвєтіше використовують термін «життєва перспектива» (К. Абульханова- Славская, Є . Голов аха, А . Кронит, І. Рала ні ко ва та інш. ), в зарубіжній літературі використають конструкт «time perspective» або «чксова перспектива». Найбільш наближеним до вітчізняного роз^йміння життєвої перспективи у зарубіжній психології є «future time pеrspective».

Термін «часова перспектива» було в ведено Л .К. Франком, вчений зазначаа взаємозв 'язок та вьаємовплив минулого, теперішнього та майбутньоао на життя людини; а також вчений вказував, що людина може мати одночасно декілька жмтттвих перспектив в залежності від сфери життя, а її якість залежить від норм та цінностей соціу му [ 6].

Фронцузький вчений П. Фресс у своїй роботі ввів поняття «часовий світогляд», що виступає т якоаті «іатегративної характеристики розвитку тимчаствих уявлень та єимчасотих відносин особисто аті , що формують ся у процесі життєдіяльності в соціумі». Найважливішим аспектом в антиципації майбутніх подій відіграють раніше пережите, а також відчуття відповідальності за власну діяльність [5]. Кастенбаум визначає часову перспективу майбутнього як «загальну тенденцію турбуватися про майбутнє» або «концептуалізацію майбутнього проміжку часу» [17]. У роботі Т. Коттла часова перспектива виступає «здібністю особистості діяти в теперішньому у світлі передбачення порівняно віддалених майбутніх подій» [4].

Поняття часової перспективи використовував К. Левін, який вважав даний феномен як «загальність поглядів індивіда на психологічне майбутнє та психологічне минуле, що існує зараз на реальному та ірреальному рівнях» [14]. Досить багато уваги вчений приділяв онтогенезу часової перспективи. З віком вона стає більш довгою та широкою, так, наприклад, дитина шкільного віку може планув ати сво є майбутнє лиш е на наступний рік, коли людина середнього віку аибудовує життєві плани на десятиліття уперед. Також, з сіком більш чітко диференціюються реальність та ірреальність. Під ірреальним вчений розумі є фантазії та мрії . На його погляд, диаині досить складно розділити фантазії та реальність, а страхи та бажання сильно впливають на сприйняття останньої. Більш зріла людина окрім фантазії та мрії ще вибудовує очікування. Очікування, в роаумінні вченого, виступають психологічною ірреальністю майбутнього, яке будуються не на страхах та переживаннях:, а на наближеності до реального, тобто відбувається сьіввідношення наявного та майбутнього [ 14-, с. 242]. Отже, часова перспектива невід'ємна від загальної аонцепції його теорії, де основними детермінантами поведінки людини виступали ф акти теперішнього поля, а м а^убутнє та минуле є лаш е його складовими [14].

Детальною розробкою концепції часової перспективи займався Ж. Нюттен, який розьлядав її як «конфігурацію темпорально локалізованих об'єктів, що віртуально заповнюють свідомість». Часова перспектива має складну структуру або ієрьрхію цілей особистості, які розташовані на різній віддаленості від теперішнього, тобто, чим більш віддале ні у ч асі ці о брази, тим більш вони нереалістичні для людини [15]. Вчений виділяє три аспекти часової перспективи, а саме: часова перспектива, основними параметрами якої є протяжність, глибина, насиченість, міра структурованості та рівень реалістичності; часова установка або відношення до того чи іншого відрізку часу; часова орієнтація або спрямованість, яка передбачає, що людина може в більшій мірі орієнтуватися на майбутнє, теперішнє або минуле [15].

'У побудові часової перспективи найважливішу роль відіграють когнітивні процеси. Саме вони дозволяють, з одного боку, побудувати когнітивні репрезентації або цілі людини, а з іншого (боку. , змі нити поточну поведінку так, щоб зв'язати цю діяльність та її наслідки у віддаленому муйбутньому. Саме в побудові когнітивних репрезентації проявляється творчість та пластичність особи, розвиток її вищах психічних функції [15].

