Основні психічні стани, які спостерігались у мешканців міста, на околицях якого відбуваються воєнні дії (на прикладі міста Харків)

Размещено на http://allbest.ru

8

Національний університет цивільного захисту України

Основні психічні стани, які спостерігались у мешканців міста, на околицях якого відбуваються воєнні дії (на прикладі міста Харків)

В. Христенко, к.психол.н., доц., провідн.н.с. лаб.,

Я. Овсяннікова, к.психол.н., с.н.с., с.н.с. лаб.

Харків

Анотація

У статті розглядаються основні психічні стани мешканців українського міста з мільйонним населенням - Харкова, які спостерігалися у них під час російсько-української війни у 2022 році. Виділяються три періоди, в яких спостерігалися ті чи інші психічні стани та їх прояви. Під час встановлення цих станів був використаний метод включеного спостереження. Завдяки цьому методу психологи навчально-наукової лабораторії екстремальної та кризової психології Національного університету цивільного захисту України спостерігали за городянами та надавали їм екстрену психологічну допомогу.

Виділені основні три етапи зміни психічного стану людини. Перший етап «Шок». 12 тижні після початку російсько-української війни. На цьому етапі спостерігалися в основному гострі психічні стани у дорослих харків'ян та дітей. Ці стани характеризувалися різкими змінами настрою, постійною емоційною напругою, нервозністю, намаганням зірвати свою знервованість на оточуючих. Другий етап «Адаптація». 3-4 тижні після початку російсько-української війни. В цей період у багатьох мешканців спостерігається процес адаптації до нових і зовсім незвичних умов. Третій етап «Звикання». П'ятий тиждень і далі після початку російсько-української війни. На цьому етапі спостерігається так звана байдужість у мешканців міста, які вважають, що небезпеки більше немає. Але загроза життю та здоров'ю залишається. Впродовж цих етапів спостерігалися різноманітні психічні стани харків'ян та їх прояви у поведінці. Зазначені спільні прояви цих станів та відмінності у дорослих харків'ян та дітей.

Ключові слова: війна, російсько-українська війна, психічний стан, харків'яни, обстріл міста, діти.

Вступ

24 лютого 2022 року війська російської федерації без об'явлення війни напали на Україну. Українці проснулися о 5 годині ранку від вибухів, які лунали в різних містах України. Це російські війська обстрілювали ракетними системами залпового вогню, артилерією та крилатими ракетами інфраструктурні об'єкти та житлові квартали міст. Під обстріли потрапили і мешканці міста Харків.

Дослідження проводилося з використанням методів бесіди, спостереження, включеного спостереження Автори дослідження весь час знаходилися у. Досліджувані - мешканці міста Харкова у період активних військових дій російської федерації проти України (24.02.2022 - 22.04.2022). Усього в дослідженні прийняло участь - 458 осіб, чоловіки та жінки віком від 24 до 85 років та діти віком від 6 до 15 років (57 осіб)місті Харків і нікуди не виїжджали..

У досліджуваний період українське місто Харків піддавалося атакам російських військ із застосуванням важкої військової техніки (танки, бронетранспортери), авіації, місто обстрілювали із застосуванням реактивних систем залпового вогню, гармат різного калібру, крилатих ракет.

Внаслідок цих атак постраждали житлові малоповерхові та багатоповерхові будинки житлових масивів, об'єкти інфраструктури міста (водонасосні та електророзподільні станції), школи, дитячі садки, лікарні, хлібні заводи. Періодично у всіх районах міста на невизначений час пропадали постачання води, газу, електроенергії, виникали пожежі. Приблизно третина приватних та багатоповерхових житлових будинків зруйновані та непридатні для житла.

Метою дослідження було визначення основних психічних станів та їх проявів у мешканців великого міста в умовах воєнних дій, коли місто потерпає від обстрілів ворожої артилерії, танків, авіації, крилатих ракет.

Аналіз останных досліджень і публікацій. Відомо, що війна має катастрофічний вплив на здоров'я та добробут людей. Різноманітні дослідження показали, що війни викликають більше смертності та інвалідності, ніж будь-яка серйозна хвороба. Війна руйнує громади та сім'ї і часто порушує розвиток соціальної та економічної сфер. Наслідками війни є тривала фізична і психологічна шкода дітям і дорослим, а також скорочення матеріального та людського капіталу.

