Вплив засобів масової інформації на психіку дитини дошкільного віку

Раніше діти засвоювали культурні цінності від батьків і вчителів. Тепер діти підпадають під більший вплив нових інформаційних технологій. Прийнято вважати, що пристрасть до телебачення мають діти, позбавлені батьківської уваги. Однак, були проведені дослідження, у результаті яких з'ясувалося, що діти здобувають «телевізійні» звички в процесі спілкування з дорослими. Наприклад, дошкільники, що залишаються у будинку разом з матір'ю, проводять у телевізора більше часу, чим діти працюючих матерів. Молодші школярі дивляться телевізор, незалежно від того, працює їхня мати чи ні. Таким чином, можна говорити про те, що діти багато дивляться телевізор, як у присутності батьків, так і в їхню відсутність. Розвиток будь-якого напрямку масового мистецтва відбувається з урахуванням абсолютної відповідності духовно-культурним потребам визначеної соціальної групи, який можна позначити інтегральним поняттям естетичного модусу, що відбиває її масовість і якісний рівень.

Барденштейн Л.М. і Можгинський Ю.Б. висловили тверду думку про те, що одним з найважливіших соціальних ланок формування агресивності в дітей і підлітків є вплив засобів масової інформації Вони наводять дані американських дослідників, що свідчать про достовірний зв'язок між вираженою дитячою жорстокістю та агресивністю, з одного боку, і кількістю побачених на телеекрані епізодів насильства [21]. У доповіді Всесвітньої організації охорони здоров'я «Про стан охорони здоров'я у світі в 2001 році. Психічне здоров'я: нове розуміння, нова надія» приведені дані, що вказують на те, що ЗМІ впливають на рівень насильства та інтерес до порнографії.

Американські психологи зі Стенфордського університету під керівництвом А. Бандури після численних експериментів і спостережень зробили висновок про те, що сцени насильства на телеекрані викликають сильні агресивні імпульси в глядачів. Вид страждань жертви насильства лише підсилює інтенсивність агресивної реакції [3]. Сучасна дитина в середньому витрачає біля близько 45 годин на різні засоби аудіовізуальної інформації, у які входить перегляд телепередач, газет і журналів, прослуховування музики, відвідування веб-сайтів, відправлення смс по мобільному телефону і занурення в комп'ютерні ігри. Для порівняння: близько 30 годин у тиждень діти витрачають на заняття в школі і тільки близько 17 - на спілкування з батьками.

Результати численних досліджень вказують на надмірне захоплення медіа продуктами як на безпосередню причину погіршення здоров'я дітей. Учені підкреслюють, що подальші дослідження негативного впливу мас-медіа на дитяче здоров'я повинні обов'язково містити в собі вивчення впливу як традиційних засобів масової інформації (телебачення, радіо, журналів), так і їх «цифрових» спадкоємців - відеоігор, Інтернету, мобільних телефонів, що сучасні діти використовують частіше. Адже за останні 30 років більшість досліджень у цій області було спрямовано на вивчення впливу традиційних засобів масової інформації, тому даних про вплив на здоров'я комп'ютерних ігор і Інтернету були вкрай скупі, а даних по впливі мобільних телефонів не виявилося зовсім.

Вчені виокремлюють сім основних наслідків надмірного захоплення аудіовізуальною інформацією: синдром порушення уваги в сполученні з гіперактивністю, ожиріння, низький рівень академічної освіти, пристрасть до нікотину, наркоманія, алкоголізм і сексуальна поведінка.

Самий безпосередній зв'язок на здоров'я дітей робить перегляд телепередач, впливаючи на набір зайвої ваги. Близько 86% досліджень, що проводилися в різні роки, знайшли статистично значиме співвідношення між збільшенням годин перегляду телепередач і ризиком зайвої ваги в дітей. Багаторічне спостереження за 5 тис. дітей, що проводили біля телеекрана більше 8 годин на тиждень із трирічного віку, показало, що вже до семи років серед них значно більше тих, хто страждає від надлишкової ваги, у порівнянні з ровесниками, що не проводять так багато часу за переглядом передач.

Отже, засоби масової інформації паразитують на здоров'ї наших дітей і підлітків. А батькам і учителям варто враховувати фактор впливу аудіовізуальної інформації на здоров'я підростаючого покоління. Причому, учені рекомендують відгородити дітей від негативного впливу медіа в такий спосіб:

- скоротити кількість часу, що діти проводять перед телевізором чи комп'ютером;

- перевіряти, скільки часу вони витрачають, і поясняти шкоду довгого перебування перед екраном чи монітором;

- грати з дітьми в активні ігри на вулиці, учити їх проводити більше часу з реальними друзями в дійсних іграх замість віртуальних;

- учити дітей правильно користатися засобами масової інформації, не витрачаючи на них зайвий час;

- стежити за тим, щоб дитина в обов'язковому порядку відвідувала уроки фізкультури, записати її в спортивні кружки, секції.

Перед більшістю дослідників вже не стоїть питання про те, чи підвищують повідомлення в ЗМІ, що містять інформацію про насильство, імовірність того, що надалі рівень агресивності зросте. Але виникає інше питання: коли і чому цей ефект має місце. Адже, не всі «агресивні» фільми однакові і тільки окремі агресивні сцени здатні мати післядію. Фактично деякі зображення насильства можуть навіть послабити порив глядачів напасти на своїх ворогів.

Перш ніж продовжити, необхідно нагадати, що розмова йде зараз тільки про відносно безпосередній і швидкоплинний вплив зображення насильства на телебаченні чи у кіно, але не про довгострокові наслідки частого перегляду сцен насильства.

Навіть короткочасні ефекти можуть бути досить складними: безсумнівно, вони знаходяться під впливом різноманітних психологічних процесів. Буде корисно пояснити цю післядію з погляду поняття «праймінга» [18].

Центральна ідея поняття «праймінга» (від англ. prіme - заряджати, запалювати) така: коли люди зіштовхуються з деяким стимулом (чи подією), що має приватне значення, їм у голову приходять інші ідеї з точно таким же значенням. Ці думки у свою чергу можуть активізувати й інші семантично родинні їм ідеї і навіть схилити до дії.

Поняття праймінга стосовно до сцен насильства в мас-медіа полягають в тому, що явища подібного роду сприяють агресивній поведінці, що є результатом перегляду теле- чи кінопрограм зі сценами насильства чи знайомства з газетними новинами про людську жорстокість. Люди заражаються агресивними ідеями. Цей ефект знаком багатьом.

