Культуродоцільність психологічної допомоги: клінічні підстави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культуродоцільність психологічної допомоги: клінічні підстави

Федько Світлана Леонідівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології і туризму, Київський національний лінгвістичний університет

Анотація

У статті наведено теоретичне обґрунтування необхідності врахування культурної/етнічної складової у сучасній психологічній практиці. Дана позиція продиктована завданням підвищення ефективності надання психологічної допомоги в умовах сучасних мультикультурних суспільств.

Зазначається, що практичне втілення принципу культуродоцільності у сучасній практиці надання психологічної допомоги передбачає ретельний добір і застосування культуровідповідних методів, що ґрунтуються на певній соціокультурній традиції і зосереджені на культурних чинниках надання психологічної допомоги. Одним із ключових аспектів у вивченні питання культурної орієнтованості психологічної практики виступає співвіднесеність етнокультурних чинників і уявлень про психічне здоров'я. Дане співвідношення власне і є відправною точкою в аналізі клінічних підстав культуродоцільності психологічної допомоги.

Встановлено, що основними клінічними підставами, які диктують необхідність звернення психологічної допомоги на шлях культуродоцільності, є: 1) особливості протікання відомих психічних розладів в умовах різного культурного фону (варіювання симптоматики залежно від соціокультурної ситуації і умов); 2) факт існування культурно-зумовлених психічних розладів (таких, що розповсюджуються на представників лише окремих етнокультурних груп); 3) ставлення до певного типу патологічних проявів у рамках тієї чи іншої культурної спільноти (а отже, - визначення меж норми і патології в умовах різного культурного контексту).

Зроблено висновок, що культурна традиція визначає не лише світогляд, а ментальність взагалі з усіма її особливостями, зокрема, і релятивістським ставленням до норми/патології психічної діяльності. Останнє зумовлює завдання пошуку методів психологічної допомоги, соціокультурна основа яких максимальною мірою узгоджувалася б із соціокультурними нормами етнічної спільноти, в рамках якої вони застосовуються.

Ключові слова: крос-культурна психологія, психотерапія, психологічне консультування, соціокультурна компетентність, клінічна психологія, принцип культуродоцільності, культурний релятивізм, культурний синдром.

Abstract

Cultural appropriateness of psychological practice: clinical foundations

Fedko Svitlana Leonidivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of the Department of Psychology and Tourism, Kyiv National Linguistic University

This paper attempts to provide a theoretical rationale for cultural/ethnic component in modern psychological practice. This task is dictated by the need of increasing the effectiveness of psychological assistance in modern multicultural societies.

It is noted that practical implementation of cultural appropriateness principle in psychological counseling involves careful selection of culturally-oriented methods based on a certain socio-cultural tradition and focused on the cultural factors of providing psychological help. The interrelation of ethno-cultural factors and mental health is the key issue of this theoretical research. This ratio is actually the starting point in the analysis of the clinical grounds of the cultural appropriateness of psychological counseling.

Three leading reasons which promote the idea of cultural conformity were determined: 1) the variability of mental disorder manifestations depending on cultural backgrounds (variation of symptoms depending on the socio-cultural situation and conditions); 2) the existence of culturally-determined mental disorders (those that spread to representatives of certain ethno-cultural group only); the attitude to a certain type of pathological manifestations within certain cultural community (and, therefore, the definition of the boundaries of normality and pathology within different cultures).

It is concluded that the cultural tradition determines not only the worldview, but the mentality in general, and the relativistic attitude to the norm/pathology of the individual's mental activity in particular. The latter determines the task of finding methods of psychological assistance, the socio-cultural basis of which would be maximally consistent with the socio-cultural norms of the ethnic community they are applied in.

Keywords: cross-cultural psychology, psychotherapy, psychological counseling, sociocultural competence, clinical psychology, the principle of cultural appropriateness, cultural relativism, cultural syndrome.

