Психологічні особливості самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх

Дослідження психологічних особливостей самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх є найефективнішим підґрунтям для організації ранньої психологічної діагностики, профілактики та корекції особливостей поведінки, що відхиляється від суспільних норм та правил у неповнолітніх з акцентуаціями характеру, розробці ефективних програм запобігання та корекції девіантної поведінки серед молоді.

Ключові слова: психологія, самоактуалізація, девіантна поведінка, делінквентність, профілактика, корекція, неповнолітні.

Abstract. The problem of delinquent behavior is one of the most urgent problems of modern society. Its actualization is due to the increase in the scale of adolescent crime, the difficulties of correcting deviant behavior, which produces a special interest in studying the phenomenon of juvenile delinquent behavior. The systematization of scientific data on the problem of delinquent behavior of minors made it possible to determine the relationship of various unfavorable determinants that negatively affect the process of the formation of a minor's personality and his behavior. Delinquency is a behavioral problem that includes violations of rules and norms of behavior, in particular, illegal behavior. Based on the analysis of psychological and pedagogical literature, it was determined that delinquency, as a type of deviant behavior, can have various determinants, such as lack of development of values, lack of family and social support, lack of adequate ways of self-realization, etc. From the standpoint of analyzing juvenile delinquency in relation to the psychological characteristics of the individual and the social situation, the propensity for delinquent behavior in juveniles is explained by the fact that the juvenile personality as a system of hierarchically structured dispositions represents an interconnected system of social attitudes and value orientations. At the same time, the system of value orientations determines the focus of the minor's personality on the most important spheres of life, and the system of social attitudes regulates his behavior, as it shows readiness for a system of actions in one or another situation. It is important that the value-motivational system of the personality of minors acquires a normative character, since it is the basis of socio-psychological self-actualization. And in this regard, the development of methods of forming the system of value orientations of minors, aimed not at deviant, but normative behavior, is productive.

The study of psychological features of self-actualization and delinquency of minors is the most effective basis for the organization of early psychological diagnosis, prevention and correction of behavior that deviates from social norms and rules in minors with accentuations of character, development of effective programs for the prevention and correction of deviant behavior among young people.

Keywords: psychology, self-actualization, deviant behavior, delinquency, prevention, correction, juveniles.

Постановка проблеми. Сучасний критичний етап становлення України передбачає проведення комплексу реформ, направлених на збереження та розвиток людського капіталу як умови подолання існуючих соціальних та економічних проблем. На тлі складних, непрогнозованих обставин існування українського суспільства, існує тенденція до зростання рівня підліткової злочинності, алкоголізму, наркоманії, ігроманії, суїцидів тощо. На законодавчому рівні визначено, що одним із завдань роботи з неповнолітніми із попередження делінквентної поведінки, має стати оновлення змісту та форм психологічної роботи у різних інститутах виховання.

Сучасне розуміння поведінки у психології виходить за межі сукупності реакцій на зовнішній стимул. Очевидна складність визначення понять делінквентної поведінки та самоактуалізації неповнолітніх, що вивчаються, обумовлена, перш за все, їх міждисциплінарним характером. На підставі результатів дефінітивного аналізу поняття «делінквентна поведінка», представленого як результати напрацювань дослідників галузей психології, педагогіки, соціології та права, можна констатувати, що делінквентна поведінка розглядається більшістю авторів як вид девіантної поведінки, найчастіше сприймається як соціальне явище, результат впливу негативних соціальних факторів на особистість неповнолітнього.

Наразі у полі соціології, права, соціальної та клінічної психології термін делінквентної поведінки використовується у двох основних значеннях - як певний вчинок, дія особистості, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам. А також у значенні соціального явища, що виражається у відносно масових та стійких формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам та очікуванням. Поведінка, що відрізняється від норми, займає свою власну нішу в ряді психологічних феноменів та виражає соціально-психологічний статус особистості на осі «соціалізація - дезадаптація - ізоляція» [1].

Успішність соціалізації неповнолітнього визначається діалектичною єдністю таких процесів, як його адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація у суспільстві. Самореалізація є позитивною та бажаною психологічною рисою у неповнолітніх, розуміння психологічних особливостей якої є корисним для вивчення причинно-наслідкових зв'язків у формуванні соціально-психологічної адаптації в сенситивний для соціальної взаємодії період. Порушення рівноваги між цими компонентами призводить до різних поведінкових відхилень у неповнолітнього [2].

