Емоційне вигорання вихователів закладів дошкільної освіти і шляхи його подолання

Аналіз досліджень

Над питанням емоційного вигорання працювала ціла низка науковців (психологів, педагогів, медиків тощо). У вітчизняній науці суттєвий внесок у вивчення окресленої проблеми здійснили В. Бойко, О. Рукавішніков, Н. Водоп'янова, Т Колтунович, О. Старченкова та інші. Зарубіжна наукова думка представлена працями таких дослідників, як Г. Фрейденбейгер, К. Маслач, С. Джексон, С. Кахілл, В. Шауфелі та інші.

Мета статті

Мета роботи - дослідження проблеми емоційного вигорання педагогічних працівників закладів дошкільної освіти; здійснення огляду наукової літератури з окресленої проблематики; здійснення практичного дослідження стану психоемоційної сфери педагогів закладів дошкільної освіти щодо наявності ознак емоційного вигорання; розроблення пропозицій щодо можливих шляхів подолання цього явища.

Виклад основного матеріалу

Автором терміну «емоційне вигорання» став Герберт Фрейденбергер. У 1974 р. він описав це явище у науковій праці «Staff Burn-Out». Під емоційним вигоранням дослідник розуміє «характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходилися в інтенсивному контакті із клієнтами та в емоційно напруженій атмосфері під час надання професійної допомоги» (Freudenberger, 1974: 159-165).

Як стверджує більшість науковців, до групи ризику можна віднести працівників педагогічної сфери, оскільки саме вони належать до професійної сфери «людина-людина». Через особливості своєї роботи вони змушені повсякчас контактувати з іншими людьми. Одним із вагомих факторів, який суттєво впливає на досліджуваний процес, є особливості темпераменту і нервової системи працівника.

Під час аналізу процесу емоційного вигорання ми можемо стверджувати, що найчастіше цьому явищу підлягають ті педагогічні працівники, які характеризуються накопиченням внутрішніх негативних емоцій і дискомфорту під час комунікації. Це негативне явище формується і поступово проходить кілька стадій: емоційна втома (може впливати на фізичний стан людини), загальне самопочуття, небажання виконувати професійні обов'язки, загальна роздратованість, невдоволення оточенням і, як наслідок, агресія. Якщо працівник не зможе впоратись із переліченими наслідками, виникає апатія, байдужість, бажання уникати соціальних контактів, невдоволення роботою такого педагога з боку керівництва освітнього закладу.

На думку Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), емоційне вигорання не є хворобою у загальноприйнятому розумінні, а є професійним явищем, що впливає на стан здоров'я людини.

У МХК-11 емоційне вигорання визначено як синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу під час виконання службових обов'язків, з яким працівник не може впоратись, і характеризується такими ознаками: відчуття втрати енергії та психофізичне виснаження, психологічна відстороненість від роботи, почуття негативізму чи цинізму до своєї роботи, а також зменшена професійна ефективність та активність (МОЗ, 2019).

На думку В. Бойко, емоційне вигорання є проявом деструкції та має і функційний бік, оскільки сприяє економному використанню внутрішніх ресурсів людини шляхом часткового або повного уникнення емоцій (Бойко, 1999: 72). Науковцем детально описано природу емоцій та емоційної поведінки, розглянуто трифазний розвиток емоційного вигорання: напруження, резистенція, виснаження (Бойко, 1996: 6-7).

У 80-х роках К. Маслач визначає зазначений стан працівників як синдром фізичного та емоційного виснаження, негативної самооцінки і ставлення до роботи, втрату співчуття у ставленні до клієнтів або пацієнтів. Науковець, досліджуючи фактори розвитку синдрому вигорання, формулює такі його ознаки: індивідуальна межа нашого «емоційного Я», здатна протистояти емоційному виснаженню; психологічний досвід, що передбачає почуття, настанови, мотиви дій і вчинків, їхнє очікування; негативний індивідуальний досвід, де сконцентровані проблеми, дискомфорт, дисфункції та (або) їхні негативні наслідки (Maslach, 1982: 30-53).

За Н. Близнюк, причинами виникнення синдрому є такі: напруження і наявність конфліктів у фаховому середовищі, недостатня підтримка з боку колег; одноманітність діяльності та невміння творчо підійти до виконання роботи; робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар'єру; невмотивованість вихованців, результати роботи з якими можуть бути «нєпомітними»; нєвирішєні осо6истісні конфлікти у трудовому колективі (Близнюк, 2013: 2-3).

Н. Водоп'янова у науковому дослідженні «Професійне вигорання. Діагностика і профілактика» звернула увагу на поняття «професійний стрес», а також на різні аспекти вигорання (соціальні, психологічні, екзистенційні тощо). Цінним ми вважаємо і поради автора щодо основних факторів, які знижують рівень емоційного вигорання серед працівників: моделі домінантної поведінки у критичних ситуаціях, стиль поведінки у конфліктних ситуаціях (компроміс, співпраця) та інші (Водопьянова, 2008: 206-207). емоційний вигорання педагог дошкільний

М. Фатєєва, описуючи психічний процес «згорання» на роботі, визначає його як реальний психологічний стан людини із відповідними симптомами; це виробнича травма, наслідки якої простежуються після багатьох років напруженої роботи. Насамперед ці ознаки виявляються у фізичній і психологічній виснаженості, перевтомі, нездатності концентрувати увагу тощо. Як наслідок, працездатність такої людини суттєво знижується, що є особливо негативним у педагогічний сфері, оскільки на вихованців впливають дратівливість, відчуття тривоги їх вихователя (Фатєєва, 2020: 28-32).