Постановка проблеми

Сучасний глобалізований світ ставить принципово нові виклики перед фахівцями, безпосереднім предметом роботи яких є особистість та її психіка. Професійна діяльності психолога передбачає взаємодію з носіями і виразниками певного менталітету, психологічні труднощі яких, як відомо, детерміновані низкою соціокультурних чинників середовища існування. Це, у свою чергу, змушує фахівців з галузі психологічної допомоги, зокрема психологічного консультування, інтенсифікувати пошуки ресурсів для надання такої допомоги в межах власної культурної традиції. Аналіз сучасної системи психологічної допомоги крізь призму її соціокультурних та ціннісно-смислових детермінацій, а також її трансформація до сучасних реалій, безперечно, слугуватиме на користь її ефективності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Необхідність врахування культурної складової усім відома з психодіагностичної практики: існування спеціальних тестів інтелекту для різних культур/популяцій а також культуронезалежних тестів; врахування існування культуроспецифічних конструктів при розробці опитувальників та ін. Стосовно ж психологічної допомоги, дана тенденція не є поширеною. Наразі більшість психологів послуговуються мейнстрімними методами, техніками і підходами, не усвідомлюючи, що останні також неминуче є продуктами певної культури, а отже - орієнтовані на певний контингент клієнтів/пацієнтів. Дана проблема детально представлена у низці наших попередніх публікацій [1-3]. Недостатню відрефлексованість фахівцями культурної зумовленості практики надання психологічної допомоги було зафіксовано нами у дослідженні, проведеному у 2015-2016 рр. [2].

Питання необхідності включення культурної складової в практику надання психологічної допомоги спирається на проблему підготовки практичних психологів загалом (С.Д. Максименко, В.А. Семиченко, Н.В. Чепелєва, Ю.М. Швалб, Т.С. Яценко) та конкретно у межах певного соціокультурного простору (О.Ф. Бондаренко, З.Г. Кісарчук, В.Є. Педерсен, Г. Ренн, Д. Сью та ін.). Перші кроки в реалізації індигенізаційного підходу у вітчизняній психології здійснили О.Ф. Бондаренко та І.В. Данилюк. Дослідження ментальності українського етносу, що відкривають широкі перспективи українським психологам, репрезентовані в роботах М.Й. Боришевського, О.М. Лозової ті ін.

Метою статті є теоретичне обґрунтування принципу культуродоцільності психологічної допомоги шляхом виділення основних клінічних підстав його реалізації.

Виклад основного матеріалу

Культурний релятивізм в оцінці психологічної норми і патології виступає однією з підстав, що підтверджують правомірність тенденції індигенізації психологічної допомоги.

Як зазначають історики психіатрії, ще з самого початку її становлення в аналізі клініко-психологічних явищ прийнято було виокремлювати дві традиції - природничо-наукову і гуманітарну. Перша розглядає психічне відхилення як фізіологічний процес, пов'язаний, наприклад, з патологією біохімічних процесів у головному мозку (напр., шизофренія). Відповідно, підходи до лікування чи підтримувальної терапії такі, що спрямовані на покращення або підтримку актуального стану - фармакотерапевтичні. Друга точка зору пов'язує патологічний психічний стан з психологічними явищами і позиціонує такий стан як реакцію. Причина захворювання вбачається, як правило, у взаємодії індивіда з соціумом. Відтак, способи лікування пропонуються вербально-смислові [4, С.21].

Альтернатива природничо-наукове/гуманітарне має чисто соціокультурний характер і відображає ставлення певного суспільства до науки та ідеології. Перша точка зору - суто наукова - мала фундаментальне наукове підґрунтя, окреслене фігурами Е. Крепеліна, Ж.-М. Шарко, О. Блейлера та ін. Друга є похідною від соціальної ситуації у 60-х років які ознаменувалися низкою масових протестних акцій в США. Поряд з такими важливими для американського суспільства проблемами як расова нерівність, відстоювання громадянських прав і гідності різного роду меншин, під приціл таких протестів попала і психіатрія. У зв'язку з виникненням суспільства масового споживання поняття “покупець” було замінено поняттям “споживач”, а термін “пацієнт” терміном “клієнт”.