Основою для вирішення проблеми делінквентності неповнолітніх є вивчення та узагальнення сутнісних особливостей такої поведінки з урахуванням психологічних особливостей та умов самоактуалізації неповнолітніх.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових дослідженнях закордонних психологів проблема делінквентної як складової девіантної поведінки виокремлена у самостійний напрям психологічної науки. Так у зарубіжні науковій літературі існує кілька підходів до визначення делінквентності та її причин: одні вважають, що вона є відхиленням від норми, яке спричиняє ізоляцію, лікування, тюремне ув'язнення або інше покарання індивіда [3]; інші вбачають причини делінквентності особистості у розриві між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами реалізації цих цілей [4], підкреслюючи, що делінквентність виникає у результаті конфліктів між соціокультурними нормами та неможливістю самореалізації особистості [5]. Середовищем прояву делінквентності неповнолітніми є вулиця, сім'я, трудовий (навчальний) колектив, сусідські відносини та інші. [6].

У вітчизняних наукових джерелах проблема делінквентності неповнолітніх не має значного теоретичного та емпіричного досвіду - вона лише на шляху становлення. Проте в останні десятиліття, у зв'язку із значними соціально-політичними, економічними та соціокультурними умовами існування українського суспільства, значної активізації отримали дослідження поведінки, що відрізняється від норми. Результати аналізу наукових джерел свідчить, що проблеми делінквентної поведінки неповнолітніх вивчали вітчизняні науковці: О. Бахур, О. Беца, В. Бурлаков, Л. Вольнова, С. Горенко, В. Горіхів, А. Долгова, А. Зелінський, А. Лічко, Н. Максимова, В. Корнієнко, Н. Клішевич, Т. Федоренко та інші. Так, вітчизняні науковці підкреслюють, що делінквентна поведінка неповнолітніх є рядом дій і вчинків, яким характерно порушення правил поведінки, дисциплінарних вимог, соціальних і культурних норм і правопорушення некримінального характеру [7].

Наразі у вітчизняній наукові літературі існують різні точки зору відносно особливостей формування делінквентної поведінки у неповнолітніх. На різноманітність факторів впливу виникнення делінквентної поведінки неповнолітніх звернули увагу вчені Н. Бочкарьова, А. Гонєєв, Л. Леонова, В. Маценко, І. Рудницька та інші. У дослідженнях науковців визначено, що причинами делінквентної поведінки є особистісні девіації, що виникають під впливом біологічних та соціально-психологічних факторів, що формують асоціальні особистісні порушення та налаштування [7]; девіантна поведінка проявляється у вчинках та соціальних діях індивіда, що вступає в конфлікт із соціальними нормами суспільства [8]. Особливості впливу сімейних факторів на формування делінквентної поведінки підлітків розглянуті у працях А. Бесєдіна, М. Волошин, І. Гайдамашко, К. Дубовик, К. Мураненко, О. Шенкевич та інші.

Результати аналізу психолого-педагогічної літератури дають можливість визначити, що ключовими особливостями делінквентної поведінки неповнолітніх є відсутність напрацьованих навичок самоконтролю та саморегуляції імпульсів, порушення соціальних норм та правил, агресія і ворожість по відношенню до оточуючих, низька самооцінка і почуття неадекватності, низька успішність і відсутність мотивації, ризикова поведінка та нехтування її наслідками.

Інші дослідники вважають, що визначальне значення у формуванні протиправної поведінки має затримка чи деформація соціалізації особистості неповнолітнього під впливом вагомих комплексних негативних соціальних та побутових факторів [9].

Одним із значних механізмів формування соціально-психологічної адаптації неповнолітнього є його самоактуалізація, яка визначається психологами надважливим компонентом особистості та має безпосередній вплив на підтримку її суб'єктивного благополуччя. У зарубіжній психології з'явились дослідження, у яких виявлено взаємозв'язки позитивного розвитку та саморегуляції [10]; показано, що розвинені навички самоконтролю та саморегуляції у неповнолітніх забезпечують більш високі рівні їх задоволеності життям [11]; виявлено роль саморегуляції як протектора у формуванні проблемної поведінки у підлітковому віці [12].