За оцінками ВООЗ, у ситуаціях збройних конфліктів у всьому світі «10% людей, які переживають травматичні події, матимуть серйозні проблеми з психічним здоров'ям, а ще 10% розвиватимуть поведінку, яка заважатиме їх здатності ефективно функціонувати. Найпоширеніші умовами є депресія, тривога та психосоматичні проблеми, такі як безсоння або болі в спині та животі» [1]. Дослідження після війни в Афганістані показали, що майже половина населення пережила травматичні події. Симптоми депресії спостерігалися у 38,5% респондентів, симптоми тривожності - у 51,8% та посттравматичного стресового розладу - у 20,4%. Високі показники симптомів були пов'язані з більшою кількістю травматичних подій. Жінки мали вищі показники, ніж чоловіки. Основними джерелами емоційної підтримки були релігія та сім'я [2].

Психічне здоров'я тих, хто вижив з обох сторін під час воєнного конфлікту на Балканах доводить, що існує зв'язок між психічними розладами (депресією та посттравматичним стресовим розладом) та інвалідністю. Внутрішньо переміщені особи мали підвищений ризик психіатричної захворюваності. Чоловіки (89%) і жінки (90%) висловили сильні почуття ненависті до сербів, при цьому 44% чоловіків і 33% жінок заявили, що вони будуть діяти відповідно до цих почуттів [3, 4].

У Камбоджі в 1960 роках була довга історія насильства, яка завершилося правлінням «червоних кхмерів». Дослідження показали, що біженці мали високий рівень психіатричної симптоматики через 10 років. Більше половини мешканців мали симптоми депресії та посттравматичного стресового розладу [5]. Кумулятивна травма продовжувала впливати на рівні психіатричних симптомів і через десять років після первинних травм [6].

Порушення прав людини серед населення Чечні добре задокументовані [7]. Дві третини респондентів погодилися з твердженням, що конфлікт спровокував психічні розлади або почуття засмучення. Майже всі респонденти вказали, що члени їхньої сім'ї не могли впоратися зі своїми хвилюваннями або засмученими почуттями. Використовувані стратегії подолання: молитва, розмова, зайнятість і пошук підтримки членів сім'ї [8, 9]. В Іраку було декілька воєнних конфліктів: серія переворотів у 1960-х роках, ірано-іракська війна (19801988), антикурдська кампанія Аль- Анфаль всередині країни (1986-1989), іракське вторгнення Кувейту, що призвело до війни в Перській Затоці (1991 р.), і конфлікту, що почався в 2003 р. Дослідження курдських сімей у таборах показало, що посттравматичний стресовий синдром був присутній у 87% дітей і 60% їхніх опікунів [10]. Дослідження іракських біженців-чоловіків показало, що погана соціальна підтримка є більш сильним провісником депресивної захворюваності, ніж фактори травми [11].

Ізраїль перебуває в ситуації конфлікту вже більше чотирьох десятиліть. Дослідження [12] показало, що 76,7% суб'єктів, які зазнали травми, пов'язаної з війною, мали принаймні один травматичний стресовий симптом, тоді як 9,4% відповідали критеріям гострого стресового розладу.

Ліван був спустошений громадянською війною (1975-1990) та ізраїльським вторгненням у 1978 та 1982 роках. Вплив цих конфліктів на психічне здоров'я було детально вивчено. Поширеність великої депресії

DSM-III-R протягом життя варіювала в різних громадах від 16,3% до 41,9%. Кореляція між переживаннями матері та психічним здоров'ям дитини була досліджена в дослідженні в Бейруті [13]. Було виявлено, що рівень сприйнятого негативного впливу подій, пов'язаних з війною, тісно пов'язаний з більш високим рівнем депресивної симптоматики у матерів. З'ясовано, що кількість травматичних переживань, пов'язаних з війною, позитивно корелювала із симптомами посттравматичного стресового розладу [14, 15]. Протягом останнього десятиліття велика кількість досліджень повідомила про високий рівень психосоціальних проблем серед дітей і підлітків, жінок, біженців і в'язнів у Палестині. Дослідження показало, що 32,7% страждали від симптомів посттравматичного стресового стресу, які вимагають психологічного втручання, 49,2% - від помірних симптомів посттравматичного стресового стресу, 15,6% - від легких симптомів ПТСР і лише 2,5% не мала симптомів. Серія досліджень доводить, що серед дітей, які проживали в зоні обстрілів, 54% страждали від важкого, 33,5% від середнього ступеня і 11% від легкого або сумнівного ПТСР [16, 17].