Звідси витікають і особливості уявлень про психічну норму того часу. Наприклад, Г. Бейтсон і Т. Сас сформулювати положення про те, що шизофренія є процесом не ендогенним і не біохімічним, як прийнято вважати у сучасній науці, а психологічною реакцією індивіда на соціально- несприятливі умови (наприклад, надто складні вимоги, що висуваються суспільством, дефекти виховання і т.д.) [4, С.58-59].

Як видно з вищевикладеного, переважаючими стали антипсихіатричні погляди, ґенезис яких пояснюється фактично соціальним замовленням. Отже, є всі підстави стверджувати, що панпсихологізація і похідне від неї явище - антипсихіатрія - є специфічним явищем західної психотерапії і взагалі - культурною течією другої половини ХХ століття.

Повертаючись безпосередньо до розгляду питання клінічних підстав індигенізації підходів до надання психологічної допомоги, зазначимо, що окреслені вище тенденції дають можливість істотніше і більш всесторонньо зрозуміти глибину культурного й ідеологічного підґрунтя у вивченні поставлених питань, а відтак сприяти просуванню ідеї культуровідповідності у психологічному консультуванні.

Дослідження психічних розладів у їхньому зв'язку з культурним контекстом було здійснене німецьким психіатром Е. Крепеліним і полягало у вивченні психічних хвороб у аборигенів о. Ява, результати якого були викладені у праці “Психіатрія Яви” (1904 р.). Галузь своїх наукових пошуків вчений визначив як “порівняльна психіатрія”. Пізніше - у 1950 р. - Дж. Девере ввів поняття “етнопсихіатрія”, виклавши свої погляди в роботі “Етнопсихоаналіз” (1972 р). У 1955 р. Е. Віттковером був запропонований термін “транскультурна психіатрія”. Тут доцільно навести думку В.Д. Менделевича, який стверджував, що основним питанням етнокультуральних досліджень в психіатрії є те, “...який вплив можуть чинити етнічні, національні, культуральні особливості людини на етиологію, патогенез, клінічні вияви і закономірності протікання психопатологічних феноменів, а також на формування результату психічних захворювань, їх терапію і профілактику” [5, С. 395].

Узагальнено, предметом дослідження вищенаведених напрямів є вивчення подібностей і відмінностей у прояві психічних порушень у рамках різних культур; виявлення та оцінка культурних чинників, які виступають детермінантами психічних розладів і психічного здоров'я; вивчення форм лікувального втручання, які практикуються в рамках різних культур; порівняння особливості ставлення до психічно хворих у різних культурах .

Таким чином, у рамках нашого основного питання, доцільно розглянути клінічні підстави індигенізації психологічної допомоги з трьох позицій, а саме:

- з точки зору особливостей протікання відомих психічних розладів в умовах різного культурного фону, що передбачає варіювання симптоматики одного і того ж розладу або хвороби в залежності від соціокультурної ситуації в сукупності з усіма властивими їй атрибутами.

- виходячи з факту існування культурно-зумовлених психічних порушень, тобто таких, що розповсюджуються на представників лише окремих етнокультурних груп чи культурних традицій.

- враховуючи ставлення до певного типу девіантної поведінки в рамках тієї чи іншої культурної спільноти. Дане питання імпліцитно передбачає визначення меж норми і патології в умовах різного культурного контексту.

Розглянемо їх у зазначеному порядку.

Існує чимало даних щодо питання варіативності вияву симптомів одних і тих же психічних розладів в різних культурах [6, С. 322]. Узагальнюючи результати наявних досліджень, можна виокремити низку культурних чинників, які суттєво впливають на формування симптоматики психічних розладів, зокрема, депресії. Серед них: особливості культурної репрезентації себе; співвідношення тілесного й духовного; культурні особливості вираження емоцій.

