Ключові компоненти діагностики духовного потенціалу особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра авіаційної психології

Національний Авіаційний Університет

Ключові компоненти діагностики духовного потенціалу особистості

Черевко Володимирович Олександр, аспірант PhD

Анотація

У процесі самоорганізації суспільних відносин значну роль відіграє можливість побудови соціальних зв'язків та знаходження свого покликання, соціальної ролі та місії, процес втілення якої обумовлює можливість самоактуалізації, духовного розвитку та самореалізації. В цьому контексті провідне значення має можливість діагностики компонентів духовного потенціалу, який забезпечує розуміння рівня духовного розвитку та можливість побудови конструктивних соціальних процесів. Із появою соціального договору, механізму соціальних ліфтів та можливості делегування і розподілу відповідальності за соціальні і професійні процеси найкращим представникам людства.

В статті представлений перелік і особливості діагностики ціннісних орієнтацій особистості, та обґрунтовано теоретичне і практичне значення вияву характеру прояву провідних рис, чеснот та когнітивних орієнтацій, для встановлення стану особистісного духовного потенціалу та точок особистісного духовного зростання. Для більш ефективної взаємодії з оточенням та розуміння основного напрямку активності людини відповідно до рівня духовного розвитку.

Розглянута роль врахування соціально-психологічних умов у контексті діагностиці духовного потенціалу через психологічний стан особистості та вмотивованість людини до альтруїстичного служіння суспільству і людству. З виявом значення відповідності знаходження у суспільному середовищі, яке дозволяє людині знаходити внутрішні і зовнішні ресурси заради втілення свого покликання.

Розглянуто філософське розуміння самосвідомості та ролі трансцендентного рівня буття у формуванні життєвого призначення, втілення якого дозволяє здобувати необхідні компетенції, риси та якості. Які дозволяють наблизитись або досягти наступного рівня свідомості та духовного розвитку.

Ключові слова: духовність, духовний розвиток, ціннісна орієнтація, гуманізм, життєва місія, самоактуалізація, самореалізації, ідеали, діагностика, пізнання.

Cherevko Oleksandr Volodymyrovych PhD candidate, Department of Aviation Psychology, National Aviation University

Key components of diagnostics of personality spiritual potential

Abstract

In the process of self-organization of social relations, a significant role is played by the possibility of building social ties and finding one's vocation, social role, and mission, the process of realizing which determines the possibility of self-actualization, spiritual development, and self-realization. In this context, the ability to diagnose the components of spiritual potential, which provides an understanding of the level of spiritual development and the possibility of building constructive social processes, is of leading importance. With the emergence of the social contract, the mechanism of social elevators and the possibility of delegation and distribution of responsibility for social and professional processes to the best representatives of humanity.

The article presents a list and features of the diagnosis of value orientations of the individual, and substantiates the theoretical and practical significance of revealing the nature of the manifestation of leading traits, virtues and cognitive orientations, for establishing the state of personal spiritual potential and points of personal spiritual growth. For more effective interaction with the environment and understanding of the main direction of human activity according to the level of spiritual development.

The role of taking into account socio-psychological conditions in the context of the diagnosis of spiritual potential due to the psychological state of the individual and the motivation of a person to altruistic service to society and humanity is considered. With the discovery of the significance of the conformity of being in a social environment, which allows a person to find internal and external resources for the purpose of realizing his vocation.

The philosophical understanding of self-awareness and the role of a transcendent level of being in the formation of a life purpose, the embodiment of which allows one to acquire the necessary competencies, traits and qualities, are considered. Which allow you to approach or reach the next level of consciousness and spiritual development.

Keywords: spirituality, spiritual development, value orientation, humanism, life mission, self-actualization, self-realization, ideals, diagnosis, cognition.