Темпоралсний знак будь-якої події у майбутньому має два компоненти: подія знаходиться у майбутньому та локалізована у певній зоні або періоді майбутнього , о станньому людина вчиться з соціуму , засвоюючи соціальні норми та поведінку однолітків. Однак, звичайно, емоційна та афективна укладова життя суб'єкта, його минулий досвід так само впливають на побудову майб^атнього [15] .

Протяжність або глибина часової перспективи грають важливу роль у розробці поведінкових планів, чиїм більш довгострокові ці пмани, тим більше шляхів для їх реалізації індивід знаходить. Хоча деякі напрямки психології майбутнє та зосередженість на ньому можуть сприймати як спосіб втечі від тепер ішнь ого. Ж . Нютаен аказу є на в ажливі сть наявно сті д овго стр окової часової перспективи для можливості розробки поведінкових проектів та утруктур «засоб-ціль», які приведуть до глобальних кінцебих результатів [15].

Ф. Зімбардо з колегами продовжилн розділята часову перспективу у межах майбуснього, теперішнього та минулого. В залежності від суб'єктивнвго відношення людини до цих проміжків часу, вона по різному формує тв реалізує: свою поведінку. Одночвсно ч асов а пер сп ектива постає як особистісна диспозиція. При орієнтації людини на майбутнє у її поведінці буде домінувати докладання зусиль для досягнення цілей і можливих винагород [10].

На основі цих теоретичних поглядів розвинулось чотири основні теорії щодо життєвого шляху та часової перспективи. Перша теорія - AAC

(assimilative/accommodative coping) J. Brandtstadter та G. Renner. Вона передбачає, що головною метою людини - є підтримка узгодженості власного- «Я», її стабільності та відповідності між фактичним та бажаним «Я». Узгодженість досягається за допомогою двох процесів: асиміляції та адаптивного подолання. Асиміляція передбачає активне пристосування до обставин, ресурсів та можливостей, що збільшують шанси на досягнення бажаного. Адаптація ж розглядається авторами як стратегії, що засновані на «нейтралізації», та пере^сбачсють коригування своїх цілей відповідно до можливостей та митуації у житті. Адаптаційним подоланням можуть воступати зниження рівня домагань, перегляд пріоритетів та переструктурус ання ієрархії ціл ей . С тр атегії подол ання почин аю ть працювати у той час, ко ли людин а у мвідомлює невідповідності «Я»-реального та «Я»- божаного [2].

Друга теорія - MTLD (the motivational theory of l ifesp an development) J. Heckhausen та інші. Основна ідея цієї теорії - у людини є два види контролю: первинний та вторинний. Первинний контроль включає в себе спр об и змінити середонище відповідно до потреб та цілей людини. Вторинний контроль спрямовано на внутрішні стани та процеси самої людини (наприклад, уникання втрат, під тр им ання сосочнс го р ів ня функціонув ання). У сер еднені цих категорій є селективні та компенсаційні підпроцеси [8].

Селективні підпроцеси первинносо контралю передбачають спрямування певних ресурсів (час, зусилля тощ о ) люд ини у до сягн ен^ц мети, а вибіркові підпроцеси вторинного контролю - механізми для підтримки прихильності до певної мети. Коли рвсурсів особистості у досягненні метм не вистачає, то можуть застосовуватися компенсаційні підпроцеси первинного контролю, які передбачають залучення зовнішніх ресурсів, наприклад, технічних засобів або допомоги інших [8].

Якщо селективні підпроцеси первинного та вторинного контролю, компенсаційні підпроцеси первинного контролю пов'язані з досягненням мети, то компенсаційний вторинний контроль спрямовано на відмову від певної цілі. Таке може відбуватися тоді, коли перешкоди на шляху досягнення цілей вимагають надмірних ресурсів людини. Після деактивації поточної мети ресурси перенаправляються до інших цілей, які потенційно можуть бути досягненні [8].

J. Heckhausen пакож вводить поняття про метарегулятивний процес «оутимізації», що передбачає: вибір мети, оптимальне налаштування на успішне її досягнення та розуміння вигоди від цього, урахування часу, можливостей та витрат, які ця мета вимагає. Оптимізація грає важливу роль в оцінці часових обмежень та довгострокових наслідків мети [8].