Проблеми фізичного та психічного здоров'я тих, хто пережив геноцид у Руанді, добре задокументовані [18]. У 25% досліджених спостерігалися симптоми посттравматичного стресового розладу.

Воєнний конфлікт між більшістю сингальської та тамільської меншини на Шрі-Ланці триває вже майже 30 років. За результатами дослідження [19] з'ясовано, що лише 6% досліджуваного населення не зазнали жодного стресу під час війни. Психосоціальні наслідки спостерігалися у 64% населення, включаючи соматизацію, посттравматичний стресовий розлад, тривожний розлад, велику депресію, зловживання алкоголем і наркотиками та функціональну інвалідність. Діти та підлітки мали вищу захворюваність на психічне здоров'я [20, 21].

Дослідження, проведене серед колишніх комбатантів у Сомалі, виявило високу психіатричну захворюваність і вживання наркотичних речовин . Дослідження ЮНІСЕФ виявило докази психологічних наслідків тривалої конфліктної ситуації у великій частині вибірки з 10 000 дітей.

Світовий досвід свідчить про те, що воєнні дії мають дуже велику дію на психіку громадян, які не задіяні у веденні бойових дій.

Методи та методика дослідження

В нашому дослідженні широкого застосування набули методи візуальної психодіагностики.

Оскільки, проведення класичного психодіагностичного дослідження з населенням в умовах воєнного часу має свої особливості, візуальна психодіагностика дозволила нам визначати особливості реакцій та поведінки населення в умовах воєнного часу за їх зовнішніми ознаками.

Спостереження як основний метод візуальної психодіагностики використовувався нами протягом всього дослідження. Так, під час проведення збору даних щодо особливостей поведінкових реакцій та особливостей динаміки психоемоційного стану населення (мешканців м. Харкова), метод спостереження відрізнявся такими рисами:

? спостереження відбувалося у «польових» умовах;

? спостереження мало як запланований, так і випадковий характер (залежно від ситуації, яка розвивалася під час дослідження);

? спостереження проводилось як індивідуально (спостереження за одним мешканцем міста), так і колективно (спостереження за групою досліджуваних);

? спостереження у процедурному плані було систематичним;

? спостереження за часовими параметрами не регулювалось через неможливість прогнозування подальшого розвитку подій;

? при фіксації явищ, які відмічались у процесі спостереження, цей метод міг переходити з констатуючого (усі спостереження фіксувались без винятку та попередньої інтерпретації) до оцінювального (усі спостереження проходили попередню оцінку та аналіз і фіксувались вибірково);

? спостереження проводилось за заздалегідь розробленою схемою (у нашому випадку це: установка на зовнішні маркери стану людини, а саме емоційні прояви мешканців міста; характеристика поведінкових проявів, тобто кінесика, проксеміка; характеристики мовлення та деяких висловів).

Таким чином, метод спостереження було використано для первинного збору психологічної інформації про досліджуваних та для збору основного масиву емпіричних даних.

Метод бесіди був використаний для збору уточнюючої або додаткової інформації від мешканців міста щодо особливостей переживання ними воєнних дій на території України. Також за допомогою бесіди проводився збір інформації щодо супутніх явищ, які тим чи іншим чином могли зумовлювати виникнення та розвиток небажаних негативних проявів у досліджуваних. психічний військовий дорослий адаптація

Метод бесіди в нашому дослідженні відрізнявся від класичного уявлення про процедуру його проведення, адже в аспекті особливих умов здійснення дослідження використовувався дуже обережно та не у всіх випадках, і мав властивість діагностично-терапевтичної процедури.

Результати

Всі психічні стани у городян Харкова можна умовно розділити на три етапи з урахуванням тривалості продовження російсько-української війни. Назви періодів умовні, в авторській редакції.

Перший етап «Шок». 1-2 тижні після початку російсько-української війни. Спостерігалися в основному гострі психічні стани. Ці стани характеризувалися різкими змінами настрою, постійною емоційною напругою, нервозністю, намаганням зірвати свою знервованість на оточуючих. Такі стани спостерігалися не тільки у дорослих, але у дітей різного віку.