Вступ

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку людства, існує провідна суспільна проблема відсутності вичерпного способу усвідомлення та діагностики духовного потенціалу особистості. Яка слугує основоположною причиною уповільнення процесу духовного розвитку людини та практичної неможливості її самоактуалізації та самореалізації у суспільному середовищі. Адже, для повноцінного духовного розвитку людини і людства, необхідно чітко усвідомлювати напрям у межах якого необхідно прикладати найбільше зусиль. У іншому випадку, людина неминуче вимушена втрачати найцінніший ресурс у житті - час, а людство - продукти творчої діяльності геніїв, які за життя можуть так і не усвідомити свою істину роль у суспільних відносинах, займаючись іншими напрямками діяльності.

Рівень наукової обізнаності і філософського усвідомлення значення вияву і практичного втілення свого духовного потенціалу є вирішальним на етапі становлення особистості у суспільних відносинах. Саме від знаходження своєї суспільної ролі та напрямку професійної діяльності залежить можливість досягнення державою і людством в цілому еволюційного духовного розвитку, доцільне використання механізму соціальних ліфтів та підвищення рівня життя кожного соціального рівня, з втіленням власного життєвого призначення і стану щастя.

Значний життєвий час люди втрачають саме на спробах реалізації себе у різних сферах професійної діяльності, в наслідок чого, пік кар'єрних досягнень втілюється загалом лише у зрілому віці, але не тільки завдяки здобутому життєвому та професійному досвіду, а саме від знаходження свого життєвого призначення, яке відповідає власним талантам, вмінням, здібностям та рівню розвитку свідомості. Яка дозволяє творчо виявляти нові варіанти вирішення задач і реалізовувати відкриття, які не доступні усвідомленню інших людей, в наслідок їхнього індивідуального сприйняття на своєму рівню духовного розвитку.

Таким чином, вирішуючи проблему вичерпності діагностики духовного потенціалу особистості, відкривається можливість прискорення власного духовного розвитку особистості та нейтралізації проблеми частини вікових криз, які обумовлені проблемами вибору сфери діяльності. Надаючи можливість людини на етапі свого максимального нейрофізіологічного, інтелектуального-освітнього та професійного становлення у старшому юнацькому віці більш ефективно втілювати свій духовний потенціал. Обумовлюючи прискорення загального духовного розвитку людства і можливості активізації соціальних ліфтів у суспільному середовищі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі компоненти діагностики духовного потенціалу були досліджені Е.О. Помиткіним у методиці «Духовний потенціал особистості». У якій були виявлені такі показники як: спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології.

Мета статті - дослідження і обґрунтування діагностичного значення компонентів духовного потенціалу у контексті духовного розвитку.

Виклад основного матеріалу

У процесі життя особистість засвоює суспільно та культурно прийняту систему цінностей, яка в контексті певного рівня розвитку свідомості та самосвідомості слугує основою формування її світогляду, обумовлюючи власні уявлення щодо своїх можливостей та життєвих орієнтирів. Саме вона дозволяє інтегрувати вольові якості характеру людини, з її духовною спрямованістю, опосередковано обумовлюючи можливість виявляти духовний потенціал особистості.

Ключовим у розгляді ролі цінностей слугує ступень рівня розвитку свідомості, яка обумовлює здатність особистості сприймати, усвідомлювати та вірно інтерпретувати як власні особистісні риси характеру, чесноти, здібності та таланти, так і явища оточуючої реальності, як відображення дійсності через її сенсорні, психічні і когнітивні здібності. Таким чином виявляючи свою провідну роль у оточуючому світі, так і досягаючи самосвідомості, шляхом самоідентифікації з “хибним Я” у вигляді соціальних і професійних ролей, або із “істинним Я” у вигляді “Духу”, який за філософськими та культурно-релігійними поглядами проходить духовний шлях розвитку.

Провідним на цьому рівні розгляду духовного потенціалу є методологічне розуміння процесу духовного розвитку, яке за думкою В.Ф. Войно-Ясенецького, Уїльяма Джеймса, Тейяр де Шардена, К. Ясперса, М.Я. Грота, В.М. Бехтерєва, К. Роджерса, Е. Фромма, А. Маслоу має трансцендентну природу, обумовлюючи внутрішню сутність людини та об'єктивне життєве призначення. Втілення якого, на протязі життя дозволяє здобути необхідні життєві якості, чесноти та мудрість, які наближають свідомість до трансцендентного усвідомлення світу та досконалості. [1, с. 83]

У процесі професійної самореалізації, орієнтуючись показниками інтроверсії-екстраверсії, егоїзму-альтруїзму, пасивність-активність, можна виділити якісні рівні критерію розвитку духовного потенціалу, а саме: орієнтацію на себе, на спілкування та діло.

