Психологічні особливості підготовки студента-піаніста до публічного виступу

Актуальність теми дослідження

Викладання у мистецькому закладі предмета «Фах фортепіано» та підготовка студентів до сценічних виступів різного формату та масштабу -- відкритого піаністичного конкурсу, академічного концерту, технічного заліку -- потребує ретельної організації освітнього процесу. Зокрема, впровадження якісних прийомів методичної роботи. Одним із таких актуальних напрямів діяльності викладача-піаніста вищого навчального закладу є психологічна підготовка студента-піаніста до публічного виступу на сцені. Адже невміння контролювати сценічне хвилювання, відсутність навичок управління своєю емоційною сферою, несформована мотивація успіху заважають виступу. Тому доцільно збагачувати методику навчання студентів мистецького закладу засобами розвитку у них компетенцій якісного публічного виступу, а саме практик свідомої підготовки до виступу. Актуальність теми пов'язана з потребою з'ясувати способи і методи підготовки студента до сценічного виступу. музичне виконавство публічний виступ

Мета роботи полягає в узагальненні досвіду психологічної підготовки студентів до виконання музичних творів на сцені та налаштуванні до виступу. Водночас важливо розкрити поняття свідомої підготовки студента до виконання музичних творів на сцені.

Наукова новизна полягає в узагальненні та виділенні методичних настанов усвідомленої підготовки студента-піаніста до публічного виступу.

Виклад основного матеріалу

В основі запропонованої нами моделі підготовки студента-піаніста до публічного виступу лежать наукові розвідки проблем концертного виконавства В.В. Бурназової, Т.П. Воробкевич, В.В. Клименко, Д.Г. Юника. Проблематика виконавської піаністичної школи також висвітлюються в працях таких музикантів-педагогів, як Ж.В. Дедусенко, К.С. Савшінського, Л.І. Садової. Емоційна стійкість як засіб формування інструментально-виконавської надійності у студентів музично-педагогічних факультетів стала предметом дослідження Л.М. Котової [1]. Психологічні аспекти формування виконавської художньої майстерності розкрито у праці В.П. Білоус [2].

Спостерігаючи за підготовкою викладачами студентів до виступу «за лаштунками», можна почути такі стандартні фрази: «не хвилюйся», «грай впевнено», «звільни думки», «ні про що, окрім музики, не думай», «не відволікайся» тощо. І таких прикладів можна навести безліч, проте вони всі про одне й те ж: НЕ ПОМИЛЯЙСЯ! У такий спосіб піаністи-ви- кладачі нерідко поряд із формуванням таких музичних ком- петенцій, спрямованих на техніку виконання (метро-ритм, цілісність форми, художній образ, емоційність, стилістичні риси), мають ще одне важливе завдання -- навчити своїх студентів відповідально підходити до концертного виконання програми, звільнитися від негативних моментів сценічного хвилювання. Це шлях до успіху не через страх зробити помилку, а через техніку свідомої підготовки.

У діях викладача-наставника важлива певна етапність та послідовність підготовки студента-піаніста. А саме:

— аналіз психологічних стрес-чинників концертного виступу;

— синтез та порівняння з попередніми виступами;

— виділення особливостей психологічної поведінки за роялем;

— рекомендації студенту щодо виконання в майбутньому.

Розпочнемо з аналізу психології концертного виступу,

а саме переживань, які супроводжують виступаючого. Що ж є спільного у поведінці піаністів? Що відчувають виконавці, готуючись до виступу? Звичайно, всі відчувають занепокоєння та тривогу. Виконавець потрапляє у стан емоційної напруги. При цьому відбувається поєднання таких стрес-чинників, як надмірна вимогливість до себе та гостре прагнення отримати похвалу. Так, одним із коментарів студентів є: «.. .якщо я допущу помилку чи зупинюся, що про мене подумають слухачі?» чи «.я так хотів отримати відмінно і думав про це весь виступ.».

Загальновідомо, що успішний концертний виступ піаніста неможливий без творчого підйому. Виступ без емоції можна назвати математичною організацією звуків у часі. Водночас будь-які зайві думки під час виступу вказують на недостатнє занурення в матеріал та поверхнево вивчений текст. Є така думка серед музикантів: чим гірше вивчений твір, тим більше хвилювання на сцені.