На думку багатьох психологів та дослідників людина може постійно перебувати у стані підвищеного збудження протягом 3-х діб. Спостереження дає інформацію про те, що приблизно половина спостережуваних перебувала у стані підвищеної емоційної напруги на рівні стресу безперервно 5 діб. Швидше за все, це залежить від індивідуальних особливостей, але помічено, що після 5 діб максимум постійного збудження (і вдень і вночі) настає фаза розрядки. Це коли під постійним обстрілом людина все одно засинає та спить приблизно 5-6 годин безперервно.

Відбувається розрядка і після неї все продовжується, оскільки вплив стресогенних чинників не припинився.

У дітей та дорослих майже однаково проявлялися ознаки постійно діючого стресу. У більшості дорослих та дітей спостерігається повна відсутність апетиту перші 5 діб від початку бойових дій. Багато хто намагається насильно поїсти, розуміючи, що сили треба якось підтримувати. Також у деяких досліджуваних навпаки спостерігається підвищення апетиту, тим самим вони намагаються «заїсти» свою тривогу, стресовий стан.

Досліджувані відзначають, що водночас постійно хочеться пити, постійно пересихає у роті. Багато хто перед виходом на вулицю бере із собою маленьку пляшку з водою.

Крім того, у майже половини (45%) досліджуваних збільшилося вживання кількості гарячих напоїв (чай, кава). Так, наприклад, до війни достатньо було в день 2 - 3 чашки кави. У період військових дій кількість випитої кави збільшилася вдвічі (вранці необхідно 2 чашки кави замість 1).

Майже у всіх дорослих та дітей спостерігається дуже сильне потовиділення.

Сон. В результаті цілодобового впливу звуків роботи артилерії та звуків вибухів спати вночі не виходить. Тому всі намагаються засинати в будь-який проміжок часу, на який припиняються обстріли. Такий режим сну викликає у всіх досліджуваних посилене виснаження.

Ті, хто страждає на захворювання, відзначають, що незвичний режим сну викликає сильне підвищення або зниження кров'яного тиску. Деякі досліджувані відзначають, що зі звичайного кров'яного тиску 130/85 тиск знижується до 100/65. Це викликає сонливість, занепад сил і знижує їхню резистивну здатність до стресу.

У такому разі кров'яний тиск складно привести до норми. Багатьох «кидає» у жар.

Рис. 1. У начальний період війни діти засинали повністю одягненими.

Також змінюється ритм сну. Деякі з мешканців Харкова лягають спати набагато раніше, ніж зазвичай - о 20-й годині. Це призводить до того, що вранці вони прокидаються раніше звичайного часу. Дуже багато хто відзначає, що вночі навіть у тиші (що буває дуже не часто) сон проходить за «рваною» схемою: 1-2 години сну, потім пробудження і так до ранку. Тобто у них змушено змінюється весь цикл сну.

Відмітимо, що сон у дітей відбувається за такою же схемою, що і у дорослих. Сновидіння зникли. Деякі діти почали боятися засинати із-за постійних обстрілів, вибухів від ворожої артилерії та реактивних систем залпового вогню, які постійно лунають на вулиці.

Приблизно у 10% мешканців міста Харкова спостерігається протилежна реакція на стрес. Вони у перші 10 днів не виходили з дому, при цьому намагалися перебувати у ліжку під ковдрою. При цьому у них спостерігалась постійна сонливість. Складалося враження, що вони постійно сплять. І лише після 10 діб вони почали вести звичний спосіб життя, виходити на вулицю та спілкуватися з іншими людьми.

У багатьох досліджуваних під впливом постійного стресу спостерігався невеликий тремор рук та ніг. За їхніми твердженнями, відчувається слабкість у ногах, які «не тримають». У цьому випадку випробувані намагаються при будь-якій нагоді сісти на що-небудь або навпочіпки.

Крім того, у 30% жителів, як у дорослих так і у дітей, спостерігається нервове тремтіння (морозить, зуби стукають, руки, ноги холодні, неможливість зігрітися). Цей стан настає після будь-якого, навіть незначного впливу стресових факторів, наприклад, розмова про військові дії, отримана новина про своїх близьких, поряд впав снаряд, чути вибухи, постріли і т.п.