Але, у людей, що спостерігають сцени насильства, не виникнуть агресивні думки і нахили, якщо вони не інтерпретують побачені дії як агресивні. Іншими словами, агресія активізується, якщо глядачі споконвічно думають, що бачать людей, що навмисно намагаються ранити чи убити один одного. Навіть вважаючи подію, що спостерігається, агресивною, глядачі проте можуть не одержати посилання до агресивності, якщо їм чітко дали зрозуміти, що агресія карна.

Допустимо, ми бачимо, як хтось побив людину, а потім бачимо, як забіяка розплачується за свій учинок. Як підкреслював Альберт Бандура, малоймовірно, щоб у цьому випадку ми стали наслідувати поведінку злочинця, і навряд чи в нас виникнуть думки, що схвалюють агресію. Те ж відноситься і до кримінальних повідомлень.

Так саме відносяться і до демонстрації насильства в кіно. Надзвичайно агресивний фільм не спровокує посилюючі агресію думки і моторні реакції, якщо глядачі розцінюють екранні бійки, стрілянину та убивства як злодіяння. Але в більшості подібних фільмів зображувана агресія не засуджується. У цьому відношенні показові добрі старі вестерни. У цих фільмах ніколи не показують, що хтось серйозно постраждав у бійці чи від кулі. Персонажі просто падають, але публіка не одержує нагадування про смерть і знищення, що несе із собою зброя.

Звичайно, у сучасному жорстокому фільмі нам майже напевно покажуть тіла з рваними ранами, що кровоточать від куль і ножів, але навіть у цьому випадку до кінця картини глядачі все-таки дійдуть висновку, що для зображеного насильства по більшій частині малися достатні підстави. Яким би кровожерливим ні був фільм, у кінцевому рахунку в ньому, скоріш за все, буде закладена ідея про те, що жорстокість можна цілком виправдати.

Експеримент Жака-Пилипа Лейенса і Стіва Пікуса продемонстрував, що агресія підсилюється, коли глядачі ототожнюють себе з кіноагресором. Отже, тільки якщо люди тлумачать побачене як агресію, дану подію активізує зв'язані з агресією ідеї і стимулює їх до прояву агресивності [15].

Тільки на початку 70-х років заклопотана благом дітей громадськість і окремі батьки і вихователі почали виявляти занепокоєння з приводу військових іграшок. Потім увага залучили до себе ігрові зали і встановлені в них автомати з військовими іграми. Зараз же основне зло для підлітків бачать у відеоіграх у війну на персональних комп'ютерах третього покоління. Однак зросла «небезпека» проте, не привід для вторгнення в сферу впливу родини навіть з метою захисту молоді. Крім того, уже нереально зупинити творчу фантазію дітей і підлітків, що часом краще багатьох дорослих педагогів, складають комп'ютерні програми для таких ігор.

Дотепер йде дискусія про те, чи роблять насправді ці воєнні дії і сцени насильства, що мерехтять на екранах, значну агресивну дію на нашу молодь, чи дійсно вони прокладають їм шлях якщо і не до третьої світової війни, то, щонайменше, до тотального підпорядкування ігрових установок військовим інтересам. Ретроспективний аналіз цієї триваючий уже п'ятнадцять років дискусії змушує дивуватися тому, як глибока віра в існування нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між злом, створеним у фантазії (у грі), і злом реальним: мол, захоплення військовими іграшками і військовими відеоіграми неодмінно приведе до перетворення всього цього в життя. Тим часом, здається, опам'яталися ті вчені, що на початку дебатів самі ж і вказували на наявність зв'язку між грою у війну і спрагою війни в більш пізньому віці. Зараз вони дотримують іншої точки зору. «Шкідливий вплив не був доведений, хоча його не можна цілком виключити. Не вистачає методично бездоганних досліджень, що стосується впливи відеоігор на дітей і підлітків. Необхідні, наприклад, багаторічні лонгітюдні дослідження» [7].

У результаті клінічного вивчення 200 дітей Ф. Уертхем прийшов до висновку, що насильство, жорстокість і садизм роблять самий згубний вплив на молодих людей, що у процесі «соціалізації» стають усе більш і більш «телеспрямованими» (teledіrected), тобто характеризуються ворожістю до навколишніх, жорстокістю і нечутливістю. Американський психіатр стверджує, що зниження опірності від усього цього в дітей прямо пропорційно кількості передач з насильством, що дивляться діти [12].

Таким чином, засоби масової інформації «допомагають сформувати і закріпити у свідомості підлітка впевненість у тім, що жорстокість, агресивність і сила є самими діючими регуляторами в міжособистісних відносинах. А це у свою чергу не може не збільшувати числа тих молодих людей, що не тільки захоплюються насильством, але і навіть обожнюють його» [12].

Однак деякі дослідники стверджують, що показ насильства на екранах телевізорів діє сприятливо на психіку дитини, тому що нешкідливим шляхом дає вихід агресивності, що зібралася в неї, послабляє її агресивні інстинкти, виконуючи функції своєрідних «запобіжних клапанів».

Американський психолог Сеймор Фешбах, що проводив даний досвід, пояснив це явище своєрідним «виходом» агресивності, «переносом» її на інший об'єкт. Незважаючи на те, що інші подібні експерименти (зокрема, з дітьми) спростовують гіпотезу С. Фешбаха, в останнього є чимало прихильників [15].

На думку соціолога Джеймса Хеллорана, негативний вплив «жорстоких передач» має місце лише тоді, коли вони нашаровуються, накладаються на відповідний особистий життєвий досвід глядача, тобто коли відбувається «збіг» цих передач з відповідним життєвим досвідом глядача [4]. А оскільки в дітей подібний досвід відсутній, то вони сприймають елементи насильства і навіть смерть як щось нереальне, казкове, подібно тому, як вони сприймають те, що Сірий Вовк проковтує Червону Шапочку.

Дану точку зору підтримують багато соціальних психологів. Так, Джузеппе Kаталано у статті «Раби блакитного джина» пише, що «телебачення гіпнотизує і поневолює… тих дітей, що вже схильні до цього і не володіють необхідною захисною реакцією» [9].

Існує і третя група, що намагається «синтезувати» точки зору двох перших. Так, визнаючи той факт, що «показ насильства у великих дозах, не будучи головним фактором у формуванні злочинних похилостей, усе-таки підсилює можливість того, що хтось із глядачів буде поводитися більш агресивно у визначеній ситуації», американські соціологи Л. Берковіц і А. Бандура не згодні цілком з теорією Хеллорана [3]. Вони вважають, що «телемоделі» можуть бути сприйняті дитиною чи підлітком як еталон поведінки настільки ж ефективно, як і реальні моделі, тому що деякі підлітки з однаковим успіхом копіюють як реальних гангстерів, так і їхні «кіномоделі». Однак, на їхню думку, агресивність, насильство (як форми наслідування і «телеспрямованості») можуть мати місце в дитини лише тоді, коли, вона знаходиться в стані «фрустрації», тобто в тих випадках, коли має місце так називана акумуляція агресивності.