В теорії SOC (selection, optimisation and compensation) P. B. Baltes и M. M. 13altes пояснюють, як само люди підтримують функціонування та благополуччя в умовах невідповідності її потреб і наявних ресурсів. Вони розділили процес відбору цілей на вибірковий та заснований на втратах. Вибірковий від бір пер ед^вааає встановлення цілей «бажаного стану». Відбір на основі втрат відбуваються в тому випадку, коли людина втручає ті або інші ресуреи на досягнення мети, та направлено на встановлення цілей «підтримки», які б могли замінити втрачене [1].

Окрш відбору ціле^р теорія також передбачає такі процеси, як оптимізація та компенсація. Опеимізація - це о володіння та застосування засобів досягнення мети (наприклад, навичок), а компенсація - володіння та оастосування альтернативних зособів, коли інші релевантні меті засоби не прийнятні [1].

Останньою і найбільш популярною теорією часової перспективи майбутнього є SST (socioemotional selectivity theory) L. L. Carstensen. Згідно цієї' теорії концепція перспективи майб^етнього оса ба залежить від суб'єктивного сприйняття часу та розуміння, скільки його залишилося. Молоді люди в більшій мірі зосереджуються на досягнені особистісних цілей, отриманні знань, плануванні кар'єри, знаходження «корисних» соціальних контактів. Люди старшого віку навпаки в меншій мірі цікавляться новими соціальними контактами, вони зосереджуються на цілях, що мають емоційний характер. Часто такими цілями є проводження часу з близькими людьми, навчання та допомога більш молодим співпрацівникам, піклування про власне психологічне благополуччя та і нше [3]. В підтримку цієї теорії виступають дослідження важкохворих людей молодого віку, цілі яких мають таку ж саму ієрархічну структуру, як і у людей похилого віку [7].

Група американських вчених (D. T. Kooij, A. M., Kanfer, R., Betts, M., C. W. Rudolph) провела метааналіз останніх досліджень часової перспективи майбутнього та зазначила, що більшість досліджень направлена на виявлення її взсємозв'язку з п'ятьма основними показниками, а саме: досягненням успіху, психологічним благополуччям, поведінкою направленої на підтримку свого здоров 'я, ризикованою пошедінкою та соціомешричшими показшиками [9].

Мттааналіз показав, що чим більш розробленою є перяпектива майбутнього , чим більш позитивно майбу тнє сприйм аєть ся людиною, тим більш активною вон а буде у теверішньому [9]. Одночасно досліджен ня Попової вказує на те, що у людини має зберігатися уптимальна кількість поставленсх цілей, або рівень активності та направленості на досягнення мети гтрімко буде знижуватися. Це стосується, як збіднення, так і концентрування цілей , б ажань та іні ціштив [9] .

Одночасня більш чітка перспектива майбутнього та її позитивна оцінка позитивно корелюють з переживанням щастя, задоволеністю життям, позитивною губ'єктивною оцінкою власпого здоро в'я, інтернальшим локусом контролю, високою самооцінкою, і негативно корелює з тривожністю та депресією [9].

Досить ціковим є взаємозв'язок майбутньшї перспективи з поведінкою направленої на підтримку свого здоров'я та виявом ризикованої поведінки. Під поведінкою направленої на підтримку свого здоров'я найчастіше розуміли втримання від вживання алкогольних, наркотичних та інших хімічних речовин, що може вплинути на досягнення цілей у майбутньому, вживання таких речовин розглядається в більшій мірі як ризикована поведінка. В наслідок метааналізу було встановлено негативну кореляцію між перспективою майбутнього та цими двома видами поведінки [9].

Складним для аналізу був взаємозв'язок між старінням та перспективою майбутнього. Одні автори (S. L. Klineberg, U. Teuscher, S. H. Mitchell, M. Wallace) зазначали, що з віком орієнтація на майбутнє зростає, коли інші (A. de Lang, L. L. Carstynsen, J. Lomranz, A. Friedman, G. Gitter, D. Shmotkin, G. Medini, J. Nuttin) вказували на непостійність уявлень про майбутнє на різних вікових етапах. Виходяни з отриманин даних;, розробленість та глибина життєвих перспектив має U-образий графік, де найбільш чіткою та розробленою концепція майбутньрго виявляється у людей молодого та середнь ога ві^ [9].