Багато досліджуваних були неспроможні перебувати на одному місці, їм був необхідний рух. Тому вони можуть безцільно ходити районом, в магазини. Все одно куди - головне рухатися та давати своєму організму фізичне навантаження.

Деякі мешканці міста відзначають, що заняття фізичними вправами дозволяє знизити рівень тривоги і стресу. Після такого фізичного навантаження вони відчували себе набагато краще, у них поліпшувався загальний емоційний стан та настрій.

В усіх досліджуваних спостерігається постійний страх. Так наприклад, м. Харків, 28 лютого 2022 р. близько 20.00 сталася чергова трагедія. Молодий чоловік близько 40 років разом зі своїм 8-річним сином вистрибнув із вікна своєї квартири, яка розташована на 7-му поверсі багатоповерхового будинку, не витримавши того, що відбувається навколо. Саме в цей час протягом останніх днів відбувалися поблизу будинку обстріли та були чути вибухи. Обстріли, вибухи тривали всю ніч і весь день без зупинки. Звуки вибухів припинялися лише вранці на дуже короткий проміжок часу. Ми можемо припустити, що у чоловіка були якісь передумови такого вчинку. Але з упевненістю можна сказати, що військова навала з боку російської федерації стала пусковим механізмом до такої суїцидальної поведінки.

Всі досліджувані відмічали, що вони постійно перебувають під дією різноманітних страхів.

Страх, що прилетить снаряд до їхнього будинку чи впаде поряд. У харків'ян з'явилося нове слово в лексиконі - «прилетить» чи «прилетіло».

Рис. 2. Результат обстрілу реактивною системою залпового вогню.

Приклад. Ця подія сталася у звичайний березневий день (13 березня 2022 року), якщо можна звісно, назвати дні у воєнний час звичайними. Молода жінка із своїм 10- річним сином попала під обстріли біля своєї багатоповерхівки, яка знаходиться у так званому спальному районі Харкова. Снаряд впав за кілька метрів від них. Вони дивом залишилися живими.

Після цієї події молода жінка з дитиною, у тому числі і пес, який був з ними у той самий момент, відчували сильну тривогу та страх. Протягом перших 30 хвилин був шок від того, що сталося. Почалося нервове тремтіння, рухи були хаотичними, смак їжі не відчувався. Такі прояви стресу спостерігалися як у жінки, так і у дитини. Прийти до тями допоміг гарячий чай і кава, чорний шоколад і гарячий душ. Цієї ночі сон у них був особливо неспокійним: кожні 20-30 хвилин було пробудження, внутрішня тривога, сновидінь не було, сон був поверхневим. Доречи, пес також відреагував на стресову ситуацію - пролежав майже добу під ліжком, нічого не їв і лише пив воду. У перші дні після цієї події з'явилася тривога при виході на вулицю. Вихід на вулицю був лише за потребою. Гостро сприймалися всі звуки, які могли нагадувати снаряд, що летить. З'явилася підозрілість і настороженість. Через 4 дні рівень напруження та тривоги знизився. Але зберіглося гостре сприйняття звуків, рівень пильності та обережності збільшився.

Страх бути вбитим чи втратити когось із близьких. Це змушує виходити надвір всіх членів сім'ї разом, не залишаючи нікого вдома. Деякі діти стали боятися залишатися удома, особливо у перші дні війни. Оскільки переживали, що з ними може щось трапиться погане без батьків. Наприклад, з'явився страх руйнування будинку, де знаходиться дитина, з'явився страх, що батьки можуть не повернуться з магазину, а дитина залишиться одна в квартирі. В перший тиждень війни продуктові й інші магазини не працювали. Городяни вимушені скупчуватися у чергах за гуманітарною допомогою та ліками. І страх втратити когось змушував стояти у чергах разом з дітьми і близькими.

Рис. 3. Черга за гуманітарною допомогою у Харкові.

Страх втратити житло, власний будинок. У 90% досліджуваних спостерігається збільшення рівня тривоги та занепокоєння, особливо вночі. Оскільки саме в цей час кількість обстрілів, вибухів збільшувалася. А вночі стає складніше орієнтуватися в кризових ситуаціях та приймати рішення в короткий проміжок часу. Під час обстрілів, які лунають вночі, більшість жителів, які знаходяться в цей час у своїх квартирах, відчувають страх щодо можливості потрапляння ракети у вікно або стіну їхньої домівки. І ними дуже гостро відчувається неможливість врятуватися у цій ситуації.