Психологами визначено, що ключовими особливостями самореалізації неповнолітніх є наявність: самосвідомості і самоаналізу, автономності і незалежності, креативності і оригінальності, власного позитивного образу та самооцінки, прагнення до особистісного зростання та реалізації в усіх сферах життєдіяльності, відчуття мети та сенсу життя [12].

Мета статті - дослідження психологічних особливостей самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх.

Виклад основного матеріалу. Делінквентна (протиправна) поведінка неповнолітнього, як один із видів девіантної поведінки, може проявляються у різних формах - як традиційних (агресія та аутоагресія, алкоголізм і наркоманія, правопорушення та злочини), так і нових (ігроманія, інтернет- залежність). При чому прояви протиправної поведінки мають не тільки зовнішній характер, вони визначаються перш за все деформацією системи внутрішнього регулювання особистості неповнолітнього, яка пов'язана з його системою ціннісно-правових установок. Порушення зовнішніх соціальних зв'язків тісно пов'язане з деформацією внутрішнього поведінкового регулювання - ціннісно-правових орієнтацій та соціальних установок [13].

Тригером до можливого переходу особистості до девіантних форм поведінки є потреби, спонукання та бажання, які неповнолітній з якихось причин не в змозі задовольнити відповідно до соціально значимих норм поведінки та моральності. За таких обставин у неповнолітнього відбувається процес формування мотиву протиправного діяння. Наступним за мотивом формується мета як передбачуваний і бажаний результат певної дії (деліквентного вчинку). Деліквентні вчинки викликають негативне ставлення до деліквенту з боку соціуму, аж до виключення особистості із середовища колективу.

Як показують результати дослідження проблеми делінквентності, дезадаптація неповнолітніх є результатом дисгармонії як у взаєминах із зовнішнім середовищем - суспільством та найближчим оточенням, так й внутрішнім світом - із самим собою. У поясненні делінквентності неповнолітніх можна виділити низку причин: соціокультурні детермінанти, криза виховання, особистісні та вікові, а також психосоціальні детермінанти.

Так соціокультурні детермінанти зумовлені соціально-економічними, соціокультурними та демографічними особливостями, наявними соціальними проблемами у суспільстві. Загальними соціальними причинами девіантної поведінки науковці визначають соціальну нерівність, низький морально- етичний рівень суспільства та бездуховність, навколишнє соціальне середовище, у якому нейтрально відносяться до делінквентності неповнолітніх. Примітивізація суспільства виправдовує різні форми соціальної патології, перестає як вести із ними боротьбу, так й засуджувати їх.

Наступним детермінантом формування делінквентності неповнолітніх є виховання. Як відомо, сім'я має вирішальне значення у формуванні суспільства, відіграє центральну роль у первинній соціалізації особистості. Дисфункціональні сім'ї є джерелом соціальних хвороб, однією з яких є девіантна поведінка.

Також значний вплив на формування свідомості у підлітковому віці має колектив однолітків та осіб, на яких хоче бути схожим неповнолітній. Виховання у дитячому мікросередовищі (навчальному закладі, групі однолітків тощо) також може стати соціально-педагогічним детермінантом формування делінквентності неповнолітніх, як непрямі проблеми, що виникають у взаєминах у дитячому середовищі.

Крім того, виділяють також особистісні та вікові детермінанти делінквентності неповнолітніх, які пов'язані з особливостями його морфофізіологічної системи, емоційно-вольовими та особистісними характеристиками, ціннісно-мотиваційною сферою. Підлітковий вік є складним кризовим періодом розвитку особистості, у якому вона стикається з безліччю труднощів і не завжди в змозі виробити відповідні новій ситуації механізми їх подолання. Типовими рисами особистості неповнолітнього є емоційна нестійкість, чутливість, сором'язливість, агресивність, конфліктність, схильність до крайніх суджень та оцінок. Цей період відрізняється тим, що формування особистості перебуває лише у процесі: установки та психологічні характеристики неповнолітнього внаслідок різних психологічних новоутворень мають нестійкий характер. Такі обставини спричиняють у неповнолітнього нестійкість життєвої позиції, нерозуміння свого справжнього місця у сім'ї, колективі, соціумі.