Отже, під час підготовки музичного твору юного виконавця слід занурити в роботу над поєднанням інтонації, динаміки, туше, педалі та закріпити ретельним слуховим аналізом. Саме за такого підходу студент не буде мати часу на відволікання на інші подразники, він буде зайнятий якістю виконання твору. На сцені випадковістю може бути лише невдача, а от успіх ніколи.

Студент на сцені насамперед проходить фазу адаптації, від тривалості якої залежить швидкість опанування своєї напруги. Часто студент-виконавець не може сконцентруватися на початку виступу. При цьому рухи у нього стають метушливими. Підготовка до виступу починає затягуватися: підкручується декілька раз вгору-вниз банкетка, вовтузіння на стільці, поправляння одягу, потирання рук тощо. Рівень адаптивних можливостей знижується, зростає емоційна напруга, що часто віддзеркалюється на якості виконання твору. Отже, вихід на сцену супроводжується психологічними хвилюваннями, однак ситуація якісно вивченого тексту напам'ять стає запорукою швидкого виходу з такого стану. Вміння опанувати сценічне хвилювання є підґрунтям як майстерності, так і витримки виконавця.

Для тих, хто готується до виступу, є ще одна порада -- не варто намагатися повністю заспокоїтися. Тривогу як досить сильну емоцію варто спробувати трансформувати у передчуття приємної, хоча й хвилюючої події -- концерту. Тут доречно пригадати відомий вислів угорського композитора, виконавця Ф. Ліста, який був впевнений, що техніка народжується з духу. Важливо налаштувати себе на приємне хвилювання, проаналізувати стан готовності та вивчення програми. Скажіть собі, що ви якісно опрацювали нотний матеріал. Внутрішньо пригадайте «опорні місця» твору. Перед концертом дуже корисно зробити репетицію, але грати не від початку до кінця твір, а лише «опорні місця», таким чином ви побудуєте своєрідний обміркований план, що дасть вам змогу рухатися від одного пункту до іншого, не втрачаючи єдину лінію і не відволікаючись на сторонні думки. Це додасть гнучкості, зосередженості саме на тому, що важливе в цей момент. Варто створити відчуття того, що ви бажаєте зіграти саме так, як ви відчуваєте цей мистецькій твір.

Перебуваючи на сцені, необхідно пам'ятати, що слухач завжди пробачить невелику помилку, якщо виконавець буде грати емоційно й технічно. Студент має ніби домовитися із самим собою, що промах під час виконання варто проігнорувати та продовжити грати. За зворотної реакції, випадково зачепивши одну фальшиву ноту, можна загубити всю програму. Корисно пригадати вислів Вінса Ломбарді, американського футболіста й тренера середини XX століття, який говорив, що не важливо, як часто ви падаєте, важливо, як часто ви піднімаєтеся [3].

Отже, підготовка студентів-піаністів до публічних виступів має ґрунтуватися на системному аналізі та на принципах вольової регуляції сценічного хвилювання.

В окремих випадках від психологічного стану залежать і фізичні прояви, а саме холодні руки, тремтіння рук чи колін. Якщо є такі прояви, варто з'ясувати: чи досить часу на відпочинок? чи повноцінний сон? чи досить переключення на інший вид діяльності? Адже втома впливає на кожну з форм хвилювання. Студент у разі повноцінних занять самопідготовки має не допускати як фізичної, так і емоційної перевтоми. Згадаймо чудовий вираз, що на слуху у багатьох виконавців: «Справжній музикант відпочиває не від музики, а для музики».

Важливо виховувати у студентів сценічну культуру. Методична підготовка викладачами юного піаніста до виступу включає ознайомлення з особливостями діяльності артис- та-виконавця. Це дасть змогу поступово виробляти скон- центрованість і стійкість до психічних перешкод. Точніше, надати настанову певного реагування. Назвемо таку методику «настановою на успіх». Доречно з кожним студентом окремо обговорити й виправити не лише похибки виступів, але й зважити на індивідуальний рівень особистих вимог студента до себе самого: низьку самооцінку своїх професійних якостей або, навпаки, необґрунтовано високу. Корисні такі фрази: «у мене все вийде» , «я не боюся слухача, це мої друзі», «я дякую слухачам, що вони прийшли на концерт заради музики, яку я буду виконувати». Важливо відчувати незримий контакт зі слухачем. Хто боїться аудиторій, той не знаходить із нею контакт. Дієва фраза: «не потрібно хвилюватися за себе, хвилюйся за композитора». І звичайно, стискати пружину нетерпіння й бажання зіграти вивчений твір чи програму на сцені.