Завдяки цим дослідження вченим також вдалось побудувати модель, де б°лз встановлено, що впливоє пр побудову перспективи майбутнього, та на які аєпекти життя апниває у свою чергу сама життєва перспектива [9].

До антецедентів часової перспективи майбутнього можна віднести сзціометричні показники (вік, стать, соціально-зкономічаий стан), риси особистості (доброзичливість, екстраверсія, відкритість новому досвіду, зптимізм, нейротизм), локус контролю, оамооцінку та самоефективність. Коли часова пер) спектива вливає на загальний ріа ень орієнтації на досягнення мети, психологічне; благополуччя (відчуття щастя, задоволеність життям, руб'єктивна оцінка рівня здоров'я), підтримку здоровоео способу життя, ризикову поведінку та планування виходу не пенсію [ 9] .

В зарубіжній літературі перспектива майбутнього розглядається в більшій мірі як мотивеційний конзтрукт, а у вітчизняній психології домінує норативней та типологічний підходи до вивченая життєво ї пер сп ективи.

Причинно-цільову концепцію Є. Головахи та А. Кроник можна віднести до подійного підходу. Основою їх теорії є дослідження зв'язку подій у житті людини. Між подіями минулого, теперішнього та майбутнього можуть існувати причинні (минуле впливає на майбутнє), цільові (майбутнє впливає на минуле) зв'язки, або вони взагалі можуть бути відсутні, зв'язки сприймаються суб'єктивно та являють собою елементи структури міжподійних відносин. Сама життєва перспектива розглядається вченими як цілісна картина майбутнього, що виявляється у програмованих та очікуваних подіях. ІЗ они формуються на основі соціальних цінностей та індивідуальному сенсі влвсного життя. Завдяки цим уявленням майбутнє упорядковується, а індивід може побудувати життєві цілі та плани [12; 13].

Цілі є більш маштабними та хронологічно не закріплееими на часовій ліиії події життя, а план - по слідовна реалізація конкретния подій, що виатупає ідеальними результатами та орієнтирами діяльності людини [12].

Провідним мотивом в побудові життєвих планів та цілей автори вбочають в ієрярхії ціннісних орієнтації, індивід у широкому спектрі соціальних цінностей обирає ті, що найбільше пов'язані з його основними потребами. Завдяки цьому потреба опредмечується та стає провідною життєвою ці нністю , яка вбудовуєть ся в ієр архі ю ці ннісних орі єнтації. .Якщо плани та цілі визначені людиною, ао цінності мають більш гнучкий хурактер еб с часом можуть змінюватися, що дозволяє людині ^рудувати нові цілі та плани при досягнені старих, або адаптуватися при неможливості досягнення поставленої мати. Життєва перспектива досить сильно видозмінюється під вплив ом життєвих яряз [1^я ; 13].

На відміну від Ж. Нюттена, Є. Головаха виділив наступні параметри життєвої перспективи: узгодженість, реалістичність, тривалість, диференційність та оптимістичністо. Узгодженість відображає няскільки добре людина вбачає причинно-наслідкові та цільові зв'язки між подіями минулого, теперішнього та майбутнього. Диференційованість аідповідає за вміння виділмти у картині майбутнього послідовні етапи (ближчий, середній, далекий) [12].

К. Платонов розуміє життєву перспективу як образ бажаного, можливого і усвідомлюваного майбутнього життя за умови досягнення певних цілей. Проте перспектива в його розумінні це не тільки бажане, але і очікування втрат чи невдач. Людині необхідно володіти такими механізмами, які не тільки призведуть до досягнення бажаного, але і такими, що допоможуть запобігти чи подолати наслідки очікуваної невдачі [17].

Я. Васильєв, В. Карандише, В. Мудрак та Т. Павлова в своїх роботах вказують на важливість побудови цілей у віддаленому майбутньому, а саме: чим більш розгалужена та глибока у індивіда концепція життєвого шляху, чим більше в нього смислів та цілей, тим більший потенціал розкриття його можливостей [17].