Страх вибігти в нікуди в тому одязі, що на тобі. Це змушує постійно перебувати в одязі, у взутті навіть коли спиш.

Рис. 4. Будинок у м. Харків, який був обстріляний вночі.

Страх залишитись без їжі, води. Це змушує постійно тримати надлишковий для мирного часу запас води у будинку. Наприклад, заповнена ванна та різні ємності як технічною, так і питною водою.

Холодильник намагаються не заповнювати повністю, тому що велика можливість відключення електроенергії, і продукти не вдасться зберегти. Тому мешканці міста намагаються запастися крупами та продуктами тривалого зберігання без необхідності використання холодильника.

Страх, що відключать газ і буде неможливо готувати їжу. Це призводить до того, що сусіди починають об'єднуватись та будувати похідні печі з можливістю приготування їжі на дровах.

Переживання за близьких евакуйованих. Багато мешканців Харкова евакуювали найбільш незахищену категорію - дітей із їхніми мамами. Це, у свою чергу, посилює занепокоєння за своїх близьких, адже мобільний зв'язок нестійкий, інтернет працює дуже погано. Вони десь там, і харків'яни відзначали почуття безсилля, адже ти нічого не можеш зробити у разі потреби допомогти своїм близьким.

Рис. 5. Результат обстрілів жилих кварталів Харкова.

В період першого тижня всі дуже швидко намагалися знайти безпечне укриття. Хтось вибрав підвал у 9-ти поверховому будинку, хтось в якості укриття вибрав підвал школи, яка знаходиться поряд з помешканням. Декілька ночей у підвалі багатоповерхівки дали можливість зрозуміти, що таке сховище не є найкращим. Справа в тому, що ці підвали зовсім не прилаштовані для перебування там людей, особливо протягом декількох годин, а то й діб. В цих підвалах є сильні протяги, немає освітлення, в них досить сиро, багато різноманітних комах, немає на чим сидіти чи лежати. Розташування труб опалення, подачі води та каналізації не дають в достатньому обсязі вільного простору для розташування людей і їх пересування. Також у таких підвалах немає інтернету і погано працює мобільний зв'язок.

Після перебування у підвалі багатоповерхівки багато хто почав хворіти на простудні захворювання, особливо діти. Тому люди почали залишати підвали багатоповерхівок і шукати інші сховища. Таким сховищами стали підвали шкіл та станції метрополітену. Дуже багато харків'ян залишилися вдома, перебуваючи у своїх домівках з урахуванням правила «двох стін». Тобто, визначивши звідкіля може прилетіти ворожий снаряд, мешканці багатоповерхівок вибирали місце таким чином, щоб з цього боку був захист не менше як двох стін.

Кількість сімей, які проживають у будинках, значно зменшилася, у кілька разів. Наприклад, на одному поверсі із 8 сімей залишилося дві. А з 80 квартир у будинку залишилося проживати лише 10 сімей. Ті мешканці, які залишилися в будинку, стали об'єднуватися між собою, у них з'явилися спільні цілі, інтереси і бажання один одного підтримати і допомогти в цей скрутний час.

Рис. 6. Приклад тимчасового бомбосховища у підвалі багатоповерхівки.

У перші дні війни кожен прагнув якнайшвидше знайти надійне укриття від снарядів та бомб. При цьому люди спілкувалися за допомогою коротких фраз, вказуючи іншим про надійне укриття. У момент знаходження у укритті спілкування між незнайомими людьми починалося легко, психологічний контакт встановлювався між незнайомими раніше людьми дуже швидко.

У всіх харків'ян спостерігалося прагнення допомогти людині, що знаходиться поруч, незалежно від ступеня знайомства з нею. Через 5-6 днів після початку війни харків'яни стали об'єднуватись у групи добровільної волонтерської допомоги іншим.

При цьому використовувався особистий автотранспорт, заправка паливом якого відбувалася за власні кошти власника. Міський транспорт повністю перестав функціонувати, оскільки була велика можливість потрапити під обстріл і загинути. Тому волонтерські групи утворювалися за принципом проживання в одному районі як волонтера, так і того, кому вони допомагають.