У процесі діагностики слід враховувати критерій відповідності зовнішніх соціально-психологічних умов до внутрішніх особистісних якостей та здібностей людини. Адже у випадку ціннісних розходжень із середовищем, або успішної реалізації особистості в іншій сфері діяльності, відмінної від об'єктивного життєвого призначення сформованого на трансцендентному рівні, це може призвести до уповільнення духовного розвитку та активізації захисних механізмів. Які здатні викликати внутрішнє психічне напруження та невдоволення щодо самоактуалізації і процесу самореалізації. А також слід враховувати особливості соціального середовища, та конструктивну природу духовних якостей. У якій альтруїзм крім піклування про оточуючих характеризує вміння розставляти пріоритети та відмовляти у допомозі, коли це сприяє активізації та пробудженню духовного потенціалу оточуючих, що помилково може бути діагностовано, як прояв егоїзму та небажанням допомагати іншим, натомість являючись проявом надання можливості у контрольованих умовах спонукати оточуючих до активізації свого потенціалу та самореалізації із здобуттям нових компетенцій.

На цьому діагностичному рівні, доцільно виявляти мотивацію особистості, яка слугує індикатором для більш точного діагностування компонентів духовного потенціалу.

Окрім зазначеного мотиваційного розгляду компоненту орієнтації на себе, слід враховувати рівень духовного розвитку, який відображає рівень соціальної значущості задач, які ставить перед собою особистість. Адже у випадку ізоляції від оточення та побутових і життєвих проблем інших людей, це помилково може бути ідентифіковано, як прояв егоїзму та бездуховності, у якій особистість нехтує суспільством. Концентруючись при цьому на вирішенні наукових і філософських питань, які обумовлюють у майбутньому благополуччя та розвиток людства, втілюючи свою життєву місію через акт служіння людству на власному рівні духовного розвитку.

У випадку інтроспективного методу самопізнання на високому рівні духовного розвитку, особистість здатна більш глибоко осягнути мудрість та більш високого рівня самосвідомості, таким чином мати змогу в подальшому передати свій досвід та особливості світосприйняття оточуючим. Що спонукає на усвідомлення значення етапності процесу сприйняття ситуації, осмислення, втілення із закріпленням осмисленого досвіду та його передачі. Що спонукає на висновок про необхідність періоду усамітнення для переосмислення набутого життєвого досвіду та самопізнання свого "істинного Я", яке виходить за межі соціальних ролей.

Саме тому на рівні вияву орієнтації на себе, на спілкування та діяльність, необхідно враховувати рівень духовного розвитку та мотиви особистості, які у формі наміру можуть мати конструктивну або деструктивну природу, та на рівні осягнення мудрості можуть проявлятись у логічних етапах сприйняття ситуації, її осмислення, діяльнісному втіленні і перевірки висновків та передачі здобутої мудрості оточуючим.

Також у орієнтації на діяльність, для втілення духовного потенціалу, особистість повинна спиратись на власні таланти та здібності до яких найбільш схильна. Вирішуючи задачі, які розвивають саме ті чесноти та якості характеру, які їй не вистачає для здатності втілення свого трансцендентного життєвого призначення, відповідно до соціально- економічних умов. Які можуть бути сприятливими, у випадку можливості самореалізації її життєвого призначення або несприятливими, у випадку неможливості повного втілення особистісних здібностей та здобуття необхідних якостей.

Наступний критерій духовного потенціалу розглядається з позиції розгляду спрямованості особистості на духовні цінності, як опанування вищих психічних функцій та високосвідомої поведінки. Протиставляючи духовний потенціал - егоцентризму та інстинктивній поведінці. Серед духовних цінностей виділяються гуманістичні, естетичні, екологічні, цінності пізнання, самовдосконалення та самореалізації.