Епоха засобів масової інформації істотно перетворює психологію людини. ЗМІ активно вторгаються не тільки наше життя, але і життя наших дітей. Комп'ютер, телевізор, видики міцно входять у життя багатьох малят, починаючи з перших років життя. У деяких родинах, як тільки дитина навчається сидіти, її саджають перед екраном. Домашній екран усе більше заміняє бабусині казки, мамині колискові пісеньки, розмови з батьком. Екран стає головним «вихователем» дитини.

За даними ЮНЕСКО 93% сучасних дітей 3-5 років дивляться на екран 28 годин на тиждень, тобто біля 4-х годин у день, що набагато перевершує час спілкування з дорослими. Це необразливе заняття цілком улаштовує не тільки дітей, але і батьків [33].

Справді, дитина не пристає, нічого не просить, не хуліганить, не піддається ризику, і в той же час одержує враження, довідується щось нове, прилучається до сучасної цивілізації. Купуючи маляті нові відеокасети, комп'ютерні чи ігрові приставки, батьки як би піклуються про її розвиток і прагнуть зайняти її чимось цікавим. Однак, це необразливе і безпечне заняття таїть у собі серйозну небезпеку і може спричинити дуже сумні наслідки не тільки для здоров'я дитини (про порушення зору, дефіциті рухів, зіпсовану поставу вже сказано досить багато) але і для її психічного розвитку. В даний час, коли підростає перше покоління «екранних дітей» ці наслідки стають усе більш очевидними.

Перше з них - відставання в розвитку мови. В останні роки і батьки і педагоги усе більше скаржаться на затримку мовного розвитку - діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їхня мова бідна і примітивна. Спеціальна логопедична допомога потрібна практично кожній групі дитячого саду. Така картина спостерігається не тільки в нашій країні, але і в усьому світі. Як показали спеціальні дослідження, у наш час 25% 4-х літніх дітей страждають порушенням мовного розвитку. У середині 70-х років дефіцит мови спостерігався тільки в 4% дітей того ж віку. За 20 останнього років число мовних порушень зросло більш ніж у 6 разів!

Однак, при чому тут телебачення? Адже дитина, що сидить в екрана, постійно чує мову. Хіба насичення чутною мовою не сприяє мовному розвитку? Яка різниця, хто говорить з дитиною - дорослий чи герой мультфільму?

Різниця величезна. Мова - це не наслідування чужим словам і не запам'ятовування мовних штампів. Оволодіння мовою в ранньому віці відбувається тільки в живому, безпосереднім спілкуванні, коли маля не тільки слухає чужі слова, але відповідає іншій людині, коли вона сама включена у діалог. Причому включена не тільки слухом і артикуляцією, але усіма своїми діями, думками і почуттям.

Як установив американський психолог Кондон, навіть дуже маленька дитина відповідає на звернену, хоча ще незрозумілу мову дорослого усією своєю істотою: усе її тіло як у танці точно і плавно супроводжує чутну мову. Мова дорослого як би охоплює її, набудовує на партнера і підключає до спілкування. Це явище одержало образну назву «невловимий балет». Відповідні рухи дитини виникають винятково на живу мову, адресовану дитині. Та ж мова з будь-якого звуковідтворюючого чи пристрою нескладні звуки ніякого балету не викликають.

У більш пізньому віці (у 1,5-2 роки) маля, що чує звернені висловлення дорослих, намагається відповісти на них і сам впливає на батьків за допомогою слів. Для того, щоб дитина заговорила, необхідно, щоб мова була включена в його конкретні практичні дії, у його реальні враження і головне - у його спілкування з дорослими. Мовні звуки, не звернені до дитини особисто не припускають відповіді, не торкаються дитини, не спонукають її до дії і не викликають яких-небудь образів. Вони залишаються «порожнім звуком». Сучасні діти здебільшого занадто мало використовують мову в спілкуванні з близькими дорослими. Набагато частіше вони поглинають телепрограми, що не вимагають їхньої відповіді, не реагують на їхнє відношення і на який він сам ніяк не може впливати. Втомлених і мовчазних батьків заміняє балакуче телебачення. Але мова, що виходить з екрана, залишається набором чужих звуків, вона не стає «своєю».

Однак, зовнішня розмовна мова - це лише вершина айсберга, за якою ховається величезна брила внутрішньої мови. Адже мова - це не тільки засіб спілкування, але і засіб мислення, уяви, оволодіння своєю поведінкою, цей засіб усвідомлення своїх переживань і свідомості себе в цілому. В внутрішній мові відбувається не тільки мислення, але й уява, і переживання, і будь-яке представлення, словом усе, що складає внутрішній світ людини, його щиросердечне життя [15].

Адже згадуючи чи мріючи про майбутнє, переживаючи втрати чи яскраві враження - ми завжди ведемо внутрішній діалог із собою. Саме діалог із собою дає ту внутрішню форму, що може утримувати будь-як зміст, що дає стійкість і незалежність людині. Якщо ж ця форма не склалася, якщо внутрішньої мови (а значить і внутрішнього життя) ні, людина залишається вкрай хитливою і залежною від зовнішніх впливів. Вона просто не в змозі утримувати який-небудь зміст чи прагнути до якоїсь мети. У результаті - внутрішня порожнеча, яку потрібно постійно поповнювати ззовні. Явні ознаки відсутності цієї внутрішньої мови ми можемо спостерігати в багатьох сучасних дітей.

Останнім часом педагоги і психологи всі частіше відзначають у дітей нездатність до самозаглиблення, до концентрації на якому-небудь занятті, відсутність зацікавленості справою. Дані симптоми були узагальнені в картину нової хвороби «дефіцит концентрації». Цей вид захворювання особливо яскраво виявляється в навчанні і характеризується гіперактивністю, ситуативністю поведінки, підвищеною неуважністю. Такі діти не затримуються на яких-небудь заняттях, швидко переключаються, гарячково прагнуть до зміни вражень, однак різноманітні враження вони сприймають поверхово та уривчасто, не аналізуючи і не зв'язуючи між собою. Їм необхідна постійна зовнішня стимуляція, що вони звикли одержувати з екрана.