Нерідко, опинившись на сцені, виконавець почувається самотнім, з'являється відчуття побоювання не розкрити на належному рівні всі виконавські завдання, що були поставлені. Невизначеність доповнюється похмурими думками про «забування тексту». Важливо зазначити, що передумовою впевненості у собі є творче налаштування. Влучні слова Шек- спіра, який порівнював наші сумніви з ворогами, що заставляють нас втрачати те, що можливо могли б мати, якби не боялися спробувати [4].

Парадокс в одному реченні: музиканти хвилюються від того, що бояться забути і забувають від того, що хвилюються.

Іншим важливим критерієм готовності до виступу є страх технічних труднощів. Тому студент-піаніст має невпинно від виступу до виступу працювати над поповненням скарбниці свого технічного резерву: швидкості, витривалості, сили тощо.

Ще одним не менш важливим критерієм готовності студента є емоційно-логічна свобода гри -- охоплення цілісного образу твору, тобто вміння утримувати наскрізну низку подій. Показником художньої і технічної готовності програми є взаємодія інтелектуальної та емоційної функцій психіки.

Без сумніву, велике значення на певному етапі набувають вчасні поради-настанови викладача з фаху. Доречне використання цитат великих виконавців, що дадуть змогу підібрати потрібний прийом, подивитись під іншим кутом на поставлене завдання, по-новому осмислити твір: щось на зразок висловлювання Людвига Бетховена: «...рука повинна обіймати клавіатуру...» або Генріха Гейне «.рояль зникає і нам відкривається одна музика.». Подібні цитати спонукають виконавця до образного мислення та обмірковування проблем і способів її вирішення.

Отже, сценічне хвилювання -- це психічний стан, що виникає під час виступу перед слухацькою аудиторією. Проявами емоційного напруження, що виникає в процесі концертної діяльності, є тривожність, страх, занепокоєння, невпевненість у собі. На характер цих проявів впливають психологічні та фізіологічні особливості організму людини, рівень володіння музичним матеріалом, навички вольової саморегуляції і внутрішня мотивація. Формування вміння управляти сценічним хвилюванням є одним із завдань підготовки студента-піаніста.

Вивченням питання психологічної підготовки до виступу займаються як піаністи, так і психологи, які, спостерігаючи, виявляють, досліджують, узагальнюють поведінку виступаючих, дають поради. Але треба визнати, що універсальних рецептів для подолання негативних форм сценічного хвилювання не існує. Особливо з огляду на індивідуальні особливості психіки студента-піаніста. Викладач з фаху може лише рекомендувати скористатися порадою чи психологічним прийомом. Завдання артиста-піаніста -- знати про такі наявні рецепти, що збиралися в піаністичну скарбничку певної виконавської школи, і намагатися брати верх над своїми думками, спрямовувати їх на осмислення музики, що виходить з-під рук, тренуватися не відволікатися на сторонні подразники під час виконання, слухати й чути процес створення музикального твору. Забути про страх, скерувавши всі свої думки на унікальному інтерпретуванні власної програми.

Важливо самому викладачу пригадати власні відчуття «передконцертного хвилювання», що будувалися на занепокоєнні за якість виступу і порадити студентові ставитися до хвилювання як до тимчасового хворобливого стану, що залежить не лише від занять за інструментом, але й від правильної психологічної настанови на успішний виступ. Подібне самонавіювання допоможе в день концерту трансформувати тривожність у позитивну енергію.

Досвідчені виконавці напередодні концерту радять зранку «прогнати» програму лише один раз і не подрібнювати музичну тканину на окремі частини. У разі відчуття необхідності займатися більше часу, більше приділити уваги інструктивно-технічному матеріалові -- гамам, вправам або ж програванням творів, що не входять до програми виступу, але виконуються при цьому вільно. Таким чином, культивується прагнення якомога швидше вийти на сцену й бажання грати.