Їх цінність є провідною, адже починаючи з пізнання, як провідної потреби особистості у здобутті знань, людина отримує ресурси, які допомагають усвідомлювати особливості та природу оточуючого світу. Зводячи отримані уявлення про реальність у когнітивні картину світу, яка як внутрішній ресурс надає можливість орієнтації у оточуючому світі та усвідомлення свого життєвого призначення.

Таким чином, на основі усвідомленню людиною цінності пізнання відкривається можливість розуміння різних рівнів духовного розвитку, виявляючи напрям власного самовдосконалення із здобуттям необхідних компетенцій, які слугують джерелом активізації духовного потенціалу.

Е.О. Помиткін у своїх дослідженнях виділяє наступні провідні потреби на рівні спрямованості на цінності пізнання та самопізнання:

- засвоєння інформації про природу людини і людські взаємини;

- усвідомлення свого життєвого призначення та природи життя та смерті;

- засвоєння етичних правил взаємодії людей на релігійному та світському рівнях;

- орієнтація на приклади гідних і мудрих представників людства;

- позитивне бачення майбутнього, як відображення внутрішньої потреби до самовдосконалення і здатність вирішення будь-яких задач. [2]

По переліченим потребам чітко прослідковується взаємозв'язок задоволення потреби у пізнанні, як джерело здобуття внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Які дозволяють знайти своє покликання та усвідомлювати вищій духовний сенс процесу життя, як процесу побудови майбутнього, що тотожне з науковими поглядами К. Ясперса [3, с. 108-109]. Та усвідомлення цінності життя і необхідності цінити та доцільно використовувати свій час у контексті екзистенційної дихотомії Е. Фромма.

Процес духовного розвитку включає в себе самовдосконалення за цілою низкою психологічних, когнітивних, професійних і особистісних характеристик. Орієнтація на свідоме вирішення питання стосовно власного життєвого покликання є провідною задачею для особистості, яка має чітко виражений духовний потенціал. Адже, лише орієнтуючись у якому напрямі особистісного розвитку необхідно рухатись, формується уявлення щодо потенційних життєвих досягнень та самореалізації, якої особистість повинна досягти.

Ця орієнтація особистості на самореалізацію, перш за все обумовлена наявністю прикладу божественного ідеалу, як на рівні відображення трансцендентних рівнів буття, так і на рівні видатних осіб, які за життя досягли значних успіхів, слугуючи орієнтиром у досягненнях.

Саме таким чином ціннісна орієнтація на самореалізацію є відображенням потреби втілення власних можливостей з орієнтацією на божественні прояви героїзму та видатних досягнень кращих представників людства, а також на приклади досягнень видатних людей, які у своєму житті зуміли втілити божественні ідеали. Ставши взірцем, який уособлює божественну здатність людини осягати трансцендентальні можливості, які наповнюють відчуттям щастя та задоволення від можливості служіння і принесення користі оточуючим і людству в цілому, знайшовши своє життєве покликання.

Спираючись на вищевказане, виявляється, що особистість активізує свій духовний потенціал та здобуває можливість самовдосконалення та самореалізації переважно у суспільному середовищі, яке має властивість акумулювати, систематизувати та удосконалювати знання і свідчення про оточуючий світ. Наводячи на розуміння провідного значення діагностиці гуманістичних цінностей особистості у вияву духовного потенціалу особистості. Адже саме від здатності особистості будувати конструктивні взаємозв'язки зі своїм оточенням, обумовлюється можливість забезпечувати існування соціального договору, на якому ґрунтуються соціальні інститути та забезпечуються нижчі і вищі рівні самоактуалізації людини. На цей рахунок "Піраміда Маслоу" самоактуалізації особистості наглядно демонструє ієрархічний взаємозв'язок рівнів фізіологічних, психологічних та соціальних потреб.

Такі як: забезпечення в їжі, сну та інших фізіологічних потребах; в захищеності та позбавленні від страху та невдач; потребі в любові та приналежності у спільноті; потреба в повазі, схваленні, визнанні та пошани.