Багатьом дітям стало важко сприймати інформацію на слух - вони не можуть утримувати попередню фразу і зв'язувати окремі пропозиції. Чутна мова не викликає в них яких-небудь образів і стійких вражень. По цій же причині їм важко читати - розуміючи окремі слова і короткі пропозиції, вони не можуть утримувати і зв'язувати їх, у результаті вони не розуміють тексту в цілому. Тому їм просто нецікаво, нудно читати навіть самі гарні дитячі книжки.

Ще один факт, що відзначають багато педагогів - різке зниження фантазії і творчої активності дітей. Діти втрачають здатність і бажання чимось зайняти себе. Вони не додають зусиль для винаходу нових ігор, для твору казок, для створення власного уявлюваного світу. Їм нудно малювати, конструювати, придумувати нові сюжети. Їх нічого не цікавить і не захоплює. Відсутність власного змісту відбивається на відносинах дітей. Їм не цікаво спілкуватися один з одним. Замічено, що спілкування з однолітками стає усе більш поверхневим і формальним: дітям не про що розмовляти, щось обговорювати чи сперечатися. Вони воліють натиснути кнопку і чекати нових готових розваг.

Але, мабуть, саме явне свідчення наростання цієї внутрішньої порожнечі - підвищення дитячої жорстокості й агресивності. Число злочинів, зроблених дітьми і підлітками, останнім часом різко наростає. Уражає не тільки жорстокість, але і безглуздість, неумотивованість цих дитячих «витівок». Звичайно, хлопчиськи билися завжди, але останнім часом змінилася якість дитячої агресивності. Раніш, при з'ясуванні відносин на шкільному дворі, бійка закінчувалася, як тільки супротивник виявлявся лежачим на землі, тобто переможеним. Цього було достатнє, щоб почувати себе переможцем. У наш час переможець із задоволенням б'є лежачого ногами, утративши всяке почуття міри. Співпереживання, жалість, допомога слабкому зустрічаються усе рідше. Жорстокість і насильство стає чимось повсякденним і звичним, стирається відчуття порога дозволу. При цьому діти не віддають собі звіту у власних діях і не передбачають їхніх наслідків. Підлітки б'ють і убивають один одного не тому що вони злі чи підступні, і не заради досягнення якоїсь мети, а «просто так», тому що на душі порожньо і хочеться гострих відчуттів. Звичайно, далеко не у всіх дітей перераховані «симптоми» спостерігаються в повному наборі. Але тенденції в зміні психології сучасних дітей досить очевидні і викликають природну тривогу.

Але невже усьому провиною телевізор? Так, якщо мова йде про маленьку дитину, не готову адекватно сприймати інформацію з екрана. Коли домашній екран поглинає всі сили й увагу маляти, коли телевізор підмінює для маленької дитини гру, активні дії і спілкування з близькими дорослими, він, безумовно робить могутнє формуюче, вірніше деформуючий вплив на становлення психіки й особистості зростаючого людини. Наслідки і масштаби цього впливу можуть позначитися значно пізніше в самих несподіваних областях.

засіб масовий інформація негативний психіка дошкільний дитина

2.2 Обґрунтування діагностичного інструментарію дослідження

В ході підготовки та організації емпіричного дослідження було визначено категоріальний апарат та охарактеризовано вибірку респондентів.

Дослідження було проведено на базі ЗОШ № міста Миколаєва. У зв'язку зі специфікою віку були допущені відступи від звичайних правил проведення дослідження груп. Зокрема, групи були відібрані не випадково, тобто модератор приходив у вже сформовані групи - класи. У такій ситуації діти не закриваються і можуть досить вільно розповідати про себе.

У ході даного дослідження діти відповідали на питання модератора, а також могли висловлювати коментарі, свої розуміння, зауваження з приводу заданих питань.

Усього було проведено дослідження у 3 групах. Загальне число опитаних - 60. Серед них - 27 дівчат і 33 хлопчика, але у нашому дослідженні ми не враховували статеві чинники. Перша група - учні 1-го класу (20 осіб, середній вік опитаних склав приблизно 7 років). Друга група - учні 2-го класу (20 осіб, середній вік опитаних склав приблизно 8 років).

Третя група - учні 3-го класу (20 осіб, середній вік опитаних склав приблизно 9 років).

У залежності від ходу дослідження питання могли бути задані в різній послідовності, у різній формі чи не задані взагалі.

В експериментальному дослідженні нами були використаний наступний психодіагностичний інструментарій:

1) спостереження за діяльністю учнів під час виконання завдань; Спостереження за діяльністю учнів. Воно було відкритим (учні знали, що за ними спостерігають). Усі завдання виконувалися у групах протягом одного дня, тобто, на всі випробування вистачило три дні. Спостереження тривало протягом виконання всіх завдань. Враховувалася поведінка учнів під час виконання завдань, особливості їх спілкування із однолітками, реакції на зауваження.

2) опитування «Вид вільної діяльності» (методика В.А. Артемова); Опитування «Вид вільної діяльності» - у ході нашого дослідження ми спробували з'ясувати характер діяльності молодших школярів у вільний час. З цією метою учням була запропонована наступна ситуація: «Коли в мене з'являється вільний час, я ...». Визначилися наступні групи відповідей.

Таблиця 2.1

Вид вільної діяльності	% співвідношення
Слухаю музику
Гуляю
Граю
Дивлюся телевізор
Граю в комп'ютерні ігри
Малюю
Співаю

3) бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор» (авторська розробка В.Д. Пуріна) (Додаток А);

Психолог у формі бесіди проводить в індивідуальному режимі з кожною дитиною чотири тестових іспити на предмет його відносин до питань, пов'язаних із проявом агресивності на телеекрані, що говорить і про його особисту агресивність (чи схильність до неї). Якщо питання чи відповідь не зрозуміла дитині, випробувач повторює їх. Причому, дитина повинна сама вибрати із трьох готових відповідей якийсь один, або придумати свій варіант відповіді. За відповідь на кожне питання випробуваний одержує від 0 до 2 балів - у залежності від ступеня «наближення» відповіді до вищого прояву агресивності.

Бал 0 ставиться при виборі відповідей з літерою «а» (відсутність агресивності), 1 бал - в тім випадку дитиною вибирається відповідь з літерою «б», що відповідає присутності деякої частки агресивності (але дуже невисокої); 2 бали - у випадку вибору дитиною відповіді з літерою «в» (відповідного високому рівню агресивності).

У випадку, якщо дитина придумує власні варіанти відповідей, виставлені за них бали інтерпретуються по тій же стратегії, що і при виборі «готових» відповідей. Підраховується підсумкова сума балів, на підставі чого робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини).