Наприклад, існують відомості, що такий психічний розлад як шизофренія має більш сприятливий перебіг у пацієнтів з менш розвинених в економічному плані країн (Колумбія, Індія і Нігерія), ніж у тих, хто проживає у більш цивілізованих країнах [6, С. 322]. Реактивні психози частіше зустрічаються в Африці, ніж у Європі [5, С. 399]. Відомий також значний обсяг напрацювань учених щодо проблеми етнокультурних відмінностей у переживанні депресії та оцінки депресивних симптомів [7-11]. Наприклад, такі супутні симптоми як почуття провини, тенденція до самозневаги, суїцидальні думки і екзистенційні роздуми проявляються значно рідше і з меншою мірою інтенсивності серед клієнтів - представників незахідних культур [10, С. 8]. Можна припустити, що депресивні стани будуть переживатися глибше представниками індивідуалістичних культур, які звикли у всьому покладаються на себе і повністю приймають відповідальність за події виходячи з ідеї повної автономії й самодостатності. У той час як представники колективістських культур, де оточення являє собою один з найважливіших елементів нормального людського існування, схильні поділяти переживання з близькими, тим самим частково полегшуючи свої страждання.

Істотну роль в переживанні депресії також відіграє фактор релігійності. Релігія, як згадувалося вище, вже сама по собі володіє значним психотерапевтичним потенціалом. Отже, у віруючих набагато рідше виникають думки про відсутність сенсу існування, відчуття власної безпорадності й нікчемності, суїцидальні наміри. Справа в тому, що на всі зазначені елементи депресивних переживань в релігійних вченнях є свої власні пояснення.

Цікаво, що для пацієнтів китайського походження депресія виступає більше фізичним, а не психогічним розладом. Більшість китайців у своїх скаргах роблять акцент саме на соматичному аспекті - відчуттях болю, фізичного дискомфорту, запамороченні, втомі і т. д. [9, С. 951]. Однак якщо шизофренія, депресія та ряд інших розладів мають хай не ідентичні, але багато в чому схожі і впізнавані симптоми по всьому світу, не можна стверджувати теж саме стосовно специфічних культурно-зумовлених психічних синдромів.

Культурно-зумовлені (культурно-обмежені) синдроми являють собою форму патологічної поведінки, яка спостерігається тільки в рамках певного соціокультурного середовища [6, С. 327; 12, С. 139-140; 13, С. 554]. Значний обсяг наукових доказів існування психічних розладів, властивих окремим культурам, ще раз підтверджує значущість ролі культури у формуванні особливостей психічних властивостей і станів в цілому і патологічної поведінки зокрема. Так, Дж. Деверо виокремлює 4 типи етнопсихіатричних розладів: перша група включає в себе розлади, пов'язані з соціальною структурою спільноти; друга - етнічні патології, зумовлені етнокультурними стереотипами; третя - “святі” хвороби шаманістського типу; четверта - ідеосинкратичні розлади.

На основі аналізу наукових даних, ми узагальнили найбільш відомі культурно-обумовлені психічні розлади, з урахуванням їхнього зв'язку з ареалом поширення і специфічними симптомами. Результати наведено у табл. 1.

Зрозуміло, що проблематика культурно-зумовлених розладів не вичерпується наведеними вище прикладами, проте вищевикладене є достатньою умовою для того, щоб зробити висновок: психічні розлади виступають продуктом складної взаємодії біологічних, психологічних і культурних чинників.

Таблиця 1. Культурно-зумовлені синдроми

Важливо, що у класифікації психічних і поведінкових розладів (10 редакції) вказується, що культурно-специфічні розлади, такі, наприклад, як коро, амок, лата, на сучасному етапі не можуть розглядатися як самостійні. Робиться припущення, що вони виступають у якості культурально-специфічних варіантів вже відомих синдромів тривоги, депресії, соматоформних розладів чи порушення адаптації [5, С. 395-396].