Період становлення (дорослішання) особистості, що є природнім, може також спровокувати виникнення глибоких психологічних проблем. До 14-16 років, з урахуванням особистісного сприйняття дійсності, набутого соціального досвіду, суб'єктивних суджень у неповнолітнього виникають погляди. Саме новоутворені погляди можуть ставати мотивом поведінки неповнолітнього, визначати його ставлення до дійсності, соціуму, самоідентифікації, саморозвитку, самореалізації та інші. Підліток відстоює свою точку зору, яка залежить від особистих уявлень, у нього формується шкала соціальних цінностей та переваг, згідно з якими створюється коло друзів, стиль поведінки, зовнішній вигляд. Становленню правових поглядів на життя сприяють глибокі знання норм права, і навіть позитивних і негативних прикладів поведінки тих чи інших людей. У цьому віці формуються такі ознаки особистості як свідомість і самосвідомість, система уявлень людини про себе, виходячи з яких вибудовується стиль взаємодії з іншими людьми. Тому важливо, що невідповідність самооцінки, соціального та/або психологічного статусу неповнолітнього вимогам та умовам ситуації, яку він проживає, може приймати різний рівень напруженості та проявлятися у різних формах та поєднаннях та здатна стати провокуючим фактором до порушення ними правових, моральних норм [9, с. 64].

Таким чином, делінквентну поведінку неповнолітнього можна розглядати як результат взаємодії двох факторів: по-перше умов мікросередовища - десоціалізуючий вплив територіальних «рамок» проживання, психологічні труднощі та ускладнення, породжені сім'єю та соціумом, деформації у спілкуванні та взаємодії з дорослими та однолітками. По-друге індивідуальних особливостей неповнолітнього - протиріччя, головне з яких полягає у невідповідності між суб'єктивною готовністю до дорослого життя та об'єктивною обмеженістю його можливостей; психологічні колізії, які виявляють себе у вибірково активному відношенні неповнолітнього до навколишнього середовища, спілкуванні, педагогічних впливів, соціально- моральних цінностей та норм, запропонованих найближчим оточенням.

Більшість дослідників визначають, що пусковим механізмом виникнення девіантної поведінки є ситуація у соціальному середовищі, у якій розвивається неповнолітній, а також його комплекс соціально-психологічних рис, як система поглядів, схильностей та прагнень.

У зв'язку із необхідністю подолання делінквентності неповнолітніх особливу теоретичну та практичну значущість набуває вивчення способів оптимізації процесу їх соціально-психологічної адаптації. Відповідно до вироблених у науці уявлень, соціально-психологічна адаптація у широкому розумінні - це взаємодія особистості та середовища, що обумовлює адекватність співвідношення цілей і цінностей особистості та соціуму.

Суб'єктивними компонентами діяльності особистості при адаптації до соціального середовища є процеси саморегуляції, тому важливо також вивчення рівнів особистісного функціонування, які визначають можливість саморегуляції. У гуманістичному підході можна позначити важливий компонент найвищої потреби індивіда - самоактуалізації, яка сприяє запуску творчого потенціалу людини, розкриває його «самість» і цим наповнює його життя сенсом. Потреба самореалізації, самоактуалізації виділяється як необхідна характеристика формування особистості

Самоактуалізацію неповнолітнього необхідно розглядати як психічний процес, що поступово розвивається в часі за рахунок безперервності формування, наявності стадій і переймання окремих онтогенетичних етапів. Самоактуалізація як процес характеризується формами, що систематично ускладнюються.

Формування самоактуалізації неповнолітнього у негативному полюсі породжує проблеми соціалізації, що заважають його розвитку як у внутрішніх, так і у зовнішніх аспектах. У свою чергу, ці труднощі впливають на розвиток характерологічних особливостей особистості, які можуть бути поштовхом до девіантної поведінки.