Шкала оцінки результатів:

- підвищений рівень агресивності - 7-8 балів;

- високий рівень агресивності - 5-6 балів:

- середній рівень агресивності - 3-4 балів;

- слабкий рівень агресивності - 0-2 балів.

4) структуралізоване спостереження, проведене вчителем (методика діагностики агресивної поведінки дітей, розроблена Лаврентьєвою Г.П.) (Додаток Б);

Ціль: виявити схильність до агресивної поведінки в дітей старшого дошкільного віку.

Устаткування: карта спостережень, що включає 18 фрагментів - фіксованих форм поведінки, у даному випадку агресивного (психолог у плані навчального заняття спостерігає за дитиною і фіксує результати по його закінченні).

Інструкція. У відповідях варто лише проставити «+» (що означає ТАК, присутні); чи «-» (що означає НІ, відсутні).

Кожен «+» відповідає 1 балу (відповідь «-» відповідає 0 балів). Підраховується підсумкова сума балів, на підставі чого робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини).

Шкала оцінок результатів:

- підвищений рівень агресивності - 15 - 18 балів;

- високий рівень агресивності - 10 - 14 балів;

- середній рівень агресивності - 6 -9 балів;

- слабкий рівень агресивності - 0-5 балів.

5) проективна методика «Малюнок неіснуючої тварини» (Додаток В).

Ціль: оцінити рівень агресивної поведінки дитини.

Інструкція: «Діти, придумайте і намалюйте тварину, якої в природі не існує, і яку Ви не бачили ні в книжках, ні в мультфільмах. Ви його намалюйте і назвіть неіснуючим ім'ям!»

Устаткування: простий олівець середньої твердості; стандартний білий лист папера, але не глянсової. Ручки і фломастери використовувати не можна.

Таблиця 2.2

Симптомокомплекси тесту для оцінки агресивності дітей

Симпто-комплекс	Симптом	Бали
1	Сильна, впевнена лінія малюнка	0,1
2	Неакуратність малюнка	0,1
3	Велика кількість гострих кутів	0,1
4	Верхнє розміщення кутів	0,1
5	Крупне зображення	0,1
6	Голова повернута вправо або анфас	0,1
7	Хвіст піднятий уверх, пишний	0,1
8	Погрозливий вигляд	0,1
9	Погрозлива поза	0,1
10	Наявність засобів для нападу (зуби, роги, кігті)	0,1
11	Хижак	0,1
12	Вожак або одинокий	0,1
13	При нападі дереться традиційним способом	0,1
14	Нічна тварина	0,1
15	Інші ознаки	0,1

На підставі аналізу кожного малюнка підраховується підсумкова сума балів і робиться висновок про рівень агресивності дитини (чим більше підсумкова сума, тим вище рівень агресивності дитини).

Шкала оцінок результатів:

- підвищений рівень агресивності - 11-15 балів

- високий рівень агресивності - 7-10 балів.

- середній рівень агресивності - 4-6 балів.

- слабкий рівень агресивності - 0-3 балів.

Після отримання всіх результатів опитування учасників було здійснено обробку та інтерпретацію даних за допомогою використання методів якісного та кількісного аналізу й синтезу, порівняння, узагальнення, математичних підрахунків даних.

Наступним завданням психологічного дослідження є детальний аналіз отриманих результатів.

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Кожна з позначених вище методик має шкалу рівня агресивності (підвищений, високий, середній, слабкий рівень агресивності).

По отриманим даним ми провели кількісний і якісний аналіз. Отримані результати подані в таблиці 2.3.



Таблиця 2.3

Результати спостереження за першою групою (6-7 років)

№досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2		+
3			+
4	+
5	+
6		+
7		+
8	+
9	+
10	+
11			+
12	+
13		+
14	+
15	+
16	+
17		+
18	+
19	+
20		+

Тобто, у 12 випадках (60 % досліджуваних) відмічений низький рівень агресивності, у 6 випадках (30% досліджуваних) - середній рівень, у 2 ( 10% досліджуваних) - високий рівень.

У другій групі були отримані наступні результати

Таблиця 2.4

Результати спостереження за другою групою (7-8 років)

№досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1		+
2		+
3		+
4
5	+		+
6		+
7		+
8	+
9		+
10	+
11	+
12			+
13		+
14	+
15		+
16			+
17	+
18	+
19	+
20	+

Тобто, у 9 випадках (45 % досліджуваних) відмічений низький рівень агресивності, у 8 випадках (40%) - середній рівень, у 3 (15% досліджуваних) - високий рівень. У третій групі були отримані результати, (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Результати спостереження за третьою групою (8-9 років)

№досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2		+
3			+
4	+
5	+
6		+
7			+
8	+
9		+
10	+
11	+
12	+
13		+
14	+
15			+
16			+
17	+
18		+
19		+
20	+

Тобто, у 10 випадках (50%) відмічений низький рівень агресивності, у 6 випадках (30% досліджуваних) - середній рівень, у 4 (20% досліджуваних) - високий рівень. Результати опитування «Вид вільної діяльності», таблиця 2.6

Таблиця 2.6

Результати першої групи (6-7 років)

Вид вільної діяльності	Дослідження (у %)
Слухаю музику	32
Гуляю	26
Граю	6
Дивлюся телевізор	11
Граю в комп'ютерні ігри	20
Малюю	3
Співаю	2

Отже, у цій групі засоби масової інформації (у даному випадку телебачення і магнітофон) мають, у цілому, 43%. Ведуче місце в дозвіллі дітей займає прослуховування музики.

Уявлення про структуру дозвілля дозволяє інакше структурувати саму проблематику впливу ЗМІ на молодшого школяра. Тут у якості основного вводиться принцип ієрархії різних видів діяльності в структурі дозвілля, що припускає розгортання інтерпретації щодо розвитку мотиваційної сфери школяра. У принципі, розгляд проблематики ЗМІ в структурі дозвілля зорієнтовано на побудову типології різних життєвих стилів учнів. Тому тут особливого значення набуває аналіз впливу соціально-стратифікаційних факторів. У другій групі були отримані результати, подані в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Результати першої групи (6-7 років)

Вид вільної діяльності	% співвідношення
Слухаю музику	36
Гуляю	10
Граю	5
Дивлюся телевізор	18
Граю в комп'ютерні ігри	32
Малюю	2
Співаю	2

Отже, у цій групі засоби масової інформації (у даному випадку телебачення і магнітофон) мають, у цілому, 54%. Ведуче місце в дозвіллі дітей займає прослуховування музики, але трохи менше вже займають комп'ютерні ігри. Активний відпочинок - гуляння, ігри, малювання та співи вкрай не популярні.