Таким чином стає очевидним, що культура значною мірою детермінує як особливості симптоматики універсальних психічним розладів, так і вияв культурно-обмежених, які зустрічаються виключно в певних етнічних і культурних групах, проте за своєю сутністю, є специфічною маніфестацією вже відомих синдромів.

Вивчення етнічно-зумовлених психічних розладів значною мірою ускладнюється з огляду на ту обставину, що в деяких культурах такі специфічні прояви як транс, екстатичні стани (наприклад, при синдромі “сусто”) є традиційними в різних ритуалах і виявляються цілком прийнятною частиною поведінкового репертуару (наприклад, у деяких народів Африки).

До того ж, як відомо, поняття психічної норми має досить розмиті рамки, і на те існує ряд об'єктивних причин. Дане поняття на сьогоднішній день часто-густо проблематизується і, відкрито кажучи, саме о собі складає окрему наукову проблему на відміну, скажімо, від нормативних показників соматичного здоров'я. Стверджуючи, що в основі розуміння психічної норми лежать не лише реальні клінічні критерії а й значною мірою релятивістські соціокультурні, наголошуємо, що першочергово слід спиратися все ж на усталені клінічні норми (які, як відомо, теж подекуди відносні). Адже носієм психіки, перш за все, виступає організм.

Ставлення до певного типу девіантної поведінки в рамках тієї чи іншої соціокультурної спільноти також виступає важливим аспектом в рамках даного дослідження. У зв'язку з цим, сучасні автори вказують на проблему валідності класифікації патологічної поведінки в різних культурах, відзначаючи при цьому, що остання може бути ідентифікована лише в контексті конкретного соціокультурного середовища [6, С. 333; 20, С. 137-138]. На нашу думку, сутність проблеми розмивається, оскільки автори свідомо чи не усвідомлюючи плутають норми соціальні, психологічні, культурні і психіатричні, які, безумовно, переплітаються одна з одною і впливають одна на одну, але зовсім не є тотожними. Скажімо, не кожен злочинець є психопатом або шизофреніком. І не кожен хворий на епілепсію демонструє девіантну поведінку.

Аналіз наукових даних свідчить, що підходи до опису і класифікації психічних розладів були розроблені в Європі та Північній Америці, на основі експериментальних досліджень, проведених на вибірках своїх пацієнтів. Як вже неодноразово підкреслювалося, будь-які клінічні картини, які мали місце за межами західної цивілізації, класифікувалися як нетипові, оскільки не узгоджувалися з західною системою класифікації [13, С. 556]. Це ще раз свідчить про факт етноцентризму в поясненні поведінкових розладів.

Цим вкотре підтверджується правомірність ідеї індигенізації психологічної допомоги. На сьогодні в Керівництві з діагностики і статистики психічних розладів, прийнятому в США - DSM-V (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) окремо підкреслюється важливість врахування культурних відмінностей при постановці діагнозу і приводиться досить обширний перелік культурно-обумовлених розладів, а також розладів, пов'язаних з релігійно-духовною сферою [21]. У новому МКХ-11 також акцентується контекстуальний підхід та припущення відносності деяких порушень [22; 23]. Таким чином, можна зробити висновок, що феномен культури чинить істотний вплив на проблему оцінки психічних негараздів, який полягає в доданні своєрідного “культурного забарвлення” загальнотиповим психічним розладам.

Розробка методів психологічної допомоги, які є індигенними для тієї чи іншої соціокультурної спільноти, базується на врахуванні основоположних підстав, головними серед яких є: релігійно-філософська традиція, ментальні стереотипи, етнокультурні особливості демаркації психічної норми і патології, а також низка інших соціально зумовлених чинників. На даний час фундаментальні кроки у даному напрямку були зроблені О.Ф. Бондаренком та І.В. Данилюком [25; 26; 27]. Зокрема, проф. Бондаренком О.Ф. був розроблений консультативний підхід, що ґрунтується на духовних детермінантах вітчизняної культури - етичний персоналізм.