Основним представником типологічного підходу виступає К. Абульханова-Славська, яка виокремила три поняття для опису часового модусу людини - життєва позиція, життєва лінія та життєва перспектива. Життєва перспектива розподіляється на психологічну (побудова та формування майбутнього, його прогнозування), особистісну (орієнтація на майбутнє, готовність до нього та можливих проблтм) та життєву перспективу як еаку (р еальаий аотенці ал, знання про який б азуються на попер едньому досвіді) [11].

На основі цього підходу В. Ковалев увів поняття «трансперспекти», яке розумів як здібність свідомості поєднувати у теперішньому минуле та майбутнє. Складовими транспективи виступають часова перспектива та ретро спектива. В чений запропонував еиполоеію організації часу , в о снові якої два фактори: активність-пасивність й пролонгованість-ситуативність діяльності особисто сті. Як наслідок, було видалено чоцири *типи відношення до часу: стихійно-будений (пасивність та ситуаеиешсть), функціонально-дієвий (активність та ситуативність), споглядальний (пасивність та пролонованість), творчий (активність та пролонеованість) [14].

Спираючись на системний підхід, І. Ральнікова розуміє життєву перспективу, як багатовимірний образ майбутнього, підкреслюючи, що він відноситься до області уявлень. Основними вимірами образу майбутнього стали ціннісно-смисловий, ем оційно-оціночний, когнитивний та організаційно-діяльнісний [18].

Цінносно-смисловий вимір являє собою сукупність ціннісних і смислових утворень особистості, які впливают на побудову майбутнього. Сюди відносяться цінності, цінністні орієнтації, мотиви, особистісні сенси тощо. Емоційно-очіночний вимір відображає ставлення людини до свого майбутнього. Когнитивний компонент міститьсукупність очікуваних та запланов аних подій. До цього виміру можна віднести заплановані життєві події, цілі та засоби їх реалізації. Організаційно-діяльнісний вимір відображає сукупність стилів та стратегій поведінки людини, які орієнтовані на досягнення мени. Вищезазначені виміри взаємопов'язані та одночасно виявляються у уявленнях про майбутнє [17; 18].

У своїй роботі І . О . Ральніков а зазначає існування життєвих перспектив як певний спосіб створення автопроектування людиною прообразу свого майбутньо го у м ежах усвід омлення цілей, ці ннісно-см ислових утворен ь, індивідуально-тсобистісних можливостей та тоціальних умов.

Автопроектування забезпечує пошук шляхів для життєздійснення С17].

Т. Титуренко розглядає самоорганізацію тії життєвий вибір як основи житвєвої перспективи. Під поняттям «самоорганізація» вчена розуміє порядкування спонтанності життя шляхом вибору напрямку руху, а «життєвий вибір» як стратегічне рішення, що стимулюєтьтя життєвими подіями й вну трішньою незадоволеністю, у побудові цих конструктів важливу роль відіграють життєві домагання. До них можна віднести вимоги, очікування, бажання, надії, що висуває особистість й соціум до ней, з приводу її майбутнього. Життєві домагання конструюють емоційно забарвлені моделі бажаного майбутнього, що сприяє більш ефективному втіленню їх у життя. Треба затначити, що життєві домагання можутт негативно тплинути на досягнення мети. Коли домагання занадто завищенні або людина досягла максимум свого потенціалу можливостей, то це може визвати почуття апатії, розчарування й безнадійності [19].

Висновки

Життєва перспектива - багатовимірний образ майбутнього в особистості, де основою для його конструювання виступають життєві домагання, ієрархія цінностей, об'єктивні умови реальності та розуміння власних можливостей. Людина виявляє себе в меті, мотивах, смислах, очікуваннях, планах, програмах життя та способах їх реалізації.

Носієм життєвої перспективи виступає свідомість особистості. Завдяки цьому можна спостерігати, як виникає взаємозв'язок теперішнього та майбутнього, поточних дій та віддалених у часовому просторі цілей людини.