Таким чином гуманістичні цінності являють собою другий загальний соціальний рівень самоактуалізації, який втілюється після задоволення загального першого - фізіологічного. Що доводить важливе значення діагностики гуманістичних цінностей у вияву духовного потенціалу особистості.

У контексті соціального рівня взаємодії, очевидне кореляційне значення у діагностиці духовного потенціалу має емпатія особистості, яка активізує здатність до розвитку розуміння та співчуття. Проявляючись на емоційному та раціональному рівнях, емпатія є відповідним відображенням активної роботи правої та лівої півкулі. Що зазначає психофізіологічне значення активізації діяльності мозку не тільки у контексті когнітивної та світоглядної компоненти, але і роботи відділів мозку, які пов'язані із здатністю людини до соціалізації та внутрішнє усвідомлення різних рівнів єдності людства як єдиного соціального організму. Обумовлюючи наукове розуміння природи духовності, як прояв більш складного явища, порівняно із окремими процесами мислення та різноманітними емоційними реакціями. Являючи достовірний показник еволюційної досконалості особистості.

Саме завдяки здатності розуміння психічних і когнітивних особливостей оточуючих людей, що на науковому рівні виділено як соціальний інтелект, який дозволяє досягати взаєморозуміння на рівні усвідомлення переживань, мотивів, цілей та станів оточуючих людей. Тим самим маючи змогу досягати консенсусу, що сприяє об'єднанню різних особистостей, кожна з яких володіє певним набором нейрофізіологічно, генетично і трансцендентно обумовленими талантами, психічними та когнітивними здібностями, які дозволяють побудувати можливість існування соціального договору та розподілення ролей.

Таким чином об'єднуючи свій духовний потенціал, на основі засвоєння здобутого наукового, культурного та світоглядного рівня свідчень, спираючись на досвід та досягнення минулих поколінь, та маючи змогу створення механізму соціального ліфту, який відображає критерій духовних чеснот виділених С.Л. Франком у принципі аристократизму, який зазначає здатність делегування ролі панування найбільш найкращим представникам людства на соціальному, професійному та духовному рівні.

На рівні співчуття, як особистісної риси відображається прояв гуманістичних цінностей. Саме здатність і вираженість співчуття у проявах людини слугує точним діагностичним критерієм, який дозволяє виявити як світоглядні і когнітивні властивості особистості на рівні переконань та поглядів на особливості соціальні взаємодії, так і виявити рівень ототожнення людини із соціальної спільнотою. Яке дозволяє виявити здатність до доброзичливості, відкритості по відношенню до людей і оточуючого світу, і в особливості до альтруїстичного служіння та взаємодопомоги, піклуючись не тільки про себе та свою сім'ю, але і про суспільство і людство в цілому.

Розглядаючи питання значення співчуття у діагностиці духовного потенціалу, стає вираженим розуміння його психологічного значення. По перше на рівні соціально-економічної самодостатності, що свідчить про здатність людини шляхом професійної і діяльнісної активності забезпечувати зовнішніми ресурсами не тільки себе, але і реалізовувати філантропічні потяги у бажанні покращити загальні суспільні умови. По друге, як рівень духовного розвитку, який свідчить про реалізацію духовного потенціалу на вищих рівнях особистісного розвитку і задоволення рівнів самоактуалізації, з бажанням забезпечення справедливості і людяності по відношенню до своєї сім'ї, до соціуму або до людства в цілому, що відповідає рівням духовного розвитку виділеним Е.О. Помиткіним. [2]

Прояв співчуття у психологічній структурі особистості є показником психічного і психологічного здоров'я та стану самодостатності, яке обумовлюється сприятливими зовнішніми соціальними умовами, які надають можливість втілювати свій духовний потенціал, досягаючи самоактуалізації і самореалізації свого призначення. І на психологічному рівні сигналізують про відсутність страхів фобій, комплексів та інших психологічних девіацій, які є індикатором переживання кризи із-за внутрішніх когнітивних причин, внаслідок ціннісної суперечливості та викресленої інтерпретації явищ або подій, із порушенням роботи соціального інтелекту, що призводить до непорозумінь. А у випадку наявного духовного потенціалу проявляється доцільна здатність до уникнення конфліктів і суперництва, або їх прояв у контексті здатності відстоювання власних меж, спроможності до компромісу, пристосуванню, співробітництву, відповідно до духовного рівня розвитку особистості, як форми провідних стилів спілкування.