Висновки

Виходячи з того, що саме культура визначає не тільки світогляд, а ментальність взагалі з усіма її особливостями, ми акцентуємо увагу необхідності врахування культурного контексту у наданні психологічної допомоги.

Основними клінічними підставами, які зумовлюють необхідність звернення психологічної допомоги на шлях культуродоцільності, є: 1) особливості протікання відомих психічних розладів в умовах різного культурного фону; 2) факт існування культурно-зумовлених психічних розладів; 3) ставлення до певного типу патологічних проявів у рамках тієї чи іншої культурної спільноти (а отже, - визначення меж норми і патології в умовах різного культурного контексту).

З'ясувавши сутність клінічних підстав культуродоцільності психологічної допомоги, слід також звернути увагу на існування інших не менш важливих чинників, що включають в себе статус, рівень добробуту, особливості суспільного укладу та інші умови, які забезпечують існування і розвиток індивіда.

Література

1. Федько С.Л. Культуродоцільний підхід у психологічному консультуванні: генезис феномену. Актуальні проблеми психології. 2020. №5(14). С. 268-280.

2. Bondarenko A. Socio-Cultural Competence of a Present-Day Counselor: Current Prospects and Future Challenges. Психолінгвістика.: зб. наук. праць ДВНЗ «Переяслав- Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Переяслав-Хмельницький, 2017. №21(1). C. 23-40.

3. Fedko S., Kurbatova А., Remesnyk N., Matviienko I., Parasiei-Hocher A., Kryvda N. Cultural Awareness in Contemporary Mental Health Practice. Wiadomosci Lekarskie. 2021. №74(11). P. 2762-2767.

4. Косилова Е.В. Культурологический анализ научной парадигмы в психиатрии: На примере антипсихиатрии и философии Р. Лэйнга: дис. ...канд. філос. наук: 09.00.13 Москва, 2002. 216 с.

5. Менделевич В.Д. Психиатрическая пропедевтика: руководство. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2014. 576 с.

6. Мацумото Д. Человек, культура, психология. Удивительные загадки, исследования и открытия. СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2008. 668 с.

7. Harman M. The Interaction of Culture, Self-Perception, and Depression in Native American Youth. Michigan Sociological Review. 2017. №31. P. 152-172.

8. Hudson D. Understanding Perceptions of Depression and Depression Care across Culture and Context. International Journal of Environmental Research and Public Health. 2022. №19. P. 11720.

9. Kleinman A. Culture and Depression. The New England Journal of Medicine. 2010. №351:10. P. 951-953.

10. Marsella A.J. Cultural Aspects of Depressive Experience and Disorders. Online Readings in Psychology and Culture. 2003. №10(2).

11. Thakker J. Culture and Classification: The Cross-Cultural Application of The DSM-IV. Clinical Psychology Review. 1998. №18(5). P. 501-529.

12. Paniagua F. A. Culture-bound Syndromes, Cultural Variations, and Psychopathology. Handbook of Multicultural Mental Health: Assessment and Treatment of Diverse Populations / J. Cuellar, F.A. Paniagua (eds.). New York: Academic Press, 2000. P. 139-169.

13. Tseng W-Sh. From Peculiar Psychiatric Disorders through Culture-bound Syndromes to Culture-related Specific Syndromes. Transcultural Psychiatry. 2006. №. 43(4). P. 554-576.

14. Hazel R.M. The Cultural Psychology of Personality. Journal of Cross-Cultural Psychology. 1998. №29. P. 63-87.

15. Lewis-Fernandez R. Ataques de nervios. Unusual and rare psychological disorders: A handbook for clinical practice and research / B.A. Sharpless (Ed.). Oxford University Press, 2017. P. 242-261.