Таблиця 2.8

Результати третьої групи (8-9 років)

Вид вільної діяльності	% співвідношення
Слухаю музику	21
Гуляю	12
Граю	3
Дивлюся телевізор	35
Граю в комп'ютерні ігри	28
Малюю	1
Співаю	0

У цій групі засоби масової інформації (телебачення і магнітофон) мають, у цілому, 56%, причому значно зростає доля телевізійних переглядів.

3. Результати оцінки рівня агресивності молодших школярів за методикою «Бесіда з дітьми на тему: «Я і телевізор»« подані в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Результати першої групи (6-7 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2	+
3		+
4			+
5			+
6		+
7			+
8		+
9		+
10	+
11			+
12		+
13		+
14	+
15			+
16			+
17	+
18		+
19			+
20	+

Отже, 6 осіб (30% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 7 осіб (35%) - середній, 7 осіб (35%) - високий рівень агресивності.

Результати діагностування другої вікової групи подані в таблиці 2.10

Таблиця 2.10

Результати другої групи (7-8 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1		+
2	+
3		+
4			+
5			+
6			+
7			+
8		+
9		+
10	+
11		+
12			+
13		+
14	+
15	+
16		+
17		+
18			+
19			+
20			+

Отже, 4 осіб (20% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 8 осіб (40%) - середній, 8 осіб (40%) - високий рівень агресивності.

І остання, третя вікова група у цьому дослідженні показала результати, подані в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Результати третьої групи (8-9 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1		+
2	+
3	+
4		+
5			+
6			+
7			+
8		+
9		+
10		+
11		+
12			+
13			+
14		+
15			+
16		+
17		+
18		+
19		+
20			+

Отже, 2 особи (10% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 11 осіб (55%) - середній, 7 осіб (35%) - високий рівень агресивності.

Взагалі, ми бачимо значне зростання у групах по віковим ознакам рівня агресивності, викликаного впливом ЗМІ (у нашому випадку - телебаченням).

4) Оцінка рівня агресивності молодших школярів за методикою Лаврентьєвої Г.П. (спостереження, проведене викладачем) дозволило зробити висновки, подані в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Результати першої групи (6-7 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2	+
3	+
4		+
5			+
6	+
7			+
8		+
9	+
10		+
11		+
12	+
13	+
14		+
15			+
16		+
17	+
18		+
19	+
20			+

Отже, 9 осіб (45% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 7 осіб (35%) - середній, 4 особи (20%) - високий рівень агресивності.

Друга група показала результат, поданий в таблиці 2.13.

Таблиця 2.13

Результати другої групи (7-8 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2		+
3	+
4		+
5		+
6		+
7			+
8			+
9		+
10			+
11	+
12	+
13			+
14	+
15		+
16	+
17		+
18	+
19		+
20		+

Отже, 7 осіб (35% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 9 осіб (45%) - середній, 4 особи (20%) - високий рівень агресивності.

Остання, третя вікова група дала у цьому дослідженні результати, подані в таблиці 2.14.

Таблиця 2.14

Результати третьої групи (8-9 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2		+
3	+
4		+
5			+
6			+
7			+
8		+
9	+
10		+
11			+
12			+
13		+
14		+
15			+
16			+
17		+
18			+
19			+
20			+

Отже, 3 особи (15% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 7 осіб (35%) - середній, 10 осіб (50%) - високий рівень агресивності. Тобто, у цьому виді дослідження ми знов отримали результати, що свідчать про зростання рівня агресивності, викликаного впливом ЗМІ (телебаченням) у віковому плані.

Результати оцінки рівня агресивності дітей за методикою «Неіснуюча тварина» подані в таблиці 2.15.

Таблиця 2.15

Результати першої групи (6-7 років)

№ досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2	+
3	+
4		+
5			+
6	+
7			+
8		+
9	+
10		+
11		+
12	+
13	+
14		+
15			+
16		+
17	+
18		+
19	+
20			+

Отже, 9 осіб (45% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 7 осіб (35%) - середній, 4 особи (20%) - високий рівень агресивності.

Діагностування другої вікової групи дало результати, подані в таблиці 2.16.

Таблиця 2.16

Результати другої групи (7-8 років)

№досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2	+
3		+
4		+
5			+
6		+
7			+
8		+
9		+
10	+
11			+
12			+
13		+
14		+
15	+
16		+
17		+
18			+
19	+
20			+

Отже, 5 осіб (25% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 9 осіб (45%) - середній, 6 осіб (30%) - високий рівень агресивності.

Остання, третя вікова група у цьому дослідженні показала результати, подані в таблиці 2.17.

Таблиця 2.17

Результати третьої групи (8-9 років)

№досліджуваного	Низький рівень агресивності	Середній рівень агресивності	Високий рівень агресивності
1	+
2	+
3	+
4		+
5		+
6			+
7		+
8			+
9			+
10		+
11		+
12			+
13		+
14		+
15			+
16			+
17		+
18	+
19		+
20	+

Отже, 5 осіб (25% дітей) мають слабкий рівень агресивності, 9 осіб (45%) - середній, 6 осіб (30%) - високий рівень агресивності.

Ми можемо констатувати, що усі п'ять методик, за якими було проведено наше дослідження, надають можливість стверджувати, що з віком у молодших школярів (6-10 років) відбувається поглиблення впливу ЗМІ на психіку. У нашому випадку це стосується рівня агресивності. Він зростає і більшість школярів у цьому віці показують середній і вище середнього рівень агресивності.

Висновки до другого розділу

Отже, епоха засобів масової інформації істотно перетворює психологію людини. ЗМІ активно вторгаються не тільки в наше життя, але і життя наших дітей. Комп'ютер, телевізор, відики міцно входять у життя багатьох малят, починаючи з перших років життя. У деяких родинах, як тільки дитина навчається сидіти, її саджають перед екраном. Домашній екран усе більше заміняє бабусині казки, мамині колискові пісеньки, розмови з батьком. Екран стає головним «вихователем» дитини.

В ході підготовки та організації емпіричного дослідження було визначено і обґрунтовано категоріальний апарат та охарактеризовано вибірку респондентів.

Аналіз експериментального дослідження дає можливість констатувати, що з віком у молодших школярів (6-10 років) відбувається поглиблення впливу ЗМІ на психіку. У нашому випадку це стосується рівня агресивності. Він зростає і більшість школярів у цьому віці показують середній і вище середнього рівень агресивності.