Окрім виявленої кореляції гуманістичних цінностей із рівнями самоактуалізації, важливе значення мають внутрішні риси, чесноти та когнітивні установки на рівні переконань та провідних алгоритмів соціальної взаємодії у структурі особистості. Такі прояви, які мають чітко виражений діагностичний потенціал умовно утворюють логічні підгрупи: характеру, психофізіології і спілкування, інтелекту та досвіду, самосвідомості та спрямованості.

Важливе значення має екологічні цінності, які є відображенням внутрішньої потреби особистості у гармонії. Вони слугують орієнтиром, який дозволяє зберігати баланс у взаємодії особистості, людства та природи, враховуючи усвідомлення значення важливості кожного елементу природної системи для її повноцінного розвитку. Саме завдяки діагностиці спрямованості особистості на екологічні цінності, стає можливо виявити рівень усвідомлення людиною наслідків своїх дій по відношенню до оточуючого світу. Що у контексті духовного потенціалу виявляє рівень активності прогностичної функції свідомості, виявляючи рівень її духовного розвитку.

Провідне значення у діагностиці духовного потенціалу займають естетичні цінності. Роль яких полягає у взаємозв'язку категорій краси ті естетики із трансцендентним божественним рівнем буття, наближення до яких дозволяє людині на рівні містерії осягати категорії істини та досконалості. Формуючи таким чином уявлення щодо ідеалів та орієнтирів, які обумовлюють життєві цілі та уявлення напрямку розвитку самого себе, соціальних і культурних систем. Надаючи змогу духовного розвитку та досягнення трансцендентального досягнення нових рівнів розвитку свідомості.

діагностичний духовний потенціал особистість

Висновки

Впровадження діагностики духовного потенціалу дозволить чітко виділити рівень духовного розвитку, відповідно до якого стане можливим виявити своє загальне трансцендентне життєве покликання, яке відповідає власним талантам, вмінням, здібностям та рівню розвитку свідомості відповідно до соціально-психологічних умов. Спираючись на показники духовного потенціалу, які інтегрують вольові якості характеру, духовну спрямованість та структуру особистості, у групах підструктур: характеру, психофізіології і спілкування; інтелекту та досвіду; самосвідомості та спрямованості. Та ціннісних орієнтаціях на пізнання, самовдосконалення, самореалізації, естетичні, гуманістичні та екологічні.

Перераховані компоненти мають чіткий взаємозв'язок із орієнтацією на діло, спілкування, через акт служіння і здійснення своєї місії; наявність пріоритету життя; прагнення до єдності; основних стилів спілкування - суперництво, уникнення, співробітництво, компроміс та пристосування; схильність до усамітнення від метушні, заради внутрішнього переосмислення отриманого досвіду; доброзичливість, альтруїзм та відкритість до людства і світу; наявність розуміння, співчуття і відповідальності за себе, ближніх та людство;

Перспективи подальших досліджень духовного потенціалу полягають у виявленні співвідношення складових духовного розвитку із структурою соціально-психологічних умов.

Література

1. Грот М.Я. Вибрані психологічні твори. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя. 2006. 296 с

2. Помиткін Е.О. Психологічна діагностика духовного потенціалу особистості: посібник. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. 144 с.

3. Читанка з історії філософії. Кн. 6: Зарубіжна філософія ХХ ст. К.: Довіра, 1993. 239 с.

References

1. Grot M.Y. Selected psychological works. Nizhyn: Nizhyn Gogol State University. 2006. 296 с

2. Pomytkin E.O. Psychological diagnostics of the spiritual potential of the individual: a manual. Kirovograd: Imex-Ltd, 2013. 144 с.

3. Reading in the history of philosophy. Book 6: Foreign philosophy of the XX century. Kyiv: Dovira, 1993. 239 с.

Размещено на Allbest.ru