16. Lim T.T., Tan K., Eow G.B., Bhidayasiri R.A. South East Asian perspective of neuropsychiatric startle syndromes of latah. Parkinsonism Related Disorders. 2022. №95. Р. 138-142.

17. Ayonrinde O.A. “Brain fag”: a syndrome associated with 'overstudy' and mental exhaustion in 19th century. Britain International Review of Psychiatry. 2020. №32(5-6). P. 520-535.

18. Cerutti R. Hikikomori: the silent suffering among young people. Rivista di Psichiatria. 2021. №56(3). 129-137.

19. Kato T.A., Kanba S., Teo A.R. Hikikomori: Multidimensional understanding, assessment, and future international perspectives. Psychiatry and Clinical Neurosciences. 2019. №73(8). P. 427-440.

20. Alarcon R.D. Culture, cultural factors and psychiatric diagnosis: review and projections. World Psychiatry. 2009. №8(3). P. 131-139.

21. Thakker J., Ward T., Strongman K.T. Mental disorder and cross-cultural psychology: A constructivist perspective. Clinical Psychology Review. 1999. №7(19). P. 843-874.

22. ICD-11. International Classification of Diseasses 11^th Revision.

23. Gureje O.l., Lewis-Fednandez R., Hall B.J. Cultural considerations in the classification of mental disorders: why and how in ICD-11. BMC Medicine. 2020. №18.

24. Sharan P., Keeley J. Cultural perspectives related to international classification of Diseases-11. Indian Journal of Social Psychiatry. 2018. №34. P. 1-4.

25. Бондаренко О.Ф. Етичний персоналізм: синтез кроскультурного та індигенного у психологічному консультуванні. Психологічне консультування і психотерапія. 2018. №9. С. 6-15.

26. Бондаренко О.Ф. Етичне підгрунтя психотерапевтичних практик, висхідних до антропології східного християнства. Психологічне консультування і психотерапія. 2016. №6(2). С. 6-17.

27. Данилюк І. В. Індигенна психологія: культура і світ більшості. Соціальна психологія. 2011. №2(46). С. 134-142.

культуродоцільність психічний розлад

1. Fedko S.L. (2020). Kulturodotsilnyi pidkhid u psykholohichnomu konsultuvanni: henezys fenomenu [Culture-based approach in psychological counseling: the genesis of the phenomenon]. Aktualni problemy psykholohii - Actual problems of psychology, 5(14), 268-280 [in Ukrainian].

2. Bondarenko A. et al. (2017). Socio-Cultural Competence of a Present-Day Counselor: Current Prospects and Future Challenges. Psycholinguistics, 21(1), 23-40 [in English].

3. Fedko S. et al. (2021). Cultural Awareness in Contemporary Mental Health Practice. WiadomosciLekarskie, 74(11), 2762-2767 [in English].

4. Kosilova E.V. (2002). Kulturologicheskiy analiz nauchnoy paradigmy v psikhiatrii: Na primere antipsikhiatrii i filosofii R. Leynga [Cultural Analysis of the Scientific Paradigm in Psychiatry: On the Example of Anti-Psychiatry and the Philosophy of R. Laing]. Candidate's thesis. Moscow [in Russian].

5. Mendelevich V.D. (2014). Psikhiatricheskayapropedevtika: rukovodstvo [Psychiatric Propaedeutics: a Guide]. М.: GEOTAR-Media [in Russian].

6. Matsumoto D. (2008). Chelovek. kultura. psikhologiya. Udivitelnyye zagadki. issledovaniya i otkrytiya [Human. Culture. Psychology. Amazing mystery, research and discovery]. SPb.: Praim-EUROZNAK [in Russian].

7. Harman M. (2017). The Interaction of Culture, Self-Perception, and Depression in Native American Youth. Michigan Sociological Review, 31, 152-172 [in English].