Розділ 3. Рекомендації щодо мінімізації негативного впливу на дитячу психіку засобів масової інформації

3.1 Способи попередження та подолання негативних наслідків впливу на дитячу психіку засобів масової інформації

ЗМІ здатні не тільки керувати смаками молодших школярів, але і нав'язувати їм свої «ідеали». Як важливо, щоб саме в цей момент поруч виявилася людина, готова підказати молодшому школяреві правильний вибір. Наприклад, головним провідником у світі такої популярної серед молоді музичної продукції повинний стати вчитель музики, що допоможе учням початкової школи розібратися в сучасній естраді. Для рішення даної проблеми, на наш погляд, необхідно вчителям музики:

1. У процесі музичного виховання учити дітей аналізувати сучасні естрадні пісні (найкраще почати з пісень, що подобаються дітям), розвиваючи тим самим людину, здатну критично мислити, а не просто сприймати всю ту інформацію, що надходить через ЗМІ. Особливу увагу, на наш погляд, варто приділяти аналізу тексту пісні, тому що саме в ньому укладений зміст основних ідей, що пропагандуються автором і так легко засвоюються молодшими школярами.

З молодшими школярами потрібно акцентувати увагу на морально-естетичному аспекті аналізу ідеї пісні, для цього можна задавати наступні питання:

- чому учить нас ця пісня?

- до чого (яким учинкам) призиває?

- навіщо з'явилася ця пісня?

Не будемо забувати, що пісня складається з двох взаємозалежних «компонентів»: музики і тексту (слів), тому й аналізувати ми їх повинні у взаємозв'язку, одночасно протиставляючи один одному. З цією метою можна поставити запитання: чи існує взаємозв'язок між основною думкою пісні і музичним її втіленням?

2. Як альтернативу можна використовувати на музичних заняттях у школі кращі зразки дитячих пісень з мультфільмів, дитячих казок, а також романси і пісні на вірші російських та українських класиків поезії, народні пісні.

3. Необхідна взаємодія вчителя і родини по корекції негативного впливу ЗМІ і, зокрема, сучасної естради. Дане співробітництво повинне об'єднати зусилля двох сторін і тільки при дотриманні цієї умови можна домогтися позитивного результату. Для цього необхідно нормоване спілкування дитини з засобами масової інформації, коли батьки не тільки знають, що дивиться їхня дитина, але і намагаються аналізувати телевізійні і музично-естрадні програми разом з ним (з погляду їхнього морального змісту).

Кілька порад батькам, кому знайома ситуація, коли їхні діти, не встигнувши прийти зі школи, відразу вмикають телевізор і готові дивитися його до пізньої ночі. Діти повинні знати визначені правила: скільки їм дивитися телевізор і які програми, а батьки повинні строго стежити за дотриманням цих правил. А найкраще дивитися телепередачі разом з дітьми, обговорювати їх, висловлювати своє не схвалення, якщо герой поводиться агресивно. І, звичайно ж, варто контролювати перегляд дітьми телепрограм.

Насильство на телеекрані і дитяча агресивність зовсім очевидні. Дослідження останніх років і наше дослідження показали, що насильство, що демонструється засобами масової інформації - це одна з причин, що ведуть до агресивної поведінки. Батьки повинні допомагати дітям у виборі телепередач і обмежувати час їх перебування біля телевізора, але краще, якщо діти будуть робити (розуміти) це самі, а саме не лінуватися переглядати програми на майбутній тиждень. Відбирати ті передачі, що корисно і цікаво подивитися дитині. Наприклад, загальний час перегляду телепередач дітьми до 7 років не повинне перевищувати 6-7 годин на тиждень, дітьми від 7 до 12 років - 10 годин. Треба намагатися, щоб дитина не дивилася телевізор більш півгодини підряд.

Батьки повинні розмовляти зі своїми дітьми на тему «Телебачення. Небезпека. Діти», тобто спробувати пояснити дитині, чому існують заборонні телепередачі і чому телевізор не можна дивитися довго (шкідливо для здоров'я і т.д.); корисно скласти свою програму (графік подачі тієї чи іншої інформації) виховного характеру для дитини, з огляду при цьому на вікові й індивідуально-особистісні особливості дитини.

Корисно буде пояснити і показати різницю між вітчизняною телепродукцією і закордонною, тобто виховувати в дитини патріотизм до своєї Батьківщини; після перегляду тієї чи іншої телепередачі (фільму, шоу і т.д.) аналізувати разом з дитиною значимість даної телепередачі (фільму, шоу), поведінку героїв чи ведучих.

Батькам молодших школярів треба орієнтувати дитину на вибір телегероя для наслідування, тобто обговорювати разом з дитиною його поведінку, виховання, основні риси характеру, бажано створити домашню відеотеку з вітчизняними мультиками і дитячими фільмами (наприклад, 80-их і 90-их рр.), формувати в дитини самостійний вибір в області позитивного телеперегляду.

Просліджуючи негативну роль маніпулятивного впливу телебачення (і ЗМІ в цілому) на підсвідомість дитини, підлітка і молоді, необхідно ще раз звернути увагу на таку деталь, як подача матеріалів ЗМІ у виді готових схем, шаблонів. У результаті цього мозок людини відучується думати і несвідомо чекає, що йому буде піднесена готова інформація, без необхідності здійснення над одержуваною інформацією самостійного аналізу. Такий аналіз для людини стає не потрібний, тому що за нього його провели інші. Любий телеканал - це капітал як у загальному значенні, так і в переносному, тому що покупка телеканалу вимагає значних капіталовкладень). Саме капіталісти формують кодування психіки масового глядача, саме власники каналів віддають наказ про кодування громадян своєї країни, наказ про введення в підсвідомість масового глядача тих чи інших психологічних установок.

«Можливості управління масовою свідомістю і поведінкою пов'язані з дією цілого ряду елементів, що лежать у сфері несвідомого» [16, с.43], - відзначає Т.В. Євген'єва. Виділяючи таку характеристику подібного управління як «установка», автор відзначає, що установкою називається стан внутрішньої готовності індивіда реагувати запрограмованим образом на об'єкти дійсності чи на інформацію про них. Крім того ми повинні говорити про те, що установки, впроваджені в підсвідомість і спрямовані на формування в людини запрограмованих маніпуляторами думок, бажань, вчинків досить стійкі за часом; і розчиняючи в несвідомому (як особистому, так і колективному) у виді утворення відповідних архетипів і паттернів, тим самим формуючи свідомість людини в руслі установок, раннє введених маніпуляторами від чи бізнесу влади, що програмують свідомість мас на довгі роки вперед, а в ситуації з дитиною, як ми вже казали, - на все життя, тому що у своєму дорослому житті людина живе більшістю тих установок, що були закладені в його підсвідомість у дитинстві.