М. Якубовські, досліджуючи ознаки синдрому професійного вигорання, вказує на фізичну втому, психологічне та емоційне виснаження, втрату ентузіазму, деперсоналізацію, що врешті-решт призводить до цинізму, самоусунення від професійних проблем, а також від контактів із вихованцями та їхніми батьками, колегами, інертності в роботі (Якубовські, 2002: 53).

Задля того, щоб уникнути негативних наслідків виконання педагогічної діяльності, науковці виробили такі конструктивні методи боротьби з емоційним вигоранням:

1) психотерапія, психотренінги. Участь у різного роду тренінгах, виїзних семінарах, курсах підвищення кваліфікації є дієвим стимулом для подолання одноманітності в роботі та вигорання. Із цією метою ми радимо використовувати психотерапевтичні вправи, такі як «Зосередження на емоціях і настрої», «М'язова енергія», «Напруження-розслаблення» та інші; широке використання психотерапевтичних і психокорекційних можливостей фітотерапії, масажу, ароматерапії; заняття спортом; терапію кольором; медитаційні практики, аутотренінги тощо);

2) конструктивна оцінка (позитивний відгук про власну роботу і працю інших). Заохочення сприяє поліпшенню людської діяльності і прагненню до саморозвитку;

3) новизна (зміна видів діяльності, запровадження новизни в роботі, оновлення змісту освітніх програм, можлива зміна місця роботи).

Задля вивчення рівня емоційного вигорання з-поміж вихователів закладів дошкільної освіти Дніпропетровщини нами проведено експериментальне дослідження, яким ми охопили 60 вихователів, які навчаються заочно за спеціальністю 012 Дошкільна освіта Криворізького державного педагогічного університету (м. Кривий Ріг, Україна). Дослідження проводилося за методикою «Синдром «вигорання» у професіях системи «людина-людина» (Г. Нікіфоров). Методика базується на теорії синдрому вигорання, розробленій К. Масла і С. Джексон (Никифоров, 2001: 276-282). Згідно з нею існує 3 субшкали, до яких відповідно до проведеного опитування віднесено досліджуваних нами педагогічних працівників: емоційне виснаження (низький рівень

- 30%, середній - 56%, високий - 14%), деперсоналізація (низький рівень - 10%, середній - 84%, високий - 6%), редукція особистих досягнень (низький рівень - 82%, середній - 13%, високий

- 5%). Як ми бачимо, значна кількість опитаних нами вихователів мають суттєві ознаки синдрому «емоційного вигорання».

Висновки

Емоційне вигорання є нагальною соціальною світовою проблемою, що вимагає термінового розв'язання. Основними причинами цього негативного явища можна вважати недостатній рівень фінансового благополуччя педагогічних працівників, виникнення різного роду конфліктних ситуацій на робочому місці, обмаль позитивних емоцій тощо.

Емоційному вигоранню дуже часто піддаються працівники бюджетних закладів, зокрема педагоги закладів освіти. Причиною цього є надзвичайна психоемоційна напруженість протягом робочого дня, ненормований час у разі виконання професійних функцій, постійні соціальні контакти із дітьми, їхніми батьками, колегами. Все це з часом виснажує психіку вихователя, і як захисна функція організму виникає емоційне виснаження. Задля уникнення або, принаймні, мінімізації цього негативного явища ми радимо активно застосовувати психотерапевтичні вправи, психотренінги, аутотренінги, медитаційні практики тощо; більше часу приділяти активному відпочинку на свіжому повітрі, активно відвідувати природні об'єкти, чітко розмежовувати робочий час і час для відпочинку. Ми радимо змінювати умови праці, а можливо й роботу, якщо наслідки емоційного вигорання є непоборними та носять системний характер.

Список використаних джерел

1. Близнюк Н. Профілактика та подолання синдрому професійного вигорання. Трудове навчання в школі. 2013. № 18. С. 2-3.

2. Бойко В. В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении. Санкт-Петербург: Питер, 1999. 105 с.

3. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. Москва: Информационно-издательский дом «Филин», 1996. С. 6-7.

4. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. [2-е изд.]. Санкт-Петербург: Питер, 2008. 258 с.

5. Міністерство охорони здоров'я України. Професійне вигорання - явище, а не хвороба: Що насправді затвердили в МКХ-11 URL: https://moz.gov.ua/article/news/profesijne-vigorannja---javische-a-ne-hvoroba-scho-naspravdizatverdili-v-mkh-11

6. Практикум по психологии менеджмента и профессиональной деятельности. Под ред. Г. С. Никифорова, М. Л. Дмитриевой, В. М. Снеткова. Санкт-Петербург: Речь, 2001. С. 276-282.

7. Фатєєва М. В. Профілактика емоційного вигорання педагогів. Тренінг для вчителів. Шкільному психологу. Усе для роботи. 2020. № 1. С. 28-32.

8. Якубовські М. Проблема професійного удосконалення і професійного вигорання у професійній діяльності вчителя. Вісник Львівського університету. 2002. № 16. С. 51-59.

9. Freudenberger H. J. Staff Burn-Out. JOURNAL OF SOCIAL ISSUES. 1974. № 1. P 159-165.

10. Maslach C. Burnout: A social psychological analysis. In The Burnout syndrome. Park Ridge, IL: London House. 1982. Р 30-53.

References

1. Blyzniuk N. Profilaktyka ta podolannia syndromu profesiinoho vyhorannia. Trudove navchannia v shkoli. [Prevention and overcoming of the burnout syndrome]. Trudove navchannya v shkoli, 2013, Nr 18, pp. 2-3 [in Ukrainian].

2. Boyko V. V. Sindrom «emotsionalnogo vyigoraniya» v professionalnom obschenii [Burnout syndrome in professional communication]. Sankt-Peterburg: Piter, 1999, 105 p. [in Russian].