За декілька днів до визначеної дати концерту важливо поєднати корисне з приємним -- не лише сидіти за роялем, але й зайнятися іншим видом діяльності, у такий спосіб від- воліктись від тривожних думок. Тож можна порадити студенту спокійну прогулянку містом, читання книги, похід до музею чи в картинну галерею, робити все, що може на деякий час відволікти від музики.

День концерту -- особливий, коли важливою стає кожна дрібниця. Цінні такі поради:

— повноцінний сон, тобто спати не менше 7--8 годин, дати організму відпочити й набратися сил;

— підкріпитися сніданком, при цьому не переїдати;

— виходячи з дому, вдягатися, не поспішаючи;

— завбачливо розрахувати час на дорогу до місця виступу із запасом;

— у репетиційній кімнаті ніщо не повинно хвилювати музиканта;

— доступ до артистичної в цей день має бути відкритий лише для студента й викладача з фаху. Вона тимчасово зачинена для родичів, друзів, які можуть ненавмисно навіяти тривожні думки та побоювання. Запросіть їх напередодні до залу як слухачів;

— беззмістовна розмова за лаштунками -- це найгірший спосіб проведення часу, це деконцентрує увагу виконавця-пі- аніста та його творчий настрій;

— поганою звичкою є нервове мовчазне ходіння по репетиційній кімнаті. Студенту варто спокійно сісти в зручну позу. Це дасть змогу дещо розслабити м'язи і потренувати вольову витримку;

— розігруючи руки перед виступом, необхідно пам'ятати про вплив темпів програвання на підсилення неспокійного стану студента. Тому корисніше програвати більш спокійні темпи та невеликі частини.

Отже, кожен етап до сценічного виступу має певні особливості, врахування яких забезпечує успішне представлення твору.

Психологічно важливим спостереженням є той факт, що кожна особистість має індивідуальні прийоми налаштування. Це стосується і її психофізіологічних властивостей, зокрема, типу нервової системи. Так, студентів, які за типом темпераменту є флегматиками й меланхоліками, варто підбадьорити, задати швидкий темп виконання матеріалу перед виступом, холериків і сангвініків, навпаки, заспокоїти. Викладач завжди користується правилом -- «не нашкодь!». Кожен піаніст-вико- навець, будь-то студент чи досвідчений діяч, у праві вибирати саме ті «ліки», які на нього справляють позитивний вплив.

Необхідним моментом психологічної готовності до виступу є необхідність занурення в образ концертної програми. Не є секретом й те, що концертний виступ вимагає великої витрати енергії, а разом із тим концентрації волі, уваги, емо- цінних та фізичних сил. За моїми власними спостереженнями, успіху на сцені досягають не самі розумні, а саме емоційно стійкі студенти, які вірять у свій успіх. До речі, вмотивованість, яка призводить до подібної впевненості, інколи досягається шляхом влучання педагогом у потрібний твір під час вибору програми: коли співпадає внутрішньо-емоційний стан піаніста-вихованця з художньо-емоційною складовою частиною твору програми.

Стан «правильного» хвилювання перед виступом має особливий піднесений настрій захвату. Нервова системи при цьому чергує два настрої: замріяність та безмежну натхненність. Схвильованість у такому прояві можна назвати корисною, оскільки замість страху виникає підвищена витривалість і дає виконавцю сили перевершити самого себе.

Простежується поява у студента під час підготовки до публічного виступу думки про провал на сцені. Вирішення такої ситуації можливе через примірювання «маски впевненості», що означає свідому трансляцію позитивного настрою. Така вправа формує дух спокою, комфорту та впевненості. Робимо зі студентами висновок, який стає правилом: якщо непокоїшся -- вдавай спокійного.

Зауважимо, що будь-які слова матеріальні і, як кажуть, мають властивість втілюватися у реальності. Тому користуємося в класі ще однією настановою: ніколи не визнавати і не говорити ні собі, ні другу, що хвилюєшся. Натомість варто повторяти, вселяючи в підсвідомість думку, -- «я з нетерпінням чекаю концерту». При цьому самонавіювання корисно пов'язати з картинкою успіху, на яку виконавець заслуговує за свою старанну роботу.