Самоактуалізація у підлітковому віці є відображенням процесів формування та розвитку ціннісних орієнтацій. Тому у вивченні психологічні особливості самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх важливе місце займає ціннісна сфера особистості, оскільки соціальні цінності у процесі соціалізації стають системою ціннісних орієнтацій особистості, які визначають спрямованість його діяльності. Підлітковий та ранній юнацький вік у процесі становлення особистості є періодом переоцінки її установок, сформованих у дитячому віці, та закладки фундаменту для майбутнього будування життєвих сенсів.

Взаємодіючи із соціальним оточенням, неповнолітні стикаються з новими для них системами ціннісних орієнтацій, приймаючи або відкидаючи їх. У цьому сенсі особливо важливим є врахування особливостей формування ціннісних орієнтацій неповнолітнього. Поняття цінності використовується для позначення об'єктів та явищ, що виступають як значущі у життєдіяльності людини і суспільства, які визначають спрямованість світогляду людини та входять до структури особистості за допомогою системи ціннісних орієнтацій.

При цьому, згідно з диспозиційною концепцією особистості, система цінностей виступає найвищим ієрархічним рівнем диспозицій, що відповідає за найважливіші орієнтири життєдіяльності людини, тоді як за конкретну поведінку у соціальних ситуаціях відповідає система соціальних установок. Проте соціальні установки, на відміну від базових, є системою регуляторів соціальної поведінки, вкладених у соціальну взаємодію. У цьому сенсі соціальні установки формують особливості соціальної поведінки неповнолітніх, пов'язаної зі схильністю до девіантної поведінки, але не уявляють готової системи реакцій. Тому дослідження ціннісних установок у молоді дозволяє виявити психологічні особливості регуляторів їх соціальної поведінки, пов'язаних зі схильністю до девіантної поведінки (рис. 1) [14].

Рис. 1. Рівні особистісного функціонування, які визначають можливість саморегуляції поведінки [14]

Таким чином, ціннісні орієнтації особистості неповнолітнього виступають вищим, інтегруючим рівнем регулювання поведінки та діяльності особистості в системі диспозиційних утворень. У процесі діяльності ціннісні орієнтації взаємодіють з іншими диспозиційними утвореннями особистості та надають вплив, представляючи собою складну динамічну систему, яка визначає їх соціальну поведінку.

Висновки. Таким чином, проблема дослідження психологічних особливостей самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх в умовах соціокультурної та економічної кризи в Україні набуває особливої значущості через її прямий зв'язок із поведінкою молодих людей та їх соціалізацією.

Делінквентність неповнолітніх зумовлено їх індивідуально- психологічними особливостями та специфікою соціальних умов проживання, розвитку та навчання. Аналізуючи механізми делінквентності неповнолітніх, не можна ігнорувати такі важливі індивідуальні фактори, що визначають поведінку неповнолітнього як специфічні властивості його особистості: спрямованість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні налаштування, рівень правосвідомості, індивідуально-психологічні особливості, характер. Відхилення в поведінці неповнолітніх найчастіше пов'язано не з одним, а з кількома соціальними, індивідуальними факторами та їх комплексами.

З позиції аналізу делінквентності неповнолітніх у взаємозв'язку із психологічними особливості особистості та соціальної ситуації, схильність до деліквентної поведінки у неповнолітніх пояснюється тим, що особистість неповнолітнього як система ієрархічно вибудуваних диспозицій представляє взаємопов'язану систему соціальних установок і ціннісних орієнтацій. При цьому система ціннісних орієнтацій визначає спрямованість особистості неповнолітнього на найважливіші сфери життєдіяльності, а система соціальних установок регулює його поведінку, оскільки виявляє готовність до системи вчинків у тій чи іншій ситуації.

Важливим є те, щоб ціннісно-мотиваційна система особистості неповнолітніх набувала нормативного характеру, оскільки вона є основою соціально-психологічної самоактуалізації. І в цьому плані продуктивною є розробка методів формування системи ціннісних орієнтацій неповнолітніх, спрямованих не на девіантну, а нормативну поведінку.

Таким чином, дослідження психологічних особливостей самоактуалізації та делінквентності неповнолітніх є найефективнішим підґрунтям для організації ранньої психологічної діагностики, профілактики та корекції особливостей поведінки, що відхиляється від суспільних норм та правил у неповнолітніх з акцентуаціями характеру, розробці ефективних програм запобігання та корекції девіантної поведінки серед молоді.

Література: