Психологічні аспекти тендерної політики в секторі безпеки України: співвідношення маскулінності та фемінізму

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми

Проблематикою дослідження й запровадження тендерної рівності людство переймалось з часів його існування. Однак початоком практичної складової можна вважати момент затвердження одних з перших сучасних світових надбань щодо встановлення рівності прав. До таких можна віднести «Білль про права» Великобританії, затвердженої у 1689 році; Декларації незалежності США, затвердженої у 1776 році, та ін.

У ХХІ столітті проблематикою та дослідженням щодо гендерної рівності та запровадження гендерної політики займались М. Вервієр (посол США з глобальних жіночих питань), Д. Батлер, Д. Брукс, І. Карневалі, Д. Кольвіль, М. Коллінз, Я. Гечкова, Р. Гронен, К. Кінзельбах, Д. Маколей, Н. Маддок та ін.

На території сучасної України дослідженням гендерної рівності та запровадженням такої політики займались М. Богачевська-Хом'як, І. Жеребкіна, С. Дріжчана, О. Брюховецька, Е. Гобсбаум, І. Кудря, Т. Фулей, соціологічні дослідники Ю. Біденко і В. Кисельова тощо.

Мета: визначити сучасний стан реалізації гендерної політики в секторі безпеки України, а також проблемні питання та шляхи їх вирішення. Встановити тенденції та стереотипні уявлення про жінку-військову та жінку-правоохоронця в умовах сьогодення, а також психологічні аспекти співвідношення мускулінності та фемінізму. Визначити причини та шляхи вирішення проявів дискримінації, а також колективного цькування.

жінка чоловік гендерний рівність

Виклад основного матеріалу

Згідно зі ст. 21 та ст. 24 Конституції України всі люди на території нашої держави є вільними та рівними [1]. Ці права є непорушними. Отже, для початку викладу основного матеріалу потрібно визначитись з деякими поняттями стосовно гендерної рівності.

Відповідно до літературних джерел, а саме у словнику «Сучасне гендерне мислення» за авторством Т. М. Мельник та Л. С. Кобелянська, надано досить широке та повне визначення цього терміна. «Гендер» - це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм та характеристик чоловічої та жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин між жінками і чоловіками, набутих ними, як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним та культурним контекстами буття. Водночас важливо зазначити, що маскулінність (від лат. «masculinus» -- чоловічий) розуміється як сукупність тілесних, психічних та поведінкових уявлень, притаманних чоловічій статі, а фемінізм (від лат. «Femina» - жінка) - ідеологія рівноправності жінок з чоловіками [7, с. 43].

У своїй сутності гендерна рівність досягається в тих випадках, коли жінки та чоловіки, дівчата та хлопці, мають рівні в повному розумінні права, життєві перспективи та можливості, а також можливість самостійно розпоряджатись своїм власним життям та самостійно вносити власний вклад у суспільство. В такому контексті рівність між чоловічою та жіночою статтю є питанням справедливого та рівноправного розподілу влади, впливу та ресурсів у повсякденному житті загалом. Рівноправне суспільство гарантує та використовує досвід, навички та компетентність кожної людини.

На законодавчому рівні в Україні гендерна рівність визначається як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства [2].

Забезпечення рівноправності в будь-якій сфері можливе лише в разі відображення системного підходу для оцінки ризиків та результатів. З цією метою враховується облік гендерної проблематики. Погоджені висновки ЕКОСОС 1997/2 визначають облік гендерної проблематики як «процес оцінки виникаючих для жінки та чоловіка наслідків будь-яких запланованих заходів, в тому числі законодавство, політику або програми, у всіх сферах та на всіх рівнях». У цьому разі йдеться про стратегії, завдяки яким пробле ми, з якими стикаються жінки та чоловіки, наявний у них досвід повинні стати одним цілим з невід'ємних напрямів діяльності під час розробки, здійснення, контролю та оцінки політики та програм у всіх сферах політичного, економічного та суспільного життя з такими умовами, аби і жінки, і чоловіки у рівних можливостях користувались результатом своєї діяльності, а для нерівності не залишалось місця. Кінцевою метою є забезпечення рівності між жінками та чоловіками [6, с. 1].

Отже, ми говоримо про наявність забезпечення рівних можливостей для всіх, однак такі можливості доволі часто нехтуються певними суб'єктами шляхом встановлення певних «критеріїв відбору». У разі відсутності забезпечення тендерної рівності, ми можемо говорити про прояви дискримінації. Загалом дискримінація полягає в тому, що людина не має змоги користуватись правами людини або іншими законними правами на одному рівні з іншими через невиправдану відмінність. В Україні на законодавчому рівні визначено поняття дискримінації, сутність якого полягає у «перебуванні в ситуації особи/групи осіб за їх ознаками..., де вона зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами..., крім випадків...» [3]. В реальних проявах дискримінація може виявлятись в таких основних формах:

- пряма дискримінація. Ситуація, в якій між певними групами людей проводиться чітка відмінність, через яку у людей однієї групи менші можливості користування своїми права порівняно з особами іншої групи;

- непряма дискримінація. Ситуація, в якій закон, політика або практика сформульована та виглядає нейтрально (без прямих дискримінаційних визначень), однак вони ставлять у несприятливе середовище групу або групи людей;

- перехресна (інтерсекціональна) дискримінація. Поєднання декількох різних форм дискримінації, в якій визначена група або групи людей опиняються у ще більш несприятливому середовищі.

На законодавчому рівні в Україні виокремлюють додатково такі форми:

- підбурювання до дискримінації. Ситуація, в якій одна особа надає певні вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно певної особи та/або групи осіб за якимось їх певними ознаками;

- пособництво у дискримінації. Ситуація, в якій особа своїми діями або бездіяльністю свідомо надає допомогу у виникненні дискримінації;

- утиск. Ситуація, в якій для людини та/або групи осіб створюється небажана поведінка, метою або наслідком якої є приниження людської гідності за певними ознаками або створення образливої або зневажливої атмосфери [3].

Отже, у своїй сутності гендерна політика спрямована на встановлення рівності чоловіків та жінок, хлопців та дівчат, а також викорінення дискримінації, будь -яких проявів насильства, а також приниження честі та гідності людини у всіх її проявах та сферах життєдіяльності. Ця політика спрямована на врегулювання таких відносин не лише на рівні суспільства, а й окремих її структурних елементів, таких як сім'я, трудовий колектив, побутова сфера, виховання, освіта тощо.

Серед вдалих кроків становлення нашої державності можна назвати законодавче закріплення та боротьбу з такими явищами, як «домашнє насильство», «булінг», «дискримінація». Вагомий внесок у розвиток цього напряму стало підписання та ратифікація Україною міжнародних конвенцій, та, як наслідок, зміна національного законодавства відповідно до цих конвенцій. Визнання існування таких явищ у суспільстві, а також створення механізму для реагування та боротьби з ними саме по собі вказує на рівень становлення державності та демократизації на шляху забезпечення прав і свобод людини.

На сьогодні сектор безпеки України не став винятком та зазнає масштабних змін із врахуванням запровадження елементів боротьби з проявами гендерної нерівності, дискримінації та насильства. Тому досить вагомим кроком для втілення гендерної рівності в секторі безпеки України стала імплементація норм гендерної рівності в силові структури, яке зумовлено одним із важливих напрямів співпраці нашої держави з міжнародними партнерами. Наприклад, за останні 7-8 років кількість жінок в ЗСУ збільшилась вдвічі. Найбільш помітні зміни відбулися щодо відкриття посад для жінок-військовослужбовців - рядового, старшинського, сержантського, а також офіцерського складу. Дівчата та жінки навчаються за спеціальностями військової професії, обіймають усе більше посад, які зовсім нещодавно були тільки чоловічими. Водночас не тільки збільшення кількості жінок в цій сфері зумовлює гендерну рівність, але й створення відповідних умов для забезпечення рівності. Наприклад, створення умов праці для жінок, забезпечення відповідними санітарними умовами та засобами гігієни (окремі санв узли, в приміщенні, а не на дворі тощо), можливості та вже непоодинокі випадки перебування чоловіків у декретній відпустці, рівнозначного грошового забезпечення з урахуванням займаної посади, робочого дня тощо.

Робота в секторі безпеки є однією зі сфер діяльності, яку прийнято відносити до чоловічої. В цьому разі під чоловічою сферою діяльності ми розуміємо не тільки кількісну перевагу чоловіків у професії, а й необхідність створення гендера в межах цього виду діяльності. Тож через істотні тендерні стереотипи жінка здебільшого здається невідповідною кандидатурою на роль повноцінного правоохоронця. Як критерії, що свідчать про маскулінність цих професій, можна виділити три фактори: кількість чоловічої частини колективу, характер діяльності під час виконання більшості службових обов'язків, типу професійно важливих якостей. Незважаючи на те, що останніми роками кількість жінок у силових структурах істотно зросла, що призвело до зниження впливу гендерних стереотипів, в Україні національна безпека поки залишається більше чоловічою роботою.

Однак раніше для жінки така професія в секторі безпеки вважалась майже недоступною. На цей час жінка в Національній поліції, Збройних Силах України та інших правоохоронних органах стає соціальної нормою, а служба жінки, зі свого боку, дає позитивні результати та є безумовно ефективною. Адже саме вона сприяє підвищенню якості добору персоналу, поліпшує соціально-психологічний клімат у колективі, підвищує ефективність діяльності підрозділів і якість ухвалення управлінських рішень, а також довіру до правоохоронних органів в очах громадськості. Зокрема, жінки демонструють більш високий рівень виконавчої дисципліни й більш низький рівень агресивності, вони є більш комунікабельними під час врегулювання сімейних конфліктів, також робота жінок-поліцейських є незамінна в роботі з жертвами насильницьких дій та підлітками-правопорушниками [4, с. 130-132].

Здебільшого ми можемо спостерігати, що в секторі безпеки жінки частіше виконують паперову роботу, з огляду на їхні фізіологічні та психологічні дані. Однак є певний відсоток жінок, які залучені до виконання спеціальних завдань та до проведення спеціальних операцій. Такі жінки більш комунікабельні, тому під час урегулювання сімейних конфліктів, зокрема і домашнього насильства, роль жінки незамінна. З огляду на викладене вбачається, що подальше розширення сфер застосування праці жінок у силових структурах вирішить низку питань підвищення ефективності та якості виконання службових обов'язків, пов'язаних із боротьбою зі злочинністю, у перемовинах під час визволення заручників, комунікації з громадськістю та інших службових завдань у секторі безпеки України.

При цьому потрібно зауважити, що не тільки жінки в секторі безпеки потерпають від психологічного тиску в аспектах гендерної нерівності та дискримінації, але й чоловіки.

Потрібно погодитись, що в соціально-психологічному забезпеченні діяльності сил охорони правопорядку важливу роль відіграє атмосфера спілкування в колективі. Перешкодою у формуванні здорового психологічного клімату може стати моб інг, тобто колективне цькування, що передбачає систематично повторюване вороже та неетичне поводження однієї або декількох осіб, спрямоване проти інших осіб, здебільшого однієї. Мобінг може поставити під загрозу виконання службового завдання, негативно позначитися на навчанні та самопочутті працівників або курсантів, і навіть призвести до самогубства. Як правило, особа, щодо якої здійснюється мобінг, через деякий час удається до кардинальних способів вирішення проблем, які супроводжують під час мобінгу. Такими способами вирішення проблем досить часто стають звільнення з лав Збройних Сил та Національної поліції України, припинення подальшого навчання в конкретному ЗВО, а для осіб, які працюють у практичних підрозділах, - зміна галузевої служби або взагалі підрозділу проходження служби [5, с. 174].

Зазначимо, що наявність в Україні такого негативного феномена, як мобінг, неможливо заперечувати. Адже прояви цього явища ми можемо спостерігати в оглядах ЗМІ у вигляді резонансних подій за участю не тільки військово службовців, але й інших правоохоронців. Цей феномен не зумовлений лише сферою сектора безпеки, але й притаманний іншим професіям. Наприклад, неетичне поводження керівників під час спілкування з підлеглими, неможливість використання свого права на відпочино к через залякування щодо можливості звільнення або життя «за Законом», неправомірне та неаргументоване зниження заробітної плати через суб'єктивні причини (без пояснень), відсутність можливості вчасного використання законної відпустки. Найбільш резонансна подія січня 2022 в м. Дніпро за участю військовослужбовця, який розстріляв своїх товаришів по службі. За однією з версій причиною могли б стати нестатутні відносини між військовими протягом тривалого часу [8].

Інакше кажучи, поширення мобінгу у будь-якій сфері показує беззахисність найбільш вразливих категорій населення перед посиленням трудової експлуатації, падінням соціального статусу та браком товариської підтримки. Мобінг стає наочним результатом матеріального розшарування та маргіналізації великої частини населення України, а також неофіційною формою дискримінації. І звісна річ, лікувати треба причини, а не наслідки.

Законодавче закріплення такого явища та механізму його протидії дасть змогу кожному для оволодіння інструментом самозахисту не тільки при латентних проявах дискримінації і не тільки для військовослужбовців, правоохоронців, але й інших громадян, хоча б для послаблення насильницького тиску на працівника.

Висновки

Підсумовуючи потрібно сказати, що сучасний етап реформування сектора безпеки України потребує нових якостей від правоохоронця з урахуванням гендерного аспекту, що ґрунтується на егалітарній системі уявлень і домінуванні компетентності та професіоналізму без огляду на статеву приналежність.

Головними аспектами реформування тендерних відносин у структурних підрозділах Національної поліції, Збройних Силах та інших органах, мають стати такі, як вирішення проблем, що виникають через необхідність поєднання служби з домашніми обов'язками, наявність суперечностей між інтересами державної служби та репродуктивною функцією жінок. Наявна дискусійність позитивного впливу психофізіологічних особливостей жінок на якість виконання ними професійних обов'язків, а саме більш високий рівень емоційності, самокритичності та комунікабельності, розвиненість інтуїції, емпатії, більш високий рівень виконавчої дисципліни, більша схильність до робочих стресів, менша залежність від паління та вживання алкоголю, менша фізична сила та більш низький рівень агресивності. Також наявний розрив між декларацією рівних можливостей та реальним рівнем дискримінації жінок-правоохоронців.