Продовжимо розгляд способів протидії негативному маніпулятивному впливу на психіку ЗМІ на прикладі найбільш популярного виду - телебачення.

Істотним способом протидії маніпулятивному впливу телебачення є формування особистості телеглядача. Якщо це буде людина, упевнена в собі, у якої існує мета в житті, і вона прагне до досягнення цієї мети, то в такому випадку перед нами виникне якісно нова особистість. Така людина не згорне убік, не дасть себе обдурити. При цьому все-таки бажано виключити взагалі перегляд ТВ, тому що навіть якщо людина дивиться телевізор не свідомо, попутно займаючись ще якоюсь справою, чи просто ТВ включений «для фону», усе рівно специфіка подачі інформації за допомогою ТВ така, що вихідна з телевізора інформація відкладається в підсвідомості людини. А пізніше, усі що знаходиться в підсвідомості, починає впливати на свідомість. І от отут можна рекомендувати якісно новий спосіб протидії, що полягає у вихованні свідомої особистості. Якщо людина проникнута здійсненням якоїсь ідеї - все інше слабне перед цим. Причому в даному випадку варто говорити про два розгалуження. Наприклад, перед нами два типи особистості: людина із середніми здібностями і лідер. Перша - для подолання маніпулятивного впливу з боку телебачення - рекомендується «заразити» (ефект «зараження» - по Лебону і Бехтєрєву) якоюсь ідеєю, на чолі якої буде стояти моральна складова, але при цьому обов'язкове підкріплення первісного «зараження» постійним чи періодичним але частим перебуванням серед таких же як він індивідів. Наприклад, клуб по інтересах з чітко вираженими ієрархічними компонентами (дитина повинна знати до чого прагнути), знаками відмінності й іншою надзвичайно важливою атрибутико і обов'язково високо духовною ідеєю. Крім того учасник подібного масового об'єднання повинний як і інші члени почувати свою відмінність від інших (від однолітків і узагалі від усіх, хто не являється членом даного об'єднання), тому дуже важливо формувати в їх психіці (відомими психолого-педагогічними прийомами впливу) «вибраність», відчуття надлюдини.

Отож, повернувши до теми вибраності, ми повинні говорити про те, що саме подібні психологічні установки, які варто формувати в підсвідомості дітей і підлітків, допоможуть їм легко перебороти маніпулятивний вплив ЗМІ в цілому і телебачення зокрема. При цьому на перший план устає моральна сторона: хто буде формувати. І вже саме тому, спочатку необхідне виховання самих педагогів («виховання вихователів» за словами І.П. Іванова). Щоб після вже педагоги давали правильне ідеологічне виховання в дусі моральності, любові до Батьківщини.

Отже, до всього вищесказаного можна додати те, що батькам необхідно заборонити дітям ранкові перегляди телевізора. Варто пам'ятати, що ранком, відразу після пробудження, якесь час людина перебуває в напівсонному стані. Це стан трансу (відразу після пробудження) і напівтрансу (приблизно півгодини після пробудження). Також подібний стан варто відносити до змінених станів свідомості. У напівсонному стані мозок людини активно усмоктує будь-яку інформацію з зовнішнього світу. Така інформація, минаючи цензуру психіки (ліва півкуля), відразу надходить у підсвідомість, де і відкладається в глибинах несвідомого (права півкуля). У такий спосіб необхідно вибірково підходити до питання як дозування так і вибірковості інформації, що потрапляє у цей момент (відразу після пробудження).

Сильний сугестивний ефект (за рахунок зниження бар'єра критичності психіки, і внаслідок цього безперешкодного проходження інформації в підсвідомість, тобто кодування мозку) робить також перегляд телебачення в станах перед сном (той факт, що інформація в даному випадку відразу проходить і відкладається в підсвідомості помітна по характері сновидінь (сновидіння відбуваються в коротку фазу сну), тому що будь-які сновидіння завжди несвідомі. Ліва, логічно-аналітична півкуля, у даному випадку звичайно не задіється, а через різке зниження цензури психіки і нова інформація також відразу проходить у несвідоме.

Ще одним способом протидії маніпулятивному впливу телебачення є строго дозований перегляд телепередач. По-перше, рекомендується не дивитися рекламу. По-друге, необхідно строго відбирати передачі для перегляду дитини. Якщо їй дуже хочеться щось подивитися, чи включити телевізор «для фону» - краще нехай це будуть мультфільми. Причому останні також необхідно розрізняти на звичайні (позитивні, нейтральні для психіки) і негативні, а те і різко негативні.

3.2 Програма корекційної роботи по подоланню негативних наслідків впливу на дитячу психіку засобів масової інформації

Перед нами стоїть задача створення корекційно-розвиваючої програми по усуненню дитячої агресивності, розвинутої на фоні постійного впливу ЗМІ на психіку молодшого школяра.

Для проведення цього етапу роботи ми з трьох груп формуємо дві - експериментальну і контрольну. В експериментальну групу увійшли представники всіх трьох вікових груп (з 6 до 9 років), ми не враховуємо стать досліджуваних дітей. Експериментальна і контрольна групи однакові за кількістю - по 30 осіб у кожній. З експериментальною групою будуть проводити корекційну роботу по подоланню негативних наслідків впливу на дитячу психіку засобів масової інформації, з представниками контрольної групи - ні.

Отож, тема програми: профілактика і ліквідація агресивності в молодшого школяра.

Ціль програми: зниження рівня агресивності молодшого школяра шляхом зняття емоційної напруги, усунення патологічних стереотипів реагування, підвищення самооцінки, прийняття себе й інших.

Вік учасників індивідуальних занять: 6- 10 років.

Терміни виконання програми: 11 занять розраховані на 6 тижнів. Два заняття в тиждень тривають 30-40 хвилин. В загальній складності програма вимагає 390 хвилин чи 6 з половиною годин.

Задачі програми:

- усунути в дитини неконтрольовані почуття гніву і злості;

- навчити її контролювати свою агресію, виражати невдоволення в прийнятній формі;

- підвищити самооцінку дитини, нормалізувати емоційний стан і розвити почуття емпатії;

- закріпити позитивні комунікативні моделі поведінки: усунути лайки і дратливість дитини.

Необхідні матеріали і технічні засоби для заняття: папір, кольорові олівці, кольоровий пластилін, ляльки, іграшки, конструктор дитячий, ємкість з водою, ганчірковий мішечок чи паперовий пакет.

Очікувані результати по програмі: нормалізація емоційного стану дитини, підвищення впевненості в собі, розвиток емпатії, соціалізації і позитивного відношення до інших людей, і як наслідок усунення вербальної і невербальної агресивності молодшого школяра.