Основними параметрами життєвої перспективи виступають її глибина, насиченість, атруктурованість, реалістичність, узгодщеність, тривакість та оптимістичність. Структура ж життєвої перспективи складається з ціннісно- вмислового, емоційно-оціночного, когнітивного та організаційно-діяльнішого компонантів.

Життєва перспектива залежить від особистіших рис особистості, її ооціального-економічного стану, віку, самооцінки та локусу контролю, а вона в свою чергу детермінує задоволеність життяи , психологічне благополуччя та об'єктивне переживання щастя.

Література

1. & Baltes, і³. B., Freund, A. MI. (2002). Life-manacement strategies of sele ction , optimization anK compens ati on : Me asurement by self- repo rt and canstruct validity. [Journal of Personality and Social Psychology]. Vol. 82(4), 642-662. https://doi.org/10.1037/0022-3514.82.4.642.

2. Brandtstadter, J. & Renner, G. (1990). Tenacio us goal p ursuit and flexible goal adjustment: Explication and age-related analysis of assimilative and accommodative strategies of coping;. [Psychology and Aging]. Vol. 5, 58-67. doi: 10.1037/0882-7974.5.1.Є8.

3. Carstensen, L. L., Isaacowitz, D. M., & Charles, S. T. (1999). Taking time seriously: A theory of socioemotional selectivity. [American Psychologist]. Vol. 54, 165-181. doi:10.1037/0003-066x.54.3.165.

4. Klineberg, S. L. (1974). The present of things future: explorations of time in human experience. Free Press.

5. Fraisse, P. (1957). Psychologie du temps. Presses Universitaires de France.

6. Frank, L. K. (1939) Time perspective. [Journal of Social Philosophy]. Vol. 36(4), 293-312.

7. Fung, H. H., Carstensen, L. L., & Lutz,.... M. (1999). Influence of time on social preferences: Implications for life-span development. [Psychology and Aging] . Vol 14, 595-604. doi:10.103 7/0882-79174.14.4.595

8. He ckhausen, J. , Wro sch, C. , & Schulz, R. (20 10). A motivati onal theory of life-sp an development. [Psychological Review]. Vol 117, 32-60. doi:10.103 7/a0017668

9. Kooij , D. a. A. M., Kanfer, R., a etts, M., & Rudolph, C . W. (201 8). Future time perspcctive: A systematic review and meta-analysis. [Journal of Applied Psychology], Vol 105(8), 867-893. https://doi.org/10.1037/apl0000306

10 . Zimbardo, P. G., Keough, K. A., & Boyd, J. N. (1 997) . Present time perspective as a predictor of risky driving. [Personality and Individual Differences]. Vol 23, 1007-1023. http://dx.doi.org/10.1016/S0191-8869(97)00113-X

11. Абульханова-Славская К.А. (1991). Стратегия жизни. М.: Мысль, 301с.

12 . Голов аха Е .И. (200 . ). Жизненны е пер спективы и ценностные ориентации личности. [СПб: Психология личности в трудах отечественных психологов]. Vol 1, 256-269.

13. Головаха Е.И., Кроник А.А. (1984). Психологическое время личности. Киев: Наукова думка.

14. Ковалев В.И. (1988). Категория времени в психологи (личностный аспект). [Критержи материалистической диалектиаи в психологии под. ред. Л.И. Анциферовой]. Vol 1, 216-230.

15. Левин К. (2019). Теория поля в социальных науках. Академический проект: Психологические технологии.

16. Нюттен Ж. (2004). Мотивация, действие и перспектива будущего. М.: Смысл.

17. Ральникова И. А. (2012). Перестройка системы жизненных перспектив человека в контексте переломных событий : автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора психологических наук : 19.00.01.Томск : [б. и.].

18. Ральникова Ирина Александровна. (2011). Жизненные перспективы личности в научной парадигме психологического знания. [Известия Алтайского государственного университета] no. 2-1, 53-60.

19. Титаренко Т. М. (21 01 4) . Нариси до соціалана-психологічної теорії особистішого жиетєконструювання. [Психологічні науки: проблеми і здобутки] . Вип. 5, 172-186. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pnpz 2014 5 14

Размещено на Allbest.ru