Таким чином, проблемою є не факт наявності сценічного хвилювання, а вміння його опанувати. Дієвими складниками формування управління емоційним станом підготовки студента до сценічного виступу є занурення в образ музичного твору, примірювання «маски впевненості», творче налаштування, створення картинки успіху. При цьому важливо враховувати тип нервової системи особистості.

Не рідкими бувають виступи студентів за межами навчального закладу. Концерти відбуваються в музеях, школах, на відкритих майданчиках, у залах, що пропонуються умовами піаністичних конкурсів. Піаніст стикається з необхідністю щоразу підлаштовуватися до незнайомого роялю чи фортепіано. Весь концертний виступ може зійти нанівець через незручну посадку -- високий чи низький стілець, перекошену банкетку. Як ми розуміємо, ці обставини пов'язані зі звичками техніки. До таких подразників, що відволікають, можна віднести й освітлення в залі. Дратуватимуть як затемнена клавіатура, так і світло, що б'є в очі. Тому так важливо поцікавитися умовами виступу за певний час до концерту. Не буде зайвим попіклуватися про температуру в репетиційній кімнаті, позаяк перебування в холодному приміщенні перед виступом може роздратувати будь-яку людину, що вплине на концертне виконання.

Порада для модниць дівчат-піаністок -- користування педаллю на сцені не передбачає високі підбори у взутті. Заважатимуть і гострий чи квадратний ніс взуття. Техніка педалі не терпить експериментів. Необхідно віддати перевагу класичній формі черевичок.

Досить важливою обставиною є концертний одяг. Вибирається він перш за все із міркувань зручності. Піджак у хлопців чи блуза у дівчат повинні бути настільки зручними, щоб не відволікати увагу виконавців від процесу.

Неприпустимо для дівчат вдягати коротку спідницю, яку називають міні (вище колін). Користуємося правилом: довжина сукні може бути вибрана з таких, що не стискають рухи і не будуть зайвим подразником психоемоційного стану: до середини ікри чи щиколотки.

Виходячи на сцену та йдучи за лаштунки, ніколи не варто поспішати. Необхідно центр тяжіння корпусу винести дещо вперед й трохи нахилити корпус. Під час ходьби ступати, спираючись одразу на п'ятки. Підборіддя не слід притискати до шиї.

Хороша постава -- не просто гідний та інтелігентний вигляд, але й глибоке дихання, хороше самопочуття і впевненість у собі.

Отже, врахування зовнішніх чинників (одяг, постава, ходьба) також забезпечить подолання сценічного хвилювання.

Звичайно, охопити всі рекомендації щодо психологічної підготовки студента-піаніста до публічного виступу та його поведінки на сцені в одній роботі неможливо. Головне, що повинен розуміти молодий піаніст: сценічний виступ -- це насамперед радість від спілкування з публікою, творче натхнення та професійне зростання. Чим частіше виходиш на сцену, тим більше проявляється впевненість у собі, тому що СЦЕНА -НАЙКРАЩІ ЛІКИ ВІД ХВИЛЮВАННЯ.

Тим студентам, які старанно займаються в класі, виконують домашнє завдання, використовуючи години самопідготовки, але відчувають страх перед виступом, можна запропонувати вдуматися й обміркувати слова видатного німецького письменника XX століття Бодо Шефера, який писав: «Човну в гавані безпечніше, але він не для того будувався» [5].

Тож закріпимо просту істину: піаніст-виконавець має прагнути досягнути внутрішнього рівня співавтора композитора.

Висновки

Таким чином, впровадження свідомих виконавських практик підготовки допоможе студентам-піаністам налаштуватися на виступ, опанувати сценічне хвилювання й продемонструвати найкращий результат. При цьому важлива певна етапність та послідовність роботи зі студентом-піа- ністом. Дієвими складниками емоційної саморегуляції є занурення в образ концертної програми, примірювання «маски впевненості», створення картинки успіху, творче налаштування, досягнення внутрішнього рівня співавтора музичного твору. Все це є практиками свідомої підготовки студента-піа- ніста до сценічного виступу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