Ті, хто має можливість переміщатися містом, записуються до волонтерських загонів для ліквідації завалів та обвалів будинків, викликаних обстрілами міста. При цьому використовуються різноманітні соціальні мережі: Viber, Telegram, Instagram, Facebook Messenger, Twitter.

Харків'яни частіше почали використовувати при вітанні такі слова як: «Привіт! Живий!». Словосполучення «Доброго ранку», здебільшого, почали говорити, коли пережили «важку» та страшну ніч. Ранок жителів міста починається з отримання інформації про долю близьких та рідних людей («Як ти? Живий?»). Одне з самих популярних слів під час телефонних розмов - «тримайся». Хтось на стіні написав: «Триматися - це надавати допомогу іншим, навіть тоді, коли тобі самому страшно».

Багато дослідників з інших країн ставлять питання про те, чому всі цивільні не виїхали з міста. Мешканці Харкова відповідають на це по- різному. Люди старшого віку, які пережили часи Другої світової війни та повоєнний час, категорично відмовляються залишати місто.

Рис. 7. Ліквідація волонтерами завалів, які утворилися в результаті обстрілів Харкова.

Рис. 8. Харків'яни залишаються у місті.

При цьому вони стверджують, що це їхній будинок і нікуди зі свого будинку вони не поїдуть. Люди середнього віку відповідають просто «Я - харків'янин» і додають віру в те, що справедливість і прагнення до свободи українців переможе.

З опитувань харків'ян, що залишились у місті, з'ясовується, що багато їхніх знайомих, які евакуювалися з міста, хочуть повернутися до Харкова. При цьому вони звинувачують себе у хвилинній слабкості, яка змусила їх залишити місто.

Багато військових психологів зазначають, що «в окопах атеїстів немає». Мешканці Харкова старшого віку під час обстрілів читають молитви, хрестяться. Багато хто ставить на вікна ікони, вірячи, що вони збережуть їхнє житло.

Мешканці середнього віку та молодь у ситуації обстрілів міста замість молитов співають уголос або про себе гімн України. Це роблять і ті, хто раніше, у мирному житті, ніколи гімн не співав.

Рис. 9. «З нами Бог» - перебування у сховищі, Харків 2022 р.

Діти під час обстрілів, у більшості випадків, реагують як і їх батьки. Повторюють за дорослими всі емоційні та поведінкові реакції.

Майже всі городяни в цей період зазначали, що вони втратили здатність відрізняти неділю і понеділок, тобто для них не має значення який день тижня сьогодні. Але який день війни сьогодні всі знали точно. Також майже всі досліджувані протягом перших двох тижнів не завжди могли відповісти на запитання «який час зараз».

Час доби втратив свою значимість, адже на роботу ходити неможливо і нічний сон в цей період не такий як завжди. А дивитися на телефоні час - це зайве, тому що будь- яка маніпуляція з телефоном призводить до втрачання ним заряду акумулятора. А в ситуації браку електроенергії заряд мобільного телефона є вкрай важливим.

Під час цього етапу сприйняття війни дорослими людьми єдиним ефективним способом надання екстреної психологічної допомоги була індивідуальна робота. Дуже сильний емоційний фон не дозволяв встановлювати психологічний контакт одночасно з групою, що унеможливлювало такий вид психологічної роботи. Надання екстреної психологічної допомоги зводилося до зменшення емоційної напруги, і формування впевненості в тому, що з цією конкретною людиною нічого поганого не станеться. Психологічна робота проводилася у підвалах шкіл, де перебували люди, на відкритому просторі, тобто прямо на вулиці біля багатоповерхівок, у чергах.

Особливої уваги потребували ті, хто на виду у інших харків'ян починав демонструвати розгубленість та страх.

Ці люди заражали своїми негативним емоціями інших, що іноді призводило до агресивних дій відносно «джерела паніки». Психологічна робота у таких випадках зводилася до зменшення агресії у оточуючих і, іноді, до ізоляції осіб, які своєю поведінкою спровокували агресію проти них.

З дітьми психологічна робота була дещо іншою. Проводилася і індивідуальна психологічна робота, але більш дієвою була групова робота.

Другий етап ««Адаптація». 3-4 тижні після початку російсько-української війни. У багатьох мешканців спостерігається процес адаптації до нових і зовсім незвичних умов. З'явилося якесь розуміння що і як треба робити для виживання у місті, яке знаходиться постійно під обстрілами ворожої армії.