8. Hudson D., Collins-Anderson, A. (2022). Understanding Perceptions of Depression and Depression Care across Culture and Context. International Journal of Environmental Research and Public Health, 19, 11720 [in English].

9. Kleinman A. (2010). Culture and Depression. The New England Journal of Medicine, 351:10, 951-953 [in English].

10. Marsella A.J. (2003). Cultural Aspects of Depressive Experience and Disorders. Online Readings in Psychology and Culture, 10(2). [in English].

11. Thakker J. (1998). Culture and Classification: The Cross-Cultural Application of The DSM-IV. Clinical Psychology Review, 8(5), 501-529 [in English].

12. Paniagua F.A. (2002). Culture-bound Syndromes, Cultural Variations, and Psychopathology. Handbook of Multicultural Mental Health: Assessment and Treatment of Diverse Populations (pp. 139-169). New York: Academic Press [in English].

13. Tseng W-Sh. (2006). From Peculiar Psychiatric Disorders through Culture-bound Syndromes to Culture-related Specific Syndromes. TransculturalPsychiatry, 43(4), 554-576 [in English].

14. Hazel R.M., Kitayama Sh. (1998). The Cultural Psychology of Personality. Journal of Cross-Cultural Psychology, 29, 63-87 [in English].

15. Lewis-Fernandez R., Lopez I. (2017). Ataques de nervios. Unusual and rare psychological disorders: A handbook for clinical practice and research (pp. 242-261). Oxford University Press [in English].

16. Lim T.T. et al. (2022). South East Asian perspective of neuropsychiatric startle syndromes of latah. Parkinsonism Related Disorders, 95, 138-142 [in English].

17. Ayonrinde O.A. (2020). “Brain fag”: a syndrome associated with 'overstudy' and mental exhaustion in 19th century. Britain International Review of Psychiatry, 32(5-6), 520-535 [in English].

18. Cerutti R. et al. (2021). Hikikomori: the silent suffering among young people. Rivista di Psichiatria, 56(3), 129-137 [in English].

19. Kato T.A. (2019). Hikikomori: Multidimensional understanding, assessment, and future international perspectives. Psychiatry and Clinical Neurosciences, 73(8), 427-440 [in English].

20. Alarcon R.D. (2009). Culture, cultural factors and psychiatric diagnosis: review and projections. World Psychiatry, 8(3), 131-139 [in English].

21. Thakker J. et al. (1999). Mental disorder and cross-cultural psychology: A constructivist perspective. Clinical Psychology Review, 7(19), 843-874 [in English].

22. ICD-11. International Classification od Disesses 11^th Revision. [in English].

23. Gureje O.l., Lewis-Fernandez R., Hall B.J. (2020). Cultural considerations in the classification of mental disorders: why and how in ICD-11. BMC Medicine, 8. [in English].

24. Sharan P., Keeley J. (2018). Cultural perspectives related to international classification of Diseases-11. Indian Journal of Social Psychiatry, 34, 1-4 [in English].

25. Bondarenko A.F. (2018). Eticheskiy personalizm: sintez kross kulturnogo I indigennogo v psikhologicheskom konsultrovanii [Ethical personalism; the analysis of cross- cultural and indigenous in psychological counseling]. Psykholohichne konsultuvannia i psykhoterapiia - Psychological Counseling and Psychotherapy, 9, 6-15 [in Russian].

26. Bondarenko A.F. (2016). Eticheskaya osnova psikhoterapevticheskikh praktik, voskhodyashchikh k antropologii vostochnogo khristianstva [Ethical basis of psychotherapeutic practices originating in the anthropology of Eastern Christianity]. Psykholohichne konsultuvannia i psykhoterapiia - Psychological Counseling and Psychotherapy, 6(2), 6-17 [in Russian].

27. Danyliuk I.V. (2011). Indyhenna psykholohiia: kultura i svit bilshosti [Indigenous psychology: culture and the world of the majority]. Sotsialna psykholohiia - Social Psychology, 2(46), 134-142 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru